Павло Муравський: «Спів дає відчуття волі!»

 110-ліття від народження й 10-і роковини пам’яті

П. І. Муравський. Київ. 1999.

Павло Іванович Муравський (Моравський) – великий український хоровий дириґент, педагог, народний артист УРСР (1960), професор (1976), лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979), Премії ім. В. Вернадського (2001), кавалер Ордену «За заслуги» ІІІ (1994), ІІ (1999), І (2004) ступенів, почесний академік Національної академії мистецтв України (2004), Герой України (2009).

Родовід. Освіта. Життєвий шлях

Павло Моравський народився 30 липня 1914 року в селі Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам’янець-Подільської губернії, тепер – Тульчинського району Вінницької області. 

Батько, Іван Павлович Моравський 1887 р. народження, загинув у 1915 р. на Першій світовій війні в боях з австрійцями й похований у братській могилі біля Дубно.

Мати, Дарія Юхимівна Моравська (у дівоцтві Могилевська) 1888 р. народження, до 1965 р. жила в Дмитрашківці, а потім у сина в Київі, де й померла 1981 р.

У Павла був брат Дмитро, старший на чотири роки. Працював в Одесі на каменоломнях, підірвав здоров’я й 1937 помер.

У 1922–1929 Павло навчався у Дмитрашківській семирічній школі; співав у сільському хорі й навчався грі на скрипці під керівництвом свого двоюрідного брата Степана Білянського, випускника Тульчинського педагогічного технікуму, учня М. Леонтовича.

Після закінчення Дмитрашківської семирічки Павло працював у колгоспі. Та за допомогою дядька по матері Сергія Юхимовича Могилевського й двоюрідного брата Степана Андрійовича Білянського поїхав до Київа і вступив у Київську музпрофшколу, яку згодом реорганізували в музтехнікум. Під час видачі Павлові паспорта, помилково поміняли літеру в прізвищі: «Справжнє моє прізвище – Моравський, саме так  пишеться уся моя рідня. Помилка в правильному запису мого прізвища була допущена, коли я отримував паспорт. Тому я єдиний у великому роду Моравських, кого називають Муравський».

У 1930–1934 Павло Муравський навчався в Київському музичному технікумі, після закінчення якого працював у 1934–1936 вчителем музики в середній школі, музвихователем, художнім керівником дитячих хорів у м. Чорнобиль.

У 1936–1941 П. Муравський навчався на дириґентсько-хоровому факультеті Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського по класу дириґування Г. Таранова й по хоровому класу Г. Верьовки. У1938–1840 працював дириґентом самодіяльного хору заводу «Арсенал», у 1940–1941 – дириґентом молодіжного вокального ансамблю Українського радіо, в 1941 – дириґентом Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка».

У 1941–1942 П. Муравський – курсант Військово-морського училища протиповітряної оборони (Ленінград, Енгельс) і художній керівник хору училища. У 1942–1943 лейтенант П. Муравський командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії та керував полковим хором флотилії. У 1943–1946 старший лейтенант П. Муравський – художній керівник і головний дириґент організованого ним Червонофлотського ансамблю пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії. У 1946 старшого лейтенанта П. Муравського перевели на Чорноморський флот, демобілізували.

У 1946–1948 П. Муравський – дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка» та педагог з техніки дириґування й оперного класу Київського державного музичного училища при Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського.

Павло Муравський. Львів. 1948.

У 1948–1964 – художній керівник і головний дириґент Львівської обласної хорової капели «Трембіта» (з 1951 – Державна заслужена академічна хорова капела України «Трембіта»), викладач кафедри хорового дириґування Львівської державної консерваторії імені М. В. Лисенка (1948–1955). У капелі «Трембіта» маестро Муравський уперше запровадив методику акапельного співу, під його керівництвом обласна хорова капела «Трембіта» за п’ять років стала Державною заслуженою академічною хоровою капелою України та найкращим хором в Україні. У 1964–1969 – художній керівник та головний дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели України «Думка». У 1965–1969 – за сумісництвом художній керівник навчального хору студентів дириґентсько-хорового факультету та старший викладач кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського.

П. І. Муравський у хоровому класі НМАУ ім. П. І. Чайковського. Київ. 2009.

У 1969–2005 П. Муравський – доцент, професор (з 1976) кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент студентського хору. У 1985–1986 – за сумісництвом художній керівник і головний дириґент Хору Українського радіо (тепер – Академічний хор імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України), з яким здійснив сотні фондових записів, провів десятки радіоефірів і концертних виступів. У 2005–2014 професор П. І. Муравський працював у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського на посаді консультанта.

П. І. Муравський удома. Київ. 2006.

Мистецька й педагогічна праця

П. І. Муравський – один з основоположників сучасної Української хорової школи. Маестро ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим Олександром Кошицем, і явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського.

Суть Хорової школи Павла Муравського – досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні. Павло Муравський як музикант-мудрець, мислитель хорового мистецтва відкрив первинність життєродної, світородної енергії звуку й сформулював світоглядну основу музики: «Спочатку була нота». Звідси й основоположний принципи його хорової методики: «Виявляти любов до кожної чисто заспіваної ноти». А з любові до ноти народжується внутрішній лад співу й життя: «Чистота співу – чистота життя». На цій світоглядній основі Павло Муравський сформулював потужну суспільну місію Українського хорового співу: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

Свою унікальну мистецько-педагогічну методику Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні, явлену через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства, великий дириґент і педагог розкрив у книжках: «Чистота співу – чистота життя» (2012) та «Моя хорова школа» (2014, 2917).

Ці мистецько-педагогічні праці П. І. Муравського стали раритетами, та їх можна читати тут:  

«Чистота співу – чистота життя» (2012)

«Моя хорова школа» (2014, 2017)

П. І. Муравський виховав у студентському хорі понад 1000 хормейстерів. Студентський. хор під керівництвом маестро П. Муравського записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври української хорової музики» (Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981); симфонії, кантати, ораторії («Персефона» І. Стравінського, «Іоанн Дамаскін» С. Танєєва, «Меса» Ф. Шуберта, «Реквієм» Дж. Верді). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера, А. Скрябіна й ін. 

П. І. Муравський удома. Київ. 21 травня 2014.

Хорова Шевченкіана

Особливе місце в творчості П. І. Муравського належить Хоровій Шевченкіані: заповітний задум маестро – записати з українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар».

З проголошенням незалежності України Павло Іванович понадіявся, що після ліквідації тоталітаризму відкриють дорогу виконавцям високого класу й справжньому мистецтву. З 1991 року почав добиватися створення Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича (числом 45–50 осіб): «Молодіжний хор мав стати зразковим для інших професійних і самодіяльних хорових колективів в Україні. Адже Український народ – один з небагатьох у світі має великі музичні здібності й рідкісного багатства співочий матеріал. Необхідно тільки значно покращити професіоналізм керівників хорових колективів та досягти високої майстерності хорів. Зразковий молодіжний хор як високопрофесійний колектив матиме можливість значно збагатити репертуар і виконуватиме твори трьома групами: жіночою, чоловічою й мішаним складом. Такий хор зміг би здійснити на високому рівні фонозапис усієї Української хорової класики, що в радянські часи зробити було неможливо. Мою ідею підтримали відомі музичні діячі, творчі спілки, народні депутати. Згодом ідея Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича набула формулювання – Показовий академічний хор при Президентові України. Однак на всі листи-звернення були однакові відповіді всіх чиновників з адміністрацій усіх президентів. І всі відповіді зводились до однієї відмови: «через складну економічну ситуацію в державі й значне скорочення бюджетного фінансування галузі культури створення й забезпечення діяльності нового мистецького колективу неможливе». Але зовсім не береться до уваги той кричущий факт, що в Україні десятки зовсім посередніх колективів зі статусом державних і національних перебувають на державному утриманні. А це кримінальні злочини, коли величезні хорові колективи використовують величезні бюджетні кошти й видають для суспільного вжитку браковану мистецьку продукцію. Мене дуже дивувало, що на верхах розкрадають мільйони, а на хор не знаходять якихось тисяч…».

Та Павло Муравський, керуючись своїм ідеальним прагненням підвищити рівень хорового мистецтва й загальний культурний рівень свого народу, звертається зі своєю ідеєю до кожного нового міністра культури, до кожного нового президента України. Марність тих ідеальних домагань полягає в тому, що влада в Україні й не думає про культурно-соціальний розвиток народу. В Україні під ширмою незалежності утвердився неоколоніальний паразитарний режим, керований кремлівським мафіозним кагалом, а нібито «українська влада» лише виконує функції колоніальної адміністрації та утверджує свою корпоративну «державу в державі», яка тримається на тотальній корупції.

П. Муравський 23 роки поспіль, незважаючи на свій поважний вік, самовіддано добивався створення взірцевого Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича, підсилюючи цю ідею необхідністю еталонного запису «Пісенного «Кобзаря» – 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка до його 200-річного ювілею. Цей професійний колектив повинен досягнути високого рівня виконавства й тримати його як еталон Українського співу. А на основі взірцевого хору можна відновлювати культуру українського хорового співу в природному ладовому інтонуванні та загальну культуру й лад у суспільстві. Маестро доводив загальнонаціональну важливість поширення в українському суспільстві співаної поезії Великого Кобзаря: «Виконані кращими хорами записи стануть доступні широкому загалу: вони розійдуться по школах, бібліотеках, закладах культури, й люди матимуть змогу слухати їх повсякчас. Ідея еталонного запису хорових творів на поезію Тараса Шевченка досі тримає мене на Білому світі. Я цим живу і хочу, щоб хороспіви Шевченкової поезії допомагали жити всім українцям». За задумом маестро Муравського, такий запис можливо здійснити тільки зі взірцевим академічним хором.

Починаючи з 1991 р., я допомагав Павлові Івановичу писати звернення послідовно до кожного з чотирьох президентів України. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення хору марні, запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Т. Шевченка й випустити аудіо альбом «Пісенний «Кобзар». Значну частину хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік записаних ним творів. Записи 32-х хорових творів (твори a cappella; велика форма, твори з супроводом та без супроводу; вокально-симфонічні твори) зберігалися у «золотому фонді» Національної радіокомпанії України, і вже було чим започаткувати велику серію хорової Шевченкіани. Ті записи 32-х хорових творів ми видали у 2010 р. окремим музичним альбомом з 3-х CD «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001 рр.», яким започатковано аудіо публікацію Пісенного «Кобзаря».

Після цього я запропонував Павлові Івановичу упорядкувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати в кількох томах як цілісне зібрання – «Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів.

Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

У власній багатющій нотній бібліотеці П. Муравського, яка налічує до 300 томів, виявилося близько 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка, 160 із яких Павло Іванович уже опрацював для записування. Павло Іванович систематизував їх за тим самим принципом, що й у музичному альбомі, та ретельно склав перелік. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники Маестро. В результаті, до цього основного зібрання додано народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Ґрандіозний мистецький задум маестро П. І. Муравського завершили його учні й послідовники: протягом 2014–2023 здійснили Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря», явивши Комплексне нотно-звукове видання «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана». На основі укладеного П. І. Муравським нотного матеріалу видали найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана», де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки. А на цій нотній основі здійснили перший систематизований, масштабний запис 110 творів 86 композиторів Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (обсяг аудіо видання – три музичні альбоми по три CD в кожному: перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром). До Аудіовидання видали однотомний нотний додаток «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране». До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Над Комплексним нотно-звуковим виданням «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював близько 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видань і супровідних текстів, керівник мистецького проекту й головний редактор видання О. А. Шокало. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й Української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у музикознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Комплексне нотно-звукове видання «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за напрямом «мистецтвознавство», за поданням Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також Українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю Української музичної та загальнонаціональної культури. Здійснення такого ґрандіозного задуму досі не знала не тільки музична, а в цілому вся Українська культура! 

Комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й Українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності Українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ відстоює свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Тому Пісенний «Кобзар» по праву гідний найвищого визнання й удостоєння найпрестижнішої державної премії України.

Одначе, маріонетковий склад Шевченківського комітету, отримавши відповідну вказівку антиукраїнського владарюючого кагалу, проіґнорував Усеукраїнську національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря».

Пам’ять про великого Маестро і Вчителя

21 листопада 2009 року в рідному селі П. І. Муравського – Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області земляки збудували й урочисто відкрили Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського – великого хорового диригента й педагога ХХ–ХХІ століть

Мистецька громадськість Піщанського району запропонувала, а районна рада підтримала створення Меморіальної садиби-музею великого земляка на місці його старої рідної хати в селі Дмитрашківка. Будували та облаштовували садибу-музей усенародною толокою, а на відкриття запросили П. І. Муравського.

 Це один з небагатьох прикладів в Україні, коли ще за життя великого митця самі земляки гідно поцінували й заслужено вшанували його самовіддану мистецьку працю.

Від 2010 в селі Дмитрашківка проводиться Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського, від 2012 в смт Піщанка – Обласний фестиваль-конкурс хорового мистецтва його імені, а від 2014 в Київі – загальноукраїнське Хорове свято «Школа Павла Муравського».

Великий Маестро і Вчитель Павло Іванович Муравський зустрів свій 100-літній ювілей, а його дух відійшов у безвічність 6 жовтня 2014 року. Прах поховано в Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 33).

У 2015 учні П. І. Муравського організували Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського». У 2016 іменем П. І. Муравського названо Піщанську музичну школу та Народну хорову капелу «Діброва». У 2017 при БФ «Хорова школа Павла Муравського» організовано Камерний хор «Moravskі».

Виступ Камерного хору «Moravskі» на П’ятому Хоровому святі «Школа Павла Муравського». Київ, 2018.

7–8 жовтня 2019 р. в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури», приурочена 105-літтю заснування Київської консерваторії (НМАУ ім. П. І. Чайковського) та 105-літтю народження й 5-м роковинам пам’яті великого українського хорового дириґента й педагога Павла Івановича Муравського. Співорганізатори Конференції: Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» та Національна музична академія України імені П. І. Чайковського. На Конференції знані музикознавці представили Київську, Львівську, Одеську, Харківську й Закарпатську хорові школи.

За програмою Конференції також відбулося Шосте Хорове свято «Школа Павла Муравського». В основі концертної програми: вибрана Хорова Шевченкіана зі Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря» – озвучення укладеного П. І. Муравським Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». У святковому концерті виступили хорові колективи України під керівництвом учнів і послідовників П. І. Муравського.

Маестро Павло Муравський постає серед подвижників хорового мистецтва як світла, цілісна особистість – взірець високого професіоналізму, честі й гідності. В ньому гармонійно поєдналися високе натхнення й глибока мудрість, щирість і делікатність, добродійність і гумор, скромність і невибагливість у побуті, а також вимогливість і безкомпромісність у відстоюванні професіоналізму в музиці та ідеалів рідної Української культури. Він лишився непохитним у своїх внутрішніх переконаннях: «Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі розбагатіємо морально й культурно»; «Коли мова й пісня стануть українською цілістю, тоді й Українці стануть культурною цілістю, й Україна буде цілісна, сильна»; «Хоровий спів сприяє розвиткові національної самосвідомості й загальної культури суспільства та об’єднує людей у народ. Спів активізує все єство людське. Спів дає відчуття волі!».

Мистецько-педагогічна спадщина П. І. Муравського 

Грамплатівки:

1. Державна академічна капела «Думка». Художній керівник П. Муравський. Соліст Б. Гмиря. Всесоюзна студія грамзапису, 1966. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1966, 1968.
2. Шедеври української хорової музики. М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, Г. Сковорода. Хор студентів Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського. Художній керівник Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1972 р. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1988.
3. М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження (комплект із трьох платівок). Хор Київської державної консерваторії. Дириґент Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1977. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1978.
4. А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори. Хор Київської державної консерваторії. Художній керівник Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1980–1981. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1983.

Компакт-диски:

1. Дириґує Павло Муравський. Антологія української хорової музики. Товариство «Україна-Світ», Національна радіокомпанія України. – К., 2001.
2. Борис Гмиря і хорова капела України «Думка». Дириґент Павло Муравський. Записи з особистої фонотеки Бориса Гмирі. – К., 2005.
3. Шедеври хорового мистецтва. Дириґує Павло Муравський. Національна радіокомпанія України. – К., 2005.
4. Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Державна заслужена хорова капела «Трембіта», Державна заслужена академічна хорова капела України «Думка», Хор Українського радіо, Хор Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського, Хор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Записи 1956–2001 рр. Музичний альбом: Диск 1. Твори a cappella; Диск 2. Велика форма, твори з супроводом та без супроводу; Диск 3. Вокально-симфонічні твори. Національна радіокомпанія України. – К., 2010.

Друковані праці:

1. Павло Муравський. Моє життя – моє мистецтво. Фраґменти // Український Світ, № 1–2, 1993.
2. Павло Муравський. Про якість співу і якість життя // Слово Просвіти, 17– 23.04.2008.
3. Павло Муравський. Поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Слово Просвіти, 1–7.05.2008.
4. Павло Муравський. Знайдіть красу у кожній ноті. Поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Культура і життя, 21.05.2008.
5. Павло Муравський. Мої поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Українська музична газета, № 2 (68), 2008.
6. Павло Муравський. Пам’ятка до вокальних вправ дириґента-хормейстера для підвищення професійного співу // Українська музична газета, № 2 (80), 2011.
7. Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. Редактор-упорядник О. А. Шокало. Бібліотека Шевченківського комітету. – К.: ВЦ «Просвіта»,2012.
8. Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
9. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Ідея видання, вступна стаття, біографічні довідки про композиторів, бібліографія й загальна редакція: О. А. Шокало. Твори a капелa, тт. 1–3. Музична редакція: Л. В. Бухонська, Т. В. Миронюк, М. І. Гулковський, І. Я. Павленко; Твори з інструментальним супроводом, тт. 4, 5. Музична редакція: М. І. Гулковський; Твори великої форми з симфонічним оркестром, тт.6, 7. Музична редакція: І. Д. Гамкало. А. Г. Масленнікова. – К.: 2014–2023.

