Іван ПАВЛЕНКО,
хоровий дириґент, педагог,
професор КНУ імені Тараса Шевченка,
художній керівник Народного ансамблю
української музики «Роксоланія»,
заслужений працівник культури України
(випускнк Київської державної консерваторії
імені П. І. Чайковського 1972 р.)
Останній романтик українського хорового відродження
Постать Павла Івановича Муравського, без перебільшення, є легендарною серед когорти хорових авторитетів другої половини XX – початку XXI століть. Природний талант самородка з давньої Дмитрашківки розвинувся серед когорти митців, які плекали традиції великого Лисенка. Це – Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Григорій Верьовка, Елеонора Скрипчинська, Гліб Таранов, які були носіями зромантизованої ідеї вивищеного критерію, твореного їх попередниками хорового Відродження другої половини XIX – початку XX століття, зокрема Лисенком, Леонтовичем, Стеценком і вивершеного генієм Кошиця.
Я був серед тих щасливців, які вступили до Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського у 1967-му. На вступному іспиті в комісії були присутні корифеї українського хорового мистецтва: народний артист СРСР Олександр Захарович Міньківський, який тоді очолював кафедру хорового дириґування, заслужений діяч мистецтв України, блискучий педагог-методист Д. Є. Завадинський, дириґент-симфоніст М. М. Канерштейн та інші.
Павла Івановича Муравського ми побачили вперше на першому занятті хорового класу, до якого він зайшов енергійно, привітався і відразу почав говорити про хорове мистецтво, тут же вибудовувати унісон на ноті соль, що тривало не менше години, поки він не задовольнився почутою інтонацією. Павло Іванович розспівував і налаштовував хор лише під камертон, фіксуючи найменші відхилення й тенденції звуковисотного інтонування. Зокрема він ретельно домагався якісного унісонного звучання в хорових партіях, відповідного інтонування інтервалів, акордових сполучень і хроматизмів. Якості звуку досягав через бездоганний власний показ голосом. Він не втомлювався методично пояснювати, як потрібно інтонувати інтервали, зокрема хроматичні й діатонічні півтони, досягати стійкого й чистого звучання. Але найважливішою рисою його стилю в роботі з хором було чуттєво-емоційне й енергетичне забарвлення будь-якого фраґменту співу, що можна кваліфікувати як художньо-емоційне відображення словесного й музичного тексту. З моїх власних спостережень зауважу, що не було йому рівних в інтерпретації й концертному виконанні українських народних пісень. Його колосальна інтуїція дозволяла якнайтонше відтворити колорит народнопісенної стихії, глибокого художнього проникнення у зміст текстів пісень. Неперевершеного художнього втілення Павло Іванович досяг в інтерпретації народних пісень в обробці Миколи Леонтовича, як у концертному виконанні, так і в фонозаписах.
Отже, методика навчання студентів у хоровому класі під керівництвом Павла Муравського базувалася, переважно, на показі власним голосом інтонування (досягнення чистого співу) та безпосереднього виконання хорового твору. Дидактичний бік викладання виявлявся у лаконічній формі постійного повторення формул системного інтонування у співі й художнього вокального звуку, що драматургічно бездоганно відображав характер і зміст поетичного тексту хорового твору. В аспекті педагогічного й виховного впливу на студентів Павло Іванович відповідав найвищим критеріям власного прикладу служіння високому мистецтву, відповідальності в педагогічній роботі та і в будь-якій справі, що стосувалася його професійної діяльності.
Павло Іванович – великий артист. Один його вихід на сцену викликає пожвавлення в залі й одностайне захоплення після виконання творів завдяки його енергетичному й художньому наповненню, чистоті співу його хору і тій художній правді, що полонить публіку. Висока планка митця, яку досі тримає Павло Іванович, відповідає традиції українського хорового виконавства, яскраво засвідченій на весь світ геніальним Олександром Кошицем. І, певно, усім нашим сучасникам, хто має, бодай, дотичне відношення до хорового мистецтва, слід усвідомити велич постаті Павла Муравського і здійсненої ним високої місії у збереженні виконавської традиції українського хорового співу другої половини XX – початку XXI століть.
Безумовно, в цьому виявляється сила його мистецького таланту, який формувався з дитячих літ у Дмитрашківці серед квітучої природи, народних пісень, у високоморальному середовищі традиційної культури односельців. А це сформувало і його світогляд, життєві принципи на ґрунті чеснот, правдивість, принциповість і небайдужість до нинішнього життя й подій у ньому. На відзначенні громадськістю 98-ї річниці від дня його народження в Дмитрашківці Павло Іванович висловив свою стурбованість станом нашого суспільства: «…Країна доти не розбагатіє матеріально, доки не розбагатіє духовно. В теперішньому житті створилися «ножиці»: мораль опустилася вниз, а техніка пішла вгору… І доки ми не піднімемо морального стану суспільства – нічого доброго не буде! Треба досягнути такого стану взаємин, щоб люди не ворогували між собою, а допомагали одне одному, щоб не було ворожнечі між людьми. Війни виникають між державами через аморальних політиків, захланних володарів держав, а страждають прості люди. Якби владці між собою не ворогували, то самі люди ніколи не воювали б, а кожен займався б чесно своєю справою…» (цитую з власного запису інтерв’ю з Павлом Муравським).
