Світла пам’ять генію Миколи Леонтовича
Сьогодні день пам’яті Миколи Дмитровича Леонтовича (1877-1921) – великого українського композитора, хорового дириґента, музично-громадського діяча, педагога, збирача й аранжувальника музичного фольклору.
Микола Леонтович – автор знаменитих аранжувань класичних творів для хору, українських народних пісень (понад 150, у т.ч. знаменитого «Щедрика»), автор опери «На русалчин великдень» (її закінчив, відредагував та оркестрував Мирослав Скорик).
Народився Микола Леонтович на Поділлі, в селі Монастирок. Його батько був священиком, людиною широко освіченою, в тім чисті й музично. Мати гарно співала. В родині Леонтовичів завжди звучала музика. Хлопчик не лише співав, а й дириґував своєрідним хором, що складався з брата й сестер. Проте батьки готували Миколу у священики.
Після закінчення Шаргородської бурси Микола навчається у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Не маючи можливостей навчатися у спеціальному музичному закладі, він займається самоосвітою (студіює музичні підручники, опановує гру на скрипці, фортепіано), знайомиться з творами світової музичної класики. З 1898 року, після закінчення семінарії, він працює вчителем сільської школи в Чукові, де організовує хор, оркестр, залучаючи туди учнів. На власні кошти купує інструменти. Саме тоді Леонтович склав свою «Першу збірку пісень з Поділля» та працював над «Другою збіркою пісень з Поділля», яка стала першим його друкованим виданням.
У вільні від роботи літні місяці 1903-1904 рр. займається в навчальних класах Петербурзької придворної співацької капели, яка була справжнім центром музично-хорового мистецтва.
Восени 1904 року Леонтович став викладачем співів у школі на станції Гришине, що на Донеччині. Там він заснував хор, з яким виступав у різних містах та селах цього краю.
Згодом Леонтович переїздить до Тульчина (Поділля), де також учителює, займається хоровою справою, композицією.
З 1918 року композитор у Києві. Його запрошують викладачем хорової справи у Київський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка. Разом з Григорієм Верьовкою, знаним дириґентом, він працює у народній консерваторії, яка ставила за мету музичне виховання народу.
Спілкування з видатними музикантами і діячами культури – Кирилом Стеценком, Яковом Степовим, Пилипом Козицьким, Олександром Кошицем, Дмитром Ревуцьким, Леонідом Собіновим – давало композиторові творче натхнення.
Але матеріальні нестатки, бурхливі події в Києві, пов’язані з частою зміною влади, робили життя родини, де підростали діти, дуже невлаштованим. Тому влітку 1920 року Микола Леонович відправив дружину з дочками до Тульчина, а восени і сам перебрався туди. Приємною подією для Леонтовича став приїзд восени 1920 року до Тульчина Другої мандрівної капели «Дніпросоюзу», якою керував Кирило Стеценко. В репертуарі колективу були й твори Леонтовича «Щедрик», «За городом качки пливуть», «Моя пісня» та ін.
Життя композитора трагічно обірвалося в ніч з 22 на 23 січня 1921 року. Повертаючись додому, Микола Дмитрович завернув у село Марківку, щоб провідати свого батька, який служив там священиком. І саме у батьківському домі, на світанку його застрелив невідомий, як згодом виявилося – чекіст, якого пустили переночувати до хати. Миколі Дмитровичу Леонтовичу було 44 роки.
Ось історичний епізод ушанування пам’яті Миколи Леонтовича у селі Марківка на Вінниччині за участю його земляка й послідовника – великого українського дириґента Павла Муравського. 23 січня 1997 р.
https://www.facebook.com/100005755000803/videos/804956226372870/
“ЩЕДРИК” Миколи Леонтовича у виконанні хору студентів Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
Майстер-клас Павла Івановича Муравського.
23 січня 1997 року, село Марківка Теплицького району Вінницької області.
Відеозйомка Сергія Марченка.
Олександер Шокало
23.01.2018