21 листопада 2009 року в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області урочисто відкрито Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського – нашого сучасника, видатного хорового диригента й педагога ХХ–ХХІ століть, професора Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, почесного члена Академії мистецтв України, народного артиста України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка та Міжнародної премії ім. В. І. Вернадського, повного кавалера орденів «За заслуги», Героя України.
Ідея створення музею виникла на початку 90-х років ХХ ст., коли ще стояла стара хата. Ініціатор цієї справи – Федір Іванович Ущаповський (1950), художній керівник народного вокально-інструментального ансамблю «Лаври» та народного хору «Діброва» Піщанського районного будинку культури, талановитий музикант, живописець, заслужений працівник культури України.
(У 2016 році народному хору «Діброва», напередодні 30-річчя від його заснування, присвоєно почесне найменування – Народний хор «Діброва» імені Павла Муравського).
Усі ці роки він звертався до органів влади, але натикався на черствість, невігластво високопосадовців у районі та області, які не розуміли значущості того, що зробив своєю подвижницькою працею для мистецтва, для української культури й України в цілому П. І. Муравський і яку унікальну спадщину видатний митець і педагог залишає майбутнім поколінням.
І тільки коли П. І. Муравського удостоєно звання Герой України, я одразу переслав Ф. І. Ущаповському факсом президентський Указ, і депутати Піщанської районної ради, очолюваної В. М. Кирнасівським, на цей раз підтримали звернення Ф. І. Ущаповського та прийняли рішення про виділення з районного бюджету відповідних коштів на створення Меморіальної садиби-музею П. І. Муравського. Це відбулось на початку літа 2009 року.
Павла Івановича глибоко зворушила ця новина, й він загорівся бажанням допомогти землякам: передав для будівництва частину пенсії, а для майбутнього музею підготував багато матеріалів про своє життя й мистецько-педагогічну діяльність, ноти, рояль, особисті речі.
Почали будувати садибу-музей у липні. Багато скептиків не вірили, що в кризовий рік, практично без коштів, можна поставити хату й створити музей.
Але завдячуючи завзяттю ініціаторів і людській взаємодопомозі та натхненню самого Маестро, вдалося за короткий час зробити, здавалося б, неможливе.
Найзворушливіше в цій праведній справі – участь дмитрашківських дітей, які від першого дня будівництва хати й до завершення музею старанно працювали разом з дорослими, а потім стрічали Павла Івановича, встеляючи йому квітами стежку до рідного порогу, й допомагали закладати «Сад Муравського» з традиційних подільських сортів фруктових дерев.
Олександер Шокало, письменник