(Поезія Володимира Самійленка, музика Кирила Стеценка)

Співає Діана Петриненко
в супроводі Хору студентів дириґентсько-хорового факультету
Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського.
Дириґує Павло Муравський.

Укртелефільм, 1983

The post Діана Петриненко з хором Павла Муравського appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

18 грудня 2025 р. в «Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка» Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (м. Переяслав, Київська область) відбулася Міжнародна науково-практична конференція «ШЕВЧЕНКІВ ЗАПОВІТ У СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ: ІСТОРІЯ, СЬОГОДЕННЯ, МАЙБУТНЄ» (до 180-річчя написання поезії «Як умру, то поховайте…»).
Благодійний фонд “Хорова школа Павла Муравського” представив на конференції своє щойно видане унікальне нотне зібрання «Тарас Шевченко. Пісенний «Заповіт». Вибрані хорові твори». Зібання предствляли ґрунтовними доповідями автори ідеї та укладачі видання М. І. Гулковський і О. А. Шокало. Подаємо тексти їхніх доповідей.

Олександер Шокало,
шевченкознавець, культурософ,
автор ідеї й головний редактор
Комплексного нотно-звукового видання
«Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана»

Шевченків «Заповіт» – славень Волі

Нотне зібрання Пісенний «Заповіт» у Хоровій Шевченкіані

Тарас Шевченко у своєму «Заповіті» явив поезію нового, власного жанру – заповіту як славеня Волі. У нотному зібранні Пісенний «Заповіт» представлено вибрані хорові твори Українських композиторів на «Заповіт» Тараса Шевченка. До видання дібрано 16 творів 13 композиторів і аранжувальників, написаних від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Визначальна особливість цього нотного зібрання – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для збагачення бібліотечних фондів і для концертно-виконавської діяльності хорових колективів в Україні та для Українських культурно-освітніх осередків за кордоном. Пісенний «Заповіт» сприяє музично-хоровій освіті, поглибленню інтересу до Шевченкової поетично-пісенної спадщини й Української хорової музики та їх популяризації в Україні й Світі.

Ключові слова: «Заповіт», славень Волі, Воля, Пісенний «Заповіт», Пісенний «Кобзар», Шевченків поетично-пісенний феномен, Хорова Шевченкіана, комплексне нотно-звукове видання.

Шевченків «Заповіт» – це не узвичаєний у світовій літературі заповіт-пам’ятник, починаючи з «Exegi monumentum» Квінта Горація Флакка.

Тарас Шевченко у своєму «Заповіті» явив поезію нового, власного жанру – заповіту як славеня Волі.

Його закличні рядки: «Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте» протягом ХХ століття використовували в революційній аґітації, друкували і в большевицьких, і в повстанських прокламаціях.

Надто своєчасний Шевченків «Заповіт» нині, в пору Всеукраїнської визвольної війни. Шевченків заклик до Волі набув первинного смислу – звільнення Українців од руського імперського колоніального гноблення.

Провідна ідея «Заповіту» набула відгуку в багатьох народів, що засвідчують його переклади понад 150-ма мовами Світу. А пісенна природа цієї взірцевої Шевченкової поезії проявилася в широкому спектрі музичних інтерпретацій. Українські композитори написали на «Заповіт» понад 100 хорових творів – від акапельних та з супроводом до сюїт, кантат і симфонічної поеми. Разом з музичними інтерпретаціями «Заповіту» іноземними композиторами загальне число хорових творів сягає понад 150. «Заповіт» співають понад 50-ма мовами Світу.  

В Українського народу «Заповіт» став найпопулярнішою піснею-символом і живе у співі, який будить у нас дух Волі.

У співі люди глибше відчувають своє етнічне коріння й традицію рідної культури. Бо коли людина співає – розкривається душа й прокидається дух Волі.

Тож зосереджуся саме на пісенній природі «Заповіту» в цілісній системі Хорової Шевченкіани.

Шевченків поетично-пісенний феномен

Шевченків поетично-пісенний феномен – рідкісне явище в Українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. Є по кілька музичних інтерпретацій одного поетичного твору, а «Заповіт» має понад 100. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Ще за життя Шевченка його поезії ставали народними піснями й надихали композиторів на музичне освоєння «Кобзаря». За свідченнями сучасників, Шевченко й сам проникливо співав свої поезії на власні мелодії. Ось як характеризує співочий дар Тараса Шевченка його побратим митець-енциклопедист Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897): «…Коли Тарас співав, усі довкруж замовкали і зачаровано слухали. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. …Такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях». Високо поцінував Шевченка-співака вчений-енциклопедист Михайло Олександрович Максимович (1804–1873): «…Заслухувались ми співаючого Шевченка – цієї мистецької натури, що так багато відбилась у живопису, віршуванні, а найсильніше і найкраще в співі Українських пісень».

За переказами сучасників: «Шевченко дуже любив народні пісні, знав їх без ліку і переймав з одного разу: аби де почув нову пісню, одразу візьме її на голос і всю її знає». Шевченків спів чистий од природи, що позначилось і на звукописові його поетики. Зрештою, вся Шевченкова поезія має пісенний характер – у її основі авторські наспіви-імпровізації.

Джерельна основа глибинної ладуючої пісенності Шевченкової поезії – в прадавній Українській народній співочій традиції, яка поєднує в собі мелодійність, міфопоетичність, епічність, ліризм.

У Шевченковій поезії пульсує безвічне джерело волі народного духу, той дух Волі сповнює душу й самосвідомість людини прагненням гідного життя. А музична інтерпретація Шевченкової поезії витончує душевні чуття й підсилює глибинні смисли струмуванням світлої енергії музичного ладу. В співаній поезії проникливіше й повніше розкривається її глибинна суть, бо люди сприймають музику безпосередньо – серцем. Зрештою, поезія й музика співаного «Кобзаря» нероздільні, бо Шевченкова поетика й композиторські музичні засоби закорінені в традиції Української пісенної культури.

Композитори писали музику на Шевченкову поезію переважно в дусі народних пісень. І значна кількість професійних хорових творів, написаних на основі «Кобзаря», ставали й народним пісенним надбанням, бо несли в собі відповідне духовно-інтонаційне відчуття Шевченкового поетичного натхнення. Ці взірцеві мелодії, явлені композиторами в народнопісенному дусі, потребують проникливого вивчення як феноменальні явища Української музичної культури.

Хороспіви, солоспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка – надзвичайно багата й маловивчена сфера Шевченкіани та всього Українського музичного мистецтва.

Хорова Шевченкіана

Заповітна ідея Хорової Шевченкіани належить великому Українському дириґенту й педагогу Павлові Івановичу Муравському (1914–2014). П. І. Муравський – один із засновників сучасної Української хорової школи. Ствердивши принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим дириґентом О. Кошицем, маестро явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського, суттю якої є досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного співу в природному ладовому інтонуванні. П. Муравський виховав у навчальному хорі студентів дириґентсько-хорового факультету Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського понад 1000 хормейстерів. Хор студентів під його керівництвом записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври Української хорової музики» (М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель, Г. Сковорода) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів Українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера й ін.

Особливе місце в мистецькому доробку П. І. Муравського належить хоровій Шевченкіані. Починаючи ще зі студентських років (1930-і), П. Муравський зібрав близько 200 хорових творів на поезію Т. Шевченка, аранжував, редагував їх і значну частину з них виконував з різними хорами протягом своєї 80-літньої мистецько-педагогічної діяльності.

Ось як Павло Муравський мотивує свій заповітний задум: «Я дуже люблю й тонко чую поезію Тараса Шевченка, бо вона йде від самого серця! Шевченкова поезія легко кладеться на музику й легко співається, бо вона сповнена живим мелодійним звучанням. Мій заповітний мистецький задум – записати зі взірцевим академічним колективом усю хорову Шевченкіану, аби спів Шевченкової поезії Українці чули повсякчас. Спів дає відчуття Волі. Цей заповітний задум довгі роки тримає мене на Білому Світі».

Організаційні старання П. Муравського створити взірцевий академічний молодіжний хор для запису Хорової Шевченкіани розпочалися від проголошення «незалежності України» й тривали майже до кінця життя маестро. Ми з ним писали звернення до всіх президентів і отримували тільки обіцянки. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення хору марні, я запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Тараса Шевченка й випустити аудіо альбом Пісенний «Кобзар». Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік хорових творів, які він записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії – Національної музичної академії України. Ті записи збереглися в «Золотому фонді» Українського радіо й виходили на платівках і компакт-дисках.

Цю ідею підтримали Національна радіокомпанія України в особі її очільника Віктора Набруска та Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна», за фінансування якого й вийшов у 2010 році музичний аудіо альбом під назвою «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001». Цим еталонним музичним альбомом з трьох компакт-дисків із записами 32-х творів ми започаткували серію аудіо видань «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар».

Оскільки можливості записувати самому в Павла Івановича не було, бо не мав хору, я запропонував йому систематизувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати як цілісне зібрання – Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів і послідовників. Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

П. І. Муравський систематизував і ретельно склав перелік нот за групами: твори a капела; твори з інструментальним супроводом; твори великої форми з симфонічним оркестром. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники маестро П. Муравського. В результаті, до цього основного списку додали народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Маестро розпочав здійснення свого заповітного задуму, а завершили його учні й послідовники з Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського».

Шевченків поетично-пісенний феномен в усьому своєму розмаїтому багатстві представлений у Комплексному нотно-звуковому виданні «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023), здійсненому за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря», за підтримки Міністерства культури України й Українського культурного фонду.

Комплексне видання складають:

Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023). Це перше найповніше, систематизоване нотне видання, де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Обсяги і вмісти томів: 1-й том (288 с.) – 65 творів 33 композиторів; 2-й том (288 с.) – 59 творів 38 композиторів; 3-й том (274 с.) – 62 твори 33 композиторів і 12 народних пісень; 4-й том (344 с.) – 41 твір 16 композиторів; 5-й том (322 с.) – 40 творів 22 композиторів; 6-й том (370 с.) – 6 творів 3 композиторів; 7-й том (366 с.) – 10 творів 10 композиторів. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки.

Переважна більшість зібраних у Пісенному «Кобзарі» хорових творів досі лишалася маловідома навіть виконавцям і шанувальникам хорового співу та Шевченкової пісенної поезії; вони стали раритетами, й їх важко знайти. Систематизоване видання такої великої кількості хорових творів на поезію національного ґенія здійснено вперше.

Визначальна особливість цього унікального зібрання Хорової Шевченкіани – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів, бо нотний матеріал опрацьовували для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську діяльність сам маестро П. І. Муравський та представники його хорової школи, колеги й послідовники.

Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2019). Це перше систематизоване, масштабне звукове видання, записане на основі Зібрання хорових творів у семи томах. Аудіовидання містить записи 110 творів 86 композиторів і аранжувальників. Обсяг Аудіовидання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром. До першого аудіо альбому дібрано 59 творів 48 композиторів, у тім числі 5 аранжувань народних пісень; до другого – 42 твори 30 композиторів; до третього – 9 творів 8 композиторів.

«Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране» (2020) – однотомний нотний додаток до Аудіовидання. До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

У 2019–2020 роках БФ «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав по 1000 примірників Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар. Хорова Шевченкіана» та Вибраного з Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, бібліотекам, іншим закладам культури по всій Україні, Українським культурно-освітнім осередкам за кордоном та поширив в Інтернеті.

Над Комплексним нотно-звуковим зібранням «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював понад 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців БФ «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й діаспори під орудою учнів і послідовників маестро Муравського.

Завдяки першому найповнішому, системному нотному виданню й записові Хорової Шевченкіани став доступний широкому загалові майже весь співаний «Кобзар».

Нотно-звукове зібрання Пісенний «Кобзар» є ґрунтовним академічним виданням, у якому зібрано й систематизовано надзвичайно багату й разом з тим маловивчену Хорову Шевченкіану. Це зібрання є першоджерелом для керівників професійних і аматорських хорів, для педагогів і студентів музичних навчальних закладів.

Пісенний «Кобзар» – своєрідний музичний ключ до проникливого сприйняття й цілісного осягнення Шевченкового поетичного світу й Українського хорового співу. Високоякісне хорове озвучення «Кобзаря» витончує відчуття й розкриває глибинну суть Шевченкової поезії та сприяє розвиткові хорового співу – базового мистецтва Української культури. Усе це посилює загальносуспільний інтерес до Хорової Шевченкіани й Українського хорового мистецтва в цілому та ширить їх в Україні й Світі.

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше. цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у шевченкознавстві й музикознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.  

Пісенний «Заповіт»

Вивершенням Комплексного нотно-звукового видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023) стало нотне видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Заповіт». Вибрані хорові твори» (2025). Уклали це видання М. І. Гулковський і О. А. Шокало на основі Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана».

Веб-форма видання:
Тарас Шевченко. Пісенний “Заповіт”. Вибрані хорові твори

У зібранні представлено вибрані хорові твори Українських композиторів на «Заповіт» Тараса Шевченка. До видання дібрано 16 творів 13 композиторів і аранжувальників, написаних від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Нотний матеріал зібрання Пісенний «Заповіт» розподілено на три групи: твори a капела (10), твори з інструментальним супроводом (3), твори великої форми з симфонічним оркестром (3). Обсяг видання – 170 сторінок. Науково-мистецьке видання містить фахово підготовлений нотний матеріал для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську практику та ґрунтовний довідковий додаток: передмову, огляд музичного освоєння, біографічні довідки про композиторів, бібліографію, нотографію, дискографію з QR-кодами для прослуховування записів.

Визначальна особливість нотного зібрання Пісенний «Заповіт» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для збагачення бібліотечних фондів і для концертно-виконавської діяльності хорових колективів в Україні та для Українських культурно-освітніх осередків за кордоном. Пісенний «Заповіт» сприяє поглибленню інтересу до Шевченкової поетично-пісенної спадщини й Української хорової музики та їх популяризації в Україні й Світі. Видання приурочене 180-літтю написання цієї всесвітньовідомої Шевченкової поезії.

Безвічний дух ясновідної Шевченкової поезії, започаткованої «Заповітом», ясним, ярим світлом Правди розтинає морок облуди й страху та будить у людях Волю духу до справедливого життя.

В Українській правосвідомості Воля – фундаментальна правова категорія, основоположний принцип-закон Українського традиційного природно-звичаєвого права, дієвий морально-правовий чинник; тому права в Українців традиційно називаються вольності. Волю як закон приймає одностайним волевиявом усенародне Віче (од Староукраїнських віт – рада) – спільне зібрання людей для безпосереднього уладування усіх справ суспільного життя.

За Українським природно-моральним правом, Воля як самовияв внутрішньої сили особистого й національного духу – найвища цінність людського життя й  найвищий вияв збірної моральної сили народу.  

В Українському природно-моральному світогляді Воля – мірило самостійної сили духу людини й народу: «Воля дужча за всяку неволю» (Г. С. Сковорода); «Де дух, там і Воля» (П. Д. Юркевич).

Духом Волі сповнена вся заповітна Шевченкова поезія: «Світ широкий, Воля…», «Велике щастя бути вольним чоловіком…», «Не вмирає душа наша, Не вмирає Воля», «Встане Правда! встане Воля!..».

Тарас Шевченко у «Кобзарі» нагадує нам про Волю 249 разів. І особливо своєчасне нагадування в «Заповіті»:  «І вражою злою кров’ю Волю окропіте».

Джерела:

1. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Твори а капела. Т. 1–3; Твори з інструментальним супроводом. Т. 4. 5; Твори великої форми з симфонічним оркестром. Т. 6. 7. Укладач: П. І. Муравський. Автор ідеї видання, вступної статті, біографічних довідок про композиторів та бібліографії, головний редактор: О. А. Шокало. Музичні редактори: Л. В. Бухонська, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко, М. І. Гулковський, І. Д. Гамкало, А. Г. Масленнікова. – К.: Видавництво Ліра-К, 2023. – 2252 с.; графіка, фото.
2. Пісенний «Заповіт». Вибрані хорові твори. Ідея видання, укладення: М. І. Гулковський, О. А. Шокало. Передмова, біографічні довідки про композиторів, редакція: О. А. Шокало. Огляд музичного освоєння, бібліографія, нотографія, дискографія: М. І. Гулковський. – К.: Видавництво «Панмедія», 2025. – 170 с.; графіка, фото.

Мірча (Мирослав) Гулковський,
хоровий дириґент, педагог

Музичне освоєння «Заповіту»
Тараса Шевченка

В історії Української музики другої половини ХІХ – першої чверті ХХІ століть на тексти «Заповіту» написали музику понад 100 композиторів і аранжувальників різних жанрів: пісні, хори, солоспіви, кантати, поеми, ораторії, симфонії, музику до кінофільмів, спектаклів, аранжування на опрацювання народних пісень, власні ориґінальні мелодії. Першими з когорти музичних творців «Заповіту» стали композитори Микола Лисенко, Михайло Вербицький, Гордій Гладкий, Кирило Стеценко. «Заповіт» став для Українців популярною народною піснею й неофіційним славенем та програмою національного визволення. У цьому вияв величезного всенародного і світового значення «Заповіту».

