Державний іспит студентів факультету хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.
6 червня 2014 року.

Оператор відео – Юрій Паниця.

Так відбулось прощання Павла Івановича Муравського з навчальним хором студентів дириґентсько-хорового факультету Київської консерваторії (академії), яким маестро керував понад 40 років і виховав понад 1000 високопрофесійних хормейстерів.

Ось як написав великий митець і педагог про навчальний хор у своїй заповітній праці «Моя хорова школа»: «Одні навчають, як дириґувати, а я навчаю, як чисто співати – даю хормейстерам професійну співочу основу. Хорова технологія – це складна наука. Її можна засвоїти не на уроках з техніки дириґування, а лише в хоровому класі. У студентському хорі намагаюся виховати студентів на співі осмисленому, образному як за тембровими відтінками, так і за динамікою. У хорі студент отримує весь комплекс знань. Якщо в класі з техніки дириґування він отримує теоретичні знання про звучання твору, то справжнє й реальне знання про свою професію студент може отримати лише через хор. Дириґентська техніка може не тільки допомагати в хоровому співі, а може й перешкоджати».

Суть школи П. Муравського точно означив доктор мистецтвознавства Анатолій Лащенко: «Школа хорового співу Муравського побудована на високому професіоналізмі, повному й безкорисному служінні музичному таїнству. Ступінь впливу його художньої натури на молодих музикантів є значним і стабільним. П’ять років занять у хоровому класі в Муравського формує у молодої людини патріотичне ставлення до хорової справи, свідоме й переконливе бажання присвятити своє життя цьому мистецтву».

Це підтверджує власним досвідом хориста випускник 1996 року Антон Чесноков: «…Хор у консерваторії був центром навчання. На щоденні двогодинні репетиції хору ходили всі. …Хор був ядром тяжіння…. Павло Іванович є основою цього хору – це його творіння, він його батько й дід. Тому й ставлення до роботи, до репетицій, до звуку та інтонування в нього, як до свого рідного дитяти».

А ось як передає своє розуміння хорової школи Павла Муравського бандурист, композитор, дириґент (студіював хорове дириґування в класі А. Авдієвського) Володимир Войт: «Коли я зустрічав своїх приятелів дириґентів-хормейстерів, з якими навчався у школі, консерваторії, вони розповідали, що їхній найбільший досвід у формуванні хорового дириґента – спів у хорі Павла Муравського. Це було найголовнішим, що вони винесли, а не просто дириґування, тактування під інструмент».

Павло Муравський. Моя хорова школа. – К.: 2014.

The post Останній вихід на сцену великого Українського дириґента й педагога appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Леся Степанівна Олійник,
музикознавець, кандидат мистецтвознавства

Григорій Савович Сковорода транслював свою філософію через слово і музику, а постійною супутницею його мандрів завжди була флейта…

В одному зі своїх творів Сковорода немовби зафільмував себе через споглядання ангелів, які начебто спостерігають за ним з неба: «Дивлячись униз, бачать вони там, праворуч від усякого метушливого люду, самотнього мандрівника Сковороду. Бадьорим кроком він іде собі з жезлом і тихо наспівує… Співаючи, кидає погляд то праворуч, то ліворуч… Відпочиває біля струмка або на зеленій галявині… Цей мандрівник ходить ногами по землі, а серце його перебуває на небесах і втішається…».

«Музика звертається до душі нашої»

Про що ж співав цей філософ-мандрівник, і що за мелодії виводила його вірна супутниця — флейта? Адже філософію він сприймав як «найдосконалішу музику», свої поезії називав піснями, симфоніями, сонатами, а слово звучало для нього як мелодія. Його вважали праведником, котрий зцілює своїми піснями і чарівною грою душевні рани одиноких, убогих і знедолених. Бо, за його розумінням, «музика промовляє до душі нашої», він бачив у ній «джерело думок вдячних» і спосіб узагальнення світу.

Свої мелодії, за розповідями друзів, Григорій співав ще дитиною, прагнучи до усамітнення і споглядання навколишнього світу. А імпровізуючи на сопілці, удосконалив інструмент і свою гру настільки, що міг передавати на ньому рулади співаючих птахів. У сім’ї незаможного козака Сави Сковороди співали українських пісень, сумлінно дотримувались народних обрядів та церковних традицій. Пізніше філософ-музикант дасть образну й символічну назву рідному фольклору – «тритисячолітня піч». Зі слів його найближчого друга та учня Михайла Ковалинського, «Григорій, по седьмому году рождения приметен был дарованим к музыке. В церкву ходил он самоохотно на крылос и певал отменно». У сільській школі, як і належало тоді, розучував псалми та ірмоси, бо треба було знати спів «осьмогласний» і спів «подобний», складати власну мелодію на слова псалма або ірмоса, текст на задану мелодію. Отже, тодішня освіта давала хорошу музичну підготовку на основі церковних богослужінь.

Прекрасний голос Григорія, вміння грати на народних інструментах і загальні пізнання відкрили йому двері одного з кращих європейських вишів того часу — Києво-Могилянської академії. «Юний прибулець із першого ж разу привернув до себе увагу дириґента співочої капели, і його одразу прийняли до хору». Опанувавши такі музичні інструменти, як скрипка, орган, флейттраверс (поперечна флейта), віртуозно граючи на лірі, гуслях, бандурі, він став незамінним у студентському оркестрі. Неймовірно допитливий, Григорій оволодів у Академії принципами партесного (багатоголосого хорового) концерту, вивчав музику Іоанна Дамаскина, осягав закони композиції. Адже в Могилянській академії зосередилися традиції видатних музикантів-просвітителів Феофана Прокоповича, Григорія Кониського, Лазаря Барановича, вже була відома «Граматика мусикійська» Миколи Дилецького, саме тут здобували освіту музичні генії України Максим Березовський, Артемій Ведель та інші митці. Відомо також, що бурсак Сковорода знав дуже багато різних співів, і коли до Києва приїхав із Петербурга дехто Головня, то Григорій знайомив його з новою на той час «київською нотацією».

Бурсаки, і Сковорода теж, брали участь в усіх міських святах і урочистостях, у тому числі з нагоди приїзду в Київ царських осіб. На їхню честь доводилося співати церковні служби та гімни, світські й народні пісні, вітальні канти і псалми. Музика супроводжувала також філософські диспути в Академії: перед їхнім початком хор співав гімн, оркестр грав марш, у перервах півчі виконували концерти і канти, оркестр — інструментальні п’єси. Завершувався диспут хоровим співом «Достойно єсть». Улюбленим заняттям спудеїв були постановки шкільних драм та вертепних вистав. Різні джерела оповідають, що одним із виконавців та автором музики до бурсацьких вистав був Григорій Сковорода. І називають приклади: канти «Песнь Рождеству Христову в нищете Его», «Радуйся, верных озаряющая», кант-колядку «Ангелы, снижайтесь».

Своєю грою на інструментах хлопці (так називали студентів-бідняків) розважали міщан на київських майданах, заробляли собі на хліб насущний співом у будинках і на вулицях. Такий спосіб заробляння називали «міркованієм». За обіцяну копійку доводилося читати і всеношну молитву над померлим. Під час канікул бурсаки отримували «єпетицію» (свідоцтво) на «іспрошеніє пособій» і розходилися по Україні заробляти собі на зиму.

Володіння багатьма інструментами, гарний голос, обізнаність у царині музики визначили подальшу музичну кар’єру Григорія Сковороди. Київського бурсака направили до Петербурга, до Придворної співочої капели — одного з кращих на той час музичних колективів Європи. У різний час там звучали також голоси видатних співвітчизників Сковороди — Марка Полторацького, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Семена Гулака-Артемовського, Федора Якименка.

Успіхи 20-річного Григорія були настільки значними, що він одержав звання «придворного уставщика» (соліста хору) з відповідним матеріальним забезпеченням. Капела та її соліст Сковорода перебували в центрі всіх музичних подій Петербурга: жоден бал, жодна урочиста подія не минали без участі Придворного хору. Крім церковних співань і народно-побутової музики, виконувались також західноєвропейські твори. Адже з 30-х років ХVIII століття у світських розвагах Російської імперії запанувала мода на концерти і почало розвиватись оперне мистецтво. У перших оперних спектаклях — «Сила любові та ненависті», «Александр в Індії», «Селевк» італійця Франческо Арайї — серед 50 хористів співав і Сковорода. А в Москві, на коронації Єлизавети (1742 р.) Григорій з придворною капелою брав участь у виконанні «Прологу» Якоба Штеліна та опери «Милосердя Тита» німецького композитора Гессе. З нагоди коронації Єлизавети відбулися також урочистості в Києві, які супроводжувала Придворна капела. Скориставшись нагодою, волелюбний Григорій Сковорода не повернувся до Петербурга і залишився продовжувати навчання у своїй alma mater. Завдяки знанню багатьох іноземних мов, високій ерудиції його відібрали 1750 року для супроводу царської місії в Угорщині. Але й тут дався взнаки волелюбний характер Сковороди. Від покладених на нього обов’язків він відмовився й подався мандрувати по містах і селах Угорщини, Австрії, Італії. Трирічні мандри значно збагатили його музичний досвід і, насамперед, його пісенну творчість: у ті часи в Західній Європі надзвичайно популярною була вокальна лірика.

«Охоронна грамота»

Повернувшись на Батьківщину, Григорій Савович щедро ділився своїми музичними знаннями. Приватний сільський учитель, викладач Харківського колегіуму Сковорода являв собою постать унікального на той час педагога: до учнів він приходив, тримаючи в руках не звичну указку чи різку, а сопілку і флейту! Проводив уроки співу, імпровізуючи на своїх інструментах, вів заняття з хором у супроводі органа, займався зі шкільним оркестром, запрошував лірників і співав з ними українських пісень, свої канти. У Харкові він охоче бував на домашніх музичних вечорах, де співав і виконував соло на флейті.

Улюблений інструмент філософа-музиканта іноді служив йому охоронною грамотою. Відомий факт, що Катерина ІІ просила Сковороду через свого посланця Потьомкіна перебратися до Петербурга. Той доповідав згодом цариці про зустріч із філософом-мандрівником на Харківщині: він сидів зі своєю флейтою біля дороги, а поруч паслася вівця. Вислухавши царську пропозицію, Сковорода висловив відмову римою: «Передайте матінці-цариці: мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Обравши собі долю мандрівного вчителя, філософа і народного співака, Григорій Савич, «переходячи з міста в місто, із села в село, дорогою завжди співав, або, вийнявши з-за пояса свою улюбленицю флейту, награвав на ній свої сумні фантазії та симфонії». Співав народних пісень, співав також духовні та світські канти і псалми, закладаючи тим самим історію української пісні-романсу.

На жаль, не вдалося знайти зроблені рукою Сковороди записи мелодій. Деякі з них збереглися завдяки народним виконавцям, які передавали їх із покоління в покоління. Його пісні співали українські рапсоди-бандуристи, лірники, мандрівні дяки, чумаки. Зазнаючи змін внаслідок плину часу, їх можна сприймати як народні, іменовані також як «сковородинські». І понині відомі його сатирична пісня «Всякому городу нрав і права», ліричні канти «Стоїть явір над горою», «Ой ти, птичко жолтобоко», пісня-псалом «Ах поля, поля зелені». А пісню «Ах, пішли мої літа» було надруковано з нотами ще за життя Сковороди в «Богогласнику», який вийшов у світ 1790 року в Почаївській друкарні. Збереглися також записана Миколою Лисенком від кобзаря Остапа Вересая «сковородинська» пісня-псалом «Про правду і кривду» та пісня «Сонце і пташка», яку, за переказами, співав хор кріпаків князя Потьомкіна. Григорій Квітка-Основ’яненко стверджував, що урочистий і радісний наспів «Христос воскресе» та канон «Воскресіння день» теж належать Григорію Сковороді.

«Цей мандрівник ходить ногами по Землі, а серце його перебуває в Небесах і втішається»

У Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського зберігається в рукописному варіанті музика на текст «Херувимської», автор якої зазначений як «Грицько» і з позначкою також як «8-голосная служба Грицкова». Дослідники стверджують, що творець цієї величної і задушевної музики, близької до українських пісенних інтонацій, не хто інший, як Григорій Сковорода. І захоплені майстерним володінням композиторською технікою, органічним поєднанням народного багатоголосся з класичною поліфонією, сміливістю ладового та гармонійного мислення. В Історичному музеї в Москві зберігається рукописний збірник літературних творів Сковороди. На одній зі сторінок «Песни Рождества Христова в нищете Его» записано ноти мелодії, яка дуже нагадує українські народні пісні і, як доводять музикознавці, також належить авторові поетичного тексту.

Якось Григорій Сковорода зізнався: «Не можу зіграти в театрі світу ніякої особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самотньої: я сю роль обрав, узяв і радію з того…» Так само для своїх пісень він обрав простоту й сердечність. Даруючи одну з них, Григорій Савович скромно зауважив: «правда, пісня наша майже зовсім сільська і написана простонародною мовою, але я сміливо заявляю, що за всієї простонародності й простоти, вона щира, чиста і безпосередня».

