Антон Чесноков,
випускник Національної музичної академії України
імені П. І. Чайковського 1996 р.
Вогонь, енергія таланту Павла Івановича
Кілька спогадів про найяскравіші моменти студентського життя на дириґентсько-хоровому факультеті Київської державної консерваторії імені Чайковського 1991–1996 років.
Дзвінок увечері від цієї людини повернув мене в недавнє минуле, змусив пригадати ті відчуття, ту яскравість подій – вир мого студентського життя й навчання в консерваторії (або «Консі», як її називають, певно, й донині студенти між собою). Подзвонив Павло Іванович – і цим усе сказано, для мене велика честь, на його прохання, поділитися своїми враженнями про нього та його хор. Наразі, для мене синонімом дириґентсько-хорового факультету, та й консерваторії в цілому, є одне ім’я – Павло Іванович Муравський. Людина-легенда.
«ДЄД»
Так, саме так – «ДЄД», а не Дід чи якось інакше, називали його між собою всі студенти, та й не тільки студенти, консерваторії під час моїх студіювань. Це не помилка правопису – саме три заголовні літери. І вимовлялось це наймення з великою повагою та любов`ю. Дивно – кожен із консерваторії одразу знає, кого так називають. Це наймення ніколи на вказує на вік – це ознака надзвичайної пошани навіть серед збуреної й некерованої молоді, для якої авторитетів майже не існує.
Павло Іванович – людина надзвичайної енергії та харизми, що одразу вражає й запалює.
Перше, що побачив і чим був вражений у консерваторії – це видовище того, як Павло Іванович прилітає на репетицію хору. Саме прилітає. Уявіть собі, що поважна літня людина прудко, наче 18-річний юнак, наче ракета, забігає, ступаючи через сходинку, по довжелезних і широких головним сходам консерваторії на свій поверх на одному подиху… Повірте, за ним молоді люди не вженуться! Він прилітав хвилина в хвилину на початок репетиції, забігав до аудиторії, не спиняючись, у тому ж темпі, лишень жбурляв портфеля на крісло, й тієї ж миті нізвідкіля виникав у його руці камертон – і одразу: «До-соль-мі-до!» – помах руки, і пішла «Распєвка»….
І горе тим студентам, які, виходячи з кав`ярні, бачили спину ДЄДА, що летів по сходах до хорового класу – їм уже його не наздогнати, а тих, які спізнюються, ДЄД не любив.
Хор
Так сталося, що в академічних і народних хорах я співав протягом усього свого навчання в музичній школі, а потім і в консерваторії. Хочу лише зазначити – хор у консерваторії був центром навчання. На щоденні двогодинні репетиції хору ходили всі. Звичайно, майже всі, проте набагато більше, ніж на будь-які інші лекції. Хор був ядром тяжіння, джерелом новин та подій, обговорень, емоцій, радощів і розчарувань. А також, часом, виснажливої роботи, часто навіть через силу й через бажання.
Проте на репетиції хору ходили всі.
Павло Іванович є основою цього хору – це його творіння, він його батько й дід. Тому й ставлення до роботи, до репетицій, до звуку та інтонування в нього, як до свого рідного дитяти. ДЄД ніколи не йде на компроміси щодо виконання твору – він добивається того звучання, яке йому потрібне, за будь-якої погоди чи настроїв хористів
У хорі Муравського я вперше зустрівся з такими прискіпливими вимогами до найменших нюансів, напівтонів, напівбарв, майже непомітних коливань – усього того, що в результаті й породжує те звучання, яке ллється прямо в серце й торкає душу.
Павло Іванович не просто чує нечисте інтонування – він, здається, ладен розрізнити 1/8 тону, і зненацька, зупинивши виконання, обурено вигукує: «Ви співаєте так, а треба Так!!», – показує, піднявши догори вказівного пальця, штрикає гнівно пальцем, і вже відчуваєш, як хор, наче та струна на кілку, що її підтягують…
Павло Іванович – людина надзвичайної працелюбності й сили. Йому завжди мало цих двох годин, завжди репетиція затримується. Коли тобі 19 чи 20 років, а на вулиці вже тепло й весна, а ти в хоровій аудиторії – важко, аж мулько, висидіти дві години…. А Павло Іванович вважає сьогоднішнє виконання нестерпним, отже – все спочатку і вкотре…
Але, повторюю, на хор ходили більше, ніж на якусь іншу лекцію чи заняття.
