18 грудня 2025 р. в «Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка» Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (м. Переяслав, Київська область) відбулася Міжнародна науково-практична конференція «ШЕВЧЕНКІВ ЗАПОВІТ У СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ: ІСТОРІЯ, СЬОГОДЕННЯ, МАЙБУТНЄ» (до 180-річчя написання поезії «Як умру, то поховайте…»).
Благодійний фонд “Хорова школа Павла Муравського” представив на конференції своє щойно видане унікальне нотне зібрання «Тарас Шевченко. Пісенний «Заповіт». Вибрані хорові твори». Зібання предствляли ґрунтовними доповідями автори ідеї та укладачі видання М. І. Гулковський і О. А. Шокало. Подаємо тексти їхніх доповідей.

Олександер Шокало,
шевченкознавець, культурософ,
автор ідеї й головний редактор
Комплексного нотно-звукового видання
«Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана»

Шевченків «Заповіт» – славень Волі

Нотне зібрання Пісенний «Заповіт» у Хоровій Шевченкіані

Тарас Шевченко у своєму «Заповіті» явив поезію нового, власного жанру – заповіту як славеня Волі. У нотному зібранні Пісенний «Заповіт» представлено вибрані хорові твори Українських композиторів на «Заповіт» Тараса Шевченка. До видання дібрано 16 творів 13 композиторів і аранжувальників, написаних від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Визначальна особливість цього нотного зібрання – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для збагачення бібліотечних фондів і для концертно-виконавської діяльності хорових колективів в Україні та для Українських культурно-освітніх осередків за кордоном. Пісенний «Заповіт» сприяє музично-хоровій освіті, поглибленню інтересу до Шевченкової поетично-пісенної спадщини й Української хорової музики та їх популяризації в Україні й Світі.

Ключові слова: «Заповіт», славень Волі, Воля, Пісенний «Заповіт», Пісенний «Кобзар», Шевченків поетично-пісенний феномен, Хорова Шевченкіана, комплексне нотно-звукове видання.

Шевченків «Заповіт» – це не узвичаєний у світовій літературі заповіт-пам’ятник, починаючи з «Exegi monumentum» Квінта Горація Флакка.

Тарас Шевченко у своєму «Заповіті» явив поезію нового, власного жанру – заповіту як славеня Волі.

Його закличні рядки: «Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте» протягом ХХ століття використовували в революційній аґітації, друкували і в большевицьких, і в повстанських прокламаціях.

Надто своєчасний Шевченків «Заповіт» нині, в пору Всеукраїнської визвольної війни. Шевченків заклик до Волі набув первинного смислу – звільнення Українців од руського імперського колоніального гноблення.

Провідна ідея «Заповіту» набула відгуку в багатьох народів, що засвідчують його переклади понад 150-ма мовами Світу. А пісенна природа цієї взірцевої Шевченкової поезії проявилася в широкому спектрі музичних інтерпретацій. Українські композитори написали на «Заповіт» понад 100 хорових творів – від акапельних та з супроводом до сюїт, кантат і симфонічної поеми. Разом з музичними інтерпретаціями «Заповіту» іноземними композиторами загальне число хорових творів сягає понад 150. «Заповіт» співають понад 50-ма мовами Світу.  

В Українського народу «Заповіт» став найпопулярнішою піснею-символом і живе у співі, який будить у нас дух Волі.

У співі люди глибше відчувають своє етнічне коріння й традицію рідної культури. Бо коли людина співає – розкривається душа й прокидається дух Волі.

Тож зосереджуся саме на пісенній природі «Заповіту» в цілісній системі Хорової Шевченкіани.

Шевченків поетично-пісенний феномен

Шевченків поетично-пісенний феномен – рідкісне явище в Українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. Є по кілька музичних інтерпретацій одного поетичного твору, а «Заповіт» має понад 100. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Ще за життя Шевченка його поезії ставали народними піснями й надихали композиторів на музичне освоєння «Кобзаря». За свідченнями сучасників, Шевченко й сам проникливо співав свої поезії на власні мелодії. Ось як характеризує співочий дар Тараса Шевченка його побратим митець-енциклопедист Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897): «…Коли Тарас співав, усі довкруж замовкали і зачаровано слухали. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. …Такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях». Високо поцінував Шевченка-співака вчений-енциклопедист Михайло Олександрович Максимович (1804–1873): «…Заслухувались ми співаючого Шевченка – цієї мистецької натури, що так багато відбилась у живопису, віршуванні, а найсильніше і найкраще в співі Українських пісень».

За переказами сучасників: «Шевченко дуже любив народні пісні, знав їх без ліку і переймав з одного разу: аби де почув нову пісню, одразу візьме її на голос і всю її знає». Шевченків спів чистий од природи, що позначилось і на звукописові його поетики. Зрештою, вся Шевченкова поезія має пісенний характер – у її основі авторські наспіви-імпровізації.

Джерельна основа глибинної ладуючої пісенності Шевченкової поезії – в прадавній Українській народній співочій традиції, яка поєднує в собі мелодійність, міфопоетичність, епічність, ліризм.

У Шевченковій поезії пульсує безвічне джерело волі народного духу, той дух Волі сповнює душу й самосвідомість людини прагненням гідного життя. А музична інтерпретація Шевченкової поезії витончує душевні чуття й підсилює глибинні смисли струмуванням світлої енергії музичного ладу. В співаній поезії проникливіше й повніше розкривається її глибинна суть, бо люди сприймають музику безпосередньо – серцем. Зрештою, поезія й музика співаного «Кобзаря» нероздільні, бо Шевченкова поетика й композиторські музичні засоби закорінені в традиції Української пісенної культури.

Композитори писали музику на Шевченкову поезію переважно в дусі народних пісень. І значна кількість професійних хорових творів, написаних на основі «Кобзаря», ставали й народним пісенним надбанням, бо несли в собі відповідне духовно-інтонаційне відчуття Шевченкового поетичного натхнення. Ці взірцеві мелодії, явлені композиторами в народнопісенному дусі, потребують проникливого вивчення як феноменальні явища Української музичної культури.

Хороспіви, солоспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка – надзвичайно багата й маловивчена сфера Шевченкіани та всього Українського музичного мистецтва.

Хорова Шевченкіана

Заповітна ідея Хорової Шевченкіани належить великому Українському дириґенту й педагогу Павлові Івановичу Муравському (1914–2014). П. І. Муравський – один із засновників сучасної Української хорової школи. Ствердивши принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим дириґентом О. Кошицем, маестро явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського, суттю якої є досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного співу в природному ладовому інтонуванні. П. Муравський виховав у навчальному хорі студентів дириґентсько-хорового факультету Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського понад 1000 хормейстерів. Хор студентів під його керівництвом записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври Української хорової музики» (М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель, Г. Сковорода) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів Українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера й ін.

Особливе місце в мистецькому доробку П. І. Муравського належить хоровій Шевченкіані. Починаючи ще зі студентських років (1930-і), П. Муравський зібрав близько 200 хорових творів на поезію Т. Шевченка, аранжував, редагував їх і значну частину з них виконував з різними хорами протягом своєї 80-літньої мистецько-педагогічної діяльності.

Ось як Павло Муравський мотивує свій заповітний задум: «Я дуже люблю й тонко чую поезію Тараса Шевченка, бо вона йде від самого серця! Шевченкова поезія легко кладеться на музику й легко співається, бо вона сповнена живим мелодійним звучанням. Мій заповітний мистецький задум – записати зі взірцевим академічним колективом усю хорову Шевченкіану, аби спів Шевченкової поезії Українці чули повсякчас. Спів дає відчуття Волі. Цей заповітний задум довгі роки тримає мене на Білому Світі».

Організаційні старання П. Муравського створити взірцевий академічний молодіжний хор для запису Хорової Шевченкіани розпочалися від проголошення «незалежності України» й тривали майже до кінця життя маестро. Ми з ним писали звернення до всіх президентів і отримували тільки обіцянки. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення хору марні, я запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Тараса Шевченка й випустити аудіо альбом Пісенний «Кобзар». Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік хорових творів, які він записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії – Національної музичної академії України. Ті записи збереглися в «Золотому фонді» Українського радіо й виходили на платівках і компакт-дисках.

Цю ідею підтримали Національна радіокомпанія України в особі її очільника Віктора Набруска та Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна», за фінансування якого й вийшов у 2010 році музичний аудіо альбом під назвою «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001». Цим еталонним музичним альбомом з трьох компакт-дисків із записами 32-х творів ми започаткували серію аудіо видань «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар».

Оскільки можливості записувати самому в Павла Івановича не було, бо не мав хору, я запропонував йому систематизувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати як цілісне зібрання – Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів і послідовників. Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

П. І. Муравський систематизував і ретельно склав перелік нот за групами: твори a капела; твори з інструментальним супроводом; твори великої форми з симфонічним оркестром. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники маестро П. Муравського. В результаті, до цього основного списку додали народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Маестро розпочав здійснення свого заповітного задуму, а завершили його учні й послідовники з Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».

Шевченків поетично-пісенний феномен в усьому своєму розмаїтому багатстві представлений у Комплексному нотно-звуковому виданні «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023), здійсненому за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря», за підтримки Міністерства культури України й Українського культурного фонду.

Комплексне видання складають:

Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023). Це перше найповніше, систематизоване нотне видання, де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Обсяги і вмісти томів: 1-й том (288 с.) – 65 творів 33 композиторів; 2-й том (288 с.) – 59 творів 38 композиторів; 3-й том (274 с.) – 62 твори 33 композиторів і 12 народних пісень; 4-й том (344 с.) – 41 твір 16 композиторів; 5-й том (322 с.) – 40 творів 22 композиторів; 6-й том (370 с.) – 6 творів 3 композиторів; 7-й том (366 с.) – 10 творів 10 композиторів. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки.

Переважна більшість зібраних у Пісенному «Кобзарі» хорових творів досі лишалася маловідома навіть виконавцям і шанувальникам хорового співу та Шевченкової пісенної поезії; вони стали раритетами, й їх важко знайти. Систематизоване видання такої великої кількості хорових творів на поезію національного ґенія здійснено вперше.

Визначальна особливість цього унікального зібрання Хорової Шевченкіани – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів, бо нотний матеріал опрацьовували для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську діяльність сам маестро П. І. Муравський та представники його хорової школи, колеги й послідовники.

Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2019). Це перше систематизоване, масштабне звукове видання, записане на основі Зібрання хорових творів у семи томах. Аудіовидання містить записи 110 творів 86 композиторів і аранжувальників. Обсяг Аудіовидання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром. До першого аудіо альбому дібрано 59 творів 48 композиторів, у тім числі 5 аранжувань народних пісень; до другого – 42 твори 30 композиторів; до третього – 9 творів 8 композиторів.

«Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране» (2020) – однотомний нотний додаток до Аудіовидання. До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

У 2019–2020 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав по 1000 примірників Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар. Хорова Шевченкіана» та Вибраного з Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, бібліотекам, іншим закладам культури по всій Україні, Українським культурно-освітнім осередкам за кордоном та поширив в Інтернеті.

Над Комплексним нотно-звуковим зібранням «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював понад 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців БФ «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й діаспори під орудою учнів і послідовників маестро Муравського.

Завдяки першому найповнішому, системному нотному виданню й записові Хорової Шевченкіани став доступний широкому загалові майже весь співаний «Кобзар».

Нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» є ґрунтовним академічним виданням, у якому зібрано й систематизовано надзвичайно багату й разом з тим маловивчену Хорову Шевченкіану. Це зібрання є першоджерелом для керівників професійних і аматорських хорів, для педагогів і студентів музичних навчальних закладів.

Пісенний «Кобзар» – своєрідний музичний ключ до проникливого сприйняття й цілісного осягнення Шевченкового поетичного світу й Українського хорового співу. Високоякісне хорове озвучення «Кобзаря» витончує відчуття й розкриває глибинну суть Шевченкової поезії та сприяє розвиткові хорового співу – базового мистецтва Української культури. Усе це посилює загальносуспільний інтерес до Хорової Шевченкіани й Українського хорового мистецтва в цілому та ширить їх в Україні й Світі.

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше. цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у шевченкознавстві й музикознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.  

Пісенний «Заповіт»

Вивершенням Комплексного нотно-звукового видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023) стало нотне видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Заповіт». Вибрані хорові твори» (2025). Уклали це видання М. І. Гулковський і О. А. Шокало на основі Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана».

Веб-форма видання:
Тарас Шевченко. Пісенний “Заповіт”. Вибрані хорові твори

У зібранні представлено вибрані хорові твори Українських композиторів на «Заповіт» Тараса Шевченка. До видання дібрано 16 творів 13 композиторів і аранжувальників, написаних від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Нотний матеріал зібрання Пісенний «Заповіт» розподілено на три групи: твори a капела (10), твори з інструментальним супроводом (3), твори великої форми з симфонічним оркестром (3). Обсяг видання – 170 сторінок. Науково-мистецьке видання містить фахово підготовлений нотний матеріал для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську практику та ґрунтовний довідковий додаток: передмову, огляд музичного освоєння, біографічні довідки про композиторів, бібліографію, нотографію, дискографію з QR-кодами для прослуховування записів.

Визначальна особливість нотного зібрання Пісенний «Заповіт» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для збагачення бібліотечних фондів і для концертно-виконавської діяльності хорових колективів в Україні та для Українських культурно-освітніх осередків за кордоном. Пісенний «Заповіт» сприяє поглибленню інтересу до Шевченкової поетично-пісенної спадщини й Української хорової музики та їх популяризації в Україні й Світі. Видання приурочене 180-літтю написання цієї всесвітньовідомої Шевченкової поезії.

Безвічний дух ясновідної Шевченкової поезії, започаткованої «Заповітом», ясним, ярим світлом Правди розтинає морок облуди й страху та будить у людях Волю духу до справедливого життя.

В Українській правосвідомості Воля – фундаментальна правова категорія, основоположний принцип-закон Українського традиційного природно-звичаєвого права, дієвий морально-правовий чинник; тому права в Українців традиційно називаються вольності. Волю як закон приймає одностайним волевиявом усенародне Віче (од Староукраїнських віт – рада) – спільне зібрання людей для безпосереднього уладування усіх справ суспільного життя.

За Українським природно-моральним правом, Воля як самовияв внутрішньої сили особистого й національного духу – найвища цінність людського життя й  найвищий вияв збірної моральної сили народу.  

В Українському природно-моральному світогляді Воля – мірило самостійної сили духу людини й народу: «Воля дужча за всяку неволю» (Г. С. Сковорода); «Де дух, там і Воля» (П. Д. Юркевич).

Духом Волі сповнена вся заповітна Шевченкова поезія: «Світ широкий, Воля…», «Велике щастя бути вольним чоловіком…», «Не вмирає душа наша, Не вмирає Воля», «Встане Правда! встане Воля!..».

Тарас Шевченко у «Кобзарі» нагадує нам про Волю 249 разів. І особливо своєчасне нагадування в «Заповіті»:  «І вражою злою кров’ю Волю окропіте».

Джерела:

1. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Твори а капела. Т. 1–3; Твори з інструментальним супроводом. Т. 4. 5; Твори великої форми з симфонічним оркестром. Т. 6. 7. Укладач: П. І. Муравський. Автор ідеї видання, вступної статті, біографічних довідок про композиторів та бібліографії, головний редактор: О. А. Шокало. Музичні редактори: Л. В. Бухонська, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко, М. І. Гулковський, І. Д. Гамкало, А. Г. Масленнікова. – К.: Видавництво Ліра-К, 2023. – 2252 с.; графіка, фото.
2. Пісенний «Заповіт». Вибрані хорові твори. Ідея видання, укладення: М. І. Гулковський, О. А. Шокало. Передмова, біографічні довідки про композиторів, редакція: О. А. Шокало. Огляд музичного освоєння, бібліографія, нотографія, дискографія: М. І. Гулковський. – К.: Видавництво «Панмедія», 2025. – 170 с.; графіка, фото.

Мірча (Мирослав) Гулковський,
хоровий дириґент, педагог

Музичне освоєння «Заповіту»
Тараса Шевченка

В історії Української музики другої половини ХІХ – першої чверті ХХІ століть на тексти «Заповіту» написали музику понад 100 композиторів і аранжувальників різних жанрів: пісні, хори, солоспіви, кантати, поеми, ораторії, симфонії, музику до кінофільмів, спектаклів, аранжування на опрацювання народних пісень, власні ориґінальні мелодії. Першими з когорти музичних творців «Заповіту» стали композитори Микола Лисенко, Михайло Вербицький, Гордій Гладкий, Кирило Стеценко. «Заповіт» став для Українців популярною народною піснею й неофіційним славенем та програмою національного визволення. У цьому вияв величезного всенародного і світового значення «Заповіту».

Ключові слова: «Заповіт», автори музики, пісні, хори, солоспіви, кантати, поеми, ораторії, симфонії.

Від літа 1945 Тарас Шевченко за завданням Київської археографічної комісії працював як художник та збирач фольклорних і етнографічних матеріалів на Київщині, Чернігівщині й Полтавщині: змальовував архітектурні й археологічні пам’ятки, пейзажі, записував народні пісні й легенди.

У Переяславі Т. Г. Шевченко зупинявся у свого знайомого Андрія Осиповича Козачковського (1812–1889) – лікаря, який закінчив медико-хірургічну академію в Петербурзі й від 1844 і до кінця життя жив і працював у Переяславі. Шевченко познайомився з Козачковським восени 1841.

Перебуваючи у Переяславі, Шевченко написав знакові твори: поеми «Кавказ» і «Наймичка», вступ до поеми «Єретик», яку завершив у селі Мар’янське на Миргородщині.

Наприкінці 1845 Тарас Шевченко тяжко занедужав і лікувався вдома в Андрія Козачковського. А 25 грудня написав тут свою знамениту поезію «Як умру, то поховайте…» (у подальшому – «Завіщаніє», «Заповіт»).

Нині «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») – один з неофіційних гімнів України. Спочатку вірш не мав офіційної назви. А в рукописній збірці «Стихотворенія Т. Г. Шевченка» І. М. Лазаревського з власноручними виправленнями автора вірш подано під назвою «Завіщаніє».

Уперше «Як умру, то поховайте…» під заголовком «Думка» опубліковано 1859 у Лейпциґу в збірнику «Новые стихотворенія Пушкина и Шевченки». Повний текст вірша під назвою «Завіщаніє» надрукував Львівський журнал «Мета» у 1863. Уперше редакторська назва «Заповіт» з’явилась перед віршем, урізаним з цензурних міркувань до восьми початкових рядків, у петербурзькому виданні «Кобзаря» 1867. З того часу ця редакторська назва стала традиційною.

В історії Української музики другої половини ХІХ – першої чверті ХХІ століть на тексти «Заповіту» написали музику понад 100 композиторів і аранжувальників різних жанрів: пісні, хори, солоспіви, кантати, поеми, ораторії, симфонії, музику до кінофільмів, спектаклів, аранжування на опрацювання народних пісень, власні ориґінальні мелодії.

Першими з когорти музичних творців «Заповіту» стали композитори Микола Лисенко і Михайло Вербицький.

Микола Лисенко написав «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для соло тенора, чоловічого хору та фортепіано 1868 (2-а редакція 1877, за іншими даними 16.12.1878 з супроводом оркестру) на замовлення львівської громади для відзначення Шевченківських роковин. Ініціаторами були Олександр Барвінський – голова Товариства імені Шевченка та Анатоль Вахнянин – голова Львівської «Просвіти». 26 лютого (за новим стилем – 10 березня) 1868 у Львові відбувся перший Шевченківський концерт, де було вперше виконано «Заповіт» М. Лисенка.

Композитор  і священик Михайло Вербицький створив один з найвизначніших монументальних творів в історії світової Музичної Шевченкіани – Кантату «Завіщаніє» («Заповіт») на текст поезії «Як умру, то поховайте…» Т. Г. Шевченка для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соло баса та симфонічного оркестру. «Заповіт» М. Вербицького виконали 10 березня 1869, разом із «Заповітом» М. Лисенка.

До 200-ліття від народження Михайла Вербицького відомий дириґент і композитор Львівського обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича (м. Дрогобич) Микола Михаць здійснив нове. сучасне оркестрування кантати «Заповіт» Вербицького, виконання якої відбулося в Національній опері України ім. Т. Шевченка 4 березня 2015.

Гордій Гладкий – автор славетної пісні «Заповіт» на поезію Тараса Шевченка «Як умру, то поховайте…». Первісний її варіант (з супроводом гітари) композитор написав у другій половині 1869 – на початку 1870. Згодом представив твір у викладі для чоловічого хору як вправу гармонії на реґентських курсах у Полтаві. Керівник курсів, композитор П. А. Щуровський відзначив красу й виразність музики та допоміг відкориґувати ноти. Первісний варіант для чоловічого хору прозвучав у виконанні хору Духовної семінарії у Полтаві під орудою самого автора.

Корифей Української професійної музики М. В. Лисенко вніс деякі редакційні поправки. Уперше «Заповіт» Г. П. Гладкого надрукував полтавський видавець і диригент музичних товариств  Григорій Іпатійович Маркевич у 1905. Наступні видання здійснив у 1908 і 1909 для чотириголосого чоловічого хору з коректурою М. В. Лисенка.

К. Г. Стеценко – славетний Український композитор і священик УАПЦ, майстерно здійснив опрацювання неперевершеної музики «Заповіту» Г. Гладкого для хору: чоловічого а капела (1905), з супроводом фортепіано (1905), мішаного з супроводом фортепіано (1911, друга редакція), мішано а капела (1921), однорідного з супроводом фортепіано (1917, вид. 1949).

Дотепер «Заповіт» в опрацюванні К. Стеценка на музику Г. Гладкого є найбільш виконуваним хоровими колективами України.

«Заповіт» став для Українців популярною народною піснею й неофіційним славенем та програмою національного визволення. У цьому вияв величезного всенародного і світового значення «Заповіту».

Автори музики «Заповіту» («Як умру, то поховайте…»)
Друга половина ХІХ – перша чверть ХХІ ст.

Авдієвський Анатолій Тимофійович (1933–2016).
«Як умру, то поховайте…» («Заповіт»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для народного хору а капела (1969).

Александров Олександр Васильович (1883–1946).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для чоловічого  хору а капела (1938, вид. 1959; з супроводом фортепіано й інших інструментів, 1950).

Антонюк Валерій Юрійович (1979).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капеля (2010).

Араратян Вааг Георгійович (1902–1983).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Солоспів для голосу з супроводом фортепіано (1938).

Балацький Дмитро Євменович (1902–1981).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для чоловічого вокального ансамблю (1970-і).

Барвінський Василь Олександрович (1988–1963).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Кантата для чоловічого і мішаного хорів з супроводом оркестру або фортепіано в чотири руки (1917).  Існує варіант «Заповіту» для хору а капела.

Батюк Порфирій Кирилович (1884–1973).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Для дитячого хору (1922).

