Оксана Охранчук: Дитячий хоровий спів крізь призму методики П. І. Муравського

Оксана ОХРАНЧУК,
хоровий дириґент, педагог, доцент,
заслужений працівник культури України
(випускниця Київської державної консерваторії
імені П. І. Чайковського 1970 р.)

Дитячий хоровий спів крізь призму методики П. І. Муравського

 Співають діти – співають ангели. Співають діти – співає нація. Співають діти – є майбутнє у хорового мистецтва України…

Ці вислови свідчать, як важливо культивувати хоровий спів у дитячому середовищі. В Україні достатньо правильний підхід до цієї справи. Хоча треба сказати, що останні десятиліття рівень дитячого хорового виконавства тримається швидше на особистому ентузіазмі хоровиків-хормейстерів, аніж на відношенні держави до цього руху.

Волею долі моя професійна педагогічна й мистецька праця була якнайтісніше пов’язана саме з дитячим хоровим співом. Крім викладацької роботи на кафедрі хорового дириґування КНУКіМ, я завжди паралельно працювала дириґентом-хормейстером з дитячими хоровими колективами. Це і Зразковий дитячий хор «Джерело» БК заводу «Арсенал», який перший в Україні отримав звання «Народний», і знаменитий «Дзвіночок» Київського палацу піонерів, і хор «Вогник» Київського палацу дітей та юнацтва.

Я – учениця Павла Івановича Муравського, можна сказати, з самого малечку. Ще з дитинства, день у день, у прямому розумінні цього слова, я росла під звучання хорового співу репетицій капели «Трембіта», що у Львові. Ми, діти трембітян, граючись у дворі кам’яниці, де ми мешкали й де базувався цей знаменитий колектив, на підсвідомості поринали в чарівний світ хорової музики. Ми постійно наспівували «Сусідку», «Закувала та сива зозуля», «Верховино, світку ти наш» і навіть фразу «Борітеся – поборете» з «Кавказу»… І взагалі двір був співочий. Усі – і діти, й дорослі наспівували собі репертуар «Трембіти». А це й не дивно. Середньовічний львівський дворик, у круговому оточенні будинків-кам’яниць із легкими балконами-ярусами по всьому периметру, нагадував амфітеатр із прекрасною акустикою. Ця замкнутість архітектури гуртувала людей, допомагала вижити в ті складні часи. Спів капели був невід’ємною складовою життя цього маленького світу. Репетиції «Трембіти» як безплатні концерти були єдиним джерелом спілкування з прекрасним.

А ще ми кожен день бачили «нашого Муравського». Так ми його називали, з повагою, як і наші батьки. Спеціально чекали, коли він стрімко, легко, з трохи заклопотаним, але добрим, завжди усміхненим обличчям, вийде з репетиції й привітає нас помахом руки (цей образ завжди супроводжує його).

Радісно бігли до нього наввипередки, аби привітатися, щоб він зупинився, погладив по голівках і поговорив із нами. Видно, ми дуже потребували в ті тяжкі повоєнні роки доброти, привітності, любові, що таїлася в м’яко примружених очах людини, яка вся випромінювала світло й прагнення творити добро як у житті, так і в професії (це я зрозуміла згодом, ставши його студенткою). Світло і чистота – основа світогляду Павла Івановича – збереглися в ньому назавжди.

…А далі – довгі гастролі «Трембіти»…

Згодом були роки навчання в Київській консерваторії в хоровому класі під орудою Павла Івановича Муравського, «нашого Павлуші», як лагідно, з любов’ю називали його студенти.

Особливо мені запам’яталася перша зустріч з Учителем.

…Відчинилися двері, й так само стрімко, легко, на ходу даючи тональність для розспіванки, буквально влетів уже сивочолий Маестро! Той же нахилений уперед корпус, те ж привітання помахом руки, та ж тепла усмішка примружених очей!

Ще ніхто з моїх колег  по хоркласу  не знав, а я знала, що зараз буде диво, яке на звуках музики піднесе нас до небес, що чарівне звучання хору, знайоме мені з дитинства, вже ніколи не відпустить, що тепер завжди будемо гордитися своєю причетністю до творення високого мистецтва!

Ми навіть не уявляли, з яким великим артистом, лицарем Духу та володарем Таланту нам пощастило зустрітися!

