Спочатку була нота.

Музика живе, коли є рух. І де живе музика – там теж є життя. Кров рухається в людині – отже, є життя.

Для мене мистецтво – не просто професія, а життя. А моє життя – це моє мистецтво.

До музики і взагалі до мистецтва, як і до життя, треба ставитися дуже відповідально. Треба глибоко пізнати музику, бо в ній пульсує життя. А людина, яка відповідальна в усьому – справжня  людина.

Найдужче я любив співати в нашому сільському хорі. І цей спів хвилював мою юну душу.

У студентські роки я намагався вчитися на творчості тих дириґентів, які найбільш відповідали моїй душі, будили мою творчу уяву.

Мене хвилює насамперед мистецький рівень співу, і це заставляє мене працювати понад людські сили й норми. Я навіть уночі прокидаюсь і шепочу якусь хорову партію.

Хоровий спів – найулюбленіший жанр нашого народу, який дає можливість кожній людині долучитися до духовного джерела.

Хор єднає людські серця, підносить їхній внутрішній настрій, дає натхнення, породжує гармонію, лад.

Хоровий спів не знає кордонів. Він зрозумілий для всіх людей, незалежно від мови.

Акапельний хоровий спів – базове мистецтво України.

У музиці, як в архітектурі, один принцип – міцність, користь, краса.

Уся краса – в чистоті. А в чистоти має бути основа – світло.

Вся краса співу й життя залежить від чистоти співу й чистоти людської душі.

Чистота, краса – це ознака чистої душі. А з чистою душею треба чисто співати.

Тільки чистий спів, як чиста вода, чисте повітря, чиста душа, може зворушити людину й задовільнити її духовне прагнення.

У справжнього професіонала музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі.

Я переконаний, якщо заспівати дуже красиво, то це має значно більший вплив на душу людини, ніж найкращий оратор про щось говоритиме. Бо спів проникає в душу.

Справжня любов живе в душі. Це не та любов, про яку багато говорять… Любов – це таїна. І якщо є ця внутрішня таїна, то це справжня любов. Така любов – на все життя. Вона може бути до матері, до сестри… Отаку любов я визнаю – чисту любов до Людини, до Природи, до Мистецтва.

Чистоти досягають не через гроші, а через любов. Любов – основа розвитку таланту.

Любов тримається на взаємності, на взаємних зусиллях.

Любов – рушійна сила життя.

Аби полюбити хоровий спів, треба полюбити кожну чисто проспівану ноту.

Щоб полюбити хоровий твір, необхідно знайти красу в кожній окремо заспіваній ноті.

Кожна окремо проспівана нота абсолютно чистим і природно правдивим тембром створює справжню красу.

Найбільша цінність у виконавському мистецтві – чистота інтонації.

Організм повинен звикнути до чистоти в інтонуванні, й тоді його вже ніщо не зіб’є з правильного шляху.

Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі.

Чистота  співу – чистота життя.

Чистий спів спонукає людей до чистого, висококультурного життя.

Чистота, краса – це наше кредо, це ознака чистої душі. А з чистою душею треба чисто співати.

Чистий спів, можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Чистої води хочеться напитися, чистим повітрям хочеться надихатися, чистого співу хочеться наслухатися, з чистою людиною хочеться наговоритися.

Найкращий спів – це чистий спів. Чистий спів, можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця в тому, що нечисту воду і нечисте повітря виявити легко, а нечистий спів виявити важко.

Практика співочого життя підтверджує, що досить кільком співакам хору високого професійного рівня поспівати в хорах масового співу, щоб на наступній репетиції весь хоровий колектив втратив високий виконавський рівень і почав співати між нотами. Доведеться витратити кілька годин, аби привести цей хоровий колектив до належного професійного звучання. Тому необхідно дбати, щоб співаки співали тільки в одному хорі.

Для досягнення високого професійного звучання хорового колективу співаки цього колективу повинні співати тільки у своєму хорі.

Якщо два співаки, сидячи поруч, співатимуть один природним ладом, а другий у межах темперованого строю, то між ними ніколи не буде досягнуто ансамблю, унісону. І завжди співак, який співає нечисто, «перетягне» на свій бік чистого співака.

У співі, як і в житті, все гарне досягається наполегливою працею, а все погане саме чіпляється.

У музиці, як у житті, людина до всього звикає. Звикає до гарного, до поганого і навіть до шкідливого. Можна звикнути до масового співу і вважати, що то і є справжнє мистецтво.

Звичка може бути корисна або шкідлива. Шкідливу звичку людина засвоює швидше, ніж корисну.

Великої шкоди при розучуванні хорових творів завдають звички, набуті при дириґуванні за фортепіано.

Музичний інструмент фортепіано через свій темперований стрій, який легко розладнується, не може сприяти чистому інтонуванню в сольному й хорову співі. Й тому вже з першого знайомства з твором має бути його проспівування, а не програвання.

Всі, або майже всі, дириґенти-хормейстери працюють із хорами чи солістами в межах темперованого строю і дають масовий спів. А досягнути високохудожнього, професійного співу можна лише в природному ладові.

Усі музиканти чують музичну інтонацію темперовано, і тільки музиканти високого професійного рівня чують музичну вокальну інтонацію в природному ладові.

Найскладніший спосіб праці з хоровим колективом – природний.

Спосіб роботи в природному ладові вимагає від кожного учасника хору великої працездатності.

Дириґентом-хормейстером високого професійного рівня можна вважати тільки того, хто в змозі досягнути з кількома чи багатьма співаками в природному ладові на основі кантиленного співу тембрально академічного й чистого вокального унісону.

Не шукайте красу звучання в цілому хоровому або сольному творі. А шукайте красу в чисто заспіваній ноті. Бо тільки з чисто заспіваних нот народжується красиве, професійне звучання цілого твору.

Якщо в межах темперованого строю кожна нота має одну висоту, то в природному ладові кожна нота має три висоти. Все це треба чути і керуватися цим у роботі з хором.

Коли декілька співаків або велика група співаків інтонаційно потрапляють у центральну висоту, тоді лине приємний, красивий звук. А якщо співаки потрапляють у три висоти, тоді виникає неприємне різке, крикливе звучання.

Протягом багатьох років я спостерігав, що звуки чисто заспіваних нот завжди об’єднуються в красиве, приємне звучання, а звуки, які звучать між нотами, відштовхуються й завжди створюють різке, крикливе, неприємне звучання.

Інтонаційно чисті вокальні звуки (звуки чисто заспіваних нот) у хоровій партії й відтак в усіх хорових партіях завжди об’єднуються в красиве, приємне звучання. А нечисті звуки, які звучать між нотами, завжди відштовхуються один від одного й створюють різке, крикливе, неприємне звучання.

Нечисті звуки завжди розсіюються й викликають різке, крикливе звучання. А чисті звуки об’єднуються й породжують приємне звучання, яке можна слухати безкінечно з великим задоволенням.

Хормейстеру необхідно знати, що вокально чисто заспівані ноти завжди об’єднуються, збагачуються й породжують співочу культуру.

Чому хори на середній теситурі співають краще, а на високій різко, крикливо? Це тому, що на високій теситурі співають форте, а дихання тримають на піано.

Дириґентські емоції при розучуванні хорового твору по партіях не потрібні, вони навіть шкідливі. Емоції потрібні тільки на загальних репетиціях для виконання нюансів, позначених у партитурі.

Працювати з хором краще спокійно й економно, професійно і з повагою до своєї праці.

Якщо хормейстер справжній професіонал і співаки професіонали, то такий хор матиме можливість систематично покращувати своє професійне звучання.

Немає поганих хорів – є погані дириґенти.

Який дириґент – такий і хор. Так можна стверджувати, коли для дириґента й хору створені відповідні творчі умови праці.

Хор розвивається й піднімається повільно і важко, а опускається дуже швидко.

Дириґент зобов’язаний пам’ятати таке: аби навчити чисто співати окремих співаків або цілий хор, необхідно в першу чергу оволодіти цими якостями самому.

Найперше, чим належить займатися дириґентові-хормейстеру, – це постійно, систематично, наполегливо й щиро працювати над підвищенням виконавської майстерності свого хорового колективу.

Першочерговим завданням хорових колективів є виховання в слухачів доброго музичного смаку й любові до співу.

Хормейстер – талант особливий.

Щоб виховати хор, довести його до професійного звучання (навіть у самодіяльності), необхідно закласти співочу основу.

Тривалий кантиленний спів треба вважати співочою основою і головним досягненням співака. Такого співу можна досягнути в стилі акапельного співу в  природному ладовому інтонуванні.

Навчений хор звучить упевнено, самостійно й сам служить творчим підйомом до фортепіанного супроводу або оркестру.

Справжній високопрофесійний хор має велике значення в справі виховання музичної культури людей, має велику силу впливу на слухачів у їхньому культурному розвитку.

Якщо зал аплодує, то це ще не може стати єдиним мірилом професіоналізму співу, як часто думають дириґенти.

Справжній хормейстер-професіонал, слухаючи окремого співака або групу співаків, має чути не тільки те, як звучить, а й те, як має звучати.

Треба шукати красу звучання не в загальному хорі, а в чисто заспіваній ноті. А потім краса в загальному хорі явиться обов’язково.

Треба вміти знайти красу не тільки в цілому хоровому творі, а й у кожному акорді, в кожній заспіваній ноті.

Чинник, за яким судять про талант і професійність хормейстера, – репетиційна робота, манера вивчення твору.

У хорі потрібна розспіванка, але тільки в природному ладові. А якщо вона провадиться в межах темперованого строю, то вона не створить професійної основи для подальшої хорової роботи.

Починати репетицію хору без попередньої розспіванки по інтервалах на основі природного ладу – все одно, що будувати будинок на піску без фундаменту.

Розспіванка буває двоїста: правдива налаштовує хор на чисте інтонування й правильний тембр, а неправдива повністю руйнує інтонацію в хорі.

Використовуючи розспіванку по інтервалах, можна досягти високої загальної музичної культури. Висока музична культура може розвиватися лише там, де її основою є спів.

Розспівати – означає налаштувати вухо на чисту інтонацію й тембр. І тоді слух буде відрегульований протягом цілої репетиції.

У хоровому класі робота вимагає від студента постійної максимальної уваги й повної віддачі своєї творчої енергії.

У студентському хорі намагаюся виховати студентів на співі осмисленому, образному як за тембровими відтінками, так і за динамікою.

У хорі студент отримує весь комплекс знань. Якщо в класі з техніки дириґування він отримує теоретичні знання про звучання твору, то справжнє, реальне знання про свою професію студент може отримати лише через хор.

Хорова технологія – це складна наука. Її можна засвоїти не на уроках з техніки дириґування, а лише в хоровому класі.

Дириґентська техніка може не тільки допомагати в хоровому співі, а й перешкоджати.

Оволодівши технікою дириґування, ще не можна назвати себе хормейстером. Хормейстер – той, хто може в хорі розвивати хорову співочу культуру.

Я переконаний, що найкращий дириґент може вийти з найкращого хору.

Потрібно завжди пам’ятати, що тільки голосом, а не словами, можливо досягнути в хорі високої співочої культури.

Робота дириґента з хором – це тонкий творчий процес, який складається з малих і великих завдань. Щоб ці завдання зреалізувалися, між хором і дириґентом має бути творче взаєморозуміння.

Дириґенти іноді забувають, що співаки приходять у хор співати, а не слухати лекції.

У дириґента лише два способи спілкування з хором – вираз обличчя й жест, якими він має викликати ті емоції й переживання, що їх закладено в музику.

На чорнових репетиціях необхідно менше тактувати руками, а більше тягнути звук. І це дириґент має відчувати в руках.

Ніякий інший музикант не підлягає критиці так, як дириґент.

Якщо слухачі можуть насолоджуватися технікою скрипаля чи піаніста, то дириґента судять, виходячи з самої культури співу, від того емоційного стану, який викликає в них спів його хору.

Справжній музикант сприймає музику не тільки зовнішнім слухом – як вона звучить, а й внутрішнім слухом – як вона має звучати.

Професія дириґента найскладніша серед усіх видів музичного виконавства. І лише небагатьом вдається проникнути в таїну цього виду виконавства.

Якщо у вас у дипломі написано «дириґент», це ще не означає, що ви ним стали. Право називатися дириґентом необхідно заслужити наполегливою і великою працею, постійно вдосконалюючи свої практичні навики.

У музичну академію ви прийшли, щоб набути співочої культури – культури хорового й сольного співу. А для цього потрібні місяці й роки наполегливої, самовідданої праці над собою.

Справжній дириґент служить хоровому мистецтву віддано й щиро і любить його понад усе на світі.

Для хорового співу найголовніше – домагатися  виконавської якості.

Головне в хоровому або сольному виконанні – виконавська якість. Але виконавська якість саме на прийде, за якість треба боротися.

Є хор, а є зібрання співаків. Є хорове звучання, а є звучання тільки людських голосів.

Під словом хор треба розуміти хор без музичного супроводу а сарреllа. Хор а cappella являє собою повноцінне об’єднання певної кількості людських голосів, здатних передавати найтонші почуття людської душі, які звучать у виконуваних творах.

Хоровий спів можна поділити на два види: художній спів і масовий спів. Художній спів ґрунтується на співочій культурі, а масовий культури не потребує.

Професійний – художній спів вимагає вміння володіти хоровою, співочою культурою. Для цього необхідно навчитися працювати в стилі а cappella на основі природного ладу.

Природний лад відрізняється від темперованого строю тим, що в природному ладові кожну ноту, кожний інтервал треба співати по-різному, а в темперованому строї однаково.

У межах темперованого строю кожна нота має одну висоту, а в природному ладові – три висоти: центральну, вищу і нижчу. Але щоб це почути, необхідно систематично розвивати внутрішній слух.

Першочергове завдання хормейстера й співака – розвиток внутрішнього слуху. Це дасть можливість співакам читати сольні й хорові твори «з листка».

Найвищим досягненням буде те, коли ми зуміємо прочитати цілу партитуру з великою кількістю голосів без того, щоб виконати її попередньо на інструменті.

Необхідно, щоб кожен музикант-професіонал міг прочитати і уявити одноголосну або багатоголосну музику внутрішнім слухом.

Розвиток внутрішнього слуху є кінцевою метою будь-якої професійної музичної освіти.

У справжнього професіонала музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі.

Людський голос як найдосконаліший інструмент може бути плодотворною основою загальної музичної культури через підвищення загальної музичної освіти.

Загальна музична освіта – основа розвитку загальної музичної культури.

Нині ми спостерігаємо, що виконавський рівень професійних і самодіяльних хорових колективів зрівнявся. Різниця тільки в тому, що професійні колективи співають за гроші, а самодіяльні – від душі, з любові до хорового співу.

Зрозуміти, на якому рівні звучить співак, ансамбль або хор, досить складно, потрібна відповідна підготовка.

У музиці, як і в житті – все пізнається в порівнянні.

Якщо говорити про стан музичного мистецтва в Україні, то в першу чергу треба сказати, що Україна володіє рідкісним природним голосовим матеріалом. Завдання полягає тільки в тому, щоб фахівці, які працюють у хоровому мистецтві, вміли виконувати хорові твори на рівні цього природного голосового матеріалу.

Нині найперше завдання академічних хорових колективів України – підняти виконавський рівень. Для вищої якості повинні бути й відповідні творчі умови праці.

Більше уваги має бути приділено розвиткові колективів серйозної музики, бо тільки така музика сприяє розвиткові духовності, культури й збагачує людські душі.

Мистецтво морально збагачує людську душу, виховує і розвиває людину – в цьому його суть і мета. Але досягає цієї мети тільки правдиве, щире мистецтво.

Виховує людину серйозне мистецтво: опера, симфонія, хор, сольний академічний спів. Естрадне мистецтво теж потрібне людям, та воно розважає людину й приносить користь тільки тоді, коли розважає вихованих людей, а інакше воно може бути навіть шкідливим.

Естрадна музика сприймається поверхово, більше очима. Тільки серйозна музика западає в душу й несе культуру.

В першу чергу потрібна серйозна хорова музика. Виконана професійно ця музика западає в душу людині й викликає добрі почуття й думки.

Серйозна хорова музика є основою всієї людської культури, а культура є основою всього життя.

Я переконаний, що тільки високе мистецтво може гарантувати безперервне зростання культури.

Висока музична культура може розвиватися лише там, де її основою є спів. Бо людський голос може бути плодотворною основою загальної музичної культури через підвищення загальної музичної освіти. Загальна музична освіта сприяє розвитку загальної музичної культури.

Розвивати музичну освіту необхідно з дитинства. Якщо в школах запровадити нотну грамоту і хоровий спів, то через чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку.

Найкращий спосіб для піднесення музичної освіти – це запровадити в загальноосвітніх школах уроки хорового співу й музичної грамоти.

Хоровий спів має великий вплив на виховання молодого покоління.

Першочергове завдання хорових колективів – виховання в слухачів доброго музичного смаку й любові до співу.

Ми знаємо, що найкращі співаки-професіонали вийшли з найкращих хорових колективів.

Дуже важливо, щоб для праці художнього керівника були відповідні сприятливі умови, що буває далеко не завжди.

Тільки 10 відсотків успіху залежить від таланту, а 90 відсотків успіху забезпечує праця.

Воля, темперамент, емоційність, досконале володіння дириґентською технікою, висока музична освіченість – ось якості, які необхідні для дириґента-митця.

Аби стати дириґентом-професіоналом високого рівня, необхідно працювати з хором на основі природного ладу й навчитися бачити в партитурі те, чого там не написано.

Написана музика – це ще не музика.

Найголовніше, щоб у кожному русі дириґента відчувалося кантиленне прагнення.

Пояснювати співакам не словами, а професійно заспіваною нотою або фразою.

З хором необхідно працювати за принципом: менше слів і більше діла. Якщо багато розмовляти й мало співати, то можна перетворитись у дириґента-розмовника.