Основні публікації про П. І. Муравського

1. Гринчишин М. «Трембіта» в Києві // Українське слово (Канада), 12.03.1951.
2. Майборода Георгій. Багатообіцяючий дебют // Культура і життя, 17.10.1965.
3. Антоненко Іван. Співає «Думка» // Вільна Україна, 12.02.1969.
4. Козачинська Г. Хор – його стихія // Культура й життя, 29.07.1979.
5. Козак С. Чародій пісні хорової // Вечірній Київ, 22.06.1983.
6. Шумська Аріадна. Хор Київської консерваторії на Міжнародному фестивалі // Гомін України (Канада), 7.07.1993.
7. Бенч Ольга. Павло Муравський. Феномен одного життя. – К.: Дніпро, 2002.
8. Лащенко А. П. Павло Муравський у вимірах часу // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). Випуск 34. – К.: 2005, с. 68–78.
9. Лащенко А. П. З історії київської хорової школи. – К.: Музична Україна, 2007, с. 70–83, 170–174.
10. Шокало Олександер. «Чистота в співі спонукає людину до чистоти в житті» // Слово Просвіти, 2–8.04.2009.
11. Голінатий Петро. Чотири зустрічі з Павлом Івановичем Муравським // Літературний альманах Чортківщини «Сонячне гроно», 2009, с. 194–201.

12. Голінатий Петро. Феномен одного життя. Геній сучасності // Голос краю (Чортків), 29.07.2009.

13. Марченко Сергій. Чи потрібен сьогодні художник? // Україна. Наука і культура. Випуск 35. – К.: 2009, с 418–429.
14. Шокало Олександер. Павло Муравський – жива легенда українського хороспіву // Слово Просвіти, 3–9.12.2009.
15. Шокало Олександер. Чистота співу – чистота життя // Слово Просвіти, 22–28.07.2010.
16. Шокало Олександер. Павло Муравський // Довідково-біографічне видання «Золотий фонд нації». – К.: 2010, с.44–45.

17. Перший Міжнародний хоровий конкурс-фестиваль імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – Київ–Вінниця: 2010.
18. Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – К.: 2011.
19. Третій Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – К.: 2011. – Київ–Вінниця: 2012.
20. Шокало Олександер. Мистецтво – не ремесло, а доля // Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. – К., 2012;
21. “Pavlo Muravskyi reflects on the choral arts and the Holodomor”. By Zenon Zawada // The Ukrainian Weekly, Parsippany, NJ. Dec. 9, 2012.– P. 3.

22. Гнатюк Ніна. Дириґент духу // Вінницький край, 2013, № 3.
23. Голінатий Петро. Феномен Кобзаря – феномен народу // Голос народу, 7.02.2014.
24. Трегуб Ганна. Павло Муравський: «Наука дає багато, але ще більше – природа» // Український тиждень, 10.07.2014.
25. Шокало Олександер. Павло Муравський – митець і педагог. До 100-літнього ювілею // Золотий фонд нації. Національні лідери України. Україна. Європа. Світ. – К., 2014, с. 106–109.
26. Павло Муравський – легенда українського хорового співу. До 100-річчя від дня народження видатного хорового диригента, Героя України. Біобібліографічний покажчик. – Вінниця, 2014.
27. Наш Маестро і Вчитель (Некролог) // Слово Просвіти, 9–15.10.2014.
28. Шокало Олександер. Свято хорової школи Павла Муравського // Слово Просвіти, 4–10.12.2014.
29. Шокало Олександер. Павло Муравський – митець і педагог. Світоглядна основа подвижництва // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
30. Гринишин Михайло. Доземний уклін Вчителю // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
31. Охранчук Оксана. Дитячий хоровий спів крізь призму методики П. І. Муравського // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
32. Бухонська Лариса. Вчителю, сповідую! // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
33. Віктор Степурко. Хорова школа Павла Муравського – захист від руйнації // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
34. Тарас Миронюк. Учитель, яким пишаюсь // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
35. Шокало Олександер. Хорова Шевченкіана Павла Муравського // Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Ідея, вступна стаття й загальна редакція: О. А. Шокало. Твори a капелa. Т. 1. – К., 2014, 2023.
36. Стефанишин Мирослав. Слово про Павла Муравського // Мирослав Стефанишин. Я щиро вдячний долі. Спогади і статті. – Луцьк, Вежа-Друк, 2016.
37. Стефанишин Мирослав. Нова радість зустрічі з учителем // Мирослав Стефанишин. Про час, про себе і про мистецтво. Спогади, статті, методичні розробки… – Луцьк, Вежа-Друк, 2016.
38. Шокало Олександер. Раритетні видання маестро Муравського // Музика, 2016, № 2.
39. Шокало О. Пісенний «Кобзар» – хорова Шевченкіана // Музика. 2018. № 5.
40. Олександер Шокало. Пісенний «Кобзар» – новина у шевченкознавстві й музикознавстві // Музика. 2023. № 1–4.

Фільми про П. І. Муравського

1. Борис Гмиря. Документальний кінофільм про видатного українського співака Б. Р. Гмирю та його творчу співпрацю з П. І. Муравським. Режисер О. Бійма. Укртелефільм, 1983.
2. Смерть на світанку. Документальний кінофільм про видатного українського композитора М. Д. Леонтовича та працю П. І. Муравського над записом його музичної спадщини. У 2 частинах. Режисер І. Негреску. Українська студія хронікально-документальних фільмів, 1992.
3. Муки і радощі Павла Муравського. Документальний кінофільм про видатного українського дириґента. Сценарист і режисер О. Пугач.
   Укртелефільм, 1995. http://www.youtube.com/watch?v=9wKxmYMLSN8

4. Люди і долі. Автор – Галина Устенко-Гайдай. Філія НТКУ «Київська реґіональна дирекція». https://www.youtube.com/watch?v=CM1AvaSNuUM
5. Павло Муравський. Програма «Діалог»: Василь Герасим’юк. ДТРК «Культура», 2013:
   ч.1(1) https://youtu.be/LqtwQnzKAaU
   ч.1(2) https://youtu.be/mSvEu8tmrJE
   ч.1(3) https://youtu.be/wryGbnPlkNI
   ч.2(1) https://youtu.be/chjdeDotqs4
   ч.2(2) https://youtu.be/pafAgQjnaKQ
   ч.2(3) https://youtu.be/GhGFo__rzUo
   ч.3 (1) https://youtu.be/RAN5AjsLNgc
   ч.3(2)  https://youtu.be/doSjna18VmY

Олександер Шокало, культурософ

© О. А. Шокало

The post 110-ліття від народження й 10-і роковини пам’яті Павла Муравського: «Спів дає відчуття волі!» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Для людей старших поколінь шанувальників українського хорового співу Павло Муравський – довголітній художній керівник і головний диригент хорових капел «Трембіта» й «Думка», з якими він пропрацював 20 років. А для молодших поколінь українських музикантів Павло Іванович – улюблений вчитель: майже 40 років він працює художнім керівником і головним диригентом студентського хору та професором Київської державної консерваторії (з 1995 –  Національна музична академія ім. П. І. Чайковського).

За всю свою творчу діяльність виконав і записав на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів різних авторів: Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, Г. Сковороди, М. Леонтовича (всі хорові твори), О. Кошиця, С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Дж. Верді, Г. Малера, А. Скрябіна, І. Стравінського, багатьох інших українських та зарубіжних композиторів. Стараннями П. І. Муравського ще на початку 70-х років у студентському хорі Київської державної консерваторії створено стиль а капельного співу або співу в натуральному ладі, і ця нова метода розповсюдилася по всій Україні. Так маестро створив в українській музичній культурі свою школу – Хорову школу Муравського. У студентському хорі видатний педагог виховав понад 800 дириґентів-хормейстерів. Павло Муравський – жива легенда українського хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть, і його знають в Україні й у світі.

Життя і творчість П. І. Муравського – взірець служіння рідному народові, збереження й примноження його унікального духовного надбання – українського хорового співу, за чистоту, високу якість якого протягом 75 років самовідданої творчо-педагогічної праці дбає наш хоровий патріарх.

Блискучі виступи творчих колективів «Трембіта» й «Думка», які чарували не одне покоління слухачів майже на всьому Євразійському континенті, неодноразові перемоги на престижних міжнародних конкурсах студентського хору Національної музичної академії України під керівництвом легендарного маестро, засвідчують велич таланту й педагогічного хисту патріарха хорового акапельного співу – нашого земляка П. І. Муравського.

Незважаючи на свій 95-літній вік, великий майстер і сьогодні працює не покладаючи рук, борючись за чистоту не тільки співу, а й сердечних людських стосунків. Заповітний творчий задум П. І. Муравського, з яким він звертався  неодноразово до всіх Президентів України, – створити з кращих співаків України Взірцевий президентський хор, який стане співочим колективом світового рівня. Цей хор потужно працюватиме на міжнародний авторитет Української держави. З таким хором можна здійснити високохудожні записи пісенних творів на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, що дуже сприятиме популяризації української культури у світі.

Маестро живе надією, що йому таки вдасться явити в національну культуру еталонного пісенного Кобзаря. Павло Іванович покладає на цей мистецький проект великі сподівання, бо пісенне озвучення геніальної Шевченкової поезії має стати показником якості й українського співочого мистецтва, й життєвої спроможності українців.

Творча громадськість Піщанського району запропонувала, а районна рада підтримала створення Меморіальної садиби-музею видатного земляка на місці його рідної хати в селі Дмитрашківка. Будували та облаштовували садибу-музей усенародною толокою, а відкриття приурочили до храмового свята села.

Це один із небагатьох прикладів в Україні, коли ще за життя видатного митця заслужено пошановано й гідно поціновано його творчість.

Громадянський і людський обов’язок земляків Павла Муравського, всіх, хто переймається культурним розвитком українців, зробити так, щоб подвижницька праця й творча спадщина великого диригента й педагога П. І. Муравського стала взірцем самовідданої творчості нинішнім і майбутнім поколінням.

Тому під час відкриття Меморіальної садиби-музею земляки зініціювали й започаткували Міжнародний фестиваль хорового мистецтва імені П. І. Муравського, який проводитиметься на батьківщині маестро, в селі Дмитрашківка, щороку в день його народження – 30 липня. Співзасновники Міжнародного фестивалю: Піщанська районна рада Вінницької області, Вінницьке обласне управління культури, Товариство зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-Світ»), Міжнародна громадська організація українців «Четверта Хвиля».

Творчий принцип Міжнародного фестивалю хорового мистецтва: обов’язкове виконання одного акапельного твору з репертуару хорових колективів, якими свого часу керував П. І. Муравський, із послідовним переходом виключно на акапельний спів. Почесним головою журі Міжнародного фестивалю хорового мистецтва обрано маестро Павла Івановича Муравського. Земляки побажали Павлові Івановичу й надалі міцного здоров’я, натхнення, радості від нових творчо-педагогічних здобутків у хоровому мистецтві, в плеканні нового покоління українських диригентів.

Ідея створення Меморіальної садиби-музею виникла 15 років тому, коли Федір Іванович Ущаповський, художній керівник народного хору  «Діброва» та народного вокально-інструментального ансамблю «Лаври», заслужений працівник культури України та заслужений діяч мистецтв Придністровської Молдавської Республіки, разом із Катериною Борисівною Семко, художнім керівником дитячого хору, відмінником освіти України, брали участь у роботі Республіканського семінару керівників хорів, що проводився в Харкові під керівництвом Павла Івановича Муравського.

На той час ще стояла стара хата, в якій народився й прожив дитячі роки (до 1930 р.) Павло Муравський (Моравський), надвірні будівлі, які ще можна було б відновити та облаштувати садибу-музей. Але ініціатор цієї справи Ф. І. Ущаповський зіткнувся з черствістю, невіглаством чиновників, які в різні часи займали високі посади як у районі, так і в області, не знаючи і не розуміючи значущості того, що зробив своєю подвижницькою працею для мистецтва, для української культури й України в цілому П. І. Муравський і яку унікальну спадщину цей видатний митець і педагог залишить майбутнім поколінням.

І тільки через 15 років цю ідею вдалося втілити в життя. На сесії Піщанської районної ради, за ініціативи голови районної ради В. М. Кирнасівського, підтримали лист-звернення Ф. І. Ущаповського до депутатів районної ради про створення Меморіальної садиби-музею П. І. Муравського на його батьківщині в селі Дмитрашківка та виділено з районного бюджету 10 тисяч гривень для започаткування цієї справи.

На превеликий жаль, хата вже була розвалена, залишилися тільки погріб і напівзруйнований сарай. А ще лишалося головне – бажання людей та підтримка депутатів районної ради й голови ради В. М. Кирнасівського зробити добру  справу. За громадської ініціативи утворено Громадський організаційний комітет зі створення Меморіальної садиби-музею Павла Івановича Муравського та започаткування Міжнародного фестивалю хорового мистецтва ім. П. І. Муравського.

Будівництво та облаштування Меморіальної садиби-музею розпочато в липні 2009 року. На місці садиби видатного земляка зібралися учні та вчителі місцевої школи, сусіди П. І. Муравського, голова Піщанської районної ради, голова Організаційного комітету В. М. Кирнасівський, ініціатор цієї справи, заслужений працівник культури України Ф. І. Ущаповський, голова села О. М. Луньова.

Було проведено збори, приурочені початку будівництва. Присутні зацікавлено слухали  виступи В. І. Кирнасівського та Ф. І. Ущаповського, які  розповіли про життя й творчість видатного земляка, наголосили на тому, яку важливу, потрібну справу розпочинають учасники зборів.

А справа була непроста й нелегка, адже довелося прибирати залишки старої хати й на її місці будувати нову.

Було багато скептиків, які не вірили, що в кризовий рік, практично без коштів, можна побудувати хату та облаштувати Меморіальну садибу-музей.

Але завдячуючи добродійності щирих людей та натхненню самого маестро, вдалося за короткий час зробити, здавалося б, неможливе.

На 95-літній ювілей П. І. Муравського до Києва прибула делегація від Піщанського району в складі голови районної ради В. М. Кирнасівського, голови села Дмитрашківка О. М. Луньової, ініціатора створення садиби-музею, заслуженого працівника культури України Ф. І. Ущаповського. Вітаючи ювіляра з днем народження, даруючи йому запашний коровай на вишитому подільському рушникові та його портрет, створений Федором Івановичем, земляки порадували Павла Івановича, що розпочато будівництво хати й створення Меморіальної садиби-музею його імені, показали перші фотографії ведення робіт.

Великого маестро до сліз схвилювала ця новина, й він перейнявся бажанням по змозі допомогти землякам у цій справі: передав для музею велику кількість матеріалів, що висвітлюють життя, творчу й педагогічну діяльність, рояль, особисті речі й надав фінансову підтримку.

Добра справа об’єднала доброчинних людей – байдужих не було, допомагали хто чим міг. Організаційний комітет дякує за допомогу В. Г. Житнику – директору ТОВ «Енергоінвест», В. Й. Килимнюку – генеральному директору Облпаливо, В. В. Цимбалюку – директору ДП  Крижопільський лісгоспзаг,  В. К. Коліснику – директору  СВАТ «Сад України», О. Г. Кучеру – голові СВКП «Прогрес», С. М. Сауляку – голові СВКП «Піщанський», В. П. Слободянюку – директору «ПлазмаТек», В. З. Болтянському – директору ТОВ «Плазматек Транс», І. Кравцю – голові СФГ «Каїл», В. М. Ременяку – директору ТОВ «Райсількомунсервіс», М. А. Соломончуку – директору КП «Водоканал», М. Д. Соломончуку – директору ДП «Піщанський кар’єр», В. Пухняку – директору Оптово-роздрібної бази, С. Полішевському – директору «Райсільгоспенерго», В. М. Ткачуку – директору «Піщанські ЕМ», Д. Г. Чвалюку – начальнику установи ВК 59, М. В. Скрипник – начальнику Вінницького обласного управління культури і туризму, К. І. Висоцькій – директору Вінницького обласного краєзнавчого музею та його працівникам, вчителям та учням Дмитрашківської загальноосвітньої школи, громаді села Дмитрашківка, учасникам народного хору «Діброва» та його художньому керівникові Ф. І. Ущаповському, який від першого дня разом із сім’єю трудився не покладаючи рук над втіленням своєї ідеї.