Ще образніше про музику Сковороди сказав його згадуваний уже друг Михайло Ковалинський: «Вона сповнена гармонії простої, але величної, проникливої, чарівної, ніжної…» Адже якщо повернутися до слів самого Сковороди, «цей мандрівник ходить ногами по землі, а серце його перебуває на небесах і втішається».

The post Флейта Григорія Сковороди appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Сидоренко Микола Миколайович,
старший науковий співро­бітник Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»

У статті розглядаються особливості музичного стилю кантів Г.С. Сковороди як оригінального музичного жанру, який посів значне місце в пісенно-музичній творчості великого українського філософа, поета і музиканта.

Ключові слова: кант, музичний жанр, багатоголосся, гармонія, інтонація, музична форма, фольклор.

The article deals with the peculiarities of the musical style of H.S. Skovoroda’s edgings as the original musical genre. It also analyzes the importance of this genrem in the song-musical creative work of the great Ukrainian philosopher, poet and a musician.

Key words: edging, musical genre, multyvoiceness, harmony, intonation, musical form, folklore.

Кант як музичний жанр виник на межі ХVІ-ХVІІ століть. Він продовжував розвиватися впродовж двох століть. За змістом поетичного тексту і за характером музики канти розподілялися на ліричні, гумористичні, сатиричні і урочисті.

Даючи повне визначення канту як музичному жанрові, слід констатувати що: Кант – це багатоголосна (найчастіше трьохголосна) міська побутова пісня напівпрофесійного походження із силабічним текстом побутового світського або духовно-моралістичного змісту. Канти співаються ансамблем чи хором співаків без музичного супроводу. Духовні канти іноді позначаються терміном «псальма».
За музичною мовою світські канти тяжіють до народної пісенності. Псальми – духовні канти – тяжіють до професійного, церковного співу.

Як правило, кант – синкретичний твір поета й композитора в одній особі, що зберігає традицію анонімності (навіть у тих випадках, коли автор відомий). Канти набули поширення в Україні упродовж ХVІІ-ХVІІІ століть. Як типовий жанр доби Бароко, кант органічно поєднує в собі середньовічні і новочасні риси. Бароковий вплив дуже помітний у духовних кантах-псальмах, тоді як світські канти наслідують кращі ренесансні традиції. Авторство кантів – міської побутової пісні другої половини ХVІІ – першої половини ХVІІІ століть – встановити зараз досить важко.

Їх створювали студенти колегіумів та Київської академії, регенти хорів і вчителі співів, просто музиканти-кріпаки. Лише поодинокі прізвища дійшли до нас: Єпифаній Славинецький, Павло Демуцький, Феофан Прокопович, Дмитрій Туптало, Тимофій Щербацький – усі вони відомі діячі української православної церкви, письменники. Подальший розвиток сольної пісні з музичним супроводом, власне пісні-романсу, чи то канту пов’язаний з іменем багатьох поетів і композиторів другої половини ХVІІІ століття. Чільне місце серед них належить Г.С. Сковороді, який був найвидатнішою постаттю у культурному та літературному житті України того часу.

Творчість і діяльність видатного українського філософа-просвітителя, поета і музиканта, письменника-гуманіста Г.С. Сковороди була важливим етапом у розвиткові української світської художньої пісні, пісні-романсу, чи то канту другої половини ХVІІІ століття.

Професійну музичну освіту Г.Сковорода здобув під час свого перебування у Петербурзі (1742-1744 рр.), коли співав у придворній співочій капелі імператриці Єлизавети Петрівни. Згодом музика і пісні стали для нього одним із важливих засобів висловлення своїх філософських ідей, соціальних поглядів.

Володіючи композиторським хистом, Г.С. Сковорода був глибоко оригінальним у виборі музичних форм та засобів поширення своїх філософських поглядів. Вірячи в могутню силу музики, більшість своїх поетичних творів складає у формі пісень, кантів, тобто в музично-поетичному жанрі, де музиці належить чи не провідна роль.

Якщо звернутися до біографії Г.С. Сковороди, то неважко помітити, що музика була супутницею його життя, з нею пов’язані всі основні етапи його творчості і діяльності.

Музика і спів стали його щоденним заняттям. Не залишив він цього заняття і в старості. Грав і співав завжди зберігаючи поважність, задумливість і суворість. Як зазначає його біограф М.Ковалинський, повернувшись із Петербурга до Києва, продовжуючи навчатись в Києво-Могилянській Академії, «он сочинил духовные // концерты, положа нѣкоторые псалмы на музыку… Сверх церковной, он сочинил многія пѣсни в стихах и сам играл на скрипкѣ, флейтраверѣ, бандорѣ и гуслях приятно и со вскусом» [3, с.459].

Духовні канти та пісні Г.С. Сковороди того періоду (1744-1745 рр.) не були запроваджені до церковного вжитку, а виконувалися келійно, у приватних зібраннях київського духівництва, яке любило заповітну старовину.

Перші, професійно фахові, музичні твори Г.Сковорода написав у 1757 році в с. Ковраї на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у місцевого поміщика Степана Томари. Серед них відомий кант «Всякому городу нрав і права», який увійшов до збірки «Сад Божественних пісень» під №10. Цей твір став одним з найяскравіших зразків сатири ХVІІІ століття. Ще за життя філософа він став широко відомим і швидко розповсюджувався у побуті.

Викривальний пафос канту, широкі узагальнення «нравів» різного панства, чиновництва, купецтва зробили його одним із кращих творів українського сатирично-гумористичного віршування другої половини ХVІІІ століття.

У сконденсованій формі Сковорода піддав нищівному висміюванню та осудженню різні сторони сучасного йому суспільства – чинопошанування, брехню, обман, безмірне накопичення матеріальних багатств, розкіш, розпусту тощо. Та широка критика «світу» і його мерзот, що має місце у філософських трактатах, у цьому канті зібрана немов в один фокус. Кожний рядок твору, кожний образ несе в собі велике смислове навантаження, за ним криється комплекс тогочасних явищ і фактів.

Всім тим негативним проявам життя Сковорода як філософ протиставляє свій морально-етичний ідеал – людину, в якої «совість, як чистий кришталь». Яскравий викривально-сатиричний характер цього твору здійснено поетом за допомогою різноманітних поетичних прийомів – вживання паралелізмів, образів-символів, метафор, алегорій.

На превеликий жаль оригінальна мелодія цього канту, написана самим Г.С.Сковородою, до нас не дійшла. Відомі його три варіанти:

1. В опері «Наталка Полтавка» М.В.Лисенка, написаної у 1889 році.
2. У збірнику «Васильківський соловей» С.Карпенка, що вийшов друком у Києві 1864 року.
3. Запис фольклористами тексту і мелодії від харківського Кобзаря Ліберди у 1920 році.

Сучасними бандуристами частіше виконуються перший та третій варіанти. Всі три мелодії відмінні одна від одної, але виросли вони з одного кореня. Це, передусім, – тридольність, опора мелодії на тоніко-домінантову гармонію, наявність кадансових зворотів з VІІ підвищеним ступенем, дещо риторичний, декламаційно-наспівний характер інтонації. У цьому сковородинівському канті, який є носієм принципово нового інтонаційного ладу, простежується співіснування з принципами середньовічної моральності і функціональної системи мажору-мінору, спостерігається певна лінеарність – з яскраво вираженим гомофоно-гармонічним складом, силабічна система віршування – з силаботонічною [2, с.428]. Цю двоїстість канта можна розглядати в потоці проблем взаємодії мистецтва писемної і усної традиції.

Історія, усна народна традиція, дослідники та фольклористи розповідають про різних цікавих виконавців цього канту. Та більшість з них стверджують, що варіант тексту і мелодія у виконанні харківського кобзаря Ліберди – найближчий до оригіналу Сковороди. У ньому все залишилося майже без змін. І слова, і мелодія не втратили своїх основних авторських рис. Г.С. Сковорода не залишив власноручних кожних записів своїх музичних творів, проте його пісні, канти, віднайдені у збірниках та відомі в усній народній традиції, дають змогу робити висновки про загальну спрямованість, тематику, жанри, мелодико-інтонаційні джерела його музичної творчості.

Кращі свої музичні твори Сковорода написав тоді, коли перебував у народному середовищі, спілкувався з простими людьми. У цих кантах, близьких до народних пісень за змістом, близькою до народної була і музика Г.Сковороди.

Пізніше записані мелодії псальм чи кантів Сковороди від лірників і кобзарів, переконують ще раз, що в основі них безперечно лежить авторська мелодія. Органічний зв’язок його пісенної творчості з життям і долею народу зумовлює те, що не лише в тематиці, ідейному змісті, художніх образах, а й у прийомах і формах мисленик-музикант спирається на багатий народний досвід, на засоби українського музичного фольклору. Кант увібрав у себе інтонацію народної пісні в найширшому значенні цього слова, бо професійну музику Г.С. Сковорода вважав справою серйозною.

У трактаті «Наркіс» він розповідає про два типи музики – церковну і світську, і як теоретик музики схвально висловлюється про триголосний світський спів, тобто кант. Тільки приєднання третього голосу до двох у хорі «совершенную делает музыку» [1, с.19]. Сковорода високо цінував мистецтво співу, казав, що досвідчений співак може надати чарівності простій пісні. Часто співав власні канти з учнями в терцію, іноді в три голоси [5, с. 24].

Сковородинівський кант-колядка «Ангелы снижайтеся» написаний як чотирьохголосний музичний твір. У збірку «Сад Божественних пісень» він увійшов під №4. За своїм змістом і музичним характером, твір наближається до народних колядок. Як кант-колядка був надзвичайно популярним у бурсацькому середовищі.

З ним бурсаки мандрували по селах і містах України. Власне учні Києво-Могилянської академії ввели його у свій «Вертеп», бо кант відзначається яскравою музичною самобутністю, зумовленою близькістю до народно-пісенного мистецтва. У простій кантовій мелодиці та чіткій їхній ритмиці відчувається вплив розповсюдженої в музичному житті міста міської пісні.

Пристосовуючи сковородинівський кант-колядку до розгортання сюжету вистави і прагнень артистів спростити для глядачів «Вертепу» саму виставу, студенти вводили зміни в будову віршованої строфи, її ритмічні особливості. А ці зміни не могли не вплинути на інтонаційну та ритмічну структуру мелодії канту. Тут явно відчуваються сліди бурсацьких обробок [4, с.17].

Кант «Пастыри мыли, где вы днесь были?» створений Г.Сковородою спеціально для вертепної драми. Цей кант написаний у формі хорового діалогу, в якому чергуються запитання і відповіді на них. Форма діалогу полягає в чергуванні окремих мелодичних фраз «запитань» і окремих мелодичних фраз «відповідей», які закінчуються різними кадансами-половинками та заключними кадамсами. Ремарки до тексту свідчать про те, що кант розрахований на виконання двома хорами.

Г.С. Сковорода був творцем нового жанру – хорового діалогу в супроводі інструментального ансамблю з театралізованим дійством. Впевнено можна сказати, що кантове мистецтво України – невід’ємна частина загальноєвропейської культури, зокрема пісенної.

Ця нова мистецька форма хорового діалогу в ході театралізованого дійства з інструментальним супроводом, запропонована Г.Сковородою, згодом породила нові постановки історичних драм, дала великий поштовх новому розвиткові драматичного мистецтва, яке стало називатися музичною драмою, а театри музично-драматичними. Найпопулярнішою формою в їхньому репертуарі стали музично-драматичні вистави.

Без сумніву Г.С. Сковорода був надзвичайно обдарованою людиною: поет, філософ, педагог, літератор, співак, музикант, талановитий композитор. Його значення для літературно-мистецького життя України другої половини ХVІІІ століття визначне. А майже легендарна пісенно-музична творчість відіграла велику роль у фольклорних процесах і в формуванні пісні-романсу з інструментальним супроводом в українській професійній музиці ХVІІІ століття [5, с.31].

В особі Сковороди всі ці якості гармонійно поєдналися. Свої вірші він мислив і складав як твори музично-поетичні. Його пісні, псальми, канти виконували важливу соціальну функцію й були дійовим засобом пропаганди передових для того часу ідей.

Г.Сковорода збагатив музично-поетичну творчість новою тематикою, новими мотивами й образами, близькими народові, прогресивними мистецькими формами. Його музична мова й особливості музичного стилю, зберігаючи деякі елементи старого стилю кантів, найбільше тяжіла до народнопісенного мелосу.

Водночас його канти, пісні знаменують собою народження нового жанру – сольної пісні з інструментальним супроводом, що багатогранно відображувала духовний світ людини, а також народження нової мистецької форми «Вертепної драми», а саме – хорового діалогу в ході театралізованого дійства у супроводі інструментального ансамблю, що відкрило шлях для створення нового мистецького жанру – музичної драми.

Утвердженню ідей свободи, справедливості, соціальної рівності, духовної і моральної краси людини, критиці тогочасного суспільства і присвятив Г.С.Сковорода свою філософську, поетичну та пісенно-музичну творчість.