Павло Іванович – надзвичайно доступний у спілкуванні, зокрема зі студентами, колегами, й дуже щирий у розмові на будь-яку тему. Скільки доводилось спілкуватися з ним, ніколи не помічав нещирих суджень будь про що. Так, у згаданому інтерв’ю він підтвердив свою принципову життєву позицію в професійній діяльності, своє ставлення до начальства, до заздрісників: «…Я ніколи не хотів вступати не тільки в комуністичну, а взагалі в будь-яку партію»; «…Я не знаю – чи є така людина, яка не мала б ворогів? Немає такої людини! Ось я інколи думаю – живу собі, труджуся, нікому зла не роблю. Мені тільки одне важливо – щоб добре співав хор. Але вороги й недоброзичливці все одно є… Чому?!».
Неможливо передати сповна враження про людину такого багатого духовного, професійного, інтелектуального наповнення, такого високого лету й глибокого особистісного змісту думки, як у нашого Вчителя – видатного митця-дириґента Павла Івановича Муравського, шанованого в Україні й за її межами, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Героя України, професора, нині діючого видатного хорового дириґента, який на сьогодні є незрівняним у своєму мистецькому доробку на терені української хорової культури.
Вшановують його й земляки, що долучилися до створення Меморіальної садиби-музею Павла Івановича Муравського, заснування «Фонду імені Павла Муравського» й започаткування та проведення в селі Дмитрашківка Міжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського. Цей унікальний конкурс успішно проводиться вже три роки поспіль за підтримки Міністерства культури України, музичної громадськості, учнів Маестро, односельців, земляків. Конкурс набув значного резонансу в українському хоровому мистецтві і в перспективі має стати гідним втіленням ідеї великого майстра хорової справи сучасності Павла Муравського – «Чистота співу – чистота життя».
Край шляху на Придністров’я, при повороті на Дмитрашківку, стоїть монументальна стела, де зображено натхненного Павла Муравського в усій його величі: Маестро з дириґентською паличкою в правиці наче показує шлях до Храму світла, де звучить чистий спів. А може, він показує шлях до Країни світла, де живуть нащадки сповідників Сонця, оріїв – красиві люди з чистою совістю, які вільні від заздрощів, не ворогують між собою й поєднані взаємністю в один народ і у великий хор, який співає чисто, натхненно, наповнюючи спів любов’ю до своєї батьківщини, до рідних левад, гір і долин у буйноцвітті цілющих трав, серед яких вони змалку зростали, наснажуючи себе піснями й священнодійствами, що їх успадкували вони з сивої давнини від предків. Можливо, образ цієї Країни світла явила нині прадавня Дмитрашківка, яка й досі купається в садках і квітах, захищена оберегами гір і урвищ, білих скель, біля підніжжя яких тече чиста Ріка. А ще животворить тут заповідна Зачарована долина з цілющими джерелами й чистоголосим розмаїтим птаством, якого більше ніде немає у світі, бо то орнітологічний унікум.
І може, таки наші люди підуть цією дорогою до Храму світла, куди показує Вчитель? Частина його учнів уже пробудилися й прибувають у Дмитрашківку на Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Правда, ще далеко не всі його учні знають туди дорогу. А може, отямляться й ті, які поринули у свою славу й нічого, крім неї, не відчувають і не бачать? А чи не хочуть бачити, що відживають останні опори академічного хорового співу, стихає помалу українська народна пісня, яку так самовіддано плекали Лисенко, Леонтович, Стеценко, Кошиць і ті, хто був поруч із ними… А що ж ми?! Що ми після них створили нового і що робимо? То, може, зберемося, товариство, й підемо разом до Храму світла, чистоти в Дмитрашківку, як на прощу? Мабуть, пора пізнавати й визнавати своїх подвижників і молитися своєму Родові, своєму Сонцю, своїй Землі й своїй пісні, як багато років це робив і досі робить Павло Муравський, який і сьогодні кличе нас до Храму світла, чистоти, совісті…
Для всіх, хто серцем причетний до хорового співу й цілої культури, Павло Іванович Муравський є прикладом служіння своєму народу, взірцем того, як треба відстоювати й досягати високих критеріїв у професіоналізмі, а ще того, як треба любити свою Україну – свою Землю, людей і саме життя.
Хай Вам здоровиться й щастить, дорогий Павле Івановичу! Нових Вам творчих досягнень і ладу в усьому!
27.11.2012
- P. S.
Такими були побажання Вчителю ще недавно, коли у свої «сто» він був сповнений натхнення й енергії провести Хорове свято в Колонній залі імені М. В. Лисенка Національної філармонії України. Але 6 жовтня 2014-го тихо ступив за межу. Нам хотілося б думати, щоб він і там слухав хори своїх учнів, які 27 листопада влаштували пісенне свято на його честь. А може, він тепер слухає ангелів небесних, які оберігали, підтримували його великий талант на Землі, в нашому прегрішному світі. А може, до його душі прилинуть душі шанувальників його таланту, колег, товаришів, які в різний час також ступили за межу. Вони приймуть його до свого чистого кола, бо він відстоював чистий спів, боровся за чистоту душ людських своїм високим мистецтвом, волів справедливості й ладу в рідній Україні.
Світла пам’ять Вам, дорогий Вчителю!
28.11.2014