Павло Муравський: Хорові правила. Спочатку була нота

П. І. Муравський дириґує хором студентів Національної музичної академії України на концерті
з нагоди свого 85-ліття. Колонна зала Національної філармонії України. Київ, 1999

 

Спочатку була нота.

Музика живе, коли є рух. І де живе музика – там теж є життя. Кров рухається в людині – отже, є життя.

Для мене мистецтво – не просто професія, а життя. А моє життя – це моє мистецтво.

До музики і взагалі до мистецтва, як і до життя, треба ставитися дуже відповідально. Треба глибоко пізнати музику, бо в ній пульсує життя. А людина, яка відповідальна в усьому – справжня  людина.

Найдужче я любив співати в нашому сільському хорі. І цей спів хвилював мою юну душу.

У студентські роки я намагався вчитися на творчості тих дириґентів, які найбільш відповідали моїй душі, будили мою творчу уяву.

Мене хвилює насамперед мистецький рівень співу, і це заставляє мене працювати понад людські сили й норми. Я навіть уночі прокидаюсь і шепочу якусь хорову партію.

Хоровий спів – найулюбленіший жанр нашого народу, який дає можливість кожній людині долучитися до духовного джерела.

Хор єднає людські серця, підносить їхній внутрішній настрій, дає натхнення, породжує гармонію, лад.

Хоровий спів не знає кордонів. Він зрозумілий для всіх людей, незалежно від мови.

Акапельний хоровий спів – базове мистецтво України.

У музиці, як в архітектурі, один принцип – міцність, користь, краса.

Уся краса – в чистоті. А в чистоти має бути основа – світло.

Вся краса співу й життя залежить від чистоти співу й чистоти людської душі.

Чистота, краса – це ознака чистої душі. А з чистою душею треба чисто співати.

Тільки чистий спів, як чиста вода, чисте повітря, чиста душа, може зворушити людину й задовільнити її духовне прагнення.

У справжнього професіонала музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі.

Я переконаний, якщо заспівати дуже красиво, то це має значно більший вплив на душу людини, ніж найкращий оратор про щось говоритиме. Бо спів проникає в душу.

Справжня любов живе в душі. Це не та любов, про яку багато говорять… Любов – це таїна. І якщо є ця внутрішня таїна, то це справжня любов. Така любов – на все життя. Вона може бути до матері, до сестри… Отаку любов я визнаю – чисту любов до Людини, до Природи, до Мистецтва.

Чистоти досягають не через гроші, а через любов. Любов – основа розвитку таланту.

Любов тримається на взаємності, на взаємних зусиллях.

Любов – рушійна сила життя.

Аби полюбити хоровий спів, треба полюбити кожну чисто проспівану ноту.

Щоб полюбити хоровий твір, необхідно знайти красу в кожній окремо заспіваній ноті.

Кожна окремо проспівана нота абсолютно чистим і природно правдивим тембром створює справжню красу.

Найбільша цінність у виконавському мистецтві – чистота інтонації.

Організм повинен звикнути до чистоти в інтонуванні, й тоді його вже ніщо не зіб’є з правильного шляху.

Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі.

Чистота  співу – чистота життя.

Чистий спів спонукає людей до чистого, висококультурного життя.

Чистота, краса – це наше кредо, це ознака чистої душі. А з чистою душею треба чисто співати.

Чистий спів, можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Чистої води хочеться напитися, чистим повітрям хочеться надихатися, чистого співу хочеться наслухатися, з чистою людиною хочеться наговоритися.

Найкращий спів – це чистий спів. Чистий спів, можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця в тому, що нечисту воду і нечисте повітря виявити легко, а нечистий спів виявити важко.

Практика співочого життя підтверджує, що досить кільком співакам хору високого професійного рівня поспівати в хорах масового співу, щоб на наступній репетиції весь хоровий колектив втратив високий виконавський рівень і почав співати між нотами. Доведеться витратити кілька годин, аби привести цей хоровий колектив до належного професійного звучання. Тому необхідно дбати, щоб співаки співали тільки в одному хорі.

Для досягнення високого професійного звучання хорового колективу співаки цього колективу повинні співати тільки у своєму хорі.

Якщо два співаки, сидячи поруч, співатимуть один природним ладом, а другий у межах темперованого строю, то між ними ніколи не буде досягнуто ансамблю, унісону. І завжди співак, який співає нечисто, «перетягне» на свій бік чистого співака.