Список використаних джерел

1. Боровик М. К. Григорій Сковорода і музика / М. К. Боровик // Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження. – К. : Наукова думка, 1975. – С. 186–193.
2. Верба Г. Григорій Сковорода і музика / Г. Верба // Сковорода Григорій: Образ мислителя: Збірка наукових праць / [відпов. ред. В. І. Шинкарук, І. П. Стогній]. – К. : [б.в.], 1997. – С. 417–430.
3. Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: у 2 т. / Г. С. Сковорода; [ред. кол. В. І. Шинкарук (голова) та ін.]. – К. : Наукова думка, 1973. – Т.2. – 574 с.
4. Мишанич О. В. Григорій Сковорода і усна народна творчість / О. В. Мишанич. – К. : Наукова думка, 1976. – С. 5–150.
5. Шреєр-Ткаченко О. Григорій Сковорода – музикант / О. Шреєр-Ткаченко. – К. : Музична Україна, 1972. – С. 3–93.

The post Особливості музичного стилю Сковородинівських кантів appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Наймасштабніше музичне видання за всю історію Незалежної України

Комплексне нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана

Оксана Летичевська,
кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник
відділу мистецтвознавства та етномузикології
ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України

В історичному процесі розвитку української музично-співочої культури поетична творчість Тараса Шевченка набула значення одного з засадничих чинників формування її національної самобутності й самоідентифікації. Поезія Т. Шевченка, її ідеї та образи, ритміка й мелодика є постійним і невичерпним джерелом натхнення для творців української музики – від романтиків до постмодерністів, від класиків і «метрів» до маловідомих сьогодні авторів, чиї мелодії ми сприймаємо як народні. Збірка поезій, пророчо названа самим поетом «Кобзар», існує наразі не лише в літературному, а й в музичному та музикознавчому вимірах, вона є найяскравішим національним маркером українського музичного мистецтва й унікальним явищем у світовій культурі.

Пропонована масштабна робота авторського колективу являє собою вперше зібрану і систематизовану найповнішу на сьогодні антологію хорових творів українських композиторів Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана (2023). Вона включає в себе сім томів нотного матеріалу з супровідними редакторськими статтями, біографічними довідками про композиторів і додатками, які містять бібліографію нотних і музичних видань, дискографію, алфавітний покажчик творів. Видання містить 283 твори 155 композиторів та аранжувальників і 12 народних пісень, створених у період від середини XIX до початку XXI століття. Твори розподілені на три групи: хори a cappella, хори з інструментальним супроводом та твори великої форми для хору і симфонічного оркестру.

Комплексною складовою зібрання є записане на основі його нотного матеріалу аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар» у трьох альбомах з дев’яти компакт-дисків (2019), що містить 110 творів 86 композиторів. У записі хорової Шевченкіани на благодійній основі взяли участь 45 провідних хорових колективів з 17 міст України та з української діаспори. Аудіовидання стало завершальною частиною Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає “Кобзаря”» й було здійснене за фінансової підтримки Міністерства культури України та гранту Всеукраїнського культурного фонду.

Нотний додаток до аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Вибране (2020) включає 83 хорові твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень, найпоширеніших у хоровій практиці.

Ідея найповнішого озвучення хорових творів на поезію Тараса Шевченка належить видатному українському хоровому дириґенту і педагогу, Герою України Павлу Муравському (1914–2014). Він розпочав аудіозапис хорової Шевченкіани ще під час своєї роботи з хоровими капелами «Трембіта» й «Думка», хором Українського радіо й Студентським хором Київської консерваторії. Записи 32 творів, здійснені П. Муравським, увійшли до «Золотого фонду» Українського радіо й започаткували аудіо видання Пісенний «Кобзар».

У подальшій реалізації задуму видатного хормейстера взяли участь провідні українські хорові колективи, хормейстери та дириґенти Є. Савчук, Л. Бухонська, М. Гобдич, Ю. Ткач, Ю. Курач, О. Вацек, Н. Кречко, А. Масленнікова, В. Сіренко, О. Баклан, М. Лисенко та багато інших.

Масштабна робота над підготовкою до видання зібраних та упорядкованих П. Муравським хорових творів, редагуванням літературного і нотного матеріалу хорової Шевченкіани була здійснена його учнями, колегами й однодумцями. На благодійних засадах у цій роботі брали участь О. Шокало, І. Павленко, Л. Бухонська, І.-Я. Гамкало, М. Гулковський, А. Масленнікова, Т. Миронюк. О. Шокало є автором ідеї й головним редактором 7-ми томного видання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана у його завершеному вигляді.

Зібрання представляє багату різножанрову й різностильову панораму української хорової творчості від класиків М. Лисенка, С. Людкевича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського до творів наших сучасників В. Степурка, О. Яковчука, Ю. Алжнєва, В. Сильвестрова, М. Скорика, Б. Фільц, Л. Дичко, Б. Кривопуста, В. Реви та інших. Найвідоміші хорові твори на поезію Т. Шевченка, які набули значення пісень-символів українського народу, публікуються з визначенням авторства їх мелодій, що належать маловідомим сьогодні композиторам XIX століття – Д. Крижанівському («Реве та стогне Дніпр широкий»), Г. Гладкому («Заповіт»), К. Борисюку («Думи мої»). У збірці є й маловідомі хорові твори, віднайдення і оприлюднення яких також є важливим для змалювання цілісної картини розвитку нашої хорової культури. 

Пропоноване нотно-звукове зібрання хорової творчості українських композиторів на поезію Т. Шевченка є неоціненним вкладом видатного хорового дириґента П. Муравського, його учнів і послідовників у справу дослідження, збереження і поширення національної поетично-музичної спадщини й сучасного українського хорового мистецтва. Ця ґрандіозна Музична присвята Кобзареві є свідченням глибинного національного змісту й вектору української хорової культури.

Нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» є ґрунтовним академічним виданням, мета якого – зібрання і систематизація надзвичайно багатої й разом з тим маловивченої царини української Хорової Шевченкіани. Воно є необхідним для керівників професійних і аматорських хорів, співаків і дириґентів, педагогів і студентів усіх музичних навчальних установ.

Комплексне нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» має велику пізнавальну й художню цінність і є наймасштабнішим музичним виданням за всю історію Незалежної України. Унікальний комплексний характер, що поєднує нотний матеріал та аудіозаписи, робить це видання надзвичайно ефективним у реалізації його просвітницької місії, відкритті нового ракурсу сприйняття та осмислення глибини геніального Шевченкового слова, помноженого на могутню об’єднувальну силу національного хорового мелосу. Ґрунтовний довідковий матеріал, що супроводжує хорові партитури, підтверджує статус збірки як академічного мистецтвознавчого видання.

Пропоную і підтримую Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року в номінації «літературознавство і мистецтвознавство» за напрямом «мистецтвознавство».

The post Наймасштабніше музичне видання за всю історію Незалежної України appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

На здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка

Пісенний «Кобзар» – новий напрям у мистецтвознавстві
й унікальний пісенний пам’ятник Великому Кобзареві

Ольга Григорівна Бенч,
кандидат мистецтвознавства, професор,
народна артистка України,
дослідниця життя й творчості та мистецької спадщини П. І. Муравського 

Пісенний «Кобзар» – збірна назва масштабного, суспільно значущого комплексного нотно-звукового видання, що його здійснив за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря» Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» за підтримки Міністерства культури України та Українського культурного фонду.

Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана складається з першого найповнішого, систематизованого нотного Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана та записаного на його основі першого масштабного аудіовидання у трьох музичних альбомах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана і нотного додатку до нього Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране.

Пісенний «Кобзар» унікальний тим, що в ньому зібрано й системно упорядковано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Систематизоване видання такої великої кількості хорових творів на поезію великого Співця України здійснено вперше.

Шевченків поетично-пісенний феномен – виняткове явище в українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – чи не єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Хороспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка являють собою Хорову Шевченкіану – надзвичайно багату й маловивчену сферу Шевченкознавства та українського музичного мистецтва.

Перше найповніше, систематизоване науково-мистецьке Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана (2023) здійснено на основі нотного матеріалу, укладеного Павлом Івановичем Муравським (1914–2014) – великим українським хоровим дириґентом і педагогом, легендою хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть, народним артистом України, почесним академіком Національної академії мистецтв України, лауреатом Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1979), Героєм України (2009).

Заповітний мистецький задум маестро П. І. Муравського – записати з українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар». Значну частину Хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта» й «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії. Записи 32-х хорових творів увійшли до «Золотого фонду» Українського радіо, й їх видано в музичному альбомі з трьох компакт-дисків Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський (2010), яким започатковано аудіопублікацію Пісенного «Кобзаря». Маестро П. Муравський заповів своїм учням і послідовникам завершити свій ґрандіозний задум на основі укладеного ним нотного зібрання хорових творів Пісенний «Кобзар».

Над Комплексним нотно-звуковим виданням Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана працювали на безоплатній основі представники Хорової школи Павла Муравського: учні й послідовники мистецького методу маестро П. І. Муравського – Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї й ґрунтовних мистецтвознавчих текстів, головний редактор видань і керівник Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»» О. А. Шокало.

Авторський колектив виконав велику підготовчу науково-дослідницьку роботу, результатом якої стали вступна стаття, передмова, супровідні статті до кожного тому й музичного альбому, біографічні довідки про композиторів, ґрунтовний довідковий додаток до кожного тому (бібліографія нотних і музикознавчих видань, дискографія, алфавітний покажчик творів). Здійснено також науково-літературне редагування та звіряння поетичних текстів з академічним виданням «Кобзаря», музичне редагування й звіряння нот, добір творів для запису й підготовка до музичного виконання, конкурсний добір хорових виконавців, мистецький супровід записів та подальше прослуховування, експертне оцінювання й музичне редагування. Нотний матеріал опрацьовували для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську діяльність сам маестро П. І. Муравський та представники його хорової школи й послідовники мистецького методу. Поетичні тексти звірено з академічним виданням: Тарас Шевченко. Зібрання творів у шести томах. – К., 2003.

До семитомного зібрання хороспівів на поезію Тараса Шевченка дібрано 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Переважна більшість їх досі лишалася маловідома навіть хоровим виконавцям та професійним поціновувачам українського хорового співу й Шевченкової пісенної поезії. Чимало хорових творів стали бібліографічними раритетами, й їх важко знайти. Ці пісенні коштовності П. Муравський збирав і плекав упродовж усього свого життя й уклав у цілісне зібрання.

Для компонування томів редактори використали нотний матеріал, дібраний Павлом Івановичем і частково ним власноруч переписаний: авторські рукописи композиторів, друковані твори з різних видань. П. Муравський почав збирати Хорову Шевченкіану ще з 30-х років ХХ століття, переписуючи ноти. Наприклад, копія хору П. Чайковського «Навгороді коло броду» датована 1938 роком. П. І. Муравський надав з особистого нотного архіву близько 200 основних партитур, 160 з яких опрацював для запису. Його редакцію в цих партитурах позначено курсивом. Ці твори Павло Іванович збирав, опрацьовував і виконував з різними хорами протягом своєї 80-літньої мистецько-педагогічної діяльності. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники маестро П. Муравського. В результаті, до основного добору додано народні мелодії, призабуті авторські твори й найновіші твори сучасних композиторів.

Праця над нотним виданням згуртувала значне коло учнів, колег і послідовників мистецьких принципів і стилю Павла Муравського, які працюють по всій Україні й за кордоном. Слушні пропозиції до нотного зібрання надали подвижники хорового мистецтва, зокрема: П. М. Голінатий – педагог, хоровий дириґент з Чорткова, заслужений працівник культури України; П. В. Гушоватий – завідувач кафедри методики музичного виховання й дириґування Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, заслужений працівник культури України; Л. П. Філоненко – завідувач кафедри музикознавства й фортепіано Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, доктор філософії мистецтва; М. Г. Михаць – доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, головний дириґент Львівського академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича, заслужений діяч мистецтв України; М. П. Мечник – старший викладач Теребовлянського вищого училища культури, заслужений працівник культури України; В. Ю. Мішалов – бандурист і дослідник кобзарства, композитор, дириґент, засновник Канадської капели бандуристів, заслужений артист України. Цінну консультативну допомогу надавали авторитетні музикознавці з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України: В. В. Кузик, Л. О. Пархоменко, Г. В. Степанченко та інші знані дослідникам українського музичного мистецтва: Л. П. Корній, О. С. Цалай-Якименко, Я. В. Михайлюку. Щиро сприяли в пошукові необхідних нотних текстів і наукових праць співробітники Відділу музичних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, працівники бібліотеки Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського та Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича КНУ імені Тараса Шевченка.

Згідно з задумом П. Муравського, композиторів подано за хронологією життя. Такий підхід дає можливість чіткіше побачити особливості кожного з них, вирізнити характерні риси їхньої творчості й простежити в часі розвиток і змінюваність засобів музичної виразності. А головне, допоможе цілісно осягнути, глибше зрозуміти й повніше осмислити процес музичного освоєння поезії Т. Шевченка, формування стильових напрямків українського хорового мистецтва ХІХ–ХХІ століть у цій царині. Добірки творів подано за абеткою, а хорові цикли – за порядковими номерами.     

