Павло Муравський: «Спів дає відчуття волі!»

 110-ліття від народження й 10-і роковини пам’яті

П. І. Муравський. Київ. 1999.

Павло Іванович Муравський (Моравський) – великий український хоровий дириґент, педагог, народний артист УРСР (1960), професор (1976), лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979), Премії ім. В. Вернадського (2001), кавалер Ордену «За заслуги» ІІІ (1994), ІІ (1999), І (2004) ступенів, почесний академік Національної академії мистецтв України (2004), Герой України (2009).

Родовід. Освіта. Життєвий шлях

Павло Моравський народився 30 липня 1914 року в селі Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам’янець-Подільської губернії, тепер – Тульчинського району Вінницької області. 

Батько, Іван Павлович Моравський 1887 р. народження, загинув у 1915 р. на Першій світовій війні в боях з австрійцями й похований у братській могилі біля Дубно.

Мати, Дарія Юхимівна Моравська (у дівоцтві Могилевська) 1888 р. народження, до 1965 р. жила в Дмитрашківці, а потім у сина в Київі, де й померла 1981 р.

У Павла був брат Дмитро, старший на чотири роки. Працював в Одесі на каменоломнях, підірвав здоров’я й 1937 помер.

У 1922–1929 Павло навчався у Дмитрашківській семирічній школі; співав у сільському хорі й навчався грі на скрипці під керівництвом свого двоюрідного брата Степана Білянського, випускника Тульчинського педагогічного технікуму, учня М. Леонтовича.

Після закінчення Дмитрашківської семирічки Павло працював у колгоспі. Та за допомогою дядька по матері Сергія Юхимовича Могилевського й двоюрідного брата Степана Андрійовича Білянського поїхав до Київа і вступив у Київську музпрофшколу, яку згодом реорганізували в музтехнікум. Під час видачі Павлові паспорта, помилково поміняли літеру в прізвищі: «Справжнє моє прізвище – Моравський, саме так  пишеться уся моя рідня. Помилка в правильному запису мого прізвища була допущена, коли я отримував паспорт. Тому я єдиний у великому роду Моравських, кого називають Муравський».

У 1930–1934 Павло Муравський навчався в Київському музичному технікумі, після закінчення якого працював у 1934–1936 вчителем музики в середній школі, музвихователем, художнім керівником дитячих хорів у м. Чорнобиль.

У 1936–1941 П. Муравський навчався на дириґентсько-хоровому факультеті Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського по класу дириґування Г. Таранова й по хоровому класу Г. Верьовки. У1938–1840 працював дириґентом самодіяльного хору заводу «Арсенал», у 1940–1941 – дириґентом молодіжного вокального ансамблю Українського радіо, в 1941 – дириґентом Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка».

У 1941–1942 П. Муравський – курсант Військово-морського училища протиповітряної оборони (Ленінград, Енгельс) і художній керівник хору училища. У 1942–1943 лейтенант П. Муравський командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії та керував полковим хором флотилії. У 1943–1946 старший лейтенант П. Муравський – художній керівник і головний дириґент організованого ним Червонофлотського ансамблю пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії. У 1946 старшого лейтенанта П. Муравського перевели на Чорноморський флот, демобілізували.

У 1946–1948 П. Муравський – дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка» та педагог з техніки дириґування й оперного класу Київського державного музичного училища при Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського.

Павло Муравський. Львів. 1948.

У 1948–1964 – художній керівник і головний дириґент Львівської обласної хорової капели «Трембіта» (з 1951 – Державна заслужена академічна хорова капела України «Трембіта»), викладач кафедри хорового дириґування Львівської державної консерваторії імені М. В. Лисенка (1948–1955). У капелі «Трембіта» маестро Муравський уперше запровадив методику акапельного співу, під його керівництвом обласна хорова капела «Трембіта» за п’ять років стала Державною заслуженою академічною хоровою капелою України та найкращим хором в Україні. У 1964–1969 – художній керівник та головний дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели України «Думка». У 1965–1969 – за сумісництвом художній керівник навчального хору студентів дириґентсько-хорового факультету та старший викладач кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського.

П. І. Муравський у хоровому класі НМАУ ім. П. І. Чайковського. Київ. 2009.

У 1969–2005 П. Муравський – доцент, професор (з 1976) кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент студентського хору. У 1985–1986 – за сумісництвом художній керівник і головний дириґент Хору Українського радіо (тепер – Академічний хор імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України), з яким здійснив сотні фондових записів, провів десятки радіоефірів і концертних виступів. У 2005–2014 професор П. І. Муравський працював у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського на посаді консультанта.

П. І. Муравський удома. Київ. 2006.

Мистецька й педагогічна праця

П. І. Муравський – один з основоположників сучасної Української хорової школи. Маестро ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим Олександром Кошицем, і явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського.

Суть Хорової школи Павла Муравського – досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні. Павло Муравський як музикант-мудрець, мислитель хорового мистецтва відкрив первинність життєродної, світородної енергії звуку й сформулював світоглядну основу музики: «Спочатку була нота». Звідси й основоположний принципи його хорової методики: «Виявляти любов до кожної чисто заспіваної ноти». А з любові до ноти народжується внутрішній лад співу й життя: «Чистота співу – чистота життя». На цій світоглядній основі Павло Муравський сформулював потужну суспільну місію Українського хорового співу: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

Свою унікальну мистецько-педагогічну методику Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні, явлену через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства, великий дириґент і педагог розкрив у книжках: «Чистота співу – чистота життя» (2012) та «Моя хорова школа» (2014, 2917).

Ці мистецько-педагогічні праці П. І. Муравського стали раритетами, та їх можна читати тут:  

«Чистота співу – чистота життя» (2012)

«Моя хорова школа» (2014, 2017)

П. І. Муравський виховав у студентському хорі понад 1000 хормейстерів. Студентський. хор під керівництвом маестро П. Муравського записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври української хорової музики» (Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981); симфонії, кантати, ораторії («Персефона» І. Стравінського, «Іоанн Дамаскін» С. Танєєва, «Меса» Ф. Шуберта, «Реквієм» Дж. Верді). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера, А. Скрябіна й ін. 

П. І. Муравський удома. Київ. 21 травня 2014.

Хорова Шевченкіана

Особливе місце в творчості П. І. Муравського належить Хоровій Шевченкіані: заповітний задум маестро – записати з українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар».

З проголошенням незалежності України Павло Іванович понадіявся, що після ліквідації тоталітаризму відкриють дорогу виконавцям високого класу й справжньому мистецтву. З 1991 року почав добиватися створення Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича (числом 45–50 осіб): «Молодіжний хор мав стати зразковим для інших професійних і самодіяльних хорових колективів в Україні. Адже Український народ – один з небагатьох у світі має великі музичні здібності й рідкісного багатства співочий матеріал. Необхідно тільки значно покращити професіоналізм керівників хорових колективів та досягти високої майстерності хорів. Зразковий молодіжний хор як високопрофесійний колектив матиме можливість значно збагатити репертуар і виконуватиме твори трьома групами: жіночою, чоловічою й мішаним складом. Такий хор зміг би здійснити на високому рівні фонозапис усієї Української хорової класики, що в радянські часи зробити було неможливо. Мою ідею підтримали відомі музичні діячі, творчі спілки, народні депутати. Згодом ідея Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича набула формулювання – Показовий академічний хор при Президентові України. Однак на всі листи-звернення були однакові відповіді всіх чиновників з адміністрацій усіх президентів. І всі відповіді зводились до однієї відмови: «через складну економічну ситуацію в державі й значне скорочення бюджетного фінансування галузі культури створення й забезпечення діяльності нового мистецького колективу неможливе». Але зовсім не береться до уваги той кричущий факт, що в Україні десятки зовсім посередніх колективів зі статусом державних і національних перебувають на державному утриманні. А це кримінальні злочини, коли величезні хорові колективи використовують величезні бюджетні кошти й видають для суспільного вжитку браковану мистецьку продукцію. Мене дуже дивувало, що на верхах розкрадають мільйони, а на хор не знаходять якихось тисяч…».

Та Павло Муравський, керуючись своїм ідеальним прагненням підвищити рівень хорового мистецтва й загальний культурний рівень свого народу, звертається зі своєю ідеєю до кожного нового міністра культури, до кожного нового президента України. Марність тих ідеальних домагань полягає в тому, що влада в Україні й не думає про культурно-соціальний розвиток народу. В Україні під ширмою незалежності утвердився неоколоніальний паразитарний режим, керований кремлівським мафіозним кагалом, а нібито «українська влада» лише виконує функції колоніальної адміністрації та утверджує свою корпоративну «державу в державі», яка тримається на тотальній корупції.

П. Муравський 23 роки поспіль, незважаючи на свій поважний вік, самовіддано добивався створення взірцевого Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича, підсилюючи цю ідею необхідністю еталонного запису «Пісенного «Кобзаря» – 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка до його 200-річного ювілею. Цей професійний колектив повинен досягнути високого рівня виконавства й тримати його як еталон Українського співу. А на основі взірцевого хору можна відновлювати культуру українського хорового співу в природному ладовому інтонуванні та загальну культуру й лад у суспільстві. Маестро доводив загальнонаціональну важливість поширення в українському суспільстві співаної поезії Великого Кобзаря: «Виконані кращими хорами записи стануть доступні широкому загалу: вони розійдуться по школах, бібліотеках, закладах культури, й люди матимуть змогу слухати їх повсякчас. Ідея еталонного запису хорових творів на поезію Тараса Шевченка досі тримає мене на Білому світі. Я цим живу і хочу, щоб хороспіви Шевченкової поезії допомагали жити всім українцям». За задумом маестро Муравського, такий запис можливо здійснити тільки зі взірцевим академічним хором.

Починаючи з 1991 р., я допомагав Павлові Івановичу писати звернення послідовно до кожного з чотирьох президентів України. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення хору марні, запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Т. Шевченка й випустити аудіо альбом «Пісенний «Кобзар». Значну частину хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік записаних ним творів. Записи 32-х хорових творів (твори a cappella; велика форма, твори з супроводом та без супроводу; вокально-симфонічні твори) зберігалися у «золотому фонді» Національної радіокомпанії України, і вже було чим започаткувати велику серію хорової Шевченкіани. Ті записи 32-х хорових творів ми видали у 2010 р. окремим музичним альбомом з 3-х CD «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001 рр.», яким започатковано аудіо публікацію Пісенного «Кобзаря».

Після цього я запропонував Павлові Івановичу упорядкувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати в кількох томах як цілісне зібрання – «Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів.

Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

У власній багатющій нотній бібліотеці П. Муравського, яка налічує до 300 томів, виявилося близько 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка, 160 із яких Павло Іванович уже опрацював для записування. Павло Іванович систематизував їх за тим самим принципом, що й у музичному альбомі, та ретельно склав перелік. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники Маестро. В результаті, до цього основного зібрання додано народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Ґрандіозний мистецький задум маестро П. І. Муравського завершили його учні й послідовники: протягом 2014–2023 здійснили Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря», явивши Комплексне нотно-звукове видання «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана». На основі укладеного П. І. Муравським нотного матеріалу видали найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана», де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки. А на цій нотній основі здійснили перший систематизований, масштабний запис 110 творів 86 композиторів Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (обсяг аудіо видання – три музичні альбоми по три CD в кожному: перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром). До Аудіовидання видали однотомний нотний додаток «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране». До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Над Комплексним нотно-звуковим виданням «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював близько 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видань і супровідних текстів, керівник мистецького проекту й головний редактор видання О. А. Шокало. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й Української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у музикознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Комплексне нотно-звукове видання «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за напрямом «мистецтвознавство», за поданням Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також Українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю Української музичної та загальнонаціональної культури. Здійснення такого ґрандіозного задуму досі не знала не тільки музична, а в цілому вся Українська культура! 

Комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й Українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності Українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ відстоює свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Тому Пісенний «Кобзар» по праву гідний найвищого визнання й удостоєння найпрестижнішої державної премії України.

Одначе, маріонетковий склад Шевченківського комітету, отримавши відповідну вказівку антиукраїнського владарюючого кагалу, проіґнорував Усеукраїнську національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря».

Пам’ять про великого Маестро і Вчителя

21 листопада 2009 року в рідному селі П. І. Муравського – Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області земляки збудували й урочисто відкрили Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського – великого хорового диригента й педагога ХХ–ХХІ століть

Мистецька громадськість Піщанського району запропонувала, а районна рада підтримала створення Меморіальної садиби-музею великого земляка на місці його старої рідної хати в селі Дмитрашківка. Будували та облаштовували садибу-музей усенародною толокою, а на відкриття запросили П. І. Муравського.

 Це один з небагатьох прикладів в Україні, коли ще за життя великого митця самі земляки гідно поцінували й заслужено вшанували його самовіддану мистецьку працю.

Від 2010 в селі Дмитрашківка проводиться Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського, від 2012 в смт Піщанка – Обласний фестиваль-конкурс хорового мистецтва його імені, а від 2014 в Київі – загальноукраїнське Хорове свято «Школа Павла Муравського».

Великий Маестро і Вчитель Павло Іванович Муравський зустрів свій 100-літній ювілей, а його дух відійшов у безвічність 6 жовтня 2014 року. Прах поховано в Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 33).

У 2015 учні П. І. Муравського організували Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського». У 2016 іменем П. І. Муравського названо Піщанську музичну школу та Народну хорову капелу «Діброва». У 2017 при БФ «Хорова школа Павла Муравського» організовано Камерний хор «Moravskі».

Виступ Камерного хору «Moravskі» на П’ятому Хоровому святі «Школа Павла Муравського». Київ, 2018.

7–8 жовтня 2019 р. в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури», приурочена 105-літтю заснування Київської консерваторії (НМАУ ім. П. І. Чайковського) та 105-літтю народження й 5-м роковинам пам’яті великого українського хорового дириґента й педагога Павла Івановича Муравського. Співорганізатори Конференції: Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» та Національна музична академія України імені П. І. Чайковського. На Конференції знані музикознавці представили Київську, Львівську, Одеську, Харківську й Закарпатську хорові школи.

За програмою Конференції також відбулося Шосте Хорове свято «Школа Павла Муравського». В основі концертної програми: вибрана Хорова Шевченкіана зі Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря» – озвучення укладеного П. І. Муравським Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». У святковому концерті виступили хорові колективи України під керівництвом учнів і послідовників П. І. Муравського.