Всякі довгі розмови дириґента перед репетицією не мають конкретного професійного впливу, а мають тільки виховне значення.

Менше говорити, а більше діла робити.

Спеціальність дириґента-хормейстера є найскладнішою, і для навчання за цією спеціальністю необхідно дуже уважно підбирати абітурієнтів.

Необхідно розвивати в студентів відчуття й розуміння, смак до високого мистецтва і виховувати для розвитку хорової культури відповідно високих професіоналів.

Дириґенти-хормейстери мають бути вищими від будь-якого співака-професіонала в розумінні співочої культури.

Кожний хормейстер і співак зможе досягнути співочої культури, якщо розвиватиме свій внутрішній інтонаційний слух і працюватиме над творами на основі природного ладу.

Розвинутий внутрішній інтонаційний слух дає можливість співати й передавати іншим співакам точну вокальну інтонацію.

Найскладніший спосіб праці з хоровим колективом – природний. А досягнути найвищого художнього виконавського рівня можливо тільки в природному ладовому інтонуванні. Природний лад дає можливість зрозуміти, відчути й почути кантиленний спів, єдність тембру й вокальну інтонацію.

При кантиленному співі особливу увагу треба звернути на взаємовідношення голосних і приголосних звуків. Бо голосні звуки утворюють кантилену, а приголосні – дикцію.

Для розвитку кантиленного співу необхідно ноти, які співаємо, співати з тенденцією на перетримання, а ноти, які приєднуємо, приєднувати швидко.

Для розвитку співочого професіоналізму необхідно засвоїти три його складові: кантиленний спів, єдність тембру і вокальну інтонацію.

Слід пам’ятати, що в співі найголовніше – тембр. І тому хормейстерові треба дбати про створення в хорі найкращого тембру. А такого рівня можна досягнути, працюючи з хором і окремими співаками тільки на основі природного ладу.

Справжній дириґент-професіонал повинен свідомо вміти співати чистою і нечистою інтонаціями. Тоді він матиме можливість виправляти нечистий спів як у хорі, так і в солістів. Інакше, такий дириґент вважатиме свій нечистий спів за чистий, а тому не зможе навчити й інших співати чисто.

Дириґент має бути самокритичним, і на всякі значні похвали з боку слухачів після концерту реагувати стримано, маючи на увазі, що з погляду його самооцінки, в концерті були недоліки, на які звернув увагу тільки він сам.

Стати дириґентом-хормейстером, професіоналом високого рівня – це не поле перейти й не ціпом молотити.

Щоб руками не махати, а дириґувати, то треба розвивати техніку дириґування, не від плеча, а від кисті.

Дириґент-хормейстер зобов’язаний працювати над собою не менше, ніж працюють піаністи, скрипалі, інші солісти.

Можна бути чудовим музикантом, але цього ще не досить, аби стати справжнім дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня. Для цього необхідно розвинути внутрішній слух до можливості керувати співом у природному ладові.

Щоб стати дириґентом-хормейстером високого професійного рівня, необхідно, крім відповідних музичних здібностей, мати велике бажання і вкласти в цю спеціальність велику любов і працю. А ще необхідно брати приклад із видатних майстрів і менше думати про себе в мистецтві.

Дириґентській справі треба віддати себе цілковито.

Можна сказати, що дириґент-хормейстер – це найскладніша професія в музичному мистецтві. Це складний шлях, який треба пройти від простого технічного вміння керувати хором до вершин художнього виконання хорових творів.

Справжні музиканти-професіонали сприймають виконання музики і зовнішнім, і внутрішнім слухом. Зовнішнім сприймають, як звучить музика, а внутрішнім – як має звучати.

Зовнішній слух є у звичайних людей і у звичайних музикантів, які користуються зовнішнім слухом. А в хормейстера має бути внутрішній слух, щоб чути точніше, ніж звучання налагодженого рояля чи піаніно.

Внутрішнім слухом називається такий слух, коли той, хто співає, чує мелодію внутрішньо, думкою, без озвучення голосом.

Першочерговим завданням співака і хормейстера треба вважати розвиток внутрішнього слуху, це дасть можливість співакам читати сольні й хорові твори «з листка».

Розвиток внутрішнього слуху є кінцевою метою будь-якої професійної музичної освіти.

Навчитися чути й користуватися внутрішнім слухом можливо, якщо систематично користуватися кантиленним акапельним співом.

Дуже корисно розвивати внутрішній слух проспівуванням мелодії не голосом, а думкою. Таке вивчення хорової партитури сприяє розвитку професіоналізму хормейстера.

Абсолютний слух являє собою природну якість. Але для музиканта абсолютний слух не обов’язковий. Іноді так буває, що хор у хормейстера з відносним слухом співає чисто, а в хормейстера з абсолютним слухом нечисто.  І тому кращим слухом слід вважати відносний слух.

Якщо людина володіє найкращими природними музичними здібностями, це ще не означає, що вона володіє співочою майстерністю.

У хорі найголовніше – навчити всі хорові партії чистого звучання в унісоні й співати хорові твори на високому професійному рівні.

Працювати з хором треба спокійно і економно, професійно і з повагою до своєї праці.

Дириґент не повинен махати руками від плеча, а має дириґувати кистю.

Кисть руки, міміка обличчя, вираз очей передають енергію духу дириґента.

На концерті з нот ніколи не дириґував, усе – напам’ять.

Я не звик дириґувати з партитури. У моєму житті ще такого не було, аби я на концерті дириґував з нот.

Я впевнений, що на концерті дириґент не може мати повної волі й мистецької довершеності, коли його голова занурена у нотний текст. Це потрібно лише на репетиції.

На репетиції я дивлюся в партитуру й знаю, як мені інтонувати цю ноту, де маю брати дихання, якою динамікою співати. Це все праця на репетиції. А на концерті вся кропітка репетиційна робота повинна набути художнього вигляду.

За всі роки дириґентської праці я ніколи не проводив репетиції сидячи, а завжди стоячи. І завжди слухав концерти випускників теж стоячи.

Треба любити хорове мистецтво в собі, а не себе в мистецтві.

Справжнє, правдиве музичне мистецтво має велике значення, воно збагачує людську душу, виховує, формує людину.

Треба пам’ятати, що в музиці, як і в усіх інших галузях мистецтва, є самородки й таланти, бракує лише ефективного методу їхнього розвитку.

Навчитися дириґувати не важко, а щоб стати справжнім дириґентом-хормейстером, потрібно докласти багато праці.

Дириґента-хормейстера, який уміє працювати на основі природного ладу, можна назвати дириґентом високого класу. А хормейстера, який уміє працювати тільки в межах темперованого строю, можна назвати хормейстером масового характеру.

Високохудожня музика має позитивний вплив на виховання людини, особливо в той час, коли низькопробна музика несе руйнівну силу.

Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі. Потрібно всім нам до цього прагнути.

Чистота в співі спонукає людину до чистоти в житті. Треба тримати еталон чистоти, незважаючи ні на що.

Традиційний український хоровий спів у природному ладовому інтонуванні сприяє наведенню ладу в суспільстві, бо допомагає людям уладнати свої почуття й пробудити любов до чистого співу й до всього чистого в житті.

Співати треба так, щоб був лад у всьому, і жити треба так само.

Спів дає відчуття волі.

The post Павло Муравський: Хорові правила. Спочатку була нота appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського

Старовинне подільське село Дмитрашківка знане ще з мемуарів середини ХVІІ ст. сирійця Павла Халебського як унікальний осередок української співочої культури. Село Дмитрашківка розташоване в заповідній місцевості «Зачарована долина» – одному з наймальовничіших куточків Наддністрянщини.

Головна мета Міжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського – розвиток традиції акапельного академічного співу; поширення творчих засад Хорової школи всесвітньо відомого дириґента й педагога ХХ–ХХІ століть Павла Муравського; обмін творчими здобутками; ознайомлення зі взірцевими творами української та зарубіжної класичної музики XVI–XX cт., аранжуваннями народних пісень і творами сучасних композиторів; популяризація української хорової культури у Світі.

Конкурс проводиться за такими спрямуваннями акапельного співу (номінаціями): академічні (мішані та однорідні) хори; дитячі хорові колективи; українські народні хори та фольклорні ансамблі.

Щорічне проведення Конкурсу, згідно з міжнародною практикою, забезпечує системність, ритмічність процесу вдосконалення професійної майстерності керівників та виконавців через підготовку й участь у Конкурсі. Щорічне залучення до співпраці відомих хорових дириґентів та нових хорових колективів створює можливості для творчого спілкування й інтенсифікує розвиток академічного хорового співу. Дотримання творчих засад міжнародної практики сприяє гідному представленню українського хорового мистецтва в обширі світової музичної культури.

Конкурс орієнтується на перспективні світоглядні засади, на пошук і розвиток нових музичних парадигм, що передбачають постановку й розв’язання на практиці духовно-творчих завдань сучасного хорового мистецтва.