Гастролі й концерти
Я вступив до консерваторії в 1991 році – пам`ятний буремний рік. Тоді навіть на Хрещатику відключали освітлення. Важкий час змін, відсутність продуктів харчування й тому подібне. Але з 1992 року хор почав виїздити за кордон на гастролі. Це вже сам по собі був феномен. Щороку хор виїздив декілька разів до Швейцарії, Німеччини, Канади. Кожен виїзд був великою подією до якої готувалися цілий рік. Наприклад, для виїзду до Канади хор проводив репетиції під час літніх канікул, але бажаючих потрапити в групу поїздки було достатньо, і мотивація була проста й ефективна.
Ці концерти й гастролі – найяскравіші події, які зараз пригадую. Кожен навчальний рік хор працював не просто так, а напружено готував концертну програму для гастролей. Потім, власне, самі гастролі, а потім уже було приготування до державних іспитів.
Тепер розумієш неабияку ефективність такого підходу – водночас хор навчальний і успішний гастрольний колектив. Таке поєднання давало студентам безцінний досвід живого концертного виконання – та ще й для освіченої, вимогливої та прискіпливої європейської публіки.
Я згадую ті численні концерти як один – щодня концерт, іноді двічі на день. Щоранку репетиція на 2-3 години, Павло Іванович щодня зранку гнівається, бо хор занижує рівень – не так усе звучить, не так… А потім вечір – концертні фраки, світло прожекторів, повнісінька зала, дзвінка тиша. На сцені Маестро – Павло Іванович. Ніякої втоми, адреналін, приходить наснага й потім дві, іноді три години високої творчості, чистого натхнення, справжньої високої музики. Наприкінці великого дійства завжди овації зали! Кожного разу Павло Іванович і хор були нагороджені оваціями зали, стоячи. Це неможливо описати – такий шал емоцій хору та зали… Жодних мовних завад не виникало – ДЄД частенько щось говорив до зали, і, що цікаво, зала розуміла.
Як правило, концерт був побудований із двох частин – академічної духовної музики українських та зарубіжних композиторів, а потім народні твори в обробці й, звичайно, легендарна «Сусідка». Цей твір, певно, найбільше виражає душу Павла Івановича: дещо розбишацьку, нестримну, вогняну й дуже щиру.
Рівень виступів хору був дуже високий в усіх відношеннях, як за виконанням, так і за місцями виступу. Концертні зали Цюріха, Мюнхена, Сент-Галлена, Торонто… Прийоми в Посольстві України у Швейцарії, в палацах мільйонерів у Торонто. Повні зали в Торонто під час всесвітнього фестивалю хорів, де хор консерваторії брав участь і зайняв перше місце, й щоразу овації зали та схвальні відгуки преси.
Дириґент і хор верталися додому кожного разу переможцями, про ці гастролі ще довго розповідали та переказували подробиці.
Павло Іванович і студенти
Одна риса показова й характерна – довгий час після закінчення консерваторії студенти дириґенти-хоровики приходять на випускні концерти послухати молодь, та більше вони приходять побачити Павла Івановича. В кінці завжди відбувається дійство – хор скандує «Му-рав-сь-кий», Павло Іванович виходить і виконує два твори – «Многая Літа» і «Сусідку». З ним разом співає зала, повна студентів минулих років випуску, й ця традиція повторюється, допоки Земля крутиться і Сонце встає. Не думаю, що є ще такий інший ВНЗ і студенти, які хочуть побачити свого керівника хору через багато років.
Разом із тим, у роботі Павло Іванович – надзвичайно вимогливий Маестро. Жодних компромісів, жодної поблажливості до студентів. Шліфування одного такту може тривати годину, а то й більше, допоки Павло Іванович не буде задоволений. Звичайно, студентам витримати це іноді важко. Прискіпливість Павла Івановича відома всім – починаючи з моменту приходу на заняття, до розсаджування хору на репетицію й, часто-густо, до зовнішнього вигляду та всідання дівчат сопрано й альтів у першому ряду (а як же!). Чого це відволікати керівника занадто короткими спідницями.
Вирази Павла Івановича щодо цього загальновідомі й переповідаються студентами різних поколінь.
Вогонь, енергія таланту Павла Івановича, щирість душі та нездоланна наснага є тим світлом творення, що проходить через роки й роки.
Велика вдячність Вам, шановний Павле Івановичу, великий Маестро, любимий студентами ДЄД. Низький уклін та Многая Літа!!!
31.10.2012,
14.11.2014