У співі, як і в житті, все гарне досягається наполегливою працею, а все погане саме чіпляється.

У музиці, як у житті, людина до всього звикає. Звикає до гарного, до поганого і навіть до шкідливого. Можна звикнути до масового співу і вважати, що то і є справжнє мистецтво.

Звичка може бути корисна або шкідлива. Шкідливу звичку людина засвоює швидше, ніж корисну.

Великої шкоди при розучуванні хорових творів завдають звички, набуті при дириґуванні за фортепіано.

Музичний інструмент фортепіано через свій темперований стрій, який легко розладнується, не може сприяти чистому інтонуванню в сольному й хорову співі. Й тому вже з першого знайомства з твором має бути його проспівування, а не програвання.

Всі, або майже всі, дириґенти-хормейстери працюють із хорами чи солістами в межах темперованого строю і дають масовий спів. А досягнути високохудожнього, професійного співу можна лише в природному ладові.

Усі музиканти чують музичну інтонацію темперовано, і тільки музиканти високого професійного рівня чують музичну вокальну інтонацію в природному ладові.

Найскладніший спосіб праці з хоровим колективом – природний.

Спосіб роботи в природному ладові вимагає від кожного учасника хору великої працездатності.

Дириґентом-хормейстером високого професійного рівня можна вважати тільки того, хто в змозі досягнути з кількома чи багатьма співаками в природному ладові на основі кантиленного співу тембрально академічного й чистого вокального унісону.

Не шукайте красу звучання в цілому хоровому або сольному творі. А шукайте красу в чисто заспіваній ноті. Бо тільки з чисто заспіваних нот народжується красиве, професійне звучання цілого твору.

Якщо в межах темперованого строю кожна нота має одну висоту, то в природному ладові кожна нота має три висоти. Все це треба чути і керуватися цим у роботі з хором.

Коли декілька співаків або велика група співаків інтонаційно потрапляють у центральну висоту, тоді лине приємний, красивий звук. А якщо співаки потрапляють у три висоти, тоді виникає неприємне різке, крикливе звучання.

Протягом багатьох років я спостерігав, що звуки чисто заспіваних нот завжди об’єднуються в красиве, приємне звучання, а звуки, які звучать між нотами, відштовхуються й завжди створюють різке, крикливе, неприємне звучання.

Інтонаційно чисті вокальні звуки (звуки чисто заспіваних нот) у хоровій партії й відтак в усіх хорових партіях завжди об’єднуються в красиве, приємне звучання. А нечисті звуки, які звучать між нотами, завжди відштовхуються один від одного й створюють різке, крикливе, неприємне звучання.

Нечисті звуки завжди розсіюються й викликають різке, крикливе звучання. А чисті звуки об’єднуються й породжують приємне звучання, яке можна слухати безкінечно з великим задоволенням.

Хормейстеру необхідно знати, що вокально чисто заспівані ноти завжди об’єднуються, збагачуються й породжують співочу культуру.

Чому хори на середній теситурі співають краще, а на високій різко, крикливо? Це тому, що на високій теситурі співають форте, а дихання тримають на піано.

Дириґентські емоції при розучуванні хорового твору по партіях не потрібні, вони навіть шкідливі. Емоції потрібні тільки на загальних репетиціях для виконання нюансів, позначених у партитурі.

Працювати з хором краще спокійно й економно, професійно і з повагою до своєї праці.

Якщо хормейстер справжній професіонал і співаки професіонали, то такий хор матиме можливість систематично покращувати своє професійне звучання.

Немає поганих хорів – є погані дириґенти.

Який дириґент – такий і хор. Так можна стверджувати, коли для дириґента й хору створені відповідні творчі умови праці.

Хор розвивається й піднімається повільно і важко, а опускається дуже швидко.

Дириґент зобов’язаний пам’ятати таке: аби навчити чисто співати окремих співаків або цілий хор, необхідно в першу чергу оволодіти цими якостями самому.

Найперше, чим належить займатися дириґентові-хормейстеру, – це постійно, систематично, наполегливо й щиро працювати над підвищенням виконавської майстерності свого хорового колективу.

Першочерговим завданням хорових колективів є виховання в слухачів доброго музичного смаку й любові до співу.

Хормейстер – талант особливий.

