Павло Муравський: Акапельний хоровий спів – базове мистецтво України

З традиційного звернення П. І. Муравського до першокурсників

Якщо ви прийшли в Національну музичну академію України, щоб навчитися дириґувати, то ви помиляєтеся, бо ви вже давно вмієте дириґувати. Ви навчилися дириґувати в музичних школах, у музичних училищах. У музичну академію ви прийшли, щоб набути співочої культури – культури хорового й сольного співу. А для цього потрібні місяці й роки наполегливої, самовідданої праці над собою.

З бесід П. І. Муравського зі студентами

Спеціальність дириґента-хоровика, порівнюючи з іншими, можна вважати найскладнішою. І тому при доборі студентів на хоровий факультет необхідно враховувати цю специфіку. Добре було б, якби на цей факультет у столичну Музичну академію рекомендували музучилища й музшколи своїх кращих випускників з потрібними для цього фаху здібностями.

Труднощі роботи хормейстера в хорі вищого музичного закладу полягають у тому, що студентський хор формується з випускників різних середніх музичних закладів, зі студентів п’яти курсів, і тому вимоги керівника-хормейстера сприймаються по-різному. Зустрічаються студенти, які хотіли б навчатися на інших факультетах, а вчаться на дириґентсько-хоровому. То для таких студентів вимоги хормейстера видаються навіть нудними. Вимоги хормейстера сприймаються по-різному й студентами першого курсу. У хорі професійні вимоги до студентів старших курсів є необхідною потребою, а для першого такі вимоги занадто складні. Тож, відповідно, вони не завжди сприймаються.

Труднощі роботи з хором Музичної академії полягають у тому, що постійно змінюється склад хору. Студенти п’ятого курсу, які певною мірою засвоїли акапельний стиль співу, почали розуміти й професійно співати, закінчують академію. На їхні місця на перший курс приходять студенти з різних музучилищ, музшкіл. І завжди приходять із темперованим рівнем співу. Майже всі співають між нотами. І від керівника хору академії вимагається надзвичайно важка робота, щоб успішно підрівняти їх до студентів старших курсів. Та й деякі педагоги вважають, що головне в дириґентській спеціальності – це техніка дириґування, і не сприяють студентам в оволодінні професійним хоровим співом.

Успішна робота хорового колективу багато в чому залежить і від адміністративного середовища. Це середовище може бути корисним або шкідливим.

До всього, ви весь час перебуваєте в оточенні неналаштованих фортепіано, й ваш внутрішній слух «засмічений» нечистим, темперованим звуком. Внутрішній слух звикає до такого становища і не реагує на чисту вокальну інтонацію. Під час гри на фортепіано необхідно мати на увазі рівень налаштування інструменту і не приймати неналаштований інструмент за справжній. Така робота дасть можливість чути й розуміти як темперований стрій, так і природний лад. Треба постійно співати a cappella, враховуючи висоту інтервалів у природному ладові. Працюючи самокритично, ви матимете змогу загострити внутрішній слух. Хормейстеру необхідно навчитися особисто виконувати відповідні вимоги на основі природного ладу:

1. Загострити свій внутрішній слух для визначення інтервалів вокальної інтонації.

2. Навчитися володіти голосом на основі кантиленного співу.

3. Навчитися об’єднувати всі голосні звуки в єдиний академічний тембр.

4. Навчитися чути й співати вокально чисто всі інтервали.

5. Знати, які інтервали потрібно співати вище, а які нижче.

6. Щоб засвоїти вокально-інтонаційно всі інтервали, необхідно в домашніх умовах співати постійно, щоб ці вправи увійшли в звичку й стали професійною фаховою необхідністю.

7. Всі ці професійні досягнення хормейстер має передавати співакам не словами, а голосом.

8. Працюючи в такому спрямуванні, хормейстер і співаки стануть фахівцями, професіоналами такого рівня, коли співак матиме можливість вільно, без напруження співати абсолютно чисто всі виконувані твори.

13.Х.2008 

 

Ті вправи, що я вам дав два тижні тому, можуть бути надійною основою для професійного співу. Вони дають можливість розвинути внутрішній слух до такого рівня, щоб стати професіоналом високого класу й працювати з хором не словами, а голосом. Вони мають увійти в звичку. І тоді кожний стане професіоналом високого рівня, і не тільки сам співатиме абсолютно чисто, а й зможе навчити цьому всіх інших.

Звичайні люди – не музиканти, сприймають виконання музики зовнішнім слухом. І реагують на темпи, динаміку, дикцію, темперамент виконавця. А музикант сприймає музику і зовнішнім, і внутрішнім слухом. Зовнішнім музиканти чують музику, як вона звучить, а внутрішнім – як має звучати. Більшість хормейстерів сприймають музику в темперованому строї, а інші – в природному ладові. Досягнути найвищого виконавського рівня можна, працюючи на основі природного ладу.

Хоровий спів можна поділити на дві частини: на спів професійний, художній і на спів масовий. Спів масовий нічого не потребує. Там просто зібралися, сіли та й заспівали. Десь швидше, а десь повільніше, десь голосніше, а десь тихіше. На тому все й закінчується. А професійний, художній спів потребує хорової культури. Для цього необхідно навчитися працювати з хором і солістами на основі природного ладу.