Отже, методика Маестро стала для мене природною, ніби я з нею народилася. Вона стала для мене настільною книгою, путівником у професії. Я точно знала, що з цією методикою не нашкоджу, адже дитячий голос такий ніжний, тонкий інструмент.

Універсальність методики Павла Муравського в тому, що її можна застосовувати в будь-якому хоровому колективі, й зокрема в дитячому. Адже сам Павло Іванович розпочав свою педагогічну практику як учитель співів у середній школі й музвихователь у дитсадках і дитбудинку, де він навчав дітей нотної грамоти й хорового співу. Можливо, саме тому безпосередність, чистота, висока простота й лаконічність його методики так легко й природно сприймаються дітьми.

Всі, хто пройшов школу Павла Муравського, знають: коментарі, зауваження, рекомендації Вчителя на репетиціях – це лаконічні  вирази, що стають свого роду мантрами. А їх послідовність, багаторазова повторювальність стають мистецтвом виховання, системою, ім’я якій – Висока Педагогіка. Всі, хто причетний до цієї системи знає, що основний її принцип – засвоєння через повторення. Через цей дидактичний прийом відбувається процес карбування в пам’яті важливих слів-символів, постулатів, практичних навиків, які стають твоїм другим «Я». Велика і благородна місія школи Муравського – навчити іншого, передати своє вміння. Пройшовши її, як легко потім усе відновлюється у твоїй пам’яті, коли ти вже сам стаєш вчителем інших!

Мені деколи здається, що якби треба було відправити нашим нащадкам послання в далеке майбутнє, яке стосувалося б не тільки музики, а й філософії життя, то це мали б бути вислови-мантри Маестро Муравського.

Унікальність Павла Івановича в тому, що він мало говорить на репетиції. Буквально одне слово, один вислів, один короткий коментар, а решта спів, і при цьому колосальна «зримість» усього процесу. Все єство Вчителя перетворюється у театр одного актора, де кожен нерв, кожен м’яз обличчя, рук, сама постава, а головне очі, говорять більше, ніж пустослівна тирада. А ще феноменальний показ голосом інтонації, вокальної позиції, дихання, тембру, динаміки, філіровки звуку тощо.

Особливо, вокальне інтонування. Воно здійснюється хором на грані майже неможливого. Адже сам Павло Іванович інтонує ідеально не тільки тони, діатонічні й хроматичні півтони, чверть тони, а навіть і 1/8 тону, вимагаючи цього від нас! А градація динаміки від рр до ff і навпаки та філірування звуку на діафрагматичному диханні з прекрасним тембральним забарвленням! Або, наприклад, показує голосом і вимагає від нас округлість звуку, його об’ємність, високу форманту так, що не треба жодного слова! Перед нами стоїть всевміючий деміург, який через свої флюїди, свою енергетику заставляє, чи заклинає, нас усе це відтворювати! І хор у 100 осіб підкоряється, стає одним гнучким, талановитим Цілим! А ще знаменита «тяга» в інтерпретації Муравського. Під цим терміном розуміється така щільна з’єднаність звуків, що сприймається більше ніж кантелена, як це не парадоксально. Ось таке переливання, перехід від звуку до звуку не розказується, а показується голосом і знаменитим жестом Павла Івановича: рукою, як «м’якою лапою» гладить грудну клітку, де знаходиться душа і серце. Ну як після цього можна не заспівати? Звичайно, тут же технологічно вирівнює, округляє голосні в одній вокальній позиції, в одній тембродинаміці, домагається їх максимально довгого, до кінця «випитого» звучання та швидкого, чіткого артикулювання приголосних і, звичайно, при потребі, ланцюгового дихання. Таке звукоутворення і звуковедення, цю, власне, «тягу» можна назвати хоровим бельканто. А хіба ні? Хор у Муравського завжди звучить так монолітно, всеоб’ємно, тембрально наповнено, кантиленно і при цьому світло, природно, що мимоволі порівнюєш його з італійським belcanto – взірцем співу на всі часи. І я думаю, що це одна з багатьох таємниць мистецтва Павла Івановича, яку кожен із нас узяв собі на озброєння у своїй роботі з хором…

До речі, щодо світлого, а, головне, природного і в той же час насиченого й різнобарвного, в залежності від художнього образу, тембрального звуку. Хор Муравського цим вигідно вирізняється серед інших колективів. Багато  хормейстерів навіть і дитячих хорів «грішать» занадто темним, «загнаним усередину» звуком. Чомусь тембральності надають надмірну прикритість, «переокруглість», тому звучання робиться якимось перетисненим, «похмурим». Насправді, тембральна однорідність – це вміння вибудувати й підпорядкувати красу кожного голосу хористів у єдину аукустичу шкалу-палітру з усім її різнобарв’ям. Отже, інтерпретація художнього образу тут ні до чого, бо й трагічний звук повинен мати межу своєї прикритості, а інакше – це суцільне «бухтіння», що обмежує хор у його барвах.