Ключові слова: «Заповіт», автори музики, пісні, хори, солоспіви, кантати, поеми, ораторії, симфонії.

Від літа 1945 Тарас Шевченко за завданням Київської археографічної комісії працював як художник та збирач фольклорних і етнографічних матеріалів на Київщині, Чернігівщині й Полтавщині: змальовував архітектурні й археологічні пам’ятки, пейзажі, записував народні пісні й легенди.

У Переяславі Т. Г. Шевченко зупинявся у свого знайомого Андрія Осиповича Козачковського (1812–1889) – лікаря, який закінчив медико-хірургічну академію в Петербурзі й від 1844 і до кінця життя жив і працював у Переяславі. Шевченко познайомився з Козачковським восени 1841.

Перебуваючи у Переяславі, Шевченко написав знакові твори: поеми «Кавказ» і «Наймичка», вступ до поеми «Єретик», яку завершив у селі Мар’янське на Миргородщині.

Наприкінці 1845 Тарас Шевченко тяжко занедужав і лікувався вдома в Андрія Козачковського. А 25 грудня написав тут свою знамениту поезію «Як умру, то поховайте…» (у подальшому – «Завіщаніє», «Заповіт»).

Нині «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») – один з неофіційних гімнів України. Спочатку вірш не мав офіційної назви. А в рукописній збірці «Стихотворенія Т. Г. Шевченка» І. М. Лазаревського з власноручними виправленнями автора вірш подано під назвою «Завіщаніє».

Уперше «Як умру, то поховайте…» під заголовком «Думка» опубліковано 1859 у Лейпциґу в збірнику «Новые стихотворенія Пушкина и Шевченки». Повний текст вірша під назвою «Завіщаніє» надрукував Львівський журнал «Мета» у 1863. Уперше редакторська назва «Заповіт» з’явилась перед віршем, урізаним з цензурних міркувань до восьми початкових рядків, у петербурзькому виданні «Кобзаря» 1867. З того часу ця редакторська назва стала традиційною.

В історії Української музики другої половини ХІХ – першої чверті ХХІ століть на тексти «Заповіту» написали музику понад 100 композиторів і аранжувальників різних жанрів: пісні, хори, солоспіви, кантати, поеми, ораторії, симфонії, музику до кінофільмів, спектаклів, аранжування на опрацювання народних пісень, власні ориґінальні мелодії.

Першими з когорти музичних творців «Заповіту» стали композитори Микола Лисенко і Михайло Вербицький.

Микола Лисенко написав «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для соло тенора, чоловічого хору та фортепіано 1868 (2-а редакція 1877, за іншими даними 16.12.1878 з супроводом оркестру) на замовлення львівської громади для відзначення Шевченківських роковин. Ініціаторами були Олександр Барвінський – голова Товариства імені Шевченка та Анатоль Вахнянин – голова Львівської «Просвіти». 26 лютого (за новим стилем – 10 березня) 1868 у Львові відбувся перший Шевченківський концерт, де було вперше виконано «Заповіт» М. Лисенка.

Композитор  і священик Михайло Вербицький створив один з найвизначніших монументальних творів в історії світової Музичної Шевченкіани – Кантату «Завіщаніє» («Заповіт») на текст поезії «Як умру, то поховайте…» Т. Г. Шевченка для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соло баса та симфонічного оркестру. «Заповіт» М. Вербицького виконали 10 березня 1869, разом із «Заповітом» М. Лисенка.

До 200-ліття від народження Михайла Вербицького відомий дириґент і композитор Львівського обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича (м. Дрогобич) Микола Михаць здійснив нове. сучасне оркестрування кантати «Заповіт» Вербицького, виконання якої відбулося в Національній опері України ім. Т. Шевченка 4 березня 2015.

Гордій Гладкий – автор славетної пісні «Заповіт» на поезію Тараса Шевченка «Як умру, то поховайте…». Первісний її варіант (з супроводом гітари) композитор написав у другій половині 1869 – на початку 1870. Згодом представив твір у викладі для чоловічого хору як вправу гармонії на реґентських курсах у Полтаві. Керівник курсів, композитор П. А. Щуровський відзначив красу й виразність музики та допоміг відкориґувати ноти. Первісний варіант для чоловічого хору прозвучав у виконанні хору Духовної семінарії у Полтаві під орудою самого автора.

Корифей Української професійної музики М. В. Лисенко вніс деякі редакційні поправки. Уперше «Заповіт» Г. П. Гладкого надрукував полтавський видавець і диригент музичних товариств  Григорій Іпатійович Маркевич у 1905. Наступні видання здійснив у 1908 і 1909 для чотириголосого чоловічого хору з коректурою М. В. Лисенка.

К. Г. Стеценко – славетний Український композитор і священик УАПЦ, майстерно здійснив опрацювання неперевершеної музики «Заповіту» Г. Гладкого для хору: чоловічого а капела (1905), з супроводом фортепіано (1905), мішаного з супроводом фортепіано (1911, друга редакція), мішано а капела (1921), однорідного з супроводом фортепіано (1917, вид. 1949).

Дотепер «Заповіт» в опрацюванні К. Стеценка на музику Г. Гладкого є найбільш виконуваним хоровими колективами України.

«Заповіт» став для Українців популярною народною піснею й неофіційним славенем та програмою національного визволення. У цьому вияв величезного всенародного і світового значення «Заповіту».

Автори музики «Заповіту» («Як умру, то поховайте…»)
Друга половина ХІХ – перша чверть ХХІ ст.

Авдієвський Анатолій Тимофійович (1933–2016).
«Як умру, то поховайте…» («Заповіт»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для народного хору а капела (1969).

Александров Олександр Васильович (1883–1946).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для чоловічого  хору а капела (1938, вид. 1959; з супроводом фортепіано й інших інструментів, 1950).

Антонюк Валерій Юрійович (1979).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капеля (2010).

Араратян Вааг Георгійович (1902–1983).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Солоспів для голосу з супроводом фортепіано (1938).

Балацький Дмитро Євменович (1902–1981).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для чоловічого вокального ансамблю (1970-і).

Барвінський Василь Олександрович (1988–1963).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Кантата для чоловічого і мішаного хорів з супроводом оркестру або фортепіано в чотири руки (1917).  Існує варіант «Заповіту» для хору а капела.

Батюк Порфирій Кирилович (1884–1973).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Для дитячого хору (1922).

Безшлях (Пущанський-Кривий) Терентій Тимофійович (друга половина ХІХ ст. – перша половина ХХ ст.).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для чоловічого і мішаного хорів а капела (1917–1919).

Білаш Олександр Іванович (1931–2003).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Мелодію народної пісні використав в ораторії «Вишневий вітер» (за поемою Івана Драча «Смерть Шевченка»). Для читця, трьох солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру (1989; 1991 вик.).

Бойченко Петро Павлович (1880–1936).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору без супроводу (1920).

Бондарчук Пантелеймон Єремійович (псевдонім – Петро Лахтюк) (1907–2001).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для голосу в супроводі бандури або капели бандуристів та чоловічого хору без супроводу (1970-і)

Борщ Микола Митрофанович (1948).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика К. Стеценка. Аранжування та оркестрування для капели бандуристів ім. О. Вересая у м. Чернігові (2013). Варіант для жіночого чотириголосого хору а капела (2024).

Бучацька-Бровар Ростислава (1916–2005).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Українська народна пісня. Аранжування, музична редакція для голосу з літерно-цифровим позначенням партії супроводу: з фортепіано, орґана, гітари (1969, вид. Gari, Indiana).

Васильченко О. І.
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для співу з супроводом семиструнної гітари (вид.1963).

Вербицький Михайло Михайлович (1815–1870).
«Завіщаніє» («Заповіт» – «Як умру, то поховайте…»). Кантата для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соліста (баса) та симфонічного оркестру або фортепіано (1868).

Верета Григорій Степанович (1951).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для  мішаного хору а капела.

Вериківський Михайло Іванович (1896–1962).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела (1951).
Відповідь на «Заповіт» Т. Шевченка. Вірш А. Лагуті в перекладі М. Рильського (1939).
Оркестрування «Заповіту» К. Стеценка для мішаного хору та симфонічного оркестру (1943).

Вілінський Микола Миколайович (1888–1956).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для хору та симфонічного оркестру (Ор. 39; 1939).

Гайворонський Михайло [Іванович] (псевдонім – Орест Тин) (1892–1949).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела (варіант для вокального тріо). До 100-річчя з дня смерті Поета (1961 виконання).

Гвоздь Микола Петрович (1937–2010).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання Української народної пісні для капели бандуристів.

Гладкий Гордій Павлович (1849–1894).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Первісний варіант для голосу  з супроводом гітари (2-а половина 1869 – початок 1870). Первісний варіант у викладі для чоловічого хору прозвучав у виконанні хору Духовної семінарії під орудою автора.

Глієр Рейнгольд Моріцович (1875–1956).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Ор. 73. Симфонічна поема «Пам’яті Великого Українського Поета Т. Г. Шевченка» (за мотивами однойменної поезії. До 125-річчя від дня народження (1939).

Губаренко Віталій Сергійович (1934–2000).
Симфонічна поема Пам’яті Т. Шевченка. Ор. 3 (1962). В поемі використано музику Г. Гладкого «Як умру, то поховайте…» («Заповіт»).

Давидовський Григорій Митрофанович (1866–1952).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела (1926).

Данькевич Костянтин Федорович (1905–1984).
Балет «Лілея»: на 3 дії, 4 картини (лібрето В. Чаговця, за мотивами творів Т. Шевченка) (1964). У балеті використано народну пісню на музику Г. Гладкого «Як умру, то поховайте…» («Заповіт»).

Демуцький Порфирій Данилович (1860–1927).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). [Музика Г. Гладкого]. Опрацювання Української народної пісні для однорідного хору а капела (1918, 1926 вид.). «Заповіт» Т. Шевченка для балалайки з фортепіано (1931 вид.).

Дрімцов (Дрімченко) Сергій Прокопович (1867–1937).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору з супроводом фортепіано. Рукопис.

Дубравін Яків Ісакович (1939).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для чоловічого квартету а капела (1964 вид.).

Дутчак Віолетта Григорівна (1966).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Гармонізація К. Стеценка. Перекладення для ансамблю бандуристів (2004 вид.).

Ємець Василь Костянтинович (1890–1982).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для голосу з супроводом бандури.

Зажитько Сергій Іванович (1962).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Для баритона, струнного оркестру, чотирьох валторн, тромбона, туби, арфи і литавр на вірші Тараса Шевченка (2021). Версія – для соло баритона та фортепіано (2021).

Заремба Владислав Іванович (1833–1902).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). З 2-ої серії «Музика до Кобзаря». У 2-х серіях. Солоспів для голосу з супроводом фортепіано (1898 вид.). Варіант для мішаного хору з супроводом фортепіано (1908). Видано у збірці «Кобзар» Тараса Шевченка. Музика Владислава Заремби. Видавець Л. Ідзіковський.

Затурян Анатолій Ілліч (1939–2020).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для мішаного складу хору а капела (1970-і).

Захарченко Віктор Гаврилович (1938).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання Української народної пісні на поезію Т. Шевченка для народного (Кубанського козацького) хору а капела або з супроводом оркестру народних інструментів.

 Зноско-Боровський Олександр Федорович (1908–1983).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Л. М. Ревуцького. Здійснив музичну редакцію для двоголосого хору а капела (1952).

Золотарьов (Куюмджі) Василь Андрійович (1872–1964).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). З симфонічно-хорового циклу «Шевченківська сюїта». У 5-и частинах (1929). для солістів, хору та оркестру на тексти Т. Г. Шевченка. Клавір (1965 вид.). Частина 5. «Заповіт».

Іваноньків Богдан Михайлович (1944/1945).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для чоловічого хору а капела та з супроводом бандурного оркестру.

Кишакевич Йосип Маркелович (1872–1953).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела (1937 вид.).

Козловський Олексій Федорович (1905–1977).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання Української народної пісні для мішаного хору  а капела (1919).

Колодуб Лев (Левко) Миколайович (1930–2019).
Опера «Поет» у 2-х актах (лібрето О. Біляцького  та З. Сагалова за п’єсою «Шлях» та творами Т. Шевченка (1988–2001) до 175-річчя від народження Поета. Ориґінальний твір «Заповіт» («Як умру, то поховайте…» (з епілогу опери «Поет») для мішаного хору з фортепіано. Концертний виклад//Музика. 2005. №3. с. 16–17.

Конощенко Володимир Федорович (1934–2001).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для мішаного хору а капела (1990 вид.).

Корчинський Юліян (Юліан) Олексійович (1921–1990).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Вільне опрацювання для мішаного хору з супроводом (1989 вид.).

Кропива С.
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Гармонізація для народного хору (1963). (назустріч 150-річчю з дня народження).

Кос-Анатольський Анатолій Йосипович (1909–1983).
Безсмертний «Заповіт» (тексти власні за мотивами «Заповіту» Т. Шевченка). Кантата для соліста мішаного хору та симфонічного оркестру (1963).

Котко Дмитро Васильович (1892–1982).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Музика К. Стеценка. Музична редакція та аранжування Дм. Котка.

Кошиць Олександр Антонович (1875–1944).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для чоловічого чотириголосого хору (1920 вид.).

Кушніренко Андрій Миколайович (1933–2013).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання для мішаного хору з супроводом оркестру (1979 р.).

Лапинський Наум Соломонович (1900–1960).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Солоспів для голосу з фортепіано.

Левитський Борис Костянтинович (1893–1965).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела; варіант з фортепіано.

Левитський (Левицький) Борис Порфирович (1887–1937).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Написаний для хору створеної ним Музичної школи у м. Переяслав (1920-і).

Левицький Михайло
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чотириголосого хору з фортепіано [Редакція О. Кошиця] (1917 вид.)

Леонтович Микола Дмитрович (1877–1921).
Автор ориґінального хору «Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Рукопис не закінчено.

Лисенко Микола Віталійович (1842–1912).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для соло тенора, чоловічого хору та фортепіано (1868, 2-а редакція 1877; за іншими даними 16.12. 1878 з супроводом оркестру).

Лисянський Б.
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору.

Лібацький Сергій Іванович (1892–1968).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела.

Ліхута Катерина (Австралія)
Композиція «Поховайте та вставайте…» за мотивами «Заповіту» для духового оркестру (2024 вик. в Україні).

Людкевич Станіслав Пилипович (1879–1979).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Кантата [«Вокально-симфонічна поема», за назвою О. С. Цалай-Якименко] для солістів, хору та оркестру (1934, вид. 1935; 2-а редакція 1955, вид. 1958). До 120-річчя від дня народження Великого Сина України.
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела (1936; варіант для чоловічого та жіночого хорів).

Лятошинський Борис Миколайович (1895–1968).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Кантата для мішаного хору та симфонічного оркестру. До 125-річчя від дня народження (1939).

Манілов Григорій Феофанович (1875–1954).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору (1907 вик.).

Марунич Володимир Іванович (1961).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика з кінофільму «Заповіт» Кінооб’єднання «Вавилон–13». Опрацювання для соло баритона та капели бандуристів.

Матюк Віктор Григорович (1852–1912).
«Завіщаніє» («Заповіт» – «Як умру, то поховайте…»). Музика М. Вербицького. Опрацювання, підготовка до публікації, видання клавіру хору – кантати для соло баса, подвійного хору (мішаного і чоловічого) та фортепіано. За клавіром В. Матюка твір був надрукований у м. Львові (1921).

Медражевський Афанасій Теофілович (1941).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Гармонізація К. Стеценка. Перекладення для мішаного хору з супроводом фортепіано (2015 вид.).

Михаць Микола Григорович (1960).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика М. Вербицького. Кантата для чоловічого та мішаного хорів, соло баса з фортепіано. Опрацювання, музична редакція та оркестрування М. Михаця (2010 вик.). До 200-річчя від дня народження М. Вербицького.

Міньківський Олександр Захарович (1900–1979).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування Української народної пісні для Капели бандуристів.

Мовчан Єгор Хомич (1898–1968).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для голосу з супроводом бандури.

Мота Володимир Несторович (1927).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Гармонізація К. Стеценка. Перекладення для голосу з супроводом бандури.

Муравський Павло Іванович (1914–2014).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела.

Найда Ярослав Андрійович (1945).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору та оркестру народних інструментів.

Недзведський Микола Францович (1891–1977).
Варіації на музику «Заповіту» Г. Гладкого – К. Стеценка для струнного квартету та фортепіано (1927).