Дириґентська спеціальність дуже складна, а дириґентсько-хормейстерська ще складніша, бо хормейстер не тільки повинен уміти дириґувати, а й розуміти співочу культуру. Є випадки, коли окремі дириґенти не вивчали дириґентської техніки, а ставали дириґентами світового значення. Бувають випадки, коли бажаючий вчитися на оркестровому факультеті вчиться на дириґентсько-хоровому. Буває, що випускник музучилища дириґує краще, ніж випускник консерваторії. Враховуючи специфіку дириґентсько-хорового факультету, треба сказати, що на цей факультет має бути особливий добір абітурієнтів. Треба розуміти, що техніка дириґування є засобом опанування дириґентською спеціальністю тільки в музичному училищі. А в консерваторії, музакадемії необхідно оволодіти вокальною культурою й стати дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня. Якщо цього нема, то для такого студента консерваторія є продовженням навчання в музучилищі.

Тому дуже важливо для музиканта при виборі спеціальності не помилитися. Не кожний музикант може бути дириґентом, тим паче хормейстером.

…І ще скажу вам про три свої бажання. Перше – це створити хоровий колектив і записати ще не записані хорові твори на слова Т. Г. Шевченка. Друге бажання – це зайти у Верховну Раду й вивчити з депутатами Державний Гімн України. Може, якщо вони навчаться по-справжньому співати Державний Гімн, то навчаться по-справжньому й працювати для людей, для Української держави. І третє бажання – це коли я помру, щоб була хороша погода…

29.V.2009 

 

Першочергове завдання хормейстера і співака – розвиток внутрішнього слуху. Це дасть можливість співакам читати сольні й хорові твори «з листка». Музичний інструмент фортепіано через свій темперований стрій, який легко розладнується, не може сприяти чистому інтонуванню в сольному й хоровому співі. Й тому вже з першого знайомства з твором має бути його проспівування, а не програвання. Використовуючи розспіванку по інтервалах, можна досягти високої загальної музичної культури. Висока музична культура може розвиватися лише там, де її основою є спів. Бо людський голос як найдосконаліший інструмент може бути плодотворною основою загальної музичної культури через підвищення загальної музичної грамотності. Загальна музична грамотність веде до розвитку загальної музичної культури.

Треба пам’ятати, що в музиці, як і в усіх інших галузях мистецтва, є самородки й таланти, бракує лише ефективного методу їхнього розвитку. Спеціальність дириґент-хормейстер – найскладніша, і для навчання за цією спеціальністю необхідно дуже уважно підбирати абітурієнтів. Є випадки, коли невдахи гри на якомусь інструменті досить легко потрапляють на дириґентсько-хоровий факультет, який їм не до душі, а йдуть заради диплома. І після закінчення не займаються хоровим мистецтвом, а працюють зовсім за іншими спеціальностями.

А спеціальність хормейстера вимагає наполегливого навчання й самовідданої праці. Саме тому знаменитий дириґент-хормейстер Павло Григорович Чесноков радив випускникам Московської консерваторії: «Вот мои дорогие друзья, поработаете с хором годков десять и тогда начнете кое-что понимать в хоровом деле».

4.ІХ.2009 

 

Можна почути по радіо, телебаченню, як хтось виступає й веде розмову про якість у сільському господарстві, в промисловості, й ніколи не почуєш про якість у музичному мистецтві.

Я пам’ятаю музичне мистецтво з тридцятих років. Тоді, як і зараз, були серйозна, виховна музика й естрадна музика. Але серйозна завжди була попереду, вона виховувала й збагачувала людські душі. А естрадна рухалася слідом і розважала вихованих людей. Зараз усе навпаки: естрадна музика вийшла на «передову», а виховна опинилася в «тилу». Але, найгірше те, що, користуючись мікрофонами, на концертну сцену вийшли навіть безголосі виконавці. І вони на сцені викручують такі піруети, що за тими рухами неможливо слухати пісню. Треба боротися за якість. Люди слухають такий спів, звикають, і їм здається, що то і є справжнє мистецтво. Виконавці самі порвинні дбати про виконавську якість. Аби переконати людей у низькопробності псевдомузики, необхідно вивчати високохудожню музику. Високохудожня музика має позитивний вплив на виховання людини, а низькопробна музика має руйнівну силу.

Найвищим досягненням музичної освіти стане вміння прочитати цілу партитуру з великою кількістю голосів без того, щоб виконати її попередньо на інструменті. Необхідно, щоб кожен музикант-професіонал міг прочитати й уявити одноголосну або багатоголосну музику внутрішнім слухом. Розвиток внутрішнього слуху є кінцевою метою будь-якої професійної музичної освіти. У справжнього професіонала музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі.

Найголовніше – виконавська якість. Виконавська якість сама не прийде, за якість треба боротися. Треба боротися за чистий спів. Бо найкращий спів – це чистий спів. Чистий спів можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця тільки в тому, що нечисту воду і нечисте повітря легко виявити, а нечистий спів виявити важко. Можна співати нечисто, між нотами, і вважати, що то є справжнє мистецтво. Але щоб такого не відбувалося, то завжди треба мати перед собою якийсь високий виконавський зразок. Це може бути сольний виконавець або хор, оркестр і т. ін.

Для розвитку музичної культури уже давно пора в столиці України побудувати великий, на чотири-п’ять тисяч місць, акустичну концертну залу. І щоб у тій залі мали право виступати солісти й музичні колективи тільки високого професійного виконавського рівня й без мікрофонів.

11.ІХ.2009

 

Якщо говорити про стан музичного мистецтва в Україні, то в першу чергу треба сказати, що Україна володіє рідкісним природним голосовим матеріалом. Завдання полягає тільки в тому, щоб фахівці, які працюють у хоровому мистецтві, вміли виконувати хорові твори на рівні цього природного голосового матеріалу.

