Павло Муравський: Моя хорова школа (Прелюдія)

П. І. Муравський удома. 25 травня 2014

Цю працю я виношував у серці дуже довго. Ще в 1971 році відомий хоровий дириґент, професор Московської консерваторії Клавдій Птиця, який був головою екзаменаційної комісії в Київській консерваторії й дуже високо оцінив наш хор, просив мене, щоб я описав свою методику навчання хорового співу. Та за хормейстерською роботою ніколи було писати. А коли з’явилася така можливість, записав, що маю в пам’яті, у відчуттях і внутрішньому слухові. 

В Україні досі писали про те, як дириґувати. Це посібники К. К. Пігрова «Керування хором» та М. Ф. Колесси «Основи техніки дириґування». А я вперше описую методику, як чисто співати.

Найвище завдання цієї книжки – дати професійну співочу основу, допомогти всім бажаючим, передусім хормейстерам, навчитися чисто, професійно співати.

Проблема в тім, що музичні училища, звідки до консерваторій, музичних академій приходять абітурієнти, зазвичай, навчають співати в супроводі фортепіано. А це темперований стрій, який не забезпечує професійної основи для хорової роботи. Усі клавішні інструменти, для зручності гри на них, налаштовують у штучному, так званому рівномірно-темперованому строї музики. Згадаймо лишень збірник творів великого Баха «Добре темперований клавір». Для фортепіано така система, справді, добра, а для вокалу не годиться, бо в природному співі ладує інший, природний звукоряд. Високий рівень хорового виконавства досягається співом а cappella на основі народної традиції хороспіву в природному (природженому) ладові наполегливою працею.

Наголошую, що найскладніша хорова робота пов’язана з формуванням навчальних хорових колективів, що хори вищих музичних закладів формуються з музикантів середньої музичної освіти, й тому тут має бути особливий відбір. Труднощі дириґента-хормейстера навчальних хорових колективів полягають у тому, що склад хорів музичних закладів кожний рік змінюється: одні закінчують, інші прибувають. І таке становище повинні розуміти не тільки художні керівники, а й адміністративні керівники музичних закладів та забезпечувати відповідні умови праці в хоровому класі. Я переконаний, що найкращий дириґент може вийти тільки з найкращого хору.

Оволодівши технікою дириґування, ще не можна назвати себе дириґентом-хормейстером. Хормейстер – той, хто може в хорі розвивати хорову співочу культуру. Можна бути чудовим піаністом, композитором чи будь-яким іншим виконавцем, але ще треба мати ті невловимі якості таланту, завдяки яким тільки одиниці стають хормейстерами.

Хормейстер повинен мати розвинений вокальний слух, чути найменші інтонаційні відхилення. Хормейстерові треба навчитися провести в хоровому колективі розспіванку, підготовчу «чорнову» й художню роботу, але тільки в природному ладові. На цій професійній основі необхідно досягнути кантиленного співу, єдності тембру й чистої вокальної інтонації. Ці три основні складові розвитку співочого професіоналізму належить засвоїти від самого початку. Тільки такий дириґент-хормейстер сам досягає високого професійного рівня й приводить цілий хор до високого професійного звучання в вокально чистому унісоні. Чому так легко слухати такий спів? Бо коли співаки прагнуть до вокальної чистоти в поєднанні з м’яким тембром, то в слухачів виникає бажання безкінечно слухати цей пісенний лад.

Така практика переконує, що дириґентська хорова спеціальність є однією з найскладніших музичних спеціальностей. Хормейстер – талант особливий.

Належить усвідомити, що навчитись дириґентської майстерності – не поле перейти, а дириґувати – не ціпом молотити. Ця праця, крім відповідних вроджених музичних здібностей, вимагає великої, постійної, кропіткої роботи. Аби стати дириґентом-хормейстером високого класу, недостатньо навіть такої вродженої якості, як абсолютний зовнішній слух. Для керування хоровим співом у природному ладові необхідно на основі відносного слуху розвинути внутрішній слух, користуючись кантиленним акапельним співом. Бо хормейстер-професіонал зобов’язаний чути не тільки те, що звучить, а й те, як має звучати, і налаштовувати на це ідеальне звучання співаків та впливати на слухачів високою виконавською майстерністю. Бо тільки високий виконавський рівень може доносити до людей суть виконуваної музики й розвивати їхні відчуття.

Я глибоко переконаний, що рівень художньо-виконавської майстерності хору майже цілком залежить від таланту дириґента. Тому часто повторюю: «Який дириґент – такий і хор» і «Хор співає так, як його чує хормейстер». Найперше, чим покликаний займатися дириґент-хормейстер, – це постійно, систематично, наполегливо й щиро працювати над підвищенням виконавської майстерності свого хорового колективу.

В усіх сферах життєвої діяльності людини, головне – якість. Та особливий моральний, духовний вплив на людину справляє якість правдивого мистецтва. Але якість сама не приходить, за якість мистецтва, як і за якість життя в цілому, треба боротися. Боротися за якість мистецтва – це боротися за культурний саморозвиток народу, бо з піднесенням рівня культури покращуватиметься й життя людей. Розвивати музичну культуру необхідно з дитинства. Якщо в школах з першого класу запровадити нотну грамоту і хоровий спів, то через чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку. Пам’ятаймо, що тільки зі щасливої дитини виростає щаслива доросла людина, й тоді зі щасливих людей виросте щаслива Україна.

Основою культурного розвитку людей є музичне виховання, бо музика духовно збагачує людину. Розвиток української музичної культури необхідно підтримувати саме якісним еталонним виконавством. Адже чистий спів, тонка музика спонукають людей до чистоти в житі, до культури взаємин. А культурні люди й житимуть краще, бо культурна людина знає, що треба робити, аби жити не абияк, а достойно. Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі збагатимося морально, духовно, культурно.

Павло Муравський
9.ІII.2014 р

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *