Павло Муравський: Про якість співу й якість життя

Найкращий спів – чистий спів. Чистий спів можна порівняти з чистою водою й чистим повітрям. Різниця в тому, що нечисту воду й нечисте повітря легко виявити, а нечистий спів виявити важко. Можна співати нечисто, між нотами, навіть фальшиво, і вважати, що це справжнє мистецтво. Але, щоб такого не сталося, завжди треба мати перед собою якийсь виконавський зразок. Він може бути сольний або гуртовий. Наприклад, вокалісти Б. Гмиря, І. Козловський, М. Литвиненко-Вольгемут, З. Гайдай, Ф. Шаляпін, А. Нежданова, Л. Паваротті, М. Кабальє; скрипалі Д. Ойстрах і М. Коган; Лондонський, Паризький, Берлінський, Віденський симфонічні оркестри, Італійська опера та інші.

Хоровий спів можна поділити на дві частини, на спів художній і спів масовий. Художній спів ґрунтується на співочій культурі, а масовий культури не потребує. Там просто, сіли та й заспівали. Десь голосніше, а десь тихіше, десь швидше, а десь повільніше. На цьому і закінчується вся підготовча хорова робота. На такому рівні солісти або хор виходять на концертну сцену. Слухачі, не маючи порівняння, сприймають таке виконання часто схвально. Яким же шляхом в співочому мистецтві треба рухатися, щоб досягти художнього високопрофесійного виконання. Перш за все керівники хорових колективів чи ансамблів не повинні заспокоюватися й задовольнятися існуючими успіхами. А зобов’язані постійно працювати над собою, підвищувати свій професійний рівень. Має бути чесне творче змагання. Вся красота хорового або сольного співу закорінена в чистоті, якої можна досягнути акапельним співом.

Хоровий спів зрозумілий для всіх людей, незалежно від мови. Хор єднає людські серця, підносить їхній внутрішній настрій, надихає на високе. Хоровий спів згуртовує людей, вселяє між людьми взаємоповагу, взаємодовіру.

В Україні хоровий спів зародився дуже давно, про що свідчить безліч прадавніх народних пісень. З давніх-давен хорове мистецтво в Україні було засобом духовного спілкування людей, протягом віків підносило й збагачувало загальну культуру нашого народу. Хоровий спів протягом багатьох століть був тим живильним середовищем, з якого розвивалася музична культура українського народу. На основі народнопісенної культури виникло й розвинулося українське професійне музичне мистецтво.

Хоровий спів мав великий вплив на виховання молодого покоління. Але, на жаль, ця традиція забулася, а разом з нею знизився й виконавський рівень. І це при тому, що український народ за своєю природою музично дуже обдарований, з багатими голосовими даними. Особливий занепад хорового мистецтва спостерігався в період адміністративно-командної системи й спостерігається тепер.

У нинішню пору засилля сірості й безталання традиція співу занепадає катастрофічно. Зараз, коли Україна формує свою державність, особливу увагу необхідно спрямовувати на розвиток хорового мистецтва, яке має зазвучати по-новому. Необхідно не тільки вільно висловлювати свої правдиві думки, а й чисто співати, що характерно для культури нашого народу.

Україна володіє рідкісним співочим матеріалом, але коли збирається гурт людей і починають співати, то співають так нечисто, що іноді важко пізнати саму пісню. Співочу культуру треба розвивати з дитинства. Якби в кожній школі й дитячому садку запровадити уроки співу й ці уроки вели фахівці з музичних училищ, консерваторій і музичних академій, то наша співоча культура швидко піднялася б до високого рівня.

В концертах, по радіо й телебаченню, мають звучати солісти й колективи найвищого рівня, а слухачі поступово звикатимуть до такого мистецтва й завжди цінуватимуть тільки справжнє професійне виконання.

Зі свого досвіду знаю, що чистим академічним співом можна навіть хворих лікувати. На підтвердження цього мені довелося слухати виступи лікарів на медичному форумі, які для прикладу назвали хор Київської консерваторії, яким я тоді керував.

Як же досягти чистоти співу? Передусім треба полюбити твір. А щоб полюбити хоровий твір, необхідно знайти красу в кожній окремо заспіваній ноті. Необхідно налаштувати себе на чистоту внутрішньо. А техніка – то вже другорядна, зовнішня сторона. Оволодівши технікою дириґування, не можна вважати себе завершеним майстром хорової спеціальності. Техніка дириґування – це тільки засіб до опанування вершинами цього фаху. Були випадки, коли музиканти, не маючи дириґентської освіти, ставали дириґентами світового значення. Хто хоче стати дириґентом, фахівцем високого класу, повинен наполегливо, систематично працювати над удосконаленням цього фаху, не менше, ніж працюють скрипалі й піаністи. Пояснювати співакам треба не словами, а професійно заспіваною нотою або фразою. Професійно підготовленим хором можуть дириґувати дириґенти різного професійного рівня, бо хор завжди звучатиме професійно. А погано підготовлений хор професійно не заспіває навіть тоді, коли хором дириґуватиме досвідчений, талановитий дириґент. Тому я так навчаю своїх студентів: «Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі. Потрібно всім нам до неї прагнути»

Про якість у сільському господарстві й промисловості можна прочитати у пресі, почути по радіо й телебаченню, але нічого такого не відбувається у виконавському музичному мистецтві.