Нині найперше завдання академічних хорових колективів України – підняти виконавський рівень. Для вищої якості повинні бути й відповідні творчі умови праці. Більше уваги має бути приділено розвиткові колективів серйозної музики, бо тільки така музика сприяє розвиткові духовності, культури й збагачує людські душі.

Зі свого досвіду знаю, що чистим академічним співом можна навіть хворих лікувати. На підтвердження цього я чув виступи лікарів на медичному форумі, які для прикладу назвали хор Київської консерваторії, яким я тоді дириґував.

У музиці, як і в житті, все пізнається в порівнянні. Хоч кожний керівник і виконавець схильні вважати себе найкращими. Є директори музичних колективів, які не можуть визначити якості музичного виконання, але вимагають виступу хору під час усіляких святкувань.

Який дириґент – такий і хор. Усе залежить від керівника і від тих умов, у яких працює керівник. Хормейстерська спеціальність досить складна. Стати високопрофесійним дириґентом-хормейстером – це не ціпом молотити й не поле перейти. Для хормейстерської справи в музичні заклади не можна брати всіх підряд, а дуже уважно добирати. Випускники вищих музичних закладів повинні вміти не тільки дириґувати, а ще (і це головне) вміти створювати в хоровому колективі співочу культуру.

Потрібно розвивати співочу культуру вже з дитинства. Треба починати з загальноосвітньої школи. Найкращий спосіб для піднесення музичної культури – запровадити в загальноосвітніх школах уроки хорового співу й музичної грамоти. Якщо в школах запровадити нотну грамоту й хоровий спів, то через чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку. Тоді буде можливість виявляти талановитих дітей і створювати для них відповідні творчі умови. І в Україні з’являться солісти, дуети, тріо, квартети, ансамблі, хори й оркестри, які на високому музичному рівні являтимуть розвиток музичної й загальної української культури.

Кожен, хто хоч трохи розуміється на співочому мистецтві, знає, що хорова культура завжди була в авангарді загальної людської культури, і що тільки академічний спів здатний рухати вперед музичну культуру. Ми знаємо і те, що найкращі співаки-професіонали вийшли з найкращих хорових колективів. Для цього, в першу чергу, необхідно всі хорові колективи піднести на значно вищий художній виконавський рівень. А це означає, що призначати на керівництво хоровими колективами потрібно дуже уважно (з іспитовим терміном) і тільки враховуючи фахові здібності. А інші причини для призначення таких фахівців, які нерідко трапляються, не повинні мати місця. Люди, яким випало керувати музичним мистецтвом, повинні бути на досить високому рівні, щоб мати змогу правдиво оцінювати виконавський рівень того чи іншого колективу. Бо інколи зустрічаються випадки протилежні, й тоді зазвичай виникає питання: «А судді хто?».

Підносячи виконавський рівень хорових колективів, можна створити творчу конкурентоздатність з естрадними виконавцями й повернути до концертних залів втрачених слухачів. Бо тільки серйозна музика в прекрасному виконанні здатна зворушувати й збагачувати людські душі.

1.Х.2009

 

Досягати високого художнього виконавського рівня з хором Музичної академії надзвичайно важко, бо хор постійно змінюється за своїм складом. Приходять у хор випускники музичних училищ, музичних шкіл, а вони не підготовлені до рівня академії. А вимоги керівника хору однакові для всіх курсів. І тому для досягнення високого виконавського рівня доводиться зустрічатися з гальмуванням творчої роботи. Велике значення для плідної хорової роботи має адміністрація академії, вона може сприяти або гальмувати цю роботу. Не всі й викладачі з техніки дириґування мають практичне відношення до хорової роботи, і їм важко зрозуміти специфіку й складність такої роботи. Тому вони й наполягають на техніці дириґування. А тим часом найважливіше на хормейстерському факультеті – це оволодіння професійною співочою культурою через хорову практику.

Велике значення має хормейстерська практика. Вона може бути пасивною й активною. Пасивна – це коли студент спостерігає хормейстерську роботу керівника свого хору. Активна – коли студент практично дириґує співаками. Практика, коли хор ділиться на частини під керівництвом практикантів, має формальний характер, а для хорового колективу є навіть шкідливою. Кращий спосіб для практикантів може бути квартет, октет чи невелика група співаків-професіоналів, які працюють по вільному найму. А найкращий спосіб для практики студентів – це створення хорових колективів у середніх загальноосвітніх школах. Така практика може бути безкоштовною, а може й за плату. Таку практику я рекомендую, бо й сам, будучи студентом, керував хором в 71-й загальноосвітній школі, в міліції РУД (регулювання вуличним рухом) і на заводі “Арсенал”.

За несприятливих умов праці керівника хору хоровий колектив швидко втрачає професійну якість і швидко опускається до найнижчого рівня. Таке буває й тоді, коли до керівництва хоровим колективом стає хормейстер низького професійного рівня. У хоровій роботі є принцип: з ким поведешся, того й наберешся. Який дириґент – такий і хор. Але навіть найздібнішому дириґенту буде важко боротися за співочу якість, якщо адміністрація академії дозволятиме й сприятиме співакам працювати в різних хорах. Бо ті хори працюють у межах темперованого строю, й ті співаки приносять у свій хор, який працює в природному ладові, інтонаційні, тембральні, кантиленні недоліки. А керівникові свого хорового колективу доводиться починати спочатку, і це гальмує розвиток швидкості й якості зростання свого колективу. Така ситуація стосується й рівня зацікавлення в роботі хору деяких студентів. Бо масовий спів у різних хорах входить у звичку, і таким студентам важко підкорятися тим вимогам, які вимагає керівник свого хорового колективу для професійного, художнього звучання.

