Лариса Бухонська: Вчителю, Сповідую!

Лариса Бухонська,
заслужений діяч мистецтв України,
лауреат премії імені М. В. Лисенка,
засновник, художній керівник-директор
Київського муніципального хору
«Хрещатик» (1994-2007)
(випускниця Київської державної консерваторії
імені П. І. Чайковського 1971 р.)

Вчителю, Сповідую!

В житті рано чи пізно настає час «збирання каміння». Оглядаючись у минуле, бачиш – скільки ж різних людей було на твоєму шляху, які визначили твою долю. І розумієш, що всі вони тобі послані – невипадкові в твоєму житті. Недаремно кажуть: «Вклонись кожному, бо він тебе чомусь навчив».

Чому так складалося, що двічі вступала до медичного інституту, аби стати нейрохірургом (!), а опинилась на дириґентському відділені Сумського музичного училища, а в 1966 році – на дириґентсько-хоровому факультеті Київської консерваторії, і ось як блискавка – Муравський?! Все. Сталося!

У кожному з нас, випускників консерваторії, частка «свого» Муравського. Тим і цікаві хори його учнів, а це, майже, всі керівники провідних хорових колективів України.

Для мене Хорова школа Муравського – це Стихія Звуку! Вражаюче, загадкове володіння передчуттям, яким має бути звук. Особистий блискучий показ! Відгадку знайшла пізніше: «Музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі» (1.330)

«Хорове євангеліє» Муравського починається зі слів: «Спочатку була нота». Звідси й основоположні принципи його методики: «виявляти любов(!) … до кожної чисто заспіваної ноти» (1.164) і далі «шукайте красу в чисто заспіваній ноті. Бо тільки з чисто заспіваних нот утворюється красиве, професійне звучання цілого твору» (1.348). Споглядала, вслуховувалась, спочатку не розуміла чому стільки часу приділяється одній ноті, одному такту – інтонація, інтонація і ще раз інтонація: «Хор має співати так, щоб врахувати чверть тону, вісімку тону!». Всі п’ять років навчання супроводжували мене оця «вісімка» тону й порада, як досягти чистоти виконання: «Необхідно налаштувати себе(!) на чистоту внутрішньо» (1.195).

Минув час. Збагнула й сприйняла першу заповідь Муравського: «Чистота співу – чистота життя».

Павло Іванович  дав нам розуміння культури вокалу. Саме з розвитку голосу – «основного інструменту» – починалось його виховання хорового дириґента. Назавжди запам’ятала вислів: «Якщо співаєш правильно, то голос ніколи не втомлюється. Чим більше співаєш, то й голос стає міцнішим».

На чому базується вокальна школа Муравського? Природність! В усьому: в звукоутворенні, поєднанні резонаторів, і найголовніше – у диханні. Кредо – ніколи ніякого насильства над голосом, форсування звуку виключалось апріорі й водночас звучне, наповнене piano. Мета – доходити голосом до глибини душі, серця. І тут починалось головне таїнство – тембральне «оздоблення» художньої ідеї твору.

Ніколи не забути виконання «Козака несуть» Леонтовича. А перші фрази «Поет зима, аукает» Свірідова, «Не плачте над ними» з «Реквієма» Анцева, «Верховино, світку ти наш»…

Хор консерваторії можна було завжди впізнати одразу ж, із першого звуку, навіть коли його виступ транслювали по радіо.

Саме під впливом другої заповіді Муравського: «У співі найголовніше – це тембр співу, і треба дбати про створення найкращого тембру» (1.345) «захворіла» проблемою тембрової драматургії в хоровому виконавстві. Все своє творче життя, особливо в роботі з хором «Хрещатик», дошукувалась особливого звуку, тембру, аж доки з’являться «мурашки» в артистів і в мене. То був головний критерій – є, знайшли! Виходили щасливі, наче після концерту, з відчуттям, що день прожили недаремно. Дякую Вам, Вчителю!

А Ваш знаменитий показ філірування звуку! Бо Ваша третя заповідь: «Хто вміє філірувати, той уміє співати» (1.131). Що я робила б у хорі «Хрещатик» із 21 артистом, якби Ви цьому не навчили? Адже, камерне виконавство побудоване  на грі найтонших нюансів, відтінків звуку, тембру й т. ін. Володіння хором цим прийомом розширює його виконавський діапазон, надає звучанню гнучкості, легкості, «купольності» (наче співаєш у храмі) .

І, нарешті, Ваша кантилена: «Звук повинен тягнутись як гума, або тісто». І Ваші рухи під час дириґування нашим студентським хором, які «благали», «витягували» й тримали оцей нескінченний звук, а очі світились таким щастям, що десь і сили в нас з’являлись і такий кураж від того, що ми були володарями звуку, що він нам підкорився. Зі мною це зосталось на все моє творче життя.

Оця Ваша четверта заповідь вразила і голову журі Міжнародного хорового конкурсу у м. Слайго (Ірландія, 1994) після виконання хором «Хрещатик» у складі всього 18 осіб 8-ми голосної «Херувимської» С. Пекалицького. Під час оголошення про присудження «Хрещатику» Гран-Прі він сказав: «Скажіть заради Бога, коли ви дихаєте? Це неможливо, щоб так тягнувся звук». Дякую Вам, Вчителю!

Дякую й за всі нагороди хору, відгуки у ЗМІ й оцінку в наукових працях музикознавців щодо творчого обличчя хору:

«Загалом, при чудовому виконанні «Хрещатику» притаманні величезна тембральна і динамічна палітри, об’ємність і насиченість звуку, чудова технічність і володіння ансамблевою майстерністю – цей концерт став окрасою хорових прем’єр» (Н. Костюк, кандидат мистецтвознавства. «До живого коріння», газета «Християнська Україна», червень 2001).

«Музика сучасних українських композиторів (І. Тараненко, В. Камінського, І. Щербакова), а також твори Б. Лятошинського, які увійшли до української класики ХХ ст., у виконанні «Хрещатика» перетворилися на справжню звукову хрестоматію найтонших нюансів хорового співу» (Л. Мельник. «Контрасти без контрастів», «Львівська газета», № 173, 23.09.2005).

«Прислухаючись до звучання цього колективу (камерний хор «Хрещатик»), відчуваєш прояв саме Київської хорової школи… Силами досить невеличкого складу виконавців – 6 сопрано, 6 альтів, 6 тенорів і 5 басів – утворюється академічна аура, де є важливим забарвлення кожного голосу. Мистецтву Л. Бухонської притаманна певна гра хорових тембрів. Хормейстер тонко відчуває взаємозв’язок гармонійного злиття звуків і їх академічної визначеності, без зайвих нашарувань…. Такий підхід до звуку, як до певного логосу хорового співу, є найсуттєвішою рисою виконавського стилю хору «Хрещатик»» (А. Лащенко. «З історії Київської хорової школи». – К.: «Музична Україна», 2007, с.173-174).

На моє переконання, Хорова школа П. І. Муравського – це не тільки методика роботи з хором, практичні поради з усіх питань хорового виконавства, яку можна узагальнити, звівши до триєдності: кантиленний спів, єдність тембру і вокальна інтонація на основі тільки акапельності й природності ладу. Це також – філософія хорового співу, цілісна система морально-етичних світоглядних принципів, які повинні формувати сучасну творчу особистість, відповідальну перед слухачем, мистецтвом і країною. Постулати Муравського нібито прості, а як же важко дотримуватися їх:

«До музики і взагалі до мистецтва, як і до життя, треба ставитися дуже відповідально. Треба глибоко пізнати музику, бо в ній пульс життя. А людина, яка відповідальна в усьому – справжня людина» (1. 329).

«Справжній дириґент служить хоровому мистецтву віддано й щиро і любить його понад усе на світі» (1.338).

«Дух живе в серці, душі, а не в словах» (1.352).

«Необхідно не тільки вільно висловлювати свої правдиві думки, але й чисто співати та чесно діяти, що характерно для культури нашого народу» (1. 334).

«Справжню національність людини визначає тільки душа людини» (1.353).

«Не в силі правда, а в правді сила. За чистоту нашої правди!» (1.354).

Хорова школа П. І. Муравського – багатогранне, глибинне явище в історії хорового мистецтва України, яким маємо не тільки пишатись. Маємо вивчати й освоювати – впроваджувати в життя все найцінніше, найголовніше і навіть найкрихітніше, але таке важливе у складній професії хорового дириґента.

Я нагадала тільки про основні заповіді «свого» Муравського. Вклоняюсь Вам, Вчителю! Сповідую!

Література:
Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. Редактор-упорядник О. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2012.

15.05.2014


  1. P. S.

Свою першу статтю про Вас я закінчила словом «Втигнемо» з трьома знаками «…?!». Та доля вибрала неочікуваний варіант – поставила крапку. У понеділок 6 жовтня 2014 року о 17.30 Ви залишили нас. І тих, хто душею й серцем завжди були з Вами, і тих, хто протягом Вашого життя заважав здійснювати Вашу місію на Землі. І тих, хто любив Вас, і тих, хто ненавидів. І тих, хто радів Вашому таланту, і тих, хто заздрив йому. Все… Невимовно тяжко, боляче, такий щем у душі. А скільки ж люду тужить за Вами і вклоняється Вам! Пробачте нам усім. Не встигли. Ні допомогти здійснити головну мрію Вашого життя – записати «Пісенний «Кобзар», ні провести за життя Ваш ювілейний концерт. Та 27 листопада 2014 року в Національній філармонії України відбулось мистецьке свято – «Хорова асамблея Павла Муравського» під девізом «Учні – вчителю». Ваші учні започаткували Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря» на основі Вашого проекту «Пісенний «Кобзар». Готується до друку семитомне зібрання хорових творів на слова Тараса Шевченка у Вашому упорядкуванні. Студентський хор, який Ви плекали майже півстоліття, буде названо на Вашу честь – «Хор імені Павла Муравського». І ще буде зроблено багато добрих справ, освячених Вашим незабутнім іменем Великого Музиканта й Сина українського народу.

Уклін Вам і світла пам’ять, дорогий наш Вчителю!

28.11.2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.