У виданні представлено доробок широковідомих композиторів-класиків (М. Лисенко, М. Вербицький, С. Воробкевич та ін.) і призабутих композиторів (В. Заремба, Г. Гладкий, Д. Крижанівський, К. Борисюк та ін.), які заклали основи професійного музичного освоєння Шевченкової поезії, та менш знаних композиторів з цілої України й українського зарубіжжя, які розвивали й далі розвивають Хорову Шевченкіану. 

На початок зібрання винесено п’ять знакових за поетичним і музичним довершенням, за світоглядною ясністю й суспільною значущістю творів – пісень-символів українського народу. Їх вибрав сам народ, і вони пройшли випробування часом. Ці твори завжди своєчасні, вони стали знаковими піснями, класикою української хорової музики, і через них можна осягнути заповітні прагнення поета й душу його народу. Їх загальновизнаність зумовлена народністю Шевченкової поезії.

Усі твори нотного зібрання Пісенний «Кобзар» розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи.

Обсяги і вмісти томів:

1-й том (видання четверте, доповнене; 288 с.) – 65 творів 33 композиторів;

2-й том (видання третє, доповнене; 288 с.) – 59 творів 38 композиторів;

3-й том (видання третє, доповнене; 274 с.) – 62 твори 33 композиторів і 12 народних пісень;

4-й том (344 с.) – 41 твір 16 композиторів;

5-й том (322 с.) – 40 творів 22 композиторів;

 6-й том (370 с.) – 6 творів 3 композиторів;

7-й том (366 с.) – 10 творів 10 композиторів.

Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки

Кожен том містить ґрунтовний довідковий додаток: біографії композиторів, бібліографію нотних і музикознавчих видань, дискографію, алфавітний покажчик творів.

Завершальною частиною Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»» є аудіовидання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана (2019). Це перший систематизований, масштабний запис провідними українськими хорами 110 творів 86 композиторів на основі Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана.

Обсяг аудіовидання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром.

До першого аудіоальбому творів а капела, записаного на основі 1, 2, 3 томів  семитомника, дібрано 59 творів 48 композиторів, у тім числі 5 аранжувань українських народних пісень на Шевченкову поезію. Ці записи розміщені на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: 

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 1. Твори а капела

До другого аудіоальбому творів з інструментальним супроводом, записаного на основі 4 й 5 томів семитомника, дібрано 42 твори 30 композиторів. Ці записи розміщені на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: 

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 2. Твори з інструментальним супроводом

До третього аудіоальбому творів великої форми з симфонічним оркестром, записаного на основі 6, 7 томів  семитомника, дібрано 9 творів 8 композиторів. Ці записи розміщені на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: 

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 3. Твори великої форми з симфонічним оркестром

У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського:

Національна заслужена академічна капела України «Думка» (художній керівник і головний дириґент – народний артист України Євген Савчук); Хор та Симфонічний оркестр Одеського Національного академічного театру опери та балету (хормейстер – Леонід Бутенко; дириґент – Ігор Чернецький); Хор та Симфонічний оркестр Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва (хормейстер – заслужений працівник культури України Анжела Масленнікова; дириґент – Ділавер Османов); Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди (художній керівник і головний дириґент – народний артист України Юрій Курач); Українська капеля бандуристів Північної Америки імені Тараса Шевченка (м. Детройт) (мистецький керівник і дириґент – Олег Махлай); Капела бандуристів імені Остапа Вересая Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм (художній керівник – заслужена артистка України Раїса Борщ; головний хормейстер – заслужений працівник культури України Микола Борщ); Заслужений академічний Закарпатський народний хор та Симфонічний оркестр Закарпатської обласної філармонії (дириґент – заслужений працівник культури України Наталія Петій-Потапчук); Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні й танцю України «Верховина» (художній керівник – Світлана Майданик; дириґент – Світлана Урбан-Понайда); Хор дириґентсько-хорового факультету Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (художній керівник – народний артист України Євгена Савчук); Студентський хор Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка (художній керівник – Ігор Даньковський); Український народний хор та Оркестр народних інструментів Київського національного університету культури і мистецтв (художній керівник і головний дириґент – Станіслав Павлюченко); Академічний хор імені Платона Майбороди Українського радіо (художній керівник і головний дириґент – заслужена артистка України Юлія Ткач); Великий дитячий хор Українського радіо (художній керівник – заслужена артистка України Тетяна Копилова); Академічна хорова капела «Орея» Житомирської обласної філармонії ім. С. Ріхтера (художній керівник і головний дириґент – заслужений діяч мистецтв України Олександер Вацек); Муніципальна академічна чоловіча хорова капела імені Л. М. Ревуцького (м. Київ) (художній керівник – заслужений діяч мистецтв України Володимир Курач; головний дириґент – Андрій Карпінець); Академічний міський камерний хор «Вінниця» (головний дириґент – народний артист України Віталій Газінський); Муніципальний академічний камерний хор «Київ» (засновник і художній керівник – народний артист України Микола Гобдич); Муніципальний камерний хор «Хрещатик» (засновник і художній керівник – заслужений діяч мистецтв України Лариса Бухонська); Жіночий хор Київського інституту музики імені Р. М. Глієра (художній керівник – заслужений діяч мистецтв України Галина Горбатенко); Камерний хор Київського інституту музики імені Р. М. Глієра (художній керівник – Зоя Томсон); Академічний хор «Anima» Київського Національного університету культури і мистецтв (художній керівник і головний дириґент – заслужена артистка України Наталія Кречко); Народна хорова капела «Днiпро» Київського Національного університету імені Тараса Шевченка (художній керівник – Ірина Душейко; дириґент – Ігор Тилик); Хор хлопчиків та юнаків Мукачівської хорової школи (художній керівник і дириґент – заслужений діяч мистецтв України Володимир Волонтир); Чоловічий хор «Боян Дрогобицький» (художній керівник – заслужений працівник культури України Петро Гушоватий); Муніципальний камерний хор «Галицькі передзвони» (м. Івано-Франківськ) (художній керівник та дириґент – заслужений діяч мистецтв України Ігор Дем’янець); Муніципальна чоловіча хорова капела «Гомін» (м. Львів) (дириґент – Іван Юзюк); Жіночий хор «Павана» Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (художній керівник – заслужений діяч мистецтв України Людмила Байда); Ансамбль солістів «Благовість» (м. Київ) (співзасновник і головний дириґент – Мирослав Гулковський); Камерний хор «Moravskі» Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» (художній керівник – Олена Радько); Хорова капела «Оранта» (м. Луцьк) (художній керівник – Василь Мойсіюк); Академічний ансамбль «Козаки Поділля» (художній керівник і хормейстер – Катерина Дробіт); Український народний хор «Калина» (м. Полтава) (художній керівник – Григорій Левченко; керівник оркестрової групи – Олександр Рябушенко); Хор Вінницького училища культури і мистецтв імені М. Д. Леонтовича (художній керівник – Ольга Бабошина); Жіночий хор Житомирського коледжу культури і мистецтв ім. Івана Огієнка (художній керівник – Тетяна Гордєєва); Жіночий склад мішаного хору Кіровоградського музичного коледжу (художній керівник – Надія Шост); Хор Дитячої хорової школи «Зоринка» ім. Ізидора Доскоча (м. Тернопіль) (художній керівник – Анжела Доскоч); Зразковий хор «Мелодія» Школи мистецтв імені М. Д. Леонтовича (м. Київ) (художній керівник – відмінник освіти України Світлана Сварич); Зразковий художній колектив Хор «Соняшник» БДЮТ «Дивоцвіт» Дарницького району м. Києва (художній керівник – відмінник освіти України Світлана Рябінко; хормейстер – Марина Сторощук); Вокальний ансамбль «Покров» (м. Київ) (художній керівник – Олена Радько); Чоловічий народний хор «Чумаки» (м. Київ) (художній керівник – Василь Триліс); Народна хорова капела «Діброва» імені Павла Муравського Піщанського РБК Вінницької області (художній керівник і головний дириґент – заслужений працівник культури України Федір Ущаповський; дириґент – відмінник освіти України Катерина Семко).

Записи творів та звукорежисуру здійснено за фінансової підтримки Міністерства культури України, а видано аудіозаписи за ґрант Українського культурного фонду в 2019 р.

Як нотний додаток до аудіовидання дібрано на основі семитомника 352-сторінковий том Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране (2020). До Вибраного увійшли 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень, які розподілено на дві групи: твори a капелa й твори з інструментальним супроводом. Вибране видано за фінансової підтримки українців зі США Аскольда Лозинського й Лариси Лозинської-Кий – брата й сестри в пам’ять про своїх батька й матір.

У 2017–2018 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» за сприяння Світового Конґресу Українців передав українським культурно-освітнім осередкам у 32-х країнах Світу 200 комплектів трьох томів а капела з Зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана та 200 примірників записаного на їх основі аудіоальбому а капела з трьох компакт-дисків Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана.

У 2019–2020 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав 1 000 комплектів Аудіовидання й 1 000 примірників Вибраного вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам України для освітньої й хорової роботи. Аудіовидання розміщено також для загального користування на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: https://pavlomuravskyi.com/category/pisennyj-kobzar/audiovydannya-taras-shevchenko-pisennyj-kobzar

Визначальна особливість суспільно значущого нотно-звукового видання Хорової Шевченкіани – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів та для збагачення бібліотечних фондів. У Пісенному «Кобзареві» зібрано твори різного ступеня складності, тож їх можуть виконувати як професійні й навчальні хори, так і самодіяльні хорові колективи.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві та отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів та обласних навчально-методичних мистецьких центрів з цілої України, а також українських культурно-освітніх осередків з діаспори.

Завдяки першому найповнішому, системному нотному зібранню й аудіозаписові Хорової Шевченкіани став доступний виконавцям, а відтак і широкому загалові майже весь співаний «Кобзар» в усьому розмаїтті пісенної поезії Тараса Шевченка.

Це комплексне нотно-звукове видання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й українського суспільства в цілому.     

Велике розмаїття Хорової Шевченкіани являє джерельну народну основу співаної поезії Т. Шевченка педагогам і студентам музичних навчальних закладів, учителям і учням шкіл, хормейстерам і співакам, збагачує програми навчальних, професійних і самодіяльних хорів. Так поетичний геній Тараса Шевченка через український хоровий спів будить волю духу, єднає людей у народ, спомагає розвиткові української музичної й загальнонаціональної культури.

Згідно з задумом П. І. Муравського, тепер українці чутимуть і згадуватимуть національного генія «не тільки в день його народження і в день пам’яті, а повсякчас і перейматимуться силою його духу та самі оживатимуть душами».     

Пісенний «Кобзар» – своєрідний музичний ключ до проникливого сприйняття й цілісного осягнення Шевченкового поетичного світу. Високомистецьке хорове озвучення «Кобзаря» витончує відчуття й розкриває глибинну суть Шевченкової поезії, сприяє розвиткові хорового співу – базового мистецтва української культури.

Пісенний «Кобзар» цілісно явив прадавню традицію українського хорового співу й феномен Хорової Шевченкіани. Це зібрання відкриває неоціненні скарби Шевченкової поезії й українського хорового співу та посилює до них загальносуспільний інтерес.

Пісенний «Кобзар» як цілісне нотно-звукове зібрання започаткував новий напрям у мистецтвознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.   

Видання нотного зібрання Хорової Шевченкіани та аудіозаписів приурочено 200-літтю Тараса Шевченка й 100-літтю Павла Муравського.

Семитомне видання зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (томи 1–3), Євгена Драп’ятого (томи 4–5), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (том 6), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (том 7).

Надрукувало семитомник київське Видавництво Ліра-К за власні кошти. Особливо треба відзначити дійову підтримку директора видавництва – Віталія Зарицького, який у скрутну воєнну пору взявся за публікацію цього суспільно значущого видання.

У видавництві можна замовити весь семитомник або окремі томи:

тел.: (050) 462-95-48, (067) 820-84-77; ел. адреса: zv_lira@ukr.net 

Підтримую Комплексне нотно-звукове видання Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за напрямом «мистецтвознавство». 

The post Пісенний «Кобзар» – новий напрям у мистецтвознавстві й унікальний пісенний пам’ятник Великому Кобзареві appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

У 1972 році на замовлення Всесоюзної студії грамзапису та фірми «Мелодія» наш студентський хор здійснив запис унікальних зразків української духовної музики ХVІ–ХVІІІ ст. Це були «Лаврські  розспіви» невідомих авторів, хорові твори А. Веделя, Г. Сковороди, М. Березовського, Д. Бортнянського. Окрім хору, ці твори озвучували солісти – народна артистка СРСР Галина Туфтіна та народний артист УРСР Костянтин Огнєвой.

Виявляється, ініціатива записати українську старовинну музику належала Першому секретареві ЦК КП України П. Ю. Шелестові.

У нас в Україні потреба в старовинній музиці жила в людях завжди. І зацікавленість цією музикою була велика, а зараз дедалі збільшується. Але ця ділянка хорового виконавства донедавна була заборонена. Пам’ятаю, ще в мої студентські роки ми мріяли про той час, коли стане можливим глибше пізнати українську старовинну музику. Але про це тоді можна було тільки мріяти. Нотних текстів не було, їх просто не друкували, а звукозапису тим паче не могло бути. Час від часу в нотному магазині можна було придати ноти італійської, французької, англійської музики XVI–XVII ст. Але вітчизняна була відсутня.