Безшлях (Пущанський-Кривий) Терентій Тимофійович (друга половина ХІХ ст. – перша половина ХХ ст.).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для чоловічого і мішаного хорів а капела (1917–1919).

Білаш Олександр Іванович (1931–2003).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Мелодію народної пісні використав в ораторії «Вишневий вітер» (за поемою Івана Драча «Смерть Шевченка»). Для читця, трьох солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру (1989; 1991 вик.).

Бойченко Петро Павлович (1880–1936).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору без супроводу (1920).

Бондарчук Пантелеймон Єремійович (псевдонім – Петро Лахтюк) (1907–2001).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для голосу в супроводі бандури або капели бандуристів та чоловічого хору без супроводу (1970-і)

Борщ Микола Митрофанович (1948).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика К. Стеценка. Аранжування та оркестрування для капели бандуристів ім. О. Вересая у м. Чернігові (2013). Варіант для жіночого чотириголосого хору а капела (2024).

Бучацька-Бровар Ростислава (1916–2005).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Українська народна пісня. Аранжування, музична редакція для голосу з літерно-цифровим позначенням партії супроводу: з фортепіано, орґана, гітари (1969, вид. Gari, Indiana).

Васильченко О. І.
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для співу з супроводом семиструнної гітари (вид.1963).

Вербицький Михайло Михайлович (1815–1870).
«Завіщаніє» («Заповіт» – «Як умру, то поховайте…»). Кантата для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соліста (баса) та симфонічного оркестру або фортепіано (1868).

Верета Григорій Степанович (1951).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для  мішаного хору а капела.

Вериківський Михайло Іванович (1896–1962).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела (1951).
Відповідь на «Заповіт» Т. Шевченка. Вірш А. Лагуті в перекладі М. Рильського (1939).
Оркестрування «Заповіту» К. Стеценка для мішаного хору та симфонічного оркестру (1943).

Вілінський Микола Миколайович (1888–1956).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для хору та симфонічного оркестру (Ор. 39; 1939).

Гайворонський Михайло [Іванович] (псевдонім – Орест Тин) (1892–1949).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела (варіант для вокального тріо). До 100-річчя з дня смерті Поета (1961 виконання).

Гвоздь Микола Петрович (1937–2010).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання Української народної пісні для капели бандуристів.

Гладкий Гордій Павлович (1849–1894).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Первісний варіант для голосу  з супроводом гітари (2-а половина 1869 – початок 1870). Первісний варіант у викладі для чоловічого хору прозвучав у виконанні хору Духовної семінарії під орудою автора.

Глієр Рейнгольд Моріцович (1875–1956).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Ор. 73. Симфонічна поема «Пам’яті Великого Українського Поета Т. Г. Шевченка» (за мотивами однойменної поезії. До 125-річчя від дня народження (1939).

Губаренко Віталій Сергійович (1934–2000).
Симфонічна поема Пам’яті Т. Шевченка. Ор. 3 (1962). В поемі використано музику Г. Гладкого «Як умру, то поховайте…» («Заповіт»).

Давидовський Григорій Митрофанович (1866–1952).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела (1926).

Данькевич Костянтин Федорович (1905–1984).
Балет «Лілея»: на 3 дії, 4 картини (лібрето В. Чаговця, за мотивами творів Т. Шевченка) (1964). У балеті використано народну пісню на музику Г. Гладкого «Як умру, то поховайте…» («Заповіт»).

Демуцький Порфирій Данилович (1860–1927).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). [Музика Г. Гладкого]. Опрацювання Української народної пісні для однорідного хору а капела (1918, 1926 вид.). «Заповіт» Т. Шевченка для балалайки з фортепіано (1931 вид.).

Дрімцов (Дрімченко) Сергій Прокопович (1867–1937).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору з супроводом фортепіано. Рукопис.

Дубравін Яків Ісакович (1939).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для чоловічого квартету а капела (1964 вид.).

Дутчак Віолетта Григорівна (1966).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Гармонізація К. Стеценка. Перекладення для ансамблю бандуристів (2004 вид.).

Ємець Василь Костянтинович (1890–1982).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для голосу з супроводом бандури.

Зажитько Сергій Іванович (1962).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Для баритона, струнного оркестру, чотирьох валторн, тромбона, туби, арфи і литавр на вірші Тараса Шевченка (2021). Версія – для соло баритона та фортепіано (2021).

Заремба Владислав Іванович (1833–1902).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). З 2-ої серії «Музика до Кобзаря». У 2-х серіях. Солоспів для голосу з супроводом фортепіано (1898 вид.). Варіант для мішаного хору з супроводом фортепіано (1908). Видано у збірці «Кобзар» Тараса Шевченка. Музика Владислава Заремби. Видавець Л. Ідзіковський.

Затурян Анатолій Ілліч (1939–2020).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для мішаного складу хору а капела (1970-і).

Захарченко Віктор Гаврилович (1938).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання Української народної пісні на поезію Т. Шевченка для народного (Кубанського козацького) хору а капела або з супроводом оркестру народних інструментів.

 Зноско-Боровський Олександр Федорович (1908–1983).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Л. М. Ревуцького. Здійснив музичну редакцію для двоголосого хору а капела (1952).

Золотарьов (Куюмджі) Василь Андрійович (1872–1964).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). З симфонічно-хорового циклу «Шевченківська сюїта». У 5-и частинах (1929). для солістів, хору та оркестру на тексти Т. Г. Шевченка. Клавір (1965 вид.). Частина 5. «Заповіт».

Іваноньків Богдан Михайлович (1944/1945).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для чоловічого хору а капела та з супроводом бандурного оркестру.

Кишакевич Йосип Маркелович (1872–1953).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела (1937 вид.).

Козловський Олексій Федорович (1905–1977).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання Української народної пісні для мішаного хору  а капела (1919).

Колодуб Лев (Левко) Миколайович (1930–2019).
Опера «Поет» у 2-х актах (лібрето О. Біляцького  та З. Сагалова за п’єсою «Шлях» та творами Т. Шевченка (1988–2001) до 175-річчя від народження Поета. Ориґінальний твір «Заповіт» («Як умру, то поховайте…» (з епілогу опери «Поет») для мішаного хору з фортепіано. Концертний виклад//Музика. 2005. №3. с. 16–17.

Конощенко Володимир Федорович (1934–2001).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для мішаного хору а капела (1990 вид.).

Корчинський Юліян (Юліан) Олексійович (1921–1990).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Вільне опрацювання для мішаного хору з супроводом (1989 вид.).

Кропива С.
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Гармонізація для народного хору (1963). (назустріч 150-річчю з дня народження).

Кос-Анатольський Анатолій Йосипович (1909–1983).
Безсмертний «Заповіт» (тексти власні за мотивами «Заповіту» Т. Шевченка). Кантата для соліста мішаного хору та симфонічного оркестру (1963).

Котко Дмитро Васильович (1892–1982).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Музика К. Стеценка. Музична редакція та аранжування Дм. Котка.

Кошиць Олександр Антонович (1875–1944).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для чоловічого чотириголосого хору (1920 вид.).

Кушніренко Андрій Миколайович (1933–2013).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для мішаного хору з супроводом оркестру (1979 р.).

Лапинський Наум Соломонович (1900–1960).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Солоспів для голосу з фортепіано.

Левитський Борис Костянтинович (1893–1965).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела; варіант з фортепіано.

Левитський (Левицький) Борис Порфирович (1887–1937).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Написаний для хору створеної ним Музичної школи у м. Переяслав (1920-і).

Левицький Михайло
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чотириголосого хору з фортепіано [Редакція О. Кошиця] (1917 вид.)

Леонтович Микола Дмитрович (1877–1921).
Автор ориґінального хору «Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Рукопис не закінчено.

Лисенко Микола Віталійович (1842–1912).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для соло тенора, чоловічого хору та фортепіано (1868, 2-а редакція 1877; за іншими даними 16.12. 1878 з супроводом оркестру).

Лисянський Б.
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору.

Лібацький Сергій Іванович (1892–1968).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела.

Ліхута Катерина (Австралія)
Композиція «Поховайте та вставайте…» за мотивами «Заповіту» для духового оркестру (2024 вик. в Україні).

Людкевич Станіслав Пилипович (1879–1979).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Кантата [«Вокально-симфонічна поема», за назвою О. С. Цалай-Якименко] для солістів, хору та оркестру (1934, вид. 1935; 2-а редакція 1955, вид. 1958). До 120-річчя від дня народження Великого Сина України.
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела (1936; варіант для чоловічого та жіночого хорів).

Лятошинський Борис Миколайович (1895–1968).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Кантата для мішаного хору та симфонічного оркестру. До 125-річчя від дня народження (1939).

Манілов Григорій Феофанович (1875–1954).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору (1907 вик.).

Марунич Володимир Іванович (1961).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика з кінофільму «Заповіт» Кінооб’єднання «Вавилон–13». Опрацювання для соло баритона та капели бандуристів.

Матюк Віктор Григорович (1852–1912).
«Завіщаніє» («Заповіт» – «Як умру, то поховайте…»). Музика М. Вербицького. Опрацювання, підготовка до публікації, видання клавіру хору – кантати для соло баса, подвійного хору (мішаного і чоловічого) та фортепіано. За клавіром В. Матюка твір був надрукований у м. Львові (1921).

Медражевський Афанасій Теофілович (1941).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Гармонізація К. Стеценка. Перекладення для мішаного хору з супроводом фортепіано (2015 вид.).

Михаць Микола Григорович (1960).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика М. Вербицького. Кантата для чоловічого та мішаного хорів, соло баса з фортепіано. Опрацювання, музична редакція та оркестрування М. Михаця (2010 вик.). До 200-річчя від дня народження М. Вербицького.

Міньківський Олександр Захарович (1900–1979).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування Української народної пісні для Капели бандуристів.

Мовчан Єгор Хомич (1898–1968).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для голосу з супроводом бандури.

Мота Володимир Несторович (1927).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Гармонізація К. Стеценка. Перекладення для голосу з супроводом бандури.

Муравський Павло Іванович (1914–2014).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела.

Найда Ярослав Андрійович (1945).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору та оркестру народних інструментів.

Недзведський Микола Францович (1891–1977).
Варіації на музику «Заповіту» Г. Гладкого – К. Стеценка для струнного квартету та фортепіано (1927).

Омельський Іполіт (кінець ХІХ – початок ХХ).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чоловічого хору а капела; варіант для однорідного хору.

Павлів Любомир Володимирович (1945).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»).  Опрацювання Української народної пісні на музику Г. Гладкого для хору а капела (варіант зі супроводом).

Павлюк Василь Михайлович (1941–2010).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»).  Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела (2011 вид.).

Павлюченко Станіслав Євстигнійович (1937–2010).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування Л. Ревуцького. Інструментування С. Павлюченка для оркестру народних інструментів.

Підгорецький Борис Володимирович (1873–1919).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела (1911, вик. 1914, очевидно у власному аранжуванні).

Попадич Федір Миколайович (1877–1943).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для мішаного хору а капела.

Прокоф’єв Сергій Сергійович (1891–1953).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опера «Семен Котко». У 5-и діях. Сюїта для симфонічного оркестру. У шостому розділі сюїти «Похорони» звучить ориґінальна мелодія «Заповіту» на поезію Т. Шевченка у перекладі М. С. Тихонова (1947 вид.).

Протопопов Сергій Володимирович (1893–1954).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Українська народна пісня. Опрацювання для мішаного хору а капела (1925 вид.).

Ревуцький Лев (Левко) Миколайович (1889–1977).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для однорідного двоголосого хору з фортепіано (1924 вид., 1939); 2-а редакція для чотириголосого мішаного хору з фортепіано (1942) а капела. Варіант для мішаного хору.

Рославець Микола Андрійович (1881–1944).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») (1920).

Рудянський Олександр Миколайович (1935–2021).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Ориґінальний твір з п’ятої картини опери «Шлях Тараса» (лібрето В. Юречка, В. Реви) (1992, 2-а ред. 2002, вид. 2008).

Садовський Євген-Орест Іванович (1913–2014).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чоловічого хору, соло баритона з фортепіано (1973 вид.).

Сильвестров Валентин Васильович (1937).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Ориґінальний твір з циклу «Чотири піснеспіви» для солістів, хору а капела. Частина ІV. Для соло баритона, мішаного хору а капела (2014).

Сичов Олександр Федорович (1977).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чоловічого вокального ансамблю з інструментальним супроводом.

Сіренко Алла Павлівна (1964).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Для голосу, фортепіано та скрипки або віолончелі (2013).

Січинський Денис Володимирович (1865–1909).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика М. Вербицького. Перекладення для оркестру.

Смеречанський Ярослав Васильович (1909–2002).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чоловічого хору а капела; для соло баса та мішаного хору а капела.

Соневицький Ігор Михайлович (1926–2006).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Ориґінальний твір для соло баритона з супроводом фортепіано, музика до театральної п’єси «Заповіт» (1969).

Спендіаров (Спендіарян) Олександр Опаносович (1871–1928).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для чоловічого хору а капела (1921).

Стадник Олександр Олександрович (1961).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання Української народної пісні для мішаного хору а капела; варіант зі супроводом оркестру народних інструментів (1993).

Старицький Михайло Федорович (1957–2014).
Музика до кінофільму «Тарас Шевченко. Заповіт». У 9-ти серіях. Автори сценарію: І. Дзюба, Б. Олійник, П. Мовчан, С. Клименко (1992–1997).

Стельмащук  Степан Ількович (1925–2011).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого, аранжування для мішаного хору а капела (1956); варіант для двоголосого хору (2006 вид.).

Степовий (Якименко) Яків Степанович (1883–1921).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для мішаного хору а капела (1926 вид).

Стефанишин Мирослав Степанович (1927–2024).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для двоголосого народного хору/гурту (2011 вид.).

Стеценко Кирило Григорович (1882–1922).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Ориґінальний твір для чоловічого хору а капела (1905); для чоловічого хору з фортепіано для мішаного хору а капела (1921 вид.); для дитячого хору а капела (1928 вид.; варіант з фортепіано); для соло баритона з фортепіано (1909 та 1961 вид.).

Триліс Василь Герасимович (1937).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого – К. Стеценка. Музична редакція для триголосого чоловічого хору.

Федорів Мирон (Михайло) Олексійович (1907–1996).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела.

Фроляк Богдана Олексіївна (1968).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). З хорової кантати «Цвіт» для мішаного хору, голосу та фортепіано (2013).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»), № 11: для сопрано, мецо-сопрано, баритона і оркестру. З  «Симфонії – Реквієму» для мішаного хору, солістів та симфонічного оркестру на вірші Тараса Шевченка (2014). До 200-літнього ювілею Великого Кобзаря.

Хаврусь Сергій Левкович (1937–2014).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання Української народної пісні (на музику Г. Гладкого) для дитячого хору а капела; варіант зі супроводом.

Хоткевич Гнат Мартинович (1878–1938.)
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для капели бандуристів (чоловічий склад) з супроводом бандурного оркестру.

Шамо Ігор Наумович (1925–1982).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). З циклу «Шість новел для фортепіано» (1960): Новела № 5 – «Кайдани порвіте…»; № 6 – «Серед степу широкого…» (1965 та 2008 вид.).

Шевченко Василь Кузьмович (1882–1964).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Українська народна пісня. Аранжування для ансамблю бандуристів; для оркестру народних інструментів. Інструментування В. Шевченка (1939 вид.).

Шпак Микола Олексійович (1942–2003).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Трактування в інструментальній формі. З циклу «Програмні музичні твори за текстами поем та поезій Т. Г. Шевченка.

Штогаренко Андрій Якович (1902–1992).
Симфонічна поема «Душа Поета» (1957, 2-а редакція – «Пам’яті Кобзаря», 1960) для камерного струнного оркестру (1962 вид.). В основу тематичного матеріалу покладено мелодію безсмертного «Заповіту» Т. Шевченка.

Щуровська-Россіневич Платоніда Іванівна (1893–1973).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела; варіанти для чоловічого, жіночого хорів; триголосого однорідного хору.

Юцевич Євген Омелянович (1901–1988).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Інструментування для духового оркестру. Музична редакція Б. Лятошинського (1939 вид.).

Яворський Болеслав Леопольдович (1877–1942).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаної хорової капели без супроводу (вид. 1924). Хоровий твір написаний на замовлення капели «Думка».

Ященко Леопольд Іванович (1928–2016).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання Української народної пісні на музику Г. Гладкого для народного хору.

Джерело:

1. Музична Шевченкіана українських композиторів. Біобібліографічне довідкове видання. Опрацювання та упорядкування Мирослава Гулковського. – К.: Видавництво Ліра-К. – 952 с.

The post Нотне зібрання Пісенний «Заповіт» у Хоровій Шевченкіані appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

 Вибрані хорові твори

Щойно вийло друком 170-сторінкове унікальне нотне зібрання «Тарас Шевченко. Пісенний «Заповіт». Вибрані хорові твори». Видання приурочене 180-літтю написання цієї всесвітньовідомої Шевченкової поезії.

У зібранні представлено вибрані хорові твори Українських композиторів на «Заповіт» Тараса Шевченка. До видання дібрано 16 творів 13 композиторів і аранжувальників, написаних від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Пісенний «Заповіт» укладено на основі: «Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана». Укладач: П. І. Муравський. Ідея видання, вступна стаття, загальна редакція: О. А. Шокало. (К., 2023). Нотний матеріал зібрання Пісенний «Заповіт» розподілено на три групи: твори a капела, твори з інструментальним супроводом, твори великої форми з симфонічним оркестром. Науково-мистецьке видання містить фахово підготовлений нотний матеріал для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську практику та ґрунтовний довідковий додаток: передмову, огляд музичного освоєння, біографічні довідки про композиторів, бібліографію, нотографію, дискографію з QR-кодами для прослуховування записів.

Визначальна особливість зібрання Пісенний «Заповіт» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для збагачення бібліотечних фондів і для концертно-виконавської діяльності хорових колективів в Україні та для Українських культурно-освітніх осередків за кордоном. Пісенний «Заповіт» сприяє музично-хоровій освіті, поглибленню інтересу до Шевченкової поетично-пісенної спадщини й Української хорової музики та їх популяризації в Україні й Світі.

Ініціатори видання й укладачі: М. І. Гулковський та О. А. Шокало.
Автор предмови, біографічних довідок про композиторів та редактор видання: О. А. Шокало.
Огляд музичного освоєння, бібліографію, нотографію, дискографію склав М. І. Гулковський.

Підготовку видання здійснено на методичних засадах Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».

Художнє оформлення й верстку виконав Я. І. Січовик.

Зверстано за фінансової підтримки доброчинців Тараса й Катерини Миронюків.
Надруковано за фінансової підтримки доброчинця Олександра Григоровича Шпака.

Олександер Шокало,
шевченкознавець, культурософ

Шевченків «Заповіт» як славень Волі

 180-ліття написання

Тарас Шевченко. Автопортрет. Село Потоки. Кінець серпня 1845

Цього року виповнюїться 180 Шевченковому «Заповітові», який став в Українського народу найпопулярнішою піснею-символом – славенем Волі. Його закличні рядки: «Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте» протягом ХХ століття використовували в революційній аґітації, друкували в большевицьких прокламаціях. Нині, в пору Всеукраїнської визвольної війни заклик до Волі набув первинного Шевченкового смислу – звільнення Українців од руського імперського колоніального гноблення.

Провідна ідея «Заповіту» отримала відгук у багатьох народів, що засвідчують його переклади 150-ма мовами Світу. А пісенна природа цієї взірцевої Шевченкової поезії проявилася в широкому спектрі музичних інтерпретацій. На «Заповіт» Українські й іноземні композитори написали близько 150 хорових творів – од акапельних та з супроводом до сюїт, кантат і симфонічної поеми.

Історія «Заповіту»

Тарас Шевченко написав поезію «Як умру, то поховайте…» наприкінці грудня 1845 року в будинку свого приятеля, лікаря Андрія Осиповича Козачковського (1812–1889) в Переяславі, під час тяжкої хвороби. Переживаючи кризу власної недуги, поет надзвичайно гостро відчув і пережив суспільну недугу свого народу під гнітом руського колоніального гноблення. І його дух на межі життя і смерті вибухнув потужним закликом до рідного народу – повстати проти одвічних ворогів, випустити з них вражу злу кров і навіки позбутись неволі. Здобудемо Волю, тільки окропивши її вражою кров’ю…

Тарас Шевченко. Автограф «Заповіту». 25.12.1845

У 1846 в Київі Т. Шевченко переписав цей вірш без назви, з датуванням «25 декабря 1845, в Переяслові», у рукописну збірку «Три літа», де зібрав поезії 1843–1845 років.

Два інші чистові автографи цього вірша без назви зберігаються у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.

Цю поезію нелегально поширювали в списках близькі до Шевченка люди.

Один список вірша з власноручними виправленнями Т. Шевченка й з назвою «Завіщаніє» зберігся в рукописному збірнику «Стихотворенія Т. Г. Шевченка», скомпонованому в кінці 50-х років XIX ст. близьким знайомим поета Іваном Матвійовичем Лазаревським (1836–1887), наймолодшим з шести братів Лазаревських, Шевченкових приятелів.

Уперше поезію «Як умру, то поховайте…» з заголовком «Думка» опубліковано в безцензурному виданні «Новые стихотворенія Пушкина и Шевченки», яке вийшло 1859 в Липську (Лейпциґ). У першому посмертному й найповнішому виданні «Кобзарь Тараса Шевченка» (СПб, 1867), яке підготували Микола Костомаров і Григорій Вашкевич, надруковано перші 8 рядків цієї поезії з редакторською назвою «Заповіт». Відтоді «Як умру, то поховайте…» стали традиційно називати «Заповітом». Повний текст «Заповіту» вперше надруковано у петербурзькому виданні «Кобзаря» 1907 за редакцією Василя Доманицького.

Морально-світоглядна основа «Заповіту»

Провідний мотив «Заповіту» – безвічний дух народного співця й по смерті кличе свій народ здобути Волю. Визначний Український літературознавець, академік Олександр Іванович Білецький (1884–1961), розглядаючи духовно-суспільне подвижництво Тараса Шевченка в контексті світового письменства, наголосив: «В історії світової літератури першої половини XIX ст. Шевченко, мабуть, єдиний поет, який цілком зосередився на ідеї визволення трудящих і висловив цю ідею з незрівнянною силою поетичного слова».

Глибокі моральні переживання й світоглядні осягнення Тараса Шевченка дослідники зводять переважно до загальної теми про значення поета й поезії в житті народу. Ця тематична модель широко представлена у світовій літературі. Дискусія про суспільну роль поета й поезії розпочалася ще в Давньоримській літературі одою Квінта Горація Флакка «Exegi monumentum» («Я спорудив пам’ятник»). Наслідували «Пам’ятник» Горація Флакка Й.-В. Ґете, П.-Ж. Беранже, Г. Р. Державін, О. С. Пушкін.