На урочисточті до Дмитрашківки з Києва прибули: сам П. І. Муравський із сином В. П. Муравським – Лауреатом Міжнародного конкурсу піаністів і невісткою Т. М. Муравською; М. Г. Жулинський – голова Національної ради з питань культури та духовності при Президентові України, голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України (керівник делегації); І. Ф. Драч – Герой України, поет, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, голова Товариства зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-Світ») та Конгресу української інтелігенції; О. А. Шокало – письменник, ініціатор видання біографічної книжки «Павло Муравський. Феномен одного життя», головний редактор журналу «Український Світ», голова МГОУ «Четверта Хвиля»; С. М. Марченко – режисер кіностудії «Київнаукфільм», фотокореспондент часопису «Українська культура», автор документального фільму про творчо-педагогічну діяльність П. І. Муравського; Н. Ю. Гнатюк – поетеса, заступник голови Міжнародного Вінницького земляцтва в м. Київ; М. Й. Дідик – автор програми «Видатні українці» Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення»; В. Д. Чирко – оператор Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення»; О. О. Литвиненко – кореспондент газети «Сільські вісті». А з Вінниці прибула велика група мистецької громадськості на чолі з керівниками обласних структур.

Гості дякували всім, хто будував, упорядковував, хто доклав світлої сили свого серця, розуму й рук до цієї спільної благородної справи на славу всієї України, хто чим міг долучився до цієї культурної толоки. А господарі дякували всім, хто відклавши всі свої турботи, прибув з обласного центру й столиці у славне подільське село, аби вклонитися землі, яка народила й зростила генія українського хорового мистецтва.

А 95-літній маестро Павло Муравський на високому духовному піднесенні дякував своїм землякам за турботу, бажав усім міцного здоров’я, щастя, радості: «Бажаю вам усім дожити до моїх років, а я почекаю, і далі підемо разом!».

Радість і щастя переповнювало людей на благословенній Подільській землі, яка дала Україні й світові генія української музики Миколу Леонтовича та великого диригента й педагога ХХ–ХХІ століть Павла Муравського.

Всі за велінням серця зібралися пошанувати маестро й привітати його з відкриттям Меморіальної садиби-музею та започаткуванням Міжнародного фестивалю хорового мистецтва його імені. Всі щиро висловлювали велике сердечне спасибі славному землякові Павлові Івановичу Муравському за його культурне подвижництво й патріотизм. Його високий талант і чистосердечність ось уже 95 років утверджують у світі чистоту, велич і доброту української душі, феномен української нації – мелодійний, душевний, зворушливий спів. Маестро сповнений духовної наснаги й творчих задумів та невтомно утверджує в житті своє заповітне:

«Найкращий спів – це чистий спів. Чистий спів, можна порівняти з чистою водою, чистим повітрям і чистим людським серцем: чистої води хочеться напитися, чистим повітрям хочеться надихатися, з чистою людиною хочеться наговоритися, чистого співу хочеться наслухатися. Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі. Потрібно всім нам до неї прагнути. Але якість сама не прийде, за якість треба боротися».

Учасники урочистого відзначення 95-літнього ювілею та 75-річчя самовідданої творчо-педагогічної праці патріарха українського хорового мистецтва в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області прийняли звернення до Президента України про створення ВЗІРЦЕВОГО Президентського хору під художнім керівництвом видатного диригента й педагога сучасності Павла Івановича Муравського. Президентський хор має тримати в Україні на високому рівні еталон природного українського хорового співу, починаючи з Гімну Української держави. На основі Президентського хору розпочнеться відновлення й утвердження традиційної української співочої культури. Так маестро П. І. Муравський принесе Україні своєю працею найбільшу користь для розвитку українського співочого мистецтва. Наш хоровий патріарх переконаний, що високомистецьке звучання Президентського хору не тільки піднесе українську співочу культуру на світовий рівень, а й духовно допомагатиме українцям жити й творити лад у суспільстві. Державотворчу місію українського хорового співу дуже високо оцінила свого часу світова громадськість, слухаючи спів Української республіканської капели під орудою незабутнього Олександра Кошиця.

Ось таким конкретними праведними справами долучаються щирі люди до боротьби за чистоту, якість українського співу й українського життя, до продовження нашої культурної традиції, яку протягом свого довгого творчого життям утверджує маестро Павло Муравський – достойний учень і послідовник легендарних диригентів Олександра Кошиця, Нестора Городовенка, Дмитра Котка. Своїм високим обдаруванням Павло Муравський продовжив і збагатив давню традицію українського хорового мистецтва. Завдяки ініціативі земляків творчо-педагогічні досягнення П. І. Муравського набудуть продовження в нинішніх і майбутніх поколіннях українців.

Громадський організаційний комітет зі створення Меморіальної садиби-музею Павла Івановича Муравського та започаткування Міжнародного фестивалю хорового мистецтва імені П. І. Муравського, громадськість Піщанського району, депутати районної ради сподіваються, що ініціативу земляків великого диригента й педагога Павла Муравського підтримають майстри хорового акапельного співу, творчі колективи з усієї України та з українського зарубіжжя, а також державні органи, на які покладено функції сприяння розвитку музичного мистецтва й культури в цілому. Це дасть поштовх відродженню природної основи унікального українського співу, адже технічний прогрес завдав нашому співу великої шкоди, і тепер насправді дуже рідко можна почути природний голос та чистий спів.

Меморіальна садиба-музей Павла Івановича Муравського розташована в мальовничому подільському селі Дмитрашківка (за історичними хроніками, відоме як давнє місто Дмитрашків), у заповідній зоні «Зачарована долина» (площею 280 гектарів), яку визначила й  затвердила сесія Вінницької обласної Ради. Тут також знаходиться заповідна ділянка урочища «Княгиня» з цілющими джерелами мінеральних вод, які за якістю, згідно з висновком Одеського інституту курортології, не поступаються знаменитій «Нафтусі». В цьому урочищі до 1917 року був маєток княгині Єлизавети Петрівни Трубецької (Долгорукової), яка, проживаючи у Франції, влітку приїздила відпочивати в цей справді райський куточок Поділля.

Це одна з наймальовничіших місцевостей Наддністрянщини: з прямовисними скелями в кілька десятків метрів, рельєфними серпантинами, стрімким струмуванням річки Кам’янки між двома великими  пагорбами, з унікальним розмаїттям флори й фауни, занесеним до Червоної книги України.

Земляки П. І. Муравського раді зустріти й привітати щирих людей у цьому заповідному краї.

Олександер ШОКАЛО,

письменник,  голова МГОУ «Четверта Хвиля»,
заступник голови Громадського організаційного комітету

The post Земляки вшанували Павла Муравського – живу легенду українського хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

21 листопада 2009 року в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області урочисто відкрито Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського – нашого сучасника, видатного хорового диригента й педагога ХХ–ХХІ століть, професора Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, почесного члена Академії мистецтв України, народного артиста України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка та Міжнародної премії ім. В. І. Вернадського, повного кавалера орденів «За заслуги», Героя України.

Ідея створення музею виникла на початку 90-х років ХХ ст., коли ще стояла стара хата. Ініціатор цієї справи – Федір Іванович Ущаповський (1950), художній керівник народного вокально-інструментального ансамблю «Лаври» та народного хору «Діброва» Піщанського районного будинку культури, талановитий музикант, живописець, заслужений працівник культури України.

(У 2016 році народному хору «Діброва», напередодні 30-річчя від його заснування, присвоєно почесне найменування – Народний хор «Діброва» імені Павла Муравського).

Усі ці роки він звертався до органів влади, але натикався на черствість, невігластво високопосадовців у районі та області, які не розуміли значущості того, що зробив своєю подвижницькою працею для мистецтва, для української культури й України в цілому П. І. Муравський і яку унікальну спадщину видатний митець і педагог залишає майбутнім поколінням.

І тільки коли П. І. Муравського удостоєно звання Герой України, я одразу переслав Ф. І. Ущаповському факсом президентський Указ, і депутати Піщанської районної ради, очолюваної В. М. Кирнасівським, на цей раз підтримали звернення Ф. І. Ущаповського та прийняли рішення про виділення з районного бюджету відповідних коштів на створення Меморіальної садиби-музею П. І. Муравського. Це відбулось на початку літа 2009 року.

Павла Івановича глибоко зворушила ця новина, й він загорівся бажанням допомогти землякам: передав для будівництва частину пенсії, а для майбутнього музею підготував багато матеріалів про своє життя й мистецько-педагогічну діяльність, ноти, рояль, особисті речі.

Почали будувати садибу-музей у липні. Багато скептиків не вірили, що в кризовий рік, практично без коштів, можна поставити хату й створити музей.
Але завдячуючи завзяттю ініціаторів і людській взаємодопомозі та натхненню самого Маестро, вдалося за короткий час зробити, здавалося б, неможливе.

Найзворушливіше в цій праведній справі – участь дмитрашківських дітей, які від першого дня будівництва хати й до завершення музею старанно працювали разом з дорослими, а потім стрічали Павла Івановича, встеляючи йому квітами стежку до рідного порогу, й допомагали закладати «Сад Муравського» з традиційних подільських сортів фруктових дерев.

