Мирослав Стефанишин,
композитор, хормейстер, професор,
заслужений діяч мистецтв України
(учень П. І. Муравського в 1949–1954 рр.)
Павло Іванович Муравський і його хормейстерська методика в капелі «Трембіта» (1949–1954)
Чистота співу – чистота життя.
Павло Муравський
В українському хоровому мистецтві XX–XXI ст. Павло Іванович Муравський – постать воістину легендарна. Славетний хоровий дириґент, Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, професор Національної музичної академії імені П. І. Чайковського, почесний академік Національної академії мистецтв України… За цими високими званнями, регаліями й титулами – безнастанна подвижницька праця геніального Митця, заслуги якого в царині української музики взагалі й хорового мистецтва зокрема – неоціненні.
Мені пощастило навчатися у цієї Людини з великої літери. І хоч із тих пір спливло багато часу, враження від тих років неможливо стерти з пам’яті. Тож спробую бодай в основних рисах окреслити методику праці Павла Івановича з хоровою капелою «Трембіта».
Найвиразніших і найуспішніших результатів своєї роботи Павло Муравський досяг у таких творах, як «Сусідка» (обробка Якова Яциневича), «Стелися, барвінку» (обробка Миколи Лисенка), «Щедрик», «Дударик», «Пряля», «Зашуміла ліщинонька» (обробки Миколи Леонтовича), «Невдале залицяння», «Думи мої» (обробки Євгена Козака) та ін. Я спеціально назвав саме українські народні пісні, оскільки це особлива сторінка діяльності Павла Івановича як дуже своєрідного, неординарного хормейстера, його власної методики роботи з творами, різними за характером, змістом та формою.
Іншою важливою гранню роботи Павла Муравського була творча праця над тогочасними оригінальними, авторськими творами – такими, як «Нова Верховина» Анатолія Кос-Анатольського, «Вечірня пісня» Станіслава Людкевича, «Вівчарик», «Вітер з полонини» Євгена Козака та цілою низкою інших. Добре пам’ятаю, що методика роботи Павла Івановича над згаданими творами була спрямована на вироблення власного співочого стилю капели «Трембіта». Ця методика завжди базувалася на бездоганній інтуїції, ерудиції, знанні всіх глибинних, високоякісних елементів української народної пісні. Під час роботи над розкриттям художнього змісту того чи іншого твору П. І. Муравський детально вивчає передовсім текст, бо саме текст допомагає правдиво відтворити художні образи пісні, а вже потім проникає в мелодику, гармонію, ритміку й темп музичної частини хорової партитури. Тут Павло Іванович якраз і дає вихід своєму блискучому таланту, який виявляється в усіх гранях його натхненної, тонкої технічної роботи. Підхід до творів у нього завжди професійний унаслідок уважного вивчення засобів розкриття змісту закладеного в них композиторами чи авторами музично-хорових обробок.
Як хормейстер Павло Іванович Муравський завжди ставить за мету – вміти бачити твір ніби «здалека», але через деталі. Тому скрупульозно працює над цими деталями: над тембральним формуванням звуку, динамікою, стилем, характером. Він приділяє велику увагу унісонному звучанню та динамічним засобам. Мені запам’ятався, зокрема, такий прийом у роботі Павла Івановича над піснею чи окремою хоровою партією, як застосування тихого співу (на р), який змушував кожного хориста особливо загострювати свою увагу і слух над інтонуванням мелодики і слова, над гармонійним звучанням хорової партитури в цілому. П. І. Муравський систематично застосовував цікавий, ефектний прийомом у методиці хорової роботи – вивчення контрастних за темпом, ритмом і динамікою пісень. Це полегшує фізичне навантаження. А особливо сприяє засвоєнню різного музичного матеріалу. У своїй методичній практиці, зокрема під час вивчення українських народних пісень в обробках, Павло Іванович часто керується своїм відчуттям темпу, ритму, динаміки, мелодизму й тим самим вносить у художній твір нове життя, піднесений настрій, сприяє особливому успіху творів на сцені, за що публіка й нагороджує капелу та дириґента вигуками «біс» і «браво».
Цікавий період роботи хормейстера над акапельними творами, написаними львівськими композиторами. Наприклад, працюючи над художнім виконанням таких пісень, як згаданий уже «Вівчарик» Євгена Козака, Павло Іванович наповнював твір надзвичайною любов’ю, надавав пісні найяскравіших відтінків, ювелірної витонченості в її особливому карпатському колориті, своєрідній мелодійній гнучкості, ритмічній розмаїтості, творив неперевершений художній образ музичної перлини в галицькій хоровій культурі. А у «Вечірній пісні» Станіслава Людкевича митець досягав у хоровій гомофонній фактурі кришталево чистого, ніби органного звучання.
Третьою дивовижною щодо виконання й характерного звучання була куплетно-варіаційна форма пісні Анатолія Кос-Анатольського «Нова Верховина». Павло Іванович особливо захоплено працював над її озвученням. Пісня була побудована на контрастах частин – від розспівних до швидких (коломийкового характеру). Тут Митець завжди був на вершині свого винахідництва й інтерпретації. Це – особливо барвиста сторінка хормейстерського таланту Павла Муравського.
Павло Іванович умів використовувати у своїй практиці власну акцентуацію, різні паузи, фермати і т. ін. Наприклад, у пісні «Стелися, барвінку» (обробка Миколи Лисенка) застосовується прийом глісандо, де відбувається хоровий злет від прими до октави. Хор виконує цей твір з особливим піднесенням, на крещендо і з акцентом на верхньому звуці, що викликає у слухачів збуджене захоплення. А в пісні «Сусідка» хормейстер застосовує різну агогіку, відхилення від темпу, різноманітну могутню динаміку, зокрема, в кінці пісні, широку динамічну й потужну силу хорового звучання у фразі «Маю жінку молоду» на повному фортіссімо (біля трьох «форте»), чим досягає особливого ефекту.
Звичайно, кожен хормейстер користується надбаннями хорових дириґентів – своїх попередників. Та якщо хормейстерська освіта й самовіддана праця розкривають у митця його природжені здібності, то й мистецтво його увінчується новими яскравими здобутками. Такими новими, яскравими звершеннями весь час супроводжується хормейстерська праця великого Маестро Павла Івановича Муравського.
1.12.2013