Омельський Іполіт (кінець ХІХ – початок ХХ).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чоловічого хору а капела; варіант для однорідного хору.

Павлів Любомир Володимирович (1945).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»).  Опрацювання Української народної пісні на музику Г. Гладкого для хору а капела (варіант зі супроводом).

Павлюк Василь Михайлович (1941–2010).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»).  Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела (2011 вид.).

Павлюченко Станіслав Євстигнійович (1937–2010).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування Л. Ревуцького. Інструментування С. Павлюченка для оркестру народних інструментів.

Підгорецький Борис Володимирович (1873–1919).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела (1911, вик. 1914, очевидно у власному аранжуванні).

Попадич Федір Миколайович (1877–1943).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для мішаного хору а капела.

Прокоф’єв Сергій Сергійович (1891–1953).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опера «Семен Котко». У 5-и діях. Сюїта для симфонічного оркестру. У шостому розділі сюїти «Похорони» звучить ориґінальна мелодія «Заповіту» на поезію Т. Шевченка у перекладі М. С. Тихонова (1947 вид.).

Протопопов Сергій Володимирович (1893–1954).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Українська народна пісня. Опрацювання для мішаного хору а капела (1925 вид.).

Ревуцький Лев (Левко) Миколайович (1889–1977).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для однорідного двоголосого хору з фортепіано (1924 вид., 1939); 2-а редакція для чотириголосого мішаного хору з фортепіано (1942) а капела. Варіант для мішаного хору.

Рославець Микола Андрійович (1881–1944).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») (1920).

Рудянський Олександр Миколайович (1935–2021).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Ориґінальний твір з п’ятої картини опери «Шлях Тараса» (лібрето В. Юречка, В. Реви) (1992, 2-а ред. 2002, вид. 2008).

Садовський Євген-Орест Іванович (1913–2014).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чоловічого хору, соло баритона з фортепіано (1973 вид.).

Сильвестров Валентин Васильович (1937).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Ориґінальний твір з циклу «Чотири піснеспіви» для солістів, хору а капела. Частина ІV. Для соло баритона, мішаного хору а капела (2014).

Сичов Олександр Федорович (1977).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чоловічого вокального ансамблю з інструментальним супроводом.

Сіренко Алла Павлівна (1964).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Для голосу, фортепіано та скрипки або віолончелі (2013).

Січинський Денис Володимирович (1865–1909).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика М. Вербицького. Перекладення для оркестру.

Смеречанський Ярослав Васильович (1909–2002).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для чоловічого хору а капела; для соло баса та мішаного хору а капела.

Соневицький Ігор Михайлович (1926–2006).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Ориґінальний твір для соло баритона з супроводом фортепіано, музика до театральної п’єси «Заповіт» (1969).

Спендіаров (Спендіарян) Олександр Опаносович (1871–1928).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для чоловічого хору а капела (1921).

Стадник Олександр Олександрович (1961).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання Української народної пісні для мішаного хору а капела; варіант зі супроводом оркестру народних інструментів (1993).

Старицький Михайло Федорович (1957–2014).
Музика до кінофільму «Тарас Шевченко. Заповіт». У 9-ти серіях. Автори сценарію: І. Дзюба, Б. Олійник, П. Мовчан, С. Клименко (1992–1997).

Стельмащук  Степан Ількович (1925–2011).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого, аранжування для мішаного хору а капела (1956); варіант для двоголосого хору (2006 вид.).

Степовий (Якименко) Яків Степанович (1883–1921).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання для мішаного хору а капела (1926 вид).

Стефанишин Мирослав Степанович (1927–2024).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для двоголосого народного хору/гурту (2011 вид.).

Стеценко Кирило Григорович (1882–1922).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Ориґінальний твір для чоловічого хору а капела (1905); для чоловічого хору з фортепіано для мішаного хору а капела (1921 вид.); для дитячого хору а капела (1928 вид.; варіант з фортепіано); для соло баритона з фортепіано (1909 та 1961 вид.).

Триліс Василь Герасимович (1937).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого – К. Стеценка. Музична редакція для триголосого чоловічого хору.

Федорів Мирон (Михайло) Олексійович (1907–1996).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаного хору а капела.

Фроляк Богдана Олексіївна (1968).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). З хорової кантати «Цвіт» для мішаного хору, голосу та фортепіано (2013).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»), № 11: для сопрано, мецо-сопрано, баритона і оркестру. З  «Симфонії – Реквієму» для мішаного хору, солістів та симфонічного оркестру на вірші Тараса Шевченка (2014). До 200-літнього ювілею Великого Кобзаря.

Хаврусь Сергій Левкович (1937–2014).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Опрацювання Української народної пісні (на музику Г. Гладкого) для дитячого хору а капела; варіант зі супроводом.

Хоткевич Гнат Мартинович (1878–1938.)
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для капели бандуристів (чоловічий склад) з супроводом бандурного оркестру.

Шамо Ігор Наумович (1925–1982).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). З циклу «Шість новел для фортепіано» (1960): Новела № 5 – «Кайдани порвіте…»; № 6 – «Серед степу широкого…» (1965 та 2008 вид.).

Шевченко Василь Кузьмович (1882–1964).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Українська народна пісня. Аранжування для ансамблю бандуристів; для оркестру народних інструментів. Інструментування В. Шевченка (1939 вид.).

Шпак Микола Олексійович (1942–2003).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Трактування в інструментальній формі. З циклу «Програмні музичні твори за текстами поем та поезій Т. Г. Шевченка.

Штогаренко Андрій Якович (1902–1992).
Симфонічна поема «Душа Поета» (1957, 2-а редакція – «Пам’яті Кобзаря», 1960) для камерного струнного оркестру (1962 вид.). В основу тематичного матеріалу покладено мелодію безсмертного «Заповіту» Т. Шевченка.

Щуровська-Россіневич Платоніда Іванівна (1893–1973).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Аранжування для мішаного хору а капела; варіанти для чоловічого, жіночого хорів; триголосого однорідного хору.

Юцевич Євген Омелянович (1901–1988).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Музика Г. Гладкого. Інструментування для духового оркестру. Музична редакція Б. Лятошинського (1939 вид.).

Яворський Болеслав Леопольдович (1877–1942).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…») для мішаної хорової капели без супроводу (вид. 1924). Хоровий твір написаний на замовлення капели «Думка».

Ященко Леопольд Іванович (1928–2016).
«Заповіт» («Як умру, то поховайте…»). Опрацювання Української народної пісні на музику Г. Гладкого для народного хору.

Джерело:

1. Музична Шевченкіана українських композиторів. Біобібліографічне довідкове видання. Опрацювання та упорядкування Мирослава Гулковського. – К.: Видавництво Ліра-К. – 952 с.

The post Нотне зібрання Пісенний «Заповіт» у Хоровій Шевченкіані appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Державний іспит студентів факультету хорового дириґування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.
6 червня 2014 року.

Оператор відео – Юрій Паниця.

Так відбулось прощання Павла Івановича Муравського з навчальним хором студентів дириґентсько-хорового факультету Київської консерваторії (академії), яким маестро керував понад 40 років і виховав понад 1000 високопрофесійних хормейстерів.

Ось як написав великий митець і педагог про навчальний хор у своїй заповітній праці «Моя хорова школа»: «Одні навчають, як дириґувати, а я навчаю, як чисто співати – даю хормейстерам професійну співочу основу. Хорова технологія – це складна наука. Її можна засвоїти не на уроках з техніки дириґування, а лише в хоровому класі. У студентському хорі намагаюся виховати студентів на співі осмисленому, образному як за тембровими відтінками, так і за динамікою. У хорі студент отримує весь комплекс знань. Якщо в класі з техніки дириґування він отримує теоретичні знання про звучання твору, то справжнє й реальне знання про свою професію студент може отримати лише через хор. Дириґентська техніка може не тільки допомагати в хоровому співі, а може й перешкоджати».

Суть школи П. Муравського точно означив доктор мистецтвознавства Анатолій Лащенко: «Школа хорового співу Муравського побудована на високому професіоналізмі, повному й безкорисному служінні музичному таїнству. Ступінь впливу його художньої натури на молодих музикантів є значним і стабільним. П’ять років занять у хоровому класі в Муравського формує у молодої людини патріотичне ставлення до хорової справи, свідоме й переконливе бажання присвятити своє життя цьому мистецтву».

Це підтверджує власним досвідом хориста випускник 1996 року Антон Чесноков: «…Хор у консерваторії був центром навчання. На щоденні двогодинні репетиції хору ходили всі. …Хор був ядром тяжіння…. Павло Іванович є основою цього хору – це його творіння, він його батько й дід. Тому й ставлення до роботи, до репетицій, до звуку та інтонування в нього, як до свого рідного дитяти».

А ось як передає своє розуміння хорової школи Павла Муравського бандурист, композитор, дириґент (студіював хорове дириґування в класі А. Авдієвського) Володимир Войт: «Коли я зустрічав своїх приятелів дириґентів-хормейстерів, з якими навчався у школі, консерваторії, вони розповідали, що їхній найбільший досвід у формуванні хорового дириґента – спів у хорі Павла Муравського. Це було найголовнішим, що вони винесли, а не просто дириґування, тактування під інструмент».

Павло Муравський. Моя хорова школа. – К.: 2014.

The post Останній вихід на сцену великого Українського дириґента й педагога appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

 
Вітальня П. І. Муравського в Будинку культури села Дмитрашківка

6 жовтня 2025 в селі Дмитрашківка на Вінниччині відбулося хорове свято, присвячене Дню пам’яті великого Українського дириґента й  педагога, Героя України – Павла Івановича Муравського.

Саме тут, на благословенній Дмитрашківській землі, він народився, тут починав свій шлях до вершин мистецтва, які згодом підкорив своїм талантом, любов’ю до Української пісні та невтомною працею.

Вшанувати пам’ять Маестро зібралися поціновувачі хорового мистецтва – місцеві жителі й гості.

Пам’ятне свято відкриває староста села Дмитрашківка Ірина Науменко

Особливою окрасою заходу став виступ Народної хорової капели «Діброва» імені Павла Муравського з Піщанки. Хоровий колектив підготував програму з Українських народних пісень, які свого часу виконував сам Павло Муравський та його учні.

Учасників пам’ятного свята вітають
начальник відділу освіти, культури, молоді й спорту Піщанської селищної ради Ольга Жук
та художній керівник Народної хороваї капели «Діброва» імені Павла Муравського Федір Ущаповський

Кожна пісня звучала як жива нитка зв’язку між поколіннями, між минулим і сьогоденням, як вдячність людині, яка присвятила своє життя збереженню й розвитку Української хорової традиції.

Цей день став нагадуванням про силу музики, про силу особистості, яка змінює світ довкола, символом вдячності людині, яка присвятила життя служінню Українській пісні, хоровому мистецтву та духовному вихованню нації.

Оксана Володимирівна Войтко, вчителька Дмитрашківської СШ,
директор Меморіальної садиби-музею Павла Івановича Муравського,
зі своїми учнями у вітальні П. І. Муравського в Будинку культури села Дмитрашківка

Пам’ять про Маестро житиме в серцях усіх, хто цінує силу Української пісні та її творців, плеканців і виконавців.

Після пам’ятного свята в сільському будинку культури учні Дмитрашківської СШ відвідали Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського.

Публікацію підготували:

Ірина Науменко, староста села Дмитрашківка

Оксана Войтко, директор Меморіальної садиби-музею Павла Івановича Муравського

The post Пам’ять про маестро Муравського живе в серцях…   appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

ХОРОВА ШКОЛА ПАВЛА МУРАВСЬКОГО

111-ліття корифея
Українського хорового мистецтва

Геніальний хоровий дириґент і педагог Павло Іванович Муравський (1914-2014) увійшов в історію хорового мистецтва передусім завдяки тому, що створив власну хорову школу, ім’я якій «Хорова школа Муравського», створив власну концепцію інтерпретації як класичних, так і фольклорних зразків в академічному хоровому мистецтві, виховав кілька поколінь хормейстерів і співаків.

Павло Муравський – це патріарх українського хорового мистецтва ХХ-ХХІ століть, «український музичний Конфуцій», так його називають студенти і шанувальники таланту. Основоположну світоглядну вимогу до хорового співу й життя митець сформулював так: «Чистота співу – Чистота життя».

Зі століття свого життя 80 років Маестро віддав діяльності на ниві української хорової культури – витворив свій виконавський стиль і потужну хорову школу, на базі якої розгорнули мистецьку діяльність більш як тисяча його учнів-послідовників. Павло Муравський як художній керівник хорових капел «Трембіта» (1948-1964) і «Думка» (1964-1969), хору імені Платона Майбороди (1985-1986), студентського хору Київської консерваторії (нині Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (1965-2014)) диригував чистим серцем й чутливою душею, навчав мудрості співу на основі власної хорової методи – нетемперованого співу а капела.

ТЕРМІНОЛОГІЯ І ТЕХНОЛОГІЯ ПАВЛА МУРАВСЬКОГО

Для реалізації концепції вокального звуку або техніки кантиленного співу Павло Муравський застосовував свої пояснення або корегував значну частину типових для хорознавства термінів, які використовуються для означення конкретного виконавського явища чи якогось певного прийому.

Значну частку його творчого досвіду акумульовано в таких авторських або авторизованих термінах; вони являють спосіб мислення дириґента у вербальних тлумаченнях результатів його духовно-мистецької практики. Водночас вони виявляють глибинні архетипи української мовної культури, що не тільки служили Майстру впливовим інструментом у поясненні характеру виконання, а й привносили в академічну професійну практику живе відчуття глибинних джерел, національних витоків будь-якого твору і стилю. А особливо ця авторизація термінології відтворювала етос української традиційної співочої культури.

Закономірно, що в процесі розвитку професійного виконавства західного типу значна частка термінології буда запозичена з інших мов, зокрема, – ансамбль, стрій, розспівка, обробка, тощо. Деякі з цих термінів створюють поняттєву двозначність. Така ситуація виникла через те, що українське хорознавство як наука склалося на базі практичного досвіду російських хорових диригентів – П. Чеснокова, В. Краснощокова, Г. Соколова. З них тільки підручник К. Пігрова «Керування хором» було опубліковано в Києві у 1962 році в перекладі з російської мови за загальною редакцією визначного українського дириґента О. Міньківського. Тому в періоди розквіту обдарування П. Муравського та його мистецької зрілості загальне калькування термінології було цілком звичним явищем і не викликало істотного, концепційно обґрунтованого спротиву внаслідок тогочасних культурно-ідеологічних обставин.

У процесі спостереження за практичними заняттями хорового класу визначного дириґента було виявлено низку нових понять, якими він позначав конкретні виконавські реалії чи засоби виразності. Показовим є вже згадуваний вище факт, що П. Муравський поза живим звучанням, тобто поза репетиційною роботою, ніколи не пояснював сутності своїх висловлювань. Вони виникали лише на практичних заняттях як реакція на результат співу хору або як прагнення зреалізувати з хором те надзавдання, яке він формулював для конкретної репетиції. Крім цього, у процесі роботи над репертуаром П. Муравський дуже рідко користувався загальновживаною хорознавчою термінологією. Деякі поняття він зовсім не застосовував до хорового співу, натомість запровадив свої, які вже згадувалися у зв’язку з попередньо аналізованими проблемами: вокально-мистецька інтонація, ритмічна та інтонаційна інерція, лад у співі, співочі конуси, замикання звуку, розмовний звук та ін.

Так, наприклад, поняття, яке до сьогодні найчастіше вживають дириґенти-практики, – стрій хору – сприймається двозначно внаслідок контекстів його вживання у розмовних ситуаціях. Виходячи зі смислових особливостей української мови й мислення, стрій – це вбрання хору («Дівчата вбрані у чудові строї») або ряд, шерега («Тоді, дівчино, заплачеш, як мене в строю побачиш»). Найадекватніше цьому поняттю відповідає українське – лад. Цей термін є органічним. І саме його вживав П. Муравський у процесі репетиційної роботи. Таке принципове заміщення митець пояснював своїм розумінням бажаного результату живого звучання, що співати треба так, щоб був лад у всьому, і жити треба так само.

Павло Іванович чітко розмежовував поняття хоровий клас і дириґентська техніка. Він розглядав хоровий клас як лабораторію для плекання високих взірців співу. Цей взірець студенти мають перейняти, щоб потім використовувати його у своїй практиці як осягнуту від свого наставника модель звукового ідеалу – закономірно, різну в різних жанрах, образно-тематичних чи драматургічних варіантах. Отже, Маестро наполягав на принципі функціонування хорової школи як живої традиції, властивої фольклорній культурі.

Павло Іванович вважав, що всі фахові знання, які засвоює студент у процесі навчання, повинні випливати зі специфіки практичної роботи в хоровому класі. На практичних заняттях у його хоровому класі студенти отримували безпосереднє знання про найважливіші компоненти хорової звучності – інтонацію, тембр, динаміку, агогіку, темпоритм, про розвиток образної драматургії твору та інші у безпосередньому зв’язку з національною лексично-понятійною базою.

Павло Муравський був переконаний, що дириґентська технологія, яку студенти опановують у вищих музично-навчальних закладах, необхідна для досконалого концертного виконання твору, для повнозначного розкриття художнього образу. Але цьому повинна передувати наполеглива й тривала робота з опанування хорової технології з метою піднесення творчої інтерпретації до відповідності високим мистецьким вимогам. Тому на репетиціях техніка дириґування в сенсі механічного відтворення графічних моделей, хоч би з яких досконалих підручників вона була запозичена чи від якого наставника була скопійована, може не тільки не допомагати хоровому співу, але й шкодити йому.

Такий парадокс виникає при надто пильному стеженні хористів за дириґентськими жестами вчителя. Водночас завжди, в ауфтактах, у кінці окремих нот звук «стягується» й створюються звукові конуси, від яких музична фраза скорочується і втрачається кантилена. І тому закінчення фраз і окремих нот має здійснюватися не за рукою керівника, а за закономірностями звучанням музики.

Тому на репетиціях треба менше вдаватися до «тактування», а більше – намагаючись відчути його об’ємність і наповненість у кожен конкретний момент і в перспективі розгортання – «тягнути» звук. І цю звукову нитку дириґент повинен відчувати у власних руках.

Відтак протистояння Майстра з академічною системою було очевидне. Адже, як правило, технологія дириґування в класі зводиться до систематизації технічних прийомів. Робота з техніки диригування – це різноманітні графічні зображення рук дириґентів, положення ніг і тулуба. Вони детально описують, як дати ауфтакт, як показати форте, піано, крещендо, димінуендо, як тримати паличку і як дириґувати без неї.

Чи можливо в дириґуванні розробити методику, аналогічну до методики навчання гри на фортепіано, скрипці або співу? Багато дириґентів, у тому числі й П. Муравський, вважають, що це не тільки неможливо, але й шкідливо: на¬ше мистецтво, хоч і належить до міксових індивідуально-колективних форм, більшою мірою обумовлене специфічними ознаками, ніж будь-яке інше виконавство. А тому закономірним є обстоювання думки про те, що професійні навики хорових дириґентів істотно відмінні від інструменталістів.

Ця різниця полягає в тому, що дириґенти хорів повинні володіти вокальною інтонацією і вміти створювати в хоровому звучанні єдиний хоровий академічний тембр. Між дириґентами хору і оркестру спільною є лише схематична основа техніки дириґування і загальні теоретичні знання. П. Муравський був також переконаний, що динаміку музичного руху неможливо передати за допомогою статичних схем, які фіксують якийсь один момент із цілісного процесу руху музики. Поза результатом звучання, тобто живим процесом, технологія перетворюється в суму статичних моментів.

Мануальна техніка й її правильний розвиток повністю залежать від практичної основи живого спілкування з хором. Техніка має розвиватися на живому звучанні творів різного характеру й стилю, коли учень відчуває нерозривну єдність між своїм виконавським наміром, технічними прийомами й результатом, тобто вловлює застосування того чи іншого прийому.

Немає необхідності витрачати час на вивчення тих речей, які є природними для здібної людини – наприклад, рухи рук. Для обдарованих учнів мануальна техніка не є важкою, вони легко засвоюють її за короткий період. Відірвані від звучання вправи, які виведені академічною методикою на рівень «автоматичного» відтворення – «чіткі схеми», «удар рукою», «відбиття» стають наслідком механістичного мислення.

Тому виникає і ґрадуювання якості фахових навиків серед хорових дириґентів. Маестро поділяв їх на три групи: дириґенти, які розмовляють, дириґенти, які махають, і дириґенти, які дириґують. «Дириґенти-розмовники дуже гарно і довго пояснюють, як потрібно співати, але хор від цього не зазвучить. Дириґенти-«махальники» дуже темпераментно, енергійно розмахують руками, але хор теж не звучить. І лише справжні дириґенти, які працюють над хоровою технологією досягають професійного результату. Ці диригенти вміють поєднувати працю над технологією з працею над художніми образами.

Обидві ці сфери пов’язані так, що мистецький рівень твору визначається технологічною сферою, яка у хоровому співі є найскладнішою і найвідповідальнішою».

У розумінні Маестро, особливим, специфічним обдаруванням дириґента є відчуття ауфтакту, відсутність якого як природної мистецької риси, фактично, неможливо компенсувати. Якщо такі недоліки, як вади слуху чи відчуття ритму успішно долалися в результаті систематичності необхідних занять, то робота над випрацюванням відчуття ауфтакту для педагога обертається марною втратою дорогоцінного часу.

Цим, властиво, і пояснювалася відмова Павла Івановича вести предмет «техніка дириґування», яку останніми роками запровадили як спеціальність, занедбуючи тим самим основу виховання диригента – хоровий клас. Він переконував своїх колег, що краще навчати майбутнього дириґента у хоровому класі майстерності співу, ніж витрачати час на техніку дириґування для випадкового студента.

Показник, який якнайкраще виявляє рівень обдарування й таланту, – це безпосередня репетиційна робота, манера вивчення твору з колективом, адже техніка дириґування під фортепіано (навіть з двома концертмейстерами) і техніка за пультом з хором істотно відрізняються: «Наприклад, за фортепіано, на динаміці форте студент дириґує сильним і великим жестом, а з хором розучувати твір потрібно тільки на малій динаміці й м’яким лаконічним жестом. Під фортепіано студент чітко дириґує написаний розмір, а з хором успішно дириґуватиме тоді, коли рука протягує вокальний звук. Дириґент, тактуючи схеми перед хором, не тільки не допомагає у звучанні хо¬ру, а навіть шкодить. Під фортепіано сильні й слабкі долі тактів звучать, не змінюючи загального характеру, а в звучанні хору слабкі долі послаблюють рівність звуку. А це шкідливо впливає на мистецьке виконання. Дириґент, який про це знає, може запобігти такій проблемі. Він повинен не просто тактувати слабкі долі, а протягувати їх дуже «скупим» жестом, тоді всі ноти звучатимуть повноцінно і професійно. Дириґувати на репетиціях найкраще лаконічним жестом, менше тактувати, а більше протягувати звук. Техніка дириґування потрібна вже для концерту. А щоб хор мав усі необхідні мистецькі переваги на сцені, мусить бути дуже детально проведена «чорнова робота». При такій роботі потрібно менше працювати руками, а більше слухати звучання хору».

Натомість у сучасних музичних закладах України поширюється незрозуміла практика – оцінювати успіхи студентів дириґентсько-хорового факультету лише за технікою дириґування. Якщо цього становища не виправити, то студенти надалі ставитимуться до хору як до чогось другорядного, додаткового. Маестро зазначав, що чудовими дириґентами ставали насамперед музиканти-вихованці прекрасного хору чи симфонічного оркестру і які спеціально не займалися технікою дириґування.

Велике значення для роботи з хором має темп, у якому дириґент проводить репетицію. Зазвичай, цей аспект випускається з уваги під час уроків зі студентами у класі дириґування «під рояль». Павло Муравський у цьому зв’язку наголошував, що найкращий спосіб проведення хорової репетиції – це середній темп, в окремих моментах – з прискоренням або сповільненням.

Павло Муравський, ставши перед хором, налаштовував себе на абсолют: він творив за принципом «велике в малому», фокусуючи всі хорові голоси в одну чисту звукову точку, від чого посилювалася чистота і краса співу. Тому звуковий ідеал виявлявся не завдяки абстрактній любові до співу, а конкретній любові до одного конкретного хорового звуку. Більше того, у поясненнях Павла Муравського чітко виявлялися філософсько-естетичні критерії з тим особливим розумінням природи звучання, адже людські голоси, вібруючи у цій чистій звуковій точці, налаштовуються на всеєдину гармонію, а від цього в людську душу прибувала радість і лад. Така організованість у співі є виявом не зовнішньої згуртованості людей, а їхньої внутрішньої налаштованості на гармонію, їхньої світоглядної зорієнтованості на ідеальне.

Тому хор у нашій культурі є модулем суспільної самоорганізації, в якому діють внутрішні ладуючі, культуроорганізовуючі чинники. А налаштувати цей людський музичний організм на цілісне звучання може тільки дириґент із надзвичайно розвиненим музичним чуттям.

Важливе місце Маестро відводив і вибору репертуару. Завдяки праці в цій царині він прокладав шлях до осягнення й збереження тих віковічних цінностей, які допоможуть зберегти національну звичаєву традицію через чистоту хорового співу на противагу засиллю поверхової звукової стихії.

Така концентрація не тільки не обмежувала художній світогляд його хористів, а й сприяла глибшому осмисленню специфіки різних стильових пластів. У результаті осмисленого перейняття досвіду диригентів-практиків вихованці цілком були здатні для, принаймні, утримання мистецтва на високому професійному рівні.

Особливе ставлення Павло Іванович виявляв і до самої професії дириґента. Її він трактував виключно з позиції покликання, протиставляючи пасіонарність діяльності керівника хорового колективу обмеженню кваліфікації лише оволодінням основами мануальної техніки й теоретичними знаннями. Одна з основних тез П. Муравського: дириґентом хору можна стати тільки в процесі ретельного «живого» навчання: це вимагає постійного вслуховування в природу осмисленого й емоційно наповненого хорового звучання усіх учасників колективу. Таким твердженням він інтуїтивно закладав у свідомість вихованців основоположні принципи хороспіву як сакрального дійства, що єднає не тільки його безпосередніх учасників, а й випроміненням творчої енергії захоплює увагу і світовідчуття його реципієнтів.

У такому ж пасіонарному ключі, із усвідомленням коду звичаєвої традиції та його проявів у кожній народній пісні, трактували фольклорну спадщину більшість з видатних українських композиторів і диригентів минулого і сучасності. Водночас, осягаючи цілісність цієї традиції на різних історичних етапах розвитку нації, доцільно наголосити, що вона функціонує за принципом самовідновлюваних систем. Цей принцип сповна унаочнює творча діяльність П. Муравського як одного з органічних представників споконвічної хорової культури і мистецтва, що розгорталася від сприйняття музичного фольклору в його природному середовищі, його вивчення і впровадження типових моделей в різних типах хорових колективів, через осягнення різноманітних інтерпретацій в композиторській творчості різних історико-стильових вимірів ХІХ – ХХ століть – до виховання нових свідомих і глибоких носіїв цієї традиції у системі професійного навчання. І вже на них покладалося завдання активної підтримки української співочої традиції на нових циклах її буття.

29.07.2025

The post 111-ліття Павла Муравського – корифея Українського хорового мистецтва appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

У 2024 році хорова спільнота України вшановує великого Українського майстра хорової справи, дириґента й педагога Павла Івановича Муравського: 110-ліття від народження, 10-і роковини пам’яті й 15 років відкриття Меморіальної садиби-музею П. І. Муравського в його рідному селі Дмитрашківка на Вінниччині.

На вшанування свого великого земляка, який зробив неоціненний внесок у розвиток хорового мистецтва України, Вінницький фаховий коледж мистецтв ім. М. Д. Леонтовича й Вінницький державний педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського спільними зусиллями провели 21 листопада Всеукраїнську наукову конференцію «Видатний Маестро Української хорової справи: до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського».

Ідея проведення Конференції належить Ользі Іванівні Бабошиній – заслуженому діячеві мистецтв України, викладачеві Вінницького фахового коледжу мистецтв ім. М. Д. Леонтовича, голові Вінницького відділення Всеукраїнського хорового товариства ім. М. Д. Леонтовича. О. І. Бабошина реалізувала свою ідею у співпраці з колегами: Т. Б. Гордієнко, Л. П. Василевською, Н. Є. Кравцовою.

У Конференції взяли участь провідні хормейстери, музиканти, дослідники, які вивчають і популяризують творчість великого Маестро.

ПРОГРАМА
ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ
«ВИДАТНИЙ МАЕСТРО УКРАЇНСЬКОЇ ХОРОВОЇ СПРАВИ:
ДО 110-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАВЛА МУРАВСЬКОГО» 

21 листопада 2024 року
 Вінниця – 2024

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ КОНФЕРЕНЦІЇ

Нечепуренко            методист Вінницького фахового коледжу мистецтв ім. М.Д. Леонтовича, завідувач циклової комісії теорії музики
Ольга
Іванівна

ВІДКРИТТЯ КОНФЕРЕНЦІЇ

 Вступне слово: 

 ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ

Доповіді:

Благодійний Фонд
                             «ХОРОВА ШКОЛА ПАВЛА МУРАВСЬКОГО»                                            

Організаторам і учасникам
Всеукраїнської наукової конференції
«Видатний Маестро Української хорової справи:
до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського»

Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» щиро вітає організаторів та учасників Всеукраїнської наукової конференції «Видатний Маестро Української хорової справи: до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського» за вшанування великого Українського митця й свого славного земляка.

Особлива вдячність організаторам нинішньої Всеукраїнської наукової конференції. Ви далі продовжуєте й розвиваєте традицію наукових конференцій з вивчення й освоєння феномену Павла Муравського, започаткованих учнями Маестро. У 1999 в Київі, в Національній філармонії відбулась Хорова асамблея до 95-ліття П. І. Муравського. У 2014 там же, у Національній філармонії, відбулась «Хорова асамблея Павла Муравського» до його 100-літнього ювілею під девізом «Учні – вчителю»; так започатковано Хорові свята «Школа Павла Муравського», які проводили щорічно до 2021. У 2019 в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Хорова школа Павла Муравського в контексті Української музичної культури», приурочена 105-літтю народження й 5-м роковинам пам’яті великого Українського хорового дириґента й педагога Павла Івановича Муравського.

А ще учні Павла Івановича започаткували у 2010 Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського, який проводився протягом п’яти років до дня народження Маестро в його рідному селі Дмитрашківка. Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського чекає свого продовження. 

А в 2011 музична громадськість Вінниччини започаткувала щорічний Обласний фестиваль-конкурс хорового мистецтва імені Павла Муравського під девізом Маестро «Чистота співу – чистота життя», який проводиться на його батьківщині – в смт Піщанка.

Як і заповідав Павло Іванович, ви, його талановиті земляки, гідно продовжуєте давню традицію Українського акапельного хорового співу, утвердженню якої Маестро віддав 80 років своєї подвижницької мистецько-педагогічної праці.

Справджується сподівання маестро Муравського, що в майбутньому, коли в його рідний край приїздитимуть хорові колективи на конкурси й фестивалі, вони дбатимуть про якість хорового співу згідно з його заповітним мистецьким принципом: «Першочергове завдання хорових колективів – виховання в слухачів доброго музичного смаку й любові до співу».

Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» опікується збереженням та популяризацією багатої мистецько-педагогічної спадщини маестро Муравського.

БФ «Хорова школа Павла Муравського» дякує хоровим колективам з Вінниці – Академічному міському камерному хору «Вінниця» під керівництвом В. І. Газінського та Хору Вінницького училища культури і мистецтв (тепер – фахового коледжу мистецтв) імені М. Д. Леонтовича під керівництвом О. І. Бабошиної – за участь у Всеукраїнському мистецькому проекті «Україна співає «Кобзаря» – першому масштабному записові провідними хорами України Хорової Шевченкіани під символічною назвою Пісенний «Кобзар» на основі укладеного П. І. Муравським Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана».  

«Хорова школа Павла Муравського» бажає учасникам Конференції плідної праці з вивчення, освоєння унікальної хорової методики «чистого співу» Маестро Павла Муравського на основі Української народнопісенної традиції й успішного впровадження ідеалу чистоти в хорову практику і в життя.

Бажаємо всім вам і надалі сили й високого натхнення, успіхів у подвижницькій хоровій праці, ладу й щастя в особистому й суспільному житті з Муравськівськими заповітними настановами: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

                                                                      
Голова Наглядової Ради Фонду                                                                                                                                                                            О. А. ШОКАЛО

21.11.2024 р.              

Хорова Шевченкіана Павла Івановича Муравського

 Павло Іванович Муравський (Моравський) – великий Український хоровий дириґент і педагог, народний артист УРСР (1960), професор кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент студентського хору, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979), Премії ім. В. Вернадського (2001), кавалер Ордену «За заслуги» ІІІ (1994), ІІ (1999), І (2004) ступенів, почесний академік Національної академії мистецтв України (2004), Герой України (2009).

П. І. Муравський – один з основоположників сучасної Української хорової школи. Маестро ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим Олександром Кошицем, і явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського.