Випускники академії мають бути фахівцями найвищої хорової кваліфікації й повинні створювати хори й працювати з хоровими колективами, а не співати в якихось хорах як співаки, бо для цього не потрібно вчитися так багато років.

29.І.2010 

 

Незаперечно можна сказати, що в різних жанрах можуть бути виконавці талановиті й бездарні. І в дириґентську спеціальність іноді приходять випадкові молоді люди. Часто буває так, що молода людина починає вчитися на якомусь інструменті: фортепіано, скрипці, віолончелі, якомусь духовому інструменті чи баяні. Проходить якийсь час, і стає очевидним, що розраховувати на успіх у тому інструменті не доводиться. Це стає зрозумілим не тільки педагогам, а й самим студентам, і тоді з’являється бажання вчитися дириґувати. І вчиться, але в перспективі виходить дириґент-«махальник».

Було б добре, якби педагоги музичних училищ, музичних шкіл рекомендували до вступу в Музичну академію своїх кращих випускників, які відповідали б дириґентській спеціальності. Хоч дириґентська спеціальність на перший погляд видається доступною, та щоб стати дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня, необхідно, крім відповідних здібностей, вкласти в цю спеціальність велику працю й любов. А ще треба брати приклад з видатних майстрів і менше думати про себе в мистецтві. Дириґентській справі треба віддати себе цілком і повністю. Постійно піднімати виконавську якість, щоб слухачі виходили з зали з гарними почуттями й думками.

Якщо раніше серйозна музика звучала в основному лише в концертних залах, то тепер різна музика звучить по радіо, телебаченню, в записах. Така легка доступність музики таїть у собі й певну небезпеку, бо людині важко зорієнтуватися у виконавській якості. Одночасно з правдивим виконанням проникає до слухача “ширпотреб”, халтура, а це шкідливо впливає особливо на нашу молодь. Не можна допускати, щоб на по радіо й телебаченню звучали, в основному в естрадному виконанні, подібні одна на одну пісні-одноденки.

Необхідно пропагувати кращі зразки виконавської культури. Необхідно керівникам хорів, ансамблів, солістів, працювати над підвищенням своєї майстерності. Треба любити хорове мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. Наполегливо працювати над підвищенням виконавської якості творів хорової музики, і цим більше заохочувати людей поважати, захоплюватися й цінити серйозну музику.

Питання музично-естетичного виховання людини, і в першу чергу молоді, слід вважати найважливішим. І цим питанням мають займатися всі, хто має до цього стосунок.

12.ІІ.2010

 

Співоче звучання можна поділити на два види: на художній спів, і спів масовий. І що треба робити з хором, який погано звучить?

Для професійного художнього звучання хору хормейстеру перш за все необхідно розвинути свій внутрішній слух, до того рівня, щоб чути й голосом показувати співакам вокально чисту інтонацію. Все це може відбуватися тільки на основі природного ладу. Завжди треба мати перед собою зразок висококультурного професійного звучання. Звичайний шанувальник вокального мистецтва, слухаючи хорове або сольне звучання, сприймає виконання в цілому. Реагує на нюанси виконуваного твору: десь голосніше, а десь тихіше, десь швидше, а десь повільніше і т. ін. А музикант, слухаючи виконання твору, теж чує, як і всі, зовнішнім слухом, усі нюанси. Але музикант повинен чути не тільки те, що звучить, але й те, як той твір має звучати.

Наголошую, що інтонаційно чисті звуки всіх хоровий партій завжди об’єднуються й створюють красиве звучання. А нечисті звуки завжди один від другого відштовхуються й створюють важке, крикливе, різке неприємне звучання. Чистий звук завжди буде звучати легко, без напруження, й навіть f зазвучить без особливих зусиль. Усі ці якості інтонаційні, ритмічні, динамічні, тембральні, кантиленні, дириґент і співаки мають чути й реагувати перед появою звуку. Чисто заспіваний звук набуває легкості, летючості, приємності, навіть на ніжному рр. Усього цього буде досягнуто, коли дириґент буде справжнім професіоналом. У аматора всі нюанси, яких дириґент старатиметься досягнути, будуть мертві.

Починати репетицію хору без попередньої розспіванки по інтервалах на основі природного ладу – все одно, що будувати будинок на піску без фундаменту. Всі бажаючі стати дириґентами-хормейстерами мусять пам’ятати, що стати дириґентом – це не поле перейти й не ціпом молотити, що це дуже складний і відповідальний процес.

Вся робота для художнього виконання сольних і хорових творів має бути виконана в підготовчому періоді чорнової роботи, по партіях. Тільки тоді на загальних репетиціях у хормейстера буде можливість розпочати роботу над виконанням усіх нюансів, позначених у партитурі композитором.

Можна сказати, що дириґент-хормейстер – це найскладніше професія в музичному мистецтві. Це складний шлях, який треба пройти від простого технічного вміння керувати хором до вершин художнього виконання хорових творів. Можна бути чудовим музикантом, але цього ще не досить, щоб стати справжнім дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня. Для цього необхідно розвинути внутрішній слух до можливості керувати співом у природному ладові.

Дуже важливо, щоб адміністративне керівництво вищих музичних закладів створювало для студентів відповідні творчі умови, за яких кожний студент відчував би важливість, складність цієї спеціальності й старався б наполегливо й відповідально вчитися. Дуже важливо, щоб і педагоги, які вчать студентів техніки дириґування, сприяли в суто хоровій справі.