Я пам’ятаю музичне мистецтво з тридцятих, сорокових років, тоді, як і зараз, існували різні музичні жанри. Але виховна музика, оперна, симфонічна, хорова, завжди була попереду, вона виховувала й збагачувала людські душі. А естрадна музика рухалася слідом і розважала вихованих людей (К. Шульженко, Л. Утьосов).

А зараз усе навпаки, естрадна музика вийшла на “передову”, а виховна залишилась у “тилу”. Завдяки мікрофонам на концертну сцену вийшли не тільки з голосом, а й безголосі. Ця естрада супроводжується такими (іноді й непристойними) рухами, що вона вже не сприймається слухом, а сприймається очима, як танці.

Пам’ятаю, в п’ятдесятих роках у районному центрі Бібрка Львівської області функціонував симфонічний оркестр. Він складався з музикантів району, а дириґент їздив на репетиції зі Львова. Той оркестр виконував твори такої складності, як і державний.

Діячам спорту вдається впливати на керівництво країни, і тепер у школі запровадили уроки футболу. Нема заперечень, це добра справа. Але було б значно більше користі для України, якби у школах запровадили нотну грамоту. За чотири роки діти читали б ноти, як книжку, а в нашій країні з’явилися б професійні дуети, тріо, квартети, ансамблі, хори й оркестри. У нас була б можливість уже в ранньому віці виявити талановитих дітей і створити для їхнього творчого розвитку відповідні умови.

Треба відзначити, що Україна володіє рідкісним, багатим голосовим матеріалом. Не вистачає тільки відповідних керівників. У багатьох випадках музичні керівники перебувають на такому низькому рівні, що не здатні оцінити виконавського рівня соліста або колективу. І тому талановиті люди, не дочекавшись відповідної роботи, виїздять за межі України. Там вони співають, грають, дириґують не для України, а для інших країн.

Ми живемо в такий період, коли професійне виконавське мистецтво зрівнялося з самодіяльним. Різниця тільки в тому, що професійні співаки співають за гроші, а самодіяльні – за бажанням. В Україні є багато кваліфікованих істориків, теоретиків музичного мистецтва, їм би і взяти під свій експертний контроль виконавське мистецтво. Тоді з’явилися б правдиві оцінки, зникло б захвалювання.

Ще одну важливу проблему музичного мистецтва нам необхідно розв’язати. Люди, які хочуть вивчити пісню, майже завжди користуються фортепіано (піаніно, рояль). Цих інструментів у містах і селах України тисячі, але майже всі вони не налагоджені, а це дуже шкодить розвиткові музичного слуху. Таке становище можна виправити, якщо на дириґентсько-хорових факультетах Національної музичної академії та інших вищих музичних навчальних закладів запровадити спецкурс налагодження фортепіано. Випускники самі налагоджували б інструменти й у своїй творчій роботі користувалися б їх чистим звучанням. Це матиме величезне значення для розвитку музичної культури всієї України.

Нині потрібна, в першу чергу, серйозна хорова музика. Виконана професійно ця музика западає в душу людині й викликає добрі думки й почуття. Така музика стає основою всієї людської культури, а культура є основою всього життя. За останні роки з’явилося багато естрадної музики та її виконавців. Ця музика дуже швидко розповсюджується, заполонила всі концертні зали, однак виконавці часто не відповідають професійному рівню. Естрадна музика сприймається поверхово, більше очима. Западає в душу і несе культуру тільки серйозна музика, і тому вона потребує великої уваги до себе керівників країни і всього суспільства.

Дуже важливо для якісного мистецького співу виступати в гарних акустичних приміщеннях. Кому пощастило виступати за межами України, з приємністю згадують, яке величезне задоволення мають і дириґенти, й співаки під час концерту в чудових акустичних залах.

На жаль, в Україні виконавці музики не мають або майже не мають такої можливості. Думаю, що настала та пора, коли конче необхідно будувати такі концертні зали, в яких колективи й солісти матимуть можливість виступати без мікрофонів на найвищому мистецькому рівні й виховувати у слухачів велику любов до музичного мистецтва. А це вплине і на піднесення загальної культури людей. Виступаючи в неакустичних залах, навіть найкращий хор або соліст багато втрачають у якості свого виконання і, звичайно, значною мірою не додають шанувальникам музичного мистецтва тієї краси, яка була б у справжніх творчих умовах. Виступи в залах з поганою акустикою подібні до того, якби чудові майстри працювали на поганих слюсарних або токарних верстатах.

Розвиток української музичної культури необхідно підтримувати еталонним виконавством в ідеальному акустичному середовищі. Уже давно гостро постала необхідність збудувати в столиці України великий концертний зал (на 4-5 тисяч слухачів) з тонкою акустикою. У цьому залі мають виступати без мікрофонів солісти й музичні колективи тільки високого професійного рівня. Такий зал необхідно збудувати в центрі Києва, і відповідне місце для нього є – територія за Національною філармонією.

Україна поки що володіє унікально багатим голосовим «матеріалом». Але виконання музичних творів потребує значно вищого рівня. І тому я закликаю всіх, хто має відношення до музичної культури, самовіддано працювати над піднесенням виконавської якості. А Україна має такі голосові можливості, що при відповідній професійній підготовці музичних кадрів наше співоче мистецтво може досягнути рівня культурно найрозвиненіших країн і навіть піднятися вище. І це стане показником якості й нашого мистецтва, й життя взагалі. Але якість сама не прийде, за якість треба боротися.

2008

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.