А Тарас Шевченко явив поезію нового, власного жанру – заповіту як славеня Волі. Шевченків «Заповіт» сповнений життєствердної, світловизнавчої сили, спрямованої на здобуття рідним народом Волі. Цим «Заповіт» Тараса Шевченка глибинно перегукуїться з заповітним прагненням Миколи Гоголя здобути Україні Волю: «Відокремитись і проголосити свою незалежність» («Роздуми Мазепи», 1834–1835). Суть заповітних прагнень обох подвижників Українського духу – Українці мають пробудити в собі дух Волі до життя й здобути самостійність.

З’ясовуючи розкриття цієї теми в оді Горація, глибокий знавець класичної античної літератури, моя дорога університетська вчителька Латини й Новогрецької, Тетяна Миколаївна Чернишова (1928–1993) виділила п’ять моментів у розвитку думки: «1. Поет відстоює право на людську шану; 2. Міряє вік своєї слави; 3. Нагадує, звідки i якого він роду; 4. Визначає, за які саме заслуги він має право на славу; 5. Приймає винагороду з рук Музи» (Т. М. Чернишова. «Заповіт» Т. Г. Шевченка в аспекті зв’язків зі світовою літературою», 1975).

Розглядаючи ці моменти в «Заповіті», Т. М. Чернишова говорить не про наслідування Шевченком своїх попередників, а наголошує на цілком самобутньому розкритті Українським поетом суті поетичного заповіту.

Т. Шевченко розвиває власну вільну поетичну думку в умовах національно-соціального гніту України й у відповідності зі своїми морально-світоглядними принципами. На відміну од попередників, які вже за життя відстоюють право на славу, Т. Шевченко звертаїться до нащадків посмертним заповітом-закликом:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,

Завважмо: Шевченко заповідає поховати не в могилі, а «на могилі» – на вершині насипної могили-гори. Тож образ могили в «Заповіті» – це не викопана в землі яма, а вивершена серед степу гора пам’яті.

Поет не визначає вікових меж своєї посмертної слави, а окреслює природними реаліями образ і межі своєї рідної землі, де він хотів жити й заповів поховати себе:

Щоб лани широкополі,
I Дніпро, i кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Шевченків дім – це вся Україна, а його родина (сем’я) – весь народ Український. Поет i після смерті прагне лишитися духовно невіддільним од життя рідного народу. Ця строфа конкретністю й просторовістю образної системи засвідчує масштабність Шевченкового поетичного світосприйняття.

Надзвичайно проникливо аналізує Шевченкове світосприйняття в «Заповіті» Іван Франко: «Поет веде нас натуральним шляхом асоціації ідеї від часті до цілості, цю цілість показує знов, як часть більшої цілості, й так підіймає нас, неначе по ступенях, щораз вище, щоби показати нашій уяві широкий кругозір… Вже слово «поховайте» будить в нашій уяві образ гробу; одним замахом поет показує цей rpiб, як частину більшої цілості – високої могили; знов один замах, i ця могила являїться одною точкою в більшій цілості – безмежнім степу; ще один крок, i перед нашим духовним оком – уся Україна, orpiтa великою любов’ю поета» (Іван Франко. Із секретів поетичної творчості. 1950).

Іван Якович Франко

Могили-гори як сонячні вершини та знаки пам’яті насипали в Українських землях з давніх давен та оберігали як найбільші святині. Тому для Українців найбільшим святотатством є «розрита могила» (Т. Шевченко) – наруга над родинною, родовою й колективною народною пам’яттю, над духом предків.

Прадавні могили-гори – реальні знаки кількатисячолітньої історичної пам’яті Українців та обсерваторні комплекси Української агрокультури. Небесно-земний архетип могили-гори став морально-світоглядною основою Шевченкового «Заповіту»: «Як умру, то поховайте мене на могилі…». У цьому урочисто-масштабному образові-символові знаходиться ключовий смисл особистого заповіту поета й духівниці кожної Української людини, яка прагне гідно вивершити своє життя в нерозривній духовній єдності з предками й нащадками.

У народів агрокультури могила-гора над прахом славного предка символізує вивершену ним родову світобудову, храм родового духу, храм колективної народної пам’яті. Прилучаючись до колективної пам’яті, люди досягають просвітлення й через відродження генетичної, родинної й родової та колективної народної пам’яті єднаються в збірну цілісність народу й прилучаються до безвічності народного духу. Цю глибинну пам’ять віками зберігали у своїх думах кобзарі – творці, зберігачі й передавачі Українського народного епосу. 

В Українській міфопоетичній традиції з могилою пов’язаний образ співця-кобзаря, який як дозорець на могилі береже пам’ять про минуле й будить волю до життя: «На могилі кобзар сидить Та на кобзі грає» (Т. Шевченко). Кобзар-співець на могилі – це заповітний символ безвічності народної пам’яті й Волі духу. Цей образ став найхарактернішою рисою Українського морального світогляду як символ незнищенності народної пам’яті, совісті й справедливості: люди не забувають ні доброго, ні лихого.

Тож дух Шевченків звертаїться з вершини могили-гори, з верхів’я Духу народного до Українців з закликом до справедливих дій, не забуваючи ні доброго, ні лихого й не уповаючи на Бога. Тут згадування про Бога парадоксальне, що межує з його запереченням:

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Тільки справедливою покарою ворогів за їх лиходійство народ здобуде Волю й тоді «в сем’ї великій,… вольній, новій» пом’яне свого співця. В цьому морально-світоглядна дієва суть Шевченкового «Заповіту» – духовно-вольового породження феномену Українського Кобзарства.

Феномен заповітного Українського кобзарства

Народних співців в Україні називають кобзарями.  Кобзарство – реліктове явище Українського духовного подвижництва та ясновідання як безпосереднього, інтуїтивного осягнення Істини. Ясновідне кобзарство – релікт прадавньої традиції безпосеред­нього осягнення істинного, дієвого знання чистим серцем та безписемної передачі його з вуст у вуста (звідси кобзарські «Устиянські книги»). Істинне дієве знання становить собою єдність правдивої дієвості й справедливої покари за злочинство.

Українське ясновідне кобзарство – це реальна, дієва сила моральної волі. Кобзарі-ясновідці як носії істинного знання й моральної волі одним людям були добрими порадни­ками, інших наставляли на шлях істинний словом правдиво-разючим. Народні співці не славили владців, не вихваляли по-блюзнірськи мученицького геройства рабів. Як просвітлені люди високої моралі вони будили людську совість, гідність і волю до життя. Тож Українці недарма найменували свого правдивого поета Кобзарем – народним співцем-ясновідцем, подвижником національного духу, борцем за справедливість. Шевченкова поезія має моральну силу безвічної народної пісні-думи – оповісниці Правди й Волі.

Кореневу, реліктову заглибленість Української кобзарської традиції в питому культурну основу визначив великий Польський поет Адам Міцкевич (1798–1855): «Українські простори є столицею ліричної поезії. Звідси пісні невідомих поетів поширювались часто по всій Слов’янщині».

Адам Міцкевич

Тими невідомими поетами були Українські народні співці-кобзарі, які уособлювали собою збірну душу, самосвідомість і Волю духу свого народу, поєднували у своєму світогляді земне й небесне.

Надзвичайно проникливо визначив духовно-вольовий феномен Кобзарства як уособлення небесно-земної сутності Українського хліборобського народу класик світової літератури, походженням зі старовинного Українського роду Бунянських з Волині – Іван Олексійович Бунін (1870–1953): «Кобзар – …син народу, який не відокремлює Землі од Неба…». Таким феноменальним поетом-кобзарем, сином небесно-земного народу став Тарас Шевченко.

Іван Олексійович Бунін. 1933

Сам Шевченко означив суть своєї поезії феноменом Кобзарства, назвавши свою поетичну збірку «Кобзар». Це одразу знайшло відповідний відгук у самосвідомості Українців, які назвали свого народного поета Кобзарем – Співцем-ясновідцем. Згідно з ясновідним світоглядом і моральною самосвідомістю свого народу Шевченко усвідомлював себе співцем-кобзарем і не вважав себе месією, пророком чи апостолом, як його намагаються тлумачити вражені чужим месіанізмом марновірці. Вони вдаються до кривотлумачення, може, на тій підставі, що поет використовував тих персонажів юдо-християнської літератури як алегоричні образи власної поезії. Але ж поетична умовність – це не факт релігійності світогляду поета. В юдаїзмі, християнстві й ісламі месія – посланець божий, спаситель; пророк – проповідник волі божої; апостоли – посланці церкви. Отже, всі вони посередники, які проповідують месіанізм – чужу авторитарну сваволю та її монополію на Істину. А на месіанізмі тримаїться облудна доктрина богообраності – вивищення «обраного народу» над іншими.

У своєму знаковому найменні Кобзар народний поет уособив усю багатовікову Українську епічно-пісенну традицію, явлену в феномені кобзарства. Тарас Шевченко чув у собі глибинний духовний зв’язок з утаємниченими співцями України – кобзарями. Сам Тарас у дитинстві був поводирем у сліпих кобзарів, про що зга­дує у своїх літературних творах. Ще з самого малку Тарас відчув у собі глибинний духовний зв’язок зі співцями України й згодом проникливо виповів те реальне дитяче відчуття: «…Я наче з живими гомоню з її (України – О. Ш.) сліпими лірниками й коб­зарями». Саме від своїх учителів-співців кобзарський поводир Тарас переймав з пам’яті й «списував Сковороду». Народні співці – кобзарі, бандуристи, лірники розносили Сковородині пісні на його мелодії по всій Україні й називали той репертуар «Сковорода». Вплив Сковородиних поезій-пісень на юного Шевченка безперечний. Особливо вражає близькість Сковородиної 10-ї пісні «Всякому городу нрав і права» та прологу до Шевченкової поеми «Сон» («У всякого своя доля»). Дослідники звертають увагу «на близькість між двома великими письменниками нашої літератури, де перший становить вершину її давнього етапу, а другий є абсолютним зразком нового» (М. А. Ласло-Куцюк. Сковорода і Шевченко. 1991).

Григорій Савович Сковорода

Тарас і сам вправно грав на бандурі й кобзі, знав кобзарські співи, що засвідчують його сучасники. Протягом усього життя Т. Шевченко з особливою сердечністю був прив’язаний до своїх учителів – мудрих співців-кобзарів, підтримував їх душевно й ма­теріально. А Шевченків «Кобзар» – звід ясновідної поезії став духовним пам’ятни­ком його довічним учителям-кобзарям.

Тарас Шевченко. Сліпий (Кобзар). 1843

У повісті «Мандрівка з задоволенням і не без моралі», яку написав у Новопетровському укріпленні в останні роки солдатчини (між 1855–1856), Шевченко віддає високу шану своїм учителям і відверто мовить про власне поетичне учнівство: «… Нещодавно хтось порівнював наші, тобто Українські, історичні думи з рапсодіями хіоського сліпця, прабатька епічної поезії … Я читав, звісно, в перекладі Гнєдича, і вичитав, що у Гомера нічого немає схожого на наші історичні думи-епопеї, … всі вони такі піднесено-прості й прекрасні, що якби воскрес сліпець хіоський та послухав хоч одну з них від такого ж, як і сам сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вщент свій козубець, званий лірою, і пішов би в міхоноші до найбіднішого нашого лірника, назвавши себе привселюдно старим дурнем. На жаль! тепер я себе так назвати повинен. По-перше, за те, що хотів наслідувати, а по-друге, за те, що не знав, кого наслідувати. А де причина того самонезнання, того аморального самонезнання? Відомо де, в школі. У школі нас усьому, абсолютно всьому навчать, крім розуміння свого милого рідного слова. О школо, школо! як би тебе швидше перешколити». Шевченкове занепокоїння аморальною, безтямною школою своєчасне досі… Тож поетичний феномен і духовне провідництво Тараса Шевченка належить розглядати з позиції ясновідної світоглядної традиції Українського кобзарства – реліктового явища Української культури.

Українське кобзарство споріднене з подібними ясновідними духовними реліктами інших народів. У Давньоіндійському суспільстві таку ясновідну функцію здійснювали кабі, каві – співці-ясновідці, тлумачі світу (звідси сучасне індійське каві – поет); у Давньогрецькому рапсоди – творці й виконавці епічних поем; у Давньоірландському філіди – поети-мудреці, знавці-хранителі пам’яті й родової генеалогії; у Давньоскандинавському скальди – народні співці; у Давньослов’янському бояни – співці-віщуни; в Осетинів  гекуоки – народні співці; у Кабардинців гегуако й усаки; в Азербайджанців ашуги або ошоки; в Казахів і Киргизів акини  – народні поети-співці; в Узбеків і Туркменів – бахши; у Персів і Тоджиків гуруглихони – творці-хранителі найдавнішого епосу Іранських народів, а також гофізи – народні співці-ясновідці, які зберігають у пам’яті одвічні глибинні знання (в ісламську епоху до тих знань приписали й знання Корану).

У різних культурах народних співців називають по-різному, та суть їх одна – вони безпосередньо осягають Істину й відкривають шлях до Істини своїм народам. Співці-ясновідці – просвітлені мудреці, провісники Правди, Волі, втаємничені хранителі ясновідного, істинного знання й ясного морального світогляду. Сила моральної діє­вості народних співців-подвижників – у триєдності їхнього істинного думання, спра­ведливого діяння й правдивого висловлення-оповіщення.

Дуже подібний до Українського Кобзаря феномен є в Персько-Тоджицькій поезії – Гофіз. Як Тараса Шевченка в народі назвали Кобзар, так поета-лірика, суфія-ясновідця Могаммада Шамседдіна (1325–1390) у народі назвали Гофіз, і це наймення стало його літературним ім’ям з додаванням назви міста, де народився поет – Гофіз Ширазі (Ширазький). Гофіз і Кобзар однозначні сутності – народні співці, провісники Правди й справедливості, втаємничені хранителі ясновідного, істинного знання й ясного морального світогляду.

Ясновідання є основою духовної практики Персько-Тоджицьких суфіїв та Українських духовних подвижників, зокрема кобзарів. Українські народні співці – кобзарі наділені такою ж ясновідною здатністю, як і Персько-Тоджицькі народні співці – гофізи.

Гофізову ліричну поезію співають Тоджики, Перси, Афгонці, а Кобзареву – Українці; співають, як народні пісні. Проте Гофізова поезія лунає в сольному виконанні, а Кобзарева поезія – переважно у хоровому. Бо хоровий спів – визначальний базовий вид музичного мистецтва в Українській культурі. Та обидва поети-співці здійснюють однакове духовне подвижницьке покликання. Як духовне подвижництво співця Могаммада Шамседдіна означене найменням Гофіз, так і духовне подвижництво співця Тараса Шевченка означене найменням Кобзар. Кобзар і Гофіз мають однозначні сутності – народні співці, втаємничені хранителі ясновідного, істинного знання й ясного морального світогляду, провісники Волі духу, Правди й справедливості. Під цими знаковими найменнями два великі національні поети-співці-ясновідці широко знані у Світі.

Шевченків «Заповіт» – у Світі

Шевченків «Заповіт» як визначне явище в Українській і світовій культурі знаходить відгомін у творчості поетів багатьох народів. Переконливим свідченням світового резонансу Шевченкової волі духу стали майже 500 перекладів «Заповіту» 150-ма мовами народів Світу. З перекладів найбільше: руських – 31, польських – 21, англійських – 16, угорських – 12, молдовських – 11, французьких – 10, німецьких – 10, чеських – 8, грузинських – 8. Цінну інформацію про всі переклади «Заповіту» скрупульозно зібрав Український літературознавець, перекладач Борис Васильович Хоменко (1928–2011) у книжці: «Тарас Шевченко. «Заповіт» мовами народів Світу» (1989), вмістивши тут 150 вибраних перекладів.

З усіх перекладів «Заповіту» чи не найточніше й найпроникливіше передали його глибинний світоглядний смисл Слов’янський поет Іван Бунін та Перський і Тоджицький поет Абулкосим Лагуті (1887–1957).

Абулкосим Лагуті. 1940

Бунін зберіг у перекладі Українську міфопоетично-історичну реалію могили-кургану – насипної гори. Саме тут перекладачі часто припускаються помилки, не знаючи світоглядної важливості цієї Української реалії. Уже завважував, що образ могили в «Заповіті» означає не викопану в землі яму, а насипану серед степу гору.

Лагуті, не відтворюючи дослівно образу могили-гори, передає відчуття, що це має бути незвичайне поховання.

Лагуті проникливо інтерпретує образну систему Шевченкової поезії, не відступаючи од тексту ориґіналу. Персько-Тоджицький поет з великою майстерністю передає глибоку суть Шевченкової співаної поезії, зберігаючи мелодику вірша. У перекладі «Заповіту» Лагуті зберіг органічну єдність змісту й форми ориґіналу, витончену мелодійність, властиву Українській співаній поезії.

З трьох Тоджицьких перекладів «Заповіту» (після А. Лагуті його інтерпретували ще М. Бачаєв і М. Турсунзода) варіант Лагуті найспівучіший, що пояснюїться і майстерністю поета-перекладача, якому вдалося передати Шевченкову єдність почуття й думки в пісенному ритмі першотвору, і звукописом (фонікою) його рідної Перської мови, яка милозвучністю дуже близька до Української. «Васіят» («Заповіт») Лагуті сприймаїться як народна поезія, в чому багато разів пересвідчувався сам, чуючи це від Тоджиків. «Васіят» Лагуті покладено на музику, й пісню виконує хор Тоджицького академічного театру опери та балету імені Садріддіна Айні.

Ось як згадує Абулкосим Лагуті історію свого перекладу «Заповіту»: «У 1933 році я поїхав на лікування до Криму. Дружина була зі мною – вона уродженка України. Коли ми проїздили Українські степи, вона читала напам’ять вірші Шевченка. Найдужче мене вразив його «Заповіт». Ці щирі, сильні й сміливі рядки буквально запали мені в душу. Не тільки вірш справив на мене сильне враження, тяжке життя Шевченкове нагадало мені моє власне» (Абулкосим Лагуті. Повне зібрання творів. У 6 томах. Т. 6. Душанбе, 1963; Тоджицькою мовою).

Цей факт підтвердила, з суттєвим доповненням, дружина Абулкосима Лагуті Цецилія Бенціанівна Бону-Лагуті у розмові зі мною 27 квітня 1976 року в її помешканні у Самарканді: «Уперше ми побували з Абулкосимом в Україні у 1933 році, їдучи на лікування до Криму. Дорогою, в поїзді, я читала чоловікові «Заповіт» і коментувала. Якийсь хлопчик уважно спостерігав за нами, а тоді спитав Лагуті, хто він. «Я Українець», – усміхаючись відповів Абулкосим. «Оце так Українець, що й «Заповіту» не знає», – щиро здивувався хлопчик. «Ось що найкраще характеризує народність поета», – мовив тоді Лагуті. Потім я проспівала «Заповіт», і це надзвичайно вразило його. Там же, у вагоні, він переклав «Заповіт» Тоджицькою, зберігши мелодію цієї Української народної пісні» (О. Шокало. «Я приохотила до України й Лагуті» // Отчий край. К., 1986). 

На моє запитання, яка була реакція Лагуті на голод в Україні, Цецилія Бенціанівна зізналася: «Вигляд голодуючих Українців справляв на Лагуті гнітюче враження й нагадав йому голод у його рідному Ірані. Ті трагічні обставини особливо загострили в Лагуті сприйняття волелюбного духу Шевченкової поезії, яку я читала йому дорогою».

У той трагічний для Українського народу 1933-й Абулкосим Лaгyтi, одразу після перекладу «Заповіту», написав «Відповідь на «Заповіт» Тараса Шевченка». Цей вірш Абулкосима Лагуті переклав поет Максим Рильський, а композитор Михайло Вериківський у 1939, до 125-ліття Тараса Шевченка, написав музичний твір для соліста й мішаного хору в супроводі фортепіано – «Відповідь на «Заповіт» Т. Шевченка» (Слова А. Лахуті. Український текст М. Рильського). У партитурі вміщено також «Русский текст А. Стрельцова», тоді практикували двомовні музичні твори.

«Відповідь на «Заповіт» Тараса Шевченка» Абулкосима Лагуті належить до поширеної на Сході форми поетичного діалогу. Наведу уривок з цього вірша у власному перекладі:

Дух Твій дужий будить волю
В кожнім серці земляків.
«Заповіту» Твого болю
Не забуть повік-віків.

………………………..

Я щоночі в снах кошмару
Бачу муки земляків
Й над Іраном тінь багряну –
Прапор волі з правіків.

А в 1935, виступаючи в Парижі з промовою на Міжнародному антифашистському конґресі захисту культури, Лагуті посилався на Шевченка як на будителя Волі народної, цитуючи Українською:

Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око…

Ту промову Лагуті опублікували понад 30-ма мовами народів Світу.

Лагуті як визначний майстер слова перший з Перських і Тоджицьких поетів проклав шлях до Шевченкового поетичного світу, який становить духовне осердя Української культури. Лагуті найбільше звертався до образів i мотивів «Заповіту», що свідчить про незмінний інтерес до Шевченка й Української культури в цілому.

У 1936, відвідуючи Шевченківські місця, Лагуті написав у Каневі поетичну мініатюру «На березі Дніпра». Про свої враження, які пережив поряд з Шевченковою могилою й які лягли в основу його поезії, Лагуті описує в листі до дружини від 17 серпня 1936 р.: «…Ніколи досі не бачив подібної краси. Зараз 6 годин ранку. Сиджу сам на березі Дніпра й пишу тобі листа. Сходить Сонце й стеле по воді золоту доріжку до моїх ніг. Цією доріжкою від Шевченкової могили до Сонця не так уже й далеко. Одне слово, все так, як хотів сам Шевченко. «І Дніпро, і кручі», і широкий Український степ… Ні перо, ні слова не спроможні передати всієї цієї краси. Треба бачити» (Абулкосим Лагуті. Повне зібрання творів. У 6 томах. Т. 6. Душанбе, 1963; Тоджицькою мовою). Це факт безпосереднього сприйняття Шевченкового світообразу й Української духовної традиції людиною іншої культури. Абулкосим Лагуті як поет-суфій являє в цьому лаконічному тексті глибинну суть пантеїстичної, сонцевизнавчої морально-світоглядної традиції Давньоорійської хліборобської культури – спільного духовно-господарського базису Української, Перської й Тоджицької культур.