Правда, це переважно церковна музика, хоч Березовський і Сковорода писали ще й світську музику. Та передусім це геніальна музика наших великих композиторів, які писали великі хорові концерти акапельно, без супроводу фортепіано. І це була музика, на якій вчилися цілі століття, й зараз на цих творах вчаться, як відчувати музику, як розуміти, як співати і як навчитися чисто співати. Тому що ці твори цих композиторів настільки геніальні, що на них можна навчитися співати, маючи навіть середні здібності, можна розвивати голос, внутрішній слух. А це визначальні особливості справжнього музиканта. Зовнішній слух є у звичайних людей і у звичайних музикантів, які користуються зовнішнім слухом. А в хормейстера має бути внутрішній слух, щоб чути точніше, ніж звучання налагодженого рояля чи піаніно.

Якось випадково на вулиці зустрівся з відомим російським хоровим дириґентом, музичним діячем Олександром Олександровичем Юрловим (1927–1973). Поцікавився в нього, чого він приїхав до Києва. Він каже, що спеціально, аби віднайти й придбати ноти старовинної хорової музики. І придбав, бо через якийсь час у магазинах з’явилася платівка…

Тому прохання записати з хором консерваторії нашу духовну музику втішило мене. Але де ж узяти нотний матеріал? Духовні твори протягом усіх років радянської влади не друкувалися, про це навіть говорити було небезпечно. У пошуках цих творів я звернувся до Академії наук і познайомився з реґентом митрополичого хору Володимирського собору, видатним українським дириґентом і композитором Олексієм Костянтиновичем Годзяцьким-Сніжинським (1904–1979). Саме Олексій Костянтинович дав мені нотний матеріал.

До програми увійшли розспіви Києво-Печерської лаври, а також «Херувимська» А. Веделя, «Херувимська» Г. Сковороди, «Достойно єсть» М. Березовського, «Херувимська» № 3 Д. Бортнянського. На дириґента покладалась велика відповідальність. Виконання цих творів вимагало творчого підходу до їх інтерпретації й дотримання відповідного стилю. А самі твори дуже мелодійні й корисні для розвитку вокальної культури, для відчуття інтонаційної чистоти, а також для пізнання історії нашої культури.

Коли я вивчив з хором усю програму, то перед записом запросив Олексія Годзяцького-Сніжинського прослухати й критично оцінити нашу працю. Адже я вперше інтерпретував духовну музику й не був упевнений, чи все правильно виконав. Олексій Костянтинович не зробив жодного зауваження й був дуже задоволений нашим виконанням. Записані твори з захопленням прослухала художня рада Всесоюзної студії грамзапису й дала їм високу оцінку. Нашу працю високо оцінили українські митці – народний артист СРСР Григорій Майборода, народний артист УРСР Олександр Білаш, а також доктор мистецтвознавства Микола Гордійчук. Російський хоровий дириґент, завідувач кафедри хорового дириґування Московської консерваторії, народний артист СРСР Клавдій Птиця назвав ці твори “музичними фресками”, що мають непроминущу цінність.

Однак ця праця не була видана й пролежала майже шістнадцять років. Мої щорічні звертання до Міністерства культури УРСР не дали ніяких результатів, оскільки відповідь завжди була одна: “…В тех случаях, когда речь идет об обнародовании образцов культовой музыки, выпуск пластинки может быть осуществлен лишь при наличии спецзаказа организаций, гарантирующих закупку всего тиража (не менее 2.000 штук)».

З’ясувалося, що з Києва необхідна гарантія реалізації мінімум трьох тисяч платівок. Тоді я почав турбувати людей, які мають до цього відношення. Побував з такою пропозицією в різних товариствах, і ось результати: Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном (Товариство “Україна”) гарантує 500 штук; Український республіканський будинок літераторів – 500; Українське товариство охорони пам’ятників історії та культури – 500; Українське товариство дружби і культурних зв’язків з зарубіжними країнами – 300; Лаврський заповідник – 300; Музичне товариство – 300; Київська консерваторія – 300. Це вже досить, але я подумав: «А якщо зайти до митрополита Філарета?». Так я й зробив. Була цікава зустріч (не буду вдаватися в подробиці). Я був здивований, хоч і не подав виду, коли він назвав кількість платівок – 42 тисячі! Отак поверталася справа…

Минали дні, місяці. Сплинуло 16 років, а платівку не випускали. Був такий випадок: до Києва приїхав директор фірми «Мелодія», я звернувся до нього і отримав таку відповідь: «Цю платівку ми дуже радо хочемо випустити, але, на жаль, на папці вашого запису лежить розпорядження Міністерства культури УРСР, де написано, щоб платівку не випускати».

Зрештою, допомогло відзначення 1000-ліття прийняття християнства у 1988 році. Платівка «Шедеври української хорової музики. М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель, Г. Сковорода» нарешті вийшла у світ. Нашу довгоочікувану платівку радо зустріли слухачі.

The post Павло Муравський: Записи української старовинної музики appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

1. Тимошенко Максим Олегович, доктор філософії, професор, заслужений діяч мистецтв України, ректор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (голова).
2. Мимрик Михайло Романович, доктор філософії, в. о. професора, заслужений артист України, проректор з виховної, творчої роботи та міжнародних зв’язків Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (заступник голови з творчих питань).
3. Скорик Адріана Ярославівна, доктор мистецтвознавства, професор, проректор з наукової роботи Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (заступник голови з наукових питань).
4. Савчук Євген Герасимович, народний артист України, професор, завідувач кафедри хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (заступник голови з мистецьких питань).
5. Шокало Олександер Андрійович, шевченкознавець, культурософ, керівник Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря», голова Наглядової ради Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» (заступник голови з організаційних питань).
6. Миронюк Тарас Васильович, дириґент, педагог, музикознавець, доктор філософії мистецтва, старший викладач Київського педагогічного університету імені Б. Д. Грінченка, голова Правління Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» (заступник голови з загальних питань).
7. Бенч Ольга Григорівна, дириґент, педагог, музикознавець, кандидат мистецтвознавства, професор, народна артистка України, ректор Київської академії мистецтв.
8. Бухонська Лариса Володимирівна, дириґент, педагог, заслужений діяч мистецтв України, заступник голови Правління Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».
9. Павленко Іван Якимович, дириґент, педагог, музичний фольклорист, заслужений працівник культури України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заступник голови Правління Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».

Мова конференції – українська.

Регламент:
доповіді – до 15 хвилин; виступи в обговоренні – до 5 хвилин.

Статті за матеріалами Конференції будуть опубліковані в науковому журналі
«Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського».

Статті для публікації подавати українською мовою в електронній формі в редакторі Word, у форматах doc, docx; шрифт Times New Roman, кегль 14. Обсяг тексту 0,5–1,0 обл.-вид. арк. (20 000–40 000 знаків з проміжками). Оформляти текст необхідно за загальним стандартом для наукових публікацій. Відомості про автора: прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, учене звання, місце роботи, посада.

Програма

7 жовтня, понеділок 

Зал Вченої ради
(четвертий поверх)

09:30 – реєстрація учасників

10:00 – відкриття Конференції

Вітальне слово учасникам Конференції:

Тимошенко Максим Олегович,
доктор філософії, професор,заслужений діяч мистецтв України,
ректор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського

Павло Іванович Муравський –
великий хоровий дириґент і педагог

Головує Бенч Ольга Григорівна,
дириґент, педагог, музикознавець, народна артистка України

1. Бенч Ольга Григорівна, кандидат мистецтвознавства, професор, ректор Київської академії мистецтв:
   Феномен Павла Муравського і його Хорової школи.

2. Степурко Віктор Іванович, композитор, дириґент, педагог, кандидат мистецтвознавства, професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв:
   Етнокультурологічний вимір Хорової школи Павла Муравського.

3. Засадна Ольга Володимирівна, кандидат мистецтвознавства, заслужена артистка України, старший викладач кафедри хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського
   Постать Павла Муравського у контексті діяльності Київської хорової школи.

4. Дзундза Роман Михайлович, аспірант кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (м. Івано-Франківськ):
   Особистість Павла Муравського в контексті української національно-культурної ідентичності.
5. Цигилик Олег Іванович, дириґент, педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка:
   Львівський період хорової творчості Павла Муравського.

Перекуска
11:00–11:30

Зал Вченої ради
11:30–12:30

6. Гуріна Алла Вікторівна, дириґент, етномузикознавець, педагог, кандидат мистецтвознавства, доцент Харківської державної академії культури:
   Павло Муравський і Юрій Кулик – видатні представники Київської й Харківської хорових шкіл.
7. Заболотна Ніна Георгіївна, дириґент, педагог, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, доцент Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової: Мистецько-педагогічні засади Київської й Одеської хорових шкіл у хоровій практиці Павла Муравського й Костянтина Пігрова.
8. Волонтир Володимир Ілліч, дириґент, педагог, композитор, заслужений діяч мистецтв України, директор Мукачівської хорової школи хлопчиків та юнаків і художній керівник Хору хлопчиків та юнаків:
   Мукачівська хорова школа хлопчиків та юнаків у системі музичної освіти України.
9. Гамкало Іван Дмитрович, дириґент, педагог, музикознавець, народний артист України, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України:
   Мистецько-педагогічний досвід Павла Муравського в контексті української й світової музичної культури.

Відкриття меморіальних дощок:

 П. І. Муравському – біля хорового класу № 36
Л. М. Венедиктову – біля хорового класу № 35

12:30–13:00

Обід
13:00–14:00

Малий зал
(четвертий поверх)
14:00–16:00

Майстер-класи:

1. Гобдич Микола Миколайович, дириґент, народний артист України, художній керівник муніципального камерного хору «Київ»:
   Феномен золотої доби України: композитори ХVІІІ століття
   (За участю камерного хору «Київ»).

2. Приходько Ольга, дириґент, кандидат мистецтвознавства, художній керівник вокального ансамблю сучасної музики Alter Ratio:
   Як наважитись на виконання сучасної хорової музики: польові дослідження вокального ансамблю сучасної музики Alter Ratio.
   (За участю ансамблю Alter Ratio). Технічні умови: 13 пюпітрів.

 Головує Бухонська Лариса Володимирівна,
дириґент, педагог, заслужений діяч мистецтв України

Зал Вченої ради
16:00–17:00

Обговорення доповідей, майстер-класів.

8 жовтня, вівторок

Зал Вченої ради
10:00 – продовження роботи Конференції

Засади хорової школи Павла Муравського
в сучасній музичній освіті й виконавстві

Головує Миронюк Тарас Васильович,
дириґент, педагог, музикознавець,
голова Правління БФ «Хорова школа Павла Муравського». 

1. Миронюк Тарас Васильович, доктор філософії мистецтва, старший викладач Київського педагогічного університету імені Б. Д. Грінченка:
   Система музичної освіти за методиками Василя Куфлюка й Павла Муравського.
2. Ткач Юлія Сергіївна, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри хорового диригування НМАУ ім. П І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент Академічної хорової капели Українського радіо, заслужена артистка України:
   Особливості індивідуального виконавського стилю Павла Муравського: організація процесу дириґентської інтерпретації.
3. Коробка Тетяна Сергіївна, кандидат мистецтвознавства, доктор філософії з мистецтва, старший викладач кафедри Історичної й громадянської освіти ІППО Київського університету ім. Бориса Грінченка, солістка Академічної хорової капели Українського радіо:
   Специфіка хормейстерської роботи Павла Муравського в умовах студії звукозапису: на прикладі діяльності Академічної хорової капели Українського радіо.
4. Тилик Ігор Володимирович, дириґент, композитор, педагог, кандидат мистецтвознавства, доцент Київського Національного університету культури та мистецтв:
   Переосмислення мистецького досвіду Павла Муравського у творчій діяльності аматорських хорових колективів: на прикладі репетиційно-концертної практики народної хорової капели «Дніпро» Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
5. Шейко Алла Олексіївна, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, виконувач обов’язків  доцента кафедри хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського:
   Універсальність методики роботи з хором П. І. Муравського.

Перекуска
11:00–11:30

Зал Вченої ради
 11:30–12:30

6.  Степанченко Галина Василівна, кандидат мистецтвознавства, доктор філософії мистецтва, заслужений діяч мистецтв України, заступник голови Київської організації Національної спілки композиторів України:
Виконавський стиль Павла Муравського: особливості інтерпретації творів Миколи Леонтовича.

7. Юрченко Мстислав Сергійович, дириґент, музикознавець, кандидат мистецтвознавства, професор Київського Національного університету культури та мистецтв:
Деякі виконавські особливості віднайдених хорових концертів Максима Березовського.

8. Кузик Валентина Володимирівна, музикознавець, педагог, доктор філософії мистецтва, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені Максима Рильського НАН України:
Універсальні коди «Щедрика» Миколи Леонтовича.

9. Павленко Іван Якимович, дириґент, педагог, музичний фольклорист, заслужений працівник культури України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:
Українське народнопісенне виконавство: традиція й сучасність.