Олександер Шокало, письменник

The post Фото: Меморіальна садиба-музей Павла Івановича Муравського appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

 Бувають такі хвилини в житті, коли ясно зринають у пам’яті роки пережитого. І здається, все відбувалося непередбачувано…

Хормейстером я став не одразу, а досягнув цього високого мистецького рівня, що маю нині, тяжкою працею. Мій шлях до професійного хорового співу був довгий і тернистий. Я пройшов у хоровому мистецтві важкий трудовий шлях. А почався той шлях у моєму далекому дитинстві. Тож усе по порядку.

Народився я 30 липня 1914 року в селі Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам’янець-Подільської губернії (тепер – Піщанський район Вінницької області)  в бідній селянській родині.

Справжнє моє прізвище – Моравський, саме так  пишеться уся моя рідня. Помилка в правильному запису мого прізвища була допущена, коли я отримував паспорт. Тому я єдиний у великому роду Моравських, кого називають Муравський.

Батьків і материн роди походять із Дмитрашківки, а батьків закорінений ще і в сусідній Северинівці, вона тепер за кордоном, у Придністров’ї.

Батько мій – Іван Павлович Моравський народився 1887 року й був у родині третьою дитиною, мав брата Дмитра й сестру Ганну. Батька не пам’ятаю, бо він загинув у 1915 році на Першій світовій війні в боях з австрійцями на території Західної України й похований у братській могилі біля Дубно. Мені тоді було дев’ять місяців. Про батькову смерть прийшло повідомлення, а за кілька днів перед тим, розказувала мама, чорний птах дуже бився у вікно. Саме тоді я захворів на віспу, не знали, що робити. Та ось до хати зайшла сусідка, баба Мотрона, оглянула мене й сказала мамі: «Не побивайся Дарко, твоє дитя житиме».

Мати  моя – Дарія Юхимівна Моравська (у дівоцтві Могилевська) народилася 1888 року й походила з багатодітної родини: мала двох братів – Сергія й Петра та трьох сестер – Юхимію, Фросинію й Настасію. До 1965 року жила в Дмитрашківці, а потім – зі мною в Києві, де й померла 25 липня 1981 року, похована на Байковому кладовищі.

У родині нас було троє: мама, брат Дмитро, старший від мене на чотири роки, і я. Виростали ми напівсиротами, й мама виховувала нас сама. Мама була добра і працьовита, мала повагу і шану в людей.

Розказували сусіди, що до мами сваталося чимало женихів, але вона всім відмовляла. Сусіди й родичі часто їй радили: «Дарко, тобі так важко з двома дітьми. Ти б вийшла заміж. Із чоловіком було б легше». А мама завжди одказувала: «Нікого мені не треба. Бо такого батька дітям і такого чоловіка, як мій Іван, не знайти в усьому світі». Так мама й залишилася на все життя вдовою.

Запам’ятався з дитинства такий випадок. Коли мені було років три-чотири, мама пішла в поле жито жати, а мене залишила самого дома. Я знав, куди йти до нашого поля, та й пішов шукати маму, а це кілометрів чотири-п’ять. Піднімаюсь я сулокою, вузенькою стежечкою між полями, а люди косять та й питають мене: «А чий же ти, хлопче?». А хтось каже: «Та це ж Дарчин хлопець». І показали мені те поле, де мама жала, а самі почали гукати: «Дарко, так це ж твій Павло ходе по полю!».

А одного разу, мені було тоді років чотири чи п’ять, на якесь свято мама пішла в сусіднє село Кукули до церкви, а мене залишила дома. Мені  стало скучно й жалісно, і я вийшов з хати та й пішов на село шукати маму: пройшов через колишній маєток пана Марейчика і спустився в село Кукули, а це кілометрів шість од нас. Зайшов у церкву й серед багатьох людей знайшов маму, вона стояла й молилася, і я вхопився їй за спідницю. Після церковної служби якась жінка завела нас до своєї хати, і ми там їли.

На Пречисту або Миколая мама любила ходити в гості до сусіднього села Кукули, а на інші свята родичі приїздили в гості до нас.

З дитячих літ найдужче запам’ятались мені Великодні свята. Цілу ніч ми з братом майже не спали, мама готувала до свячення великодні страви і вже вдосвіта будила нас, і ми йшли до церкви святити паску. Мені дуже подобалося те чарівне видовище, коли довкола церкви всі односельці стояли з своїми святковими кошиками, а в них горіли свічки. Уранці поверталися додому й їли скоромне. То був особливо щасливий день.

Ми були в селі з найбідніших. Наша хата була маленька, глиняна, під соломою, і час від часу доводилося її латати. Хата була з двох половин, а посередині – сіни. Ліва половина хати називалася малою хатою або хатиною, вона була дуже маленька – три на чотири метри. А права половина мала метрів чотири в ширину й п’ять у довжину й називалася велика хата, нею ми користувалися тільки по святах. Скрізь була глиняна долівка. В малій хаті стояла піч, де мама пекла хліб. З лівого боку від печі була грубка з маленькою плитою, на ній мама варила їсти. А ще зимою в грубці топили – обігрівали хату. Між піччю й грубкою був припічок (лежанка), накритий рядниною. А з лівого боку від грубки був вузенький, з двох дощок, піл. Спали в малій хаті: брат на лежанці між грубкою й піччю, а я завжди на печі, а мама на полу. Вечорами світили каганцем: у блюдце було налито оливи, і в ньому горів ґніт. Була й лампа зі склом, але ми її запалювали рідко. До такого освітлення ми звикли.

У запічку, в глиняній стіні, було маленьке віконце з однією шибкою, через яке я любив дивитися, як ішов дощ або падав сніг. Перед самим віконцем росла велика груша, яка родила маленькі, але дуже солодкі грушки. У малій хаті на вулицю було двоє маленьких вікон, і завжди одне з них відкривали, коли треба було вигонити з хати мух. У великій хаті ми тримали все добро, яке мали. Біля стіни був мисник зеленого кольору, в миснику мама тримала весь глиняний посуд. У хаті було троє маленьких вікон, і через ті вікна декілька разів залазили злодії й крали все, що там було. І мама поставила на вікнах ґрати.

У хаті стояли кросна, такий маленький верстат. Зимою мама цілими днями пряла й до пізньої ночі ткала, а я їй цівки мотав. Мама дуже добре ткала на кроснах. А з витканого шила нам сорочки й верхню одежу.

З правого боку від хати стояли обора й хлів, там ми тримали двох коней, корову й декілька курей. У дворі ще був рублений із дерева саж, який називався куча, там ми тримали порося. Метрів за 15 од порога була кирниця, з якої брали воду всі сусіди.

До колективізації у нас було своє поле, хоч і мале, десь десятина чи півтори, за теперішніми  мірками – біля гектара. Поле ми обробляли самі: садили, сіяли, шарували, збирали. Спочатку в полі працювали мама й брат Дмитро (односельці казали – Митро). А коли мені було вже років шість, то й мене брали на поле, особливо коли треба було шарувати папшою (так у нас кукурудзу називають). Одного разу я шарував, шарував, уморився, приліг на бік, та й заснув. Довелося мене шукати.

Хоч ми серед односельців були одні з найбідніших, але тримали пару коней, буланого й гнідого, корову і з десяток курей. Брат Дмитро дуже любив сільське господарство, особливо коней. У дванадцять років він уже косив. Сусіди казали: «Дарко, а твій Митро так гарно кладе покіс, як колись твій Іван». На полі Дмитро косив, мама в’язала, а я громадив, потім снопи складали в копи, а тоді фурою возили додому й пізніше молотили ціпами. Солому зберігали й зимою топили в грубці, а також годували корову й коней.

Брат дуже добре вкладав снопи на фурі, а я завжди вилами подавав. Одного разу ми везли снопи через ярок Кісірняк. Коли підіймалися догори, коням було важко, то брат спинив коней відпочити й наказав мені підкласти камінь під колесо, щоб віз не покотився назад. Я знайшов камінь і підклав, але так незграбно, що колесо розплющило мені кінчик пальця. Я закричав од болю й бігом кинувся додому. Отак кінчик вказівного пальця на лівій руці й лишився в мене зігнутий на все життя…

Жили ми дуже бідно, і я з самого малечку пас свою й сусідські корови. Корів було десять. Досі пам’ятаю ті місця, де я пас: Кісірняк, Ніколові Корчі, Стародубина, Короташі, Довгий Яр, Буртячка, Попова Одая. Рано вранці за нашим городом, на підгірок виганяли корів, і я гнав їх на пашу. І було так заведено, що кожна господиня, коли приганяла корову, то приносила або шматочок сала, або сиру, чи яйце, або пиріжок, чи шматок хліба. І все це я складав у свою торбу. А коли приганяв худобу в ліс, у Стародубину, на Короташі, на Попову Одаю чи в Ніколові Корчі, то весь цей харч розкладав та й їв. Таке пастуше життя тривало до самої зими. І та пастуша робота була в мене щоліта. Через те я на рік пізніше пішов до першого класу, бо ще в жовтні-листопаді гонив корів на пастівень…

Дмитрашківка – звичайне село, віддалене од залізничної дороги Київ-Одеса, але розташоване в дуже мальовничій місцині, через яку протікає річка Кам’янка. Розляглося село на гористій, кам’янистій місцевості, де й зараз добувають каміння для будівництва. Таким камінням огороджені майже всі двори й городи в селі, в тому числі й наш двір і город……..