Маестро Павло Муравський постає серед подвижників хорового мистецтва як світла, цілісна особистість – взірець високого професіоналізму, честі й гідності. В ньому гармонійно поєдналися високе натхнення й глибока мудрість, щирість і делікатність, добродійність і гумор, скромність і невибагливість у побуті, а також вимогливість і безкомпромісність у відстоюванні професіоналізму в музиці та ідеалів рідної Української культури. Він лишився непохитним у своїх внутрішніх переконаннях: «Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі розбагатіємо морально й культурно»; «Коли мова й пісня стануть українською цілістю, тоді й Українці стануть культурною цілістю, й Україна буде цілісна, сильна»; «Хоровий спів сприяє розвиткові національної самосвідомості й загальної культури суспільства та об’єднує людей у народ. Спів активізує все єство людське. Спів дає відчуття волі!».

Мистецько-педагогічна спадщина П. І. Муравського 

Грамплатівки:

1. Державна академічна капела «Думка». Художній керівник П. Муравський. Соліст Б. Гмиря. Всесоюзна студія грамзапису, 1966. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1966, 1968.
2. Шедеври української хорової музики. М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, Г. Сковорода. Хор студентів Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського. Художній керівник Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1972 р. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1988.
3. М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження (комплект із трьох платівок). Хор Київської державної консерваторії. Дириґент Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1977. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1978.
4. А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори. Хор Київської державної консерваторії. Художній керівник Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1980–1981. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1983.

Компакт-диски:

1. Дириґує Павло Муравський. Антологія української хорової музики. Товариство «Україна-Світ», Національна радіокомпанія України. – К., 2001.
2. Борис Гмиря і хорова капела України «Думка». Дириґент Павло Муравський. Записи з особистої фонотеки Бориса Гмирі. – К., 2005.
3. Шедеври хорового мистецтва. Дириґує Павло Муравський. Національна радіокомпанія України. – К., 2005.
4. Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Державна заслужена хорова капела «Трембіта», Державна заслужена академічна хорова капела України «Думка», Хор Українського радіо, Хор Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського, Хор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Записи 1956–2001 рр. Музичний альбом: Диск 1. Твори a cappella; Диск 2. Велика форма, твори з супроводом та без супроводу; Диск 3. Вокально-симфонічні твори. Національна радіокомпанія України. – К., 2010.

Друковані праці:

1. Павло Муравський. Моє життя – моє мистецтво. Фраґменти // Український Світ, № 1–2, 1993.
2. Павло Муравський. Про якість співу і якість життя // Слово Просвіти, 17– 23.04.2008.
3. Павло Муравський. Поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Слово Просвіти, 1–7.05.2008.
4. Павло Муравський. Знайдіть красу у кожній ноті. Поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Культура і життя, 21.05.2008.
5. Павло Муравський. Мої поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Українська музична газета, № 2 (68), 2008.
6. Павло Муравський. Пам’ятка до вокальних вправ дириґента-хормейстера для підвищення професійного співу // Українська музична газета, № 2 (80), 2011.
7. Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. Редактор-упорядник О. А. Шокало. Бібліотека Шевченківського комітету. – К.: ВЦ «Просвіта»,2012.
8. Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
9. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Ідея видання, вступна стаття, біографічні довідки про композиторів, бібліографія й загальна редакція: О. А. Шокало. Твори a капелa, тт. 1–3. Музична редакція: Л. В. Бухонська, Т. В. Миронюк, М. І. Гулковський, І. Я. Павленко; Твори з інструментальним супроводом, тт. 4, 5. Музична редакція: М. І. Гулковський; Твори великої форми з симфонічним оркестром, тт.6, 7. Музична редакція: І. Д. Гамкало. А. Г. Масленнікова. – К.: 2014–2023.

Основні публікації про П. І. Муравського

1. Гринчишин М. «Трембіта» в Києві // Українське слово (Канада), 12.03.1951.
2. Майборода Георгій. Багатообіцяючий дебют // Культура і життя, 17.10.1965.
3. Антоненко Іван. Співає «Думка» // Вільна Україна, 12.02.1969.
4. Козачинська Г. Хор – його стихія // Культура й життя, 29.07.1979.
5. Козак С. Чародій пісні хорової // Вечірній Київ, 22.06.1983.
6. Шумська Аріадна. Хор Київської консерваторії на Міжнародному фестивалі // Гомін України (Канада), 7.07.1993.
7. Бенч Ольга. Павло Муравський. Феномен одного життя. – К.: Дніпро, 2002.
8. Лащенко А. П. Павло Муравський у вимірах часу // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). Випуск 34. – К.: 2005, с. 68–78.
9. Лащенко А. П. З історії київської хорової школи. – К.: Музична Україна, 2007, с. 70–83, 170–174.
10. Шокало Олександер. «Чистота в співі спонукає людину до чистоти в житті» // Слово Просвіти, 2–8.04.2009.
11. Голінатий Петро. Чотири зустрічі з Павлом Івановичем Муравським // Літературний альманах Чортківщини «Сонячне гроно», 2009, с. 194–201.

12. Голінатий Петро. Феномен одного життя. Геній сучасності // Голос краю (Чортків), 29.07.2009.

13. Марченко Сергій. Чи потрібен сьогодні художник? // Україна. Наука і культура. Випуск 35. – К.: 2009, с 418–429.
14. Шокало Олександер. Павло Муравський – жива легенда українського хороспіву // Слово Просвіти, 3–9.12.2009.
15. Шокало Олександер. Чистота співу – чистота життя // Слово Просвіти, 22–28.07.2010.
16. Шокало Олександер. Павло Муравський // Довідково-біографічне видання «Золотий фонд нації». – К.: 2010, с.44–45.

17. Перший Міжнародний хоровий конкурс-фестиваль імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – Київ–Вінниця: 2010.
18. Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – К.: 2011.
19. Третій Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – К.: 2011. – Київ–Вінниця: 2012.
20. Шокало Олександер. Мистецтво – не ремесло, а доля // Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. – К., 2012;
21. “Pavlo Muravskyi reflects on the choral arts and the Holodomor”. By Zenon Zawada // The Ukrainian Weekly, Parsippany, NJ. Dec. 9, 2012.– P. 3.

22. Гнатюк Ніна. Дириґент духу // Вінницький край, 2013, № 3.
23. Голінатий Петро. Феномен Кобзаря – феномен народу // Голос народу, 7.02.2014.
24. Трегуб Ганна. Павло Муравський: «Наука дає багато, але ще більше – природа» // Український тиждень, 10.07.2014.
25. Шокало Олександер. Павло Муравський – митець і педагог. До 100-літнього ювілею // Золотий фонд нації. Національні лідери України. Україна. Європа. Світ. – К., 2014, с. 106–109.
26. Павло Муравський – легенда українського хорового співу. До 100-річчя від дня народження видатного хорового диригента, Героя України. Біобібліографічний покажчик. – Вінниця, 2014.
27. Наш Маестро і Вчитель (Некролог) // Слово Просвіти, 9–15.10.2014.
28. Шокало Олександер. Свято хорової школи Павла Муравського // Слово Просвіти, 4–10.12.2014.
29. Шокало Олександер. Павло Муравський – митець і педагог. Світоглядна основа подвижництва // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
30. Гринишин Михайло. Доземний уклін Вчителю // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
31. Охранчук Оксана. Дитячий хоровий спів крізь призму методики П. І. Муравського // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
32. Бухонська Лариса. Вчителю, сповідую! // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
33. Віктор Степурко. Хорова школа Павла Муравського – захист від руйнації // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
34. Тарас Миронюк. Учитель, яким пишаюсь // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
35. Шокало Олександер. Хорова Шевченкіана Павла Муравського // Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Ідея, вступна стаття й загальна редакція: О. А. Шокало. Твори a капелa. Т. 1. – К., 2014, 2023.
36. Стефанишин Мирослав. Слово про Павла Муравського // Мирослав Стефанишин. Я щиро вдячний долі. Спогади і статті. – Луцьк, Вежа-Друк, 2016.
37. Стефанишин Мирослав. Нова радість зустрічі з учителем // Мирослав Стефанишин. Про час, про себе і про мистецтво. Спогади, статті, методичні розробки… – Луцьк, Вежа-Друк, 2016.
38. Шокало Олександер. Раритетні видання маестро Муравського // Музика, 2016, № 2.
39. Шокало О. Пісенний «Кобзар» – хорова Шевченкіана // Музика. 2018. № 5.
40. Олександер Шокало. Пісенний «Кобзар» – новина у шевченкознавстві й музикознавстві // Музика. 2023. № 1–4.

Фільми про П. І. Муравського

1. Борис Гмиря. Документальний кінофільм про видатного українського співака Б. Р. Гмирю та його творчу співпрацю з П. І. Муравським. Режисер О. Бійма. Укртелефільм, 1983.
2. Смерть на світанку. Документальний кінофільм про видатного українського композитора М. Д. Леонтовича та працю П. І. Муравського над записом його музичної спадщини. У 2 частинах. Режисер І. Негреску. Українська студія хронікально-документальних фільмів, 1992.
3. Муки і радощі Павла Муравського. Документальний кінофільм про видатного українського дириґента. Сценарист і режисер О. Пугач.
   Укртелефільм, 1995. http://www.youtube.com/watch?v=9wKxmYMLSN8

4. Люди і долі. Автор – Галина Устенко-Гайдай. Філія НТКУ «Київська реґіональна дирекція». https://www.youtube.com/watch?v=CM1AvaSNuUM
5. Павло Муравський. Програма «Діалог»: Василь Герасим’юк. ДТРК «Культура», 2013:
   ч.1(1) https://youtu.be/LqtwQnzKAaU
   ч.1(2) https://youtu.be/mSvEu8tmrJE
   ч.1(3) https://youtu.be/wryGbnPlkNI
   ч.2(1) https://youtu.be/chjdeDotqs4
   ч.2(2) https://youtu.be/pafAgQjnaKQ
   ч.2(3) https://youtu.be/GhGFo__rzUo
   ч.3 (1) https://youtu.be/RAN5AjsLNgc
   ч.3(2)  https://youtu.be/doSjna18VmY

Олександер Шокало, культурософ

© О. А. Шокало

The post 110-ліття від народження й 10-і роковини пам’яті Павла Муравського: «Спів дає відчуття волі!» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Пісенний «Кобзар» гідний
найвищого державного визнання України

Звернення до Української громадськості,
до Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України представив на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року в номінації «літературознавство і мистецтвознавство» за напрямом «мистецтвознавство» Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана, здійснене за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря».

Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана представлено в такому складі:

1. Перше найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки.
2. Перше систематизоване, масштабне Аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана, записане на основі Зібрання хорових творів у семи томах. Видання містить записи 110 творів 86 композиторів і аранжувальників. Обсяг аудіовидання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром.
3. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране – однотомний нотний додаток до Аудіовидання. До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Над Комплексним нотно-звуковим виданням Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана працював понад 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видань і супровідних текстів, головний редактор видання О. А. Шокало.

Авторський колектив здійснив масштабну науково-дослідницьку й мистецьку працю з дослідження, публікації, виконання й популяризації Хорової Шевченкіани, яка поєднує акапельні твори, композиції з інструментальним супроводом та великі форми з симфонічним оркестром, написані на поезію українського генія Тараса Шевченка. Праця представлена нотними й аудіо виданнями зі вступною статтею, передмовою, супровідними статтями до кожного тому й до кожного музичного альбому, з ґрунтовним науково-довідковим апаратом та музикознавчими коментарями й примітками; довідковий додаток до кожного тому містить біографії композиторів, бібліографію нотних і музикознавчих видань, дискографію, алфавітний покажчик творів. Здійснено також науково-літературне редагування та звіряння поетичних текстів з академічним виданням «Кобзаря», музичне редагування й звіряння нот, добір творів для запису й підготовка до музичного виконання, конкурсний добір хорових виконавців, мистецький супровід записів та подальше прослуховування, експертне оцінювання й музичне редагування.

Згідно з вимогами положення про премію й за узгодженим рішенням авторського колективу, номіноване на премію видання представили троє авторів: Олександр Шокало (письменник, шевченкознавець, автор ідеї видання), Тарас Миронюк (дириґент, мистецтвознавець), Мірча Гулковський (дириґент, музикознавець).

Це унікальне видання є результатом багаторічної наукової й мистецької праці подвижників шевченкознавства й хорового мистецтва з дослідження, опрацювання, виконання й популяризації творів Хорової Шевченкіани на основі нотного матеріалу, укладеного видатним українським хоровим дириґентом і педагогом Павлом Івановичем Муравським (1914–2014). Заповітний мистецький задум маестро П. І. Муравського – записати з українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану. З цією метою маестро все життя збирав нотний матеріал і свого часу записав з хоровими колективами під своєю орудою лише 32 твори. І ось учні й послідовники видатного маестро цілковито здійснили ґрандіозний задум під символічною назвою Пісенний «Кобзар». У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

Пісенний «Кобзар» унікальний тим, що в цьому базовому науково-мистецькому виданні систематизовано й ґрунтовно досліджено надзвичайно багату й разом з тим маловивчену сферу українського музичного мистецтва – Хорову Шевченкіану. Тут зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Систематизоване видання такої великої кількості хорових творів на поезію великого Співця України здійснено вперше.  

Комплексне нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» є наймасштабнішим музичним виданням за всю історію незалежної України та має велику пізнавальну й мистецьку цінність. Унікальний комплексний характер, що поєднує нотний матеріал та аудіозаписи, робить це видання надзвичайно ефективним у здійсненні його культурно-освітньої місії, відкритті нових рівнів сприйняття й осмислення глибини геніальної Шевченкової поезії, потужно посиленої українським хоровим співом – базовим мистецтвом української культури. Ґрунтовний науково-довідковий апарат, що супроводжує хорові партитури й аудіозаписи, підтверджує статус зібрання як академічного мистецтвознавчого видання.

Визначальна особливість суспільно значущого нотно-звукового видання Хорової Шевченкіани – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів та для збагачення бібліотечних фондів.

На превеликий жаль, Міністерство культури України в особі тодішнього міністра Є. Нищука тільки відбувалось обіцянками й нічого не зробило для видання семитомного Пісенного «Кобзаря» і поповнення цим унікальним нотним зібранням бідних на нотну літературу бібліотек системи Мінкультури. Щоправда МКУ надало часткову фінансову підтримку для технічного забезпечення звукозапису й звукорежисури.