Суть Хорової школи Павла Муравського – досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні. Павло Муравський як музикант-мудрець, мислитель хорового мистецтва відкрив первинність життєродної, світородної енергії звуку й сформулював світоглядну основу музики: «Спочатку була нота». Звідси й основоположний принципи його хорової методики: «Виявляти любов до кожної чисто заспіваної ноти». А з любові до ноти народжується внутрішній лад співу й життя: «Чистота співу – чистота життя». На цій світоглядній основі Павло Муравський сформулював потужну суспільну місію Українського хорового співу: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

Свою унікальну мистецько-педагогічну методику Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні, явлену через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства, великий дириґент і педагог розкрив у книжках: «Чистота співу – чистота життя» (2012) та «Моя хорова школа» (2014, 2917).

Ці мистецько-педагогічні праці П. І. Муравського стали раритетами, та їх можна читати на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: https://pavlomuravskyi.com/110-littya-j-10-i-rokovyny-pam-yati-pavla-muravskogo-spiv-daye-vidchuttya-voli.html

  П. І. Муравський виховав у навчальному студентському хорі Київської державної консерваторії понад 1000 хормейстерів. Студентський хор під керівництвом маестро П. Муравського записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври Української хорової музики» (Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981); симфонії, кантати, ораторії («Персефона» І. Стравінського, «Іоанн Дамаскін» С. Танєєва, «Меса» Ф. Шуберта, «Реквієм» Дж. Верді). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів Українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера, А. Скрябіна й ін. 

Особливе місце в творчості П. І. Муравського належить Хоровій Шевченкіані. П. Муравський почав збирати Хорову Шевченкіану ще з 30-х років ХХ століття й виконував твори на Шевченкову поезію з усіма хорами, якими керував. А записувати Хорову Шевченкіану почав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Та заповітний задум маестро Павла Муравського – записати з Українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар».

З проголошенням незалежності України Павло Іванович понадіявся, що після ліквідації тоталітаризму відкриють дорогу виконавцям високого класу й справжньому мистецтву. З 1991 року почав добиватися створення Молодіжного взірцевого академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича (числом 45–50 осіб): «Молодіжний хор мав стати зразковим для інших професійних і самодіяльних хорових колективів в Україні. Адже Український народ – один з небагатьох у Світі має великі музичні здібності й рідкісного багатства співочий матеріал. Необхідно тільки значно покращити професіоналізм керівників хорових колективів та досягти високої майстерності хорів. Зразковий молодіжний хор як високопрофесійний колектив матиме можливість значно збагатити репертуар і виконуватиме твори трьома групами: жіночою, чоловічою й мішаним складом. Такий хор зміг би здійснити на високому рівні фонозапис усієї Української хорової класики, що в радянські часи зробити було неможливо. Мою ідею підтримали відомі музичні діячі, творчі спілки, народні депутати. Згодом ідея Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича набула формулювання – Показовий академічний хор при Президентові України. Однак на всі листи-звернення були однакові відповіді всіх чиновників з адміністрацій усіх президентів. І всі відповіді зводились до однієї відмови: «через складну економічну ситуацію в державі й значне скорочення бюджетного фінансування галузі культури створення й забезпечення діяльності нового мистецького колективу неможливе». Але зовсім не береться до уваги той кричущий факт, що в Україні десятки зовсім посередніх колективів зі статусом державних і національних перебувають на державному утриманні. А це державні злочини, коли величезні хорові колективи використовують величезні бюджетні кошти й видають для суспільного вжитку браковану мистецьку продукцію. Мене дуже дивувало, що на верхах розкрадають мільйони, а на хор не знаходять якихось тисяч…». Маестро переконував, що на основі взірцевого хору можна започаткувати процес відновлення культури Українського хорового співу в природному ладовому інтонуванні та загальну культуру й лад у суспільстві.

Павло Муравський, керуючись своїм ідеальним прагненням підвищити рівень хорового мистецтва й загальний культурний рівень свого народу, 23 роки поспіль, незважаючи на свій поважний вік, самовіддано добивався створення Молодіжного взірцевого академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича, а згодом Показового академічного хору при Президентові України.. Маестро підсилював свою ідею необхідністю еталонного запису Пісенного «Кобзаря» – 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка до 200-літнього ювілею Великого Кобзаря. Цей професійний колектив повинен досягнути високого рівня виконавства й тримати його як еталон Українського хорового співу. Маестро доводив загальнонаціональну важливість поширення в Українському суспільстві співаної поезії Великого Кобзаря: «Виконані кращими хорами записи стануть доступні широкому загалу: вони розійдуться по школах, бібліотеках, закладах культури, й люди матимуть змогу слухати їх повсякчас. Я цим живу і хочу, щоб хороспіви Шевченкової поезії допомагали жити всім Українцям». За задумом маестро Муравського, такий запис можливо здійснити тільки зі взірцевим академічним хором.  

Починаючи з 1991 р., я допомагав Павлові Івановичу послідовно писати звернення до кожного з чотирьох президентів України. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення взірцевого хору марні, запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Т. Шевченка й випустити аудіо альбом Пісенний «Кобзар». Значну частину хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік записаних ним творів. Записи 32-х хорових творів (a cappella; велика форма, з супроводом та без супроводу; вокально-симфонічні) зберігалися у «Золотому фонді» Національної радіокомпанії України, і вже було чим започаткувати велику серію хорової Шевченкіани. Ті записи 32-х хорових творів ми видали у 2010 р. окремим музичним альбомом з 3-х CD «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001 рр.», яким започаткували аудіо публікацію Пісенного «Кобзаря».

Після цього я запропонував Павлові Івановичу упорядкувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати в кількох томах як цілісне зібрання – «Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів.

Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

У власній багатющій нотній бібліотеці П. Муравського, яка налічує до 300 томів, виявилося близько 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка, 160 з яких Павло Іванович уже опрацював для записування. Павло Іванович систематизував їх за тим самим принципом, що й у музичному альбомі, та ретельно склав перелік. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники маестро Муравського. В результаті, до цього основного зібрання додали народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Павло Іванович до останнього свого подиху жив здійсненням задуму Пісенного «Кобзаря»: «Ідея еталонного запису хорових творів на поезію Тараса Шевченка досі тримає мене на Білому світі». Маестро діждався верстки першого тому, і його дух відійшов у Безвічність на 101-у році життя – 6 жовтня 2014 року.

Ґрандіозний мистецький задум маестро П. І. Муравського завершили його учні й послідовники, які організувалися в Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» й протягом 2014–2023 років здійснили Комплексне нотно-звукове видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря».

Над Комплексним нотно-звуковим виданням «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював близько 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видання й супровідних текстів, головний редактор і керівник мистецького проекту О. А. Шокало. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й Української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

У Вінниці Пісенного «Кобзаря» записували два хорові колективи. Академічний міський камерний хор «Вінниця» під керівництвом дириґента В. І. Газінського записав хороспіви вінницьких композиторів Костянтина Семенова «Над Дніпровою сагою» та Геннадія Білявського «Пророк». Хор Вінницького училища культури і мистецтв (тепер – фахового коледжу мистецтв) імені М. Д. Леонтовича під керівництвом дириґента О. І. Бабошиної записав хороспіви композитора з Вінниччини Данила Бойченка «Ой маю, маю я оченята», вінницького композитора Костянтина Семенова «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Доле, де ти?», київського композитора Юрія Щуровського «Оддай мене, моя мамо» та вокально-симфонічну поему Платона Майбороди «Тополя» у виконанні Хору й Оркестру народних інструментів (художній керівник Г. Н. Муращенко).

На основі укладеного П. І. Муравським нотного матеріалу ми видали найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана», де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Перший том містить 65 творів 33 композиторів, обсяг – 288 с.; Другий том містить 59 творів 38 композиторів, обсяг – 288 с.; Третій том містить 62 твори 33 композиторів і 12 народних пісень, обсяг – 274 с.; Четвертий том містить 41 твір 16 композиторів, обсяг – 344 с.; П’ятий том містить 40 творів 22 композиторів, обсяг – 322 с.; Шостий том містить 6 творів 3 композиторів, обсяг – 370 с.; Сьомий том містить 10 творів 10 композиторів, обсяг – 366 с. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки.

Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2014–2023) здійснено за кошти доброчинців. Перше видання 1–3 томів вийшло за фінансової підтримки доброчинця Олександра Григоровича Шпака. Повне семитомне видання зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (1–3 томи), Євгена Драп’ятого (4–5 томи), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (6 том), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (7 том). Надрукувало семитомник київське Видавництво «Ліра-К» за власні кошти (директор – В. І. Зарицький).

На побажання музичних педагогів і керівників хорів видали накладом 1000 примірників однотомне нотне зібрання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране» (2020). До «Вибраного» дібрано з Семитомника твори a капелa й твори з інструментальним супроводом. «Вибране» містить 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Однотомник «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. «Вибране» видано за фінансової підтримки доброчинців Аскольда Лозинського й Лариси Лозинської-Кий зі США (брата й сестри в пам’ять про своїх батька Євгена й матір Марію). Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав «Вибране» вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам України для освітньої й хорової роботи.   

На основі Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» здійснив перший систематизований, масштабний запис і аудіо видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (2019). Аудіо видання містить 110 творів 86 композиторів. Обсяг аудіо видання – три музичні альбоми по три CD в кожному. Перший аудіо альбом містить твори a капела, Другий – твори з інструментальним супроводом, Третій – твори великої форми з симфонічним оркестром. До Першого аудіо альбому a капелa записано 59 творів 48 композиторів, у тім числі 5 аранжувань народних пісень. До Другого аудіо альбому з інструментальним супроводом записано 42 твори 30 композиторів. До Третього аудіо альбому великої форми з симфонічним оркестром записано 10 творів 9 композиторів.

Аудіо видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» здійснено за підтримки Міністерства культури України (запис творів) та Українського культурного фонду (видання аудіо альбомів).

Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» безоплатно передав 1000 комплектів Аудіовидання вищим і середнім музичним навчальним закладам, спеціалізованим музичним школам, навчальним, професійним і самодіяльним хорам України та Українським культурно-освітнім осередкам за кордоном для освітньої й хорової роботи.

Аудіовидання розміщено також для загального користування на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: 

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 1. Твори а капела:
https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-1.html

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 2. Твори з інструментальним супроводом:
https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-2.html

Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Альбом 3. Твори великої форми з симфонічним оркестром
https://pavlomuravskyi.com/pisennyj-kobzar-albom-3.html

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у музикознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Шевченків поетично-пісенний феномен – унікальне явище в Українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Хороспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка, зібрані в Пісенному «Кобзареві», являють собою Хорову Шевченкіану – надзвичайно багату й маловивчену сферу Шевченкознавства та Українського музичного мистецтва.

Унікальний комплексний характер Пісенного «Кобзаря», що поєднує нотний матеріал та аудіозаписи, робить це видання надзвичайно ефективним у здійсненні його культурно-освітньої місії, відкритті нових рівнів сприйняття й осмислення геніальної Шевченкової поезії, потужно посиленої Українським хоровим співом – базовим мистецтвом Української культури. Ґрунтовний довідковий додаток містить біографії композиторів, бібліографію нотних і музикознавчих видань, дискографію, алфавітний покажчик творів, що підтверджує статус зібрання як академічного мистецтвознавчого видання.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також Українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Визначальна особливість Пісенного «Кобзаря» – його практична цінність для сучасної музичної педагогіки у вищих, середніх музичних навчальних закладах, спеціалізованих музичних школах, для концертно-виконавської діяльності хорових колективів та для збагачення бібліотечних фондів.

Комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й Українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю Української музичної та загальнонаціональної культури.

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності Українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ відстоює свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Комплексне нотно-звукове видання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за напрямом «мистецтвознавство», за поданням Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Одначе, некомпетентні функціонери проіґнорували Всеукраїнську національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря».

Та Пісенний «Кобзар» як гідно реалізований заповітний мистецький задум маестро Павла Муравського удостоєний найвищого професійного і всенародного визнання.

Олександер Андрійович Шокало, шевченкознавець, культурософ,
автор ідеї й головний редактор комплексного нотно-звукового видання
«Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана»,
керівник Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»»,
голова Наглядової ради БФ «Хорова школа Павла Муравського»

Презентація Хорової Шевченкіани Павла Муравського

Всеукраїнська наукова конференція:
“Видатний Маестро Української хорової справи”

Цього року хорова спільнота України вшановує великого Українського майстра хорової справи, дириґента й педагога Павла Івановича Муравського: 110-ліття від народження, 10-і роковини пам’яті й 15 років відкриття Меморіальної садиби-музею Маестро в його рідному селі Дмитрашківка на Вінниччині.

На вшанування свого великого земляка, який зробив неоціненний внесок у розвиток хорового мистецтва України, Вінницький фаховий коледж мистецтв ім. М. Д. Леонтовича й Вінницький державний педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського) спільними зусиллями провели 21 листопада Всеукраїнську наукову конференцію: «Видатний Маестро Української хорової справи: до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського». Пропонуємо до перегляду відео запис конференції.

The post Всеукраїнська наукова конференція «Видатний Маестро Української хорової справи: до 110-ї річниці від дня народження Павла Муравського» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

Павло Іванович Муравський (Моравський; 30.07.1914 – 06.10.2014) – великий український хоровий дириґент, педагог, народний артист УРСР (1960), професор (1976), лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979), Премії ім. В. Вернадського (2001), кавалер Ордену «За заслуги» ІІІ (1994), ІІ (1999), І (2004) ступенів, почесний академік Національної академії мистецтв України (2004), Герой України (2009).

П. І. Муравський – один з основоположників сучасної Української хорової школи. Маестро ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в українській музичній культурі великим Олександром Кошицем, і явив власний феномен – Хорову школу Муравського. Суттю Хорової школи Муравського є досягнення вершинної чистоти звучання українського акапельного співу в природному ладовому інтонуванні. Свою унікальну мистецько-педагогічну методику хорового співу, явлену через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства, великий дириґент і педагог розкрив у книжках: «Чистота співу – чистота життя» (2012) та «Моя хорова школа» (2014, 2917).

П. І. Муравський виховав у студентському хорі понад 1000 хормейстерів. Студентський. хор під керівництвом маестро П. Муравського записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври української хорової музики» (Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981); симфонії, кантати, ораторії («Персефона» І. Стравінського, «Іоанн Дамаскін» С. Танєєва, «Меса» Ф. Шуберта, «Реквієм» Дж. Верді). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера, А. Скрябіна й ін. 

Поцінування праці й ушанування пам’яті хорового ґенія

21 листопада 2009 року в рідному селі П. І. Муравського – Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області земляки збудували й урочисто відкрили Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського – великого хорового диригента й педагога ХХ–ХХІ століть

Мистецька громадськість Піщанського району запропонувала, а районна рада підтримала створення Меморіальної садиби-музею великого земляка на місці його старої рідної хати в селі Дмитрашківка. Будували та облаштовували садибу-музей усенародною толокою, а на відкриття запросили П. І. Муравського.

 Це один з небагатьох прикладів в Україні, коли ще за життя великого митця самі земляки гідно поцінували й заслужено вшанували його самовіддану мистецьку працю.

Від 2010 в селі Дмитрашківка проводиться Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського, від 2012 в смт Піщанка – Обласний фестиваль-конкурс хорового мистецтва його імені, а від 2014 в Київі – загальноукраїнське Хорове свято «Школа Павла Муравського».

Великий Маестро і Вчитель Павло Іванович Муравський зустрів свій 100-літній ювілей, а його дух відійшов у безвічність 6 жовтня 2014 року. Прах поховано в Київі на Байковому кладовищі (дільниця № 33).

У 2015 учні П. І. Муравського організували Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського». У 2016 іменем П. І. Муравського названо Піщанську музичну школу та Народну хорову капелу «Діброва». У 2017 при БФ «Хорова школа Павла Муравського» організовано Камерний хор «Moravskі».

Виступ Камерного хору «Moravskі» на П’ятому Хоровому святі «Школа Павла Муравського». Київ, 2018.

7–8 жовтня 2019 р. в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури», приурочена 105-літтю заснування Київської консерваторії (НМАУ ім. П. І. Чайковського) та 105-літтю народження й 5-м роковинам пам’яті великого українського хорового дириґента й педагога Павла Івановича Муравського. Співорганізатори Конференції: Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» та Національна музична академія України імені П. І. Чайковського. На Конференції знані музикознавці представили Київську, Львівську, Одеську, Харківську й Закарпатську хорові школи.

За програмою Конференції також відбулося Шосте Хорове свято «Школа Павла Муравського». В основі концертної програми: вибрана Хорова Шевченкіана зі Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря» – озвучення укладеного П. І. Муравським Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». У святковому концерті виступили хорові колективи України під керівництвом учнів і послідовників П. І. Муравського.