Щоб виховати хор, довести його до професійного звучання (навіть у самодіяльності), необхідно закласти співочу основу.

Тривалий кантиленний спів треба вважати співочою основою і головним досягненням співака. Такого співу можна досягнути в стилі акапельного співу в  природному ладовому інтонуванні.

Навчений хор звучить упевнено, самостійно й сам служить творчим підйомом до фортепіанного супроводу або оркестру.

Справжній високопрофесійний хор має велике значення в справі виховання музичної культури людей, має велику силу впливу на слухачів у їхньому культурному розвитку.

Якщо зал аплодує, то це ще не може стати єдиним мірилом професіоналізму співу, як часто думають дириґенти.

Справжній хормейстер-професіонал, слухаючи окремого співака або групу співаків, має чути не тільки те, як звучить, а й те, як має звучати.

Треба шукати красу звучання не в загальному хорі, а в чисто заспіваній ноті. А потім краса в загальному хорі явиться обов’язково.

Треба вміти знайти красу не тільки в цілому хоровому творі, а й у кожному акорді, в кожній заспіваній ноті.

Чинник, за яким судять про талант і професійність хормейстера, – репетиційна робота, манера вивчення твору.

У хорі потрібна розспіванка, але тільки в природному ладові. А якщо вона провадиться в межах темперованого строю, то вона не створить професійної основи для подальшої хорової роботи.

Починати репетицію хору без попередньої розспіванки по інтервалах на основі природного ладу – все одно, що будувати будинок на піску без фундаменту.

Розспіванка буває двоїста: правдива налаштовує хор на чисте інтонування й правильний тембр, а неправдива повністю руйнує інтонацію в хорі.

Використовуючи розспіванку по інтервалах, можна досягти високої загальної музичної культури. Висока музична культура може розвиватися лише там, де її основою є спів.

Розспівати – означає налаштувати вухо на чисту інтонацію й тембр. І тоді слух буде відрегульований протягом цілої репетиції.

У хоровому класі робота вимагає від студента постійної максимальної уваги й повної віддачі своєї творчої енергії.

У студентському хорі намагаюся виховати студентів на співі осмисленому, образному як за тембровими відтінками, так і за динамікою.

У хорі студент отримує весь комплекс знань. Якщо в класі з техніки дириґування він отримує теоретичні знання про звучання твору, то справжнє, реальне знання про свою професію студент може отримати лише через хор.

Хорова технологія – це складна наука. Її можна засвоїти не на уроках з техніки дириґування, а лише в хоровому класі.

Дириґентська техніка може не тільки допомагати в хоровому співі, а й перешкоджати.

Оволодівши технікою дириґування, ще не можна назвати себе хормейстером. Хормейстер – той, хто може в хорі розвивати хорову співочу культуру.

Я переконаний, що найкращий дириґент може вийти з найкращого хору.

Потрібно завжди пам’ятати, що тільки голосом, а не словами, можливо досягнути в хорі високої співочої культури.

Робота дириґента з хором – це тонкий творчий процес, який складається з малих і великих завдань. Щоб ці завдання зреалізувалися, між хором і дириґентом має бути творче взаєморозуміння.

Дириґенти іноді забувають, що співаки приходять у хор співати, а не слухати лекції.

У дириґента лише два способи спілкування з хором – вираз обличчя й жест, якими він має викликати ті емоції й переживання, що їх закладено в музику.

На чорнових репетиціях необхідно менше тактувати руками, а більше тягнути звук. І це дириґент має відчувати в руках.

Ніякий інший музикант не підлягає критиці так, як дириґент.

Якщо слухачі можуть насолоджуватися технікою скрипаля чи піаніста, то дириґента судять, виходячи з самої культури співу, від того емоційного стану, який викликає в них спів його хору.

Справжній музикант сприймає музику не тільки зовнішнім слухом – як вона звучить, а й внутрішнім слухом – як вона має звучати.

Професія дириґента найскладніша серед усіх видів музичного виконавства. І лише небагатьом вдається проникнути в таїну цього виду виконавства.

Якщо у вас у дипломі написано «дириґент», це ще не означає, що ви ним стали. Право називатися дириґентом необхідно заслужити наполегливою і великою працею, постійно вдосконалюючи свої практичні навики.

У музичну академію ви прийшли, щоб набути співочої культури – культури хорового й сольного співу. А для цього потрібні місяці й роки наполегливої, самовідданої праці над собою.