Павло Муравський:
Моє життя – моє мистецтво

The post Павло Муравський: Моє життя – моє мистецтво appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Дорогі колеги дириґенти, всі учасники Міжнародного фестивалю-конкурсу мого імені! Сердечно вдячний вам за ініціативу й організацію цього пісенного виховного дійства, спрямованого на розвиток давньої традиції українського акапельного хорового співу та популяризації нашої співочої культури у Світі.

Аби піднести на високий мистецький рівень і достойно представити на світових обширах нашу хорову співочу культуру, необхідно розвивати в людях культуру сприйняття музичного мистецтва. Необхідно знаходити яскравих виконавців і показувати їх на конкурсах, концертах як взірці, на які потрібно орієнтуватися. І слід пам’ятати, що виконавська сирість – ворог правдивого мистецтва.

Піднесення мистецького рівня музичної культури матиме величезний вплив на розвиток усієї культури. Розвиток музичної й загальної культури треба починати з дитинства: необхідно запровадити з початкової школи серйозне вивчення нотної грамоти й хорового співу. За чотири роки діти читатимуть ноти, як книжку, а в нашій країні зростатимуть високопрофесійні співаки, ансамблі, хори й оркестри. У нас з’явиться можливість уже в ранньому віці виявити талановитих дітей і створити для їхнього творчого розвитку належні умови. А Україна має рідкісний, багатий голосовий матеріал. На превеликий жаль нині професійне співоче мистецтво урівнюється з масовим самодіяльним співом. Різниця тільки в тому, що професійні виконавці співають за гроші, а самодіяльні – за бажанням. Тому високопрофесійна виховна музика – хорова, оперна, симфонічна – завжди має тримати еталон правдивого мистецтва й виховувати, збагачувати людські душі.

Для розвитку музичної культури потрібно застосовувати різні засоби, а головне – відновити традицію акапельного хорового співу. Традиційний хоровий спів у натуральному ладі допомагає людям витончити, уладувати свої відчуття й пробудити любов до чистого співу. А чистий спів спонукає людей до чистого, висококультурного життя, сприяє наведенню ладу в суспільстві. Чистий спів, можна порівняти з чистою водою і чистим повітрям. Чистої води хочеться напитися, чистим повітрям хочеться надихатися, чистого співу хочеться наслухатися, з чистою людиною хочеться спілкуватися.

Як же досягти чистоти співу? Передусім треба полюбити твір. А щоб полюбити хоровий твір, необхідно знайти красу в кожній окремо заспіваній ноті. Необхідно налаштувати себе на чистоту внутрішньо. А техніка – то вже другорядна, зовнішня сторона. Оволодівши технікою дириґування, не можна вважати себе завершеним майстром хорової спеціальності. Техніка дириґування – це тільки засіб до опанування вершинами цього фаху. Хто хоче стати дириґентом, фахівцем високого класу, мусить наполегливо, систематично працювати над удосконаленням цього фаху, не менше, ніж працюють скрипалі й піаністи. Пояснювати співакам треба не словами, а професійно заспіваною нотою або фразою. Усе залежить від дириґента-хормейстера. Який дириґент, такий і хор. Щоб стати дириґентом-професіоналом високого рівня, необхідно працювати з хором у межах натурального ладу. Навчитися бачити у партитурі те, чого там не написано.

Нам, дириґентам і співакам, належить тримати еталон чистоти в співі й житті, незважаючи ні на що. І тому я закликаю всіх представників музичної культури самовіддано працювати над піднесенням виконавської якості. А Україна має такі голосові можливості, що за відповідної професійної підготовки музичних кадрів наше співоче мистецтво може досягнути рівня культурно найрозвиненіших країн і навіть піднятися вище. І це стане показником якості й нашого мистецтва, й життя взагалі. Але якість сама не прийде, за якість треба боротися!

24 червня 2010 р.

The post Звернення маестро Павла Муравського до учасників Міжнародного хорового конкурсу appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

27 листопада 2014 р. в Колонній залі Національної філармонії України започатковано мистецький проект “Хорове свято “Школа Павла Муравського”. Перше Хорове свято відбулося під назвою “Хорова асамблея Павла Муравського” з девізом “Учні – вчителю”. Громадський організаційний комітет дякує Міністерству культури України за допомогу в організації й проведенні свята Хорової школи видатного дириґента й педагога.   

Цей мистецький захід присвячено патріархові української музичної культури, легенді хорового співу ХХ–ХХІ століть, народному артистові України, лауреатові Національної премії України імені Тараса Шевченка, Героєві України Павлові Івановичу Муравському та феноменальному явищу в українській музичній культурі – Хоровій школі Муравського.

Павло Муравський виховав кілька поколінь хормейстерів, ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в українській музичній культурі великим Олександром Кошицем.

Хорова школа Муравського – це синкретичне явище, в якому довкола ідеалу чистоти цілісно поєдналися мистецькі й моральні принципи. Учні Павла Муравського – це не тільки ті, хто навчався безпосередньо в його класі, а всі, хто засвоїв його секрети чистого хорового співу на практиці в навчальному студентському хорі. Як пише видатний педагог у своїй праці «Моя хорова школа»: «Одні навчають, як дириґувати, а я навчаю, як чисто співати – даю хормейстерам професійну співочу основу». Учні Маестро вшанували світлу пам’ять свого незабутнього вчителя під девізом «Учні – вчителю» та підтвердили дієвість його мистецьких і моральних принципів.

Перед початком Хорової асамблеї у фойє був виставлений для огляду проект пам’ятника Маестро (скульптор Данило Книшук), звучали взірцевої чистоти записи його «Пісенного «Кобзаря». Під час концертної програми демонструвалися відео, фото матеріали з життя й мистецько-педагогічної діяльності Павла Муравського.

Концертну програму відкрив «Щедриком» М. Леонтовича Національний заслужений академічний український народний хор України ім. Г. Г. Верьовки (дириґував А. Авдієвський). Павло Муравський, навчаючись на дириґентсько-хоровому факультеті Київської консерваторії, співав у студентському хорі під керівництвом Григорія Верьовки. І вже з першої репетиції Верьовка доручив пешокурсникові Муравському дириґувати «Щедрика» Леонтовича. Це благословення «Щедриком» супроводжувало Павла Івановича все життя.

Концерт пам’яті Павла Муравського “Учні – вчителю”. Національна філармонія України. 2014 рік (частина 1)

Земляки – Народний хор «Діброва» Піщанського районного будинку культури Вінницької області – привітали народною піснею з рідного краю Маестро «Ой там на горі» в обробці художнього керівника Федора Ущаповського.

Свою майстерність явили дитячі, навчальні, народні, академічні хорові колективи під орудою учнів Павла Муравського: Зразковий хор «Мелодія» (С. Сварич), Київський дитячий хор «Щедрик» (М. Сабліна), Народний художній колектив «Дитяча опера» (Н. Нехотяєва), Народний художній колектив Хорова капела хлопчиків та юнаків «Дзвіночок» Київського Палацу дітей та юнацтва (Р. Толмачов), Хоровий ансамбль «Свят-коло» (В. Степурко), Камерний хор «Дзвони Подолу» (Т. Миронюк), Камерний хор «Фрески Києва» (О. Бондаренко), Народна хорова капела «Днiпро» (І. Тилик), Жіночий хор «Павана» (Л. Байда), Муніципальний академічний камерний хор «Хрещатик» (П. Струць), Муніципальна академічна чоловіча хорова капела імені Л. М. Ревуцького (В. Курач), Муніципальний академічний камерний хор «Київ» (М. Гобдич), Академічний хор імені Платона Майбороди Національної радіокомпанії України (Ю. Ткач), Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди(Ю. Курач), Хор студентів Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (студенти й аспіранти дириґентсько-хорового факультету), Національна заслужена академічна капела України «Думка» (Є. Савчук).

Відбулося свято українського хорового співу – торжество духовного єднання послідовників ідеалу чистоти видатного Вчителя.

Концерт пам’яті Павла Муравського “Учні – вчителю”. Національна філармонія України. 2014 рік (частина 2)

А 29 листопада свято Хорової школи Муравського продовжив Хор «Просвіта» (художній керівник Раїса Марченко), який у Храмі Василія Великого блискуче проспівав концерт рідковиконуваних творів, зокрема на слова Тараса Шевченка.