Всю кропітку, масштабну й затратну роботу з видання й запису Пісенного «Кобзаря» здійснювали власними ресурсами фахівці Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».

У 2014–2017 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» видав 500 комплектів трьох томів а капела з Зібрання хорових творів у семи томах видали за кошти доброчинця Олександра Григоровича Шпака та безоплатно передав бібліотекам вищих і середніх музичних навчальних закладів і музичних шкіл.

У 2017–2018 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» на замовлення Світового Конґресу Українців видав 200 комплектів трьох томів а капела з Семитомного Пісенного «Кобзаря» і 200 примірників записаного на їх основі аудіоальбому а капела (три CD) та передав усе те українським культурно-освітнім осередкам у 32-х країнах Світу.  

У 2019 році БФ «Хорова школа Павла Муравського» за ґрант Українського культурного фонду видав 1 000 комплектів трьох музичних альбомів Аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана та безоплатно передав їх вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам та обласним навчально-методичним центрам закладів культури і мистецтва з цілої України для освітньої й хорової роботи.

У 2020 році БФ «Хорова школа Павла Муравського» на прохання музичних педагогів і хормейстерів видав 1 000 примірників однотомника Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране, що є нотним додатком до Аудіовидання. Видання здійснили за фінансової підтримки українців зі США Аскольда Лозинського й Лариси Лозинської-Кий – брата й сестри в пам’ять про своїх батька Євгена й матір Марію. Вибране також безоплатно передали музичним навчальним закладам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам та обласним навчально-методичним центрам закладів культури і мистецтва.

І ось у 2023 році, в скрутну воєнну пору, київське Видавництво Ліра-К за власні кошти нарешті надрукувало цілісне семитомне видання Пісенного «Кобзаря». Семитомник зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (томи 1–3), Євгена Драп’ятого (томи 4–5), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (том 6), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (том 7).

Пісенний «Кобзар» як комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» – своєрідний музичний ключ до проникливого сприйняття й цілісного осягнення Шевченкового поетичного світу. Високомистецьке хорове озвучення «Кобзаря» витончує відчуття й розкриває глибинну суть Шевченкової поезії, сприяє розвиткові хорового співу – базового мистецтва української культури. Хоровий спів будить у людях волю духу, спонукає до взаєморозуміння, співпраці, взаємодопомоги, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ утверджує свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Обласні навчально-методичні центри закладів культури і мистецтва, музичні навчальні заклади, педагоги, хормейстери й музикознавці з України й української діаспори у своїх фахових відгуках про Пісенного «Кобзаря» відзначають його високу освітню, методичну й наукову цінність для навчальної й хорової праці, для розвитку музичної культури українського суспільства в цілому.

Ці відгуки представлено на порталі «Хорова школа Павла Муравського»:

 

Пісенний «Кобзар» – у музичній освіті й хоровому мистецтві України

https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-u-muzychnij-osviti-j-horovomu-mystetstvi-ukrayiny.html

Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана представлено на Шевченківську премію

https://pavlomuravskyi.com/kompleksne-notno-zvukove-vydannya-pisennyj-kobzar-horova-shevchenkiana-predstavleno-na-zdobuttya-natsionalnoyi-premiyi-ukrayiny-imeni-tarasa-shevchenka-2024-r.html

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше комплексне музичне видання новітнього часу започаткував новий напрям у мистецтвознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану й став гідним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України. Тож Пісенний «Кобзар» гідний найвищого державного визнання України.

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті зібраної в ньому співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України.  

Тож Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана цілковито заслуговує відзначення Національною премією України імені Тараса Шевченка як твір мистецтва, який повністю відповідає всім критеріям Положення про Премію: «є вершинним духовним надбанням українського народу, утверджує високі гуманістичні ідеали, збагачує історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямований на державотворення і демократизацію українського суспільства».

Тому педагогів, хормейстерів, музикознавців, шевченкознавців, українську культурну громадськість в Україні й за кордоном обурило рішення очолюваного Є. Нищуком Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка про недопущення Комплексного нотно-звукового зібрання Пісенний «Кобзар» до 2-го конкурсного туру на здобуття Національної премії 2024 року. І постало колективне запитання до Комітету: якими критеріями керувався цей орган, ухвалюючи своє обурливо некомпетентне рішення? А маестро Павло Муравський поставив би своє запитання: «А судді хто?». Тож чекаємо відповіді на наш колективний запит.

Складається думка, що члени й експерти Комітету не ознайомилися належно з нотними й аудіо виданнями, з їх унікальним мистецьким наповненням та з науковим мистецтвознавчим апаратом, тому й не збагнули глибинної суті ґрандіозного мистецького феномену й суспільного значення Пісенного «Кобзаря». А також проіґнорували фахові рецензії й відгуки мистецтвознавців і хормейстерів та ще численні відгуки педагогів з музичних навчальних закладів і методистів з обласних навчально-методичних центрів культури і мистецтва з цілої України. Скільки ми отримали від них вдячних листів! Бо всі музичні навчальні заклади потерпають від «голоду» на українську нотну літературу, адже за всі роки незалежності вони не отримали від держави жодного музичного видання. Тож цей суспільно значущий мистецький проект ми здійснили на доброчинних засадах і на кошти українських доброчинців, фактично без підтримки держави. А скільки доводилося нам переконувати чиновників Міністерства культури про нагальну потребу закуповувати нотні видання для бібліотек України! Та на цю базову потребу музичної освіти у Міністерства культури не було коштів, бо всі їх «з’їдають» видовищні заходи.

 А, може, ті члени й експерти зумисно не вникали в суть феномену Хорової Шевченкіани та іґнорували його всеукраїнське значення, бо отримали відповідну антиукраїнську вказівку? Якщо й далі в Шевченківському комітеті переважатимуть маріонетки, вони зроблять з Шевченківської відзнаки антишевченківське тавро…

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю української музичної та загальнонаціональної культури. Здійснення такого ґрандіозного задуму досі не знала не тільки музична, а в цілому вся українська культура! 

Стільки видатних композиторів, хормейстерів, музикознавців, хорових колективів доклали своєї натхненної праці, своїх проникливих думок й почуттів заради донесення до людей через хоровий спів глибинної поезії геніального Кобзаря, завдяки чому вона сповнює своїм життєствердним своєчасним звучанням і українську історичну пам’ять, і культурну сучасність! Завдяки цьому мистецькому подвижництву поколінь українців Тарас Шевченко з новою силою своїх дум і почувань, з потужною волею свого духу в цю тривожну, трагічну пору торує до людських сердець ясний шлях усенародного відродження й утвердження справедливості. Тому цей потужний Всеукраїнський мистецький проект зі знаковим найменуванням Пісенний «Кобзар» по праву гідний найвищого визнання й удостоєння найпрестижнішої державної премії України.

А тепер щодо позиції голови Шевченківського комітету Є. М. Нищука.

У своєму інтерв’ю аґенції «Укрінформ» від 27.03.2023 р. Є. Нищук сказав: «Мені нестерпно боляче за Бахмут, куди ми інвестували в відродження Коледжу культури і мистецтв, я там бував і бачив на власні очі, яка велика робота проведена. Там почала роботу філія ансамблю Вірського, була велика музична школа. Усе це на наших очах руйнується… І не випадково – бо окупанти спеціально намагаються нищити культурний спадок України, бо він їм як кістка в горлі! Вони саме і спрямували цю війну проти нашої ідентичності і нашої історії. Ніяк не можуть прийняти, що ми є самодостатньою державою, народом, який має самобутню культуру, символи, історичну спадщину».

А як нам було боляче дізнаватися про зруйновані коледж мистецтв і музичну школу в Бахмуті, музичні навчальні заклади в Маріуполі, Щасті, Авдіївці, Опитному, Торецьку, Волновасі, Сівєродонецьку, Кремінній, Сватовому, Попасній, Василівці, Мелітополі, Бердянську й багатьох інших розгромлених рашистами містах і селах Сходу й Півдня України, а ще про зруйновані музичні школи Ірпіня, Бучі… В усі ті міста й села ми безоплатно надіслали комплекти аудіоальбомів і нотного «Вибраного» Пісенного «Кобзаря». Все те згоріло від обстрілів рашистів, і ми переживаємо ці втрати разом з педагогами тих музичних навчальних закладів. Люди залишили знищені міста й села. А педагоги облаштувалися на нових місцях і працюють зі студентами й учнями дистанційно. На їхні прохання ми надсилаємо їм для навчальної роботи комплексне видання Пісенного «Кобзаря» в електронних формах.

На пафосне завершення Є. Нищуком інтерв’ю («Та ми обов’язково переможемо і все це відновимо, відбудуємо, збережемо і примножимо для майбутніх поколінь. Нам є за що боротись») у мене й колег виникло двоє основних запитань:  

1. Як нам відновити, відбудувати, зберегти й примножити свої національні цінності, коли у Міністерства культури немає коштів на нотну літературу й на музичну освіту, а в Шевченківського комітету немає компетентності й волі, аби усвідомити національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря»?
2. Як нам виховати й ствердити національну гідність, коли в Комітеті надали перевагу антиукраїнському персонажу – виродку Памфіру перед генієм Шевченком з фільму «Тарас. Повернення»? Саме такого талановитого, проникливого й багатостраждального фільму про повернення Тараса Шевченка в Україну ми потребуємо нині, аби додалося нам волі духу боротися й подолати ворога, а не кинути свою закривавлену землю і втекти слідом за зрадником Памфіром!

І на завершення: нам треба боротися, аби звільнити Україну від ворогів, а Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка очистити від маріонеток і профанів, які ганьблять святе для Українців ім’я й перетворюють цю національну інституцію в антишевченківський, антиукраїнський кагал.

За дорученням колег

Ольга Красноухова, співвиконавиця
Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»

 31.01.2024 р.

The post Пісенний «Кобзар» гідний найвищого державного визнання України appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Вчителю, Сповідую!

В житті рано чи пізно настає час «збирання каміння». Оглядаючись у минуле, бачиш – скільки ж різних людей було на твоєму шляху, які визначили твою долю. І розумієш, що всі вони тобі послані – невипадкові в твоєму житті. Недаремно кажуть: «Вклонись кожному, бо він тебе чомусь навчив».

Чому так складалося, що двічі вступала до медичного інституту, аби стати нейрохірургом (!), а опинилась на дириґентському відділені Сумського музичного училища, а в 1966 році – на дириґентсько-хоровому факультеті Київської консерваторії, і ось як блискавка – Муравський?! Все. Сталося!

У кожному з нас, випускників консерваторії, частка «свого» Муравського. Тим і цікаві хори його учнів, а це, майже, всі керівники провідних хорових колективів України.

Для мене Хорова школа Муравського – це Стихія Звуку! Вражаюче, загадкове володіння передчуттям, яким має бути звук. Особистий блискучий показ! Відгадку знайшла пізніше: «Музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі» (1.330)

«Хорове євангеліє» Муравського починається зі слів: «Спочатку була нота». Звідси й основоположні принципи його методики: «виявляти любов(!) … до кожної чисто заспіваної ноти» (1.164) і далі «шукайте красу в чисто заспіваній ноті. Бо тільки з чисто заспіваних нот утворюється красиве, професійне звучання цілого твору» (1.348). Споглядала, вслуховувалась, спочатку не розуміла чому стільки часу приділяється одній ноті, одному такту – інтонація, інтонація і ще раз інтонація: «Хор має співати так, щоб врахувати чверть тону, вісімку тону!». Всі п’ять років навчання супроводжували мене оця «вісімка» тону й порада, як досягти чистоти виконання: «Необхідно налаштувати себе(!) на чистоту внутрішньо» (1.195).

Минув час. Збагнула й сприйняла першу заповідь Муравського: «Чистота співу – чистота життя».

Павло Іванович  дав нам розуміння культури вокалу. Саме з розвитку голосу – «основного інструменту» – починалось його виховання хорового дириґента. Назавжди запам’ятала вислів: «Якщо співаєш правильно, то голос ніколи не втомлюється. Чим більше співаєш, то й голос стає міцнішим».

На чому базується вокальна школа Муравського? Природність! В усьому: в звукоутворенні, поєднанні резонаторів, і найголовніше – у диханні. Кредо – ніколи ніякого насильства над голосом, форсування звуку виключалось апріорі й водночас звучне, наповнене piano. Мета – доходити голосом до глибини душі, серця. І тут починалось головне таїнство – тембральне «оздоблення» художньої ідеї твору.

Ніколи не забути виконання «Козака несуть» Леонтовича. А перші фрази «Поет зима, аукает» Свірідова, «Не плачте над ними» з «Реквієма» Анцева, «Верховино, світку ти наш»…

Хор консерваторії можна було завжди впізнати одразу ж, із першого звуку, навіть коли його виступ транслювали по радіо.

Саме під впливом другої заповіді Муравського: «У співі найголовніше – це тембр співу, і треба дбати про створення найкращого тембру» (1.345) «захворіла» проблемою тембрової драматургії в хоровому виконавстві. Все своє творче життя, особливо в роботі з хором «Хрещатик», дошукувалась особливого звуку, тембру, аж доки з’являться «мурашки» в артистів і в мене. То був головний критерій – є, знайшли! Виходили щасливі, наче після концерту, з відчуттям, що день прожили недаремно. Дякую Вам, Вчителю!

А Ваш знаменитий показ філірування звуку! Бо Ваша третя заповідь: «Хто вміє філірувати, той уміє співати» (1.131). Що я робила б у хорі «Хрещатик» із 21 артистом, якби Ви цьому не навчили? Адже, камерне виконавство побудоване  на грі найтонших нюансів, відтінків звуку, тембру й т. ін. Володіння хором цим прийомом розширює його виконавський діапазон, надає звучанню гнучкості, легкості, «купольності» (наче співаєш у храмі) .

І, нарешті, Ваша кантилена: «Звук повинен тягнутись як гума, або тісто». І Ваші рухи під час дириґування нашим студентським хором, які «благали», «витягували» й тримали оцей нескінченний звук, а очі світились таким щастям, що десь і сили в нас з’являлись і такий кураж від того, що ми були володарями звуку, що він нам підкорився. Зі мною це зосталось на все моє творче життя.