Справжній дириґент служить хоровому мистецтву віддано й щиро і любить його понад усе на світі.

Для хорового співу найголовніше – домагатися  виконавської якості.

Головне в хоровому або сольному виконанні – виконавська якість. Але виконавська якість саме на прийде, за якість треба боротися.

Є хор, а є зібрання співаків. Є хорове звучання, а є звучання тільки людських голосів.

Під словом хор треба розуміти хор без музичного супроводу а сарреllа. Хор а cappella являє собою повноцінне об’єднання певної кількості людських голосів, здатних передавати найтонші почуття людської душі, які звучать у виконуваних творах.

Хоровий спів можна поділити на два види: художній спів і масовий спів. Художній спів ґрунтується на співочій культурі, а масовий культури не потребує.

Професійний – художній спів вимагає вміння володіти хоровою, співочою культурою. Для цього необхідно навчитися працювати в стилі а cappella на основі природного ладу.

Природний лад відрізняється від темперованого строю тим, що в природному ладові кожну ноту, кожний інтервал треба співати по-різному, а в темперованому строї однаково.

У межах темперованого строю кожна нота має одну висоту, а в природному ладові – три висоти: центральну, вищу і нижчу. Але щоб це почути, необхідно систематично розвивати внутрішній слух.

Першочергове завдання хормейстера й співака – розвиток внутрішнього слуху. Це дасть можливість співакам читати сольні й хорові твори «з листка».

Найвищим досягненням буде те, коли ми зуміємо прочитати цілу партитуру з великою кількістю голосів без того, щоб виконати її попередньо на інструменті.

Необхідно, щоб кожен музикант-професіонал міг прочитати і уявити одноголосну або багатоголосну музику внутрішнім слухом.

Розвиток внутрішнього слуху є кінцевою метою будь-якої професійної музичної освіти.

У справжнього професіонала музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі.

Людський голос як найдосконаліший інструмент може бути плодотворною основою загальної музичної культури через підвищення загальної музичної освіти.

Загальна музична освіта – основа розвитку загальної музичної культури.

Нині ми спостерігаємо, що виконавський рівень професійних і самодіяльних хорових колективів зрівнявся. Різниця тільки в тому, що професійні колективи співають за гроші, а самодіяльні – від душі, з любові до хорового співу.

Зрозуміти, на якому рівні звучить співак, ансамбль або хор, досить складно, потрібна відповідна підготовка.

У музиці, як і в житті – все пізнається в порівнянні.

Якщо говорити про стан музичного мистецтва в Україні, то в першу чергу треба сказати, що Україна володіє рідкісним природним голосовим матеріалом. Завдання полягає тільки в тому, щоб фахівці, які працюють у хоровому мистецтві, вміли виконувати хорові твори на рівні цього природного голосового матеріалу.

Нині найперше завдання академічних хорових колективів України – підняти виконавський рівень. Для вищої якості повинні бути й відповідні творчі умови праці.

Більше уваги має бути приділено розвиткові колективів серйозної музики, бо тільки така музика сприяє розвиткові духовності, культури й збагачує людські душі.

Мистецтво морально збагачує людську душу, виховує і розвиває людину – в цьому його суть і мета. Але досягає цієї мети тільки правдиве, щире мистецтво.

Виховує людину серйозне мистецтво: опера, симфонія, хор, сольний академічний спів. Естрадне мистецтво теж потрібне людям, та воно розважає людину й приносить користь тільки тоді, коли розважає вихованих людей, а інакше воно може бути навіть шкідливим.

Естрадна музика сприймається поверхово, більше очима. Тільки серйозна музика западає в душу й несе культуру.

В першу чергу потрібна серйозна хорова музика. Виконана професійно ця музика западає в душу людині й викликає добрі почуття й думки.

Серйозна хорова музика є основою всієї людської культури, а культура є основою всього життя.

Я переконаний, що тільки високе мистецтво може гарантувати безперервне зростання культури.

Висока музична культура може розвиватися лише там, де її основою є спів. Бо людський голос може бути плодотворною основою загальної музичної культури через підвищення загальної музичної освіти. Загальна музична освіта сприяє розвитку загальної музичної культури.

Розвивати музичну освіту необхідно з дитинства. Якщо в школах запровадити нотну грамоту і хоровий спів, то через чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку.