Маестро Павло Муравський постає серед подвижників хорового мистецтва як світла, цілісна особистість – взірець високого професіоналізму, честі й гідності. В ньому гармонійно поєдналися високе натхнення й глибока мудрість, щирість і делікатність, добродійність і гумор, скромність і невибагливість у побуті, а також вимогливість і безкомпромісність у відстоюванні професіоналізму в музиці та ідеалів рідної культури. Він лишився непохитним у своїх внутрішніх переконаннях: «Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі розбагатіємо морально й культурно»; «Коли мова й пісня стануть українською цілістю, тоді й Українці стануть культурною цілістю, й Україна буде цілісна, сильна»; «Хоровий спів сприяє розвиткові національної самосвідомості й загальної культури суспільства та об’єднує людей у народ. Спів активізує все єство людське. Спів дає відчуття волі!».

Олександер Шокало, культурософ,
голова Наглядової ради
Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського»

The post 10-і роковини пам’яті хорового ґенія Павла Муравського appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

 Павло Муравський: «Спів дає відчуття волі!»

 110-ліття від народження й 10-і роковини пам’яті

П. І. Муравський. Київ. 1999.

Павло Іванович Муравський (Моравський) – великий український хоровий дириґент, педагог, народний артист УРСР (1960), професор (1976), лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979), Премії ім. В. Вернадського (2001), кавалер Ордену «За заслуги» ІІІ (1994), ІІ (1999), І (2004) ступенів, почесний академік Національної академії мистецтв України (2004), Герой України (2009).

Родовід. Освіта. Життєвий шлях

Павло Моравський народився 30 липня 1914 року в селі Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам’янець-Подільської губернії, тепер – Тульчинського району Вінницької області. 

Батько, Іван Павлович Моравський 1887 р. народження, загинув у 1915 р. на Першій світовій війні в боях з австрійцями й похований у братській могилі біля Дубно.

Мати, Дарія Юхимівна Моравська (у дівоцтві Могилевська) 1888 р. народження, до 1965 р. жила в Дмитрашківці, а потім у сина в Київі, де й померла 1981 р.

У Павла був брат Дмитро, старший на чотири роки. Працював в Одесі на каменоломнях, підірвав здоров’я й 1937 помер.

У 1922–1929 Павло навчався у Дмитрашківській семирічній школі; співав у сільському хорі й навчався грі на скрипці під керівництвом свого двоюрідного брата Степана Білянського, випускника Тульчинського педагогічного технікуму, учня М. Леонтовича.

Після закінчення Дмитрашківської семирічки Павло працював у колгоспі. Та за допомогою дядька по матері Сергія Юхимовича Могилевського й двоюрідного брата Степана Андрійовича Білянського поїхав до Київа і вступив у Київську музпрофшколу, яку згодом реорганізували в музтехнікум. Під час видачі Павлові паспорта, помилково поміняли літеру в прізвищі: «Справжнє моє прізвище – Моравський, саме так  пишеться уся моя рідня. Помилка в правильному запису мого прізвища була допущена, коли я отримував паспорт. Тому я єдиний у великому роду Моравських, кого називають Муравський».

У 1930–1934 Павло Муравський навчався в Київському музичному технікумі, після закінчення якого працював у 1934–1936 вчителем музики в середній школі, музвихователем, художнім керівником дитячих хорів у м. Чорнобиль.

У 1936–1941 П. Муравський навчався на дириґентсько-хоровому факультеті Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського по класу дириґування Г. Таранова й по хоровому класу Г. Верьовки. У1938–1840 працював дириґентом самодіяльного хору заводу «Арсенал», у 1940–1941 – дириґентом молодіжного вокального ансамблю Українського радіо, в 1941 – дириґентом Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка».

У 1941–1942 П. Муравський – курсант Військово-морського училища протиповітряної оборони (Ленінград, Енгельс) і художній керівник хору училища. У 1942–1943 лейтенант П. Муравський командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії та керував полковим хором флотилії. У 1943–1946 старший лейтенант П. Муравський – художній керівник і головний дириґент організованого ним Червонофлотського ансамблю пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії. У 1946 старшого лейтенанта П. Муравського перевели на Чорноморський флот, демобілізували.

У 1946–1948 П. Муравський – дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка» та педагог з техніки дириґування й оперного класу Київського державного музичного училища при Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського.

Павло Муравський. Львів. 1948.

У 1948–1964 – художній керівник і головний дириґент Львівської обласної хорової капели «Трембіта» (з 1951 – Державна заслужена академічна хорова капела України «Трембіта»), викладач кафедри хорового дириґування Львівської державної консерваторії імені М. В. Лисенка (1948–1955). У капелі «Трембіта» маестро Муравський уперше запровадив методику акапельного співу, під його керівництвом обласна хорова капела «Трембіта» за п’ять років стала Державною заслуженою академічною хоровою капелою України та найкращим хором в Україні. У 1964–1969 – художній керівник та головний дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели України «Думка». У 1965–1969 – за сумісництвом художній керівник навчального хору студентів дириґентсько-хорового факультету та старший викладач кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського.

П. І. Муравський у хоровому класі НМАУ ім. П. І. Чайковського. Київ. 2009.

У 1969–2005 П. Муравський – доцент, професор (з 1976) кафедри хорового дириґування Київської державної консерваторії (з 1995 – Національна музична академія України) імені П. І. Чайковського, художній керівник та головний дириґент студентського хору. У 1985–1986 – за сумісництвом художній керівник і головний дириґент Хору Українського радіо (тепер – Академічний хор імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України), з яким здійснив сотні фондових записів, провів десятки радіоефірів і концертних виступів. У 2005–2014 професор П. І. Муравський працював у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського на посаді консультанта.

П. І. Муравський удома. Київ. 2006.

Мистецька й педагогічна праця

П. І. Муравський – один з основоположників сучасної Української хорової школи. Маестро ствердив принципові засади акапельного академічного співу Київської хорової школи, заснованої в Українській музичній культурі великим Олександром Кошицем, і явив власний феномен – Хорову школу Павла Муравського.

Суть Хорової школи Павла Муравського – досягнення вершинної чистоти звучання Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні. Павло Муравський як музикант-мудрець, мислитель хорового мистецтва відкрив первинність життєродної, світородної енергії звуку й сформулював світоглядну основу музики: «Спочатку була нота». Звідси й основоположний принципи його хорової методики: «Виявляти любов до кожної чисто заспіваної ноти». А з любові до ноти народжується внутрішній лад співу й життя: «Чистота співу – чистота життя». На цій світоглядній основі Павло Муравський сформулював потужну суспільну місію Українського хорового співу: «Традиційний Український хоровий спів на основі природного ладу сприяє наведенню ладу в суспільстві»; «Спів дає відчуття Волі!».

Свою унікальну мистецько-педагогічну методику Українського акапельного хорового співу в природному ладовому інтонуванні, явлену через власний хормейстерський досвід і практичну філософію хорознавства, великий дириґент і педагог розкрив у книжках: «Чистота співу – чистота життя» (2012) та «Моя хорова школа» (2014, 2917).

Ці мистецько-педагогічні праці П. І. Муравського стали раритетами, та їх можна читати тут:  

«Чистота співу – чистота життя» (2012)

«Моя хорова школа» (2014, 2017)

П. І. Муравський виховав у студентському хорі понад 1000 хормейстерів. Студентський. хор під керівництвом маестро П. Муравського записав у фонд Українського радіо та на платівки фірми «Мелодія» понад 150 хорових творів, серед яких «Шедеври української хорової музики» (Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Бортнянський, А.  Ведель) (1972); «М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження» (комплект із трьох платівок) (1978); «А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори» (1980–1981); симфонії, кантати, ораторії («Персефона» І. Стравінського, «Іоанн Дамаскін» С. Танєєва, «Меса» Ф. Шуберта, «Реквієм» Дж. Верді). Загалом П. Муравський виконав і записав з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської державної консерваторії у фонд Українського радіо, на платівки, касети й компакт-диски понад 1000 хорових творів українських і зарубіжних композиторів, зокрема С. Людкевича, П. Чайковського, Л. Бетховена, А. Моцарта, Г. Малера, А. Скрябіна й ін. 

П. І. Муравський удома. Київ. 21 травня 2014.

Хорова Шевченкіана

Особливе місце в творчості П. І. Муравського належить Хоровій Шевченкіані: заповітний задум маестро – записати з українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар».

З проголошенням незалежності України Павло Іванович понадіявся, що після ліквідації тоталітаризму відкриють дорогу виконавцям високого класу й справжньому мистецтву. З 1991 року почав добиватися створення Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича (числом 45–50 осіб): «Молодіжний хор мав стати зразковим для інших професійних і самодіяльних хорових колективів в Україні. Адже Український народ – один з небагатьох у світі має великі музичні здібності й рідкісного багатства співочий матеріал. Необхідно тільки значно покращити професіоналізм керівників хорових колективів та досягти високої майстерності хорів. Зразковий молодіжний хор як високопрофесійний колектив матиме можливість значно збагатити репертуар і виконуватиме твори трьома групами: жіночою, чоловічою й мішаним складом. Такий хор зміг би здійснити на високому рівні фонозапис усієї Української хорової класики, що в радянські часи зробити було неможливо. Мою ідею підтримали відомі музичні діячі, творчі спілки, народні депутати. Згодом ідея Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича набула формулювання – Показовий академічний хор при Президентові України. Однак на всі листи-звернення були однакові відповіді всіх чиновників з адміністрацій усіх президентів. І всі відповіді зводились до однієї відмови: «через складну економічну ситуацію в державі й значне скорочення бюджетного фінансування галузі культури створення й забезпечення діяльності нового мистецького колективу неможливе». Але зовсім не береться до уваги той кричущий факт, що в Україні десятки зовсім посередніх колективів зі статусом державних і національних перебувають на державному утриманні. А це кримінальні злочини, коли величезні хорові колективи використовують величезні бюджетні кошти й видають для суспільного вжитку браковану мистецьку продукцію. Мене дуже дивувало, що на верхах розкрадають мільйони, а на хор не знаходять якихось тисяч…».

Та Павло Муравський, керуючись своїм ідеальним прагненням підвищити рівень хорового мистецтва й загальний культурний рівень свого народу, звертається зі своєю ідеєю до кожного нового міністра культури, до кожного нового президента України. Марність тих ідеальних домагань полягає в тому, що влада в Україні й не думає про культурно-соціальний розвиток народу. В Україні під ширмою незалежності утвердився неоколоніальний паразитарний режим, керований кремлівським мафіозним кагалом, а нібито «українська влада» лише виконує функції колоніальної адміністрації та утверджує свою корпоративну «державу в державі», яка тримається на тотальній корупції.

П. Муравський 23 роки поспіль, незважаючи на свій поважний вік, самовіддано добивався створення взірцевого Молодіжного академічного професійного хору імені М. Д. Леонтовича, підсилюючи цю ідею необхідністю еталонного запису «Пісенного «Кобзаря» – 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка до його 200-річного ювілею. Цей професійний колектив повинен досягнути високого рівня виконавства й тримати його як еталон Українського співу. А на основі взірцевого хору можна відновлювати культуру українського хорового співу в природному ладовому інтонуванні та загальну культуру й лад у суспільстві. Маестро доводив загальнонаціональну важливість поширення в українському суспільстві співаної поезії Великого Кобзаря: «Виконані кращими хорами записи стануть доступні широкому загалу: вони розійдуться по школах, бібліотеках, закладах культури, й люди матимуть змогу слухати їх повсякчас. Ідея еталонного запису хорових творів на поезію Тараса Шевченка досі тримає мене на Білому світі. Я цим живу і хочу, щоб хороспіви Шевченкової поезії допомагали жити всім українцям». За задумом маестро Муравського, такий запис можливо здійснити тільки зі взірцевим академічним хором.

Починаючи з 1991 р., я допомагав Павлові Івановичу писати звернення послідовно до кожного з чотирьох президентів України. Коли стало зрозуміло, що сподівання на створення хору марні, запропонував Павлові Івановичу скласти список уже записаних ним хорових творів на поезію Т. Шевченка й випустити аудіо альбом «Пісенний «Кобзар». Значну частину хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта», «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Павло Іванович схвалив цю ідею й негайно підготував перелік записаних ним творів. Записи 32-х хорових творів (твори a cappella; велика форма, твори з супроводом та без супроводу; вокально-симфонічні твори) зберігалися у «золотому фонді» Національної радіокомпанії України, і вже було чим започаткувати велику серію хорової Шевченкіани. Ті записи 32-х хорових творів ми видали у 2010 р. окремим музичним альбомом з 3-х CD «Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Записи 1956–2001 рр.», яким започатковано аудіо публікацію Пісенного «Кобзаря».

Після цього я запропонував Павлові Івановичу упорядкувати всі наявні в нього ноти хорових творів на Шевченкову поезію й видати в кількох томах як цілісне зібрання – «Пісенний «Кобзар», яке потім запишуть провідні хори України під орудою його учнів.

Павло Іванович одразу сприйняв цю ідею й запалився нею: «Такого в Україні ще не було. Видання такої великої кількості хорових творів на поезію Тараса Шевченка здійснимо вперше».

У власній багатющій нотній бібліотеці П. Муравського, яка налічує до 300 томів, виявилося близько 200 хорових творів на поезію Тараса Шевченка, 160 із яких Павло Іванович уже опрацював для записування. Павло Іванович систематизував їх за тим самим принципом, що й у музичному альбомі, та ретельно склав перелік. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники Маестро. В результаті, до цього основного зібрання додано народні мелодії, малознані авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Ґрандіозний мистецький задум маестро П. І. Муравського завершили його учні й послідовники: протягом 2014–2023 здійснили Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря», явивши Комплексне нотно-звукове видання «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана». На основі укладеного П. І. Муравським нотного матеріалу видали найповніше, систематизоване Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана», де зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Видання містить 283 твори 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Усі твори семитомного нотного зібрання розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Загальний обсяг семитомника – ​2 252 сторінки. А на цій нотній основі здійснили перший систематизований, масштабний запис 110 творів 86 композиторів Аудіовидання «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» (обсяг аудіо видання – три музичні альбоми по три CD в кожному: перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром). До Аудіовидання видали однотомний нотний додаток «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Вибране». До Вибраного дібрано з Семитомника 83 твори 72 композиторів і аранжувальників та шість народних пісень; обсяг – 352 сторінки.

Над Комплексним нотно-звуковим виданням «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» працював близько 10 років на безоплатній основі авторський колектив фахівців Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» з мистецтвознавства й хорового виконавства – учні й послідовники П. І. Муравського: Л. В. Бухонська (уже покійна), І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї видань і супровідних текстів, керівник мистецького проекту й головний редактор видання О. А. Шокало. У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й Української діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

Пісенний «Кобзар» як наймасштабніше цілісне нотно-звукове зібрання новітнього часу започаткував новий напрям у музикознавстві й шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став унікальним пісенним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Комплексне нотно-звукове видання «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року за напрямом «мистецтвознавство», за поданням Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Пісенний «Кобзар» пройшов успішну апробацію в навчальному процесі й хоровому виконавстві, отримав схвальні відгуки вищих і середніх музичних навчальних закладів, мистецтвознавчих інституцій та обласних навчально-методичних центрів закладів культури і мистецтва з цілої України, а також Українських культурно-освітніх осередків і мистецьких колективів з діаспори.

Пісенний «Кобзар» набув визнання і успіху в музичній освіті й хоровому виконавстві та, безумовно, став знаковою подією й гордістю Української музичної та загальнонаціональної культури. Здійснення такого ґрандіозного задуму досі не знала не тільки музична, а в цілому вся Українська культура! 

Комплексне нотно-звукове зібрання надолужує нестачу нотних видань і якісних записів академічної музики та сприяє через освітній процес розвиткові музичної культури молодого покоління й Українського суспільства в цілому.    

Пісенний «Кобзар» в усьому розмаїтті співаної Шевченкової поезії є потужним мистецьким морально-духовним чинником пробудження історичної пам’яті й розвитку національної самосвідомості, самобутності Українців та формування нашої національно-культурної ідентичності й утвердження державного суверенітету України, що особливо важливо в нинішню тяжку пору Всеукраїнської визвольної війни, коли Український народ відстоює свою самобутність і виборює свою державну самостійність.

Тому Пісенний «Кобзар» по праву гідний найвищого визнання й удостоєння найпрестижнішої державної премії України.

Одначе, маріонетковий склад Шевченківського комітету, отримавши відповідну вказівку антиукраїнського владарюючого кагалу, проіґнорував Усеукраїнську національно-культурну місію Пісенного «Кобзаря».