Оця Ваша четверта заповідь вразила і голову журі Міжнародного хорового конкурсу у м. Слайго (Ірландія, 1994) після виконання хором «Хрещатик» у складі всього 18 осіб 8-ми голосної «Херувимської» С. Пекалицького. Під час оголошення про присудження «Хрещатику» Гран-Прі він сказав: «Скажіть заради Бога, коли ви дихаєте? Це неможливо, щоб так тягнувся звук». Дякую Вам, Вчителю!

Дякую й за всі нагороди хору, відгуки у ЗМІ й оцінку в наукових працях музикознавців щодо творчого обличчя хору:

«Загалом, при чудовому виконанні «Хрещатику» притаманні величезна тембральна і динамічна палітри, об’ємність і насиченість звуку, чудова технічність і володіння ансамблевою майстерністю – цей концерт став окрасою хорових прем’єр» (Н. Костюк, кандидат мистецтвознавства. «До живого коріння», газета «Християнська Україна», червень 2001).

«Музика сучасних українських композиторів (І. Тараненко, В. Камінського, І. Щербакова), а також твори Б. Лятошинського, які увійшли до української класики ХХ ст., у виконанні «Хрещатика» перетворилися на справжню звукову хрестоматію найтонших нюансів хорового співу» (Л. Мельник. «Контрасти без контрастів», «Львівська газета», № 173, 23.09.2005).

«Прислухаючись до звучання цього колективу (камерний хор «Хрещатик»), відчуваєш прояв саме Київської хорової школи… Силами досить невеличкого складу виконавців – 6 сопрано, 6 альтів, 6 тенорів і 5 басів – утворюється академічна аура, де є важливим забарвлення кожного голосу. Мистецтву Л. Бухонської притаманна певна гра хорових тембрів. Хормейстер тонко відчуває взаємозв’язок гармонійного злиття звуків і їх академічної визначеності, без зайвих нашарувань…. Такий підхід до звуку, як до певного логосу хорового співу, є найсуттєвішою рисою виконавського стилю хору «Хрещатик»» (А. Лащенко. «З історії Київської хорової школи». – К.: «Музична Україна», 2007, с.173-174).

На моє переконання, Хорова школа П. І. Муравського – це не тільки методика роботи з хором, практичні поради з усіх питань хорового виконавства, яку можна узагальнити, звівши до триєдності: кантиленний спів, єдність тембру і вокальна інтонація на основі тільки акапельності й природності ладу. Це також – філософія хорового співу, цілісна система морально-етичних світоглядних принципів, які повинні формувати сучасну творчу особистість, відповідальну перед слухачем, мистецтвом і країною. Постулати Муравського нібито прості, а як же важко дотримуватися їх:

«До музики і взагалі до мистецтва, як і до життя, треба ставитися дуже відповідально. Треба глибоко пізнати музику, бо в ній пульс життя. А людина, яка відповідальна в усьому – справжня людина» (1. 329).

«Справжній дириґент служить хоровому мистецтву віддано й щиро і любить його понад усе на світі» (1.338).

«Дух живе в серці, душі, а не в словах» (1.352).

«Необхідно не тільки вільно висловлювати свої правдиві думки, але й чисто співати та чесно діяти, що характерно для культури нашого народу» (1. 334).

«Справжню національність людини визначає тільки душа людини» (1.353).

«Не в силі правда, а в правді сила. За чистоту нашої правди!» (1.354).

Хорова школа П. І. Муравського – багатогранне, глибинне явище в історії хорового мистецтва України, яким маємо не тільки пишатись. Маємо вивчати й освоювати – впроваджувати в життя все найцінніше, найголовніше і навіть найкрихітніше, але таке важливе у складній професії хорового дириґента.

Я нагадала тільки про основні заповіді «свого» Муравського. Вклоняюсь Вам, Вчителю! Сповідую!

Література:
Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. Редактор-упорядник О. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2012.

15.05.2014

1. P. S.

Свою першу статтю про Вас я закінчила словом «Втигнемо» з трьома знаками «…?!». Та доля вибрала неочікуваний варіант – поставила крапку. У понеділок 6 жовтня 2014 року о 17.30 Ви залишили нас. І тих, хто душею й серцем завжди були з Вами, і тих, хто протягом Вашого життя заважав здійснювати Вашу місію на Землі. І тих, хто любив Вас, і тих, хто ненавидів. І тих, хто радів Вашому таланту, і тих, хто заздрив йому. Все… Невимовно тяжко, боляче, такий щем у душі. А скільки ж люду тужить за Вами і вклоняється Вам! Пробачте нам усім. Не встигли. Ні допомогти здійснити головну мрію Вашого життя – записати «Пісенний «Кобзар», ні провести за життя Ваш ювілейний концерт. Та 27 листопада 2014 року в Національній філармонії України відбулось мистецьке свято – «Хорова асамблея Павла Муравського» під девізом «Учні – вчителю». Ваші учні започаткували Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря» на основі Вашого проекту «Пісенний «Кобзар». Готується до друку семитомне зібрання хорових творів на слова Тараса Шевченка у Вашому упорядкуванні. Студентський хор, який Ви плекали майже півстоліття, буде названо на Вашу честь – «Хор імені Павла Муравського». І ще буде зроблено багато добрих справ, освячених Вашим незабутнім іменем Великого Музиканта й Сина українського народу.

Уклін Вам і світла пам’ять, дорогий наш Вчителю!

28.11.2014

The post Лариса Бухонська: Вчителю, Сповідую! appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Спочатку була нота.

Музика живе, коли є рух. І де живе музика – там теж є життя. Кров рухається в людині – отже, є життя.

Для мене мистецтво – не просто професія, а життя. А моє життя – це моє мистецтво.

До музики і взагалі до мистецтва, як і до життя, треба ставитися дуже відповідально. Треба глибоко пізнати музику, бо в ній пульсує життя. А людина, яка відповідальна в усьому – справжня  людина.

Найдужче я любив співати в нашому сільському хорі. І цей спів хвилював мою юну душу.

У студентські роки я намагався вчитися на творчості тих дириґентів, які найбільш відповідали моїй душі, будили мою творчу уяву.

Мене хвилює насамперед мистецький рівень співу, і це заставляє мене працювати понад людські сили й норми. Я навіть уночі прокидаюсь і шепочу якусь хорову партію.

Хоровий спів – найулюбленіший жанр нашого народу, який дає можливість кожній людині долучитися до духовного джерела.

Хор єднає людські серця, підносить їхній внутрішній настрій, дає натхнення, породжує гармонію, лад.

Хоровий спів не знає кордонів. Він зрозумілий для всіх людей, незалежно від мови.

Акапельний хоровий спів – базове мистецтво України.

У музиці, як в архітектурі, один принцип – міцність, користь, краса.

Уся краса – в чистоті. А в чистоти має бути основа – світло.

Вся краса співу й життя залежить від чистоти співу й чистоти людської душі.

Чистота, краса – це ознака чистої душі. А з чистою душею треба чисто співати.

Тільки чистий спів, як чиста вода, чисте повітря, чиста душа, може зворушити людину й задовільнити її духовне прагнення.

У справжнього професіонала музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі.

Я переконаний, якщо заспівати дуже красиво, то це має значно більший вплив на душу людини, ніж найкращий оратор про щось говоритиме. Бо спів проникає в душу.

Справжня любов живе в душі. Це не та любов, про яку багато говорять… Любов – це таїна. І якщо є ця внутрішня таїна, то це справжня любов. Така любов – на все життя. Вона може бути до матері, до сестри… Отаку любов я визнаю – чисту любов до Людини, до Природи, до Мистецтва.

Чистоти досягають не через гроші, а через любов. Любов – основа розвитку таланту.

Любов тримається на взаємності, на взаємних зусиллях.

Любов – рушійна сила життя.

Аби полюбити хоровий спів, треба полюбити кожну чисто проспівану ноту.

Щоб полюбити хоровий твір, необхідно знайти красу в кожній окремо заспіваній ноті.

Кожна окремо проспівана нота абсолютно чистим і природно правдивим тембром створює справжню красу.

Найбільша цінність у виконавському мистецтві – чистота інтонації.

Організм повинен звикнути до чистоти в інтонуванні, й тоді його вже ніщо не зіб’є з правильного шляху.

Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі.

Чистота  співу – чистота життя.

Чистий спів спонукає людей до чистого, висококультурного життя.

Чистота, краса – це наше кредо, це ознака чистої душі. А з чистою душею треба чисто співати.

Чистий спів, можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Чистої води хочеться напитися, чистим повітрям хочеться надихатися, чистого співу хочеться наслухатися, з чистою людиною хочеться наговоритися.

Найкращий спів – це чистий спів. Чистий спів, можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця в тому, що нечисту воду і нечисте повітря виявити легко, а нечистий спів виявити важко.

Практика співочого життя підтверджує, що досить кільком співакам хору високого професійного рівня поспівати в хорах масового співу, щоб на наступній репетиції весь хоровий колектив втратив високий виконавський рівень і почав співати між нотами. Доведеться витратити кілька годин, аби привести цей хоровий колектив до належного професійного звучання. Тому необхідно дбати, щоб співаки співали тільки в одному хорі.

Для досягнення високого професійного звучання хорового колективу співаки цього колективу повинні співати тільки у своєму хорі.

Якщо два співаки, сидячи поруч, співатимуть один природним ладом, а другий у межах темперованого строю, то між ними ніколи не буде досягнуто ансамблю, унісону. І завжди співак, який співає нечисто, «перетягне» на свій бік чистого співака.

У співі, як і в житті, все гарне досягається наполегливою працею, а все погане саме чіпляється.

У музиці, як у житті, людина до всього звикає. Звикає до гарного, до поганого і навіть до шкідливого. Можна звикнути до масового співу і вважати, що то і є справжнє мистецтво.

Звичка може бути корисна або шкідлива. Шкідливу звичку людина засвоює швидше, ніж корисну.

Великої шкоди при розучуванні хорових творів завдають звички, набуті при дириґуванні за фортепіано.

Музичний інструмент фортепіано через свій темперований стрій, який легко розладнується, не може сприяти чистому інтонуванню в сольному й хорову співі. Й тому вже з першого знайомства з твором має бути його проспівування, а не програвання.

Всі, або майже всі, дириґенти-хормейстери працюють із хорами чи солістами в межах темперованого строю і дають масовий спів. А досягнути високохудожнього, професійного співу можна лише в природному ладові.

Усі музиканти чують музичну інтонацію темперовано, і тільки музиканти високого професійного рівня чують музичну вокальну інтонацію в природному ладові.

Найскладніший спосіб праці з хоровим колективом – природний.

Спосіб роботи в природному ладові вимагає від кожного учасника хору великої працездатності.

Дириґентом-хормейстером високого професійного рівня можна вважати тільки того, хто в змозі досягнути з кількома чи багатьма співаками в природному ладові на основі кантиленного співу тембрально академічного й чистого вокального унісону.

Не шукайте красу звучання в цілому хоровому або сольному творі. А шукайте красу в чисто заспіваній ноті. Бо тільки з чисто заспіваних нот народжується красиве, професійне звучання цілого твору.

Якщо в межах темперованого строю кожна нота має одну висоту, то в природному ладові кожна нота має три висоти. Все це треба чути і керуватися цим у роботі з хором.

Коли декілька співаків або велика група співаків інтонаційно потрапляють у центральну висоту, тоді лине приємний, красивий звук. А якщо співаки потрапляють у три висоти, тоді виникає неприємне різке, крикливе звучання.

Протягом багатьох років я спостерігав, що звуки чисто заспіваних нот завжди об’єднуються в красиве, приємне звучання, а звуки, які звучать між нотами, відштовхуються й завжди створюють різке, крикливе, неприємне звучання.

Інтонаційно чисті вокальні звуки (звуки чисто заспіваних нот) у хоровій партії й відтак в усіх хорових партіях завжди об’єднуються в красиве, приємне звучання. А нечисті звуки, які звучать між нотами, завжди відштовхуються один від одного й створюють різке, крикливе, неприємне звучання.

Нечисті звуки завжди розсіюються й викликають різке, крикливе звучання. А чисті звуки об’єднуються й породжують приємне звучання, яке можна слухати безкінечно з великим задоволенням.

Хормейстеру необхідно знати, що вокально чисто заспівані ноти завжди об’єднуються, збагачуються й породжують співочу культуру.

Чому хори на середній теситурі співають краще, а на високій різко, крикливо? Це тому, що на високій теситурі співають форте, а дихання тримають на піано.

Дириґентські емоції при розучуванні хорового твору по партіях не потрібні, вони навіть шкідливі. Емоції потрібні тільки на загальних репетиціях для виконання нюансів, позначених у партитурі.

Працювати з хором краще спокійно й економно, професійно і з повагою до своєї праці.

Якщо хормейстер справжній професіонал і співаки професіонали, то такий хор матиме можливість систематично покращувати своє професійне звучання.

Немає поганих хорів – є погані дириґенти.

Який дириґент – такий і хор. Так можна стверджувати, коли для дириґента й хору створені відповідні творчі умови праці.

Хор розвивається й піднімається повільно і важко, а опускається дуже швидко.

Дириґент зобов’язаний пам’ятати таке: аби навчити чисто співати окремих співаків або цілий хор, необхідно в першу чергу оволодіти цими якостями самому.

Найперше, чим належить займатися дириґентові-хормейстеру, – це постійно, систематично, наполегливо й щиро працювати над підвищенням виконавської майстерності свого хорового колективу.

Першочерговим завданням хорових колективів є виховання в слухачів доброго музичного смаку й любові до співу.

Хормейстер – талант особливий.

Щоб виховати хор, довести його до професійного звучання (навіть у самодіяльності), необхідно закласти співочу основу.

Тривалий кантиленний спів треба вважати співочою основою і головним досягненням співака. Такого співу можна досягнути в стилі акапельного співу в  природному ладовому інтонуванні.

Навчений хор звучить упевнено, самостійно й сам служить творчим підйомом до фортепіанного супроводу або оркестру.

Справжній високопрофесійний хор має велике значення в справі виховання музичної культури людей, має велику силу впливу на слухачів у їхньому культурному розвитку.

Якщо зал аплодує, то це ще не може стати єдиним мірилом професіоналізму співу, як часто думають дириґенти.

Справжній хормейстер-професіонал, слухаючи окремого співака або групу співаків, має чути не тільки те, як звучить, а й те, як має звучати.

Треба шукати красу звучання не в загальному хорі, а в чисто заспіваній ноті. А потім краса в загальному хорі явиться обов’язково.

Треба вміти знайти красу не тільки в цілому хоровому творі, а й у кожному акорді, в кожній заспіваній ноті.

Чинник, за яким судять про талант і професійність хормейстера, – репетиційна робота, манера вивчення твору.

У хорі потрібна розспіванка, але тільки в природному ладові. А якщо вона провадиться в межах темперованого строю, то вона не створить професійної основи для подальшої хорової роботи.

Починати репетицію хору без попередньої розспіванки по інтервалах на основі природного ладу – все одно, що будувати будинок на піску без фундаменту.

Розспіванка буває двоїста: правдива налаштовує хор на чисте інтонування й правильний тембр, а неправдива повністю руйнує інтонацію в хорі.

Використовуючи розспіванку по інтервалах, можна досягти високої загальної музичної культури. Висока музична культура може розвиватися лише там, де її основою є спів.

Розспівати – означає налаштувати вухо на чисту інтонацію й тембр. І тоді слух буде відрегульований протягом цілої репетиції.

У хоровому класі робота вимагає від студента постійної максимальної уваги й повної віддачі своєї творчої енергії.

У студентському хорі намагаюся виховати студентів на співі осмисленому, образному як за тембровими відтінками, так і за динамікою.

У хорі студент отримує весь комплекс знань. Якщо в класі з техніки дириґування він отримує теоретичні знання про звучання твору, то справжнє, реальне знання про свою професію студент може отримати лише через хор.

Хорова технологія – це складна наука. Її можна засвоїти не на уроках з техніки дириґування, а лише в хоровому класі.

Дириґентська техніка може не тільки допомагати в хоровому співі, а й перешкоджати.

Оволодівши технікою дириґування, ще не можна назвати себе хормейстером. Хормейстер – той, хто може в хорі розвивати хорову співочу культуру.

Я переконаний, що найкращий дириґент може вийти з найкращого хору.

Потрібно завжди пам’ятати, що тільки голосом, а не словами, можливо досягнути в хорі високої співочої культури.

Робота дириґента з хором – це тонкий творчий процес, який складається з малих і великих завдань. Щоб ці завдання зреалізувалися, між хором і дириґентом має бути творче взаєморозуміння.

Дириґенти іноді забувають, що співаки приходять у хор співати, а не слухати лекції.

У дириґента лише два способи спілкування з хором – вираз обличчя й жест, якими він має викликати ті емоції й переживання, що їх закладено в музику.

На чорнових репетиціях необхідно менше тактувати руками, а більше тягнути звук. І це дириґент має відчувати в руках.

Ніякий інший музикант не підлягає критиці так, як дириґент.

Якщо слухачі можуть насолоджуватися технікою скрипаля чи піаніста, то дириґента судять, виходячи з самої культури співу, від того емоційного стану, який викликає в них спів його хору.

Справжній музикант сприймає музику не тільки зовнішнім слухом – як вона звучить, а й внутрішнім слухом – як вона має звучати.

Професія дириґента найскладніша серед усіх видів музичного виконавства. І лише небагатьом вдається проникнути в таїну цього виду виконавства.

Якщо у вас у дипломі написано «дириґент», це ще не означає, що ви ним стали. Право називатися дириґентом необхідно заслужити наполегливою і великою працею, постійно вдосконалюючи свої практичні навики.

У музичну академію ви прийшли, щоб набути співочої культури – культури хорового й сольного співу. А для цього потрібні місяці й роки наполегливої, самовідданої праці над собою.

Справжній дириґент служить хоровому мистецтву віддано й щиро і любить його понад усе на світі.

Для хорового співу найголовніше – домагатися  виконавської якості.

Головне в хоровому або сольному виконанні – виконавська якість. Але виконавська якість саме на прийде, за якість треба боротися.

Є хор, а є зібрання співаків. Є хорове звучання, а є звучання тільки людських голосів.

Під словом хор треба розуміти хор без музичного супроводу а сарреllа. Хор а cappella являє собою повноцінне об’єднання певної кількості людських голосів, здатних передавати найтонші почуття людської душі, які звучать у виконуваних творах.

Хоровий спів можна поділити на два види: художній спів і масовий спів. Художній спів ґрунтується на співочій культурі, а масовий культури не потребує.

Професійний – художній спів вимагає вміння володіти хоровою, співочою культурою. Для цього необхідно навчитися працювати в стилі а cappella на основі природного ладу.

Природний лад відрізняється від темперованого строю тим, що в природному ладові кожну ноту, кожний інтервал треба співати по-різному, а в темперованому строї однаково.

У межах темперованого строю кожна нота має одну висоту, а в природному ладові – три висоти: центральну, вищу і нижчу. Але щоб це почути, необхідно систематично розвивати внутрішній слух.

Першочергове завдання хормейстера й співака – розвиток внутрішнього слуху. Це дасть можливість співакам читати сольні й хорові твори «з листка».

Найвищим досягненням буде те, коли ми зуміємо прочитати цілу партитуру з великою кількістю голосів без того, щоб виконати її попередньо на інструменті.

Необхідно, щоб кожен музикант-професіонал міг прочитати і уявити одноголосну або багатоголосну музику внутрішнім слухом.

Розвиток внутрішнього слуху є кінцевою метою будь-якої професійної музичної освіти.

У справжнього професіонала музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі.

Людський голос як найдосконаліший інструмент може бути плодотворною основою загальної музичної культури через підвищення загальної музичної освіти.

Загальна музична освіта – основа розвитку загальної музичної культури.

Нині ми спостерігаємо, що виконавський рівень професійних і самодіяльних хорових колективів зрівнявся. Різниця тільки в тому, що професійні колективи співають за гроші, а самодіяльні – від душі, з любові до хорового співу.

Зрозуміти, на якому рівні звучить співак, ансамбль або хор, досить складно, потрібна відповідна підготовка.

У музиці, як і в житті – все пізнається в порівнянні.

Якщо говорити про стан музичного мистецтва в Україні, то в першу чергу треба сказати, що Україна володіє рідкісним природним голосовим матеріалом. Завдання полягає тільки в тому, щоб фахівці, які працюють у хоровому мистецтві, вміли виконувати хорові твори на рівні цього природного голосового матеріалу.

Нині найперше завдання академічних хорових колективів України – підняти виконавський рівень. Для вищої якості повинні бути й відповідні творчі умови праці.

Більше уваги має бути приділено розвиткові колективів серйозної музики, бо тільки така музика сприяє розвиткові духовності, культури й збагачує людські душі.

Мистецтво морально збагачує людську душу, виховує і розвиває людину – в цьому його суть і мета. Але досягає цієї мети тільки правдиве, щире мистецтво.

Виховує людину серйозне мистецтво: опера, симфонія, хор, сольний академічний спів. Естрадне мистецтво теж потрібне людям, та воно розважає людину й приносить користь тільки тоді, коли розважає вихованих людей, а інакше воно може бути навіть шкідливим.

Естрадна музика сприймається поверхово, більше очима. Тільки серйозна музика западає в душу й несе культуру.

В першу чергу потрібна серйозна хорова музика. Виконана професійно ця музика западає в душу людині й викликає добрі почуття й думки.

Серйозна хорова музика є основою всієї людської культури, а культура є основою всього життя.

Я переконаний, що тільки високе мистецтво може гарантувати безперервне зростання культури.

Висока музична культура може розвиватися лише там, де її основою є спів. Бо людський голос може бути плодотворною основою загальної музичної культури через підвищення загальної музичної освіти. Загальна музична освіта сприяє розвитку загальної музичної культури.

Розвивати музичну освіту необхідно з дитинства. Якщо в школах запровадити нотну грамоту і хоровий спів, то через чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку.

Найкращий спосіб для піднесення музичної освіти – це запровадити в загальноосвітніх школах уроки хорового співу й музичної грамоти.

Хоровий спів має великий вплив на виховання молодого покоління.

Першочергове завдання хорових колективів – виховання в слухачів доброго музичного смаку й любові до співу.

Ми знаємо, що найкращі співаки-професіонали вийшли з найкращих хорових колективів.

Дуже важливо, щоб для праці художнього керівника були відповідні сприятливі умови, що буває далеко не завжди.

Тільки 10 відсотків успіху залежить від таланту, а 90 відсотків успіху забезпечує праця.

Воля, темперамент, емоційність, досконале володіння дириґентською технікою, висока музична освіченість – ось якості, які необхідні для дириґента-митця.

Аби стати дириґентом-професіоналом високого рівня, необхідно працювати з хором на основі природного ладу й навчитися бачити в партитурі те, чого там не написано.

Написана музика – це ще не музика.

Найголовніше, щоб у кожному русі дириґента відчувалося кантиленне прагнення.

Пояснювати співакам не словами, а професійно заспіваною нотою або фразою.

З хором необхідно працювати за принципом: менше слів і більше діла. Якщо багато розмовляти й мало співати, то можна перетворитись у дириґента-розмовника.

Всякі довгі розмови дириґента перед репетицією не мають конкретного професійного впливу, а мають тільки виховне значення.

Менше говорити, а більше діла робити.

Спеціальність дириґента-хормейстера є найскладнішою, і для навчання за цією спеціальністю необхідно дуже уважно підбирати абітурієнтів.

Необхідно розвивати в студентів відчуття й розуміння, смак до високого мистецтва і виховувати для розвитку хорової культури відповідно високих професіоналів.

Дириґенти-хормейстери мають бути вищими від будь-якого співака-професіонала в розумінні співочої культури.

Кожний хормейстер і співак зможе досягнути співочої культури, якщо розвиватиме свій внутрішній інтонаційний слух і працюватиме над творами на основі природного ладу.

Розвинутий внутрішній інтонаційний слух дає можливість співати й передавати іншим співакам точну вокальну інтонацію.

Найскладніший спосіб праці з хоровим колективом – природний. А досягнути найвищого художнього виконавського рівня можливо тільки в природному ладовому інтонуванні. Природний лад дає можливість зрозуміти, відчути й почути кантиленний спів, єдність тембру й вокальну інтонацію.

При кантиленному співі особливу увагу треба звернути на взаємовідношення голосних і приголосних звуків. Бо голосні звуки утворюють кантилену, а приголосні – дикцію.

Для розвитку кантиленного співу необхідно ноти, які співаємо, співати з тенденцією на перетримання, а ноти, які приєднуємо, приєднувати швидко.

Для розвитку співочого професіоналізму необхідно засвоїти три його складові: кантиленний спів, єдність тембру і вокальну інтонацію.

Слід пам’ятати, що в співі найголовніше – тембр. І тому хормейстерові треба дбати про створення в хорі найкращого тембру. А такого рівня можна досягнути, працюючи з хором і окремими співаками тільки на основі природного ладу.

Справжній дириґент-професіонал повинен свідомо вміти співати чистою і нечистою інтонаціями. Тоді він матиме можливість виправляти нечистий спів як у хорі, так і в солістів. Інакше, такий дириґент вважатиме свій нечистий спів за чистий, а тому не зможе навчити й інших співати чисто.

Дириґент має бути самокритичним, і на всякі значні похвали з боку слухачів після концерту реагувати стримано, маючи на увазі, що з погляду його самооцінки, в концерті були недоліки, на які звернув увагу тільки він сам.

Стати дириґентом-хормейстером, професіоналом високого рівня – це не поле перейти й не ціпом молотити.

Щоб руками не махати, а дириґувати, то треба розвивати техніку дириґування, не від плеча, а від кисті.

Дириґент-хормейстер зобов’язаний працювати над собою не менше, ніж працюють піаністи, скрипалі, інші солісти.

Можна бути чудовим музикантом, але цього ще не досить, аби стати справжнім дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня. Для цього необхідно розвинути внутрішній слух до можливості керувати співом у природному ладові.

Щоб стати дириґентом-хормейстером високого професійного рівня, необхідно, крім відповідних музичних здібностей, мати велике бажання і вкласти в цю спеціальність велику любов і працю. А ще необхідно брати приклад із видатних майстрів і менше думати про себе в мистецтві.

Дириґентській справі треба віддати себе цілковито.

Можна сказати, що дириґент-хормейстер – це найскладніша професія в музичному мистецтві. Це складний шлях, який треба пройти від простого технічного вміння керувати хором до вершин художнього виконання хорових творів.

Справжні музиканти-професіонали сприймають виконання музики і зовнішнім, і внутрішнім слухом. Зовнішнім сприймають, як звучить музика, а внутрішнім – як має звучати.

Зовнішній слух є у звичайних людей і у звичайних музикантів, які користуються зовнішнім слухом. А в хормейстера має бути внутрішній слух, щоб чути точніше, ніж звучання налагодженого рояля чи піаніно.

Внутрішнім слухом називається такий слух, коли той, хто співає, чує мелодію внутрішньо, думкою, без озвучення голосом.

Першочерговим завданням співака і хормейстера треба вважати розвиток внутрішнього слуху, це дасть можливість співакам читати сольні й хорові твори «з листка».

Розвиток внутрішнього слуху є кінцевою метою будь-якої професійної музичної освіти.

Навчитися чути й користуватися внутрішнім слухом можливо, якщо систематично користуватися кантиленним акапельним співом.

Дуже корисно розвивати внутрішній слух проспівуванням мелодії не голосом, а думкою. Таке вивчення хорової партитури сприяє розвитку професіоналізму хормейстера.

Абсолютний слух являє собою природну якість. Але для музиканта абсолютний слух не обов’язковий. Іноді так буває, що хор у хормейстера з відносним слухом співає чисто, а в хормейстера з абсолютним слухом нечисто.  І тому кращим слухом слід вважати відносний слух.

Якщо людина володіє найкращими природними музичними здібностями, це ще не означає, що вона володіє співочою майстерністю.

У хорі найголовніше – навчити всі хорові партії чистого звучання в унісоні й співати хорові твори на високому професійному рівні.

Працювати з хором треба спокійно і економно, професійно і з повагою до своєї праці.

Дириґент не повинен махати руками від плеча, а має дириґувати кистю.

Кисть руки, міміка обличчя, вираз очей передають енергію духу дириґента.

На концерті з нот ніколи не дириґував, усе – напам’ять.

Я не звик дириґувати з партитури. У моєму житті ще такого не було, аби я на концерті дириґував з нот.