10. Борщ Микола Митрофанович, старший викладач відділу хорового дириґування Чернігівського музичного коледжу ім. Л. М. Ревуцького, головний хормейстер Капели бандуристів імені Остапа Вересая, заслужений працівник культури України
З досвіду роботи над драматургією озвучення творів Хорової Шевченкіани.

11. Летичевська Оксана Миколаївна, кандидат мистецтвознавства, молодший науковий співробітник відділу музикознавства та етномузикології ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України.
Павло Муравський та Лев Венедиктов – учні Григорія Верьовки, видатні представники Київської хорової школи.

Зал Вченої ради
12:30–13:00

ВІДЕО-ПРЕМ’ЄРА:

Юрій Шевченко. Кантата-балет «Кобзар» (фраґменти). Створено й записано на замовлення професійного танцювального ансамблю «Шумка» (м. Едмонтон, Канада).
Виконавці: Хор та Симфонічний оркестр Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва. Головний хормейстер – Анжела Масленнікова. Дириґент – Олексій Баклан. Професійний танцювальний ансамбль «Шумка» Хореографи: Джон Піхлик, Віктор Литвинов. Запис 2017 р.

Представляє Масленнікова Анжела Геннадіївна ,
головний хормейстер Київського муніципального академічного театру
опери і балету для дітей та юнацтва, заслужений працівник культури України,
заступник голови Наглядової ради БФ «Хорова школа Павла Муравського».

Обід
13:00–14:00

Зал Вченої ради
14:00–15:00

Презентації:

1. Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря».
   Реалізовано Благодійним фондом «Хорова школа Павла Муравського» за підтримки Міністерства культури України та Українського культурного фонду.

 Представляє Шокало Олександер Андрійович,
шевченкознавець, культурософ, керівник проекту, 
голова Наглядової ради БФ «Хорова школа Павла Муравського».

2. Мистецькі проекти Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського»:
1) Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського (з 2010)
2) Щорічні Хорові свята «Школа Павла Муравського» (з 2014)
3) Зібрання хорових творів у семи томах «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (з 2014)
4) Камерний хор «Moravskі» (з 2017)

Представляє Бухонська Лариса Володимирівна,
дириґент, педагог, заслужений діяч мистецтв України,
заступник голови Правління БФ «Хорова школа Павла Муравського».

Зал Вченої ради
15:00–16:30

Обговорення доповідей, презентацій, відео-прем’єри.
Підведення підсумків Конференції, ухвалення Резолюції.

Малий зал
17.00–19.00

Шосте Хорове свято «Школа Павла Муравського»

В основі програми концерту – хорова Шевченкіана
зі Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря».

1. Хор дириґентсько-хорового факультету Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Художній керівник – народний артист України Євген Савчук: 

2. Народна хорова капела «Діброва» імені Павла Муравського Піщанського РБК Вінницької області. Художній керівник – заслужений працівник культури України Федір Ущаповський. Хормейстер – відмінник освіти України Катерина Семко:
3. Зразковий хор «Мелодія» Школи мистецтв імені М. Д. Леонтовича. Художній керівник – відмінник освіти України Світлана Сварич:
4. Камерний хор «Moravskі» Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського». Художній керівник – Олена Радько:

The post Програма Всеукраїнської науково-практичної конференції: «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Феномен Павла Муравського

До 105-ліття від народження

Павло Іванович Муравський належить до найвидатніших митців ХХ–ХХІ століть.  Його життя – вияв висоти людського духу, а творчість – органічна складова багатовікової традиції українського хорового співу.

З 1936 року  Павло Муравський стояв за дириґентським пультом! За цей час, а це понад сім десятиліть,  він явив усім нам органічну цілісність своєї особистості митця, педагога і громадянина. Як митець він витворив свій виконавський стиль, як педагог сформував цілу хорову школу, як громадянин завжди залишався відданим ідеям високого мистецтва, рідній національній культурі. І жодні ідеологічні чинники не змогли вплинути на сутність музиканта. Він жив і творив за будь-яких умов, утверджуючи істинне в мистецтві.

Осмислюючи феномен Павла Муравського, я збагнула, що народження особистості не є випадкове. Наша співоча традиція, як колективний набуток багатьох поколінь, завжди розвивалася й продовжувалася талантами геніально обдарованих митців, які в різні періоди історії воскрешали її з глибин пам’яті. Так і Павло Муравський упродовж життя своєю творчістю уособлював  позачасовість мистецтва співу. У спілкуванні з ним, ставало зрозумілим, що для нього не існувало якогось певного часу в житті культури й мистецтва – далекі й близькі часові полюси сходилися в миті високого натхнення. Його пам’ять міцно берегла живі образи культури, й незмінною лишалася жива пульсація цієї традиції, глибинні витоки якої своєрідно переплітаються з долею і творчістю дириґента.

Найціннішим історичним документом, який зафіксував традицію українського співу на батьківщині Павла Муравського ще в середині ХVІІ століття, є подорожні нотатки Павла Алеппського – особистого секретаря Патріарха Антіохійського та всього Сходу Макарія Третього. Шлях їхньої місії пролягав із сирійського міста Алеппо до Москви через Україну. Щоденникові записи з 1654 року дають нам уявлення про високий рівень культури й освіти, зокрема музичної, тодішніх земляків Павла Муравського. Перегорнемо кілька сторінок цього унікального історичного документу…

10 червня 1654 року, в суботу вранці Патріарх Макарій зі своїм почтом переплив через Дністер і ступив на українську землю. Першим поселенням було сотенне місто Рашків. У щоденнику Павло Алеппський записав: «До вечора ми прибули в місто на ймення Рашків… Тисячі-тисяч його мешканців вийшли нам назустріч. Ми помітили у цьому благословенному народові побожність та благочестя просто таки дивовижні. Ми дійшли до церкви Святого Димитрія… Та ніщо так не дивувало нас, як врода маленьких хлопчиків і їхній спів, що виконувався від усього серця, в гармонії зі старшими. Справді спів цей тішить душу й відганяє журбу, бо приємний, іде від усього серця й неначе з одних вуст…» (Булос іб наз-Заїма аль-Халебі (Павло Халебський). Країна козаків. – К.,1995, с. 12–15).

А через 260 літ, і теж улітку, 30 липня 1914 року, в селі Дмитрашківка, яку перекази пов’язують з колишнім Рашковом, народиться Павло Іванович Муравський. За переказами місцевих жителів, коли мешканці міста верталися з далеких полів додому й побачили місто у вогні, вони закричали: «Димить Рашків!» Так, за легендою, виникла назва Дмитрашківка. Збереглася посеред села й стара дерев’яна церква Святого Димитрія, зруйнована вже більшовиками наприкінці 1920-х років. До цієї історичної церкви ще встиг малим хлопцем походити Павло Муравський і згадував так: «А найбільше я любив співати у нашому церковному хорі… Біля мене стояла жінка, яка мала чудовий голос. Вона читала ноти, а я уважно дивився на неї і наслідував її. Співали твори Леонтовича, Лисенка, Стеценка. Цей хор мандрував по найближчих селах із концертами. Співаками були селяни, але то були горді й красиві люди, тоді вони мали свою землю, були господарями на ній. Чомусь найбільше згадую зимові концерти… Білий сніг, п’ять чи шість підвід саней і білі кожушки на співаках… Яка то була краса! Цей спів хвилював мою юну душу і назавжди спрямував мою життєву дорогу» (з аудіозапису бесіди автора статті з Павлом Муравським).

І той український спів, який свого часу зачарував Патріарха Макарія й Павла Алеппського та малого Павла Муравського у Рашківській (Дмитрашківській) церкві, вже через багато років і вже в академічній інтерпретації захопив серце ще одного цінителя зі Сходу. Було це у 1981 році. До Київської консерваторії з Сирії, з того самого міста Алеппо приїхав ректор тамтешньої консерваторії Фашим Фанса. Він відвідав репетиції студентського хору, яким керував Павло Муравський, і залишив у книзі відгуків, що  зберігалася в домашньому архіві маестро, такий запис: «Слухав хор студентів Київської консерваторії, яким керує видатний музикант Павло Іванович Муравський. Він дириґував хором натхненно і з експресією. Він співпереживав музиці безупинно і постав для мене дириґентом світового рівня. Хор звучить прекрасно, він торкається глибин серця і є зразком високомистецького еталону…». Саме ця безперервна традиція, явлена видатними постатями  українського співу,  відкриває хорову культуру українців цілому Світові.

Поява яскравих постатей в українському академічному хоровому виконавстві має свою закономірність. Адже у житті діє невидимий, непроявлений назовні закон збереження творчої енергії, який забезпечує духовну спадковість у культурі, подібно як у Природі діє «закон розподілу й збереження енергії» (за Сергієм Подолинським).

Простежимо ці різночасові, але закономірні, духовні збіги в житті трьох унікальних митців: Олександр Кощиць, Нестор Городовенко й Павло Муравський.

1914 рік. Олександр Кошиць прийшов на дириґентсько-хоровий відділ Київської консерваторії як керівник хорового класу. Саме тоді народився Павло Муравський.

1930 рік. Нестор Городовенко очолив дириґентсько-хорове відділення Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Павло Муравський вступив до Київського музичного технікуму. Після вступних іспитів, того ж дня увечері, в переповненій залі Київської філармонії молодий Муравський уперше почув вражаючий спів капели «Думка» під орудою Нестора Городовенка. Первинність цього враження Павло Муравський зберігав упродовж усього життя: «Коли я підійшов до філармонії, то побачив дуже багато людей… Усі вони хотіли послухати «Думку», а кінна міліція їх розганяла, бо у залі не було місця…».

1936 рік. Нестора Городовенка несподівано звільняють з кафедри хорового дириґування Київської консерваторії, а також з посади художнього керівника капели «Думка». Павла Муравського, тоді ще  студента консерваторії,  направляють у «Думку» для проходження хорової практики. Як згадував Павло Муравський: «Ми тоді вперше зустрілися з Городовенком. Він мав прямий, сміливий і незалежний характер. Він не вмів пристосовуватися до ситуації часу, як це буває з багатьма дириґентами. Але при тому тоталітарному режимі такий характер викликав обурення партійних чиновників. Тому комуністи його так і не повернули назад у капелу…».

1944 рік. На далекій чужині, в Канаді, помирає Олександр Кошиць. А в 1948-у Нестор Городовенко переїздить до Канади. Того ж року Павло Муравський був призначений художнім керівником львівської капели «Трембіта». Тут він і розпочинав закладати основи свого індивідуального виконавського стилю.

21 серпня 1964 року в еміґрації помирає Нестор Городовенко. А вже 9 жовтня, цього ж року, Павло Муравський стає художнім керівником «Думки».

Про подібність творчих доль і виконавських стилів Н. Городовенка й П. Муравського свідчать, зокрема, й такі характерні збіги в їхній дириґентській практиці, про які згадував Павло Іванович. У 1979 році з Москви на Париж вели музичну передачу, присвячену 50-й річниці виступу капели «Думка» в столиці Франції. А озвучували цю програму записи концерту «Думки», який відбувся 1967 року у Великій залі Московської консерваторії під керівництвом Павла Муравського й який мав великий успіх. Почуте приємно вразило Павла Івановича, бо Нестора Феофановича він завжди сприймав як свого однодумця, дуже близьку за духом людину.

Так з глибини минулого століття перепліталися творчі й життєві стежки Олександра Кошиця, Нестора Городовенка й Павла Муравського, яких поєднує велика любов до української співочої традиції та спорідненість індивідуального виконавського стилю.

Прийнявши у січні 1948-го з рук Миколи Колесси капелу «Трембіта», Павло Муравський запровадив свій основний метод співу – а cappella, тобто спів  без супроводу. Він завжди був переконаний, що тільки на цьому шляху колектив може сягнути вершин майстерності. 1949 року в Колонній залі Київської філармонії, в присутності всієї музичної громадськості столиці України, в тому числі й викладачів та учнів Київського музичного училища, де Павло Муравський працював перед від’їздом до Львова, він провів свій перший концерт як художній керівник і головний дириґент «Трембіти». Цей колектив Павло Іванович очолював 17 років, його виступи завжди здобували найкращі відгуки тодішньої музичної критики.

У жовтні 1964-го Муравського призначають художнім керівником капели «Думка». Майже через рік Павло Іванович продириґує на сцені Київської філармонії звітний концерт колективу. Георгій Майборода у рецензії визначить якісно новий рівень виконавського мистецтва «Думки»: «…Те, що «Думка» виступила перед нами в новій художній якості, ми повинні завдячити її художньому керівникові Павлу Муравському… За порівняно короткий час він багато домігся в найголовнішому – чисто і музично виразно звучать голоси хору…» (Г. Майборода. Багатообіцяючий дебют // Культура і життя, 10 жовтня 1965 р.).

На виконавський стиль Павла Муравського за час праці в капелі «Думка» великий вплив мала робота з видатним українським співаком Борисом Гмирею. Обох митців поєднувало надзвичайно чутливе ставлення до вокальної інтонації та музичних образів. Капела «Думка» разом з Борисом Гмирею озвучили українську й зарубіжну хорову класику, записали на платівки українські пісні, які стали вершинами мистецтва інтерпретації.

Капели «Думка» й «Трембіта» явили слухачам зразки високого професіоналізму, стали еталоном чистоти хорового співу. Це був час високого художнього злету Павла Муравського. Його творчість знали й високо поціновували в усіх республіках тодішнього СРСР, він здобув найвищі похвали і відзнаки за свою діяльність.

У вересні 1969 року Павло Муравський став художнім керівником і головним дириґентом студентського хору Київської консерваторії (нині – Національна музична академія України) імені Петра Чайковського. Уже в 1970-х–1980-х роках у залі Київської філармонії студентський хор представив складні хорові програми у супроводі симфонічного оркестру – твори Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Йозефа Гайдна, Густава Малера, Олександра Скрябіна, Ігоря Стравінського тощо.

У 1990-х колектив часто виїздив за кордон, преса багатьох країн світу, де виступав зі студентським хором Павло Муравський, високо відзначала його талант. За змістом ці відгуки дуже близькі до рецензій на концерти хору Олександра Кошиця. Справжнім тріумфом став виступ хору Київської консерваторії на міжнародному хоровому фестивалі в Канаді 1993 року, де наші студенти вибороли перше місце серед 80 найкращих хорів світу. Канадська преса писала: «…У всьому і всюди українці співали, як ангели. Муравський продовжував дивувати виконанням українських пісень і тим самим продемонстрував уміння бездоганно відтворювати різні нюанси у музиці…» (Гемблетон Р. Хор Київської консерваторії здійснив надзвичайний подвиг // The Toronto Star, 20 червня 1993 р.). «Хор консерваторії є одним з найкращих у Світі… Інтерпретація творів настільки майстерна, що в них можна відчути дух народу. Муравський дириґує великою мірою, як маляр-митець малює… Він часто починає фразу і тоді слухає з руками, схрещеними на грудях» (Шмідт І. Надзвичайний виступ українців // Тhe Spektator, 21 червня 1993 р.).

Звукову естетику студентського хору під керівництвом Павла Івановича надзвичайно влучно й проникливо визначив у листі до нього професор Казанської консерваторії Сергій Козачков: «Какой у Вас замечательный хор!!! Какой очаровательный звук и манера пения!!! Оказывается, еще не погибло истинное пение и среди современного крика и бесцветного звуколупства, еще живы оазисы настоящего хорового искусства. Браво!!! Сейчас редко так поют. Все больше кричат, шумят, паясничают, то есть всеми силами вытесняют из звука живую музыку. Слушая Ваше пение, я получил огромное удовольствие и преисполнен искренней и глубокой благодарности».

Своєю натхненною працею й творчим життям Павло Муравський створив глибоко національний культурний феномен, ім’я якому – Хор Муравського, який за своїм мистецько-педагогічним значенням у хоровій культурі набув масштабів повноцінної виконавської школи – Хорової школи Павла Муравського. Творчим осердям Хору Муравського є індивідуальний художній стиль, що яскраво вирізняє постать митця у хоровій культурі ХХ–ХХІ століть і завдяки якому слухач упізнає його з перших звуків. Павло Муравський виробив своє неповторне хорове мовлення. Сприймаючи музичну мову, як дар, він через власне інтонування-мовлення виявляє творчу унікальність. Кожен дириґент уміє прочитати хорову партитуру. На те він і вчиться. Та лише індивідуальним мовленням, живою інтонацією майстер відрізняється від ремісника. У Муравського в процесі інтонування музична мова набуває нових смислових значень і почуттєвих нюансів. Як сам він влучно визначає: «написана музика – це ще не музика».

Найбільш вражаючим у художньому стилі Муравського є досконалість інтонації, точність настрою, що передається, і краса звуку – його своєрідний звуковий ідеал. Маючи оцей звуковий ідеал у внутрішньому передчутті й знаючи «мову почуттів» своєї питомої традиції, Павло Муравський забезпечує хоровому звучанню національну неповторність. Його індивідуальне виконавство несе в собі яскраві ознаки національного духу і тим самим набуває загальнолюдської мистецької цінності.

Творча особистість Павла Івановича увібрала духовну енергію тих митців, які впродовж життя допомагали йому, підтримували і раділи його успіхам. Це були композитори, дириґенти, співаки, які належали до різних національних культур, але духом своїм були споріднені з Павлом Муравським. Нині їх уже немає серед нас, та частка їхніх сердець живе й дотепер у творчості Муравського. Це – Нестор Городовенко, Борис Гмиря, Натан Рахлін, Станіслав Людкевич, Пилип Козицький, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Анатолій Кос-Анатольський, Євген Козак, Іван Козловський, Сергій Козачков, Владислав Соколов, Клавдій Птиця, Григорій Ширма, Роберт Шоу.

Так, наприклад, великий вплив на формування Муравського-музиканта мав видатний український симфонічний диригент Натан Рахлін. Якось у 1967 році, після успішного виступу капели «Думка» в залі Московської консерваторії Рахлін сказав Муравському: «А ви були моїм учнем». І це правда: навчаючись у Київській консерваторії, Павло Муравський відвідував кожну репетицію, кожен концерт оркестру під орудою Натана Рахліна. Цей дириґент був для нього зразком досконалості техніки дириґування і «магічної сили» впливу на оркестр. Методика Натана Рахліна згодом виявилася й у творчості Павла Муравського. Її головний принцип – від звуку до стилю, від чистоти однієї, окремо проспіваної ноти до чистоти й краси звучання цілого хорового твору.

Також Павло Муравський дуже часто згадує про те, що великий вплив на нього справив свого часу Хор Роберта Шоу. Йдеться насамперед про надзвичайно скрупульозний і дуже прискіпливий підхід Павла Муравського до вивчення хорових партій. Саме при зустрічі з Робертом Шоу у Львові 1962 року,  він остаточно переконався у правильності своєї методики. Роберт Шоу підтвердив Муравському, що запорукою професійності звучання його хору є те, що кожен співак має інтонаційно бездоганно проспівати свою партію не тільки як артист хору, а й як соліст. Кожен співак має цілком віддаватися музиці. Павло Іванович  у творчій праці з хоровими колективами завжди дотримувався  порад  видатного американського дириґента  Роберта Шоу.

Славетний Микола Гоголь якось констатував прикрий для нього факт, що кожен розуміє його творчість настільки, наскільки розуміє себе сам. Це твердження Миколи Гоголя можна віднести й до Павла Муравського. Павло Іванович – завжди зовні простий, доступний для всіх у спілкуванні. Та за цією зовнішньою простотою приховувалася істинна сутність митця. Вона виявлялася лише у миті внутрішнього осяяння – в його духовно-мистецькій практиці. Якщо наука пізнається в думанні, то мистецтво – у практиці. Феномен духовно-мистецької практики Муравського – це школа життя в Істині й Правді. Колись Григорій Сковорода для своїх сучасників був простим і дивним чоловіком. І лише нині, на порозі його 300-ліття, він постає як Велетень Духу. З такої історичної позиції маємо осягати велич тяжких і щасливих років життя-мистецтва Павла Муравського.

Ольга Бенч, кандидат мистецвознавства

17.07.2019

The post Ольга Бенч: Феномен Павла Муравського. До 105-ліття appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Ще за життя Павла Івановича Муравського, в листопаді 2013 року, випускники дириґентсько-хорового факультету Київської консерваторії (з 1995 – Національної музичної академії України) ім. П. І. Чайковського почали реалізовувати ідею створення академічного хору імені Павла Муравського. Цей хор мав на меті здійснити мрію всього життя Маестро – запис хорових творів на поезію Тараса Шевченка. За участю й благословенням Вчителя відбулися перші репетиції, які перервано трагічними подіями 2013–2014 та смертю Павла Івановича (6 жовтня 2014 року).

За відновлення цього мистецького задуму взялися учні маестро Павла Муравського: талановиті хормейстери Лариса Бухонська  та Олена Радько. 

Ідея створення хору належить українському хоровому дириґенту, заслуженому діячеві мистецтв України Ларисі Володимирівні Бухонській – випускниці Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського 1971 року.

Дириґентом і художнім керівником хору є лауреат міжнародних хорових конкурсів Олена Радько – випускниця Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського 2001 року.

Камерний хор «Moravski» створено у вересні 2017 року й названо на честь великого українського хорового дириґента й педагога ХХ–ХХІ ст. Павла Івановича Муравського (1914–2014). Для відновлення історичної справедливості колектив назвав свій хор – «Moravski», бо справжнє прізвище Павла Івановича – МОравський.

У хорі співають люди різних професій. Покликання душ та велика любов до музики об’єднали усіх учасників у цілісний творчий колектив, у якому гармонійно розкриваються індивідуальні особливості кожного співака.

У репертуарі хору – твори духовної, старовинної й сучасної української та зарубіжної музики.

Камерний хор «Moravski» – активний учасник різноманітних фестивалів та концертів: IV й V Хорових свят «Школа Павла Муравського» (2017, 2018); Міжнародної пасхальної асамблеї та Столичного різдвяного фестивалю (2017, 2018); Фестивалю хорового мистецтва імені Анатолія Авдієвського (2018), Фестивалю «Княжа родина» (2018).

Незважаючи на свій молодий вік, Камерний хор «Moravski» здобув першість на районному й міському оглядах-конкурсах творчих колективів міста Києва та став володарем Другої премії Всеукраїнського хорового конкурсу імені Миколи Леонтовича (2018).

У 2019 Камерний хор «Moravski» гастролював у Франції й Австрії: успішно виступив на Фестивалі хорового співу в м. Жерза та у Відні з програмою духовної та народної музики.

Відео

Виступ Камерного хору «Moravski» на Фестивалі хорового співу в м. Жерза (Франція)

https://www.facebook.com/MoravskiChoir/videos/657681611344684/

Концерт Камерного хору «Moravski» в Києві, 06 червня 2019 р.
Дириґент Олена Радько

The post Камерний хор «Moravski» при Благодійному фонді «Хорова школа Павла Муравського» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Для людей старших поколінь шанувальників українського хорового співу Павло Муравський – довголітній художній керівник і головний диригент хорових капел «Трембіта» й «Думка», з якими він пропрацював 20 років. А для молодших поколінь українських музикантів Павло Іванович – улюблений вчитель: майже 40 років він працює художнім керівником і головним диригентом студентського хору та професором Київської державної консерваторії (з 1995 –  Національна музична академія ім. П. І. Чайковського).

За всю свою творчу діяльність виконав і записав на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів різних авторів: Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, Г. Сковороди, М. Леонтовича (всі хорові твори), О. Кошиця, С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Дж. Верді, Г. Малера, А. Скрябіна, І. Стравінського, багатьох інших українських та зарубіжних композиторів. Стараннями П. І. Муравського ще на початку 70-х років у студентському хорі Київської державної консерваторії створено стиль а капельного співу або співу в натуральному ладі, і ця нова метода розповсюдилася по всій Україні. Так маестро створив в українській музичній культурі свою школу – Хорову школу Муравського. У студентському хорі видатний педагог виховав понад 800 дириґентів-хормейстерів. Павло Муравський – жива легенда українського хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть, і його знають в Україні й у світі.

Життя і творчість П. І. Муравського – взірець служіння рідному народові, збереження й примноження його унікального духовного надбання – українського хорового співу, за чистоту, високу якість якого протягом 75 років самовідданої творчо-педагогічної праці дбає наш хоровий патріарх.

Блискучі виступи творчих колективів «Трембіта» й «Думка», які чарували не одне покоління слухачів майже на всьому Євразійському континенті, неодноразові перемоги на престижних міжнародних конкурсах студентського хору Національної музичної академії України під керівництвом легендарного маестро, засвідчують велич таланту й педагогічного хисту патріарха хорового акапельного співу – нашого земляка П. І. Муравського.

Незважаючи на свій 95-літній вік, великий майстер і сьогодні працює не покладаючи рук, борючись за чистоту не тільки співу, а й сердечних людських стосунків. Заповітний творчий задум П. І. Муравського, з яким він звертався  неодноразово до всіх Президентів України, – створити з кращих співаків України Взірцевий президентський хор, який стане співочим колективом світового рівня. Цей хор потужно працюватиме на міжнародний авторитет Української держави. З таким хором можна здійснити високохудожні записи пісенних творів на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, що дуже сприятиме популяризації української культури у світі.

Маестро живе надією, що йому таки вдасться явити в національну культуру еталонного пісенного Кобзаря. Павло Іванович покладає на цей мистецький проект великі сподівання, бо пісенне озвучення геніальної Шевченкової поезії має стати показником якості й українського співочого мистецтва, й життєвої спроможності українців.

Творча громадськість Піщанського району запропонувала, а районна рада підтримала створення Меморіальної садиби-музею видатного земляка на місці його рідної хати в селі Дмитрашківка. Будували та облаштовували садибу-музей усенародною толокою, а відкриття приурочили до храмового свята села.

Це один із небагатьох прикладів в Україні, коли ще за життя видатного митця заслужено пошановано й гідно поціновано його творчість.

Громадянський і людський обов’язок земляків Павла Муравського, всіх, хто переймається культурним розвитком українців, зробити так, щоб подвижницька праця й творча спадщина великого диригента й педагога П. І. Муравського стала взірцем самовідданої творчості нинішнім і майбутнім поколінням.

Тому під час відкриття Меморіальної садиби-музею земляки зініціювали й започаткували Міжнародний фестиваль хорового мистецтва імені П. І. Муравського, який проводитиметься на батьківщині маестро, в селі Дмитрашківка, щороку в день його народження – 30 липня. Співзасновники Міжнародного фестивалю: Піщанська районна рада Вінницької області, Вінницьке обласне управління культури, Товариство зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-Світ»), Міжнародна громадська організація українців «Четверта Хвиля».

Творчий принцип Міжнародного фестивалю хорового мистецтва: обов’язкове виконання одного акапельного твору з репертуару хорових колективів, якими свого часу керував П. І. Муравський, із послідовним переходом виключно на акапельний спів. Почесним головою журі Міжнародного фестивалю хорового мистецтва обрано маестро Павла Івановича Муравського. Земляки побажали Павлові Івановичу й надалі міцного здоров’я, натхнення, радості від нових творчо-педагогічних здобутків у хоровому мистецтві, в плеканні нового покоління українських диригентів.

Ідея створення Меморіальної садиби-музею виникла 15 років тому, коли Федір Іванович Ущаповський, художній керівник народного хору  «Діброва» та народного вокально-інструментального ансамблю «Лаври», заслужений працівник культури України та заслужений діяч мистецтв Придністровської Молдавської Республіки, разом із Катериною Борисівною Семко, художнім керівником дитячого хору, відмінником освіти України, брали участь у роботі Республіканського семінару керівників хорів, що проводився в Харкові під керівництвом Павла Івановича Муравського.

На той час ще стояла стара хата, в якій народився й прожив дитячі роки (до 1930 р.) Павло Муравський (Моравський), надвірні будівлі, які ще можна було б відновити та облаштувати садибу-музей. Але ініціатор цієї справи Ф. І. Ущаповський зіткнувся з черствістю, невіглаством чиновників, які в різні часи займали високі посади як у районі, так і в області, не знаючи і не розуміючи значущості того, що зробив своєю подвижницькою працею для мистецтва, для української культури й України в цілому П. І. Муравський і яку унікальну спадщину цей видатний митець і педагог залишить майбутнім поколінням.

І тільки через 15 років цю ідею вдалося втілити в життя. На сесії Піщанської районної ради, за ініціативи голови районної ради В. М. Кирнасівського, підтримали лист-звернення Ф. І. Ущаповського до депутатів районної ради про створення Меморіальної садиби-музею П. І. Муравського на його батьківщині в селі Дмитрашківка та виділено з районного бюджету 10 тисяч гривень для започаткування цієї справи.

На превеликий жаль, хата вже була розвалена, залишилися тільки погріб і напівзруйнований сарай. А ще лишалося головне – бажання людей та підтримка депутатів районної ради й голови ради В. М. Кирнасівського зробити добру  справу. За громадської ініціативи утворено Громадський організаційний комітет зі створення Меморіальної садиби-музею Павла Івановича Муравського та започаткування Міжнародного фестивалю хорового мистецтва ім. П. І. Муравського.

Будівництво та облаштування Меморіальної садиби-музею розпочато в липні 2009 року. На місці садиби видатного земляка зібралися учні та вчителі місцевої школи, сусіди П. І. Муравського, голова Піщанської районної ради, голова Організаційного комітету В. М. Кирнасівський, ініціатор цієї справи, заслужений працівник культури України Ф. І. Ущаповський, голова села О. М. Луньова.

Було проведено збори, приурочені початку будівництва. Присутні зацікавлено слухали  виступи В. І. Кирнасівського та Ф. І. Ущаповського, які  розповіли про життя й творчість видатного земляка, наголосили на тому, яку важливу, потрібну справу розпочинають учасники зборів.

А справа була непроста й нелегка, адже довелося прибирати залишки старої хати й на її місці будувати нову.

Було багато скептиків, які не вірили, що в кризовий рік, практично без коштів, можна побудувати хату та облаштувати Меморіальну садибу-музей.

Але завдячуючи добродійності щирих людей та натхненню самого маестро, вдалося за короткий час зробити, здавалося б, неможливе.

На 95-літній ювілей П. І. Муравського до Києва прибула делегація від Піщанського району в складі голови районної ради В. М. Кирнасівського, голови села Дмитрашківка О. М. Луньової, ініціатора створення садиби-музею, заслуженого працівника культури України Ф. І. Ущаповського. Вітаючи ювіляра з днем народження, даруючи йому запашний коровай на вишитому подільському рушникові та його портрет, створений Федором Івановичем, земляки порадували Павла Івановича, що розпочато будівництво хати й створення Меморіальної садиби-музею його імені, показали перші фотографії ведення робіт.

Великого маестро до сліз схвилювала ця новина, й він перейнявся бажанням по змозі допомогти землякам у цій справі: передав для музею велику кількість матеріалів, що висвітлюють життя, творчу й педагогічну діяльність, рояль, особисті речі й надав фінансову підтримку.

Добра справа об’єднала доброчинних людей – байдужих не було, допомагали хто чим міг. Організаційний комітет дякує за допомогу В. Г. Житнику – директору ТОВ «Енергоінвест», В. Й. Килимнюку – генеральному директору Облпаливо, В. В. Цимбалюку – директору ДП  Крижопільський лісгоспзаг,  В. К. Коліснику – директору  СВАТ «Сад України», О. Г. Кучеру – голові СВКП «Прогрес», С. М. Сауляку – голові СВКП «Піщанський», В. П. Слободянюку – директору «ПлазмаТек», В. З. Болтянському – директору ТОВ «Плазматек Транс», І. Кравцю – голові СФГ «Каїл», В. М. Ременяку – директору ТОВ «Райсількомунсервіс», М. А. Соломончуку – директору КП «Водоканал», М. Д. Соломончуку – директору ДП «Піщанський кар’єр», В. Пухняку – директору Оптово-роздрібної бази, С. Полішевському – директору «Райсільгоспенерго», В. М. Ткачуку – директору «Піщанські ЕМ», Д. Г. Чвалюку – начальнику установи ВК 59, М. В. Скрипник – начальнику Вінницького обласного управління культури і туризму, К. І. Висоцькій – директору Вінницького обласного краєзнавчого музею та його працівникам, вчителям та учням Дмитрашківської загальноосвітньої школи, громаді села Дмитрашківка, учасникам народного хору «Діброва» та його художньому керівникові Ф. І. Ущаповському, який від першого дня разом із сім’єю трудився не покладаючи рук над втіленням своєї ідеї.

На урочисточті до Дмитрашківки з Києва прибули: сам П. І. Муравський із сином В. П. Муравським – Лауреатом Міжнародного конкурсу піаністів і невісткою Т. М. Муравською; М. Г. Жулинський – голова Національної ради з питань культури та духовності при Президентові України, голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України (керівник делегації); І. Ф. Драч – Герой України, поет, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, голова Товариства зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-Світ») та Конгресу української інтелігенції; О. А. Шокало – письменник, ініціатор видання біографічної книжки «Павло Муравський. Феномен одного життя», головний редактор журналу «Український Світ», голова МГОУ «Четверта Хвиля»; С. М. Марченко – режисер кіностудії «Київнаукфільм», фотокореспондент часопису «Українська культура», автор документального фільму про творчо-педагогічну діяльність П. І. Муравського; Н. Ю. Гнатюк – поетеса, заступник голови Міжнародного Вінницького земляцтва в м. Київ; М. Й. Дідик – автор програми «Видатні українці» Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення»; В. Д. Чирко – оператор Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення»; О. О. Литвиненко – кореспондент газети «Сільські вісті». А з Вінниці прибула велика група мистецької громадськості на чолі з керівниками обласних структур.

Гості дякували всім, хто будував, упорядковував, хто доклав світлої сили свого серця, розуму й рук до цієї спільної благородної справи на славу всієї України, хто чим міг долучився до цієї культурної толоки. А господарі дякували всім, хто відклавши всі свої турботи, прибув з обласного центру й столиці у славне подільське село, аби вклонитися землі, яка народила й зростила генія українського хорового мистецтва.

А 95-літній маестро Павло Муравський на високому духовному піднесенні дякував своїм землякам за турботу, бажав усім міцного здоров’я, щастя, радості: «Бажаю вам усім дожити до моїх років, а я почекаю, і далі підемо разом!».

Радість і щастя переповнювало людей на благословенній Подільській землі, яка дала Україні й світові генія української музики Миколу Леонтовича та великого диригента й педагога ХХ–ХХІ століть Павла Муравського.

Всі за велінням серця зібралися пошанувати маестро й привітати його з відкриттям Меморіальної садиби-музею та започаткуванням Міжнародного фестивалю хорового мистецтва його імені. Всі щиро висловлювали велике сердечне спасибі славному землякові Павлові Івановичу Муравському за його культурне подвижництво й патріотизм. Його високий талант і чистосердечність ось уже 95 років утверджують у світі чистоту, велич і доброту української душі, феномен української нації – мелодійний, душевний, зворушливий спів. Маестро сповнений духовної наснаги й творчих задумів та невтомно утверджує в житті своє заповітне:

«Найкращий спів – це чистий спів. Чистий спів, можна порівняти з чистою водою, чистим повітрям і чистим людським серцем: чистої води хочеться напитися, чистим повітрям хочеться надихатися, з чистою людиною хочеться наговоритися, чистого співу хочеться наслухатися. Чистота в інтонуванні повинна стати бажанням чистоти в житті взагалі. Потрібно всім нам до неї прагнути. Але якість сама не прийде, за якість треба боротися».

Учасники урочистого відзначення 95-літнього ювілею та 75-річчя самовідданої творчо-педагогічної праці патріарха українського хорового мистецтва в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області прийняли звернення до Президента України про створення ВЗІРЦЕВОГО Президентського хору під художнім керівництвом видатного диригента й педагога сучасності Павла Івановича Муравського. Президентський хор має тримати в Україні на високому рівні еталон природного українського хорового співу, починаючи з Гімну Української держави. На основі Президентського хору розпочнеться відновлення й утвердження традиційної української співочої культури. Так маестро П. І. Муравський принесе Україні своєю працею найбільшу користь для розвитку українського співочого мистецтва. Наш хоровий патріарх переконаний, що високомистецьке звучання Президентського хору не тільки піднесе українську співочу культуру на світовий рівень, а й духовно допомагатиме українцям жити й творити лад у суспільстві. Державотворчу місію українського хорового співу дуже високо оцінила свого часу світова громадськість, слухаючи спів Української республіканської капели під орудою незабутнього Олександра Кошиця.

Ось таким конкретними праведними справами долучаються щирі люди до боротьби за чистоту, якість українського співу й українського життя, до продовження нашої культурної традиції, яку протягом свого довгого творчого життям утверджує маестро Павло Муравський – достойний учень і послідовник легендарних диригентів Олександра Кошиця, Нестора Городовенка, Дмитра Котка. Своїм високим обдаруванням Павло Муравський продовжив і збагатив давню традицію українського хорового мистецтва. Завдяки ініціативі земляків творчо-педагогічні досягнення П. І. Муравського набудуть продовження в нинішніх і майбутніх поколіннях українців.

Громадський організаційний комітет зі створення Меморіальної садиби-музею Павла Івановича Муравського та започаткування Міжнародного фестивалю хорового мистецтва імені П. І. Муравського, громадськість Піщанського району, депутати районної ради сподіваються, що ініціативу земляків великого диригента й педагога Павла Муравського підтримають майстри хорового акапельного співу, творчі колективи з усієї України та з українського зарубіжжя, а також державні органи, на які покладено функції сприяння розвитку музичного мистецтва й культури в цілому. Це дасть поштовх відродженню природної основи унікального українського співу, адже технічний прогрес завдав нашому співу великої шкоди, і тепер насправді дуже рідко можна почути природний голос та чистий спів.

Меморіальна садиба-музей Павла Івановича Муравського розташована в мальовничому подільському селі Дмитрашківка (за історичними хроніками, відоме як давнє місто Дмитрашків), у заповідній зоні «Зачарована долина» (площею 280 гектарів), яку визначила й  затвердила сесія Вінницької обласної Ради. Тут також знаходиться заповідна ділянка урочища «Княгиня» з цілющими джерелами мінеральних вод, які за якістю, згідно з висновком Одеського інституту курортології, не поступаються знаменитій «Нафтусі». В цьому урочищі до 1917 року був маєток княгині Єлизавети Петрівни Трубецької (Долгорукової), яка, проживаючи у Франції, влітку приїздила відпочивати в цей справді райський куточок Поділля.

Це одна з наймальовничіших місцевостей Наддністрянщини: з прямовисними скелями в кілька десятків метрів, рельєфними серпантинами, стрімким струмуванням річки Кам’янки між двома великими  пагорбами, з унікальним розмаїттям флори й фауни, занесеним до Червоної книги України.

Земляки П. І. Муравського раді зустріти й привітати щирих людей у цьому заповідному краї.

Олександер ШОКАЛО,

письменник,  голова МГОУ «Четверта Хвиля»,
заступник голови Громадського організаційного комітету

The post Земляки вшанували Павла Муравського – живу легенду українського хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть appeared first on Хорова школа Павла Муравського.