Пам’ять про великого Маестро і Вчителя

21 листопада 2009 року в рідному селі П. І. Муравського – Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області земляки збудували й урочисто відкрили Меморіальну садибу-музей Павла Івановича Муравського – великого хорового диригента й педагога ХХ–ХХІ століть

Мистецька громадськість Піщанського району запропонувала, а районна рада підтримала створення Меморіальної садиби-музею великого земляка на місці його старої рідної хати в селі Дмитрашківка. Будували та облаштовували садибу-музей усенародною толокою, а на відкриття запросили П. І. Муравського.

 Це один з небагатьох прикладів в Україні, коли ще за життя великого митця самі земляки гідно поцінували й заслужено вшанували його самовіддану мистецьку працю.

Від 2010 в селі Дмитрашківка проводиться Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського, від 2012 в смт Піщанка – Обласний фестиваль-конкурс хорового мистецтва його імені, а від 2014 в Київі – загальноукраїнське Хорове свято «Школа Павла Муравського».

Великий Маестро і Вчитель Павло Іванович Муравський зустрів свій 100-літній ювілей, а його дух відійшов у безвічність 6 жовтня 2014 року. Прах поховано в Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 33).

У 2015 учні П. І. Муравського організували Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського». У 2016 іменем П. І. Муравського названо Піщанську музичну школу та Народну хорову капелу «Діброва». У 2017 при БФ «Хорова школа Павла Муравського» організовано Камерний хор «Moravskі».

Виступ Камерного хору «Moravskі» на П’ятому Хоровому святі «Школа Павла Муравського». Київ, 2018.

7–8 жовтня 2019 р. в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Хорова школа Павла Муравського в контексті української музичної культури», приурочена 105-літтю заснування Київської консерваторії (НМАУ ім. П. І. Чайковського) та 105-літтю народження й 5-м роковинам пам’яті великого українського хорового дириґента й педагога Павла Івановича Муравського. Співорганізатори Конференції: Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» та Національна музична академія України імені П. І. Чайковського. На Конференції знані музикознавці представили Київську, Львівську, Одеську, Харківську й Закарпатську хорові школи.

За програмою Конференції також відбулося Шосте Хорове свято «Школа Павла Муравського». В основі концертної програми: вибрана Хорова Шевченкіана зі Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря» – озвучення укладеного П. І. Муравським Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». У святковому концерті виступили хорові колективи України під керівництвом учнів і послідовників П. І. Муравського.

Маестро Павло Муравський постає серед подвижників хорового мистецтва як світла, цілісна особистість – взірець високого професіоналізму, честі й гідності. В ньому гармонійно поєдналися високе натхнення й глибока мудрість, щирість і делікатність, добродійність і гумор, скромність і невибагливість у побуті, а також вимогливість і безкомпромісність у відстоюванні професіоналізму в музиці та ідеалів рідної Української культури. Він лишився непохитним у своїх внутрішніх переконаннях: «Україна тільки тоді розбагатіє матеріально, коли ми всі розбагатіємо морально й культурно»; «Коли мова й пісня стануть українською цілістю, тоді й Українці стануть культурною цілістю, й Україна буде цілісна, сильна»; «Хоровий спів сприяє розвиткові національної самосвідомості й загальної культури суспільства та об’єднує людей у народ. Спів активізує все єство людське. Спів дає відчуття волі!».

Мистецько-педагогічна спадщина П. І. Муравського 

Грамплатівки:

1. Державна академічна капела «Думка». Художній керівник П. Муравський. Соліст Б. Гмиря. Всесоюзна студія грамзапису, 1966. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1966, 1968.
2. Шедеври української хорової музики. М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, Г. Сковорода. Хор студентів Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського. Художній керівник Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1972 р. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1988.
3. М. Леонтович. До 100-річчя з дня народження (комплект із трьох платівок). Хор Київської державної консерваторії. Дириґент Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1977. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1978.
4. А. Кос-Анатольський. Вибрані хорові твори. Хор Київської державної консерваторії. Художній керівник Павло Муравський. Всесоюзна студія грамзапису, 1980–1981. Всесоюзна фірма грамплатівок «Мелодія», 1983.

Компакт-диски:

1. Дириґує Павло Муравський. Антологія української хорової музики. Товариство «Україна-Світ», Національна радіокомпанія України. – К., 2001.
2. Борис Гмиря і хорова капела України «Думка». Дириґент Павло Муравський. Записи з особистої фонотеки Бориса Гмирі. – К., 2005.
3. Шедеври хорового мистецтва. Дириґує Павло Муравський. Національна радіокомпанія України. – К., 2005.
4. Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський. Державна заслужена хорова капела «Трембіта», Державна заслужена академічна хорова капела України «Думка», Хор Українського радіо, Хор Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського, Хор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Записи 1956–2001 рр. Музичний альбом: Диск 1. Твори a cappella; Диск 2. Велика форма, твори з супроводом та без супроводу; Диск 3. Вокально-симфонічні твори. Національна радіокомпанія України. – К., 2010.

Друковані праці:

1. Павло Муравський. Моє життя – моє мистецтво. Фраґменти // Український Світ, № 1–2, 1993.
2. Павло Муравський. Про якість співу і якість життя // Слово Просвіти, 17– 23.04.2008.
3. Павло Муравський. Поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Слово Просвіти, 1–7.05.2008.
4. Павло Муравський. Знайдіть красу у кожній ноті. Поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Культура і життя, 21.05.2008.
5. Павло Муравський. Мої поради дириґентам-хормейстерам і співакам // Українська музична газета, № 2 (68), 2008.
6. Павло Муравський. Пам’ятка до вокальних вправ дириґента-хормейстера для підвищення професійного співу // Українська музична газета, № 2 (80), 2011.
7. Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. Редактор-упорядник О. А. Шокало. Бібліотека Шевченківського комітету. – К.: ВЦ «Просвіта»,2012.
8. Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
9. Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Ідея видання, вступна стаття, біографічні довідки про композиторів, бібліографія й загальна редакція: О. А. Шокало. Твори a капелa, тт. 1–3. Музична редакція: Л. В. Бухонська, Т. В. Миронюк, М. І. Гулковський, І. Я. Павленко; Твори з інструментальним супроводом, тт. 4, 5. Музична редакція: М. І. Гулковський; Твори великої форми з симфонічним оркестром, тт.6, 7. Музична редакція: І. Д. Гамкало. А. Г. Масленнікова. – К.: 2014–2023.

Основні публікації про П. І. Муравського

1. Гринчишин М. «Трембіта» в Києві // Українське слово (Канада), 12.03.1951.
2. Майборода Георгій. Багатообіцяючий дебют // Культура і життя, 17.10.1965.
3. Антоненко Іван. Співає «Думка» // Вільна Україна, 12.02.1969.
4. Козачинська Г. Хор – його стихія // Культура й життя, 29.07.1979.
5. Козак С. Чародій пісні хорової // Вечірній Київ, 22.06.1983.
6. Шумська Аріадна. Хор Київської консерваторії на Міжнародному фестивалі // Гомін України (Канада), 7.07.1993.
7. Бенч Ольга. Павло Муравський. Феномен одного життя. – К.: Дніпро, 2002.
8. Лащенко А. П. Павло Муравський у вимірах часу // Українське музикознавство (науково-методичний збірник). Випуск 34. – К.: 2005, с. 68–78.
9. Лащенко А. П. З історії київської хорової школи. – К.: Музична Україна, 2007, с. 70–83, 170–174.
10. Шокало Олександер. «Чистота в співі спонукає людину до чистоти в житті» // Слово Просвіти, 2–8.04.2009.
11. Голінатий Петро. Чотири зустрічі з Павлом Івановичем Муравським // Літературний альманах Чортківщини «Сонячне гроно», 2009, с. 194–201.

12. Голінатий Петро. Феномен одного життя. Геній сучасності // Голос краю (Чортків), 29.07.2009.

13. Марченко Сергій. Чи потрібен сьогодні художник? // Україна. Наука і культура. Випуск 35. – К.: 2009, с 418–429.
14. Шокало Олександер. Павло Муравський – жива легенда українського хороспіву // Слово Просвіти, 3–9.12.2009.
15. Шокало Олександер. Чистота співу – чистота життя // Слово Просвіти, 22–28.07.2010.
16. Шокало Олександер. Павло Муравський // Довідково-біографічне видання «Золотий фонд нації». – К.: 2010, с.44–45.

17. Перший Міжнародний хоровий конкурс-фестиваль імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – Київ–Вінниця: 2010.
18. Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – К.: 2011.
19. Третій Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського. Збірник матеріалів. – К.: 2011. – Київ–Вінниця: 2012.
20. Шокало Олександер. Мистецтво – не ремесло, а доля // Павло Муравський. Чистота співу – чистота життя. – К., 2012;
21. “Pavlo Muravskyi reflects on the choral arts and the Holodomor”. By Zenon Zawada // The Ukrainian Weekly, Parsippany, NJ. Dec. 9, 2012.– P. 3.

22. Гнатюк Ніна. Дириґент духу // Вінницький край, 2013, № 3.
23. Голінатий Петро. Феномен Кобзаря – феномен народу // Голос народу, 7.02.2014.
24. Трегуб Ганна. Павло Муравський: «Наука дає багато, але ще більше – природа» // Український тиждень, 10.07.2014.
25. Шокало Олександер. Павло Муравський – митець і педагог. До 100-літнього ювілею // Золотий фонд нації. Національні лідери України. Україна. Європа. Світ. – К., 2014, с. 106–109.
26. Павло Муравський – легенда українського хорового співу. До 100-річчя від дня народження видатного хорового диригента, Героя України. Біобібліографічний покажчик. – Вінниця, 2014.
27. Наш Маестро і Вчитель (Некролог) // Слово Просвіти, 9–15.10.2014.
28. Шокало Олександер. Свято хорової школи Павла Муравського // Слово Просвіти, 4–10.12.2014.
29. Шокало Олександер. Павло Муравський – митець і педагог. Світоглядна основа подвижництва // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
30. Гринишин Михайло. Доземний уклін Вчителю // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
31. Охранчук Оксана. Дитячий хоровий спів крізь призму методики П. І. Муравського // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
32. Бухонська Лариса. Вчителю, сповідую! // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
33. Віктор Степурко. Хорова школа Павла Муравського – захист від руйнації // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
34. Тарас Миронюк. Учитель, яким пишаюсь // Павло Муравський. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. А. Шокало. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014.
35. Шокало Олександер. Хорова Шевченкіана Павла Муравського // Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Ідея, вступна стаття й загальна редакція: О. А. Шокало. Твори a капелa. Т. 1. – К., 2014, 2023.
36. Стефанишин Мирослав. Слово про Павла Муравського // Мирослав Стефанишин. Я щиро вдячний долі. Спогади і статті. – Луцьк, Вежа-Друк, 2016.
37. Стефанишин Мирослав. Нова радість зустрічі з учителем // Мирослав Стефанишин. Про час, про себе і про мистецтво. Спогади, статті, методичні розробки… – Луцьк, Вежа-Друк, 2016.
38. Шокало Олександер. Раритетні видання маестро Муравського // Музика, 2016, № 2.
39. Шокало О. Пісенний «Кобзар» – хорова Шевченкіана // Музика. 2018. № 5.
40. Олександер Шокало. Пісенний «Кобзар» – новина у шевченкознавстві й музикознавстві // Музика. 2023. № 1–4.

Фільми про П. І. Муравського

1. Борис Гмиря. Документальний кінофільм про видатного українського співака Б. Р. Гмирю та його творчу співпрацю з П. І. Муравським. Режисер О. Бійма. Укртелефільм, 1983.
2. Смерть на світанку. Документальний кінофільм про видатного українського композитора М. Д. Леонтовича та працю П. І. Муравського над записом його музичної спадщини. У 2 частинах. Режисер І. Негреску. Українська студія хронікально-документальних фільмів, 1992.
3. Муки і радощі Павла Муравського. Документальний кінофільм про видатного українського дириґента. Сценарист і режисер О. Пугач.
   Укртелефільм, 1995. http://www.youtube.com/watch?v=9wKxmYMLSN8

4. Люди і долі. Автор – Галина Устенко-Гайдай. Філія НТКУ «Київська реґіональна дирекція». https://www.youtube.com/watch?v=CM1AvaSNuUM
5. Павло Муравський. Програма «Діалог»: Василь Герасим’юк. ДТРК «Культура», 2013:
   ч.1(1) https://youtu.be/LqtwQnzKAaU
   ч.1(2) https://youtu.be/mSvEu8tmrJE
   ч.1(3) https://youtu.be/wryGbnPlkNI
   ч.2(1) https://youtu.be/chjdeDotqs4
   ч.2(2) https://youtu.be/pafAgQjnaKQ
   ч.2(3) https://youtu.be/GhGFo__rzUo
   ч.3 (1) https://youtu.be/RAN5AjsLNgc
   ч.3(2)  https://youtu.be/doSjna18VmY

Олександер Шокало, культурософ

© О. А. Шокало

The post 110-ліття від народження й 10-і роковини пам’яті Павла Муравського: «Спів дає відчуття волі!» appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

До 209 річниці від народження українського генія Тараса Шевченка щойно вийшли у Світ два унікальні Шевченківські видання: семитомне нотне зібрання Тарас Шевченко. Пісенний “Кобзар”. Хорова Шевченкіана – 2 252 с. (в упорядкуванні Павла Муравського і в науково-мистецькому опрацюванні авторського колективу) та біобібліографічний довідник “Музична Шевченкіана українських композиторів” – 952 с. (в упорядкуванні Мірчі Гулковського).
Успішне представлення Пісенного “Кобзаря” та “Музичної Шевченкіани українських композиторів” відбулося 8 березня в Молодіжному центрі культурно-естетичного виховання Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а 9 березня – в Літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка.
Підготовку Пісенного “Кобзаря” здійснили фахівці Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» (голова – Тарас Миронюк) за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря»» (автор ідеї, базових текстів і керівник проекту – Олександер Шокало), а зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (томи 1–3), Євгена Драп’ятого (томи 4–5), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (том 6), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (том 7).

Обидва видання надруковано за кошти київського Видавництва Ліра-К (директор – Віталій Зарицький).
Замовити ці видання можна у видавництві: тел.: (050) 462-95-48, (067) 820-84-77; ел. адреса: zv_lira@ukr.net  

Редакція

Музична Шевченкіана Мирослава Гулковського

«Музична Шевченкіана українських композиторів: Біобібліографічне довідкове видання» – масштабний результат семирічної праці самовідданого митця й дослідника Мирослава Гулковського.

Мирослав (Мірча) Ілліч Гулковський – хоровий дириґент, співак (тенор), педагог, лауреат міжнародних конкурсів. Як співак і хормейстер Київського камерного хору ім. Б. Лятошинського та як співзасновник і головний дириґент Ансамблю солістів «Благовість» представляв українське хорове мистецтво у США, Франції, Німеччині, Нідерландах, Великій Британії, Ірландії, Естонії.

Тепер увесь свій багатий музичний досвід виконавця й педагога та знання науковця М. Гулковський задіяв до здійснення заповітного задуму – видання музичної Шевченкіани українських композиторів. Хоч автор скромно означив свою творчу, комплексну працю як «опрацювання та упорядкування», та систематизація й осмислення всього величезного різноманіття біобібліографічного матеріалу потребувало як глибоких пошукових і аналітичних зусиль, так і високого духовного натхнення.

У 952-сторінковій праці М. Гулковський представив творчість 373 українських композиторів від середини ХІХ до 20-х років ХХІ ст. Тут подано докладні біографії композиторів, якнайповніше представлена їхня творчість, у якій виокремлено й конкретизовано музичну Шевченкіану. Подано також бібліографію видань та дискографію, тобто якнайповніше представлено джерельну базу. І це тільки перше видання задуманої М. Гулковським музичної Шевченкіани. Дослідник зібрав біобібліографічні матеріали ще про 200 композиторів.

У зв’язку з авторською працею М. Гулковського необхідно згадати колективну монографію «Музична Шевченкіана у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського», яку підготував і опублікував у 2019 році відділ музичних фондів цієї провідної бібліотеки. У науковому каталозі обсягом 992 сторінки подано систематизовану інформацію про друковані та рукописні музичні твори, народні пісні й їхні опрацювання на поезію українського генія Тараса Шевченка, а також про музичні твори, написані за мотивами його творчості або присвячені поетові. У відділі музичних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігається найбільше в нашій державі нотне зібрання. Весь матеріал у каталозі подано за такими розділами: «Музичні твори на тексти Тараса Шевченка», «Музичні твори за мотивами творів Т. Шевченка», «Присвячено Шевченкові», «Улюблені, використані та записані Т. Шевченком народні пісні», «Основні використані нотні збірки».

Обидва видання – «Музична Шевченкіана українських композиторів: Біобібліографічне довідкове видання» М. І. Гулковського та науковий каталог «Музична Шевченкіана у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського» – доповнюють одне одного й, безперечно, є значним внеском у розвиток українського музичного джерелознавства та становлять фундаментальну джерельну базу для подальшого вивчення музичних інтерпретацій поезії Великого Кобзаря. Матеріали цих праць знадобляться для укладання довідкових видань, підручників і навчальних посібників, програм спеціальних і загальних курсів з музичного мистецтва та добору виконавського репертуару.