Я впевнений, що на концерті дириґент не може мати повної волі й мистецької довершеності, коли його голова занурена у нотний текст. Це потрібно лише на репетиції.

На репетиції я дивлюся в партитуру й знаю, як мені інтонувати цю ноту, де маю брати дихання, якою динамікою співати. Це все праця на репетиції. А на концерті вся кропітка репетиційна робота повинна набути художнього вигляду.

За всі роки дириґентської праці я ніколи не проводив репетиції сидячи, а завжди стоячи. І завжди слухав концерти випускників теж стоячи.

Треба любити хорове мистецтво в собі, а не себе в мистецтві.

Справжнє, правдиве музичне мистецтво має велике значення, воно збагачує людську душу, виховує, формує людину.

Треба пам’ятати, що в музиці, як і в усіх інших галузях мистецтва, є самородки й таланти, бракує лише ефективного методу їхнього розвитку.

Навчитися дириґувати не важко, а щоб стати справжнім дириґентом-хормейстером, потрібно докласти багато праці.

Дириґента-хормейстера, який уміє працювати на основі природного ладу, можна назвати дириґентом високого класу. А хормейстера, який уміє працювати тільки в межах темперованого строю, можна назвати хормейстером масового характеру.

Високохудожня музика має позитивний вплив на виховання людини, особливо в той час, коли низькопробна музика несе руйнівну силу.

Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі. Потрібно всім нам до цього прагнути.

Чистота в співі спонукає людину до чистоти в житті. Треба тримати еталон чистоти, незважаючи ні на що.

Традиційний український хоровий спів у природному ладовому інтонуванні сприяє наведенню ладу в суспільстві, бо допомагає людям уладнати свої почуття й пробудити любов до чистого співу й до всього чистого в житті.

Співати треба так, щоб був лад у всьому, і жити треба так само.

Спів дає відчуття волі.

The post Павло Муравський: Хорові правила. Спочатку була нота appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

1. Тимошенко Максим Олегович, доктор філософії, професор, заслужений діяч мистецтв України, ректор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (голова).
2. Мимрик Михайло Романович, доктор філософії, в. о. професора, заслужений артист України, проректор з виховної, творчої роботи та міжнародних зв’язків Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (заступник голови з творчих питань).
3. Скорик Адріана Ярославівна, доктор мистецтвознавства, професор, проректор з наукової роботи Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (заступник голови з наукових питань).
4. Савчук Євген Герасимович, народний артист України, професор, завідувач кафедри хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (заступник голови з мистецьких питань).
5. Шокало Олександер Андрійович, шевченкознавець, культурософ, керівник Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря», голова Наглядової ради Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» (заступник голови з організаційних питань).
6. Миронюк Тарас Васильович, дириґент, педагог, музикознавець, доктор філософії мистецтва, старший викладач Київського педагогічного університету імені Б. Д. Грінченка, голова Правління Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» (заступник голови з загальних питань).
7. Бенч Ольга Григорівна, дириґент, педагог, музикознавець, кандидат мистецтвознавства, професор, народна артистка України, ректор Київської академії мистецтв.
8. Бухонська Лариса Володимирівна, дириґент, педагог, заслужений діяч мистецтв України, заступник голови Правління Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».
9. Павленко Іван Якимович, дириґент, педагог, музичний фольклорист, заслужений працівник культури України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заступник голови Правління Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».

Мова конференції – українська.

Регламент:
доповіді – до 15 хвилин; виступи в обговоренні – до 5 хвилин.

Статті за матеріалами Конференції будуть опубліковані в науковому журналі
«Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського».

Статті для публікації подавати українською мовою в електронній формі в редакторі Word, у форматах doc, docx; шрифт Times New Roman, кегль 14. Обсяг тексту 0,5–1,0 обл.-вид. арк. (20 000–40 000 знаків з проміжками). Оформляти текст необхідно за загальним стандартом для наукових публікацій. Відомості про автора: прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, учене звання, місце роботи, посада.

Програма

7 жовтня, понеділок 

Зал Вченої ради
(четвертий поверх)

09:30 – реєстрація учасників

10:00 – відкриття Конференції

Вітальне слово учасникам Конференції:

Тимошенко Максим Олегович,
доктор філософії, професор,заслужений діяч мистецтв України,
ректор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського

Павло Іванович Муравський –
великий хоровий дириґент і педагог

Головує Бенч Ольга Григорівна,
дириґент, педагог, музикознавець, народна артистка України

1. Бенч Ольга Григорівна, кандидат мистецтвознавства, професор, ректор Київської академії мистецтв:
   Феномен Павла Муравського і його Хорової школи.

2. Степурко Віктор Іванович, композитор, дириґент, педагог, кандидат мистецтвознавства, професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв:
   Етнокультурологічний вимір Хорової школи Павла Муравського.

3. Засадна Ольга Володимирівна, кандидат мистецтвознавства, заслужена артистка України, старший викладач кафедри хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського
   Постать Павла Муравського у контексті діяльності Київської хорової школи.

4. Дзундза Роман Михайлович, аспірант кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ):
   Особистість Павла Муравського в контексті української національно-культурної ідентичності.
5. Цигилик Олег Іванович, дириґент, педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка:
   Львівський період хорової творчості Павла Муравського.

Перекуска
11:00–11:30

Зал Вченої ради
11:30–12:30

6. Гуріна Алла Вікторівна, дириґент, етномузикознавець, педагог, кандидат мистецтвознавства, доцент Харківської державної академії культури:
   Павло Муравський і Юрій Кулик – видатні представники Київської й Харківської хорових шкіл.
7. Заболотна Ніна Георгіївна, дириґент, педагог, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, доцент Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової: Мистецько-педагогічні засади Київської й Одеської хорових шкіл у хоровій практиці Павла Муравського й Костянтина Пігрова.
8. Волонтир Володимир Ілліч, дириґент, педагог, композитор, заслужений діяч мистецтв України, директор Мукачівської хорової школи хлопчиків та юнаків і художній керівник Хору хлопчиків та юнаків:
   Мукачівська хорова школа хлопчиків та юнаків у системі музичної освіти України.
9. Гамкало Іван Дмитрович, дириґент, педагог, музикознавець, народний артист України, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України:
   Мистецько-педагогічний досвід Павла Муравського в контексті української й світової музичної культури.

Відкриття меморіальних дощок:

 П. І. Муравському – біля хорового класу № 36
Л. М. Венедиктову – біля хорового класу № 35

12:30–13:00

Обід
13:00–14:00

Малий зал
(четвертий поверх)
14:00–16:00

Майстер-класи:

1. Гобдич Микола Миколайович, дириґент, народний артист України, художній керівник муніципального камерного хору «Київ»:
   Феномен золотої доби України: композитори ХVІІІ століття
   (За участю камерного хору «Київ»).

2. Приходько Ольга, дириґент, кандидат мистецтвознавства, художній керівник вокального ансамблю сучасної музики Alter Ratio:
   Як наважитись на виконання сучасної хорової музики: польові дослідження вокального ансамблю сучасної музики Alter Ratio.
   (За участю ансамблю Alter Ratio). Технічні умови: 13 пюпітрів.

 Головує Бухонська Лариса Володимирівна,
дириґент, педагог, заслужений діяч мистецтв України

Зал Вченої ради
16:00–17:00

Обговорення доповідей, майстер-класів.

8 жовтня, вівторок

Зал Вченої ради
10:00 – продовження роботи Конференції

Засади хорової школи Павла Муравського
в сучасній музичній освіті й виконавстві

Головує Миронюк Тарас Васильович,
дириґент, педагог, музикознавець,
голова Правління БФ «Хорова школа Павла Муравського». 

1. Миронюк Тарас Васильович, доктор філософії мистецтва, старший викладач Київського педагогічного університету імені Б. Д. Грінченка:
   Система музичної освіти за методиками Василя Куфлюка й Павла Муравського.
2. Ткач Юлія Сергіївна, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри хорового диригування НМАУ ім. П І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент Академічної хорової капели Українського радіо, заслужена артистка України:
   Особливості індивідуального виконавського стилю Павла Муравського: організація процесу дириґентської інтерпретації.
3. Коробка Тетяна Сергіївна, кандидат мистецтвознавства, доктор філософії з мистецтва, старший викладач кафедри Історичної й громадянської освіти ІППО Київського університету ім. Бориса Грінченка, солістка Академічної хорової капели Українського радіо:
   Специфіка хормейстерської роботи Павла Муравського в умовах студії звукозапису: на прикладі діяльності Академічної хорової капели Українського радіо.
4. Тилик Ігор Володимирович, дириґент, композитор, педагог, кандидат мистецтвознавства, доцент Київського Національного університету культури та мистецтв:
   Переосмислення мистецького досвіду Павла Муравського у творчій діяльності аматорських хорових колективів: на прикладі репетиційно-концертної практики народної хорової капели «Дніпро» Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
5. Шейко Алла Олексіївна, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, виконувач обов’язків  доцента кафедри хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського:
   Універсальність методики роботи з хором П. І. Муравського.

Перекуска
11:00–11:30

Зал Вченої ради
 11:30–12:30

6.  Степанченко Галина Василівна, кандидат мистецтвознавства, доктор філософії мистецтва, заслужений діяч мистецтв України, заступник голови Київської організації Національної спілки композиторів України:
Виконавський стиль Павла Муравського: особливості інтерпретації творів Миколи Леонтовича.

7. Юрченко Мстислав Сергійович, дириґент, музикознавець, кандидат мистецтвознавства, професор Київського Національного університету культури та мистецтв:
Деякі виконавські особливості віднайдених хорових концертів Максима Березовського.

8. Кузик Валентина Володимирівна, музикознавець, педагог, доктор філософії мистецтва, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені Максима Рильського НАН України:
Універсальні коди «Щедрика» Миколи Леонтовича.

9. Павленко Іван Якимович, дириґент, педагог, музичний фольклорист, заслужений працівник культури України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
Українське народнопісенне виконавство: традиція й сучасність.

10. Борщ Микола Митрофанович, старший викладач відділу хорового дириґування Чернігівського музичного коледжу ім. Л. М. Ревуцького, головний хормейстер Капели бандуристів імені Остапа Вересая, заслужений працівник культури України
З досвіду роботи над драматургією озвучення творів Хорової Шевченкіани.

11. Летичевська Оксана Миколаївна, кандидат мистецтвознавства, молодший науковий співробітник відділу музикознавства та етномузикології ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України.
Павло Муравський та Лев Венедиктов – учні Григорія Верьовки, видатні представники Київської хорової школи.

Зал Вченої ради
12:30–13:00

ВІДЕО-ПРЕМ’ЄРА:

Юрій Шевченко. Кантата-балет «Кобзар» (фраґменти). Створено й записано на замовлення професійного танцювального ансамблю «Шумка» (м. Едмонтон, Канада).
Виконавці: Хор та Симфонічний оркестр Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва. Головний хормейстер – Анжела Масленнікова. Дириґент – Олексій Баклан. Професійний танцювальний ансамбль «Шумка» Хореографи: Джон Піхлик, Віктор Литвинов. Запис 2017 р.

Представляє Масленнікова Анжела Геннадіївна ,
головний хормейстер Київського муніципального академічного театру
опери і балету для дітей та юнацтва, заслужений працівник культури України,
заступник голови Наглядової ради БФ «Хорова школа Павла Муравського».

Обід
13:00–14:00

Зал Вченої ради
14:00–15:00

Презентації:

1. Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря».
   Реалізовано Благодійним фондом «Хорова школа Павла Муравського» за підтримки Міністерства культури України та Українського культурного фонду.

 Представляє Шокало Олександер Андрійович,
шевченкознавець, культурософ, керівник проекту, 
голова Наглядової ради БФ «Хорова школа Павла Муравського».

2. Мистецькі проекти Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського»:
1) Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського (з 2010)
2) Щорічні Хорові свята «Школа Павла Муравського» (з 2014)
3) Зібрання хорових творів у семи томах «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (з 2014)
4) Камерний хор «Moravskі» (з 2017)

Представляє Бухонська Лариса Володимирівна,
дириґент, педагог, заслужений діяч мистецтв України,
заступник голови Правління БФ «Хорова школа Павла Муравського».

Зал Вченої ради
15:00–16:30

Обговорення доповідей, презентацій, відео-прем’єри.
Підведення підсумків Конференції, ухвалення Резолюції.

Малий зал
17.00–19.00

Шосте Хорове свято «Школа Павла Муравського»

В основі програми концерту – хорова Шевченкіана
зі Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря».

1. Хор дириґентсько-хорового факультету Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Художній керівник – народний артист України Євген Савчук: 

2. Народна хорова капела «Діброва» імені Павла Муравського Піщанського РБК Вінницької області. Художній керівник – заслужений працівник культури України Федір Ущаповський. Хормейстер – відмінник освіти України Катерина Семко:
3. Зразковий хор «Мелодія» Школи мистецтв імені М. Д. Леонтовича. Художній керівник – відмінник освіти України Світлана Сварич:
4. Камерний хор «Moravskі» Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського». Художній керівник – Олена Радько:

The post Програма Всеукраїнської науково-практичної конференції: «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Феномен Павла Муравського

До 105-ліття від народження

Павло Іванович Муравський належить до найвидатніших митців ХХ–ХХІ століть.  Його життя – вияв висоти людського духу, а творчість – органічна складова багатовікової традиції українського хорового співу.

З 1936 року  Павло Муравський стояв за дириґентським пультом! За цей час, а це понад сім десятиліть,  він явив усім нам органічну цілісність своєї особистості митця, педагога і громадянина. Як митець він витворив свій виконавський стиль, як педагог сформував цілу хорову школу, як громадянин завжди залишався відданим ідеям високого мистецтва, рідній національній культурі. І жодні ідеологічні чинники не змогли вплинути на сутність музиканта. Він жив і творив за будь-яких умов, утверджуючи істинне в мистецтві.

Осмислюючи феномен Павла Муравського, я збагнула, що народження особистості не є випадкове. Наша співоча традиція, як колективний набуток багатьох поколінь, завжди розвивалася й продовжувалася талантами геніально обдарованих митців, які в різні періоди історії воскрешали її з глибин пам’яті. Так і Павло Муравський упродовж життя своєю творчістю уособлював  позачасовість мистецтва співу. У спілкуванні з ним, ставало зрозумілим, що для нього не існувало якогось певного часу в житті культури й мистецтва – далекі й близькі часові полюси сходилися в миті високого натхнення. Його пам’ять міцно берегла живі образи культури, й незмінною лишалася жива пульсація цієї традиції, глибинні витоки якої своєрідно переплітаються з долею і творчістю дириґента.