Найкращий спосіб для піднесення музичної освіти – це запровадити в загальноосвітніх школах уроки хорового співу й музичної грамоти.

Хоровий спів має великий вплив на виховання молодого покоління.

Першочергове завдання хорових колективів – виховання в слухачів доброго музичного смаку й любові до співу.

Ми знаємо, що найкращі співаки-професіонали вийшли з найкращих хорових колективів.

Дуже важливо, щоб для праці художнього керівника були відповідні сприятливі умови, що буває далеко не завжди.

Тільки 10 відсотків успіху залежить від таланту, а 90 відсотків успіху забезпечує праця.

Воля, темперамент, емоційність, досконале володіння дириґентською технікою, висока музична освіченість – ось якості, які необхідні для дириґента-митця.

Аби стати дириґентом-професіоналом високого рівня, необхідно працювати з хором на основі природного ладу й навчитися бачити в партитурі те, чого там не написано.

Написана музика – це ще не музика.

Найголовніше, щоб у кожному русі дириґента відчувалося кантиленне прагнення.

Пояснювати співакам не словами, а професійно заспіваною нотою або фразою.

З хором необхідно працювати за принципом: менше слів і більше діла. Якщо багато розмовляти й мало співати, то можна перетворитись у дириґента-розмовника.

Всякі довгі розмови дириґента перед репетицією не мають конкретного професійного впливу, а мають тільки виховне значення.

Менше говорити, а більше діла робити.

Спеціальність дириґента-хормейстера є найскладнішою, і для навчання за цією спеціальністю необхідно дуже уважно підбирати абітурієнтів.

Необхідно розвивати в студентів відчуття й розуміння, смак до високого мистецтва і виховувати для розвитку хорової культури відповідно високих професіоналів.

Дириґенти-хормейстери мають бути вищими від будь-якого співака-професіонала в розумінні співочої культури.

Кожний хормейстер і співак зможе досягнути співочої культури, якщо розвиватиме свій внутрішній інтонаційний слух і працюватиме над творами на основі природного ладу.

Розвинутий внутрішній інтонаційний слух дає можливість співати й передавати іншим співакам точну вокальну інтонацію.

Найскладніший спосіб праці з хоровим колективом – природний. А досягнути найвищого художнього виконавського рівня можливо тільки в природному ладовому інтонуванні. Природний лад дає можливість зрозуміти, відчути й почути кантиленний спів, єдність тембру й вокальну інтонацію.

При кантиленному співі особливу увагу треба звернути на взаємовідношення голосних і приголосних звуків. Бо голосні звуки утворюють кантилену, а приголосні – дикцію.

Для розвитку кантиленного співу необхідно ноти, які співаємо, співати з тенденцією на перетримання, а ноти, які приєднуємо, приєднувати швидко.

Для розвитку співочого професіоналізму необхідно засвоїти три його складові: кантиленний спів, єдність тембру і вокальну інтонацію.

Слід пам’ятати, що в співі найголовніше – тембр. І тому хормейстерові треба дбати про створення в хорі найкращого тембру. А такого рівня можна досягнути, працюючи з хором і окремими співаками тільки на основі природного ладу.

Справжній дириґент-професіонал повинен свідомо вміти співати чистою і нечистою інтонаціями. Тоді він матиме можливість виправляти нечистий спів як у хорі, так і в солістів. Інакше, такий дириґент вважатиме свій нечистий спів за чистий, а тому не зможе навчити й інших співати чисто.

Дириґент має бути самокритичним, і на всякі значні похвали з боку слухачів після концерту реагувати стримано, маючи на увазі, що з погляду його самооцінки, в концерті були недоліки, на які звернув увагу тільки він сам.

Стати дириґентом-хормейстером, професіоналом високого рівня – це не поле перейти й не ціпом молотити.

Щоб руками не махати, а дириґувати, то треба розвивати техніку дириґування, не від плеча, а від кисті.

Дириґент-хормейстер зобов’язаний працювати над собою не менше, ніж працюють піаністи, скрипалі, інші солісти.

Можна бути чудовим музикантом, але цього ще не досить, аби стати справжнім дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня. Для цього необхідно розвинути внутрішній слух до можливості керувати співом у природному ладові.

