Павло Іванович Муравський, а також режисер Сергій Марченко – автор документальної стрічки про видатного музиканта – були нещодавно гостями студії в передачі Олександра Шокала «Лад» на ІІІ каналі Національної радіокомпанії України («Радіо «Культура»). Головна тема передачі – «Чистота хорового співу спонукає людей до чистого, високоморального життя і сприяє наведенню ладу в суспільстві».
«Він ніби сивий ворон з японського вірша-хайку», – зачудовано подумала я, коли маестро, втомлений годинною розмовою у прямому ефірі, тихо примостився в куточку радіостудії. Переді мною сиділа людина-легенда, талант якої цілком реальний і, водночас, – незбагненний, майже казковий, як країна Японія для більшості з нас.
Народився майбутній патріарх вітчизняного хорового мистецтва в селі Дмитрашківка на Вінниччині. У листопаді 2009 року там відкрито Музей-садибу Павла Муравського, а в червні 2010 засновано Міжнародний хоровий конкурс його імені.
Герой України, народний артист України Павло Муравський розпочав творчу діяльність на Далекому Сході, в організованому ним Ансамблі пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії. Муравський свого часу був художнім керівником і головним дириґентом Державної академічної хорової капели «Трембіта» й Державної заслуженої хорової капели «Думка», викладав у Львівській та Київській консерваторіях. У планах видатного диригента – створення Взірцевого президентського хору. Павло Іванович Муравський є автором унікальної методики природно-акапельного співу на основі української народної традиції хороспіву. Упродовж сорока років Муравський очолює хор студентів дириґентсько-хорового факультету Київської консерваторії (нині – Національна музична академія України) імені П. Чайковського, що під його орудою не лише виконує функцію навчального колективу, а й також веде гастрольну діяльність. У репертуарі хору – шедеври української й зарубіжної музики, сучасні твори. Колектив здійснив низку аудіозаписів хорової літератури, зокрема в 1977 році – 37 творів Миколи Леонтовича.
Ще за часів свого студентства я любила відвідувати державні іспити випускників-хоровиків столичної консерваторії. У концертній частині іспитів бере участь навчальний хор факультету. Годі й казати, що слухати цей колектив завжди легко й цікаво. Павло Іванович розповів мені:
«Наші випускники опановують культуру співу, відповідні професійні навички. Проблема в тім, що музичні училища, звідки до Академії приходять абітурієнти, зазвичай навчають співати в супроводі фортепіано. А це темперований стрій.
Усі клавішні інструменти, для зручності гри на них, налаштовуються і звучать у штучному, так званому рівномірно-темперованому строї музики. Згадаймо лишень збірник творів «Добре темперований клавір» великого Баха. Для фортепіано така система – справді добре, а для вокалу не годиться, бо в Природі ладує інший звукоряд – природний лад.
Високий рівень хорового виконавства досягається співом acappella (на основі народної традиції) в межах природного ладу і наполегливою працею. Хормейстер повинен мати розвинений вокальний слух, чути найменші інтонаційні відхилення. Чому так легко слухати наш колектив? Бо ми прагнемо до вокальної чистоти в поєднанні з м’яким тембром, щоб у слухачів виникло бажання безкінечно слухати цей лад».
Великий маестро говорив спокійно, впевнено і тихо, ледь усміхаючись очима. Щаслива людина, чиє життєве надбання – безліч подій, сотні учнів, любов земляків, далеких і близьких. І – відчуття безмежжя світоладу…
22.10.2011