Віктор Степурко,
композитор, хоровий дириґент,
заслужений діяч мистецтв України,
лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка,
доцент кафедри естрадного виконавства НАКККіМ
(випускник Київської державної консерваторії
імені П. І. Чайковського 1981 р.)
Хорова школа Павла Муравського – захист від руйнації
Розуміння школи Павла Івановича Муравського розпочинається для мене з усвідомлення прожитого ним віку… Маестро мав за плечима 100 літ, у які вмістилися війни, голодомори, перебудови, довгоочікувана незалежність України і драматичні події останньої доби. Але тяжкий життєвий шлях не зламав його, а допомагав зберігати молодечий запал до творчості.
Однак, важливо зрозуміти, що феномен життєвого й мистецького довголіття П. І. Муравського заснований не на «генетиці», а на самій суті його школи. Цю суть він визначив містким поняттям «тяга», що в перекладі на музикознавчу термінологію має означати – «опора звуку». І цією непорушною «опорою» є українська народнопісенна традиція, сутність якої – любов.
Викладачі вокалу та спеціалісти різних оздоровчих систем вважають, що правильне дихання – основа людського здоров’я. Тут розглядаються і фізіологія й конструктивні особливості організму, але «тяга» не є поняттям медичним і, навіть, матеріалістичним. На жаль, і я це зрозумів не одразу…
Так склалося, що під час навчання в консерваторії (1975–1981) мені поталанило бути учасником грандіозного проекту: «Твори Миколи Леонтовича у виконанні хору Київської консерваторії під орудою Павла Муравського», який, на моє переконання, достойний найпрестижніших музичних премій світу!
Ця подія повністю змінила моє життя, тому що розкрила для мене, як те Яйце-райце, всю сутність українського хорового співу, його наповненість Духом, виявила всі грані професії хормейстера.
Важливість роботи над цим проектом для мене ще й у тому, що мій молодечий запал до зустрічі з Павлом Івановичем був заснований на авангардних ідеологемах «стильового оновлення й модернізації творчих принципів, у відповідності до сучасних вимог часу».
Тож, якби цієї зустрічі не сталося, то я й досі, мабуть, не розумів би суті голосоведення (а в школі Павла Івановича кожному голосу хорової фактури приділяється окрема увага), не розумів би краси хорових партитур Миколи Леонтовича, які наповнені любов’ю до виконавців через його феноменальне проникнення у сутність тембральних якостей голосів!
Думаю, досі в своїй творчості я мислив би «тембральними комплексами», які обов’язково призводять до іншого комплексу, вже психологічного рівня – «комплексу Наполеона». Це, коли композитор «посилає» сонмища голосів у одну точку, не звертаючи уваги на їхні фізичні дані. Мовлю тут не лише про теситурні можливості голосів, а й про моральний збиток, якого зазнають виконавці в такому ставленні до них…
Слухаючи, як Павло Іванович любовно «шліфує» кожен облюбований Миколою Леонтовичем голос, цей «Наполеон у тобі» довгий час гнівно протестує проти «пустої трати часу», але на виконавській манері хору під орудою Маестро, а особливо під час запису твору, несподівано виявляється вся Істина в останній інстанції: твір звучить так, як його замислив композитор.
Звичайно, можна сказати, що Муравський розуміється лише «на класиці». Але це неправда, тому що я, наприклад, пам’ятаю його роботу над модерною на той час партитурою Георгія Свиридова «Концерт пам’яті Юрлова», цілковито побудованою на кластерах, і Павло Іванович прекрасно справлявся з текстом! Суть тут не в інтонаційних труднощах, а в тому, що в партитурі відчувалася любов до кожного голосу, закладена композитором. Інакше, як би міг він висловити свою любов до друга, якому присвятив цей твір?
Кульмінаційним доказом того, що робота з кожною партією хору дає фантастичний результат – дириґування Маестро хором Музичної академії на Хоровій асамблеї в Національній філармонії України, присвяченій 95-річчю від народження та 75-річчю мистецько-педагогічної діяльності патріарха (в 95-літньому віці!). Молоді виконавці раптом відчули себе героями потрясаючої історії, яку з глибин віків через душу й серце композитора доніс до них Павло Іванович Муравський! А все тому, що кожен голос у його прочитанні був любовно осмислений.
Думаю, що дух композитора Кирила Стеценка, твір якого виконували тоді, прилинув до Маестро… Мене, в усякому випадку, таке виконання пройняло до сліз!
А тепер про ДУХ. Думаю, що сформульоване П. І. Муравським поняття «тяга» означає, перш за все, любов до голосу, до музики, до співу. Вона підтягує нас до Величі Божої, допомагає залишатися людьми духовними, розумними, співчутливими одне до одного.
Мене особисто досить часто вражало висловлене Павлом Івановичем занепокоєння тим, що «хори не вміють співати», коли ми всі чуємо, як вони голосно, яскраво й злагоджено співають. А, виявляється, – і це я розумію лише зараз, – Маестро відчував, що в тому співі немає любові, яка, в його розумінні, й є основою мистецтва.
Ми втратили Великого генія хорового мистецтва, який сформував епоху, але й помер з її закінченням. Його велика, титанічна сила не змогла подолати руйнації, що вражала нашу країну і весь світ десятиліттями, які дано було йому прожити.
Парадокс у тому, що Хорова школа Павла Муравського, яка досягла світових вершин визнання через видатні досягнення наших колективів у міжнародних конкурсах, світових турне тощо, залишалася нікому не потрібною у нас в Україні.
Руйнацію всього довершила (а може ще й не остаточно) війна, яка оголила сутність бездуховності. Тож песимістичний висновок щодо хорового мистецтва такий: суспільство переключено на технологічно-фінансове мислення, в якому втрачається сутність людини – відчуття цілісності окремої особистості й громади, народу й держави, країни й світу. А саме на сутності людини й засновується хорове мистецтво.
Згадаймо мільйонний хор на Майдані, що співав гімн України! У цьому є заслуга і нашого генія – Маестро Муравського. Це його Мрія, щоб у єдиному хорі Любові виявлялася сила тяги до висот духовності.
Згадаймо й величезну кількість його вихованців-подвижників, що продовжують його звитяжну працю по збереженню хорового мистецтва як глибинного надбання людства!
Насамкінець слід підсумувати, що нині триває битва за душі людей і вона ще не програна, допоки з’являються нові й нові бійці духовного фронту. Адже, всі прорахунки темних сил пов’язані з неможливістю підміни духовних цінностей матеріальними.
Цю істину підтверджує й парадокс Муравського: сила звитяги нашого Маестро сформувала визнану в світі видатну хорову школу, яка виявилась непотрібною в Україні ні державі, ні олігархам. Знаємо, що величезна кількість хорів існує на любительських засадах, але вони досягають професійних висот виконавської майстерності, виборюють почесні призи на найпрестижніших хорових конкурсах, викликають захоплення у слухачів цілого світу.
Тож, Слава Україні, Слава Героям, які діють згідно з власною совістю, покликом душі, в основі діянь яких – любов до добра й справедливості!
Таким був наш Маестро. І таким лишається у своїй хоровій школі.
9.12.2012,
13.10.2014