А ще ж багато хорів, якими керують учні Павла Муравського по всій Україні й за кордоном, бажають узяти участь у такому хоровому святі. Тож ці концерти – лише початок щорічних осінніх Хорових свят Школи Павла Муравського, приурочених до дня його пам’яті. Мета цих свят українського співу – поширення світоглядних засад Хорової школи  Муравського, розвиток української хорової культури на основі багатовікової народної традиції.

Концерт пам’яті Павла Муравського “Учні – вчителю”. Національна філармонія України. 2014 рік (частина 3)

У процесі культурного саморозвитку народу його минуле, нинішнє й майбутнє перебувають у цілісній циркуляції непроминущої сили духу. Ось конкретний приклад. Мальовниче подільське село Дмитрашківка, в якому 100 років тому народився Павло Муравський, у давнину було містом Дмитрашків. Найціннішою історичною хронікою другої половини ХVІІ ст., в якій згадується Дмитрашків, є подорожні записи Павла Халебського – сина Макарія Третього, патріарха Антіохійського і всього Сходу.

Павло супроводжував батька в подорожі з Сирії через Україну до Московії як секретар і вів щоденник, де лишив цінні записи про дмитрашківців:

«Ми помітили у цьому благословенному народі побожність та доброчесність просто-таки дивовижні…Та ніщо так не радувало нас, як врода маленьких хлопчиків і їхній спів, що вони його виконували від усього серця, в гармонії зі старшими. Справді, козацький спів тішить душу й відганяє журу, бо приємний, іде від усього серця й неначе з одних вуст. Вони дуже люблять співати за нотами, люблять ніжні й солодкі мелодії…».

Концерт пам’яті Павла Муравського “Учні – вчителю”. Національна філармонія України. 2014 рік (частина 4)

А ось незабутні враження дитинства Павла Муравського:

«Я співав у сільському хорі, в альтовій партії. Біля мене стояла жінка, яка мала чудовий голос. Вона співала з нот, а я уважно дивився на неї й наслідував її. Вже відтоді моя душа прилучилася до хорового співу. Найдужче я любив співати в нашому сільському хорі. Той спів зворушував мою юну душу».

Хлопець співав у сільському академічному хорі, яким керував його двоюрідний брат Степан Білянський – випускник Тульчинського педагогічного технікуму, учень знаменитого Миколи Леонтовича. Степан також навчив Павла грати на скрипці.

Ось на якій традиційній культурній основі зросло хорове мистецтво Муравського і його хорова школа. Як дириґент Муравський виконав і записав на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів українських та зарубіжних композиторів. Як педагог Муравський виховав близько 1000 дириґентів-хормейстерів, які представляють його школу акапельного співу.

Суттю Хорової школи Павла Муравського є досягнення вершинної чистоти звучання українського акапельного співу в природному ладовому інтонуванні на основі української народнопісенної традиції. Як філософ Муравський запам’ятався ясними формулюваннями, якими висловлював свої світоглядні засади мистецтва й життя: «Уся краса – в чистоті. А в чистоти має бути основа – любов. Любов – основа розвитку життя»; «Чистий спів спонукає людей до чистого, висококультурного життя»; «Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті  взагалі. Потрібно всім нам до цього прагнути».

 «Хор єднає людські серця, породжує гармонію, лад» – цією ключовою філософемою Павло Муравський означив високу суспільну місію хорового співу. «Традиційний український хоровий спів у природному ладові сприяє наведенню ладу в суспільстві», – ця позиція Павла Муравського має історичне підтвердження: «Якби в Українській державі всі справи йшли таким ладом, як спів у цьому хорі, то була б найперша держава на світі…» (так у 1922 році відгукнулась голландська преса на виступ Української республіканської капели під орудою О. Кошиця під час її світової подорожі).

Концерт пам’яті Павла Муравського “Учні – вчителю”. Національна філармонія України. 2014 рік (частина 5)

Свого мудрого вчителя учні назвали українським музичним Конфуцієм. Справді, Павло Іванович як мудрець дириґував чистим серцем, чутливою душею, ясними очима й ледь-ледь руками та навчав набутими на віку філософемами. Тільки Кун Фу-цзи навчав усно, і та мудрість збереглася в записах його учнів:

«Я тільки зв’язую все в єдине»; «Я передаю, а не придумую». А Павло Муравський сам записав свою практичну філософію хорового співу: «Хормейстер об’єднує співаків у хор через найтонші почуття душ»; «Я вчу співаків чисто заспіваною нотою, а не словами».

Основоположна світоглядна вимога П. Муравського до хорового співу й до життя стала назвою його книжки мемуаристики й методології хорознавства «Чистота співу – чистота життя» (2012). До свого 100-річчя патріарх української музичної культури завершив виношену в серці працю «Моя хорова школа», де вперше в українській музичній літературі подає методику навчання чистого акапельного хорового співу (до Муравського навчали техніки дириґування).

До 200-річчного ювілею Тараса Шевченка Павло Муравський упорядкував перше повне нотне зібрання кращих хорових творів (близько 300) на слова національного генія під назвою «Пісенний «Кобзар» у семи томах (це унікальне видання виходить у світ за сприяння добродія Олександра Григоровича Шпака).

Павло Іванович 20 років домагався перед усіма президентами України організувати Взірцевий хор (зі статусом президентського) для запису «Пісенного «Кобзаря» – 200 хорових творів на слова Т. Шевченка до його 200-річного ювілею, а також іншої української пісенної класики. Та коли стало зрозуміло, що сподівання марні, учні Павла Муравського самі взялись у 2013 р. за організацію хору його імені.

Хор Муравського мав представити хорову школу Маестро й  розпочати здійснення загальнонаціонального мистецького проекту – запису «Пісенного «Кобзаря». Мистецьке керівництво цим проектом як своїм заповітним задумом мав здійснити сам Маестро, який уже 80 років професійно працює над озвученням пісенної Шевченкіани. Взірцем для запису став перший аудіо альбом «Пісенний «Кобзар» (2010) із трьох дисків, куди увійшли 32 хорові твори, які маестро записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо та дириґентсько-хорового факультету Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського.

3 березня 2013 р. Павло Іванович провів першу репетицію свого хору в Українському фонді культури. Потім відбулися ще дві репетиції. А потім… почалась «революція», й заблокований у своїй квартирі на вул. Грушевського, 6 Маестро вже нікуди не виходив. Готував до друку свою працю «Моя хорова школа» та нотне зібрання «Пісенний «Кобзар». Пробний відбиток першої праці Павло Іванович отримав до дня народження, перечитав і схвалив до друку.

30 липня 2014 р. Патріарх по-домашньому, в колі рідних і близьких, відзначив свій 100-літній ювілей та 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Зважаючи на скрутне становище в Україні, Маестро просив Міністерство культури не організовувати ніяких ювілейних заходів, а обмежитись проведенням у Національній філармонії України Хорової асамблеї за участю хорових колективів під керівництвом його учнів. І сам готувався до концерту.

Сподівався, що йому дадуть можливість підготувати хор студентів Музичної академії для якісного виступу. Хорову асамблею заплановано було на 26 жовтня. Та на те число призначили вибори до Верховної Ради. Дізнавшись про це, Павло Іванович 28 серпня звернувся листом до Міністерства культури й попросив перенести Хорову асамблею на 2 листопада. За міністерським планом, мистецький проект «Хорова асамблея Павла Муравського» припав на 27 листопада. А 6 жовтня Патріарх відійшов у безвічність…

Учні маестро Муравського бережуть світлу пам’ять про свого вчителя – мудрого й натхненного, щирого й делікатного, скромного й невибагливого в побуті, та вимогливого й безкомпромісного щодо професіоналізму в мистецтві й відстоювання ідеалів культури. Він як правдивий українець виявляв рідкісну нині волю, відвагу й відповідальність. Його професійне подвижництво й громадянська самовідданість лишаються ясним дороговказом в українській музичній культурі.

А найглибшою пам’яттю про Маестро стане здійснення його заповітного задуму – запис «Пісенного «Кобзаря». З цією високою метою учні й послідовники Хорової школи Муравського започаткували волонтерський рух для запису хорами з цілої України хорових творів на слова Тараса Шевченка з укладеного Маестро нотного зібрання «Пісенний «Кобзар». І розпочали підготовку до музичної толоки – Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря». Так виконають не лише мистецький, а й громадянський заповіт Маестро: «Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі розбагатіємо морально, духовно, культурно». Бо як ствердив Павло Муравський, чистота й правда – основа культурного саморозвитку людини й народу, а культура – запорука щасливого життя людей, основа суспільного ладу.

Хто захоче пройти цей заповітний шлях, хай візьме на озброєння його життєве кредо за Шевченком: «Борітеся, поборете» і головну заповідь свого вчителя: «Не в силі правда, а в правді сила. За чистоту нашої правди».

Олександер Шокало

The post Перше Хорове свято «Школа Павла Муравського»: «Учні – вчителю» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.