Основний підхід до проведення Конкурсу визначив сам маестро Павло Муравський через критерій високої професійності: «конкурс якості» має базуватися на принципах якісної роботи дириґента, що забезпечує високий виконавський рівень хорового колективу.

В рамках Конкурсу проводяться науково-практичні заходи (симпозіуми, круглі столи, майстер-класи), які закладають основу досліджень творчого методу П. І. Муравського в широкому контексті сучасної хорової культури, що сприятиме розробці нових підходів до вивчення й розвитку українського хорового мистецтва.

Конкурс також сприятиме подоланню наявних у хоровому процесі застарілих підходів, диспропорцій та введенню в сучасний культурний процес творів хорової класики, зокрема XX століття, які досі активно не задіяні в українській музичній культурі.

Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського має загальнодержавне значення й спрямований на підвищення якості музичного мистецтва, рівня духовності, культури українського суспільства та позитивного міжнародного іміджу України.

Автори ідеї, концепції, положення:

О. А. Шокало, Л. В. Бухонська, І. Я. Павленко

The post Концепція Міжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Якщо ви прийшли в Національну музичну академію України, щоб навчитися дириґувати, то ви помиляєтеся, бо ви вже давно вмієте дириґувати. Ви навчилися дириґувати в музичних школах, у музичних училищах. У музичну академію ви прийшли, щоб набути співочої культури – культури хорового й сольного співу. А для цього потрібні місяці й роки наполегливої, самовідданої праці над собою.

З бесід П. І. Муравського зі студентами

Спеціальність дириґента-хоровика, порівнюючи з іншими, можна вважати найскладнішою. І тому при доборі студентів на хоровий факультет необхідно враховувати цю специфіку. Добре було б, якби на цей факультет у столичну Музичну академію рекомендували музучилища й музшколи своїх кращих випускників з потрібними для цього фаху здібностями.

Труднощі роботи хормейстера в хорі вищого музичного закладу полягають у тому, що студентський хор формується з випускників різних середніх музичних закладів, зі студентів п’яти курсів, і тому вимоги керівника-хормейстера сприймаються по-різному. Зустрічаються студенти, які хотіли б навчатися на інших факультетах, а вчаться на дириґентсько-хоровому. То для таких студентів вимоги хормейстера видаються навіть нудними. Вимоги хормейстера сприймаються по-різному й студентами першого курсу. У хорі професійні вимоги до студентів старших курсів є необхідною потребою, а для першого такі вимоги занадто складні. Тож, відповідно, вони не завжди сприймаються.

Труднощі роботи з хором Музичної академії полягають у тому, що постійно змінюється склад хору. Студенти п’ятого курсу, які певною мірою засвоїли акапельний стиль співу, почали розуміти й професійно співати, закінчують академію. На їхні місця на перший курс приходять студенти з різних музучилищ, музшкіл. І завжди приходять із темперованим рівнем співу. Майже всі співають між нотами. І від керівника хору академії вимагається надзвичайно важка робота, щоб успішно підрівняти їх до студентів старших курсів. Та й деякі педагоги вважають, що головне в дириґентській спеціальності – це техніка дириґування, і не сприяють студентам в оволодінні професійним хоровим співом.

Успішна робота хорового колективу багато в чому залежить і від адміністративного середовища. Це середовище може бути корисним або шкідливим.

До всього, ви весь час перебуваєте в оточенні неналаштованих фортепіано, й ваш внутрішній слух «засмічений» нечистим, темперованим звуком. Внутрішній слух звикає до такого становища і не реагує на чисту вокальну інтонацію. Під час гри на фортепіано необхідно мати на увазі рівень налаштування інструменту і не приймати неналаштований інструмент за справжній. Така робота дасть можливість чути й розуміти як темперований стрій, так і природний лад. Треба постійно співати a cappella, враховуючи висоту інтервалів у природному ладові. Працюючи самокритично, ви матимете змогу загострити внутрішній слух. Хормейстеру необхідно навчитися особисто виконувати відповідні вимоги на основі природного ладу:

1. Загострити свій внутрішній слух для визначення інтервалів вокальної інтонації.

2. Навчитися володіти голосом на основі кантиленного співу.

3. Навчитися об’єднувати всі голосні звуки в єдиний академічний тембр.

4. Навчитися чути й співати вокально чисто всі інтервали.

5. Знати, які інтервали потрібно співати вище, а які нижче.

6. Щоб засвоїти вокально-інтонаційно всі інтервали, необхідно в домашніх умовах співати постійно, щоб ці вправи увійшли в звичку й стали професійною фаховою необхідністю.

7. Всі ці професійні досягнення хормейстер має передавати співакам не словами, а голосом.

8. Працюючи в такому спрямуванні, хормейстер і співаки стануть фахівцями, професіоналами такого рівня, коли співак матиме можливість вільно, без напруження співати абсолютно чисто всі виконувані твори.

13.Х.2008 

Ті вправи, що я вам дав два тижні тому, можуть бути надійною основою для професійного співу. Вони дають можливість розвинути внутрішній слух до такого рівня, щоб стати професіоналом високого класу й працювати з хором не словами, а голосом. Вони мають увійти в звичку. І тоді кожний стане професіоналом високого рівня, і не тільки сам співатиме абсолютно чисто, а й зможе навчити цьому всіх інших.

Звичайні люди – не музиканти, сприймають виконання музики зовнішнім слухом. І реагують на темпи, динаміку, дикцію, темперамент виконавця. А музикант сприймає музику і зовнішнім, і внутрішнім слухом. Зовнішнім музиканти чують музику, як вона звучить, а внутрішнім – як має звучати. Більшість хормейстерів сприймають музику в темперованому строї, а інші – в природному ладові. Досягнути найвищого виконавського рівня можна, працюючи на основі природного ладу.

Хоровий спів можна поділити на дві частини: на спів професійний, художній і на спів масовий. Спів масовий нічого не потребує. Там просто зібралися, сіли та й заспівали. Десь швидше, а десь повільніше, десь голосніше, а десь тихіше. На тому все й закінчується. А професійний, художній спів потребує хорової культури. Для цього необхідно навчитися працювати з хором і солістами на основі природного ладу.

Дириґентська спеціальність дуже складна, а дириґентсько-хормейстерська ще складніша, бо хормейстер не тільки повинен уміти дириґувати, а й розуміти співочу культуру. Є випадки, коли окремі дириґенти не вивчали дириґентської техніки, а ставали дириґентами світового значення. Бувають випадки, коли бажаючий вчитися на оркестровому факультеті вчиться на дириґентсько-хоровому. Буває, що випускник музучилища дириґує краще, ніж випускник консерваторії. Враховуючи специфіку дириґентсько-хорового факультету, треба сказати, що на цей факультет має бути особливий добір абітурієнтів. Треба розуміти, що техніка дириґування є засобом опанування дириґентською спеціальністю тільки в музичному училищі. А в консерваторії, музакадемії необхідно оволодіти вокальною культурою й стати дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня. Якщо цього нема, то для такого студента консерваторія є продовженням навчання в музучилищі.

Тому дуже важливо для музиканта при виборі спеціальності не помилитися. Не кожний музикант може бути дириґентом, тим паче хормейстером.

…І ще скажу вам про три свої бажання. Перше – це створити хоровий колектив і записати ще не записані хорові твори на слова Т. Г. Шевченка. Друге бажання – це зайти у Верховну Раду й вивчити з депутатами Державний Гімн України. Може, якщо вони навчаться по-справжньому співати Державний Гімн, то навчаться по-справжньому й працювати для людей, для Української держави. І третє бажання – це коли я помру, щоб була хороша погода…

29.V.2009 

Першочергове завдання хормейстера і співака – розвиток внутрішнього слуху. Це дасть можливість співакам читати сольні й хорові твори «з листка». Музичний інструмент фортепіано через свій темперований стрій, який легко розладнується, не може сприяти чистому інтонуванню в сольному й хоровому співі. Й тому вже з першого знайомства з твором має бути його проспівування, а не програвання. Використовуючи розспіванку по інтервалах, можна досягти високої загальної музичної культури. Висока музична культура може розвиватися лише там, де її основою є спів. Бо людський голос як найдосконаліший інструмент може бути плодотворною основою загальної музичної культури через підвищення загальної музичної грамотності. Загальна музична грамотність веде до розвитку загальної музичної культури.

Треба пам’ятати, що в музиці, як і в усіх інших галузях мистецтва, є самородки й таланти, бракує лише ефективного методу їхнього розвитку. Спеціальність дириґент-хормейстер – найскладніша, і для навчання за цією спеціальністю необхідно дуже уважно підбирати абітурієнтів. Є випадки, коли невдахи гри на якомусь інструменті досить легко потрапляють на дириґентсько-хоровий факультет, який їм не до душі, а йдуть заради диплома. І після закінчення не займаються хоровим мистецтвом, а працюють зовсім за іншими спеціальностями.

А спеціальність хормейстера вимагає наполегливого навчання й самовідданої праці. Саме тому знаменитий дириґент-хормейстер Павло Григорович Чесноков радив випускникам Московської консерваторії: «Вот мои дорогие друзья, поработаете с хором годков десять и тогда начнете кое-что понимать в хоровом деле».