Таємниця методики Муравського стосовно тембру – передовсім у тому, що він технологічно ідеально вміє звести до єдиного цілого всі голоси через звучання голосних, використовуючи при цьому потужно головні резонатори й високе, формантне звучання навіть у грудному регістрі. Цей мікст і є великою майстерністю. Звідси академічний, фантастично тембральний звук, який чистий і світиться. А може, світлі й чисті помисли Маестро дарують йому таке вміння?

Усі методи, описані вище, абсолютно придатні, а головне здійснимі в роботі з дітьми. Я переконалася в цьому на власному досвіді. Вони сприймаються маленькими хористами легко, бо розумно вибудувані й емоційно наповнені.

В роботі з дітьми точність формулювання й лаконічність дуже важливі. Адже діти втомлюються швидше, їх увага розсіюється швидше. Треба більше показувати голосом, використовуючи при цьому так звану «зримість» через жести, міміку тощо. Звичайно, треба багато давати співати самим дітям. Важливий чинник – емоційне забарвлення репетиції й використання асоціативного ряду.

Діти талановиті від природи. Абсолютно неправильна думка, що з дітьми треба працювати якось інакше, ніж з дорослими. Мається на увазі, простіше, примітивніше. Навпаки. Чиста душа дитини відкритіша до сприйняття складного. Вона має здатність абсолютно правильно відгукуватися на поставлені завдання. У дітей нема стелі в подоланні складностей як технічного, так і музичного плану. Діти можуть усе! Головне, щоб це міг зробити хормейстер. Як каже Павло Іванович, «Хор такий – який дириґент». А ще: «Хор співає так, як його чує хормейстер». Усі труднощі звукоутворення, інтонаційні, вокально-тембральні, динамічні, ансамблеві, інтерпретаційні дитина долає легко, не будучи обтяженою тягарем сумнів і боязні.

У дитини можна розвинути дуже великий голосовий діапазон, якщо правильно використовувати головні резонатори, «близьке» формування звуку, правильні вправи і розспіванки. Більша проблема – дихання. Проте, вона швидше криється у фізіології дитячого організму, ніж у здатності сприйняття. Але й тут можна досягти доброго результату, використовуючи, в першу чергу, асоціативне мислення і спеціальні вправи без зайвої теоретизації. Взагалі, з дітьми треба працювати легко, артистично, не переобтяжувати розмовами, а спілкуватися з ними «на рівних». Має бути «зримість» усіх технічних прийомів у видобуванні звуку, інтонуванні, формуванні тембру, динаміки, дихання тощо. Лаконізм, асоціативність, власний показ і повторюваність – основа дидактичного виховання дитини-хориста. Це все є в методиці Павла Івановича Муравського.

Хочу зупинитися на розспіванках Муравського. Я не люблю хормейстерів, які, ніби з метою економії часу, не розспівують хор. Вважаю, що це неповага до хористів, бо їх заставляють працювати ненастроєним інструментом – голосом. На розспіванці координуються всі компоненти вокально-хорової  звучності – голос, слух, інтонування, звуковедення, тембр, динаміка, штрихи, ансамбль, лад тощо. Все приводиться до робочого стану. А головне, хорист здобуває і вдосконалює свій вокально-хоровий багаж.

У Павла  Івановича розспіванка – це ціла філософія. По-перше, робота тільки під камертон. Адже хор – це унікальний інструмент, який звучить у природному ладові. І це є основним кредо Муравського.