«Музична Шевченкіана українських композиторів…» М. І. Гулковського є по суті біобібліографічним супроводом до унікального нотного видання – Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана», що його уклав П. І. Муравський (ідея видання, вступна стаття й загальна редакція належать О. А. Шокалу).

Семитомне видання здійснив Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» як заповітний задум учителя й маестро за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря»» протягом 2014–2023 років. Це перше найповніше, систематизоване, цілісне зібрання хорової Шевченкіани упорядкував Павло Іванович Муравський (1914–2014) – великий український хоровий дириґент і педагог ХХ–ХХІ століть, народний артист України, професор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, почесний академік Національної академії мистецтв України, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, Герой України.

Зібрання хорових творів у семи томах відзначається тим, що в ньому вперше системно укладено в основному всю Хорову Шевченкіану, скомпоновану від середини ХІХ до початку ХХІ ст. 

Визначальна особливість цього унікального зібрання Хорової Шевченкіани – його практична цінність, бо нотний матеріал опрацьовували для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську діяльність сам маестро П. І. Муравський та представники його хорової школи й послідовники мистецького методу, в тім числі й М. І. Гулковський.

Зокрема Мирослав Гулковський здійснив музичне редагування четвертого й п’ятого томів Пісенного «Кобзаря», до яких увійшли твори з інструментальним супроводом. Крім того, М. Гулковський доповнив ці томи творами сучасних композиторів та написав про них біографічні довідки й додав бібліографію.   

До семитомного зібрання Хорової Шевченкіани дібрано 280 творів 146 композиторів та 12 народних пісень, які розподілено на три групи: твори a капелa – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи. Загальний обсяг семитомника – 2 300 сторінок.

На основі семитомника скомпоновано 352-сторінковий том Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Вибране (видано у 2020 р.). До Вибраного дібрано 83 твори 71 композитора та шість народних пісень, які розподілено на дві групи: твори a капелa й твори з інструментальним супроводом. Вибране є нотним додатком до масштабного аудіо запису Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар» (три аудіо альбоми), здійсненого на основі Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря»».

М. І. Гулковський узяв безпосередню участь у доборі творів і їх музичному редагуванні, у складанні бібліографії й біографічних довідок про композиторів до Вибраного з Пісенного «Кобзаря». Також М. І. Гулковський працював у експертній раді з добору творів для запису і визначення виконавців Пісенного «Кобзаря» та був відповідальним за випуск дисків 1,2,3 Другого аудіо альбому – Твори з інструментальним супроводом. Талановитий митець і скрупульозний дослідник здійснив свою працю на совість.

Аудіо видання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар» містить 110 творів 86 композиторів. Обсяг аудіо видання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром.

У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й діаспори під орудою учнів і послідовників маестро Муравського, зокрема Ансамбль солістів «Благовість» під дириґуванням Мирослава Гулковського. До аудіо видання дібрано також частину творів, які маестро Павло Муравський записав свого часу з хоровими колективами, що їх очолював у 1948–2005 рр.

Видати й записати всю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар» – заповітний мистецький задум Павла Івановича Муравського, здійснення якого завершили його учні й послідовники.

Шевченків поетично-пісенний феномен – виняткове явище у світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – єдиний у Світі поет, переважна частина поетичної спадщини якого живе у співі. На «Кобзар», у якому 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. У цілому на Шевченків «Кобзар» написано понад 3 000 музичних творів: композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів від солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Усе це являє собою Музичну Шевченкіану – надзвичайно багату і маловивчену сферу Шевченкознавства та українського музичного мистецтва.

Завдяки першому найповнішому, системному нотному виданню й записові Хорової Шевченкіани став доступний широкому загалові майже весь співаний «Кобзар». Пісенний «Кобзар» – своєрідний музичний ключ до проникливого сприйняття й цілісного осягнення Шевченкового поетичного світу. Високоякісне хорове озвучення «Кобзаря» витончує відчуття й розкриває глибинну суть Шевченкової поезії та сприяє розвиткові хорового співу – базового мистецтва української культури.

Пісенний «Кобзар» як системне, цілісне нотно-звукове зібрання започаткував новий напрям у Шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану. Цей ґрандіозний мистецький задум розпочав здійснювати маестро Павло Муравський і довершили його учні й послідовники. 

Зібрання хорових творів у семи томах «Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана» й аудіо видання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар» цілісно явили прадавню традицію українського хорового співу й феномен Хорової Шевченкіани та стали гідним музичним пам’ятником Великому Кобзареві України.

Дієва участь М. Гулковського у здійсненні Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»» посприяла його подвижницькій праці над «Музичною Шевченкіаною українських композиторів…», якою він потужно долучився до розвитку Музичного Шевченкознавства й зведення музичного пам’ятника Великому Кобзареві – Співцеві України.

Олександер Шокало, шевченкознавець, культурософ,
керівник Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»

Фото Ольги Клименко

The post Музична Шевченкіана українських композиторів appeared first on Хорова школа Павла Муравського.

До 209 річниці від народження українського генія Тараса Шевченка щойно вийшли у Світ два унікальні Шевченківські видання: семитомне нотне зібрання Тарас Шевченко. Пісенний “Кобзар”. Хорова Шевченкіана – 2 252 с. (в упорядкуванні Павла Муравського і в науково-мистецькому опрацюванні авторського колективу) та біобібліографічний довідник “Музична Шевченкіана українських композиторів” – 952 с. (в упорядкуванні Мірчі Гулковського).
Успішне представлення Пісенного “Кобзаря” та “Музичної Шевченкіани українських композиторів” відбулося 8 березня в Молодіжному центрі культурно-естетичного виховання Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а 9 березня – в Літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка.
Підготовку Пісенного “Кобзаря” здійснили фахівці Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського» (голова – Тарас Миронюк) за Всеукраїнським мистецьким проектом «Україна співає «Кобзаря»» (автор ідеї, базових текстів і керівник проекту – Олександер Шокало), а зверстано за фінансової підтримки доброчинців: Тараса й Катерини Миронюків (томи 1–3), Євгена Драп’ятого (томи 4–5), Даниїла Сікори й Ігоря Дем’янця (том 6), Мирона Миронюка й Ігоря Тилика (том 7).

Обидва видання надруковано за кошти київського Видавництва Ліра-К (директор – Віталій Зарицький).
Замовити ці видання можна у видавництві: тел.: (050) 462-95-48, (067) 820-84-77; ел. адреса: zv_lira@ukr.net  

Редакція

Пісенний «Кобзар» –
феноменальне явище Хорової Шевченкіани

Шевченків поетично-пісенний феномен – виняткове явище в українській і світовій поезії й музиці. Тарас Шевченко – чи не єдиний у Світі поет, майже вся поетична спадщина якого живе у співі. На основі «Кобзаря», який містить 237 поетичних творів, написано понад 300 авторських хорових творів і записано близько 100 народних хорових пісень. У цілому на Шевченкову поезію написано понад 3 000 композиторських інтерпретацій різних форм і жанрів од солоспівів до хороспівів, кантат, симфоній, опер, ораторій, балетів. Це неперевершене поетично-музичне явище у світовій культурі.

Хороспіви й вокально-симфонічні твори на поезію Тараса Шевченка являють собою Хорову Шевченкіану – надзвичайно багату й маловивчену сферу Шевченкознавства та українського музичного мистецтва.

Перше систематизоване, найповніше зібрання Хорової Шевченкіани уклав Павло Іванович Муравський (1914–2014) – великий український хоровий дириґент і педагог, легенда хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть, патріарх української музичної культури, народний артист України, почесний академік Національної академії мистецтв України, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1979), Герой України (2009).

Заповітний мистецький задум маестро П. І. Муравського – записати з українським взірцевим академічним хором усю Хорову Шевченкіану під символічною назвою Пісенний «Кобзар». Значну частину Хорової Шевченкіани П. Муравський записав свого часу з капелами «Трембіта» й «Думка», хорами Українського радіо й Київської консерваторії. Записи 32-х хорових творів увійшли до «Золотого фонду» Українського радіо, й їх видано в музичному альбомі з трьох компактдисків Пісенний «Кобзар». Дириґує Павло Муравський (2010), яким започатковано аудіо публікацію Пісенного «Кобзаря». Маестро П. Муравський заповів своїм учням і послідовникам завершити свій ґрандіозний задум на основі укладеного ним нотного зібрання хорових творів Пісенний «Кобзар».

Учні й послідовники П. І. Муравського зорганізувалися в Благодійний фонд «Хорова школа Павла Муравського» та завершили заповіданий учителем Всеукраїнський мистецький проект «Україна співає «Кобзаря»»: здійснили редакційну підготовку нотного зібрання хорових творів у семи томах Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар»». Хорова Шевченкіана та перший масштабний запис на його основі провідними українськими академічними й народними хорами звукового видання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Усю підготовчу, дослідницьку, редакторську й експертну роботу для нотного й звукового видань представники Хорової школи П. Муравського виконали на громадських засадах: добирали, редагували й звіряли ноти, добирали твори для запису й на конкурсній основі виконавців, а також організовували записи й проводили їх експертне оцінювання. 

Визначальна особливість унікального семитомного зібрання Хорової Шевченкіани – його практична цінність, бо нотний матеріал опрацьовували для впровадження в сучасну музичну педагогіку й концертно-виконавську діяльність сам маестро П. І. Муравський і представники його хорової школи й послідовники мистецького методу: Л. В. Бухонська, І. Д. Гамкало, М. І. Гулковський, А. Г. Масленнікова, Т. В. Миронюк, І. Я. Павленко та шевченкознавець, автор ідеї й базових текстів видань О. А. Шокало. Поетичні тексти звірено з академічним виданням: Тарас Шевченко. Зібрання творів у шести томах. – К., 2003.

До семитомного зібрання хороспівів на поезію Тараса Шевченка дібрано 283 хорові інтерпретації 155 композиторів і аранжувальників та 12 народних хорових пісень. Переважна більшість їх досі лишалася маловідома навіть хоровим виконавцям та професійним поціновувачам українського хорового співу й Шевченкової поезії. Чимало хорових творів стали бібліографічними раритетами, й їх важко знайти. Ці пісенні коштовності П. Муравський збирав і плекав упродовж усього свого життя й уклав у цілісне зібрання.

Для компонування томів редактори використали нотний матеріал, дібраний Павлом Івановичем і частково ним власноруч переписаний: авторські рукописи композиторів, друковані твори з різних видань. П. Муравський почав збирати Хорову Шевченкіану ще з 30-х років ХХ століття, переписуючи ноти. Наприклад, копія хору П. Чайковського «Навгороді коло броду» датована 1938 роком. П. І. Муравський надав з особистого нотного архіву близько 200 основних партитур, 160 з яких опрацював для запису. Його редакцію в цих партитурах позначено курсивом. Ці твори Павло Іванович збирав, опрацьовував і виконував з різними хорами протягом своєї 80-літньої мистецько-педагогічної діяльності. Цей основний список розіслали на хорові кафедри в музичні заклади України, де працюють колеги, учні й послідовники маестро П. Муравського. В результаті, до основного добору додано народні мелодії, призабуті авторські твори та найновіші твори сучасних композиторів.

Праця над нотним виданням згуртувала значне коло учнів, колег і послідовників мистецьких принципів і стилю Павла Муравського, які працюють по всій Україні й за кордоном. Тож висловлюємо сердечну подяку за слушні пропозиції до видання цим подвижникам хорового мистецтва, зокрема: П. М. Голінатому – педагогові, хоровому дириґентові з Чорткова, заслуженому працівникові культури України; П. В. Гушоватому – завідувачу кафедри методики музичного виховання й дириґування Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, заслуженому працівникові культури України; Л. П. Філоненку – завідувачу кафедри музикознавства й фортепіано Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, доктору філософії мистецтва; М. Г. Михацю – доцентові Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, головному дириґентові Львівського академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича, заслуженому діячеві мистецтв України; М. П. Мечнику – старшому викладачеві Теребовлянського вищого училища культури, заслуженому працівникові культури України; В. Ю. Мішалову – бандуристові й дослідникові кобзарства, композиторові, дириґентові, засновникові Канадської капели бандуристів, заслуженому артистові України; музикознавцям, чиї дослідження слугували надійним орієнтиром у підготовці цього видання; співробітникам Відділу музичних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського за допомогу в пошукові необхідних нотних текстів і наукових праць.

Пісенний «Кобзар» унікальний тим, що в ньому системно зібрано майже всю хорову музику на Шевченкову поезію від середини ХІХ до початку ХХІ ст. Систематизоване видання такої великої кількості хорових творів на поезію великого Співця України здійснюється вперше. Тут представлено доробок широковідомих композиторів-класиків, які заклали основи професійного музичного освоєння Шевченкової поезії, й менш знаних композиторів з цілої України й українського зарубіжжя, які далі розвивали й розвивають Хорову Шевченкіану.  

Усі твори нотного зібрання Пісенний «Кобзар» розподілено на три групи: твори a капела – 1, 2, 3 томи; твори з інструментальним супроводом – 4, 5 томи; твори великої форми з симфонічним оркестром – 6, 7 томи.

Згідно з задумом П. Муравського, композиторів подано за хронологією їх життя. Такий підхід дає можливість осягнути послідовність процесу музичного освоєння Шевченкової поезії та формування стильових напрямків українського хорового мистецтва ХІХ–ХХІ століть у цій царині. Добірки творів подано за абеткою, а хорові цикли – за порядковими номерами. 

Завершальною частиною Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає «Кобзаря»» є звукове видання Тарас Шевченко. Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана – перший системний, масштабний запис провідними українськими хорами 110 творів 86 композиторів. Обсяг аудіовидання – три музичні альбоми (по три CD в кожному): перший – твори a капелa; другий – твори з інструментальним супроводом; третій – твори великої форми з симфонічним оркестром. 

Аудіовидання розміщені на сайті «Хорова школа Павла Муравського»: https://pavlomuravskyi.com/category/pisennyj-kobzar/audiovydannya-taras-shevchenko-pisennyj-kobzar

У записові Пісенного «Кобзаря» взяли участь на благодійних засадах 45 провідних хорових колективів з 17 міст України й діаспори під орудою учнів і послідовників маестро П. І. Муравського.

Завдяки першому системному, найповнішому нотному виданню й аудіо записові Хорової Шевченкіани став доступний широкому загалові майже весь співаний «Кобзар». Завдяки такому великому розмаїттю співаної поезії Тараса Шевченка українці чутимуть і згадуватимуть національного генія «не тільки в день його народження і в день пам’яті, а повсякчас», і перейматимуться силою його духу та самі оживатимуть душами. 

Видання нотного зібрання Хорової Шевченкіани та аудіо записів приурочено 200-літтю Тараса Шевченка й 100-літтю Павла Муравського.

Нотне видання й аудіо записи передбачені для поширення в бібліотечній мережі, в середніх та вищих музичних навчальних закладах, у школах.

Дуже сподіваємося, що Пісенний «Кобзар» відкриє неоціненні скарби Хорової Шевченкіани вчителям і учням шкіл, педагогам і студентам музичних навчальних закладів, хоровим дириґентам, усім шанувальникам поетичного генія Тараса Шевченка й українського хорового співу.

Велике розмаїття співаної поезії Т. Шевченка збагачує програми навчальних, професійних і самодіяльних хорів, відкриває неоціненні скарби Хорової Шевченкіани вчителям і учням шкіл, педагогам і студентам музичних навчальних закладів, хормейстерам, усім шанувальникам поетичного генія Тараса Шевченка й українського хорового співу, посилює загальносуспільний інтерес до Шевченкіани й хорового мистецтва, спомагає розвиткові української музичної й загальнонаціональної культури.

Пісенний «Кобзар» – своєрідний музичний ключ до проникливого сприйняття й цілісного осягнення Шевченкового поетичного світу. Високомистецьке хорове озвучення «Кобзаря» витончує відчуття й розкриває глибинну суть Шевченкової поезії, сприяє розвиткові хорового співу – базового мистецтва української культури.

Пісенний «Кобзар» цілісно явив прадавню традицію українського хорового співу й феномен Хорової Шевченкіани. Пісенний «Кобзар» як цілісне нотно-звукове зібрання започаткував новий напрям у Шевченкознавстві – Хорову Шевченкіану та став гідним музичними пам’ятником Великому Кобзареві України.

Ігор Тилик,
композитор, хоровий дириґент, кандидат мистецтвознавства,
доцент кафедри академічного хорового мистецтва КНУКіМ

Фото Ольги Клименко

The post Пісенний «Кобзар» – феноменальне явище Хорової Шевченкіани appeared first on Хорова школа Павла Муравського.