4.ІХ.2009 

Можна почути по радіо, телебаченню, як хтось виступає й веде розмову про якість у сільському господарстві, в промисловості, й ніколи не почуєш про якість у музичному мистецтві.

Я пам’ятаю музичне мистецтво з тридцятих років. Тоді, як і зараз, були серйозна, виховна музика й естрадна музика. Але серйозна завжди була попереду, вона виховувала й збагачувала людські душі. А естрадна рухалася слідом і розважала вихованих людей. Зараз усе навпаки: естрадна музика вийшла на «передову», а виховна опинилася в «тилу». Але, найгірше те, що, користуючись мікрофонами, на концертну сцену вийшли навіть безголосі виконавці. І вони на сцені викручують такі піруети, що за тими рухами неможливо слухати пісню. Треба боротися за якість. Люди слухають такий спів, звикають, і їм здається, що то і є справжнє мистецтво. Виконавці самі порвинні дбати про виконавську якість. Аби переконати людей у низькопробності псевдомузики, необхідно вивчати високохудожню музику. Високохудожня музика має позитивний вплив на виховання людини, а низькопробна музика має руйнівну силу.

Найвищим досягненням музичної освіти стане вміння прочитати цілу партитуру з великою кількістю голосів без того, щоб виконати її попередньо на інструменті. Необхідно, щоб кожен музикант-професіонал міг прочитати й уявити одноголосну або багатоголосну музику внутрішнім слухом. Розвиток внутрішнього слуху є кінцевою метою будь-якої професійної музичної освіти. У справжнього професіонала музика повинна спочатку оживати в душі, в голові, а потім у голосі.

Найголовніше – виконавська якість. Виконавська якість сама не прийде, за якість треба боротися. Треба боротися за чистий спів. Бо найкращий спів – це чистий спів. Чистий спів можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця тільки в тому, що нечисту воду і нечисте повітря легко виявити, а нечистий спів виявити важко. Можна співати нечисто, між нотами, і вважати, що то є справжнє мистецтво. Але щоб такого не відбувалося, то завжди треба мати перед собою якийсь високий виконавський зразок. Це може бути сольний виконавець або хор, оркестр і т. ін.

Для розвитку музичної культури уже давно пора в столиці України побудувати великий, на чотири-п’ять тисяч місць, акустичну концертну залу. І щоб у тій залі мали право виступати солісти й музичні колективи тільки високого професійного виконавського рівня й без мікрофонів.

11.ІХ.2009

Якщо говорити про стан музичного мистецтва в Україні, то в першу чергу треба сказати, що Україна володіє рідкісним природним голосовим матеріалом. Завдання полягає тільки в тому, щоб фахівці, які працюють у хоровому мистецтві, вміли виконувати хорові твори на рівні цього природного голосового матеріалу.

Нині найперше завдання академічних хорових колективів України – підняти виконавський рівень. Для вищої якості повинні бути й відповідні творчі умови праці. Більше уваги має бути приділено розвиткові колективів серйозної музики, бо тільки така музика сприяє розвиткові духовності, культури й збагачує людські душі.

Зі свого досвіду знаю, що чистим академічним співом можна навіть хворих лікувати. На підтвердження цього я чув виступи лікарів на медичному форумі, які для прикладу назвали хор Київської консерваторії, яким я тоді дириґував.

У музиці, як і в житті, все пізнається в порівнянні. Хоч кожний керівник і виконавець схильні вважати себе найкращими. Є директори музичних колективів, які не можуть визначити якості музичного виконання, але вимагають виступу хору під час усіляких святкувань.

Який дириґент – такий і хор. Усе залежить від керівника і від тих умов, у яких працює керівник. Хормейстерська спеціальність досить складна. Стати високопрофесійним дириґентом-хормейстером – це не ціпом молотити й не поле перейти. Для хормейстерської справи в музичні заклади не можна брати всіх підряд, а дуже уважно добирати. Випускники вищих музичних закладів повинні вміти не тільки дириґувати, а ще (і це головне) вміти створювати в хоровому колективі співочу культуру.

Потрібно розвивати співочу культуру вже з дитинства. Треба починати з загальноосвітньої школи. Найкращий спосіб для піднесення музичної культури – запровадити в загальноосвітніх школах уроки хорового співу й музичної грамоти. Якщо в школах запровадити нотну грамоту й хоровий спів, то через чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку. Тоді буде можливість виявляти талановитих дітей і створювати для них відповідні творчі умови. І в Україні з’являться солісти, дуети, тріо, квартети, ансамблі, хори й оркестри, які на високому музичному рівні являтимуть розвиток музичної й загальної української культури.

Кожен, хто хоч трохи розуміється на співочому мистецтві, знає, що хорова культура завжди була в авангарді загальної людської культури, і що тільки академічний спів здатний рухати вперед музичну культуру. Ми знаємо і те, що найкращі співаки-професіонали вийшли з найкращих хорових колективів. Для цього, в першу чергу, необхідно всі хорові колективи піднести на значно вищий художній виконавський рівень. А це означає, що призначати на керівництво хоровими колективами потрібно дуже уважно (з іспитовим терміном) і тільки враховуючи фахові здібності. А інші причини для призначення таких фахівців, які нерідко трапляються, не повинні мати місця. Люди, яким випало керувати музичним мистецтвом, повинні бути на досить високому рівні, щоб мати змогу правдиво оцінювати виконавський рівень того чи іншого колективу. Бо інколи зустрічаються випадки протилежні, й тоді зазвичай виникає питання: «А судді хто?».

Підносячи виконавський рівень хорових колективів, можна створити творчу конкурентоздатність з естрадними виконавцями й повернути до концертних залів втрачених слухачів. Бо тільки серйозна музика в прекрасному виконанні здатна зворушувати й збагачувати людські душі.

1.Х.2009

Досягати високого художнього виконавського рівня з хором Музичної академії надзвичайно важко, бо хор постійно змінюється за своїм складом. Приходять у хор випускники музичних училищ, музичних шкіл, а вони не підготовлені до рівня академії. А вимоги керівника хору однакові для всіх курсів. І тому для досягнення високого виконавського рівня доводиться зустрічатися з гальмуванням творчої роботи. Велике значення для плідної хорової роботи має адміністрація академії, вона може сприяти або гальмувати цю роботу. Не всі й викладачі з техніки дириґування мають практичне відношення до хорової роботи, і їм важко зрозуміти специфіку й складність такої роботи. Тому вони й наполягають на техніці дириґування. А тим часом найважливіше на хормейстерському факультеті – це оволодіння професійною співочою культурою через хорову практику.

Велике значення має хормейстерська практика. Вона може бути пасивною й активною. Пасивна – це коли студент спостерігає хормейстерську роботу керівника свого хору. Активна – коли студент практично дириґує співаками. Практика, коли хор ділиться на частини під керівництвом практикантів, має формальний характер, а для хорового колективу є навіть шкідливою. Кращий спосіб для практикантів може бути квартет, октет чи невелика група співаків-професіоналів, які працюють по вільному найму. А найкращий спосіб для практики студентів – це створення хорових колективів у середніх загальноосвітніх школах. Така практика може бути безкоштовною, а може й за плату. Таку практику я рекомендую, бо й сам, будучи студентом, керував хором в 71-й загальноосвітній школі, в міліції РУД (регулювання вуличним рухом) і на заводі “Арсенал”.

За несприятливих умов праці керівника хору хоровий колектив швидко втрачає професійну якість і швидко опускається до найнижчого рівня. Таке буває й тоді, коли до керівництва хоровим колективом стає хормейстер низького професійного рівня. У хоровій роботі є принцип: з ким поведешся, того й наберешся. Який дириґент – такий і хор. Але навіть найздібнішому дириґенту буде важко боротися за співочу якість, якщо адміністрація академії дозволятиме й сприятиме співакам працювати в різних хорах. Бо ті хори працюють у межах темперованого строю, й ті співаки приносять у свій хор, який працює в природному ладові, інтонаційні, тембральні, кантиленні недоліки. А керівникові свого хорового колективу доводиться починати спочатку, і це гальмує розвиток швидкості й якості зростання свого колективу. Така ситуація стосується й рівня зацікавлення в роботі хору деяких студентів. Бо масовий спів у різних хорах входить у звичку, і таким студентам важко підкорятися тим вимогам, які вимагає керівник свого хорового колективу для професійного, художнього звучання.

Випускники академії мають бути фахівцями найвищої хорової кваліфікації й повинні створювати хори й працювати з хоровими колективами, а не співати в якихось хорах як співаки, бо для цього не потрібно вчитися так багато років.

29.І.2010 

Незаперечно можна сказати, що в різних жанрах можуть бути виконавці талановиті й бездарні. І в дириґентську спеціальність іноді приходять випадкові молоді люди. Часто буває так, що молода людина починає вчитися на якомусь інструменті: фортепіано, скрипці, віолончелі, якомусь духовому інструменті чи баяні. Проходить якийсь час, і стає очевидним, що розраховувати на успіх у тому інструменті не доводиться. Це стає зрозумілим не тільки педагогам, а й самим студентам, і тоді з’являється бажання вчитися дириґувати. І вчиться, але в перспективі виходить дириґент-«махальник».

Було б добре, якби педагоги музичних училищ, музичних шкіл рекомендували до вступу в Музичну академію своїх кращих випускників, які відповідали б дириґентській спеціальності. Хоч дириґентська спеціальність на перший погляд видається доступною, та щоб стати дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня, необхідно, крім відповідних здібностей, вкласти в цю спеціальність велику працю й любов. А ще треба брати приклад з видатних майстрів і менше думати про себе в мистецтві. Дириґентській справі треба віддати себе цілком і повністю. Постійно піднімати виконавську якість, щоб слухачі виходили з зали з гарними почуттями й думками.

Якщо раніше серйозна музика звучала в основному лише в концертних залах, то тепер різна музика звучить по радіо, телебаченню, в записах. Така легка доступність музики таїть у собі й певну небезпеку, бо людині важко зорієнтуватися у виконавській якості. Одночасно з правдивим виконанням проникає до слухача “ширпотреб”, халтура, а це шкідливо впливає особливо на нашу молодь. Не можна допускати, щоб на по радіо й телебаченню звучали, в основному в естрадному виконанні, подібні одна на одну пісні-одноденки.

Необхідно пропагувати кращі зразки виконавської культури. Необхідно керівникам хорів, ансамблів, солістів, працювати над підвищенням своєї майстерності. Треба любити хорове мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. Наполегливо працювати над підвищенням виконавської якості творів хорової музики, і цим більше заохочувати людей поважати, захоплюватися й цінити серйозну музику.

Питання музично-естетичного виховання людини, і в першу чергу молоді, слід вважати найважливішим. І цим питанням мають займатися всі, хто має до цього стосунок.

12.ІІ.2010

Співоче звучання можна поділити на два види: на художній спів, і спів масовий. І що треба робити з хором, який погано звучить?

Для професійного художнього звучання хору хормейстеру перш за все необхідно розвинути свій внутрішній слух, до того рівня, щоб чути й голосом показувати співакам вокально чисту інтонацію. Все це може відбуватися тільки на основі природного ладу. Завжди треба мати перед собою зразок висококультурного професійного звучання. Звичайний шанувальник вокального мистецтва, слухаючи хорове або сольне звучання, сприймає виконання в цілому. Реагує на нюанси виконуваного твору: десь голосніше, а десь тихіше, десь швидше, а десь повільніше і т. ін. А музикант, слухаючи виконання твору, теж чує, як і всі, зовнішнім слухом, усі нюанси. Але музикант повинен чути не тільки те, що звучить, але й те, як той твір має звучати.

Наголошую, що інтонаційно чисті звуки всіх хоровий партій завжди об’єднуються й створюють красиве звучання. А нечисті звуки завжди один від другого відштовхуються й створюють важке, крикливе, різке неприємне звучання. Чистий звук завжди буде звучати легко, без напруження, й навіть f зазвучить без особливих зусиль. Усі ці якості інтонаційні, ритмічні, динамічні, тембральні, кантиленні, дириґент і співаки мають чути й реагувати перед появою звуку. Чисто заспіваний звук набуває легкості, летючості, приємності, навіть на ніжному рр. Усього цього буде досягнуто, коли дириґент буде справжнім професіоналом. У аматора всі нюанси, яких дириґент старатиметься досягнути, будуть мертві.

Починати репетицію хору без попередньої розспіванки по інтервалах на основі природного ладу – все одно, що будувати будинок на піску без фундаменту. Всі бажаючі стати дириґентами-хормейстерами мусять пам’ятати, що стати дириґентом – це не поле перейти й не ціпом молотити, що це дуже складний і відповідальний процес.

Вся робота для художнього виконання сольних і хорових творів має бути виконана в підготовчому періоді чорнової роботи, по партіях. Тільки тоді на загальних репетиціях у хормейстера буде можливість розпочати роботу над виконанням усіх нюансів, позначених у партитурі композитором.

Можна сказати, що дириґент-хормейстер – це найскладніше професія в музичному мистецтві. Це складний шлях, який треба пройти від простого технічного вміння керувати хором до вершин художнього виконання хорових творів. Можна бути чудовим музикантом, але цього ще не досить, щоб стати справжнім дириґентом-хормейстером – професіоналом високого рівня. Для цього необхідно розвинути внутрішній слух до можливості керувати співом у природному ладові.

Дуже важливо, щоб адміністративне керівництво вищих музичних закладів створювало для студентів відповідні творчі умови, за яких кожний студент відчував би важливість, складність цієї спеціальності й старався б наполегливо й відповідально вчитися. Дуже важливо, щоб і педагоги, які вчать студентів техніки дириґування, сприяли в суто хоровій справі.

26.ІІІ.2010 

Звичайні люди, не музиканти, сприймають виконання музики зовнішнім слухом. Вони реагують на темпи, динаміку, дикцію. А справжні музиканти-професіонали сприймають виконання музики і зовнішнім, і внутрішнім слухом. Зовнішнім сприймають, як звучить музика, а внутрішнім, як має звучати. Музикант, який сприймає виконання музики тільки зовнішнім слухом, не зможе оцінити виконавського рівня і завжди вважатиме низький виконавський рівень за високий.

Навчитися чути й користуватися внутрішнім слухом можливо, якщо систематично користуватись кантиленним акапельним співом. Частина музикантів володіють абсолютним слухом. Абсолютний слух являє собою природну якість. Але для музиканта абсолютний слух не обов’язковий. Іноді так буває, що хор у хормейстера з абсолютним слухом співає нечисто. І тому кращим слухом треба вважати відносний слух. Багато видатних музикантів, які не мали абсолютного слуху, чудово чули і творили прекрасну музику (наприклад, П. Чайковський, Р. Вагнер).

Внутрішнім слухом називається такий слух, коли той, хто співає, чує мелодію внутрішньо, думкою, без озвучення голосом. Для хормейстера найкраще розвивати внутрішній слух на основі природного ладу в стилі a cappella, і це дає можливість розвивати вміння читати ноти з «листка».

Розвивати музичний слух потрібно з одноголосного звучання. Дуже корисно починати співати різні вправи зі звуків середнього регістру, а потім розширювати на верхній і нижній регістри. Дуже корисно розвивати внутрішній слух проспівуванням мелодії не голосом, а думкою. Таке вивчення хорової партитури сприяє розвитку професіоналізму хормейстера.

Вся хормейстерська праця має розвиватися на основі чистого інтонування. Для цього необхідно засвоїти інтонацію кожного інтервалу в природному ладовому інтонуванні. Оскільки кожний інтервал має свою природну висоту, то частину нот необхідно співати вище («гостріше»), а частину нижче («тупіше»).

Якщо людина володіє найкращими природними музичними здібностями, це ще не означає, що вона володіє співочою майстерністю. А щоб стати професійним майстром, творцем-художником, необхідно пройти довгу й складну школу, оволодіти й засвоїти всі прийоми вокального співу. Дириґенту-хормейстеру необхідно працювати не менше від скрипаля, піаніста й інших музикантів. Для співаків цей шлях ще складніший, тому що співаки можуть відчувати співочі особливості тільки інтуїтивно, на ґрунті кантиленного співу й чіткої дикції. Кантилена має зберігатися при всіх штрихах і динаміках. Треба знати, що краса звуку залежить не від його сили, а від кантилени, закругленості, м’якості й емоційної виразності. Для того щоб досягти якісного звучання на високих нотах, не потрібно захоплюватись динамікою самого звуку, а необхідно утворювати відповідну позицію подачі звуку, й тоді звук лине професійно й красиво. Для єдності тембру необхідно звукові позиції переносити згідно з висотою мелодії.

В середньому й повільному темпі кожний рух руки повинен мати дві динаміки. Кожна сильна доля такту має бути динамічно твердою, а слабка доля – м’якою. Кожну музичну фразу й кожний мотив фрази згідно зі змістом музики необхідно дириґувати або всією рукою, або впівруки, третиною руки, чи самою кистю руки. Складні такти потрібно дириґувати так, щоб перша доля була сильнішою, а друга – слабшою.

Працювати з хором треба спокійно й економно, професійно і з повагою до своєї праці. У хорі найголовніше – навчити чистого звучання всіх хорових партій в унісоні й співати хорові твори на високому професійному рівні.

10.ІХ.2010 

Професійний дириґент-хормейстер повинен навчитися оцінювати виконавців музики як зовнішньо, так і внутрішньо. Зовнішньо хормейстер сприймає виконавців (як і всі люди) зовнішнім слухом. А внутрішньо хормейстер має чути виконавців внутрішніх слухом. Зовнішньо хормейстер сприймає те, що звучить, а внутрішньо повинен сприймати те, як має звучати. Без такого розуміння й відчуття хормейстер не зможе оцінити виконавський рівень виконавців і завжди вважатиме низький виконавський рівень за високий. Для професійного оцінювання хормейстерові необхідно розвинути свій внутрішній слух до такого рівня, який забезпечить хормейстерові змогу співати особисто й керувати хоровим колективом на основі природного ладу.

Розвинути внутрішній слух можливо, якщо працювати вдома та з хором a cappella і дотримуватися точної інтонації кожного інтервалу. Така систематична робота поступово увійде у звичку, й чистий професійний спів залишиться на все життя.

Хори академічного звучання мають перевагу перед народними, бо вони мають можливість виконувати хорові твори великої форми: ораторії, кантати, реквієми, великі акапельні твори, хори з опер.

Хор матиме можливість досягнути високого виконавського європейського рівня, коли проводитиме репетиції малої й великої форми a cappella на основі природного ладу.

Найголовніше у співі – чистота. Чистий спів можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця тільки в тому, що нечисту воду й нечисте повітря можна швидко розпізнати, виявити, а нечистий спів – важко. Можна співати нечисто, між нотами, і вважати, що то справжнє мистецтво. Бо людина до всього звикає. Звикає до доброго і до поганого, звикає навіть до шкідливого. Але щоб такого не сталося, завжди треба мати перед собою виконавські зразки високого професійного рівня. Це можуть бути і солісти, й колективи. Наприклад, співаки Борис Гмиря, Іван Козловський, Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Хосе Карерас, Монсеррат Кабальє, скрипаль Давид Ойстрах, симфонічні оркестри Лондона, Парижа, Берліна, хор італійської опери Ла Скала. Можуть бути й інші приклади такого рівня.

Україна володіє надзвичайно багатим голосовим матеріалом. Але наші виконавці ще не досягли рівня самого голосового матеріалу.

15.Х.2010 

Шановні студенти! У зв’язку з тим, що я не маю можливості працювати з хором практично, а від того, що я присутній на репетиціях, хор краще не заспіває, я вирішив допомогти кожному з вас осібно, методом домашньої роботи – стати хормейстером-професіоналом високого виконавського рівня. Для цього я написав вокальні вправи, які дають можливість розвинути внутрішній слух до такого рівня, щоб чути інтонацію в природному ладові.  Таким чином, хормейстер матиме можливість навчитися абсолютно чисто співати, засвоїти чисту вокальну інтонацію й працювати з хором, не словами, а голосом. Така постійна акапельна робота в домашніх умовах закладе міцну основу для професійного виконання хорових і сольних творів у природному ладовому інтонуванні. А це шлях до високого рівня професіоналізму

Щоб стати дириґентом-хормейстером, професіоналом високого рівня, вам потрібно навчитися працювати з хором і солістами на основі природного ладу. Для цього необхідно оволодіти:

1. Кантиленним співом на всіх штрихах, темпах, динаміках.
2. Досягнути єдності всіх голосних звуків у єдиному академічному тембрі.
3. Досягнути чистої вокальної інтонації.

Ці вправи забезпечують можливість розвинути внутрішній слух до такого рівня, щоб чути найменші інтонаційні відхилення, співати чисто, провадити репетиції з хором і солістами не словами, а голосом.

Кантиленно співати можливо тільки при піднятій діафрагмі, й під час співу необхідно відчувати звукову протяжність, подібну до ґуми або тіста. Для кантиленного співу потрібно вдихати не багато повітря, але стільки, щоб вистачило на одне дихання – заспівати велику музичну фразу чи довгу ноту. Перед кожним подальшим диханням у легенях має залишатися частина попереднього дихання. Для кантиленного співу всі довші ноти необхідно протягувати, а короткі біля довших скорочувати, і всі ноти тісно з’єднувати. Слідкувати за «замиканням» звуку.

Для досягнення єдності тембру й дикції всі голосні звуки протягувати, а приголосні відносити на кінець голосних і промовляти коротко, чітко. Для академічного тембру голосні звуки а–е–и–і потрібно формувати (фонувати) ближче до губів. А для уникнення різкості, крикливості найвищі ноти потрібно формувати в головному регістрі.

Для досягнення чистої вокальної інтонації необхідно частину нот співати з підвищенням («загостренням»), а частину – з пониженням («притупленням»).

Для філірування звуку потрібно на початок димінуендо розслабити діафрагму, а на початок крещендо зміцнити діафрагму.

Усі ці вправи характерні для всіх інших хорових і сольних творів.

Усі ці вправи співати систематично, і вони увійдуть у звичку й залишаться назавжди як еталон чистоти у внутрішньому слухові.

Справжній музикант сприймає музику не тільки зовнішнім слухом – як вона звучить, а й внутрішнім слухом – як вона має звучати.

Інтонаційно чистий вокальний звук у хоровій партії й відтак в усіх хорових партіях завжди об’єднується й утворює красиве, приємне звучання.

7.ХІІ.2010

Україна володіє чудовим, багатим голосовим матеріалом. На жаль, наші хорові колективи ще не досягли рівня свого голосового матеріалу. І створилося таке становище, що професійні й самодіяльні хорові колективи по виконанню зрівнялися. А різниця тільки в тому, що професійні хорові колективи співають за гроші, а самодіяльні – з любові до мистецтва.

Треба боротися за виконавську якість, бо вона сама не прийде.

Пригадую міжнародні футбольні матчі в Англії, Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, і звернув увагу, що шанувальники національної команди стараються підтримати свою команду і в якийсь момент починають співати. І сотні, тисячі на стадіоні співають якусь пісню. Співають в унісон, і так чисто, ніби хтось провів з ними репетицію. А наші хлопці й дівчата, коли йдуть колядувати, або солдати марширують і співають, то так нечисто, що важко пізнати саму мелодію.

Треба боротися за якість, за чистий спів. А чистий спів можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Різниця тільки в тому, що нечисту воду й нечисте повітря легко виявити, а нечистий спів важко. Можна співати нечисто, між нотами, і вважати, що це справжнє мистецтво. А щоб такого не виникало, то завжди перед собою треба мати якийсь високий професійний виконавський зразок. Це може бути і сольне, і групове виконання.

У своїй хоровій роботі я завжди мав такі зразки.

Треба боротися за співочу культуру. Завжди потрібно пам’ятати, що Україна доти не розбагатіє матеріально, доки не розбагатіє духовно.

18.ІІІ.2011 

Як практично досягнути професійного художнього співу на основі чорнової роботи? Покажу цей метод на хоровому творі Дмитра Бортнянського “Многая літа”:

1. Досягнути кантиленного співу. Для цього необхідно спокійно взяти дихання, підняти діафрагму й співати фразу на одному диханні. Всі довгі й половинні ноти протягувати й тісно з’єднувати з четвертями, а четверть прискорювати. Четвертні з крапкою протягувати, а вісімку прискорювати й тісно з’єднувати. Дириґувати на дві четверті, й кожну другу четверть протягувати до тактової риски.
2. Для єдності академічного, єдиного тембру необхідно голосні звук а-і, співаючи, наблизити до губів і співати в характері голосного о.
3. Для чистоти вокальної інтонації необхідно кожну приму співати “думкою” на підвищення. А також кожний діатонічний півтон донизу, малу терцію донизу співати з підвищенням. Великі секунди, великі терції й чисті квінти догори теж співати з підвищенням, загострено. Хроматичний півтон догори співати підвищено.

Такі відношення між нотами при співі для досягнення кантилени, єдності тембру й чистоти інтонації мають бути в усіх хорових і сольних творах.

16.ІХ.2011

Хоровий спів можна поділити на дві частини: на художній і масовий. Художній спів ґрунтується на співочі культурі, а масовий спів культури не потребує. Для масового співу досить зібратися гуртом і заспівати. Але щоб стати дириґентом-хормейстером високого рівня, необхідно навчитися працювати на основі природного ладу й засвоїти три складові професійного співу: кантилену, єдність академічного тембру і чисту вокальну інтонацію. Щоб не скотитися до рівня масового співу, музикант-професіонал, слухаючи виконавців, повинен завжди мати перед собою якийсь високий виконавський зразок. Таким зразком можуть бути і солісти, і колективні виконавці. Досягнути такого високого рівня можливо тільки на основі природного ладу, з розвитком внутрішнього слуху.

Не шукайте красу звучання в цілому хоровому або сольному творі. А шукайте красу в чисто заспіваній ноті. Бо тільки з чисто заспіваних нот утвориться красиве, професійне звучання цілого твору.

21.Х.2011 

Про розвиток музичного мистецтва має турбуватися уряд. У 1939 році, після возз’єднання України, у Львові було створено хорову капелу “Трембіта”. І керував капелою Петро Григорович Гончаров. А в Києві існувала капела “Думка”, під керівництвом Олександра Назаровича Сороки. І так сталося, що “Трембіта” стала “обганяти” “Думку”. Але ж “Трембіта” обласна капела, а “Думка” республіканська. А культурою й мистецтвом у ті роки керував композитор і дириґент Пилип Омельянович Козицький. Він умів визначити виконавську якість. То й перемістив керівників капел: П. Гончарова – у “Думку”, а О. Сороку – в “Трембіту”.

Тоді виховна якісна музика мала велике значення. Треба музичному мистецтву боротися за якість, вона сама не прийде.

Треба пам’ятати, що мистецтво формує людину, мистецтво виховує людину. Суспільство не може розбагатіти матеріально, доки не розбагатіє духовно.

16.ХІІ.2011

Коли дивлюсь по телебаченню “Свободу слова”, “Велику політику” й інші політичні шоу, то складається враження, що в нас в Україні головна мова не українська, а російська. І сам себе запитую, чому так сталося? І сам собі відповідаю. Мабуть, тому, що Україна століттями була залежною від Росії. Був період, коли українську мову в Україні навіть забороняли. Було, як у народній приказці: «З ким поведешся, того й наберешся».

Коли в 1930 році я приїхав до Києва поступати в музпрофшколу (згодом – музтехнікум), то при перших зустрічах з абітурієнтами почув тільки російську мову. А я російської мови зовсім не знав і почував себе ніяково. Але чотири роки музтехнікуму, два роки роботи в Чорнобилі Київської області, п’ять років у консерваторії й п’ять років війни так вплинули, що мені спілкуватися з людьми було краще російською мовою. І вона так увійшла у звичку мого життя, що я не надавав цьому ніякого значення. І навіть, коли після війни я приїхав до Львова керувати капелою “Трембіта” (а в капелі всі співаки були місцеві, з Західної України), то почав працю російською мовою, і не звертав на це уваги. Але через деякий час до мене підійшов артист капели і сказав: “Ви, Павле Івановичу як людина і дириґент подобаєтесь нам, от якби Ви ще розмовляли українською мовою, то Вас можна було б до рани прикласти”. І на другий день я вже проводив репетиції з капелою своєю рідною українською мовою.

Російська мова в містах існувала скрізь і всюди. А українська зберігалася тільки в селах. Російська мова настільки поширилася, що люди, українці, уже не звертали уваги, що вони розмовляють чужою мовою. Треба розуміти, що ті люди, які розмовляють російською мовою, не всі є росіяни. Бо російська мова, яку сотнями років насаджували в Україні, увійшла в звичку. І людина має українську душу, а розмовляє російською мовою.

Деякі росіяни вміють розмовляти українською мовою, але вони не українці, а росіяни. Можна сказати, що всі євреї, які живуть в Україні, вміють добре розмовляти українською мовою, але вони не українці, а євреї.

Моя тітка й моя друга жінка були росіянками, знали українську мову і вважали, що в Україні єдиною державною мовою має бути тільки українська.

Щоб змінити таке становище, потрібні державні заходи. Дуже потрібно в Україні розвивати, поширювати й зміцнювати почуття природного патріотизму. Бо не кожний хто розмовляє українською мовою, є українець. Є немало людей, які розмовляють українською мовою тільки для своєї власної вигоди. Справжній українець розмовляє українською мовою не з веління розуму, а від душі. Є люди високої загальної культури, які чудово розмовляють багатьма мовами, але українська для них – головна.

Треба, щоб в усіх державних установах, у навчальних закладах, інших організаціях звучала тільки державна українська мова. Всі чиновники, які хочуть працювати в державних установах, але не знають української мови, мусять її вивчити.

Правдивими українцями-патріотами можна вважати тільки тих, у кого українська мова живе в душі.

27.І.2012 

Знову нагадую вам про “Многая літа” Дмитра Бортнянського. Я вже казав, що домовлявся з керівником хору про п’ять хвилин роботи над цим твором на кожній репетиції. Але Савчук заборонив виділяти тих п’ять хвилин. Тоді я вирішив запропонувати вам американський спосіб вивчення хорового твору. Що це за спосіб?..

Ще коли я був студентом, тоді, як і зараз, існували хори, професійні й самодіяльні. Але тоді часто приїздили до нас хорові колективи з-за кордону. Особливо часто приїздили хори з Росії. І ми слухали те звучання й переконувалися, що російські хори співали краще.

А в 60-х роках, коли я почув у Львові американський хор під керуванням Роберта Шоу, я зрозумів, що американський хор співає ще краще, ніж російські хори. І мені дуже захотілося зустрітися з американським дириґентом і запитати, як їм вдається так співати. І Шоу розказав мені, що перед тим, як їхати на гастролі в Радянський Союз, він відібрав співаків-професіоналів і доручив їм самостійно вивчити гастрольний репертуар. І тільки після того вони зібралися всі на загальну репетицію й співали загальним хором. Деякі твори вони не встигли відрепетирувати, і провели репетиції вже у Москві. І незважаючи на такі умови, звучання хору було на найвищому виконавському рівні.

Така практика може бути корисною, бо вона потребує активної самостійної роботи від кожного учасника хору. Кожний співак має вивчити свою хорову партію в природному ладовому інтонуванні. І хормейстерові залишається тільки художня робота над виконанням нюансів партитури. Коли я став працювати в капелі “Думка” й вести хор у консерваторії, то в цих колективах я запровадив хорову роботу в стилі а сappella. І це дало великі творчі досягнення. А можна одночасно з груповою роботою запровадити для всіх співаків ще й самостійну виучку хорових партій. І під контролем керівника хору така робота може сприяти підвищенню художньої виконавської якості хору.

Чому я вам про це розповідаю?

Бо через те, що керівництво Музичної академії не дало мені можливості проводити з хором репетиції, я вирішив доручити всім вам вивчити таким способом самостійно хорові партії твору Дмитра Бортнянського “Многая літа”. І хочу вас запитати. Скажіть, у кого є ноти “Многая літа”, у хоровому класі або вдома? Прошу підняти руку… Мало… Ноти треба мати всім, і тим, які знають твір напам’ять, і тим, які не знають.

Пропоную вам у домашніх умовах вивчити кожному свою хорову партію й дириґувати її на дві четверті в темпі маршу. Закінчення другої частини співати без ritenuto, а ritenuto зробити в кінці першої частини при повторенні. Всі пріми, фа-дієзи, до-дієзи, і ля-дієзи співати з підвищенням. Усі половинні ноти протягувати, а всі четверті й вісімки прискорювати.

Якщо вивчите твір за моєю рекомендацією, то наступного разу, коли ми зустрінемось, ми зможемо проспівати професійно і без репетицій.

І надалі співатимемо всім бажаючим у день народження. Думаю, що це можливо, адже ви студенти вищого музичного закладу.

20.ІІ.2012 

У музиці, як і в житті, людина до всього звикає. Звикає до чорного, до поганого й до шкідливого. Виконавці музики й слухачі, не маючи порівняння, звикають до виконання музики низької якості. Звикають до такого рівня і вважають, що то і є справжнє мистецтво. За останні роки неможливо почути ні по радіо, ні по телебаченню виконавців високого класу. А якщо, дуже рідко, й з’являються справжні виконавці з-за кордону, то вони виступають у Палаці “Україна”, і їх мають можливість почути тільки багаті. А тисячі звичайних людей такої можливості не мають.

Необхідно пропагувати найкращі зразки світової музики, і особливо української. Бо така музика має великий виховний вплив і на почуття патріотизму, і на популяризацію в Україні української мови.

14.ІХ.2012

Хоровий спів можна поділити на масовий і професійний. А звучання співу – на звучання розмовне й вокальне. Розмовне звучання (співаєш, ніби розмовляєш) дає спів короткими, нечистими, крикливими нотами і відсутністю звукового ансамблю. А професійне звучання дає чистий кантиленний спів, єдність тембру й чиста вокальна інтонація.

Хто слухає спів хорових колективів, той може сказати, що виконавський рівень професійних, самодіяльних і навчальних хорів музичних закладів зрівнявся. Різниця тільки в тому, що професійні хори співають за гроші, а самодіяльні з любові до хорового мистецтва.

Різниця між співом музичних училищ і консерваторій має бути велика. А може й не бути. Різниця в тому, що навчання хормейстерів і хоровий спів у музичних училищах базуються на технічній основі. А спів у консерваторіях має базуватися на співочій культурі. А якщо цього нема, то професійний рівень хормейстерів і хорів у консерваторіях той самий, що і в музучилищах.

Який хормейстер, такий і хор. І тому студенти-хормейстери консерваторій зобов’язані розвинути максимально внутрішній та інтонаційний слух і оволодіти співочою культурою.

Мистецтво має велике значення для культурного розвитку народу, бо воно рухається попереду в житті суспільства й виховує людей. Треба працювати якісніше, аби досягти високого рівня не тільки в мистецтві, а й в усіх сферах нашого життя.

Нам необхідно навчати в музичній академії таких дириґентів-хормейстерів, які зможуть професійно працювати з професійними колективами, а також умітимуть розвивати професіоналізм у самодіяльності.

Неприпустимо, щоб молодий випускник після чотирьох років навчання в музичному училищі й п’яти років у Музичній академії сидів у якомусь хорі й співав якусь хорову партію. Для цього існують вокальні факультети. А хормейстер має працювати дириґентом і розвивати хорове мистецтво.

12.Х.2012 

The post Павло Муравський: Акапельний хоровий спів – базове мистецтво України appeared first on Хорова школа Павла Муравського.