Знамените «соль», розспіванка маестро, включає в собі стільки завдань! Від унісону, який просто розкішний, до інтонування всіх інтервалів з їх специфікою; від роботи над атакою звуку, діапазоном у різних штрихах і динаміці до пошуку тембральної палітри тощо. Далі – цілий каскад вправ. Кожна зі своїми завданнями. А який емоційний підйом під час роботи! Оце школа! Навіть безголосий заспіває. Тому так геніально, неперевершено і стабільно завжди звучить ХОР Муравського

Робота по партіях – теж дуже обґрунтоване переконання Павла Івановича, яке дає прекрасні плоди. Йде детальна шліфовка всього, що потім складається в партитуру. Проте, це не просто кропітка праця над проблемами певної партії. Це – ідеалізація горизонтального звучання, вільного відчуття горизонталі як імпровізації, наука горизонтального мислення, яке генетично закладене в українській хоровій музиці. Хоч би як потім партитура не складалася у вертикаль – превалює закладене лінеарне, поліфонічне ладове мислення. Воно притаманне українській народній пісні, українській хоровій класиці та хоровій музиці сучасних українських композиторів. І тут розвалюється теорія деяких хормейстерів, що вивчена по горизонталі, окремо кожною партією, партитура при зведенні звучить інтонаційно нечисто, бо там діють інші закони інтонування ступенів-інтервалів в акорді. Неправда. І цьому доказ – звучання хору Муравського, яке ніколи не буває фальшивим ні в гармонійній фактурі, ні в складних кластерних нашаруваннях сучасної музики, ні, тим більше в поліфонії. Як доказ – неперевершена інтерпретація П. І. Муравським творів М. Д. Леонтовича, де на геніальні партитури композитора накладається геніальне осмислення й геніальне звучання цих партитур під орудою маестро Муравського!

І розспіванки, і вправи, і розучування по партіях я повноцінно використовувала в роботі з дитячим хором. Методика Муравського природно  і глибоко проникла в мою душу. Я її відчуваю і розумію.

П. І. Муравський – великий музикант. Його довершений музичний смак, розуміння й трактовка різних стилів, помножені на бездоганне створення цілісної музичної форми через дириґентсько-технічну та вокально-хорову майстерність, є найкращою школою, мистецькою лабораторією для кожного хоровика. Павло Іванович завжди казав: «Аби чомусь навчитися, треба  перед собою мати добрий взірець». Нам поталанило – ми мали такий еталон. Творчість Муравського – найкращий приклад для кожного, хто в нього вчився. Створені ним шедеври сторицею закарбувалися в наших серцях!

Дякую за Науку, Дорогий Учителю!

30.07.2013


  1. P. S.

Ми всі з нетерпінням чекали офіційного відзначення 100-річного ювілею Маестро і його виступу з хором. Щоб ще раз через ті фантастичні флюїди, які йдуть від його погляду, жесту, постави, насолодитися неймовірною інтерпретацією музики, найдосконалішим, тільки йому властивим звучанням, хору, поринути у диво-світ, ім’я якому – геніальність. Ми сподівалися, як усі розуміли, востаннє побачити Муравського на сцені, відчути магію його таланту. Як бажалося, не судилося…

Та повернути нам Павла Івановича вдалося завдяки зусиллям його учнів – організаторів величного Хорового свята школи Павла Муравського, яке відбулося 27 листопада 2014 р. в Колонній залі Національної філармонії України. Своєю безмежною любов’ю до Вчителя, вдячністю за науку вони вивели весь зал, що раптом став однією великою хоровою родиною, в чарівний світ – до світила «Муравський».

Насамперед вразило відчуття присутності Павла Івановича з нами через екран на сцені. Сприймався як живий образ і голос Маестро, коли він звернувся з подякою до земляків і коли на сцені був хор з його рідного села… А світлини репетиційної праці Павла Івановича передавали виразність його обличчя, магію жестів і ще щось непередаване словами саме в ту мить, коли на сцені з’явився хор студентів музичної академії. Здалося, що Вчитель провів репетицію зі своїми вихованцями, а потім учні стали перед хором… Вражали мудрі вислови-настанови Маестро, озвучені ним самим та показані на екрані. А його усміхнені, лагідні очі дивилися прямо в душу! Усе це проймало до сліз…

Організаторам цього дійства вдалося досягти безперервності виступів хорових колективів, керованих учнями Павла Муравського, які світлою пам’яттю вшановували свого Вчителя.

Свято хорової школи Павла Муравського вдалося!

Чистота музики й життя торжествують навіть у такий буремний для України 2014 рік!

28.11.2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *