Останній вихід на сцену великого Українського дириґента й педагога, Героя України – Павла Івановича Муравського (30.07.1914-06.10.2014):
Державний іспит студентів факультету хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.
6 червня 2014 року.
Оператор відео – Юрій Паниця.
Так відбулось прощання Павла Івановича Муравського з навчальним хором студентів дириґентсько-хорового факультету Київської консерваторії (академії), яким маестро керував понад 40 років і виховав понад 1000 високопрофесійних хормейстерів.
Ось як написав великий митець і педагог про навчальний хор у своїй заповітній праці «Моя хорова школа»: «Одні навчають, як дириґувати, а я навчаю, як чисто співати – даю хормейстерам професійну співочу основу. Хорова технологія – це складна наука. Її можна засвоїти не на уроках з техніки дириґування, а лише в хоровому класі. У студентському хорі намагаюся виховати студентів на співі осмисленому, образному як за тембровими відтінками, так і за динамікою. У хорі студент отримує весь комплекс знань. Якщо в класі з техніки дириґування він отримує теоретичні знання про звучання твору, то справжнє й реальне знання про свою професію студент може отримати лише через хор. Дириґентська техніка може не тільки допомагати в хоровому співі, а може й перешкоджати».
Суть школи П. Муравського точно означив доктор мистецтвознавства Анатолій Лащенко: «Школа хорового співу Муравського побудована на високому професіоналізмі, повному й безкорисному служінні музичному таїнству. Ступінь впливу його художньої натури на молодих музикантів є значним і стабільним. П’ять років занять у хоровому класі в Муравського формує у молодої людини патріотичне ставлення до хорової справи, свідоме й переконливе бажання присвятити своє життя цьому мистецтву».
Це підтверджує власним досвідом хориста випускник 1996 року Антон Чесноков: «…Хор у консерваторії був центром навчання. На щоденні двогодинні репетиції хору ходили всі. …Хор був ядром тяжіння…. Павло Іванович є основою цього хору – це його творіння, він його батько й дід. Тому й ставлення до роботи, до репетицій, до звуку та інтонування в нього, як до свого рідного дитяти».
А ось як передає своє розуміння хорової школи Павла Муравського бандурист, композитор, дириґент (студіював хорове дириґування в класі А. Авдієвського) Володимир Войт: «Коли я зустрічав своїх приятелів дириґентів-хормейстерів, з якими навчався у школі, консерваторії, вони розповідали, що їхній найбільший досвід у формуванні хорового дириґента – спів у хорі Павла Муравського. Це було найголовнішим, що вони винесли, а не просто дириґування, тактування під інструмент».
Павло Муравський. Моя хорова школа. – К.: 2014.