Подібний внутрішній стан духовного просвітлення являє й Тарас Шевченко у запису в «Щоденнику» від 28 червня 1857 р. в Новопетровському укріпленні, коли ждав звільнення з заслання: «…І я, в очікуванні вісника благодатної волі, розгорнув килим-самоліт, і ще одна, тільки одна мить, і я опинився б на сьомому Магометовому небі». І це не просто літературна фраза, а теж факт безпосереднього сприйняття духовної реалії, запозиченої ісламом в Іраноорійській космогонії. Тобто Шевченко пише про відчуття внутрішнього піднесення до тієї високої небесної сфери, яка в Іраноорійській космогонії називаїться Лагут або Лагута. Від цього астрального світлоносного наймення походить назва небесного птаха-посланця – Лагут, а також ім’я поета Лагуті, що означає Просвітлений, Плеканець Небесного Світла. І в Україні досить поширені прізвища Лагута, Лагутенко. З ХVІІ століття до нас дійшла «Легенда про козака Лагуту». У 1937 А. Лагуті написав вірш-присвяту «Павлові Тичині» й підписався – Лагутенко. У цьому напівжартівливому підписові криється глибокий смисл спільного для наших культур міфопоетичного архетипу Лагута, що підтверджують давні Українські поняття: лагоїти, лагодити, ладувати, а також Лад – дух злагоди, любові.

Ладуюча сила пісенного «Заповіту»

Потужна ладуюча пісенна природа цієї взірцевої Шевченкової поезії проявилася в широкому спектрі музичних інтерпретацій. Українські композитори написали на «Заповіт» понад 100 хорових творів – від акапельних та з супроводом до сюїт, кантат і симфонічної поеми. Разом з музичними інтерпретаціями «Заповіту» іноземними композиторами загальне число хорових творів сягає 150. «Заповіт» співають понад 50-ма мовами.

Музичне інтерпретування «Заповіту» почалося в Україні з кінця 60-х років ХІХ ст. У 1868 Український композитор, піаніст, дириґент Микола Віталійович Лисенко (1842–1912) написав хорову музику до «Заповіту». Це стало поштовхом для його подальшої праці над великим циклом музичної Шевченкіани – «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів.

Микола Віталійович Лисенко

Також у 1868 свій «Заповіт» для хору, соліста й оркестру написав Український композитор, хоровий дириґент, священик Михайло Михайлович Вербицький (1815–1870). Цей твір уперше прозвучав того ж року на Шевченківському святі у Львові й відтоді набув великої популярності.

Михайло Михайлович Вербицький

З «Заповітів» Лисенка й Вербицького почалось музичне освоєння Шевченкової поезії.

У 1869 нову, цілком ориґінальну музику «Заповіту» написав Український композитор, хоровий дириґент, учитель хорового співу й музики з Полтави Гордій Павлович Гладкий (1849–1894; за іншими даними 1841–1886).

Гордій Павлович Гладкий

Г. Гладкий представив свій музичний «Заповіт» у хоровому викладі як вправу з гармонії на навчальних курсах. Керівник курсів Петро Андрійович Щуровський (1850–1908), дириґент, піаніст, композитор, учень П. І. Чайковського, відзначив красу й виразність музики та допоміг відкориґувати нотний текст. Первісну редакцію «Заповіту» для чоловічого хору a капела виконали учні Полтавської духовної семінарії під керівництвом автора. Згодом цим твором зацікавився М. В. Лисенко і вніс свої корективи. «Заповіт» Г. Гладкого для чотириголосого чоловічого хору опублікував у 1905, 1908 й 1909 роках полтавський видавець, культурно-освітній діяч Григорій Іпатійович Маркевич (1849–1923). Авторство нот «Заповіту» було позначено літерою «Г», яка в подальших виданнях зникла. Тому цю пісню довгий час вважали народною. Музика Г. Гладкого надзвичайно життєстверджуюча, сонцелюбна, її використовували Українські й інші композитори як основу своїх ориґінальних хорів і численних аранжувань. Серед кількох десятків інтерпретацій найбільшої популярності набули аранжування К. Стеценка, О. Кошиця, Л. Ревуцького, Я. Степового. Музика «Заповіту» Г. Гладкого швидко поширилася по всій Україні й стала популярною народною піснею. Саме на музику Гордія Гладкого «Заповіт» співають під час урочистостей як усенародний неофіційний славень.

На текст «Заповіту» написано й твори великих музичних форм. В. А. Золотарьов (Куюмджі) написав на Шевченкову поезію симфонічно-хоровий цикл «Шевченківська сюїта» (1929) для солістів, хору та оркестру, п’ята частина якої – «Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). С. П. Людкевич написав кантату «Заповіт» (1934) для мішаного хору й симфонічного оркестру. Б. М. Лятошинський здійснив аранжування «Заповіту» Г. П. Гладкого – написав кантату «Заповіт» (1939) для мішаного хору й симфонічного оркестру. Р. М. Глієр написав симфонічну поему «Заповіт» (1939–1941) пам’яті Т. Шевченка.

Шевченків поетично-пісенний феномен

Шевченків поетично-пісенний феномен – рідкісне явище в Українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. Є по кілька музичних інтерпретацій одного поетичного твору, а «Заповіт» має близько 150. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Ще за життя Шевченка його поезії ставали народними піснями й надихали композиторів на музичне освоєння «Кобзаря». За свідченнями сучасників, Шевченко й сам проникливо співав свої поезії на власні мелодії. Ось як характеризує співочий дар Тараса Шевченка його побратим митець-енциклопедист Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897): «…Коли Тарас співав, усі довкруж замовкали і зачаровано слухали. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. …Такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях». Високо поцінував Шевченка-співака вчений-енциклопедист Михайло Олександрович Максимович (1804–1873): «…Заслухувались ми співаючого Шевченка – цієї мистецької натури, що так багато відбилась у живопису, віршуванні, а найсильніше і найкраще в співі Українських пісень».

За переказами сучасників: «Шевченко дуже любив народні пісні, знав їх без ліку і переймав з одного разу: аби де почув нову пісню, одразу візьме її на голос і всю її знає». Шевченків спів чистий од природи, що позначилось і на звукописові його поетики. Зрештою, вся Шевченкова поезія має пісенний характер – у її основі авторські наспіви-імпровізації.

Джерельна основа глибинної ладуючої пісенності Шевченкової поезії – в прадавній Українській народній співочій традиції, яка поєднує в собі мелодійність, міфопоетичність, епічність, ліризм.

У Шевченковій поезії пульсує безвічне джерело волі народного духу, той дух волі сповнює душу й самосвідомість людини прагненням гідного життя. А музична інтерпретація Шевченкової поезії витончує душевні чуття й підсилює глибинні смисли струмуванням світлої енергії музичного ладу. В співаній поезії проникливіше й повніше розкриваїться її глибинна суть, бо люди сприймають музику безпосередньо – серцем. Зрештою, поезія й музика співаного «Кобзаря» нероздільні, бо Шевченкова поетика й композиторські музичні засоби закорінені в традиції Української пісенної культури.

Композитори писали музику на Шевченкову поезію переважно в дусі народних пісень. І значна кількість професійних хорових творів, написаних на основі «Кобзаря», ставали й народним пісенним надбанням, бо несли в собі відповідне духовно-інтонаційне відчуття Шевченкового поетичного натхнення. Ці взірцеві мелодії, явлені композиторами в народнопісенному дусі, потребують проникливого вивчення як феноменальні явища Української музичної культури.

Хороспіви, солоспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка – надзвичайно багата й маловивчена сфера Шевченкіани та всього Українського музичного мистецтва.

Шевченків поетично-пісенний феномен в усьому своєму розмаїтому багатстві представлений у Комплексному нотно-звуковому виданні «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023).

Комплексне видання складають:

1) Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (укладач П. І. Муравський; ініціатор видання, головний редактор О. А. Шокало). Це перше найповніше, систематизоване нотне видання, де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Обсяги і вмісти томів: 1-й том (288 с.) – 65 творів 33 композиторів; 2-й том (288 с.) – 59 творів 38 композиторів; 3-й том (274 с.) – 62 твори 33 композиторів і 12 народних пісень; 4-й том (344 с.) – 41 твір 16 композиторів; 5-й том (322 с.) – 40 творів 22 композиторів; 6-й том (370 с.) – 6 творів 3 композиторів; 7-й том (366 с.) – 10 творів 10 композиторів. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки;

2) Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана». Це перше систематизоване, масштабне звукове видання, записане на основі Зібрання хорових творів у семи томах. Аудіовидання містить записи 110 творів 86 композиторів і аранжувальників. Обсяг Аудіовидання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром. До першого аудіо альбому дібрано 59 творів 48 композиторів, у тім числі 5 аранжувань народних пісень; до другого – 42 твори 30 композиторів; до третього – 9 творів 8 композиторів;

3) «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране» – однотомний нотний додаток до Аудіовидання. До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Цю унікальну комплексну працю здійснили протягом 2014–2023 років фахівці Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» й провідні Українські хорові колективи під орудою учнів і послідовників П. І. Муравського за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря».

На основі Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» укладено нотне зібрання Пісенний «Заповіт» (ініціатори й укладачі: М. І. Гулковський, О. А. Шокало). У зібранні представлено вибрані хорові твори Українських композиторів на «Заповіт» Тараса Шевченка. До видання дібрано 16 творів 13 композиторів і аранжувальників, написаних від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Нотний матеріал зібрання Пісенний «Заповіт» розподілено на три групи: твори a капела (10), твори з інструментальним супроводом (3), твори великої форми з симфонічним оркестром (3). Науково-мистецьке видання містить фахово підготовлений нотний матеріал для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську практику та ґрунтовний довідковий додаток: передмову, огляд музичного освоєння, біографічні довідки про композиторів, бібліографію, нотографію, дискографію з QR-кодами для прослуховування записів.

Веб-форма видання:
Тарас Шевченко. Пісенний “Заповіт”. Вибрані хорові твори

Визначальна особливість зібрання Пісенний «Заповіт» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для збагачення бібліотечних фондів і для концертно-виконавської діяльності хорових колективів в Україні та для Українських культурно-освітніх осередків за кордоном. Пісенний «Заповіт» сприяє музично-хоровій освіті, поглибленню інтересу до Шевченкової поетично-пісенної спадщини й Української хорової музики та їх популяризації в Україні й Світі. Видання приурочене 180-літтю написання цієї всесвітньовідомої Шевченкової поезії.

Безвічний дух ясновідної Шевченкової поезії, започаткованої «Заповітом», ясним, ярим світлом Правди розтинає морок облуди й страху та будить у людях Волю духу до справедливого життя.

Безвічність заповітної Шевченкової поезії й Волі Українського духу

Ґеній світового письменства з Українським серцем Іван Бунін надзвичайно проникливо визначив позачасову, безвічну небесно-земну сутність Українського хліборобського народу, явлену у феноменах Української народної пісенності й Шевченкової поезії: «… Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик, Дике Поле… «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче, Сонце гріє, вітер віє на степу козачім». Це Шевченко, – абсолютно ґеніальний поет!  Прекраснішої од України немає країни у Світі. І головне те, що в неї тепер уже немає історії, – її історичне життя давно і назавжди скінчилося. Є тільки минуле, пісні, легенди про нього, – якась вневременность. Це мене захоплює найдужче». Так проникливо-зворушливо написав про Шевченка й Україну залюблений у них Бунін у рік присудження йому Нобелівської премії – в 1933… Тоді Україна була приречена на голодне вимирання – відти такий сумний висновок письменника-мислителя про її історичне життя й захоплення «вневременностью» – позачасовістю, безвічністю народного духу.

Іван Бунін щиро зізнавався, що протягом 30 років мандрівного життя в Україні «жадібно шукав зближення з її народом, жадібно слухав пісні, душу його». Україна стала для Буніна єдиним місцем на Землі, де він знайшов душевний лад і «вневременность» – безвічність духу.

Світовий письменник, наснажений духом Українських народних легенд і пісень, Кобзарського співу й Шевченкової поезії, проникливо характеризує Тараса Шевченка – «абсолютно ґеніальний поет». І незмінно захоплюїться «вневременностью» його поезії, Українських народних пісень і легенд, які зберігають «вневременность» Українського життя – його безвічну сутність.

Оту всеосяжну «вневременность» духовної суті істинного людського життя сам Шевченко означив як «безвічність» – те, що живе з передвіку й без віку, тобто поза часом і тому завжди своєчасне. Саме безвічністю Волі Українського духу сповнений Шевченків «Заповіт».

І наприкінці свого земного шляху Тарас Шевченко незмінно означує глибинним і всеосяжним морально-світоглядним поняттям безвічність позачасову сутність Життя: «Не плач, не вопль, не скрежет зуба – Любов безвічную, сугубу На той світ тихий принести» («Росли укупочці, зросли», 1860); «І славу святую – Молодую, безвічную… Твої сестри-зорі Безвічнії попід Небом…» («Чи не покинуть нам, небого», 1861).

Саме цим Шевченковим морально-світоглядним поняттям – безвічність необхідно означувати нескінченність духовної сутності Життя замість вічність, що означає кінечність тлінного.

Вічне – те, що має певний вік, певний часовий відтинок свого існування й минає з кінечним лінійним часом у нескінченному циклічному часоплині-пульсуванні безвічного Життя.

Безвічне – те, що не має вікових меж, позачасове, непроминуще, циклічне. Безвічне живе у відчуттях і глибинній свідомості морально зрілої людини й становить морально-світоглядну основу духовної традиції прадавньої Української агрокультури та визначає перспективу культурного саморозвитку людської особистості й «збірної особи Українського народу» (П. О. Куліш).

Безвічність духовної суті людського життя як надтонке пульсування життєвої енергії є скрізь і в усьому. Безвічне завжди своєчасне, бо циклічний часоплин є виявом Безвічності. І сутність часу нашого особистого життя – у темпі, ритмі й силі струмування крізь нас Безвічної енергії Всеєдиного Життя й Безвічного світла Всеєдиної Істини. Безвічне джерело самоладованості Всеєдиного Життя – в його безвічній Ладовій основі.

Безвічність є сутнісною ознакою традиційного Українського ясновідного світогляду й Шевченкового світообразу – цілісної системи осягнення й зображення людини і Світу.

Шевченків світообраз – цілісний мислительно-життєвий образний світ митця, заснований на його особистих морально-світоглядних засадах та на спільноетнічних архетипах-праобразах глибинної самосвідомості й моральної Волі Українського народу – вольового чинника Українського світу. Тож безвічність Шевченкового світообразу й Українського світу – не в минулому, вона з нами й попереду нас як світло Істини.

Безвічність віднаходимо в наших прадавніх усних пам’ятках: світородній міфопоезії, природно-космогонічних обрядових піснеспівах, епічних думах та історичних піснях – у них пульсує позачасовий струмінь безвічної духовної сутності життя та являїться нам через реліктову музику й поезію.

Сам Тарас Шевченко проніс у серці тонке відчуття безвічності й уповні явив цю духовну сутність життя у власній пісенній поезії.

Ґеній вивищує над усім проминущим безвічну сутність людської гідності, моральної волі Українців як людей агрокультури й так проникливо характеризує свій хліборобський народ: «Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи». У цій соціокультурній характеристиці Тарас Шевченко означив безвічну сутність моральної зрілості духовного типу Українських селян-хліборобів.

Ознаками моральної зрілості й моральної волі людей агрокультури є істинне думання, справедливе діяння й правдиве висловлення. Ці характерні ознаки моральної зрілості Український народ явив в історичному житті триєдністю свого істинного думання, справедливого діяння і правдивої словесності, яка увібрала в себе дієву моральну силу народного духу.

Добрий Шевченків знайомий, один з перших дослідників і видавців Української народної поезії й зачинателів Української фольклористики, Грузинський і Український фольклорист, етнограф Микола Андрійович Цертелєв (походить з грузинського князівського роду Церетелі; 1790–1869) у передмові до свого збірника «Опыт собранія старинных малороссійских песней» (1819) наголосив на позачасовості, безвічності моральної суті Українців: в Українській народній поезії «…видно піїтичний ґеній народу, дух його, звичаї описуваного часу, і нарешті, ту чисту моральність, якою завжди відзначалися Українці й яку ретельно зберігають досі як єдину спадщину предків своїх, уцілілу від зажерливості сусідів, що їх оточують. …Український автор, певна річ, не читав Іліади й не чув про Гомера; та закони Природи загальні й незмінні. Людина істинно зворушена предметом своїм промовляє ясно, чітко й часто вельми подібно з іншою, яка віддалена од неї і простором, і часом, та перебуває в подібному стані».

Микола Андрійович Цертелєв

Наділений од природи могутнім талантом, Тарас Шевченко виявив у собі найхарактерніші риси Українського генотипу й духовного типу, синтезував тисячолітні набутки своєї питомої культури, засвоїв глибини генетичної, родової й колективної народної пам’яті та силу духу незліченних поколінь свого роду й народу. Всеосяжна безвічна сутність морального світогляду, самосвідомості, культури Українського народу є джерельною духовною основою прадавньої співочої традиції Українців і пісенної Шевченкової поезії, в яких виявляїться Воля духу, гідність і глибинна історична пам’ять прадавнього народу.

Безвічна, позачасова, непроминуща духовна сутність кобзарських індивідуальних піснеспівів і гуртових хороспівів календарних обрядодій Сонячного Кола засвідчує, що наші предки не відділяли свого земного життя од його небесної складової, не відокремлювали од Сонця своєї рідної, Осонценої землі – України. Прозірливо осягнув нерозривну єдність Української землі й Сонця Шевченків земляк, ґеніальний хоровий дириґент, композитор, автор музики до «Заповіту» для чоловічого чотириголосого хору Олександр Антонович Кошиць (1875–1940): «Найясніше між усіма сонцями сяє Сонце моєї рідної землі». Сонце й Земля нероздільні у своїй світлосійності й життєродності. А наймення нашої рідної землі – Україна сповнене астрального, зоряно-сонячного смислу.

Олександр Антонович Кошиць

Астральне наймення Україна закорінене в первинній, астрально-сонячній назві предківської землі Оріїв-хліборобів – Устраяна-Уштраяна-Укхраяна, закарбованій в Іраноорійській Авесті (Основне знання) та Індоорійській Ріґведі (Славенів знання). Смисловим осердям тієї астрально-сонячної назви є Устра – Уранішня Зоря, Досвітня Зоря, Зоря-Денниця, яка вістує схід Сонця. Первинні форми Устраяна-Уштраяна-Укхраяна з Ведичних діалектів трансформувалися в нинішній Українській мові, яка розвинулася з одного з тих діалектів, в Україну, де У як архетип зорі Устри є головним смисловим елементом, світоглядним осердям і означає небесну, астрально-сонячну сутність хлібородної землі, а країна означає землю, терени. Отже, і прадавнє наймення предківської землі Оріїв-хліборобів Устраяна-Уштраяна-Укхраяна, і її нинішнє наймення Україна мають одне астрально-сонячне значення – Уранішньої, Досвітньої Зорі Країна. Звідси, Українці – діти України, визнавці світла Уранішньої, Досвітньої Зорі й світла Сонця, Зоряно-Сонячні люди  – Орії-хлібороби.

Самонаймення Орії походить од праіндоєвропейської назви Сонця – Ор і означає – Люди Сонця, сонцевизнавці, світлоносні. Орії визнають життєсійну світлу силу Сонця, славлять Уранішню Зорю й Сонце, орють землю й сіють хліб. Від назви Сонця – Ор походить і дієслово орати – осонцювати землю. Отже, світлоносні Орії – це орачі, які орють, осонцюють землю. На цій господарсько-світоглядній основі сформувалася велика етнокультурна,  природно-духовна спільнота Орійських народів – сонцевизнавців і орачів-хліборобів, до яких належать і Українці.

Україну, Українців і Українську хліборобську культуру знаменують Уранішня, Досвітня Зоря або Денниця – вісниця Сонця й саме Сонце – життєсійне світило Білого Світу. Досвітня Зоря й похідні від неї поняття досвіток, удосвіта й досвітні вогні – ознаки дбайливості й достатку хліборобів, які встають до праці вдосвіта – зі світлом Зорі, до схід Сонця.

Давньоукраїнській Досвітній Зорі, Денниці відповідають світлоносні небесно-духовні сутності античних міфологій: Давньогрецька Еос – Уранішня Зоря; Давньоримський Люцифер-Денниця – Світлоносець, ім’я якого є одним зі стародавніх наймень планети Венера; Давньоримська Венера – Вісниця Сонця, покровителька Весни, краси, любові, на честь якої названо найяскравішу після Сонця й Місяця планету Венеру. Венера завжди з’являїться на Сході вранці й на Заході – ввечері й відповідно зветься Уранішня, Досвітня Зоря й Вечірня Зоря.

В Українському народному світосприйнятті й міфопоетичній традиції Денниця живе в щоденній яві та в архетипному образі Досвітньої Зорі в народній пісенності, у філософії Григорія Сковороди й поезії Лесі Українки («Досвітні огні»), де Досвітня Зоря знаменує світлоносну сутність людей хліборобської праці, хліборобських звичаїв та в цілому Української агрокультури й самої України. А в Молдавсько-Румунській пісенній традиції Люцифер-Лучифер живе в архетипному образі Лучафера – Духа-Світлоносця й у назві планети Венера. Безвічну духовну суть Лучафера-Світлоносця ґеніально передав у своїй вершинній поемі «Лучаферул» Молдовський поет, класик Молдовської й Румунської літератур Міхай Емінеску (1850–1889).

Досвітня й Вечірня зорі мають глибинні смисли в Українській народній пісенності й Шевченковій поезії. Тарас Шевченко натхненно співав свою найулюбленішу народну пісню «Ой, і зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя» й створив проникливо-щемливий, інтимний образ «Зорі вечірньої» в поемі «Княжна», написаній на засланні, в Орські фортеці, в другій половині 1847: «Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою». «Зоря вечірня» на західному Небі знаменує в Шевченковому світообразі рідну землю – Україну.

Досвітня й Вечірня зорі у Шевченковому світообразі – символи безвічності Волі духу. У Шевченковій поезії пульсує безвічне джерело Волі духу, той дух Волі сповнює душу й самосвідомість людини прагненням гідного життя.

В Українській правосвідомості Воля – фундаментальна правова категорія, основоположний принцип-закон Українського традиційного природно-звичаєвого права, дієвий морально-правовий чинник; тому права в Українців традиційно називаються вольності. Волю як закон приймає одностайним волевиявом усенародне Віче (од Староукраїнських віт – рада й віщати – виголошувати) – спільне зібрання людей для безпосереднього уладування усіх справ суспільного життя.

За Українським природно-моральним правом, Воля як самовияв внутрішньої сили особистого й національного духу – найвища цінність людського життя й  найвищий вияв збірної моральної сили народу.

В Українському природно-моральному світогляді Воля – мірило самостійної сили духу людини й народу: «Воля дужча за всяку неволю» (Г. С. Сковорода); «Де дух, там і Воля» (П. Д. Юркевич).

Штучний інтелект визначив слово Воля наймилозвучнішим і найсильнішим в Українській мові: «У ньому відчуваїться сила духу Українців, їхня любов до життя. Протягом століть Український народ боровся за право жити вільно, обирав свій шлях. «Воля» уособлює ці прагнення. «Воля» – це можливість творити, розвиватися, йти вперед. Це право кожної людини на гідне життя. В Українській мові «Воля» звучить особливо ніжно і водночас сильно. «Воля» – як подих свіжого вітру, що розганяє хмари й відкриває ясне Небо».

Волею духу сповнена вся заповітна Шевченкова поезія: «Світ широкий, Воля…», «Велике щастя бути вольним чоловіком…», «Не вмирає душа наша, Не вмирає Воля», «Встане Правда! встане Воля!..».

Шевченко у «Кобзарі» нагадує нам про Волю 249 разів. І особливо своєчасне нагадування в «Заповіті»:  «І вражою злою кров’ю Волю окропіте».

The post Тарас Шевченко. Пісенний «Заповіт». Вибрані хорові твори appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

150-ліття Олександра Кошиця

Кошиць Олександр Антонович (12.09.1875, с. Ромашки Канівського пов. Київської губ., тепер Обухівського р-ну Київської обл. – 21.09.1944, м. Вінніпеґ, провінція Манітоба, Канада) – Український хоровий дириґент, композитор, музичний фольклорист, педагог, музично-культурний діяч, письменник-мемуарист; почесний доктор філософії УВУ в Празі (1937).

Народився в старовинній священицькій родині. Закінчив Богуславське духовне училище (1890), Київську духовну семінарію (1896) та Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (1901). О. Кошиць ще семінаристом почав збирати народні пісні на батьківщині Т. Шевченка. Його багатоголосі записи (1894–1896) схвалив М. Лисенко й декілька мелодій опрацював для хору.

Як фахівця О. Кошиця запросили записати фольклор військових станиць Кубані. Упродовж трьох літніх експедицій (1903–1905) він зібрав у 13-ти станицях близько ти­­сячі рідкісних пісень (переважно історичних та військових). За розшифровки 500 зразків, представлених на Кубанській крайовій виставці (1910), нагоро­джений Золотою медаллю. Хормейстерський талант О. Кошиця розкрився, коли він очолював хор Київської духовної академії (1898–1901). Високий фаховий рівень хору дав йому змогу збагатити репертуар духовної музики ХVІІІ–ХІХ ст. тво­­рами улюбленого ним А. Веделя, які до того часу були під забороною Священного Синоду. Досконале виконання найкращих духовних композицій минулих століть (А. Веделя, Д. Бортнянського, М. Березовського, П. Турчанінова, А. Рачинського), пов’язаних з давніми Українськими інтонаційними джерелами, мало важливе значення для розвитку музичної культури тогочасного Українського суспільства й для культурної самоідентифікації май­­бутніх митців.

У 1905 О. Кошиць і М. Лисенко організували музично-хорове товариство «Київський Боян». Після 1905 О. Кошиць вів у Музично-драматичній школі М. Лисенка клас хорового співу й одночасно студіював композицію в професора Г. Любомирського. У 1912–1916 працював хормейстером Театру М. Садовського, у 1916 – капельмейстер Київської опери.

Особливе значення для вдосконалення хормейстерського стилю О. Кошиця мала праця з хо­­ром студентів Київського університету св. Володимира (1908–1918). Високі інтелектуальні запити студен­тів і прекрасні голоси умож­­ливили виконання національної й світової музики будь-якої складності. Знаменним явищем у концертах об’єднаних хорів студентів Університету й слухачок Вищих жіночих курсів стали програми: «Колядки й щедрівки» (від 1913), «Канти і псальми» (від 1915), «Веснянки» (від 1916), майстерно поставлені з елементами обрядової театралізації. Це спонукало молодих Українських композиторів до аранжування фольклору. На четвертому щорічному концерті Українських колядок і щедрівок, які традиційно виконував змішаний хор студентів Київського університету й слухачок Вищих жіночих курсів під орудою О. Кошиця, уперше прозвучав «Щедрик» в аранжуванні М. Леонтовича. Ця знаменна подія відбулась 29 грудня 1916 в залі Київського Купецького зібрання (тепер – Національна філармонія України).

З 1913 по 1919 О. Кошиць керував хоровим класом Київської консерваторії. Одночасно в 1916–1917 працював хормейстером і дириґентом Київської опери. У 1917 Українська Центральна Рада запросила О. Кошиця до Музичної театральної комісії, яку згодом реорганізовували в Міністерство мистецтв України. За часів Директорії УНР Олександр Кошиць, разом з Миколою Леонтовичем і Кирилом Стеценком, став співорганізатором Української республіканської капели, яку очолив 1919  й відбув з нею в концертову подорож Західною Європою й Америкою.

Українська республіканська капела (з 1921 – Український національний хор) – на ту пору найкращий в Україні хоровий колектив, який засобами мистецтва вістував Світові про боротьбу Українського народу за самостійність. 11 травня 1919 в Національному театрі Праги Українська республіканська капела під орудою О. Кошиця в прем’єрному концерті уперше представила за кордоном хорову композицію «Щедрик». А 5 жовтня 1922 Український національний хор О. Кошиця в концертному залі Карнеґі-хол у Нью-Йорку вивів «Щедрика» на світові обшири. Завдяки тріумфальним світовим гастролям Української республіканської капели – Українського національного хору під орудою О. Кошиця Світ сприйняв і полюбив Українського «Щедрика», а Українська музична культура одразу здобула визнання в країнах Європи й Америки. Як відзначав О. Кошиць: «Щедрик був коронною точкою нашого репертуару у всіх краях упродовж п’яти з половиною років». Тріумфальні кон­цертні виступи відбувалися в Чехословаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландах, Ве­­ликій Британії, Ні­­меч­­чині, Польщі, Франції, Іспанії, США, Канаді, Бразилії, Мексиці, Уруґ­ваї, Арґентині, на Кубі.

У 1926 О. Кошиць оселився в Нью-Йорку, провадив у США й Канаді концертну діяльність, займався вихованням дириґентів, писав духовні твори й аранжував народні пісні. На своє клопотання повернутися в Україну отримав відмову. Виступав з концер­тами збірних Українських хорів на важли­вих громадських акціях, зокрема на Шевченківському святі (1935), на концерті до 100-ліття М. Лисенка (1942). Від 1941 вів клас хорового дириґування та читав лекції з теорії й історії музики на літніх дириґентсько-вчительських курсах при Осередку культури й освіти у Вінніпезі.

У сфері композиції О. Кошиць надавав перевагу хоровим творам, зокрема аранжуванням народних пісень, де ретельно підкреслював самодостатню природу фольклорного першоджерела, зберігав образність і мистецький сенс народної пісні. Здійснив десятки досконалих аранжувань пісень різних жанрів: веснянок, колядок, щедрівок, кантів, героїчної епіки, лірики, жартівливих пісень тощо. Його духовна канонічна му­­зи­ка заснована на традиційних наспівах різних реґіонів України, опрацьованих з глибоким осягненням принципів давньої монодії.

Олександр Кошиць став засновником в Українській музичній культурі Київської хорової школи, принципові засади акапельного академічного співу якої ствердив Павло Муравський – один із засновників сучасної Української хорової школи.

Особливе значення в мистецькому доробку О. Кошиця, Шевченкового земляка, має музична Шевченкіана. Композитор здійснив хорові аранжування найулюбленіших пісень Т. Шевченка, які записав на батьківщині поета: «Ой, і зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя», «Ой, з-за гори, з-за крутої», «Сюди гори, туди гори», «Та болять ручки, та болять ніжки», «Ой, з-за гори, з-за лиману…» (про руйнування Січі), «Уже літ як двісті, як козак в неволі». Працюючи в Театрі М. Садовського, здійснив постановки опер «Катерина» М. Аркаса та «Пан сотник» (на сюжет Шевченкового «Сотника»). Дириґуючи щорічними Шевченківськими концертами, які влаштовував М. Лисенко, О. Кошиць виконував хорові поеми «Іван Підкова», «Іван Гус» та «Заповіт» на музику Г. Гладкого у власному аранжуванні. Написав рецензію на видання Шевченкового «Заповіту», що вийшов у полтавському видавництві «Книгар» (1917). Автор «Спогадів» (у 2-х ч., Вінніпеґ, 1947–1948; К., 1995), щоденника «3 піснею через світ» (Вінніпеґ, 1952, 1974; К., 1998).

Олександер Шокало

The post «Найясніше між усіма сонцями сяє Сонце моєї рідної землі». 150-ліття ґенія Українського хорового співу appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Хорова Шевченкіана Павла Івановича Муравського

Павло Іванович Муравський (Моравський) – великий Український хоровий дириґент і педагог, народний артист УРСР (1960), професор кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент студентського хору, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979), Премії ім. В. Вернадського (2001), кавалер Ордену «За заслуги» ІІІ (1994), ІІ (1999), І (2004) ступенів, почесний академік Національної академії мистецтв України (2004), Герой України (2009).

П. І. Муравський – один з основоположників сучасної Української хорової школи. Маестро ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим Олександром Кошицем, і явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського.

Суть Хорової школи Павла Муравського – досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні. Павло Муравський як музикант-мудрець, мислитель хорового мистецтва відкрив первинність життєродної, світородної енергії звуку й сформулював світоглядну основу музики: «Спочатку була нота». Звідси й основоположний принципи його хорової методики: «Виявляти любов до кожної чисто заспіваної ноти». А з любові до ноти народжується внутрішній лад співу й життя: «Чистота співу – чистота життя». На цій світоглядній основі Павло Муравський сформулював потужну суспільну місію Українського хорового співу: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

Свою унікальну мистецько-педагогічну методику Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні, явлену через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства, великий дириґент і педагог розкрив у книжках: «Чистота співу – чистота життя» (2012) та «Моя хорова школа» (2014, 2917).

Ці мистецько-педагогічні праці П. І. Муравського стали раритетами, та їх можна читати на сайті «Хорова школа Павла Муравського»:

https://pavlomuravskyi.com/110-littya-j-10-i-rokovyny-pam-yati-pavla-muravskogo-spiv-daye-vidchuttya-voli.html

  П. І. Муравський виховав у навчальному студентському хорі Київської державної консерваторії понад 1000 хормейстерів. Студентський хор під керівництвом маестро П. Муравського записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври Української хорової музики» (Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981); симфонії, кантати, ораторії («Персефона» І. Стравінського, «Іоанн Дамаскін» С. Танєєва, «Меса» Ф. Шуберта, «Реквієм» Дж. Верді). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів Українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера, А. Скрябіна й ін. 

Особливе місце в творчості П. І. Муравського належить Хоровій Шевченкіані. П. Муравський почав збирати Хорову Шевченкіану ще з 30-х років ХХ століття й виконував твори на Шевченкову поезію з усіма хорами, якими керував. А записувати Хорову Шевченкіану почав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Та заповітний задум маестро Павла Муравського – записати з Українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар».

З проголошенням незалежності України Павло Іванович понадіявся, що після ліквідації тоталітаризму відкриють дорогу виконавцям високого класу й справжньому мистецтву. З 1991 року почав добиватися створення Молодіжного взірцевого академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича (числом 45–50 осіб): «Молодіжний хор мав стати зразковим для інших професійних і самодіяльних хорових колективів в Україні. Адже Український народ – один з небагатьох у Світі має великі музичні здібності й рідкісного багатства співочий матеріал. Необхідно тільки значно покращити професіоналізм керівників хорових колективів та досягти високої майстерності хорів. Зразковий молодіжний хор як високопрофесійний колектив матиме можливість значно збагатити репертуар і виконуватиме твори трьома групами: жіночою, чоловічою й мішаним складом. Такий хор зміг би здійснити на високому рівні фонозапис усієї Української хорової класики, що в радянські часи зробити було неможливо. Мою ідею підтримали відомі музичні діячі, творчі спілки, народні депутати. Згодом ідея Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича набула формулювання – Показовий академічний хор при Президентові України. Однак на всі листи-звернення були однакові відповіді всіх чиновників з адміністрацій усіх президентів. І всі відповіді зводились до однієї відмови: «через складну економічну ситуацію в державі й значне скорочення бюджетного фінансування галузі культури створення й забезпечення діяльності нового мистецького колективу неможливе». Але зовсім не береться до уваги той кричущий факт, що в Україні десятки зовсім посередніх колективів зі статусом державних і національних перебувають на державному утриманні. А це державні злочини, коли величезні хорові колективи використовують величезні бюджетні кошти й видають для суспільного вжитку браковану мистецьку продукцію. Мене дуже дивувало, що на верхах розкрадають мільйони, а на хор не знаходять якихось тисяч…». Маестро переконував, що на основі взірцевого хору можна започаткувати процес відновлення культури Українського хорового співу в природному ладовому інтонуванні та загальну культуру й лад у суспільстві.

Павло Муравський, керуючись своїм ідеальним прагненням підвищити рівень хорового мистецтва й загальний культурний рівень свого народу, 23 роки поспіль, незважаючи на свій поважний вік, самовіддано добивався створення Молодіжного взірцевого академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича, а згодом Показового академічного хору при Президентові України.. Маестро підсилював свою ідею необхідністю еталонного запису Пісенного «Кобзаря» – 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка до 200-літнього ювілею Великого Кобзаря. Цей професійний колектив повинен досягнути високого рівня виконавства й тримати його як еталон Українського хорового співу. Маестро доводив загальнонаціональну важливість поширення в Українському суспільстві співаної поезії Великого Кобзаря: «Виконані кращими хорами записи стануть доступні широкому загалу: вони розійдуться по школах, бібліотеках, закладах культури, й люди матимуть змогу слухати їх повсякчас. Я цим живу і хочу, щоб хороспіви Шевченкової поезії допомагали жити всім Українцям». За задумом маестро Муравського, такий запис можливо здійснити тільки зі взірцевим академічним хором.  

Починаючи з 1991 р., я допомагав Павлові Івановичу послідовно писати звернення до кожного з чотирьох президентів України. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення взірцевого хору марні, запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Т. Шевченка й випустити аудіо альбом Пісенний «Кобзар». Значну частину хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік записаних ним творів. Записи 32-х хорових творів (a cappella; велика форма, з супроводом та без супроводу; вокально-симфонічні) зберігалися у «Золотому фонді» Національної радіокомпанії України, і вже було чим започаткувати велику серію хорової Шевченкіани. Ті записи 32-х хорових творів ми видали у 2010 р. окремим музичним альбомом з 3-х CD «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001 рр.», яким започаткували аудіо публікацію Пісенного «Кобзаря».

Після цього я запропонував Павлові Івановичу упорядкувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати в кількох томах як цілісне зібрання – «Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів.

Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

У власній багатющій нотній бібліотеці П. Муравського, яка налічує до 300 томів, виявилося близько 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка, 160 з яких Павло Іванович уже опрацював для записування. Павло Іванович систематизував їх за тим самим принципом, що й у музичному альбомі, та ретельно склав перелік. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники маестро Муравського. В результаті, до цього основного зібрання додали народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Павло Іванович до останнього свого подиху жив здійсненням задуму Пісенного «Кобзаря»: «Ідея еталонного запису хорових творів на поезію Тараса Шевченка досі тримає мене на Білому світі». Маестро діждався верстки першого тому, і його дух відійшов у Безвічність на 101-у році життя – 6 жовтня 2014 року.

Ґрандіозний мистецький задум маестро П. І. Муравського завершили його учні й послідовники, які організувалися в Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» й протягом 2014–2023 років здійснили Комплексне нотно-звукове видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря».

Над Комплексним нотно-звуковим виданням «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював близько 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видання й супровідних текстів, головний редактор і керівник мистецького проекту О. А. Шокало. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й Української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

На основі укладеного П. І. Муравським нотного матеріалу ми видали найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана», де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Перший том містить 65 творів 33 композиторів, обсяг – 288 с.; Другий том містить 59 творів 38 композиторів, обсяг – 288 с.; Третій том містить 62 твори 33 композиторів і 12 народних пісень, обсяг – 274 с.; Четвертий том містить 41 твір 16 композиторів, обсяг – 344 с.; П’ятий том містить 40 творів 22 композиторів, обсяг – 322 с.; Шостий том містить 6 творів 3 композиторів, обсяг – 370 с.; Сьомий том містить 10 творів 10 композиторів, обсяг – 366 с. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки.

Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023) здійснено за кошти доброчинців. Перше видання 1–3 томів вийшло за фінансової підтримки доброчинця Олександра Григоровича Шпака. Повне семитомне видання зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (1–3 томи), Євгена Драп’ятого (4–5 томи), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (6 том), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (7 том). Надрукувало семитомник київське Видавництво «Ліра-К» за власні кошти (директор – В. І. Зарицький).

На побажання музичних педагогів і керівників хорів видали накладом 1000 примірників однотомне нотне зібрання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране» (2020). До «Вибраного» дібрано з Семитомника твори a капелa й твори з інструментальним супроводом. «Вибране» містить 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Однотомник «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. «Вибране» видано за фінансової підтримки доброчинців Аскольда Лозинського й Лариси Лозинської-Кий зі США (брата й сестри в пам’ять про своїх батька Євгена й матір Марію). Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав «Вибране» вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам України для освітньої й хорової роботи.   

На основі Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» здійснив перший систематизований, масштабний запис і аудіо видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2019). Аудіо видання містить 110 творів 86 композиторів. Обсяг аудіо видання – три музичні альбоми по три CD в кожному. Перший аудіо альбом містить твори a капела, Другий – твори з інструментальним супроводом, Третій – твори великої форми з симфонічним оркестром. До Першого аудіо альбому a капелa записано 59 творів 48 композиторів, у тім числі 5 аранжувань народних пісень. До Другого аудіо альбому з інструментальним супроводом записано 42 твори 30 композиторів. До Третього аудіо альбому великої форми з симфонічним оркестром записано 10 творів 9 композиторів.

Аудіо видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» здійснено за підтримки Міністерства культури України (запис творів) та Українського культурного фонду (видання аудіо альбомів).

Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав 1000 комплектів Аудіовидання вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам України та Українським культурно-освітнім осередкам за кордоном для освітньої й хорової роботи.

Аудіовидання розміщено також для загального користування на сайті «Хорова школа Павла Муравського»:

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 1. Твори а капела

https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-1.html

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 2. Твори з інструментальним супроводом

https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-2.html

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 3. Твори великої форми з симфонічним оркестром

https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-3.html

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у музикознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Шевченків поетично-пісенний феномен – унікальне явище в Українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Хороспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка, зібрані в Пісенному «Кобзареві», являють собою Хорову Шевченкіану – надзвичайно багату й маловивчену сферу Шевченкознавства та Українського музичного мистецтва.

Унікальний комплексний характер Пісенного «Кобзаря», що поєднує нотний матеріал та аудіозаписи, робить це видання надзвичайно ефективним у здійсненні його культурно-освітньої місії, відкритті нових рівнів сприйняття й осмислення геніальної Шевченкової поезії, потужно посиленої Українським хоровим співом – базовим мистецтвом Української культури. Ґрунтовний довідковий додаток містить біографії композиторів, бібліографію нотних і музикознавчих видань, дискографію, алфавітний покажчик творів, що підтверджує статус зібрання як академічного мистецтвознавчого видання.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також Українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Визначальна особливість Пісенного «Кобзаря» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів та для збагачення бібліотечних фондів.

Комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й Українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю Української музичної та загальнонаціональної культури.

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності Українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ відстоює свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Комплексне нотно-звукове видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за напрямом «мистецтвознавство», за поданням Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Одначе, некомпетентні функціонери проіґнорували Всеукраїнську національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря».

Та Пісенний «Кобзар» як гідно реалізований заповітний мистецький задум маестро Павла Муравського удостоєний найвищого професійного і всенародного визнання.

Олександер Шокало, шевченкознавець, культурософ,
автор ідеї й головний редактор комплексного нотно-звукового видання
«Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана»,
керівник Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»»,
голова Наглядової ради БФ «Хорова школа Павла Муравського»

The post Хорова Шевченкіана Павла Івановича Муравського appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

У 2024 році хорова спільнота України вшановує великого Українського майстра хорової справи, дириґента й педагога Павла Івановича Муравського: 110-ліття від народження, 10-і роковини пам’яті й 15 років відкриття Меморіальної садиби-музею П. І. Муравського в його рідному селі Дмитрашківка на Вінниччині.

На вшанування свого великого земляка, який зробив неоціненний внесок у розвиток хорового мистецтва України, Вінницький фаховий коледж мистецтв ім. М. Д. Леонтовича й Вінницький державний педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського спільними зусиллями провели 21 листопада Всеукраїнську наукову конференцію «Видатний Маестро Української хорової справи: до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського».

Ідея проведення Конференції належить Ользі Іванівні Бабошиній – заслуженому діячеві мистецтв України, викладачеві Вінницького фахового коледжу мистецтв ім. М. Д. Леонтовича, голові Вінницького відділення Всеукраїнського хорового товариства ім. М. Д. Леонтовича. О. І. Бабошина реалізувала свою ідею у співпраці з колегами: Т. Б. Гордієнко, Л. П. Василевською, Н. Є. Кравцовою.

У Конференції взяли участь провідні хормейстери, музиканти, дослідники, які вивчають і популяризують творчість великого Маестро.

ПРОГРАМА
ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ
«ВИДАТНИЙ МАЕСТРО УКРАЇНСЬКОЇ ХОРОВОЇ СПРАВИ:
ДО 110-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАВЛА МУРАВСЬКОГО» 

21 листопада 2024 року
 Вінниця – 2024

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ КОНФЕРЕНЦІЇ

Нечепуренко            методист Вінницького фахового коледжу мистецтв ім. М.Д. Леонтовича, завідувач циклової комісії теорії музики
Ольга
Іванівна

ВІДКРИТТЯ КОНФЕРЕНЦІЇ

 Вступне слово: 

 ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ

Доповіді:

Благодійний Фонд
                             «ХОРОВА ШКОЛА ПАВЛА МУРАВСЬКОГО»                                            

Організаторам і учасникам
Всеукраїнської наукової конференції
«Видатний Маестро Української хорової справи:
до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського»

Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» щиро вітає організаторів та учасників Всеукраїнської наукової конференції «Видатний Маестро Української хорової справи: до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського» за вшанування великого Українського митця й свого славного земляка.

Особлива вдячність організаторам нинішньої Всеукраїнської наукової конференції. Ви далі продовжуєте й розвиваєте традицію наукових конференцій з вивчення й освоєння феномену Павла Муравського, започаткованих учнями Маестро. У 1999 в Київі, в Національній філармонії відбулась Хорова асамблея до 95-ліття П. І. Муравського. У 2014 там же, у Національній філармонії, відбулась «Хорова асамблея Павла Муравського» до його 100-літнього ювілею під девізом «Учні – вчителю»; так започатковано Хорові свята «Школа Павла Муравського», які проводили щорічно до 2021. У 2019 в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Хорова школа Павла Муравського в контексті Української музичної культури», приурочена 105-літтю народження й 5-м роковинам пам’яті великого Українського хорового дириґента й педагога Павла Івановича Муравського.

А ще учні Павла Івановича започаткували у 2010 Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського, який проводився протягом п’яти років до дня народження Маестро в його рідному селі Дмитрашківка. Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського чекає свого продовження. 

А в 2011 музична громадськість Вінниччини започаткувала щорічний Обласний фестиваль-конкурс хорового мистецтва імені Павла Муравського під девізом Маестро «Чистота співу – чистота життя», який проводиться на його батьківщині – в смт Піщанка.

Як і заповідав Павло Іванович, ви, його талановиті земляки, гідно продовжуєте давню традицію Українського акапельного хорового співу, утвердженню якої Маестро віддав 80 років своєї подвижницької мистецько-педагогічної праці.

Справджується сподівання маестро Муравського, що в майбутньому, коли в його рідний край приїздитимуть хорові колективи на конкурси й фестивалі, вони дбатимуть про якість хорового співу згідно з його заповітним мистецьким принципом: «Першочергове завдання хорових колективів – виховання в слухачів доброго музичного смаку й любові до співу».

Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» опікується збереженням та популяризацією багатої мистецько-педагогічної спадщини маестро Муравського.

БФ «Хорова школа Павла Муравського» дякує хоровим колективам з Вінниці – Академічному міському камерному хору «Вінниця» під керівництвом В. І. Газінського та Хору Вінницького училища культури і мистецтв (тепер – фахового коледжу мистецтв) імені М. Д. Леонтовича під керівництвом О. І. Бабошиної – за участь у Всеукраїнському мистецькому проекті «Україна співає «Кобзаря» – першому масштабному записові провідними хорами України Хорової Шевченкіани під символічною назвою Пісенний «Кобзар» на основі укладеного П. І. Муравським Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана».  

«Хорова школа Павла Муравського» бажає учасникам Конференції плідної праці з вивчення, освоєння унікальної хорової методики «чистого співу» Маестро Павла Муравського на основі Української народнопісенної традиції й успішного впровадження ідеалу чистоти в хорову практику і в життя.

Бажаємо всім вам і надалі сили й високого натхнення, успіхів у подвижницькій хоровій праці, ладу й щастя в особистому й суспільному житті з Муравськівськими заповітними настановами: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

                                                                      
Голова Наглядової Ради Фонду                                                                                                                                                                            О. А. ШОКАЛО

21.11.2024 р.              

Хорова Шевченкіана Павла Івановича Муравського

 Павло Іванович Муравський (Моравський) – великий Український хоровий дириґент і педагог, народний артист УРСР (1960), професор кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент студентського хору, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979), Премії ім. В. Вернадського (2001), кавалер Ордену «За заслуги» ІІІ (1994), ІІ (1999), І (2004) ступенів, почесний академік Національної академії мистецтв України (2004), Герой України (2009).

П. І. Муравський – один з основоположників сучасної Української хорової школи. Маестро ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим Олександром Кошицем, і явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського.

Суть Хорової школи Павла Муравського – досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні. Павло Муравський як музикант-мудрець, мислитель хорового мистецтва відкрив первинність життєродної, світородної енергії звуку й сформулював світоглядну основу музики: «Спочатку була нота». Звідси й основоположний принципи його хорової методики: «Виявляти любов до кожної чисто заспіваної ноти». А з любові до ноти народжується внутрішній лад співу й життя: «Чистота співу – чистота життя». На цій світоглядній основі Павло Муравський сформулював потужну суспільну місію Українського хорового співу: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

Свою унікальну мистецько-педагогічну методику Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні, явлену через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства, великий дириґент і педагог розкрив у книжках: «Чистота співу – чистота життя» (2012) та «Моя хорова школа» (2014, 2917).

Ці мистецько-педагогічні праці П. І. Муравського стали раритетами, та їх можна читати на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: https://pavlomuravskyi.com/110-littya-j-10-i-rokovyny-pam-yati-pavla-muravskogo-spiv-daye-vidchuttya-voli.html

  П. І. Муравський виховав у навчальному студентському хорі Київської державної консерваторії понад 1000 хормейстерів. Студентський хор під керівництвом маестро П. Муравського записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври Української хорової музики» (Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981); симфонії, кантати, ораторії («Персефона» І. Стравінського, «Іоанн Дамаскін» С. Танєєва, «Меса» Ф. Шуберта, «Реквієм» Дж. Верді). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів Українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера, А. Скрябіна й ін. 

Особливе місце в творчості П. І. Муравського належить Хоровій Шевченкіані. П. Муравський почав збирати Хорову Шевченкіану ще з 30-х років ХХ століття й виконував твори на Шевченкову поезію з усіма хорами, якими керував. А записувати Хорову Шевченкіану почав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Та заповітний задум маестро Павла Муравського – записати з Українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар».

З проголошенням незалежності України Павло Іванович понадіявся, що після ліквідації тоталітаризму відкриють дорогу виконавцям високого класу й справжньому мистецтву. З 1991 року почав добиватися створення Молодіжного взірцевого академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича (числом 45–50 осіб): «Молодіжний хор мав стати зразковим для інших професійних і самодіяльних хорових колективів в Україні. Адже Український народ – один з небагатьох у Світі має великі музичні здібності й рідкісного багатства співочий матеріал. Необхідно тільки значно покращити професіоналізм керівників хорових колективів та досягти високої майстерності хорів. Зразковий молодіжний хор як високопрофесійний колектив матиме можливість значно збагатити репертуар і виконуватиме твори трьома групами: жіночою, чоловічою й мішаним складом. Такий хор зміг би здійснити на високому рівні фонозапис усієї Української хорової класики, що в радянські часи зробити було неможливо. Мою ідею підтримали відомі музичні діячі, творчі спілки, народні депутати. Згодом ідея Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича набула формулювання – Показовий академічний хор при Президентові України. Однак на всі листи-звернення були однакові відповіді всіх чиновників з адміністрацій усіх президентів. І всі відповіді зводились до однієї відмови: «через складну економічну ситуацію в державі й значне скорочення бюджетного фінансування галузі культури створення й забезпечення діяльності нового мистецького колективу неможливе». Але зовсім не береться до уваги той кричущий факт, що в Україні десятки зовсім посередніх колективів зі статусом державних і національних перебувають на державному утриманні. А це державні злочини, коли величезні хорові колективи використовують величезні бюджетні кошти й видають для суспільного вжитку браковану мистецьку продукцію. Мене дуже дивувало, що на верхах розкрадають мільйони, а на хор не знаходять якихось тисяч…». Маестро переконував, що на основі взірцевого хору можна започаткувати процес відновлення культури Українського хорового співу в природному ладовому інтонуванні та загальну культуру й лад у суспільстві.

Павло Муравський, керуючись своїм ідеальним прагненням підвищити рівень хорового мистецтва й загальний культурний рівень свого народу, 23 роки поспіль, незважаючи на свій поважний вік, самовіддано добивався створення Молодіжного взірцевого академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича, а згодом Показового академічного хору при Президентові України.. Маестро підсилював свою ідею необхідністю еталонного запису Пісенного «Кобзаря» – 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка до 200-літнього ювілею Великого Кобзаря. Цей професійний колектив повинен досягнути високого рівня виконавства й тримати його як еталон Українського хорового співу. Маестро доводив загальнонаціональну важливість поширення в Українському суспільстві співаної поезії Великого Кобзаря: «Виконані кращими хорами записи стануть доступні широкому загалу: вони розійдуться по школах, бібліотеках, закладах культури, й люди матимуть змогу слухати їх повсякчас. Я цим живу і хочу, щоб хороспіви Шевченкової поезії допомагали жити всім Українцям». За задумом маестро Муравського, такий запис можливо здійснити тільки зі взірцевим академічним хором.  

Починаючи з 1991 р., я допомагав Павлові Івановичу послідовно писати звернення до кожного з чотирьох президентів України. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення взірцевого хору марні, запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Т. Шевченка й випустити аудіо альбом Пісенний «Кобзар». Значну частину хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік записаних ним творів. Записи 32-х хорових творів (a cappella; велика форма, з супроводом та без супроводу; вокально-симфонічні) зберігалися у «Золотому фонді» Національної радіокомпанії України, і вже було чим започаткувати велику серію хорової Шевченкіани. Ті записи 32-х хорових творів ми видали у 2010 р. окремим музичним альбомом з 3-х CD «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001 рр.», яким започаткували аудіо публікацію Пісенного «Кобзаря».

Після цього я запропонував Павлові Івановичу упорядкувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати в кількох томах як цілісне зібрання – «Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів.

Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

У власній багатющій нотній бібліотеці П. Муравського, яка налічує до 300 томів, виявилося близько 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка, 160 з яких Павло Іванович уже опрацював для записування. Павло Іванович систематизував їх за тим самим принципом, що й у музичному альбомі, та ретельно склав перелік. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники маестро Муравського. В результаті, до цього основного зібрання додали народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Павло Іванович до останнього свого подиху жив здійсненням задуму Пісенного «Кобзаря»: «Ідея еталонного запису хорових творів на поезію Тараса Шевченка досі тримає мене на Білому світі». Маестро діждався верстки першого тому, і його дух відійшов у Безвічність на 101-у році життя – 6 жовтня 2014 року.

Ґрандіозний мистецький задум маестро П. І. Муравського завершили його учні й послідовники, які організувалися в Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» й протягом 2014–2023 років здійснили Комплексне нотно-звукове видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря».

Над Комплексним нотно-звуковим виданням «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював близько 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видання й супровідних текстів, головний редактор і керівник мистецького проекту О. А. Шокало. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й Української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

У Вінниці Пісенного «Кобзаря» записували два хорові колективи. Академічний міський камерний хор «Вінниця» під керівництвом дириґента В. І. Газінського записав хороспіви вінницьких композиторів Костянтина Семенова «Над Дніпровою сагою» та Геннадія Білявського «Пророк». Хор Вінницького училища культури і мистецтв (тепер – фахового коледжу мистецтв) імені М. Д. Леонтовича під керівництвом дириґента О. І. Бабошиної записав хороспіви композитора з Вінниччини Данила Бойченка «Ой маю, маю я оченята», вінницького композитора Костянтина Семенова «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Доле, де ти?», київського композитора Юрія Щуровського «Оддай мене, моя мамо» та вокально-симфонічну поему Платона Майбороди «Тополя» у виконанні Хору й Оркестру народних інструментів (художній керівник Г. Н. Муращенко).

На основі укладеного П. І. Муравським нотного матеріалу ми видали найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана», де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Перший том містить 65 творів 33 композиторів, обсяг – 288 с.; Другий том містить 59 творів 38 композиторів, обсяг – 288 с.; Третій том містить 62 твори 33 композиторів і 12 народних пісень, обсяг – 274 с.; Четвертий том містить 41 твір 16 композиторів, обсяг – 344 с.; П’ятий том містить 40 творів 22 композиторів, обсяг – 322 с.; Шостий том містить 6 творів 3 композиторів, обсяг – 370 с.; Сьомий том містить 10 творів 10 композиторів, обсяг – 366 с. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки.

Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023) здійснено за кошти доброчинців. Перше видання 1–3 томів вийшло за фінансової підтримки доброчинця Олександра Григоровича Шпака. Повне семитомне видання зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (1–3 томи), Євгена Драп’ятого (4–5 томи), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (6 том), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (7 том). Надрукувало семитомник київське Видавництво «Ліра-К» за власні кошти (директор – В. І. Зарицький).

На побажання музичних педагогів і керівників хорів видали накладом 1000 примірників однотомне нотне зібрання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране» (2020). До «Вибраного» дібрано з Семитомника твори a капелa й твори з інструментальним супроводом. «Вибране» містить 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Однотомник «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. «Вибране» видано за фінансової підтримки доброчинців Аскольда Лозинського й Лариси Лозинської-Кий зі США (брата й сестри в пам’ять про своїх батька Євгена й матір Марію). Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав «Вибране» вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам України для освітньої й хорової роботи.   

На основі Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» здійснив перший систематизований, масштабний запис і аудіо видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2019). Аудіо видання містить 110 творів 86 композиторів. Обсяг аудіо видання – три музичні альбоми по три CD в кожному. Перший аудіо альбом містить твори a капела, Другий – твори з інструментальним супроводом, Третій – твори великої форми з симфонічним оркестром. До Першого аудіо альбому a капелa записано 59 творів 48 композиторів, у тім числі 5 аранжувань народних пісень. До Другого аудіо альбому з інструментальним супроводом записано 42 твори 30 композиторів. До Третього аудіо альбому великої форми з симфонічним оркестром записано 10 творів 9 композиторів.

Аудіо видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» здійснено за підтримки Міністерства культури України (запис творів) та Українського культурного фонду (видання аудіо альбомів).

Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав 1000 комплектів Аудіовидання вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам України та Українським культурно-освітнім осередкам за кордоном для освітньої й хорової роботи.

Аудіовидання розміщено також для загального користування на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: 

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 1. Твори а капела:
https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-1.html

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 2. Твори з інструментальним супроводом:
https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-2.html

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 3. Твори великої форми з симфонічним оркестром
https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-3.html

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у музикознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Шевченків поетично-пісенний феномен – унікальне явище в Українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Хороспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка, зібрані в Пісенному «Кобзареві», являють собою Хорову Шевченкіану – надзвичайно багату й маловивчену сферу Шевченкознавства та Українського музичного мистецтва.

Унікальний комплексний характер Пісенного «Кобзаря», що поєднує нотний матеріал та аудіозаписи, робить це видання надзвичайно ефективним у здійсненні його культурно-освітньої місії, відкритті нових рівнів сприйняття й осмислення геніальної Шевченкової поезії, потужно посиленої Українським хоровим співом – базовим мистецтвом Української культури. Ґрунтовний довідковий додаток містить біографії композиторів, бібліографію нотних і музикознавчих видань, дискографію, алфавітний покажчик творів, що підтверджує статус зібрання як академічного мистецтвознавчого видання.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також Українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Визначальна особливість Пісенного «Кобзаря» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів та для збагачення бібліотечних фондів.

Комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й Українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю Української музичної та загальнонаціональної культури.

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності Українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ відстоює свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Комплексне нотно-звукове видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за напрямом «мистецтвознавство», за поданням Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Одначе, некомпетентні функціонери проіґнорували Всеукраїнську національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря».

Та Пісенний «Кобзар» як гідно реалізований заповітний мистецький задум маестро Павла Муравського удостоєний найвищого професійного і всенародного визнання.

Олександер Андрійович Шокало, шевченкознавець, культурософ,
автор ідеї й головний редактор комплексного нотно-звукового видання
«Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана»,
керівник Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»»,
голова Наглядової ради БФ «Хорова школа Павла Муравського»

Презентація Хорової Шевченкіани Павла Муравського

Всеукраїнська наукова конференція:
“Видатний Маестро Української хорової справи”

Цього року хорова спільнота України вшановує великого Українського майстра хорової справи, дириґента й педагога Павла Івановича Муравського: 110-ліття від народження, 10-і роковини пам’яті й 15 років відкриття Меморіальної садиби-музею Маестро в його рідному селі Дмитрашківка на Вінниччині.

На вшанування свого великого земляка, який зробив неоціненний внесок у розвиток хорового мистецтва України, Вінницький фаховий коледж мистецтв ім. М. Д. Леонтовича й Вінницький державний педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського) спільними зусиллями провели 21 листопада Всеукраїнську наукову конференцію: «Видатний Маестро Української хорової справи: до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського». Пропонуємо до перегляду відео запис конференції.

The post Всеукраїнська наукова конференція «Видатний Маестро Української хорової справи: до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

 Павло Муравський: «Спів дає відчуття волі!»

 110-ліття від народження й 10-і роковини пам’яті

П. І. Муравський. Київ. 1999.

Павло Іванович Муравський (Моравський) – великий український хоровий дириґент, педагог, народний артист УРСР (1960), професор (1976), лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979), Премії ім. В. Вернадського (2001), кавалер Ордену «За заслуги» ІІІ (1994), ІІ (1999), І (2004) ступенів, почесний академік Національної академії мистецтв України (2004), Герой України (2009).

Родовід. Освіта. Життєвий шлях

Павло Моравський народився 30 липня 1914 року в селі Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам’янець-Подільської губернії, тепер – Тульчинського району Вінницької області. 

Батько, Іван Павлович Моравський 1887 р. народження, загинув у 1915 р. на Першій світовій війні в боях з австрійцями й похований у братській могилі біля Дубно.

Мати, Дарія Юхимівна Моравська (у дівоцтві Могилевська) 1888 р. народження, до 1965 р. жила в Дмитрашківці, а потім у сина в Київі, де й померла 1981 р.

У Павла був брат Дмитро, старший на чотири роки. Працював в Одесі на каменоломнях, підірвав здоров’я й 1937 помер.

У 1922–1929 Павло навчався у Дмитрашківській семирічній школі; співав у сільському хорі й навчався грі на скрипці під керівництвом свого двоюрідного брата Степана Білянського, випускника Тульчинського педагогічного технікуму, учня М. Леонтовича.

Після закінчення Дмитрашківської семирічки Павло працював у колгоспі. Та за допомогою дядька по матері Сергія Юхимовича Могилевського й двоюрідного брата Степана Андрійовича Білянського поїхав до Київа і вступив у Київську музпрофшколу, яку згодом реорганізували в музтехнікум. Під час видачі Павлові паспорта, помилково поміняли літеру в прізвищі: «Справжнє моє прізвище – Моравський, саме так  пишеться уся моя рідня. Помилка в правильному запису мого прізвища була допущена, коли я отримував паспорт. Тому я єдиний у великому роду Моравських, кого називають Муравський».

У 1930–1934 Павло Муравський навчався в Київському музичному технікумі, після закінчення якого працював у 1934–1936 вчителем музики в середній школі, музвихователем, художнім керівником дитячих хорів у м. Чорнобиль.

У 1936–1941 П. Муравський навчався на дириґентсько-хоровому факультеті Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського по класу дириґування Г. Таранова й по хоровому класу Г. Верьовки. У1938–1840 працював дириґентом самодіяльного хору заводу «Арсенал», у 1940–1941 – дириґентом молодіжного вокального ансамблю Українського радіо, в 1941 – дириґентом Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка».

У 1941–1942 П. Муравський – курсант Військово-морського училища протиповітряної оборони (Ленінград, Енгельс) і художній керівник хору училища. У 1942–1943 лейтенант П. Муравський командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії та керував полковим хором флотилії. У 1943–1946 старший лейтенант П. Муравський – художній керівник і головний дириґент організованого ним Червонофлотського ансамблю пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії. У 1946 старшого лейтенанта П. Муравського перевели на Чорноморський флот, демобілізували.

У 1946–1948 П. Муравський – дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка» та педагог з техніки дириґування й оперного класу Київського державного музичного училища при Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського.

Павло Муравський. Львів. 1948.

У 1948–1964 – художній керівник і головний дириґент Львівської обласної хорової капели «Трембіта» (з 1951 – Державна заслужена академічна хорова капела України «Трембіта»), викладач кафедри хорового дириґування Львівської державної консерваторії імені М. В. Лисенка (1948–1955). У капелі «Трембіта» маестро Муравський уперше запровадив методику акапельного співу, під його керівництвом обласна хорова капела «Трембіта» за п’ять років стала Державною заслуженою академічною хоровою капелою України та найкращим хором в Україні. У 1964–1969 – художній керівник та головний дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели України «Думка». У 1965–1969 – за сумісництвом художній керівник навчального хору студентів дириґентсько-хорового факультету та старший викладач кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського.

П. І. Муравський у хоровому класі НМАУ ім. П. І. Чайковського. Київ. 2009.

У 1969–2005 П. Муравський – доцент, професор (з 1976) кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент студентського хору. У 1985–1986 – за сумісництвом художній керівник і головний дириґент Хору Українського радіо (тепер – Академічний хор імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України), з яким здійснив сотні фондових записів, провів десятки радіоефірів і концертних виступів. У 2005–2014 професор П. І. Муравський працював у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського на посаді консультанта.

П. І. Муравський удома. Київ. 2006.

Мистецька й педагогічна праця

П. І. Муравський – один з основоположників сучасної Української хорової школи. Маестро ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим Олександром Кошицем, і явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського.

Суть Хорової школи Павла Муравського – досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні. Павло Муравський як музикант-мудрець, мислитель хорового мистецтва відкрив первинність життєродної, світородної енергії звуку й сформулював світоглядну основу музики: «Спочатку була нота». Звідси й основоположний принципи його хорової методики: «Виявляти любов до кожної чисто заспіваної ноти». А з любові до ноти народжується внутрішній лад співу й життя: «Чистота співу – чистота життя». На цій світоглядній основі Павло Муравський сформулював потужну суспільну місію Українського хорового співу: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

Свою унікальну мистецько-педагогічну методику Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні, явлену через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства, великий дириґент і педагог розкрив у книжках: «Чистота співу – чистота життя» (2012) та «Моя хорова школа» (2014, 2917).

Ці мистецько-педагогічні праці П. І. Муравського стали раритетами, та їх можна читати тут:  

«Чистота співу – чистота життя» (2012)

«Моя хорова школа» (2014, 2017)

П. І. Муравський виховав у студентському хорі понад 1000 хормейстерів. Студентський. хор під керівництвом маестро П. Муравського записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври української хорової музики» (Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981); симфонії, кантати, ораторії («Персефона» І. Стравінського, «Іоанн Дамаскін» С. Танєєва, «Меса» Ф. Шуберта, «Реквієм» Дж. Верді). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера, А. Скрябіна й ін. 

П. І. Муравський удома. Київ. 21 травня 2014.

Хорова Шевченкіана

Особливе місце в творчості П. І. Муравського належить Хоровій Шевченкіані: заповітний задум маестро – записати з українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар».

З проголошенням незалежності України Павло Іванович понадіявся, що після ліквідації тоталітаризму відкриють дорогу виконавцям високого класу й справжньому мистецтву. З 1991 року почав добиватися створення Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича (числом 45–50 осіб): «Молодіжний хор мав стати зразковим для інших професійних і самодіяльних хорових колективів в Україні. Адже Український народ – один з небагатьох у світі має великі музичні здібності й рідкісного багатства співочий матеріал. Необхідно тільки значно покращити професіоналізм керівників хорових колективів та досягти високої майстерності хорів. Зразковий молодіжний хор як високопрофесійний колектив матиме можливість значно збагатити репертуар і виконуватиме твори трьома групами: жіночою, чоловічою й мішаним складом. Такий хор зміг би здійснити на високому рівні фонозапис усієї Української хорової класики, що в радянські часи зробити було неможливо. Мою ідею підтримали відомі музичні діячі, творчі спілки, народні депутати. Згодом ідея Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича набула формулювання – Показовий академічний хор при Президентові України. Однак на всі листи-звернення були однакові відповіді всіх чиновників з адміністрацій усіх президентів. І всі відповіді зводились до однієї відмови: «через складну економічну ситуацію в державі й значне скорочення бюджетного фінансування галузі культури створення й забезпечення діяльності нового мистецького колективу неможливе». Але зовсім не береться до уваги той кричущий факт, що в Україні десятки зовсім посередніх колективів зі статусом державних і національних перебувають на державному утриманні. А це кримінальні злочини, коли величезні хорові колективи використовують величезні бюджетні кошти й видають для суспільного вжитку браковану мистецьку продукцію. Мене дуже дивувало, що на верхах розкрадають мільйони, а на хор не знаходять якихось тисяч…».