Найціннішим історичним документом, який зафіксував традицію українського співу на батьківщині Павла Муравського ще в середині ХVІІ століття, є подорожні нотатки Павла Алеппського – особистого секретаря Патріарха Антіохійського та всього Сходу Макарія Третього. Шлях їхньої місії пролягав із сирійського міста Алеппо до Москви через Україну. Щоденникові записи з 1654 року дають нам уявлення про високий рівень культури й освіти, зокрема музичної, тодішніх земляків Павла Муравського. Перегорнемо кілька сторінок цього унікального історичного документу…

10 червня 1654 року, в суботу вранці Патріарх Макарій зі своїм почтом переплив через Дністер і ступив на українську землю. Першим поселенням було сотенне місто Рашків. У щоденнику Павло Алеппський записав: «До вечора ми прибули в місто на ймення Рашків… Тисячі-тисяч його мешканців вийшли нам назустріч. Ми помітили у цьому благословенному народові побожність та благочестя просто таки дивовижні. Ми дійшли до церкви Святого Димитрія… Та ніщо так не дивувало нас, як врода маленьких хлопчиків і їхній спів, що виконувався від усього серця, в гармонії зі старшими. Справді спів цей тішить душу й відганяє журбу, бо приємний, іде від усього серця й неначе з одних вуст…» (Булос іб наз-Заїма аль-Халебі (Павло Халебський). Країна козаків. – К.,1995, с. 12–15).

А через 260 літ, і теж улітку, 30 липня 1914 року, в селі Дмитрашківка, яку перекази пов’язують з колишнім Рашковом, народиться Павло Іванович Муравський. За переказами місцевих жителів, коли мешканці міста верталися з далеких полів додому й побачили місто у вогні, вони закричали: «Димить Рашків!» Так, за легендою, виникла назва Дмитрашківка. Збереглася посеред села й стара дерев’яна церква Святого Димитрія, зруйнована вже більшовиками наприкінці 1920-х років. До цієї історичної церкви ще встиг малим хлопцем походити Павло Муравський і згадував так: «А найбільше я любив співати у нашому церковному хорі… Біля мене стояла жінка, яка мала чудовий голос. Вона читала ноти, а я уважно дивився на неї і наслідував її. Співали твори Леонтовича, Лисенка, Стеценка. Цей хор мандрував по найближчих селах із концертами. Співаками були селяни, але то були горді й красиві люди, тоді вони мали свою землю, були господарями на ній. Чомусь найбільше згадую зимові концерти… Білий сніг, п’ять чи шість підвід саней і білі кожушки на співаках… Яка то була краса! Цей спів хвилював мою юну душу і назавжди спрямував мою життєву дорогу» (з аудіозапису бесіди автора статті з Павлом Муравським).

І той український спів, який свого часу зачарував Патріарха Макарія й Павла Алеппського та малого Павла Муравського у Рашківській (Дмитрашківській) церкві, вже через багато років і вже в академічній інтерпретації захопив серце ще одного цінителя зі Сходу. Було це у 1981 році. До Київської консерваторії з Сирії, з того самого міста Алеппо приїхав ректор тамтешньої консерваторії Фашим Фанса. Він відвідав репетиції студентського хору, яким керував Павло Муравський, і залишив у книзі відгуків, що  зберігалася в домашньому архіві маестро, такий запис: «Слухав хор студентів Київської консерваторії, яким керує видатний музикант Павло Іванович Муравський. Він дириґував хором натхненно і з експресією. Він співпереживав музиці безупинно і постав для мене дириґентом світового рівня. Хор звучить прекрасно, він торкається глибин серця і є зразком високомистецького еталону…». Саме ця безперервна традиція, явлена видатними постатями  українського співу,  відкриває хорову культуру українців цілому Світові.

Поява яскравих постатей в українському академічному хоровому виконавстві має свою закономірність. Адже у житті діє невидимий, непроявлений назовні закон збереження творчої енергії, який забезпечує духовну спадковість у культурі, подібно як у Природі діє «закон розподілу й збереження енергії» (за Сергієм Подолинським).

Простежимо ці різночасові, але закономірні, духовні збіги в житті трьох унікальних митців: Олександр Кощиць, Нестор Городовенко й Павло Муравський.

1914 рік. Олександр Кошиць прийшов на дириґентсько-хоровий відділ Київської консерваторії як керівник хорового класу. Саме тоді народився Павло Муравський.

1930 рік. Нестор Городовенко очолив дириґентсько-хорове відділення Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Павло Муравський вступив до Київського музичного технікуму. Після вступних іспитів, того ж дня увечері, в переповненій залі Київської філармонії молодий Муравський уперше почув вражаючий спів капели «Думка» під орудою Нестора Городовенка. Первинність цього враження Павло Муравський зберігав упродовж усього життя: «Коли я підійшов до філармонії, то побачив дуже багато людей… Усі вони хотіли послухати «Думку», а кінна міліція їх розганяла, бо у залі не було місця…».

1936 рік. Нестора Городовенка несподівано звільняють з кафедри хорового дириґування Київської консерваторії, а також з посади художнього керівника капели «Думка». Павла Муравського, тоді ще  студента консерваторії,  направляють у «Думку» для проходження хорової практики. Як згадував Павло Муравський: «Ми тоді вперше зустрілися з Городовенком. Він мав прямий, сміливий і незалежний характер. Він не вмів пристосовуватися до ситуації часу, як це буває з багатьма дириґентами. Але при тому тоталітарному режимі такий характер викликав обурення партійних чиновників. Тому комуністи його так і не повернули назад у капелу…».

1944 рік. На далекій чужині, в Канаді, помирає Олександр Кошиць. А в 1948-у Нестор Городовенко переїздить до Канади. Того ж року Павло Муравський був призначений художнім керівником львівської капели «Трембіта». Тут він і розпочинав закладати основи свого індивідуального виконавського стилю.

21 серпня 1964 року в еміґрації помирає Нестор Городовенко. А вже 9 жовтня, цього ж року, Павло Муравський стає художнім керівником «Думки».

Про подібність творчих доль і виконавських стилів Н. Городовенка й П. Муравського свідчать, зокрема, й такі характерні збіги в їхній дириґентській практиці, про які згадував Павло Іванович. У 1979 році з Москви на Париж вели музичну передачу, присвячену 50-й річниці виступу капели «Думка» в столиці Франції. А озвучували цю програму записи концерту «Думки», який відбувся 1967 року у Великій залі Московської консерваторії під керівництвом Павла Муравського й який мав великий успіх. Почуте приємно вразило Павла Івановича, бо Нестора Феофановича він завжди сприймав як свого однодумця, дуже близьку за духом людину.

Так з глибини минулого століття перепліталися творчі й життєві стежки Олександра Кошиця, Нестора Городовенка й Павла Муравського, яких поєднує велика любов до української співочої традиції та спорідненість індивідуального виконавського стилю.

Прийнявши у січні 1948-го з рук Миколи Колесси капелу «Трембіта», Павло Муравський запровадив свій основний метод співу – а cappella, тобто спів  без супроводу. Він завжди був переконаний, що тільки на цьому шляху колектив може сягнути вершин майстерності. 1949 року в Колонній залі Київської філармонії, в присутності всієї музичної громадськості столиці України, в тому числі й викладачів та учнів Київського музичного училища, де Павло Муравський працював перед від’їздом до Львова, він провів свій перший концерт як художній керівник і головний дириґент «Трембіти». Цей колектив Павло Іванович очолював 17 років, його виступи завжди здобували найкращі відгуки тодішньої музичної критики.

У жовтні 1964-го Муравського призначають художнім керівником капели «Думка». Майже через рік Павло Іванович продириґує на сцені Київської філармонії звітний концерт колективу. Георгій Майборода у рецензії визначить якісно новий рівень виконавського мистецтва «Думки»: «…Те, що «Думка» виступила перед нами в новій художній якості, ми повинні завдячити її художньому керівникові Павлу Муравському… За порівняно короткий час він багато домігся в найголовнішому – чисто і музично виразно звучать голоси хору…» (Г. Майборода. Багатообіцяючий дебют // Культура і життя, 10 жовтня 1965 р.).

На виконавський стиль Павла Муравського за час праці в капелі «Думка» великий вплив мала робота з видатним українським співаком Борисом Гмирею. Обох митців поєднувало надзвичайно чутливе ставлення до вокальної інтонації та музичних образів. Капела «Думка» разом з Борисом Гмирею озвучили українську й зарубіжну хорову класику, записали на платівки українські пісні, які стали вершинами мистецтва інтерпретації.

Капели «Думка» й «Трембіта» явили слухачам зразки високого професіоналізму, стали еталоном чистоти хорового співу. Це був час високого художнього злету Павла Муравського. Його творчість знали й високо поціновували в усіх республіках тодішнього СРСР, він здобув найвищі похвали і відзнаки за свою діяльність.

У вересні 1969 року Павло Муравський став художнім керівником і головним дириґентом студентського хору Київської консерваторії (нині – Національна музична академія України) імені Петра Чайковського. Уже в 1970-х–1980-х роках у залі Київської філармонії студентський хор представив складні хорові програми у супроводі симфонічного оркестру – твори Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Йозефа Гайдна, Густава Малера, Олександра Скрябіна, Ігоря Стравінського тощо.

У 1990-х колектив часто виїздив за кордон, преса багатьох країн світу, де виступав зі студентським хором Павло Муравський, високо відзначала його талант. За змістом ці відгуки дуже близькі до рецензій на концерти хору Олександра Кошиця. Справжнім тріумфом став виступ хору Київської консерваторії на міжнародному хоровому фестивалі в Канаді 1993 року, де наші студенти вибороли перше місце серед 80 найкращих хорів світу. Канадська преса писала: «…У всьому і всюди українці співали, як ангели. Муравський продовжував дивувати виконанням українських пісень і тим самим продемонстрував уміння бездоганно відтворювати різні нюанси у музиці…» (Гемблетон Р. Хор Київської консерваторії здійснив надзвичайний подвиг // The Toronto Star, 20 червня 1993 р.). «Хор консерваторії є одним з найкращих у Світі… Інтерпретація творів настільки майстерна, що в них можна відчути дух народу. Муравський дириґує великою мірою, як маляр-митець малює… Він часто починає фразу і тоді слухає з руками, схрещеними на грудях» (Шмідт І. Надзвичайний виступ українців // Тhe Spektator, 21 червня 1993 р.).

Звукову естетику студентського хору під керівництвом Павла Івановича надзвичайно влучно й проникливо визначив у листі до нього професор Казанської консерваторії Сергій Козачков: «Какой у Вас замечательный хор!!! Какой очаровательный звук и манера пения!!! Оказывается, еще не погибло истинное пение и среди современного крика и бесцветного звуколупства, еще живы оазисы настоящего хорового искусства. Браво!!! Сейчас редко так поют. Все больше кричат, шумят, паясничают, то есть всеми силами вытесняют из звука живую музыку. Слушая Ваше пение, я получил огромное удовольствие и преисполнен искренней и глубокой благодарности».

Своєю натхненною працею й творчим життям Павло Муравський створив глибоко національний культурний феномен, ім’я якому – Хор Муравського, який за своїм мистецько-педагогічним значенням у хоровій культурі набув масштабів повноцінної виконавської школи – Хорової школи Павла Муравського. Творчим осердям Хору Муравського є індивідуальний художній стиль, що яскраво вирізняє постать митця у хоровій культурі ХХ–ХХІ століть і завдяки якому слухач упізнає його з перших звуків. Павло Муравський виробив своє неповторне хорове мовлення. Сприймаючи музичну мову, як дар, він через власне інтонування-мовлення виявляє творчу унікальність. Кожен дириґент уміє прочитати хорову партитуру. На те він і вчиться. Та лише індивідуальним мовленням, живою інтонацією майстер відрізняється від ремісника. У Муравського в процесі інтонування музична мова набуває нових смислових значень і почуттєвих нюансів. Як сам він влучно визначає: «написана музика – це ще не музика».

Найбільш вражаючим у художньому стилі Муравського є досконалість інтонації, точність настрою, що передається, і краса звуку – його своєрідний звуковий ідеал. Маючи оцей звуковий ідеал у внутрішньому передчутті й знаючи «мову почуттів» своєї питомої традиції, Павло Муравський забезпечує хоровому звучанню національну неповторність. Його індивідуальне виконавство несе в собі яскраві ознаки національного духу і тим самим набуває загальнолюдської мистецької цінності.

Творча особистість Павла Івановича увібрала духовну енергію тих митців, які впродовж життя допомагали йому, підтримували і раділи його успіхам. Це були композитори, дириґенти, співаки, які належали до різних національних культур, але духом своїм були споріднені з Павлом Муравським. Нині їх уже немає серед нас, та частка їхніх сердець живе й дотепер у творчості Муравського. Це – Нестор Городовенко, Борис Гмиря, Натан Рахлін, Станіслав Людкевич, Пилип Козицький, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Анатолій Кос-Анатольський, Євген Козак, Іван Козловський, Сергій Козачков, Владислав Соколов, Клавдій Птиця, Григорій Ширма, Роберт Шоу.

Так, наприклад, великий вплив на формування Муравського-музиканта мав видатний український симфонічний диригент Натан Рахлін. Якось у 1967 році, після успішного виступу капели «Думка» в залі Московської консерваторії Рахлін сказав Муравському: «А ви були моїм учнем». І це правда: навчаючись у Київській консерваторії, Павло Муравський відвідував кожну репетицію, кожен концерт оркестру під орудою Натана Рахліна. Цей дириґент був для нього зразком досконалості техніки дириґування і «магічної сили» впливу на оркестр. Методика Натана Рахліна згодом виявилася й у творчості Павла Муравського. Її головний принцип – від звуку до стилю, від чистоти однієї, окремо проспіваної ноти до чистоти й краси звучання цілого хорового твору.

Також Павло Муравський дуже часто згадує про те, що великий вплив на нього справив свого часу Хор Роберта Шоу. Йдеться насамперед про надзвичайно скрупульозний і дуже прискіпливий підхід Павла Муравського до вивчення хорових партій. Саме при зустрічі з Робертом Шоу у Львові 1962 року,  він остаточно переконався у правильності своєї методики. Роберт Шоу підтвердив Муравському, що запорукою професійності звучання його хору є те, що кожен співак має інтонаційно бездоганно проспівати свою партію не тільки як артист хору, а й як соліст. Кожен співак має цілком віддаватися музиці. Павло Іванович  у творчій праці з хоровими колективами завжди дотримувався  порад  видатного американського дириґента  Роберта Шоу.

Славетний Микола Гоголь якось констатував прикрий для нього факт, що кожен розуміє його творчість настільки, наскільки розуміє себе сам. Це твердження Миколи Гоголя можна віднести й до Павла Муравського. Павло Іванович – завжди зовні простий, доступний для всіх у спілкуванні. Та за цією зовнішньою простотою приховувалася істинна сутність митця. Вона виявлялася лише у миті внутрішнього осяяння – в його духовно-мистецькій практиці. Якщо наука пізнається в думанні, то мистецтво – у практиці. Феномен духовно-мистецької практики Муравського – це школа життя в Істині й Правді. Колись Григорій Сковорода для своїх сучасників був простим і дивним чоловіком. І лише нині, на порозі його 300-ліття, він постає як Велетень Духу. З такої історичної позиції маємо осягати велич тяжких і щасливих років життя-мистецтва Павла Муравського.

Ольга Бенч, кандидат мистецвознавства

17.07.2019

The post Ольга Бенч: Феномен Павла Муравського. До 105-ліття appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Запрошення

Шановні колеги!

Національна музична академія України імені П. І. Чайковського та Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» запрошують науковців, виконавців, викладачів, аспірантів, студентів до участі у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури», приуроченій 105-літтю заснування Київської консерваторії (НМАУ ім. П. І. Чайковського) та 105-літтю народження й 5-м роковинам пам’яті великого українського хорового дириґента й педагога Павла Івановича Муравського.

Конференція відбудеться в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського 7–8 жовтня 2019 р.

Тематичні напрями конференції:

1. Павло Іванович Муравський – великий хоровий дириґент і педагог.
2. Засади хорової школи Павла Муравського в сучасній музичній освіті й виконавстві.

На Конференції будуть представлені Київська, Львівська, Одеська, Харківська й Закарпатська хорові школи.

Мова конференції – українська. Регламент: доповіді – до 15 хв; виступи в обговоренні – до 5 хв.

За програмою Конференції відбудуться також:

1. Два майстер-класи М. Гобдича й О. Приходько.
2. Відео-прем’єра: Юрій Шевченко. Кантата-балет “Кобзар”.
3. Презентація Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря», реалізованого за підтримки Міністерства культури України та Українського культурного фонду.
4. Презентація мистецьких проектів Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського.
5. Підсумкова прес-конференція.

8 жовтня відбудеться концерт Шостого Хорового свята «Школа Павла Муравського». У святковому концерті беруть участь провідні хорові колективи України під керівництвом учнів і послідовників П. І. Муравського.

Статті за матеріалами конференції будуть опубліковані в науковому журналі
«Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського».

Статті для публікації подавати українською мовою в електронній формі в редакторі Word, у форматах doc, docx; шрифт Times New Roman, кегль 14. Обсяг тексту 0,5–1,0 обл.-вид. арк. (20 000–40 000 знаків з проміжками). Оформляти текст необхідно за загальним стандартом для наукових публікацій. Відомості про автора: прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, учене звання, місце роботи, посада.

Адреса електронної пошти: ukrsvit13@ukr.net

Проїзд і проживання учасників конференції – за кошти сторони, яка відряджає.

Адреса НМАУ ім. П. І. Чайковського: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11 (ст. метро «Хрещатик», «Майдан Незалежності»).

Оргкомітет

The post Запрошення до участі у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Ще за життя Павла Івановича Муравського, в листопаді 2013 року, випускники дириґентсько-хорового факультету Київської консерваторії (з 1995 – Національної музичної академії України) ім. П. І. Чайковського почали реалізовувати ідею створення академічного хору імені Павла Муравського. Цей хор мав на меті здійснити мрію всього життя Маестро – запис хорових творів на поезію Тараса Шевченка. За участю й благословенням Вчителя відбулися перші репетиції, які перервано трагічними подіями 2013–2014 та смертю Павла Івановича (6 жовтня 2014 року).

За відновлення цього мистецького задуму взялися учні маестро Павла Муравського: талановиті хормейстери Лариса Бухонська  та Олена Радько. 

Ідея створення хору належить українському хоровому дириґенту, заслуженому діячеві мистецтв України Ларисі Володимирівні Бухонській – випускниці Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського 1971 року.

Дириґентом і художнім керівником хору є лауреат міжнародних хорових конкурсів Олена Радько – випускниця Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського 2001 року.

Камерний хор «Moravski» створено у вересні 2017 року й названо на честь великого українського хорового дириґента й педагога ХХ–ХХІ ст. Павла Івановича Муравського (1914–2014). Для відновлення історичної справедливості колектив назвав свій хор – «Moravski», бо справжнє прізвище Павла Івановича – МОравський.

У хорі співають люди різних професій. Покликання душ та велика любов до музики об’єднали усіх учасників у цілісний творчий колектив, у якому гармонійно розкриваються індивідуальні особливості кожного співака.

У репертуарі хору – твори духовної, старовинної й сучасної української та зарубіжної музики.

Камерний хор «Moravski» – активний учасник різноманітних фестивалів та концертів: IV й V Хорових свят «Школа Павла Муравського» (2017, 2018); Міжнародної пасхальної асамблеї та Столичного різдвяного фестивалю (2017, 2018); Фестивалю хорового мистецтва імені Анатолія Авдієвського (2018), Фестивалю «Княжа родина» (2018).

Незважаючи на свій молодий вік, Камерний хор «Moravski» здобув першість на районному й міському оглядах-конкурсах творчих колективів міста Києва та став володарем Другої премії Всеукраїнського хорового конкурсу імені Миколи Леонтовича (2018).

У 2019 Камерний хор «Moravski» гастролював у Франції й Австрії: успішно виступив на Фестивалі хорового співу в м. Жерза та у Відні з програмою духовної та народної музики.

Відео

Виступ Камерного хору «Moravski» на Фестивалі хорового співу в м. Жерза (Франція)

https://www.facebook.com/MoravskiChoir/videos/657681611344684/

Концерт Камерного хору «Moravski» в Києві, 06 червня 2019 р.
Дириґент Олена Радько

The post Камерний хор «Moravski» при Благодійному фонді «Хорова школа Павла Муравського» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу
До 100-ліття від народження й 80-ліття мистецько-педагогічної діяльності.

Редактор-упорядник О. А. Шокало
 К.: ВЦ «Просвіта», 2014, 2017. – 384 с.; фото.

Науково-мистецьке видання

ISBN 978-617-7201-06-8

У цій праці представлено рідкісний досвід 100-літнього життя й 80-літньої мистецько-педагогічної діяльності Павла Івановича Муравського (1914–2014) – великого українського хорового дириґента й педагога, легенди хорового співу ХХ–ХХІ століть, патріарха української музичної культури, професора Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (1969–2014), народного артиста України, лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1979), почесного академіка Національної академії мистецтв України (2004), Героя України (2009).

Павло Муравський виховав кілька поколінь хормейстерів, ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в українській музичній культурі великим Олександром Кошицем (1875–1944), і явив власний феномен – Хорову школу Муравського. Суттю Хорової школи Муравського є досягнення вершинної чистоти звучання українського акапельного співу в природному ладовому інтонуванні на основі української народнопісенної традиції. Хорова школа Павла Муравського – це синкретичне явище, в якому довкола ідеалу чистоти цілісно поєдналися мистецькі й моральні принципи.

Павло Муравський уперше в українській музичній літературі подає методику навчання чистого акапельного хорового співу.

У виношеній у серці книжці патріарх українського хорового співу розкриває свій унікальний мистецький метод через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства.

Книжку суттєво доповнюють фахові осягнення й осмислення мистецько-педагогічного феномену Павла Муравського його учнями й дослідниками.

Видання адресоване викладачам і студентам вищих і середніх музичних навчальних закладів, хормейстерам і всім шанувальникам хорового співу.

Праця маестро Муравського має загальнокультурне значення своєю духовною спрямованістю й мудрою проникливістю в саму суть мистецтва і життя та спонукає до осягнення й плекання самобутньої української співочої традиції – джерельної основи культурного саморозвитку людської особистості й збірної цілісності народу.

О. А. Шокало,
автор ідеї й редактор-упорядник видання

«Моя хорова школа» (2014, 2017)

The post Павло Муравський. Моя хорова школа (Текст) appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Цю працю я виношував у серці дуже довго. Ще в 1971 році відомий хоровий дириґент, професор Московської консерваторії Клавдій Птиця, який був головою екзаменаційної комісії в Київській консерваторії й дуже високо оцінив наш хор, просив мене, щоб я описав свою методику навчання хорового співу. Та за хормейстерською роботою ніколи було писати. А коли з’явилася така можливість, записав, що маю в пам’яті, у відчуттях і внутрішньому слухові. 

В Україні досі писали про те, як дириґувати. Це посібники К. К. Пігрова «Керування хором» та М. Ф. Колесси «Основи техніки дириґування». А я вперше описую методику, як чисто співати.

Найвище завдання цієї книжки – дати професійну співочу основу, допомогти всім бажаючим, передусім хормейстерам, навчитися чисто, професійно співати.

Проблема в тім, що музичні училища, звідки до консерваторій, музичних академій приходять абітурієнти, зазвичай, навчають співати в супроводі фортепіано. А це темперований стрій, який не забезпечує професійної основи для хорової роботи. Усі клавішні інструменти, для зручності гри на них, налаштовують у штучному, так званому рівномірно-темперованому строї музики. Згадаймо лишень збірник творів великого Баха «Добре темперований клавір». Для фортепіано така система, справді, добра, а для вокалу не годиться, бо в природному співі ладує інший, природний звукоряд. Високий рівень хорового виконавства досягається співом а cappella на основі народної традиції хороспіву в природному (природженому) ладові наполегливою працею.

Наголошую, що найскладніша хорова робота пов’язана з формуванням навчальних хорових колективів, що хори вищих музичних закладів формуються з музикантів середньої музичної освіти, й тому тут має бути особливий відбір. Труднощі дириґента-хормейстера навчальних хорових колективів полягають у тому, що склад хорів музичних закладів кожний рік змінюється: одні закінчують, інші прибувають. І таке становище повинні розуміти не тільки художні керівники, а й адміністративні керівники музичних закладів та забезпечувати відповідні умови праці в хоровому класі. Я переконаний, що найкращий дириґент може вийти тільки з найкращого хору.

Оволодівши технікою дириґування, ще не можна назвати себе дириґентом-хормейстером. Хормейстер – той, хто може в хорі розвивати хорову співочу культуру. Можна бути чудовим піаністом, композитором чи будь-яким іншим виконавцем, але ще треба мати ті невловимі якості таланту, завдяки яким тільки одиниці стають хормейстерами.

Хормейстер повинен мати розвинений вокальний слух, чути найменші інтонаційні відхилення. Хормейстерові треба навчитися провести в хоровому колективі розспіванку, підготовчу «чорнову» й художню роботу, але тільки в природному ладові. На цій професійній основі необхідно досягнути кантиленного співу, єдності тембру й чистої вокальної інтонації. Ці три основні складові розвитку співочого професіоналізму належить засвоїти від самого початку. Тільки такий дириґент-хормейстер сам досягає високого професійного рівня й приводить цілий хор до високого професійного звучання в вокально чистому унісоні. Чому так легко слухати такий спів? Бо коли співаки прагнуть до вокальної чистоти в поєднанні з м’яким тембром, то в слухачів виникає бажання безкінечно слухати цей пісенний лад.

Така практика переконує, що дириґентська хорова спеціальність є однією з найскладніших музичних спеціальностей. Хормейстер – талант особливий.

Належить усвідомити, що навчитись дириґентської майстерності – не поле перейти, а дириґувати – не ціпом молотити. Ця праця, крім відповідних вроджених музичних здібностей, вимагає великої, постійної, кропіткої роботи. Аби стати дириґентом-хормейстером високого класу, недостатньо навіть такої вродженої якості, як абсолютний зовнішній слух. Для керування хоровим співом у природному ладові необхідно на основі відносного слуху розвинути внутрішній слух, користуючись кантиленним акапельним співом. Бо хормейстер-професіонал зобов’язаний чути не тільки те, що звучить, а й те, як має звучати, і налаштовувати на це ідеальне звучання співаків та впливати на слухачів високою виконавською майстерністю. Бо тільки високий виконавський рівень може доносити до людей суть виконуваної музики й розвивати їхні відчуття.

Я глибоко переконаний, що рівень художньо-виконавської майстерності хору майже цілком залежить від таланту дириґента. Тому часто повторюю: «Який дириґент – такий і хор» і «Хор співає так, як його чує хормейстер». Найперше, чим покликаний займатися дириґент-хормейстер, – це постійно, систематично, наполегливо й щиро працювати над підвищенням виконавської майстерності свого хорового колективу.

В усіх сферах життєвої діяльності людини, головне – якість. Та особливий моральний, духовний вплив на людину справляє якість правдивого мистецтва. Але якість сама не приходить, за якість мистецтва, як і за якість життя в цілому, треба боротися. Боротися за якість мистецтва – це боротися за культурний саморозвиток народу, бо з піднесенням рівня культури покращуватиметься й життя людей. Розвивати музичну культуру необхідно з дитинства. Якщо в школах з першого класу запровадити нотну грамоту і хоровий спів, то через чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку. Пам’ятаймо, що тільки зі щасливої дитини виростає щаслива доросла людина, й тоді зі щасливих людей виросте щаслива Україна.

Основою культурного розвитку людей є музичне виховання, бо музика духовно збагачує людину. Розвиток української музичної культури необхідно підтримувати саме якісним еталонним виконавством. Адже чистий спів, тонка музика спонукають людей до чистоти в житі, до культури взаємин. А культурні люди й житимуть краще, бо культурна людина знає, що треба робити, аби жити не абияк, а достойно. Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі збагатимося морально, духовно, культурно.

Павло Муравський
9.ІII.2014 р

The post Павло Муравський: Моя хорова школа (Прелюдія) appeared first on Хорова школа Павла Муравського.