26.ІІІ.2010 

 

Звичайні люди, не музиканти, сприймають виконання музики зовнішнім слухом. Вони реагують на темпи, динаміку, дикцію. А справжні музиканти-професіонали сприймають виконання музики і зовнішнім, і внутрішнім слухом. Зовнішнім сприймають, як звучить музика, а внутрішнім, як має звучати. Музикант, який сприймає виконання музики тільки зовнішнім слухом, не зможе оцінити виконавського рівня і завжди вважатиме низький виконавський рівень за високий.

Навчитися чути й користуватися внутрішнім слухом можливо, якщо систематично користуватись кантиленним акапельним співом. Частина музикантів володіють абсолютним слухом. Абсолютний слух являє собою природну якість. Але для музиканта абсолютний слух не обов’язковий. Іноді так буває, що хор у хормейстера з абсолютним слухом співає нечисто. І тому кращим слухом треба вважати відносний слух. Багато видатних музикантів, які не мали абсолютного слуху, чудово чули і творили прекрасну музику (наприклад, П. Чайковський, Р. Вагнер).

Внутрішнім слухом називається такий слух, коли той, хто співає, чує мелодію внутрішньо, думкою, без озвучення голосом. Для хормейстера найкраще розвивати внутрішній слух на основі природного ладу в стилі a cappella, і це дає можливість розвивати вміння читати ноти з «листка».

Розвивати музичний слух потрібно з одноголосного звучання. Дуже корисно починати співати різні вправи зі звуків середнього регістру, а потім розширювати на верхній і нижній регістри. Дуже корисно розвивати внутрішній слух проспівуванням мелодії не голосом, а думкою. Таке вивчення хорової партитури сприяє розвитку професіоналізму хормейстера.

Вся хормейстерська праця має розвиватися на основі чистого інтонування. Для цього необхідно засвоїти інтонацію кожного інтервалу в природному ладовому інтонуванні. Оскільки кожний інтервал має свою природну висоту, то частину нот необхідно співати вище («гостріше»), а частину нижче («тупіше»).

Якщо людина володіє найкращими природними музичними здібностями, це ще не означає, що вона володіє співочою майстерністю. А щоб стати професійним майстром, творцем-художником, необхідно пройти довгу й складну школу, оволодіти й засвоїти всі прийоми вокального співу. Дириґенту-хормейстеру необхідно працювати не менше від скрипаля, піаніста й інших музикантів. Для співаків цей шлях ще складніший, тому що співаки можуть відчувати співочі особливості тільки інтуїтивно, на ґрунті кантиленного співу й чіткої дикції. Кантилена має зберігатися при всіх штрихах і динаміках. Треба знати, що краса звуку залежить не від його сили, а від кантилени, закругленості, м’якості й емоційної виразності. Для того щоб досягти якісного звучання на високих нотах, не потрібно захоплюватись динамікою самого звуку, а необхідно утворювати відповідну позицію подачі звуку, й тоді звук лине професійно й красиво. Для єдності тембру необхідно звукові позиції переносити згідно з висотою мелодії.

В середньому й повільному темпі кожний рух руки повинен мати дві динаміки. Кожна сильна доля такту має бути динамічно твердою, а слабка доля – м’якою. Кожну музичну фразу й кожний мотив фрази згідно зі змістом музики необхідно дириґувати або всією рукою, або впівруки, третиною руки, чи самою кистю руки. Складні такти потрібно дириґувати так, щоб перша доля була сильнішою, а друга – слабшою.

Працювати з хором треба спокійно й економно, професійно і з повагою до своєї праці. У хорі найголовніше – навчити чистого звучання всіх хорових партій в унісоні й співати хорові твори на високому професійному рівні.

10.ІХ.2010 

 

Професійний дириґент-хормейстер повинен навчитися оцінювати виконавців музики як зовнішньо, так і внутрішньо. Зовнішньо хормейстер сприймає виконавців (як і всі люди) зовнішнім слухом. А внутрішньо хормейстер має чути виконавців внутрішніх слухом. Зовнішньо хормейстер сприймає те, що звучить, а внутрішньо повинен сприймати те, як має звучати. Без такого розуміння й відчуття хормейстер не зможе оцінити виконавський рівень виконавців і завжди вважатиме низький виконавський рівень за високий. Для професійного оцінювання хормейстерові необхідно розвинути свій внутрішній слух до такого рівня, який забезпечить хормейстерові змогу співати особисто й керувати хоровим колективом на основі природного ладу.

Розвинути внутрішній слух можливо, якщо працювати вдома та з хором a cappella і дотримуватися точної інтонації кожного інтервалу. Така систематична робота поступово увійде у звичку, й чистий професійний спів залишиться на все життя.

Хори академічного звучання мають перевагу перед народними, бо вони мають можливість виконувати хорові твори великої форми: ораторії, кантати, реквієми, великі акапельні твори, хори з опер.

Хор матиме можливість досягнути високого виконавського європейського рівня, коли проводитиме репетиції малої й великої форми a cappella на основі природного ладу.

Найголовніше у співі – чистота. Чистий спів можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця тільки в тому, що нечисту воду й нечисте повітря можна швидко розпізнати, виявити, а нечистий спів – важко. Можна співати нечисто, між нотами, і вважати, що то справжнє мистецтво. Бо людина до всього звикає. Звикає до доброго і до поганого, звикає навіть до шкідливого. Але щоб такого не сталося, завжди треба мати перед собою виконавські зразки високого професійного рівня. Це можуть бути і солісти, й колективи. Наприклад, співаки Борис Гмиря, Іван Козловський, Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Хосе Карерас, Монсеррат Кабальє, скрипаль Давид Ойстрах, симфонічні оркестри Лондона, Парижа, Берліна, хор італійської опери Ла Скала. Можуть бути й інші приклади такого рівня.

Україна володіє надзвичайно багатим голосовим матеріалом. Але наші виконавці ще не досягли рівня самого голосового матеріалу.

15.Х.2010 

 

Шановні студенти! У зв’язку з тим, що я не маю можливості працювати з хором практично, а від того, що я присутній на репетиціях, хор краще не заспіває, я вирішив допомогти кожному з вас осібно, методом домашньої роботи – стати хормейстером-професіоналом високого виконавського рівня. Для цього я написав вокальні вправи, які дають можливість розвинути внутрішній слух до такого рівня, щоб чути інтонацію в природному ладові.  Таким чином, хормейстер матиме можливість навчитися абсолютно чисто співати, засвоїти чисту вокальну інтонацію й працювати з хором, не словами, а голосом. Така постійна акапельна робота в домашніх умовах закладе міцну основу для професійного виконання хорових і сольних творів у природному ладовому інтонуванні. А це шлях до високого рівня професіоналізму

Щоб стати дириґентом-хормейстером, професіоналом високого рівня, вам потрібно навчитися працювати з хором і солістами на основі природного ладу. Для цього необхідно оволодіти:

1. Кантиленним співом на всіх штрихах, темпах, динаміках.
2. Досягнути єдності всіх голосних звуків у єдиному академічному тембрі.
3. Досягнути чистої вокальної інтонації.

Ці вправи забезпечують можливість розвинути внутрішній слух до такого рівня, щоб чути найменші інтонаційні відхилення, співати чисто, провадити репетиції з хором і солістами не словами, а голосом.

Кантиленно співати можливо тільки при піднятій діафрагмі, й під час співу необхідно відчувати звукову протяжність, подібну до ґуми або тіста. Для кантиленного співу потрібно вдихати не багато повітря, але стільки, щоб вистачило на одне дихання – заспівати велику музичну фразу чи довгу ноту. Перед кожним подальшим диханням у легенях має залишатися частина попереднього дихання. Для кантиленного співу всі довші ноти необхідно протягувати, а короткі біля довших скорочувати, і всі ноти тісно з’єднувати. Слідкувати за «замиканням» звуку.

Для досягнення єдності тембру й дикції всі голосні звуки протягувати, а приголосні відносити на кінець голосних і промовляти коротко, чітко. Для академічного тембру голосні звуки а–е–и–і потрібно формувати (фонувати) ближче до губів. А для уникнення різкості, крикливості найвищі ноти потрібно формувати в головному регістрі.

Для досягнення чистої вокальної інтонації необхідно частину нот співати з підвищенням («загостренням»), а частину – з пониженням («притупленням»).

Для філірування звуку потрібно на початок димінуендо розслабити діафрагму, а на початок крещендо зміцнити діафрагму.

Усі ці вправи характерні для всіх інших хорових і сольних творів.

Усі ці вправи співати систематично, і вони увійдуть у звичку й залишаться назавжди як еталон чистоти у внутрішньому слухові.

Справжній музикант сприймає музику не тільки зовнішнім слухом – як вона звучить, а й внутрішнім слухом – як вона має звучати.

Інтонаційно чистий вокальний звук у хоровій партії й відтак в усіх хорових партіях завжди об’єднується й утворює красиве, приємне звучання.

7.ХІІ.2010

 

Україна володіє чудовим, багатим голосовим матеріалом. На жаль, наші хорові колективи ще не досягли рівня свого голосового матеріалу. І створилося таке становище, що професійні й самодіяльні хорові колективи по виконанню зрівнялися. А різниця тільки в тому, що професійні хорові колективи співають за гроші, а самодіяльні – з любові до мистецтва.

Треба боротися за виконавську якість, бо вона сама не прийде.

Пригадую міжнародні футбольні матчі в Англії, Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, і звернув увагу, що шанувальники національної команди стараються підтримати свою команду і в якийсь момент починають співати. І сотні, тисячі на стадіоні співають якусь пісню. Співають в унісон, і так чисто, ніби хтось провів з ними репетицію. А наші хлопці й дівчата, коли йдуть колядувати, або солдати марширують і співають, то так нечисто, що важко пізнати саму мелодію.

Треба боротися за якість, за чистий спів. А чистий спів можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця тільки в тому, що нечисту воду й нечисте повітря легко виявити, а нечистий спів важко. Можна співати нечисто, між нотами, і вважати, що це справжнє мистецтво. А щоб такого не виникало, то завжди перед собою треба мати якийсь високий професійний виконавський зразок. Це може бути і сольне, і групове виконання.

У своїй хоровій роботі я завжди мав такі зразки.

Треба боротися за співочу культуру. Завжди потрібно пам’ятати, що Україна доти не розбагатіє матеріально, доки не розбагатіє духовно.

18.ІІІ.2011 

 

Як практично досягнути професійного художнього співу на основі чорнової роботи? Покажу цей метод на хоровому творі Дмитра Бортнянського “Многая літа”:

1. Досягнути кантиленного співу. Для цього необхідно спокійно взяти дихання, підняти діафрагму й співати фразу на одному диханні. Всі довгі й половинні ноти протягувати й тісно з’єднувати з четвертями, а четверть прискорювати. Четвертні з крапкою протягувати, а вісімку прискорювати й тісно з’єднувати. Дириґувати на дві четверті, й кожну другу четверть протягувати до тактової риски.
2. Для єдності академічного, єдиного тембру необхідно голосні звук а-і, співаючи, наблизити до губів і співати в характері голосного о.
3. Для чистоти вокальної інтонації необхідно кожну приму співати “думкою” на підвищення. А також кожний діатонічний півтон донизу, малу терцію донизу співати з підвищенням. Великі секунди, великі терції й чисті квінти догори теж співати з підвищенням, загострено. Хроматичний півтон догори співати підвищено.

Такі відношення між нотами при співі для досягнення кантилени, єдності тембру й чистоти інтонації мають бути в усіх хорових і сольних творах.

16.ІХ.2011

 

Хоровий спів можна поділити на дві частини: на художній і масовий. Художній спів ґрунтується на співочі культурі, а масовий спів культури не потребує. Для масового співу досить зібратися гуртом і заспівати. Але щоб стати дириґентом-хормейстером високого рівня, необхідно навчитися працювати на основі природного ладу й засвоїти три складові професійного співу: кантилену, єдність академічного тембру і чисту вокальну інтонацію. Щоб не скотитися до рівня масового співу, музикант-професіонал, слухаючи виконавців, повинен завжди мати перед собою якийсь високий виконавський зразок. Таким зразком можуть бути і солісти, і колективні виконавці. Досягнути такого високого рівня можливо тільки на основі природного ладу, з розвитком внутрішнього слуху.

Не шукайте красу звучання в цілому хоровому або сольному творі. А шукайте красу в чисто заспіваній ноті. Бо тільки з чисто заспіваних нот утвориться красиве, професійне звучання цілого твору.

21.Х.2011 

 

Про розвиток музичного мистецтва має турбуватися уряд. У 1939 році, після возз’єднання України, у Львові було створено хорову капелу “Трембіта”. І керував капелою Петро Григорович Гончаров. А в Києві існувала капела “Думка”, під керівництвом Олександра Назаровича Сороки. І так сталося, що “Трембіта” стала “обганяти” “Думку”. Але ж “Трембіта” обласна капела, а “Думка” республіканська. А культурою й мистецтвом у ті роки керував композитор і дириґент Пилип Омельянович Козицький. Він умів визначити виконавську якість. То й перемістив керівників капел: П. Гончарова – у “Думку”, а О. Сороку – в “Трембіту”.

Тоді виховна якісна музика мала велике значення. Треба музичному мистецтву боротися за якість, вона сама не прийде.

Треба пам’ятати, що мистецтво формує людину, мистецтво виховує людину. Суспільство не може розбагатіти матеріально, доки не розбагатіє духовно.

16.ХІІ.2011

 

Коли дивлюсь по телебаченню “Свободу слова”, “Велику політику” й інші політичні шоу, то складається враження, що в нас в Україні головна мова не українська, а російська. І сам себе запитую, чому так сталося? І сам собі відповідаю. Мабуть, тому, що Україна століттями була залежною від Росії. Був період, коли українську мову в Україні навіть забороняли. Було, як у народній приказці: «З ким поведешся, того й наберешся».

Коли в 1930 році я приїхав до Києва поступати в музпрофшколу (згодом – музтехнікум), то при перших зустрічах з абітурієнтами почув тільки російську мову. А я російської мови зовсім не знав і почував себе ніяково. Але чотири роки музтехнікуму, два роки роботи в Чорнобилі Київської області, п’ять років у консерваторії й п’ять років війни так вплинули, що мені спілкуватися з людьми було краще російською мовою. І вона так увійшла у звичку мого життя, що я не надавав цьому ніякого значення. І навіть, коли після війни я приїхав до Львова керувати капелою “Трембіта” (а в капелі всі співаки були місцеві, з Західної України), то почав працю російською мовою, і не звертав на це уваги. Але через деякий час до мене підійшов артист капели і сказав: “Ви, Павле Івановичу як людина і дириґент подобаєтесь нам, от якби Ви ще розмовляли українською мовою, то Вас можна було б до рани прикласти”. І на другий день я вже проводив репетиції з капелою своєю рідною українською мовою.

Російська мова в містах існувала скрізь і всюди. А українська зберігалася тільки в селах. Російська мова настільки поширилася, що люди, українці, уже не звертали уваги, що вони розмовляють чужою мовою. Треба розуміти, що ті люди, які розмовляють російською мовою, не всі є росіяни. Бо російська мова, яку сотнями років насаджували в Україні, увійшла в звичку. І людина має українську душу, а розмовляє російською мовою.

Деякі росіяни вміють розмовляти українською мовою, але вони не українці, а росіяни. Можна сказати, що всі євреї, які живуть в Україні, вміють добре розмовляти українською мовою, але вони не українці, а євреї.

Моя тітка й моя друга жінка були росіянками, знали українську мову і вважали, що в Україні єдиною державною мовою має бути тільки українська.

Щоб змінити таке становище, потрібні державні заходи. Дуже потрібно в Україні розвивати, поширювати й зміцнювати почуття природного патріотизму. Бо не кожний хто розмовляє українською мовою, є українець. Є немало людей, які розмовляють українською мовою тільки для своєї власної вигоди. Справжній українець розмовляє українською мовою не з веління розуму, а від душі. Є люди високої загальної культури, які чудово розмовляють багатьма мовами, але українська для них – головна.

Треба, щоб в усіх державних установах, у навчальних закладах, інших організаціях звучала тільки державна українська мова. Всі чиновники, які хочуть працювати в державних установах, але не знають української мови, мусять її вивчити.

Правдивими українцями-патріотами можна вважати тільки тих, у кого українська мова живе в душі.

27.І.2012 

 

Знову нагадую вам про “Многая літа” Дмитра Бортнянського. Я вже казав, що домовлявся з керівником хору про п’ять хвилин роботи над цим твором на кожній репетиції. Але Савчук заборонив виділяти тих п’ять хвилин. Тоді я вирішив запропонувати вам американський спосіб вивчення хорового твору. Що це за спосіб?..

Ще коли я був студентом, тоді, як і зараз, існували хори, професійні й самодіяльні. Але тоді часто приїздили до нас хорові колективи з-за кордону. Особливо часто приїздили хори з Росії. І ми слухали те звучання й переконувалися, що російські хори співали краще.

А в 60-х роках, коли я почув у Львові американський хор під керуванням Роберта Шоу, я зрозумів, що американський хор співає ще краще, ніж російські хори. І мені дуже захотілося зустрітися з американським дириґентом і запитати, як їм вдається так співати. І Шоу розказав мені, що перед тим, як їхати на гастролі в Радянський Союз, він відібрав співаків-професіоналів і доручив їм самостійно вивчити гастрольний репертуар. І тільки після того вони зібралися всі на загальну репетицію й співали загальним хором. Деякі твори вони не встигли відрепетирувати, і провели репетиції вже у Москві. І незважаючи на такі умови, звучання хору було на найвищому виконавському рівні.

Така практика може бути корисною, бо вона потребує активної самостійної роботи від кожного учасника хору. Кожний співак має вивчити свою хорову партію в природному ладовому інтонуванні. І хормейстерові залишається тільки художня робота над виконанням нюансів партитури. Коли я став працювати в капелі “Думка” й вести хор у консерваторії, то в цих колективах я запровадив хорову роботу в стилі а сappella. І це дало великі творчі досягнення. А можна одночасно з груповою роботою запровадити для всіх співаків ще й самостійну виучку хорових партій. І під контролем керівника хору така робота може сприяти підвищенню художньої виконавської якості хору.

Чому я вам про це розповідаю?

Бо через те, що керівництво Музичної академії не дало мені можливості проводити з хором репетиції, я вирішив доручити всім вам вивчити таким способом самостійно хорові партії твору Дмитра Бортнянського “Многая літа”. І хочу вас запитати. Скажіть, у кого є ноти “Многая літа”, у хоровому класі або вдома? Прошу підняти руку… Мало… Ноти треба мати всім, і тим, які знають твір напам’ять, і тим, які не знають.

Пропоную вам у домашніх умовах вивчити кожному свою хорову партію й дириґувати її на дві четверті в темпі маршу. Закінчення другої частини співати без ritenuto, а ritenuto зробити в кінці першої частини при повторенні. Всі пріми, фа-дієзи, до-дієзи, і ля-дієзи співати з підвищенням. Усі половинні ноти протягувати, а всі четверті й вісімки прискорювати.

Якщо вивчите твір за моєю рекомендацією, то наступного разу, коли ми зустрінемось, ми зможемо проспівати професійно і без репетицій.

І надалі співатимемо всім бажаючим у день народження. Думаю, що це можливо, адже ви студенти вищого музичного закладу.

20.ІІ.2012 

 

У музиці, як і в житті, людина до всього звикає. Звикає до чорного, до поганого й до шкідливого. Виконавці музики й слухачі, не маючи порівняння, звикають до виконання музики низької якості. Звикають до такого рівня і вважають, що то і є справжнє мистецтво. За останні роки неможливо почути ні по радіо, ні по телебаченню виконавців високого класу. А якщо, дуже рідко, й з’являються справжні виконавці з-за кордону, то вони виступають у Палаці “Україна”, і їх мають можливість почути тільки багаті. А тисячі звичайних людей такої можливості не мають.

Необхідно пропагувати найкращі зразки світової музики, і особливо української. Бо така музика має великий виховний вплив і на почуття патріотизму, і на популяризацію в Україні української мови.

14.ІХ.2012

 

Хоровий спів можна поділити на масовий і професійний. А звучання співу – на звучання розмовне й вокальне. Розмовне звучання (співаєш, ніби розмовляєш) дає спів короткими, нечистими, крикливими нотами і відсутністю звукового ансамблю. А професійне звучання дає чистий кантиленний спів, єдність тембру й чиста вокальна інтонація.

Хто слухає спів хорових колективів, той може сказати, що виконавський рівень професійних, самодіяльних і навчальних хорів музичних закладів зрівнявся. Різниця тільки в тому, що професійні хори співають за гроші, а самодіяльні з любові до хорового мистецтва.

Різниця між співом музичних училищ і консерваторій має бути велика. А може й не бути. Різниця в тому, що навчання хормейстерів і хоровий спів у музичних училищах базуються на технічній основі. А спів у консерваторіях має базуватися на співочій культурі. А якщо цього нема, то професійний рівень хормейстерів і хорів у консерваторіях той самий, що і в музучилищах.

Який хормейстер, такий і хор. І тому студенти-хормейстери консерваторій зобов’язані розвинути максимально внутрішній та інтонаційний слух і оволодіти співочою культурою.

Мистецтво має велике значення для культурного розвитку народу, бо воно рухається попереду в житті суспільства й виховує людей. Треба працювати якісніше, аби досягти високого рівня не тільки в мистецтві, а й в усіх сферах нашого життя.

Нам необхідно навчати в музичній академії таких дириґентів-хормейстерів, які зможуть професійно працювати з професійними колективами, а також умітимуть розвивати професіоналізм у самодіяльності.

Неприпустимо, щоб молодий випускник після чотирьох років навчання в музичному училищі й п’яти років у Музичній академії сидів у якомусь хорі й співав якусь хорову партію. Для цього існують вокальні факультети. А хормейстер має працювати дириґентом і розвивати хорове мистецтво.

12.Х.2012