Та Павло Муравський, керуючись своїм ідеальним прагненням підвищити рівень хорового мистецтва й загальний культурний рівень свого народу, звертається зі своєю ідеєю до кожного нового міністра культури, до кожного нового президента України. Марність тих ідеальних домагань полягає в тому, що влада в Україні й не думає про культурно-соціальний розвиток народу. В Україні під ширмою незалежності утвердився неоколоніальний паразитарний режим, керований кремлівським мафіозним кагалом, а нібито «українська влада» лише виконує функції колоніальної адміністрації та утверджує свою корпоративну «державу в державі», яка тримається на тотальній корупції.

П. Муравський 23 роки поспіль, незважаючи на свій поважний вік, самовіддано добивався створення взірцевого Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича, підсилюючи цю ідею необхідністю еталонного запису «Пісенного «Кобзаря» – 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка до його 200-річного ювілею. Цей професійний колектив повинен досягнути високого рівня виконавства й тримати його як еталон Українського співу. А на основі взірцевого хору можна відновлювати культуру українського хорового співу в природному ладовому інтонуванні та загальну культуру й лад у суспільстві. Маестро доводив загальнонаціональну важливість поширення в українському суспільстві співаної поезії Великого Кобзаря: «Виконані кращими хорами записи стануть доступні широкому загалу: вони розійдуться по школах, бібліотеках, закладах культури, й люди матимуть змогу слухати їх повсякчас. Ідея еталонного запису хорових творів на поезію Тараса Шевченка досі тримає мене на Білому світі. Я цим живу і хочу, щоб хороспіви Шевченкової поезії допомагали жити всім українцям». За задумом маестро Муравського, такий запис можливо здійснити тільки зі взірцевим академічним хором.

Починаючи з 1991 р., я допомагав Павлові Івановичу писати звернення послідовно до кожного з чотирьох президентів України. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення хору марні, запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Т. Шевченка й випустити аудіо альбом «Пісенний «Кобзар». Значну частину хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік записаних ним творів. Записи 32-х хорових творів (твори a cappella; велика форма, твори з супроводом та без супроводу; вокально-симфонічні твори) зберігалися у «золотому фонді» Національної радіокомпанії України, і вже було чим започаткувати велику серію хорової Шевченкіани. Ті записи 32-х хорових творів ми видали у 2010 р. окремим музичним альбомом з 3-х CD «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001 рр.», яким започатковано аудіо публікацію Пісенного «Кобзаря».

Після цього я запропонував Павлові Івановичу упорядкувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати в кількох томах як цілісне зібрання – «Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів.

Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

У власній багатющій нотній бібліотеці П. Муравського, яка налічує до 300 томів, виявилося близько 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка, 160 із яких Павло Іванович уже опрацював для записування. Павло Іванович систематизував їх за тим самим принципом, що й у музичному альбомі, та ретельно склав перелік. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники Маестро. В результаті, до цього основного зібрання додано народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Ґрандіозний мистецький задум маестро П. І. Муравського завершили його учні й послідовники: протягом 2014–2023 здійснили Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря», явивши Комплексне нотно-звукове видання «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана». На основі укладеного П. І. Муравським нотного матеріалу видали найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана», де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки. А на цій нотній основі здійснили перший систематизований, масштабний запис 110 творів 86 композиторів Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (обсяг аудіо видання – три музичні альбоми по три CD в кожному: перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром). До Аудіовидання видали однотомний нотний додаток «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране». До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Над Комплексним нотно-звуковим виданням «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював близько 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видань і супровідних текстів, керівник мистецького проекту й головний редактор видання О. А. Шокало. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й Української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у музикознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Комплексне нотно-звукове видання «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за напрямом «мистецтвознавство», за поданням Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також Українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю Української музичної та загальнонаціональної культури. Здійснення такого ґрандіозного задуму досі не знала не тільки музична, а в цілому вся Українська культура! 

Комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й Українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності Українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ відстоює свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Тому Пісенний «Кобзар» по праву гідний найвищого визнання й удостоєння найпрестижнішої державної премії України.

Одначе, маріонетковий склад Шевченківського комітету, отримавши відповідну вказівку антиукраїнського владарюючого кагалу, проіґнорував Усеукраїнську національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря».

Пам’ять про великого Маестро і Вчителя

21 листопада 2009 року в рідному селі П. І. Муравського – Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області земляки збудували й урочисто відкрили Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського – великого хорового диригента й педагога ХХ–ХХІ століть

Мистецька громадськість Піщанського району запропонувала, а районна рада підтримала створення Меморіальної садиби-музею великого земляка на місці його старої рідної хати в селі Дмитрашківка. Будували та облаштовували садибу-музей усенародною толокою, а на відкриття запросили П. І. Муравського.

 Це один з небагатьох прикладів в Україні, коли ще за життя великого митця самі земляки гідно поцінували й заслужено вшанували його самовіддану мистецьку працю.

Від 2010 в селі Дмитрашківка проводиться Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського, від 2012 в смт Піщанка – Обласний фестиваль-конкурс хорового мистецтва його імені, а від 2014 в Київі – загальноукраїнське Хорове свято «Школа Павла Муравського».

Великий Маестро і Вчитель Павло Іванович Муравський зустрів свій 100-літній ювілей, а його дух відійшов у безвічність 6 жовтня 2014 року. Прах поховано в Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 33).

У 2015 учні П. І. Муравського організували Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського». У 2016 іменем П. І. Муравського названо Піщанську музичну школу та Народну хорову капелу «Діброва». У 2017 при БФ «Хорова школа Павла Муравського» організовано Камерний хор «Moravskі».

Виступ Камерного хору «Moravskі» на П’ятому Хоровому святі «Школа Павла Муравського». Київ, 2018.

7–8 жовтня 2019 р. в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури», приурочена 105-літтю заснування Київської консерваторії (НМАУ ім. П. І. Чайковського) та 105-літтю народження й 5-м роковинам пам’яті великого українського хорового дириґента й педагога Павла Івановича Муравського. Співорганізатори Конференції: Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» та Національна музична академія України імені П. І. Чайковського. На Конференції знані музикознавці представили Київську, Львівську, Одеську, Харківську й Закарпатську хорові школи.

За програмою Конференції також відбулося Шосте Хорове свято «Школа Павла Муравського». В основі концертної програми: вибрана Хорова Шевченкіана зі Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря» – озвучення укладеного П. І. Муравським Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». У святковому концерті виступили хорові колективи України під керівництвом учнів і послідовників П. І. Муравського.

Маестро Павло Муравський постає серед подвижників хорового мистецтва як світла, цілісна особистість – взірець високого професіоналізму, честі й гідності. В ньому гармонійно поєдналися високе натхнення й глибока мудрість, щирість і делікатність, добродійність і гумор, скромність і невибагливість у побуті, а також вимогливість і безкомпромісність у відстоюванні професіоналізму в музиці та ідеалів рідної Української культури. Він лишився непохитним у своїх внутрішніх переконаннях: «Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі розбагатіємо морально й культурно»; «Коли мова й пісня стануть українською цілістю, тоді й Українці стануть культурною цілістю, й Україна буде цілісна, сильна»; «Хоровий спів сприяє розвиткові національної самосвідомості й загальної культури суспільства та об’єднує людей у народ. Спів активізує все єство людське. Спів дає відчуття волі!».

Мистецько-педагогічна спадщина П. І. Муравського 

Грамплатівки:

1. Державна академічна капела «Думка». Художній керівник П. Муравський. Соліст Б. Гмиря. Всесоюзна студія грамзапису, 1966. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1966, 1968.
2. Шедеври української хорової музики. М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, Г. Сковорода. Хор студентів Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського. Художній керівник Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1972 р. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1988.
3. М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження (комплект із трьох платівок). Хор Київської державної консерваторії. Дириґент Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1977. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1978.
4. А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори. Хор Київської державної консерваторії. Художній керівник Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1980–1981. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1983.

Компакт-диски:

1. Дириґує Павло Муравський. Антологія української хорової музики. Товариство «Україна-Світ», Національна радіокомпанія України. – К., 2001.
2. Борис Гмиря і хорова капела України «Думка». Дириґент Павло Муравський. Записи з особистої фонотеки Бориса Гмирі. – К., 2005.
3. Шедеври хорового мистецтва. Дириґує Павло Муравський. Національна радіокомпанія України. – К., 2005.
4. Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Державна заслужена хорова капела «Трембіта», Державна заслужена академічна хорова капела України «Думка», Хор Українського радіо, Хор Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського, Хор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Записи 1956–2001 рр. Музичний альбом: Диск 1. Твори a cappella; Диск 2. Велика форма, твори з супроводом та без супроводу; Диск 3. Вокально-симфонічні твори. Національна радіокомпанія України. – К., 2010.

Друковані праці:

1. Павло Муравський. Моє життя – моє мистецтво. Фраґменти // Український Світ, № 1–2, 1993.
2. Павло Муравський. Про якість співу і якість життя // Слово Просвіти, 17– 23.04.2008.
3. Павло Муравський. Поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Слово Просвіти, 1–7.05.2008.
4. Павло Муравський. Знайдіть красу у кожній ноті. Поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Культура і життя, 21.05.2008.
5. Павло Муравський. Мої поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Українська музична газета, № 2 (68), 2008.
6. Павло Муравський. Пам’ятка до вокальних вправ дириґента-хормейстера для підвищення професійного співу // Українська музична газета, № 2 (80), 2011.
7. Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. Редактор-упорядник О. А. Шокало. Бібліотека Шевченківського комітету. – К.: ВЦ «Просвіта»,2012.
8. Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
9. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Ідея видання, вступна стаття, біографічні довідки про композиторів, бібліографія й загальна редакція: О. А. Шокало. Твори a капелa, тт. 1–3. Музична редакція: Л. В. Бухонська, Т. В. Миронюк, М. І. Гулковський, І. Я. Павленко; Твори з інструментальним супроводом, тт. 4, 5. Музична редакція: М. І. Гулковський; Твори великої форми з симфонічним оркестром, тт.6, 7. Музична редакція: І. Д. Гамкало. А. Г. Масленнікова. – К.: 2014–2023.

Основні публікації про П. І. Муравського

1. Гринчишин М. «Трембіта» в Києві // Українське слово (Канада), 12.03.1951.
2. Майборода Георгій. Багатообіцяючий дебют // Культура і життя, 17.10.1965.
3. Антоненко Іван. Співає «Думка» // Вільна Україна, 12.02.1969.
4. Козачинська Г. Хор – його стихія // Культура й життя, 29.07.1979.
5. Козак С. Чародій пісні хорової // Вечірній Київ, 22.06.1983.
6. Шумська Аріадна. Хор Київської консерваторії на Міжнародному фестивалі // Гомін України (Канада), 7.07.1993.
7. Бенч Ольга. Павло Муравський. Феномен одного життя. – К.: Дніпро, 2002.
8. Лащенко А. П. Павло Муравський у вимірах часу // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). Випуск 34. – К.: 2005, с. 68–78.
9. Лащенко А. П. З історії київської хорової школи. – К.: Музична Україна, 2007, с. 70–83, 170–174.
10. Шокало Олександер. «Чистота в співі спонукає людину до чистоти в житті» // Слово Просвіти, 2–8.04.2009.
11. Голінатий Петро. Чотири зустрічі з Павлом Івановичем Муравським // Літературний альманах Чортківщини «Сонячне гроно», 2009, с. 194–201.

12. Голінатий Петро. Феномен одного життя. Геній сучасності // Голос краю (Чортків), 29.07.2009.

13. Марченко Сергій. Чи потрібен сьогодні художник? // Україна. Наука і культура. Випуск 35. – К.: 2009, с 418–429.
14. Шокало Олександер. Павло Муравський – жива легенда українського хороспіву // Слово Просвіти, 3–9.12.2009.
15. Шокало Олександер. Чистота співу – чистота життя // Слово Просвіти, 22–28.07.2010.
16. Шокало Олександер. Павло Муравський // Довідково-біографічне видання «Золотий фонд нації». – К.: 2010, с.44–45.

17. Перший Міжнародний хоровий конкурс-фестиваль імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – Київ–Вінниця: 2010.
18. Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – К.: 2011.
19. Третій Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – К.: 2011. – Київ–Вінниця: 2012.
20. Шокало Олександер. Мистецтво – не ремесло, а доля // Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. – К., 2012;
21. “Pavlo Muravskyi reflects on the choral arts and the Holodomor”. By Zenon Zawada // The Ukrainian Weekly, Parsippany, NJ. Dec. 9, 2012.– P. 3.

22. Гнатюк Ніна. Дириґент духу // Вінницький край, 2013, № 3.
23. Голінатий Петро. Феномен Кобзаря – феномен народу // Голос народу, 7.02.2014.
24. Трегуб Ганна. Павло Муравський: «Наука дає багато, але ще більше – природа» // Український тиждень, 10.07.2014.
25. Шокало Олександер. Павло Муравський – митець і педагог. До 100-літнього ювілею // Золотий фонд нації. Національні лідери України. Україна. Європа. Світ. – К., 2014, с. 106–109.
26. Павло Муравський – легенда українського хорового співу. До 100-річчя від дня народження видатного хорового диригента, Героя України. Біобібліографічний покажчик. – Вінниця, 2014.
27. Наш Маестро і Вчитель (Некролог) // Слово Просвіти, 9–15.10.2014.
28. Шокало Олександер. Свято хорової школи Павла Муравського // Слово Просвіти, 4–10.12.2014.
29. Шокало Олександер. Павло Муравський – митець і педагог. Світоглядна основа подвижництва // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
30. Гринишин Михайло. Доземний уклін Вчителю // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
31. Охранчук Оксана. Дитячий хоровий спів крізь призму методики П. І. Муравського // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
32. Бухонська Лариса. Вчителю, сповідую! // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
33. Віктор Степурко. Хорова школа Павла Муравського – захист від руйнації // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
34. Тарас Миронюк. Учитель, яким пишаюсь // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
35. Шокало Олександер. Хорова Шевченкіана Павла Муравського // Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Ідея, вступна стаття й загальна редакція: О. А. Шокало. Твори a капелa. Т. 1. – К., 2014, 2023.
36. Стефанишин Мирослав. Слово про Павла Муравського // Мирослав Стефанишин. Я щиро вдячний долі. Спогади і статті. – Луцьк, Вежа-Друк, 2016.
37. Стефанишин Мирослав. Нова радість зустрічі з учителем // Мирослав Стефанишин. Про час, про себе і про мистецтво. Спогади, статті, методичні розробки… – Луцьк, Вежа-Друк, 2016.
38. Шокало Олександер. Раритетні видання маестро Муравського // Музика, 2016, № 2.
39. Шокало О. Пісенний «Кобзар» – хорова Шевченкіана // Музика. 2018. № 5.
40. Олександер Шокало. Пісенний «Кобзар» – новина у шевченкознавстві й музикознавстві // Музика. 2023. № 1–4.

Фільми про П. І. Муравського

1. Борис Гмиря. Документальний кінофільм про видатного українського співака Б. Р. Гмирю та його творчу співпрацю з П. І. Муравським. Режисер О. Бійма. Укртелефільм, 1983.
2. Смерть на світанку. Документальний кінофільм про видатного українського композитора М. Д. Леонтовича та працю П. І. Муравського над записом його музичної спадщини. У 2 частинах. Режисер І. Негреску. Українська студія хронікально-документальних фільмів, 1992.
3. Муки і радощі Павла Муравського. Документальний кінофільм про видатного українського дириґента. Сценарист і режисер О. Пугач.
   Укртелефільм, 1995. http://www.youtube.com/watch?v=9wKxmYMLSN8

4. Люди і долі. Автор – Галина Устенко-Гайдай. Філія НТКУ «Київська реґіональна дирекція». https://www.youtube.com/watch?v=CM1AvaSNuUM
5. Павло Муравський. Програма «Діалог»: Василь Герасим’юк. ДТРК «Культура», 2013:
   ч.1(1) https://youtu.be/LqtwQnzKAaU
   ч.1(2) https://youtu.be/mSvEu8tmrJE
   ч.1(3) https://youtu.be/wryGbnPlkNI
   ч.2(1) https://youtu.be/chjdeDotqs4
   ч.2(2) https://youtu.be/pafAgQjnaKQ
   ч.2(3) https://youtu.be/GhGFo__rzUo
   ч.3 (1) https://youtu.be/RAN5AjsLNgc
   ч.3(2)  https://youtu.be/doSjna18VmY

Олександер Шокало, культурософ

© О. А. Шокало

The post 110-ліття від народження й 10-і роковини пам’яті Павла Муравського: «Спів дає відчуття волі!» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Пісенний «Кобзар» гідний
найвищого державного визнання України

Звернення до Української громадськості,
до Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України представив на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року в номінації «літературознавство і мистецтвознавство» за напрямом «мистецтвознавство» Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана, здійснене за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря».

Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана представлено в такому складі:

1. Перше найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки.
2. Перше систематизоване, масштабне Аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана, записане на основі Зібрання хорових творів у семи томах. Видання містить записи 110 творів 86 композиторів і аранжувальників. Обсяг аудіовидання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром.
3. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране – однотомний нотний додаток до Аудіовидання. До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Над Комплексним нотно-звуковим виданням Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана працював понад 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видань і супровідних текстів, головний редактор видання О. А. Шокало.

Авторський колектив здійснив масштабну науково-дослідницьку й мистецьку працю з дослідження, публікації, виконання й популяризації Хорової Шевченкіани, яка поєднує акапельні твори, композиції з інструментальним супроводом та великі форми з симфонічним оркестром, написані на поезію українського генія Тараса Шевченка. Праця представлена нотними й аудіо виданнями зі вступною статтею, передмовою, супровідними статтями до кожного тому й до кожного музичного альбому, з ґрунтовним науково-довідковим апаратом та музикознавчими коментарями й примітками; довідковий додаток до кожного тому містить біографії композиторів, бібліографію нотних і музикознавчих видань, дискографію, алфавітний покажчик творів. Здійснено також науково-літературне редагування та звіряння поетичних текстів з академічним виданням «Кобзаря», музичне редагування й звіряння нот, добір творів для запису й підготовка до музичного виконання, конкурсний добір хорових виконавців, мистецький супровід записів та подальше прослуховування, експертне оцінювання й музичне редагування.

Згідно з вимогами положення про премію й за узгодженим рішенням авторського колективу, номіноване на премію видання представили троє авторів: Олександр Шокало (письменник, шевченкознавець, автор ідеї видання), Тарас Миронюк (дириґент, мистецтвознавець), Мірча Гулковський (дириґент, музикознавець).

Це унікальне видання є результатом багаторічної наукової й мистецької праці подвижників шевченкознавства й хорового мистецтва з дослідження, опрацювання, виконання й популяризації творів Хорової Шевченкіани на основі нотного матеріалу, укладеного видатним українським хоровим дириґентом і педагогом Павлом Івановичем Муравським (1914–2014). Заповітний мистецький задум маестро П. І. Муравського – записати з українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану. З цією метою маестро все життя збирав нотний матеріал і свого часу записав з хоровими колективами під своєю орудою лише 32 твори. І ось учні й послідовники видатного маестро цілковито здійснили ґрандіозний задум під символічною назвою Пісенний «Кобзар». У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

Пісенний «Кобзар» унікальний тим, що в цьому базовому науково-мистецькому виданні систематизовано й ґрунтовно досліджено надзвичайно багату й разом з тим маловивчену сферу українського музичного мистецтва – Хорову Шевченкіану. Тут зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Систематизоване видання такої великої кількості хорових творів на поезію великого Співця України здійснено вперше.  

Комплексне нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» є наймасштабнішим музичним виданням за всю історію незалежної України та має велику пізнавальну й мистецьку цінність. Унікальний комплексний характер, що поєднує нотний матеріал та аудіозаписи, робить це видання надзвичайно ефективним у здійсненні його культурно-освітньої місії, відкритті нових рівнів сприйняття й осмислення глибини геніальної Шевченкової поезії, потужно посиленої українським хоровим співом – базовим мистецтвом української культури. Ґрунтовний науково-довідковий апарат, що супроводжує хорові партитури й аудіозаписи, підтверджує статус зібрання як академічного мистецтвознавчого видання.

Визначальна особливість суспільно значущого нотно-звукового видання Хорової Шевченкіани – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів та для збагачення бібліотечних фондів.

На превеликий жаль, Міністерство культури України в особі тодішнього міністра Є. Нищука тільки відбувалось обіцянками й нічого не зробило для видання семитомного Пісенного «Кобзаря» і поповнення цим унікальним нотним зібранням бідних на нотну літературу бібліотек системи Мінкультури. Щоправда МКУ надало часткову фінансову підтримку для технічного забезпечення звукозапису й звукорежисури.

Всю кропітку, масштабну й затратну роботу з видання й запису Пісенного «Кобзаря» здійснювали власними ресурсами фахівці Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».

У 2014–2017 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» видав 500 комплектів трьох томів а капела з Зібрання хорових творів у семи томах видали за кошти доброчинця Олександра Григоровича Шпака та безоплатно передав бібліотекам вищих і середніх музичних навчальних закладів і музичних шкіл.

У 2017–2018 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» на замовлення Світового Конґресу Українців видав 200 комплектів трьох томів а капела з Семитомного Пісенного «Кобзаря» і 200 примірників записаного на їх основі аудіоальбому а капела (три CD) та передав усе те українським культурно-освітнім осередкам у 32-х країнах Світу.  

У 2019 році БФ «Хорова школа Павла Муравського» за ґрант Українського культурного фонду видав 1 000 комплектів трьох музичних альбомів Аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана та безоплатно передав їх вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам та обласним навчально-методичним центрам закладів культури і мистецтва з цілої України для освітньої й хорової роботи.

У 2020 році БФ «Хорова школа Павла Муравського» на прохання музичних педагогів і хормейстерів видав 1 000 примірників однотомника Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране, що є нотним додатком до Аудіовидання. Видання здійснили за фінансової підтримки українців зі США Аскольда Лозинського й Лариси Лозинської-Кий – брата й сестри в пам’ять про своїх батька Євгена й матір Марію. Вибране також безоплатно передали музичним навчальним закладам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам та обласним навчально-методичним центрам закладів культури і мистецтва.

І ось у 2023 році, в скрутну воєнну пору, київське Видавництво Ліра-К за власні кошти нарешті надрукувало цілісне семитомне видання Пісенного «Кобзаря». Семитомник зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (томи 1–3), Євгена Драп’ятого (томи 4–5), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (том 6), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (том 7).

Пісенний «Кобзар» як комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» – своєрідний музичний ключ до проникливого сприйняття й цілісного осягнення Шевченкового поетичного світу. Високомистецьке хорове озвучення «Кобзаря» витончує відчуття й розкриває глибинну суть Шевченкової поезії, сприяє розвиткові хорового співу – базового мистецтва української культури. Хоровий спів будить у людях волю духу, спонукає до взаєморозуміння, співпраці, взаємодопомоги, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ утверджує свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Обласні навчально-методичні центри закладів культури і мистецтва, музичні навчальні заклади, педагоги, хормейстери й музикознавці з України й української діаспори у своїх фахових відгуках про Пісенного «Кобзаря» відзначають його високу освітню, методичну й наукову цінність для навчальної й хорової праці, для розвитку музичної культури українського суспільства в цілому.

Ці відгуки представлено на порталі «Хорова школа Павла Муравського»:

 

Пісенний «Кобзар» – у музичній освіті й хоровому мистецтві України

https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-u-muzychnij-osviti-j-horovomu-mystetstvi-ukrayiny.html

Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана представлено на Шевченківську премію

https://pavlomuravskyi.com/kompleksne-notno-zvukove-vydannya-pisennyj-kobzar-horova-shevchenkiana-predstavleno-na-zdobuttya-natsionalnoyi-premiyi-ukrayiny-imeni-tarasa-shevchenka-2024-r.html

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше комплексне музичне видання новітнього часу започаткував новий напрям у мистецтвознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану й став гідним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України. Тож Пісенний «Кобзар» гідний найвищого державного визнання України.

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті зібраної в ньому співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України.  

Тож Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана цілковито заслуговує відзначення Національною премією України імені Тараса Шевченка як твір мистецтва, який повністю відповідає всім критеріям Положення про Премію: «є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджує високі гуманістичні ідеали, збагачує історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямований на державотворення і демократизацію українського суспільства».

Тому педагогів, хормейстерів, музикознавців, шевченкознавців, українську культурну громадськість в Україні й за кордоном обурило рішення очолюваного Є. Нищуком Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка про недопущення Комплексного нотно-звукового зібрання Пісенний «Кобзар» до 2-го конкурсного туру на здобуття Національної премії 2024 року. І постало колективне запитання до Комітету: якими критеріями керувався цей орган, ухвалюючи своє обурливо некомпетентне рішення? А маестро Павло Муравський поставив би своє запитання: «А судді хто?». Тож чекаємо відповіді на наш колективний запит.

Складається думка, що члени й експерти Комітету не ознайомилися належно з нотними й аудіо виданнями, з їх унікальним мистецьким наповненням та з науковим мистецтвознавчим апаратом, тому й не збагнули глибинної суті ґрандіозного мистецького феномену й суспільного значення Пісенного «Кобзаря». А також проіґнорували фахові рецензії й відгуки мистецтвознавців і хормейстерів та ще численні відгуки педагогів з музичних навчальних закладів і методистів з обласних навчально-методичних центрів культури і мистецтва з цілої України. Скільки ми отримали від них вдячних листів! Бо всі музичні навчальні заклади потерпають від «голоду» на українську нотну літературу, адже за всі роки незалежності вони не отримали від держави жодного музичного видання. Тож цей суспільно значущий мистецький проект ми здійснили на доброчинних засадах і на кошти українських доброчинців, фактично без підтримки держави. А скільки доводилося нам переконувати чиновників Міністерства культури про нагальну потребу закуповувати нотні видання для бібліотек України! Та на цю базову потребу музичної освіти у Міністерства культури не було коштів, бо всі їх «з’їдають» видовищні заходи.

 А, може, ті члени й експерти зумисно не вникали в суть феномену Хорової Шевченкіани та іґнорували його всеукраїнське значення, бо отримали відповідну антиукраїнську вказівку? Якщо й далі в Шевченківському комітеті переважатимуть маріонетки, вони зроблять з Шевченківської відзнаки антишевченківське тавро…

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю української музичної та загальнонаціональної культури. Здійснення такого ґрандіозного задуму досі не знала не тільки музична, а в цілому вся українська культура! 

Стільки видатних композиторів, хормейстерів, музикознавців, хорових колективів доклали своєї натхненної праці, своїх проникливих думок й почуттів заради донесення до людей через хоровий спів глибинної поезії геніального Кобзаря, завдяки чому вона сповнює своїм життєствердним своєчасним звучанням і українську історичну пам’ять, і культурну сучасність! Завдяки цьому мистецькому подвижництву поколінь українців Тарас Шевченко з новою силою своїх дум і почувань, з потужною волею свого духу в цю тривожну, трагічну пору торує до людських сердець ясний шлях усенародного відродження й утвердження справедливості. Тому цей потужний Всеукраїнський мистецький проект зі знаковим найменуванням Пісенний «Кобзар» по праву гідний найвищого визнання й удостоєння найпрестижнішої державної премії України.

А тепер щодо позиції голови Шевченківського комітету Є. М. Нищука.

У своєму інтерв’ю аґенції «Укрінформ» від 27.03.2023 р. Є. Нищук сказав: «Мені нестерпно боляче за Бахмут, куди ми інвестували в відродження Коледжу культури і мистецтв, я там бував і бачив на власні очі, яка велика робота проведена. Там почала роботу філія ансамблю Вірського, була велика музична школа. Усе це на наших очах руйнується… І не випадково – бо окупанти спеціально намагаються нищити культурний спадок України, бо він їм як кістка в горлі! Вони саме і спрямували цю війну проти нашої ідентичності і нашої історії. Ніяк не можуть прийняти, що ми є самодостатньою державою, народом, який має самобутню культуру, символи, історичну спадщину».

А як нам було боляче дізнаватися про зруйновані коледж мистецтв і музичну школу в Бахмуті, музичні навчальні заклади в Маріуполі, Щасті, Авдіївці, Опитному, Торецьку, Волновасі, Сівєродонецьку, Кремінній, Сватовому, Попасній, Василівці, Мелітополі, Бердянську й багатьох інших розгромлених рашистами містах і селах Сходу й Півдня України, а ще про зруйновані музичні школи Ірпіня, Бучі… В усі ті міста й села ми безоплатно надіслали комплекти аудіоальбомів і нотного «Вибраного» Пісенного «Кобзаря». Все те згоріло від обстрілів рашистів, і ми переживаємо ці втрати разом з педагогами тих музичних навчальних закладів. Люди залишили знищені міста й села. А педагоги облаштувалися на нових місцях і працюють зі студентами й учнями дистанційно. На їхні прохання ми надсилаємо їм для навчальної роботи комплексне видання Пісенного «Кобзаря» в електронних формах.

На пафосне завершення Є. Нищуком інтерв’ю («Та ми обов’язково переможемо і все це відновимо, відбудуємо, збережемо і примножимо для майбутніх поколінь. Нам є за що боротись») у мене й колег виникло двоє основних запитань:  

1. Як нам відновити, відбудувати, зберегти й примножити свої національні цінності, коли у Міністерства культури немає коштів на нотну літературу й на музичну освіту, а в Шевченківського комітету немає компетентності й волі, аби усвідомити національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря»?
2. Як нам виховати й ствердити національну гідність, коли в Комітеті надали перевагу антиукраїнському персонажу – виродку Памфіру перед генієм Шевченком з фільму «Тарас. Повернення»? Саме такого талановитого, проникливого й багатостраждального фільму про повернення Тараса Шевченка в Україну ми потребуємо нині, аби додалося нам волі духу боротися й подолати ворога, а не кинути свою закривавлену землю і втекти слідом за зрадником Памфіром!

І на завершення: нам треба боротися, аби звільнити Україну від ворогів, а Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка очистити від маріонеток і профанів, які ганьблять святе для Українців ім’я й перетворюють цю національну інституцію в антишевченківський, антиукраїнський кагал.

За дорученням колег

Ольга Красноухова, співвиконавиця
Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»

 31.01.2024 р.

The post Пісенний «Кобзар» гідний найвищого державного визнання України appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Пісенний «Кобзар» – новина у шевченкознавстві й музикознавстві

Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» завершив у 2023 р. Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана, здійснене за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря».

Шевченків поетично-пісенний феномен – унікальне явище в українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Хороспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка являють собою Хорову Шевченкіану – надзвичайно багату й маловивчену сферу Шевченкознавства та українського музичного мистецтва.

Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана вміщує в собі:

1. Перше найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана, де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки.

2. Перше систематизоване, масштабне Аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана, записане на основі Зібрання хорових творів у семи томах. Видання містить записи 110 творів 86 композиторів і аранжувальників. Обсяг аудіовидання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром.

3. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране – однотомний нотний додаток до Аудіовидання. До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Пісенний «Кобзар» – унікальне видання, результат багаторічної праці фахівців з шевченкознавства, мистецтвознавства й хорового мистецтва, які здійснили дослідження, виконання й популяризацію творів Хорової Шевченкіани на основі нотного матеріалу, укладеного видатним українським хоровим дириґентом і педагогом Павлом Івановичем Муравським (1914–2014).

Над Комплексним нотно-звуковим виданням Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана працював понад 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видань і супровідних текстів, головний редактор видання О. А. Шокало. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

У 2014–2017 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» видав 500 комплектів трьох томів а капела з Зібрання хорових творів у семи томах за кошти доброчинця Олександра Григоровича Шпака та безоплатно передав бібліотекам вищих і середніх музичних навчальних закладів і музичних шкіл. У 2017–2018 роках Фонд видав 200 комплектів трьох томів а капела і 200 примірників записаного на їх основі аудіоальбому а капела (три CD) на замовлення Світового Конґресу Українців та передав українським культурно-освітнім осередкам у 32-х країнах Світу.   

У 2019 році БФ «Хорова школа Павла Муравського» за ґрант Українського культурного фонду видав 1 000 комплектів трьох музичних альбомів Аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана та безоплатно передав їх вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам та обласним навчально-методичним центрам закладів культури і мистецтва з цілої України для освітньої й хорової роботи.

У 2020 році БФ «Хорова школа Павла Муравського» на прохання музичних педагогів і хормейстерів видав 1 000 примірників однотомника Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране, що є нотним додатком до Аудіовидання. Видання здійснили за фінансової підтримки українців зі США Аскольда Лозинського й Лариси Лозинської-Кий – брата й сестри в пам’ять про своїх батька Євгена й матір Марію. Вибране також безоплатно передали музичним навчальним закладам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам та обласним навчально-методичним центрам закладів культури і мистецтва.

І ось у 2023 році, в скрутну воєнну пору, київське Видавництво Ліра-К за власні кошти надрукувало цілісне семитомне видання Пісенного «Кобзаря». Семитомник зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (томи 1–3), Євгена Драп’ятого (томи 4–5), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (том 6), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (том 7). Особливо треба відзначити дійову підтримку директора видавництва – Віталія Зарицького, який узявся за публікацію цього суспільно значущого видання. У видавництві можна замовити весь семитомник або окремі томи: тел.: (050) 462-95-48, (067) 820-84-77; ел. адреса: zv_lira@ukr.net 

Визначальна особливість Пісенного «Кобзаря» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів та для збагачення бібліотечних фондів.

Комплексне нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» є наймасштабнішим музичним виданням за всю історію незалежної України та має велику пізнавальну й мистецьку цінність. Унікальний комплексний характер, що поєднує нотний матеріал та аудіозаписи, робить це видання надзвичайно ефективним у здійсненні його культурно-освітньої місії, відкритті нових рівнів сприйняття й осмислення геніальної Шевченкової поезії, потужно посиленої українським хоровим співом – базовим мистецтвом української культури. Ґрунтовний довідковий додаток містить біографії композиторів, бібліографію нотних і музикознавчих видань, дискографію, алфавітний покажчик творів, що підтверджує статус зібрання як академічного мистецтвознавчого видання.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ відстоює свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше комплексне музичне видання новітнього часу започаткував новий напрям у шевченкознавстві й музикознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.  

Олександер Шокало,
шевченкознавець, культурософ,
автор ідеї й головний редактор видань,
керівник Всеукраїнського мистецького проекту
«Україна співає «Кобзаря»»

The post Пісенний «Кобзар» – новина у шевченкознавстві й музикознавстві appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

На здобуття найпрестижнішої  премії  України  представлено результати багаторічної наукової та мистецької праці зі збирання, дослідження, опрацювання, виконання й популяризації творів музичної Шевченкіани, куди увійшли хорові композиції від малої форми акапельного виконання до масштабних зразків для великих хорових капел, солістів і симфонічних оркестрів, написаних на вірші національного поета-генія Тараса Григоровича Шевченка.

Початок цій масштабній роботі було покладено ще у минулому столітті, а саме задум записати всю Хорову Шевченкіану належав видатному українському хоровому майстру, почесному академіку Національної академії мистецтв України, народному артисту України, лауреату Державної премії України ім. Т. Шевченка, Герою України Павлові Івановичу Муравському (1914–2014), який плекав свій заповітний задум ще з молодих років.

Саме учні його хорової школи, його однодумці й послідовники здійснили цей суспільно значущий задум і представили світовій громадськості у вигляді нотних видань з ґрунтовним довідковим додатком і глибоким музикознавчим коментуванням та аудіозаписами творів, що звучать у виконанні провідних хорових колективів і солістів з України й української діаспори.

Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана здійснили фахівці Благодійного фонду “Хорова школа Павла Муравського” за підтримки Міністерства культури України та Українського культурного фонду.

Повний корпус нотного та аудіо видань Пісенного «Кобзаря» має три складові:

1. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах (2023). Перше найповніше, систематизоване нотне видання Хорової Шевченкіани, до якого увійшли 283 твори 155 композиторів і 12 народних українських пісень;
2. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране (2020). З Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана;_
3. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана (2019). Аудіовидання в трьох музичних альбомах (дев’ять CD), записаних на основі Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана.

Пісенний «Кобзар» унікальний тим, що в ньому зібрано й системно упорядковано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Систематизоване видання такої великої кількості хорових творів на поезію великого Співця України здійснено вперше.

Пісенний «Кобзар» – своєрідний музичний ключ до проникливого сприйняття й цілісного осягнення Шевченкового поетичного світу. Високомистецьке хорове озвучення «Кобзаря» витончує відчуття й розкриває глибинну суть Шевченкової поезії, сприяє розвиткові хорового співу – базового мистецтва української культури. Пісенний «Кобзар» цілісно явив прадавню традицію українського хорового співу й феномен Хорової Шевченкіани.

Над Комплексним нотно-звуковим виданням Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана працював на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з шевченкознавства, мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї, супровідних текстів і головний редактор видання О. А. Шокало.  

Авторський колектив виконав велику підготовчу науково-дослідницьку роботу, результатом якої стали вступна стаття, передмова, супровідні статті до кожного тому й музичного альбому, біографічні довідки про композиторів, ґрунтовний довідковий додаток до кожного тому (бібліографія нотних і музикознавчих видань, дискографія, алфавітний покажчик творів). Здійснено також науково-літературне редагування та звіряння поетичних текстів з академічним виданням «Кобзаря», музичне редагування й звіряння нот, добір творів для запису й підготовка до музичного виконання, конкурсний добір хорових виконавців, мистецький супровід записів та подальше прослуховування, експертне оцінювання й музичне редагування.

За узгодженим рішенням авторського колективу, номіноване на премію видання представляють троє авторів:
Шокало Олександр Андрійович, Миронюк Тарас Васильович, Гулковський Мірча Ілліч.

Визначальна особливість суспільно значущого нотно-звукового видання Пісенний «Кобзар» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів та для збагачення бібліотечних фондів. 

Це комплексне нотно-звукове видання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й українського суспільства в цілому.

У Пісенному «Кобзареві» зібрано твори різного ступеня складності, тож їх можуть виконувати як професійні й навчальні хори, так і самодіяльні хорові колективи.

У 2019–2020 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав 1 000 комплектів Аудіовидання й 1 000 примірників Вибраного вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам України для освітньої й хорової роботи.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішне науково-мистецьке експертне оцінювання, апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві та отримав схвальні відгуки мистецтвознавців, фахівців вищих і середніх музичних навчальних закладів та обласних навчально-методичних мистецьких центрів з цілої України.

Обласні навчально-методичні центри культури й мистецтва, музичні навчальні заклади, педагоги й хормейстери у своїх фахових відгуках про «Вибране» відзначають його високу освітню, методичну й наукову цінність для навчальної й хорової праці.

Пісенний «Кобзар» як цілісне нотно-звукове зібрання започаткував новий напрям у Шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана представив на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за номінацією «літературознавство і мистецтвознавство» за напрямом «мистецтвознавство» Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (Рішення Вченої ради від 23.10.2023 р. Протокол № 9).

З подання Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології
ім. М. Т. Рильського НАН України

 

Педагоги, хормейстери й музикознавці у своїх фахових відгуках про Пісенного «Кобзаря» відзначають його високу освітню, методичну й наукову цінність для навчальної й хорової праці, для розвитку музичної культури українського суспільства в цілому.

The post Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана представлено на Шевченківську премію appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Наймасштабніше музичне видання за всю історію Незалежної України

Комплексне нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана

Оксана Летичевська,
кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник
відділу мистецтвознавства та етномузикології
ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України

В історичному процесі розвитку української музично-співочої культури поетична творчість Тараса Шевченка набула значення одного з засадничих чинників формування її національної самобутності й самоідентифікації. Поезія Т. Шевченка, її ідеї та образи, ритміка й мелодика є постійним і невичерпним джерелом натхнення для творців української музики – від романтиків до постмодерністів, від класиків і «метрів» до маловідомих сьогодні авторів, чиї мелодії ми сприймаємо як народні. Збірка поезій, пророчо названа самим поетом «Кобзар», існує наразі не лише в літературному, а й в музичному та музикознавчому вимірах, вона є найяскравішим національним маркером українського музичного мистецтва й унікальним явищем у світовій культурі.

Пропонована масштабна робота авторського колективу являє собою вперше зібрану і систематизовану найповнішу на сьогодні антологію хорових творів українських композиторів Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана (2023). Вона включає в себе сім томів нотного матеріалу з супровідними редакторськими статтями, біографічними довідками про композиторів і додатками, які містять бібліографію нотних і музичних видань, дискографію, алфавітний покажчик творів. Видання містить 283 твори 155 композиторів та аранжувальників і 12 народних пісень, створених у період від середини XIX до початку XXI століття. Твори розподілені на три групи: хори a cappella, хори з інструментальним супроводом та твори великої форми для хору і симфонічного оркестру.

Комплексною складовою зібрання є записане на основі його нотного матеріалу аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар» у трьох альбомах з дев’яти компакт-дисків (2019), що містить 110 творів 86 композиторів. У записі хорової Шевченкіани на благодійній основі взяли участь 45 провідних хорових колективів з 17 міст України та з української діаспори. Аудіовидання стало завершальною частиною Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає “Кобзаря”» й було здійснене за фінансової підтримки Міністерства культури України та гранту Всеукраїнського культурного фонду.

Нотний додаток до аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Вибране (2020) включає 83 хорові твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень, найпоширеніших у хоровій практиці.

Ідея найповнішого озвучення хорових творів на поезію Тараса Шевченка належить видатному українському хоровому дириґенту і педагогу, Герою України Павлу Муравському (1914–2014). Він розпочав аудіозапис хорової Шевченкіани ще під час своєї роботи з хоровими капелами «Трембіта» й «Думка», хором Українського радіо й Студентським хором Київської консерваторії. Записи 32 творів, здійснені П. Муравським, увійшли до «Золотого фонду» Українського радіо й започаткували аудіо видання Пісенний «Кобзар».

У подальшій реалізації задуму видатного хормейстера взяли участь провідні українські хорові колективи, хормейстери та дириґенти Є. Савчук, Л. Бухонська, М. Гобдич, Ю. Ткач, Ю. Курач, О. Вацек, Н. Кречко, А. Масленнікова, В. Сіренко, О. Баклан, М. Лисенко та багато інших.

Масштабна робота над підготовкою до видання зібраних та упорядкованих П. Муравським хорових творів, редагуванням літературного і нотного матеріалу хорової Шевченкіани була здійснена його учнями, колегами й однодумцями. На благодійних засадах у цій роботі брали участь О. Шокало, І. Павленко, Л. Бухонська, І.-Я. Гамкало, М. Гулковський, А. Масленнікова, Т. Миронюк. О. Шокало є автором ідеї й головним редактором 7-ми томного видання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана у його завершеному вигляді.

Зібрання представляє багату різножанрову й різностильову панораму української хорової творчості від класиків М. Лисенка, С. Людкевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського до творів наших сучасників В. Степурка, О. Яковчука, Ю. Алжнєва, В. Сильвестрова, М. Скорика, Б. Фільц, Л. Дичко, Б. Кривопуста, В. Реви та інших. Найвідоміші хорові твори на поезію Т. Шевченка, які набули значення пісень-символів українського народу, публікуються з визначенням авторства їх мелодій, що належать маловідомим сьогодні композиторам XIX століття – Д. Крижанівському («Реве та стогне Дніпр широкий»), Г. Гладкому («Заповіт»), К. Борисюку («Думи мої»). У збірці є й маловідомі хорові твори, віднайдення і оприлюднення яких також є важливим для змалювання цілісної картини розвитку нашої хорової культури. 

Пропоноване нотно-звукове зібрання хорової творчості українських композиторів на поезію Т. Шевченка є неоціненним вкладом видатного хорового дириґента П. Муравського, його учнів і послідовників у справу дослідження, збереження і поширення національної поетично-музичної спадщини й сучасного українського хорового мистецтва. Ця ґрандіозна Музична присвята Кобзареві є свідченням глибинного національного змісту й вектору української хорової культури.

Нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» є ґрунтовним академічним виданням, мета якого – зібрання і систематизація надзвичайно багатої й разом з тим маловивченої царини української Хорової Шевченкіани. Воно є необхідним для керівників професійних і аматорських хорів, співаків і дириґентів, педагогів і студентів усіх музичних навчальних установ.

Комплексне нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» має велику пізнавальну й художню цінність і є наймасштабнішим музичним виданням за всю історію Незалежної України. Унікальний комплексний характер, що поєднує нотний матеріал та аудіозаписи, робить це видання надзвичайно ефективним у реалізації його просвітницької місії, відкритті нового ракурсу сприйняття та осмислення глибини геніального Шевченкового слова, помноженого на могутню об’єднувальну силу національного хорового мелосу. Ґрунтовний довідковий матеріал, що супроводжує хорові партитури, підтверджує статус збірки як академічного мистецтвознавчого видання.

Пропоную і підтримую Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року в номінації «літературознавство і мистецтвознавство» за напрямом «мистецтвознавство».

The post Наймасштабніше музичне видання за всю історію Незалежної України appeared first on Хорова школа Павла Муравського.