Щоб стати дириґентом-хормейстером високого професійного рівня, необхідно, крім відповідних музичних здібностей, мати велике бажання і вкласти в цю спеціальність велику любов і працю. А ще необхідно брати приклад із видатних майстрів і менше думати про себе в мистецтві.

Дириґентській справі треба віддати себе цілковито.

Можна сказати, що дириґент-хормейстер – це найскладніша професія в музичному мистецтві. Це складний шлях, який треба пройти від простого технічного вміння керувати хором до вершин художнього виконання хорових творів.

Справжні музиканти-професіонали сприймають виконання музики і зовнішнім, і внутрішнім слухом. Зовнішнім сприймають, як звучить музика, а внутрішнім – як має звучати.

Зовнішній слух є у звичайних людей і у звичайних музикантів, які користуються зовнішнім слухом. А в хормейстера має бути внутрішній слух, щоб чути точніше, ніж звучання налагодженого рояля чи піаніно.

Внутрішнім слухом називається такий слух, коли той, хто співає, чує мелодію внутрішньо, думкою, без озвучення голосом.

Першочерговим завданням співака і хормейстера треба вважати розвиток внутрішнього слуху, це дасть можливість співакам читати сольні й хорові твори «з листка».

Розвиток внутрішнього слуху є кінцевою метою будь-якої професійної музичної освіти.

Навчитися чути й користуватися внутрішнім слухом можливо, якщо систематично користуватися кантиленним акапельним співом.

Дуже корисно розвивати внутрішній слух проспівуванням мелодії не голосом, а думкою. Таке вивчення хорової партитури сприяє розвитку професіоналізму хормейстера.

Абсолютний слух являє собою природну якість. Але для музиканта абсолютний слух не обов’язковий. Іноді так буває, що хор у хормейстера з відносним слухом співає чисто, а в хормейстера з абсолютним слухом нечисто.  І тому кращим слухом слід вважати відносний слух.

Якщо людина володіє найкращими природними музичними здібностями, це ще не означає, що вона володіє співочою майстерністю.

У хорі найголовніше – навчити всі хорові партії чистого звучання в унісоні й співати хорові твори на високому професійному рівні.

Працювати з хором треба спокійно і економно, професійно і з повагою до своєї праці.

Дириґент не повинен махати руками від плеча, а має дириґувати кистю.

Кисть руки, міміка обличчя, вираз очей передають енергію духу дириґента.

На концерті з нот ніколи не дириґував, усе – напам’ять.

Я не звик дириґувати з партитури. У моєму житті ще такого не було, аби я на концерті дириґував з нот.

Я впевнений, що на концерті дириґент не може мати повної волі й мистецької довершеності, коли його голова занурена у нотний текст. Це потрібно лише на репетиції.

На репетиції я дивлюся в партитуру й знаю, як мені інтонувати цю ноту, де маю брати дихання, якою динамікою співати. Це все праця на репетиції. А на концерті вся кропітка репетиційна робота повинна набути художнього вигляду.

За всі роки дириґентської праці я ніколи не проводив репетиції сидячи, а завжди стоячи. І завжди слухав концерти випускників теж стоячи.

Треба любити хорове мистецтво в собі, а не себе в мистецтві.

Справжнє, правдиве музичне мистецтво має велике значення, воно збагачує людську душу, виховує, формує людину.

Треба пам’ятати, що в музиці, як і в усіх інших галузях мистецтва, є самородки й таланти, бракує лише ефективного методу їхнього розвитку.

Навчитися дириґувати не важко, а щоб стати справжнім дириґентом-хормейстером, потрібно докласти багато праці.

Дириґента-хормейстера, який уміє працювати на основі природного ладу, можна назвати дириґентом високого класу. А хормейстера, який уміє працювати тільки в межах темперованого строю, можна назвати хормейстером масового характеру.

Високохудожня музика має позитивний вплив на виховання людини, особливо в той час, коли низькопробна музика несе руйнівну силу.

Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі. Потрібно всім нам до цього прагнути.

Чистота в співі спонукає людину до чистоти в житті. Треба тримати еталон чистоти, незважаючи ні на що.

Традиційний український хоровий спів у природному ладовому інтонуванні сприяє наведенню ладу в суспільстві, бо допомагає людям уладнати свої почуття й пробудити любов до чистого співу й до всього чистого в житті.

Співати треба так, щоб був лад у всьому, і жити треба так само.

Спів дає відчуття волі.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *