Необхідно не тільки чисто співати, а й вільно висловлювати свої правдиві думки та чесно діяти, що характерно для культури нашого народу.
Я поважаю талановитих людей, незалежно від національності. Талант завжди радіє іншому талантові. А безталанні, бездарні заздрять талановитим людям.
Кожна людина має свої особливості, але існують риси, однакові для всіх людей. Одна з таких рис – заздрість. Вона існує і в музичному мистецтві й шкодить його розвиткові.
Я не знаю – чи є така людина, яка не мала б ворогів? Немає такої людини! Ось я інколи думаю – живу собі, труджуся, нікому зла не роблю. Мені тільки одне важливо – щоб добре співав хор. Але вороги й недоброзичливці все одно є… Чому?!
Неприємності й усякого роду конфлікти виникають там, де провадиться справжня професійна робота. Таку роботу не всі розуміють, заздрять і створюють конфлікти.
Людина, яка байдужа до мистецтва, стає духовно бідною, спустошується її життя, хоч би якою багатою вона була матеріально й благополучно виглядала зовні.
Через людиноненависництво чиновників-партократів, через якісь особисті амбіції, антипатії, інтриги часто вилучали з культурного процесу потрібних мистецтву людей.
Я ніколи не хотів вступати не тільки в комуністичну, а взагалі в будь-яку партію.
Особливий занепад хорового мистецтва спостерігався в період адміністративно-командної системи й спостерігається тепер.
У нинішню пору засилля сірості й бездарності традиція співу занепадає катастрофічно.
Страшно людині залежати від шматка хліба, бо з голодними людьми влада робить, що завгодно. Людина не може обійтися без їжі. Без одежі, без усього іншого може обійтися, а без їжі – ніяк.
Триває поневолення України новими більшовиками. Ну як люди можуть допустити, щоб чужинці командували ними? Я хочу, щоб наша Україна, наш народ не залежали ні від кого.
Ну чого наш народ дає комусь собою володіти? Українці ж не дурніші од інших. Чого ж українці внизу, а чужі зверху?
Треба позбуватися столітніх звичок прислуговувати чужинцям і перестати говорити чужою мовою. Українці мають стати цілістю, й Україна також має бути єдиною, й мова має бути єдина – українська.
Дуже хочеться дожить, щоб кончилась ця власть. А пожить треба ще довго, щоб побачити й зазнати краще життя.
Я хочу дожити до тієї пори, коли бачитиму людей щасливими – з ясними, радісними очима. І ми зобов’язані змінити наше життя на краще, бо Україна багата землею, природою й здібними людьми.
Хочеться пожити ще, аби побачити наших людей щасливими. Я не можу нічим зарадити, але маю право про це думати.
За все своє довге життя я не бачив радості в наших людей. Та й сам мав короткі миті радості тільки на сцені, коли мій хор дарував людям чистий спів, а вони дякували нам.
Я ще замолоду все думав і надіявся, і дуже хотів: от коли б в Україні настало справжнє, щасливе життя. І щоб це сталося ще за мого віку.
Пам’ятаймо, що тільки зі щасливої дитини виростає щаслива доросла людина, тоді зі щасливих людей виросте й щаслива Україна.
Для розвитку необхідний взірець. Навіть якщо люди не досягнуть такого рівня, зате матимуть орієнтир, маяк.
Хороші почуття розвиваються з любові до праці. На хороших почуттях тримаються хороші звички.
Звички є хороші й погані. Хороша звичка – з любові, з внутрішньої потреби працювати й досягати хорошого результату. Погана звичка переймається зовні.
Звичка кланятись на сцені пішла з Москви. А тепер футболісти хрестяться, як виходять на поле.
У теперішньому житті створилися «ножиці»: мораль опустилася вниз, а техніка пішла вгору… І доки ми не піднімемо морального стану суспільства – нічого доброго не буде!
Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі розбагатіємо морально, культурно, духовно.
Таланти ніколи не були багаті, бо в основі подвижництва – не гроші, а любов.
В усіх сферах життєвої діяльності людини, головне – якість. Щоб краще жити, треба якісніше працювати.
Якість мистецтва й життя сама не прийде, за якість треба боротися.
Традиційний український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві.
Для нас, українців, найголовніше – щоб ми не ставали сателітами, а завжди були патріотами нашої Великої України.
Я хочу, щоб наша Україна, наш народ не залежали ні від кого.
Я думаю, що нам треба зробити основне в житті – навчитися робити одне одному добро. Хоч би хто ти був – зроби людині добро. Тоді багатий поділиться з бідним, а бідний не заздритиме багатому.
Обіймімось розумово – обіймімось думками.
В Україні має бути одна державна українська мова. І всі державні справи повинні вирішуватися українською державною мовою – українським державним думанням.
Правдивими українцями-патріотами можна вважати тільки тих, у кого українська мова звучить не тільки в словах, а й у душі.
Рідна мова живе в людини в серці й душі, а не в голові. У голові живе чужа мова.
Дух живе в серці, в душі, а не в словах.
Справжню національність визначають тільки серце й душа людини.
Маємо розвивати в Україні український патріотизм із серця, з душі. Кожен українець має гордитися, що він українець, і дякувати долі за таке призначення.
В Україні необхідно розвивати український патріотизм не на словах, а на ділі, і всі свої здібності й можливості віддавати своїй рідній Україні.
Маємо створити такі умови, за яких культура визначала б політику, а не політика культуру.
Природний лад хорового співу й внутрішній лад культури підтримують природний лад людського життя.
Необхідно досягнути такого стану, щоб люди між собою не ворогували, а допомагали одне одному. Війни виникають через політиків, а страждають люди.
Завжди, коли мені буває важко в житті й роботі, я згадую слова Тараса Григоровича Шевченка: «Борітеся, поборете!..».
Якби в мене запитали, чи переживаю з того приводу, що мене відсторонили від дириґування, я сказав би: «Так, надзвичайно переживаю. Бо в мене відібрали декілька років найкращої, плідної, художньої, професійної, корисної для хорового мистецтва роботи».
Коли в житті чогось не зробиш, то потім шкодуєш.
Якби мене повернули до дириґування, то я міг би навчити хор співочої культури. Моє повернення до дириґування було б утішним явищем торжества правди над кривдою в музичному мистецтві.
Не в силі правда, а в правді сила. За чистоту нашої правди!